Особливості інтимної лірики Костя Шишка

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Відомо, що однією з так званих “вічних” тем у літературі та мистецтві є тема кохання. У різні часи цей феномен трактувався багатьма відомими філософами, письменниками, художниками, адже природа цього почуття завжди цікавила людину, бо була нічим іншим, як її духовною потребою. А що вже говорити про поета (з його особливим розумінням світу та надзвичайною чутливістю душі), для котрого звернення до любовної тематики є саме тим чинником, що чи не найповніше відображає інтимні переживання, таємниці митця.

Загалом українська любовна поезія кінця 20 століття (з її філософським осмисленням людини, з високими моральними цінностями та ідеалами, духовністю) займає гідну позицію серед масиву світової інтимної лірики. Творчість волинського поета є досить багатогранною і нічим не поступається перед кращими поетичними зразками вітчизняної літератури.

Вочевидь, наскільки величним і непересічним був талант Костя Шишка, настільки ж непростою була його доля. Життєпис митця розпочався 24 травня 1940 року в Обенижах Турійського району. Навчався в педінституті в Луцьку на історико-філологічному факультеті (нині - Волинський національний університет імені Лесі Українки), після чого вчителював на Поліссі. Згодом служив у лавах Радянської Армії у м.Чортків. На превеликий жаль поет постійно перебував на маргінесах літературного життя, адже пік розвитку його таланту припав на несприятливі часи для багатьох українських майстрів слова. Після сумнозвісного процесу в Луцьку над так званими “буржуазними націоналістами” у 1965 році Костя Шишка було виключено з партії. Настало поневіряння по заробітках, оскільки за фахом працювати не дозволили. Переважно всі свої творчі напрацювання митець власноруч оформлював у самвидавні збірочки, які розповсюджував серед знайомих. Лише в роки незалежної України світ побачили такі його збірки, як “Епупея” (1992), “Сльоза олії золота” і “Сонети” (1997), “Вибрані вірші”, “Вогонь”, “Пісня дощу” (2001). Посмертно ж, у 2010 році, вийшла добірка оригінальної зорової поезії Костя Шишка під назвою “Писанки”. Про нього почали писати лише наприкінці 90-х років 20 століття. Виходять друком літературно-критичні статті, есеї, наукові розвідки (як літературознавчого, так і мовознавчого спрямування) Давидюка В., Данилюк Н., Жолдака Б., Ольшевського І., Рисака О., Стульської Г., Цюриця С., Яцук Н. та ін., де йшлося про особливості громадянської, філософської лірики (що здебільшого пояснюється серйозними соціальними та культурними зрушеннями в суспільстві на той час, а також потребою докорінного переосмислення засад українського національного буття), нюанси форми та змісту творів поета, художню вартість його віршів, новаторство тощо. Відтак тема кохання ніби відійшла на другий план. Тож, враховуючи нестачу опублікованих матеріалів, що дали б змогу більш детальніше ознайомитися зі зразками любовної поезії Костя Шишка, у нашому дослідженні за центральну проблему обрано формування інтимного мотиву в доробку митця. Адже, на наш погляд, досить мало уваги приділено інтимно-еротичній ліриці поета, що, безперечно, залишила помітний слід у творчому спадку літератора і становить вагому складову частину всієї творчості.

Тому мета статті - простежити характерні особливості інтимної лірики Костя Шишка на матеріалі книги “Пісня дощу”, збірки новаторських поезій “Писанки”, а також вибраних віршів із рукописного набутку митця; розглянути художні нюанси творення образу ліричного героя.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань: встановити співвідношення духовного та тілесного в любовній поезії Костя Шишка; розкрити природу еротичного мотиву та з'ясувати засоби творення образів інтимної лірики митця.

У контексті трактування філософії кохання багатьма мислителями та видатними діячами культури вирізняється українська версія з її специфічними національними рисами, адже протягом тривалого часу формувався етнічний емоційний психотип українця, що відзначається перевагою духовного начала над тілесним, почуттєвістю. Тому й основним об'єктом уваги українських філософів було серце (згадаймо лише загальновідому “філософію серця” Г.Сковороди, а також подальші дослідження П.Юркевича в цій сфері).

Значний пласт лірики Костя Шишка - це твори про кохання. Поезія любові митця постає читачеві як доволі проста, безсюжетна, не обтяжена конкретними деталями, чітка або ж інколи з глибоким філософським навантаженням. У ній відображено як глибину щирих почуттів звичайного закоханого, так і гостроту думки справжнього філософа. Перед нами - неймовірна драма чоловічого серця.

З рядків інтимної поезії виразно вимальовується образ ліричного героя, який підсвідомо асоціюється з образом власне самого автора. Адже ці твори настільки відверті та щирі, що мимоволі розумієш: так могла написати лише та людина, котра сама раніше відчувала силу цього великого почуття. У своїй розвідці Надія Яцук зауважує: “Чимало поезій інтимного характеру - це роздуми про те, що людина щаслива тоді, коли її люблять і розуміють, що непорозуміння у взаєминах із близькими руйнують відчуття радості, породжують сум, тугу, біль. Окремі з них мають ознаки автобіографічності й написані від першої особи, що надає їм чару задушевності, відвертості” [4, 30 - 31]. Для прикладу у вірші-писанці “Мак червоний” читаємо:

мак

червоний

моя кров

любов

полин поріс

із роздумів гірких

мій гнів - це рик

травневих гроз

моє прозріння

блискавки

а радість

срібні блискітки

що

розсипа

мