Любовний трикутник як основа сюжетобудування у романі В. Чемериса "Ольвія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК ЯК ОСНОВА СЮЖЕТОБУДУВАННЯ У РОМАНІ В. ЧЕМЕРИСА “ОЛЬВІЯ”

Антоненко Т.О.,

аспірант,

ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”

Стахановський промислово-економічний технікум

Анотація

Антоненко Т.О. Любовний трикутник як основа сюжетобудування в романі В. Чемериса “Ольвія”

У статті розкрито поняття “любовний трикутник”, проаналізовано його значення у розгортанні та побудові сюжету історичного роману В.Чемериса “Ольвія”. Визначено особливості творчої індивідуальності письменника.

Ключові слова: любовний трикутник, сюжетобудова, романічність, скіфи, Ольвія, конфлікт.

Аннотация

Антоненко Т.А. Любовный треугольник как основа сюжетопостроения в романе В.Чемериса “Ольвия”

В статье раскрыто понятие любовный треугольник, проанализировано его значение в построении сюжета исторического романа В. Чемериса “Ольвия”. Определены особенности творческой индивидуальности писателя.

Ключевые слова: любовный треугольник, сюжетопостроение, романность, скифы, Ольвия, конфликт.

Summaru

ольвія роман чемерис

Antonenko T.A. A love triangle as a syuzhetopostroyeniye basis in novel of V. Chemerus “Olvia ”

In article the concept a love triangle is opened, its value in creation of a plot of the historical novel of V. Chemerus of “Olvia” is analysed. Features of creative identity of the writer are defined.

Key words: love triangle, syuzhetopostroyeniye, romannost, scythians, Olvia, conflict.

Є в людських взаєминах такі проблеми і ситуації, які актуальні практично завжди. “Любовний трикутник” - одна з таких проблем. Що таке “любовний трикутник” взагалі? Більшість напевно відповість: це чоловік, дружина і коханка. Ось приклад ґендерного впливу навіть на визначення. Куди точніше буде сказати так: “любовний трикутник” - це ситуація, при якій в одного з подружжя, інтимних партнерів, членів сімейної пари (незалежно від їхньої статі) є коханець/коханка.

Художня література завжди виступала своєрідним віддзеркаленням свого часу, епохи, проблем… Мотив невзаємності кохання й пов'язані з цим страждання та переживання героїв у літературі часто представлені через “любовні трикутники”. В. Поліщук досить вдало зауважує: “Класичними мотивами пригодницької літератури є любовна інтрига, любовний “трикутник” і колізії, пов'язані з ним” [6, 17]. Наведемо лише декілька прикладів : І.П.Котляревський (драма “Наталка Полтавка” Петро - Наталка - возний), Леся Українка (драма-феєрія “Лісова пісня” Мавка - Лукаш - Килина), Іван Франко (драма “Украдене щастя” Микола - Анна -Михайло; повість “Перехресні стежки” Рафалович - Реґіна - Стальський), Григір Тютюнник (новела “Три зозулі з поклоном” Марфа - Михайло - Софія), Ліна Костенко (історичний роман у віршах “Маруся Чурай” Маруся - Грицько - Галя), Улас Самчук (роман “Марія” Гнат - Марія - Корній) та багато інших.

В українському літературознавстві є дослідження: Г.Клочека монографія “Історичний роман Ліни Костенко “Маруся Чурай”, Л. Мороз “Григір Тютюнник: Літературний портрет”, В.Панченко, Г. Немченко та багатьох інших науковців, які присвятили свої праці розгляду цієї проблеми. Згадаємо також найновіші розвідки, де йдеться про “любовні трикутники”: критичні статті М.Васьків “Генологічна природа роману й інтерпретація творів цього жанру”, С. Павличко “Теорія літератури. Проблема дискурсу”.

Творчість нашого сучасника Валентина Лукича Чемериса в українському літературознавстві майже не досліджена, є лише поодинокі критичні статті, присвячені його окремим творам. Любов Романчук: “Загадка чарівності”, “Сеятель любви”, Світлана Мартинова: “Історія одного роману, чи роман про одну історію”, Д. Янко: “Сяйво його зорі”, але в них не порушувалася дана проблема. Ще ніхто не писав про “любовні трикутники” у романі В.Чемериса “Ольвія”, не досліджував їх значення у сюжетобудові твору.

Отож, метою даної статті є розгляд “любовного трикутника” у романі В.Чемериса “Ольвія”, а також його вплив на побудову сюжету всього твору.

Передбачається розв'язання таких завдань: розглянути “любовні трикутники” в романі В. Чемериса “Ольвія”; проаналізувати, як вони впливають на сюжетобудування твору; визначити сюжетні лінії роману та композицію.

Однією з особливостей роману як жанру є зв'язок як етимологічно, так і семантично з поняттям романічності. У побутовому мовленні значно частіше під словом “роман” ми маємо на увазі любовні стосунки між двома чи більше людьми, аніж літературний жанр. Так чи інакше у романі дуже суттєву сюжетно-композиційну роль відіграє мотив кохання, складні міжособистісні взаємини між персонажами, що виникають на основі цього почуття.

Б. Гріфцов зауважує, що є багато романів без любовних “романів”, але “любовні переживання” частіше дають те особливе поєднання душевних сил, які необхідні для виникнення роману” [ 2, 77].

Саме романові романічність притаманна значно більше, ніж повісті чи оповіданню. “Любовні трикутники” чи мотиви кохання ми зустрічаємо також у творах драматичних і ліричних жанрів. Та романний “любовний трикутник” (чи “багатокутник”) є по-романному хаотичним, до кінця не розв'язаним (звідси ще одна причина “незавершеності” роману), з чергуванням кульмінацій, напружених моментів у його розвиткові з моментами “стагнаційними”, які через це інколи теж можуть збурювати гострі конфлікти (цим роман відрізняється від драматичних жанрів)” [ 2, 74 ].

Історичний роман “Ольвія” - один із найкращих творів нашого сучасника Валентина Лукича Чемериса. Принаймні, висока оцінка критиків та величезна кількість листів від читачів, які отримав автор, яскраво свідчать про це. Твір був написаний у 1969 р.

До появи “Ольвії” В. Чемерис був відомий в українській літературі як гуморист, і раптом історичний роман?

Що ж до історії, то її Чемерис любив зі шкільних років. Особливо цікавила письменника історія Скіфії. За його твердим переконанням, скіфи були одним із тих народів, що суттєво збагатили історію нашої країни. “Подивіться: скіфські вози, які скрипіли дерев'яними колесами із металевим обіддям 2,5 тисячі років тому степами України, - точна копія майбутніх возів, які називалися чумацькими, або простіше: чумацькі вози - точна копія скіфських возів. Так що зв'язок нерозривний. ...А візьміть вишивані рушники - це вже, здається, настільки українське, тисячу разів українське. А насправді це корінням сягає Скіфії, скіфських аплікацій”, - ці слова відомого скіфолога Євгена Черненка часто повторює Валентин Чемерис [4, 138].

Письменник шукав глибинне коріння свого народу, а разом з тим відповідь на питання, що важливіше для історії: доля народів, події, з яких вона (історія) творилася, чи доля однієї людини, її почуття та думки?

Доля роману дуже схожа на долю головної героїні - Ольвії, така ж непередбачена та багатостраждальна, (твір 13 років був заборонений), але все-таки щаслива (потім декілька разів перевидавався і ввійшов до тридцятитомної бібліотеки шедеврів - українських історичних романів), адже в перекладі зі старогрецької Ольвія означає “щаслива”.

Роман має чітку композицію: складається з чотирьох частин, які об'єднують 58 розділів, та епілогу. Кожний розділ має свою назву, наприклад, розділ дванадцятий “На човні у небуття”, розділ четвертий “Перше випробування”. Зав'язкою твору є заміжжя Ольвії проти її волі з Тапуром. У романі наявні декілька кульмінацій: народження Ольвією доньки замість сина; полон і смерть Ясона, смерть Ольвії. Не зважаючи на трагічну розв'язку (смерть головної героїні), твір пройнятий оптимізмом і вірою в силу справжнього кохання. Особливістю композиції є відступи та описи, пов'язані з походом царя Дарія на скіфів (четверта частина роману), а також наявністю двох “любовних трикутників”. Автор прагне глибше розкрити почуття своїх героїв, їх здатність до романтичних поривань, тому й використовує саме цей прийом.

В основі сюжету - дві взаємопов'язані лінії. Перша з них - розповідь про кохання Ольвії. Друга лінія - історична: війна скіфів із армією царя Дарія, перемога в ній над персами, а також зображення побуту та звичаїв скіфів.

Сюжет є органічною частиною будь-якого твору в художній літературі. “Термін “сюжет” походить від франц. - sujet - предмет, тема. Його до широкого наукового вжитку першими ввели французькі класицисти, зокрема Н.Буало у відомій праці “Мистецтво поетичне”. Сюжет - система подій, що їх відтворено в художньому тексті, через які автор розкриває людські характери в певному часопросторі й зміст твору. Ці події лежать в основі предметного світу твору” [3, 58].

“Сюжети завжди відображають певні зв'язки між подіями, що розгортаються у творі. Ці зв'язки можуть бути часовими та причинно-наслідковими. Сюжет, де перевага надана причинно-наслідковим зв'язкам між подіями, В. Халізєв називає сюжетами єдиної дії, або концентричними, а сюжет, в якому домінують часові зв'язки між подіями - хронікальним”[ 3, 63].

Сюжет роману “Ольвія” можна назвати концентричним, оскільки домінують причинно-наслідкові зв'язки між подіями у творі. Можна навести безліч прикладів: Родон прагне миру зі скіфами (причина), а наслідком стає одруження Ольвії з Тапуром; шлюб з нелюбом - подружня зрада; народження доньки - втеча від гніву та помсти чоловіка тощо.

Головна героїня роману - юна гречанка Ольвія, названа на честь міста, в якому правителем (архонтом) був її батько. З першої й до останньої сторінки твору її образ є центральним, вона виступає як активна дійова особа, саме її ім'ям названо роман.

Для розкриття образу Ольвії В.Чемерис використовує різноманітні художні прийоми: від портретних характеристик в різних життєвих ситуаціях до внутрішніх монологів та снів. Протягом твору читач сприймає цей образ як рідний, співчуває та захоплюється її вчинками та сміливістю.

“Мистецькі епохи ХІХ - початку ХХ ст. - романтизм, реалізм, модернізм - пропонували свій оригінальний погляд на особистість, її багатовимірність у навколишньому і мистецькому світі. Відповідно це не могло не зумовити характерологічне розмаїття в новій українській літературі. Адже літературний характер, зокрема і жіночий, передусім втілює концепцію особистості. Жіночий характер водночас виявляє і певну сталість, і змінність. Тому, з одного боку, при створенні жіночого характеру наявна традиційна орієнтація на почуття, жінка зображується як носій певних сталих уявлень, а з іншого, вона особливо чутлива до різного роду змін - суспільних, мистецьких, культурних. У літературному творі (як і в історії) жінка може виступати як суб'єкт і об'єкт, як пасивна жертва несправедливого ладу або натхненниця (муза) і як творець, як активна дійова особа” [1, 3].

У романі описується конкретна і важлива історична подія - війна між скіфами та могутнім військом перського царя Дарія, що відбувалася наприкінці VI століття до н.е. На тлі цієї війни розгортається історія короткого і трагічного, повного поневірянь і пригод життя юної гречанки Ольвії, яку з політичних міркувань, з волі батька - архонта грецької колонії Ольвії - видали заміж за могутнього і владного вождя скіфів Тапура.

“От якраз вітчизні ти й послужиш, дочко, якщо підеш за скіфа. Якщо станеш дружиною повелителя кочовиків, ти допоможеш ще більше зміцнити мир і торгівлю між нами і степовиками. Для нашого міста і поліса це просто щастя” [8, 27]. Про щастя Ольвії і майбутнє життя з нелюбом ніхто не думає, таким чином автор демонструє зіткнення особистого і суспільного.

“Це дає змогу значно ефективніше відтворювати внутрішню сутність людей, їх глибинні потяги виходять на поверхню, зазнають серйозного випробування на відповідність до загальноприйнятих норм моралі й закону, що, зрештою, переходить в одну з ключових рис роману - зіткнення особистого із загальним, суспільним” [ 6, 78].

Вихована в традиціях античної культури, свій шлюб з варваром-кочівником вона сприймає як крах життя. “Грецьку дівчину, яку батьки віддавали заміж, везли у нову сім'ю в гарно вбраному, заквітчаному повозі. Та тільки молода переступала поріг чужого дому, як його спалювали за дверима. Спалювали на знак, що назад їй уже нема вороття, немає і не буде до склону її літ. Віднині вона переставала існувати для своїх батьків, для рідні, для всього світу білого. Бо повозка спалена за дверима, а попіл розвіяний вітром…”[8, 5].

“Обличчя її ледь видовжене, чисте, ніжне, трохи смагляве, з тонкими бровами, що здіймаються над лобом, як два крила, із живими очима, гарним ротом, з губами, наче намальовані… Вродлива, випещена, не спалена степовим вітром” [8, 54]. Такою вперше побачили Ольвію скіфи, коли вона разом з Тапуром приїхала з рідного міста.

“Рушійною силою кожного твору є конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення). Конфлікт - це передусім зіткнення різних інтересів, загострення суперечностей, які в художньому творі розв'язуються через розвиток їхніх сюжетів” [3, 60]. Саме з конфлікту доньки та батька (із-за шлюбу з незнайомим чоловіком) і починається роман “Ольвія”. “Як не просила, як не молила його Ольвія не віддавати її тим дикунам із чужих степів - не зважив на її сльози, на її моління, на її крик і відчай. Віддав її скіфу” [8, 15]. Наступним стає конфлікт Ясона, нареченого Ольвії, з її батьком. Повернувшись із Афін, де два роки навчався, він дізнається про те, що його коханої немає в місті. “Вона - моя!!! - крикнув Ясон, не тямлячи себе. - Самою долею судилась мені! І архонт незчувся, як у нього вихопилось:

- Так, вона судилась тобі, але… але обставини часом бувають сильніші за нас. Обставинами керують боги, а не ми - люди” [8, 90].

Ольвія не думала коритися людолову (так вона прозвала Тапура). І це ще один конфлікт у творі. “Виходить із кибитки тільки вночі, на привалах. А зла, як вовчиця. Так і кидається на всіх.

- Ха!.. - задоволений вождь. - Вона така… Люблю жінок, які показують пазурі і навіть трохи шкрябаються ними ” [8, 31].

З цієї миті у творі з'являється перший “любовний трикутник” Тапур - Ольвія - Ясон, він буде мати величезне значення у подальшому розгортанні сюжету роману і, звичайно, у долях персонажів.

У цьому “трикутнику” є тільки горе та страждання, адже Ольвія позбавлена свого кохання - Ясона, а Тапур ще не кохає Ольвію по-справжньому, вона йому просто дуже подобається. Ясон взагалі не знає, як йому далі жити без своєї Ольвії. Таким чином вони всі нещасливі у такій ситуації. Щодо зради в цьому “трикутнику”, її немає і не буде, адже Ольвія стала законною дружиною Тапура, а з Ясоном її поєднувало лише перше несміливе, але прекрасне почуття. Зустрівшись із Ясоном у полоні, вона навіть і гадки не мала про зраду Тапурові.

Та коли Ольвія починає розуміти суть скіфської “степової вольниці”, в її серце входить кохання до молодого Тапура і повага до його народу. Для свавільного і дикого кочівника вона стає тією зорею, що зовсім по-іншому освітила його життя. Він став іншим від того, що на світі була вона - Ольвія.

Кохання призводить до того, що персонажі так чи інакше виводяться зі стану спокою, їх учинки менше диктуються раціональним розрахунком і більше емоційними станами.

“Любив він Ольвію до безтями, може, тому і гнів його був безтямним? В його чорних палаючих очах нуртували сліпа лють і образа. Ти ненавидиш мене, коли посміла народити дочку. Геть з моїх очей! Ти мені більше не жона! І з тріском зламав перед нею стрілу” [8, 160]. Ще один приклад: “О, як він любив ту далеку і зрадливу Мілену! Все життя любив, проклинав, намагався її забути… А ще він ненавидів зраду. Тому й продав її у рабство. Богиня Ата наслала на нього таку лють, що він осліп від ненависті. І збагнув жорстоко помститися вродливій, але невірній дружині. І він помстився. Коли він віддавав Мілену скіфам, то не думав, що вони можуть позбавити її очей… Він тоді нічого не думав, бо у гніві великому був” [8, 360].

Не зміг скоритися з втратою свого кохання й Ясон - він покинув свого батька і своє рідне місто, яке щомиті нагадувало йому про ту, яку він кохав понад усе в житті. Саме емоційний стан, на межі божевілля, призводить до того, що Ясон стає найманим воїном і вбивцею.

“ Без кохання свого, як торішній сніг, загинула б! А то згадаю свою любов і його… рабства ніби й не було. На душі легшає. І не сліпою себе почуваю, а зрячою, молодою… А була ж я щасливою. І любила його. Ой, як любила, сонечко моє!” [8, 114]. Так спогади про кохання допомагали вижити сліпій рабині Мілені у скіфському рабстві.

“Кохання - одна з найважливіших форм утілення діалогічних стосунків суб'єкта і дійсності, і через це вона стає однією з головних форм досягнення повноти життєдіяльності романного героя, здійснення ним у своєму індивідуальному, особистому переживанні повноти й інтенсивності контакту з життям. Цим пояснюється можливість для роману замкнутися на темі любовного переживання” [7, 96].

“Любити одночасно можна тільки одного. Врости можна тільки в одну душу, і тільки любов може пройняти всю істоту до кінця”. Такий запис можна прочитати в “Щоденнику” В. Винниченка. Це доводять і всі головні герої роману, тим самим заперечуючи природне існування трьох (трикутника) у коханні.

Виходячи з традиції вживання понять “любов” і “кохання”, їх змістовного навантаження, якого вони набувають у поезії, літературі, фольклорі можна твердити: кохання характеризується поетичним та ірраціональним змістом стосунків; почуттєвістю та романтизмом як невід'ємними рисами. Статеві стосунки ніколи не були домінантою в коханні, хоча завжди мали неповторне і загадкове звучання. Кохання - це самозречення, це принесення себе в жертву своїм почуттям і пристрастям; любов - взаємопідтримка, прагнення щонайперше допомогти, а вже потім - отримати щось для свого духовного життя, а отже, для себе.

Не можна не погодитись із автором книги “Теорія українського кохання” М.В. Томенком, що “кохання - це таємниця, а любов - це ключ від неї. Як правило, кохання закінчується тоді, коли втрачається його загадковість і неповторність”.

Для головних героїв роману їхнє кохання дійсно неповторне та загадкове.

Ольвія жила тільки з батьком, про свою матір вона нічого не знала. Коли стала дорослою, то намагалася розпитати про неї в батька, та всі спроби були марними. “Матері у тебе немає. І ніколи не було. Просто одна жінка тебе колись народила. Тільки й того. Вона була рабинею своєї хіті. ЇЇ не було! - Було Гостинне море, і був дельфін, котрий виніс тебе з моря на своїй спині. Оце і все. І не муч мене” [8, 37]. Завдяки тому, що Ольвія потрапить до Тапура, (“любовний трикутник”) вона все-таки знайде свою матір і дізнається правди про те, що сталося колись дуже давно.

Щастя Ольвії, на жаль, було недовгим. Тапур мріяв про сина. Йому навіть сон наснився: “Віщий сон, буде у нього син. Бо чому б тоді громове дерево показувало йому того молодика ставного, ще й лицем, на нього, Тапура, схожого? Буде син таким дужим та міцним, як той дуб…”[8, 154]. Але на світ з'явилася дівчинка, яку Ольвія назвала Ліктою.

Народивши доньку замість сина, Ольвія тікає від люті свого чоловіка. Під час втечі вона показала хоробрість, коли вбила вожака вовчої зграї: “Рука Ольвії, описавши півколо в повітрі, згори вниз полетіла йому навстріч, акінак по саме руків'я м'яко увійшов вожакові у бік, під ребро. І там, де падав, щось зачервоніло...” [8, с. 168]. А скільки ще різних випробувань випало на долю цієї мужньої жінки… Прямуючи додому, до рідного батька, Ольвія потрапляє в полон до персів і там зустрічає своє перше кохання - Ясона. Їхня зустріч стане дуже важливою у подальшому розвитку подій. Ясон дуже зрадів, коли побачив Ольвію, намагався її повернути, нагадати про їхнє юнацьке кохання, але марно.

“Я відчуваю, що ти вже ніколи не будеш моєю, що наші дороги розійшлися навічно. Ти стала іншою, і я став іншим. Ми - як чужі тепер. Але в ім'я минулого, сонячного і світлого, я врятую тебе. Врятую, щоб знати, що ти є і будеш на землі. І тоді мені буде легше. Навіть помирати” [8, 263].

“Я втратив тебе, а заодно й себе. Я не міг більше жити у місті, де все, все нагадувало про тебе. Я втік із міста, поневірявся по світу, забрів на Балкани. Я не міг тебе вирвати із свого серця… Я шукав смерті… ”[8, 262].

“Клятий Тапур, - подумки проклинав Ясон ім'я свого найзапеклішого ворога, і давній гнів спалахнув у його душі. - Ти викрав моє щастя, ти зруйнував моє життя… О як я ненавиджу тебе і твоїх брудних кочівників! Дякуй, що люблю Ольвію, що вона для мене свята. Молися за неї, заради Ольвії милую тебе, мій проклятий враже!... От і скінчилися мої муки… - сказав у тій тиші Ясон, і перси підняли його на списах високо над конем.

- Ольвіє, я люблю тебе, Ольвіє…- пронеслося нічним степом, завмираючи, доки й не вмовкло назавжди” [8, 271].

Так Ольвія була врятована ціною життя чоловіка, який кохав її понад усе. Тепер так званого “любовного трикутника” немає, але головна героїня знову з ним зіткнеться, коли почує розповідь своєї матері (сліпої рабині Мілени) про своє життя. “Твій батько продав мене у рабство. Я зрадила його, бо ніколи не любила його… Мене силоміць віддали за Родона. Я народила дочку, а потім… повернувся мій коханий… І я не могла з собою нічого вдіяти… Я хотіла щастя і любові… ” [8, 309]. Та цей “любовний трикутник” існував недовго, бо Родон, дізнавшись про зраду своєї дружини, продав її в рабство скіфам.

Саме із-за того, що Ольвія та Мілена потрапили в такі “любовні трикутники”, вони обидві опинилися в скіфських степах і там зустрілися. Ясон розплатився за своє кохання життям; не розлюбивши свою Мілену, покінчив життя самогубством і Родон. У другому “трикутнику” є подружня зрада, але є і пояснення: шлюб з нелюбом. Важливим фактором у виникненні “любовних трикутників” є не власні бажання головних героїв, а ті соціальні умови, в яких вони опиняються, насильство над жінкою (і Ольвія, і Мілена були видані заміж проти їхньої волі). Отже, “любовні трикутники” у романі “Ольвія” - не легковажні флірти, а важкі випробування, навіть трагедії для головних героїв твору.

Звільнившись із полону, Ольвія вирішує повернутися до Тапура, бо відчувала до нього справжнє кохання. Повернувшись до свого чоловіка, Ольвія захворіла. Щоб врятувати кохану, Тапур повіз її до озера з живою водою. Саме там і обірвалося життя Ольвії. “Смерть свою Ольвія побачила першою… Свиснула-дзизнула стріла…Він підхопив її, обережно опустився з нею на траву. Вона ще була живою і встигла здивовано прошепотіти білими, як сніг, губами:

- За віщо?.. Я жити хочу…Чому бог впустив смерть у царство життя?..” [8, 400]. На жаль, ні палке кохання Тапура, ні так звана “жива” вода з озера, ні навіть вбивство того, хто вцілив в неї стрілою, не повернули Ольвію до життя.

Ось так трагічно й несподівано закінчилося зовсім коротке життя Ольвії, адже прожила вона лише близько 20 років. Роман закінчується епілогом “І зачинив Тапур двері навіки”, в якому описується похорон Ольвії. “Прощай, Ольвіє! Тільки частіше приходь у мої сни. Тапур повернувся і вийшов, з пронизливим скрипом зачинив за собою важкі дубові двері Ольвіїної могили. Зачинив навіки…”[8, 408].

Сильне кохання у Валентина Чемериса завжди межує - самою своєю надмiрнiстю - зi смертю. Але, незважаючи на те, все одно перемагає. Бо, як пише автор, тiльки любов чогось варта на цьому свiтi.

Енергiя великого кохання настiльки сильна, що залишається у свiтi навiть пiсля загибелi одного із коханих. У снах до Тапура буде з'являтися Ольвія; ознакою безмежного кохання стала величезна могила, яку видно далеко у степу.

Хоча роман писався цілих десять років, він здається створеним на одному подихові. Багато часу пішло на вивчення матеріалу. Використовуючи період навчання у Літературному інституті ім. М. Горького у Москві, В. Чемерис збирає в найбільших столичних бібліотеках матеріал про скіфську добу. Глибоко вивчає не лише Скіфію, її побут, традиції, звичаї, війни, релігію, а й Давню Грецію, Персію часів Дарія та його похід у степи Північного Причорномор'я.

Легендарною і реальною, повною слави і звитяги, знаною і незнаною, загадковою і таємничою “Країною Вершників з луками”, Скіфією воїнів і хліборобів, царів і вождів, чаклунів і знахарів, Скіфією героїв і майстрів неперевершених шедеврів, що дивують і вражають людство і досі, - такою постає перед читачем у романі “Ольвія” давня велична держава.

Отже, Валентин Чемерис - перший в Україні, хто наважився написати роман на скіфську тему. “Надзвичайно захоплюючий сюжет, пригодницький жанр, в якому написаний роман, вигадливо побудована фабула зробили книжку дуже цікавою, і тому вона блискавично розійшлася серед читачів. І сьогодні погляд на скіфський період історії нашої землі не можливий без “Ольвії” Валентина Чемериса”[4, 140].

“Література, крім пізнавальної та інших, має ще й виховну мету: допомогти людині зрозуміти саму себе, вселити віру в свої можливості, розвинути прагнення до пізнання істини. Історію творять люди, і шедеври мистецтва теж створені людьми. Помилки минулого через глибокий аналіз історично-художніх текстів стануть уроками для дітей, а прийдешнє залежатиме від ставлення до своєї історії” [5, 24] .

У перспективі стаття має стати частиною дисертаційного дослідження на тему: “Поетика художньої прози Валентина Чемериса” і тема статті отримала більш широке відображення в другому розділі згаданої кандидатської дисертації.

Література

1. Білоус Н.В. Стильові особливості моделювання жіночих характерів в українській літературі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література»/ Н.В. Білоус. - Київ, 2005. - 20 с. 2. Васьків М. Генологічна природа роману й інтерпретація творів цього жанру / М. Васьків. - Teka Kom. Pol-Ukr. Zwiaz-Kult - OL PAN, 2009, 66-80. 3. Галич О.А. Вступ до літературознавства: підручник для студентів вищ. навч. закл. / О. А. Галич Держ. закл. «Луганський нац. Ун-т імені Тараса Шевченка».- Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010.-288 с. 4. Мартинова С. Історія одного роману, чи роман про одну історію / С. Мартинова // Київ. - 2001. - №10. - С. 138-141. 5. Павличко С. Теорія літератури. Проблема дискурсу. - К.: Основи, 2002. 6. Поліщук В. “Цього жанру нам бракувало...” Історико-пригодницькі твори Михайла Старицького // Українська мова і література. - ч. 35. - 2003р. - С. 5-8. 7. Рымарь Н. Введение в теорию романа / Н. Рымарь. - Изд-во Воронежского ун-та, Воронеж, 1989, 96 с. 8. Чемерис В.Л. Ольвія: Роман/ В.Л. Чемерис - Харків: Фоліо, 2008. - 412 с. - (Історія України в романах).

Размещено на Allbest.ru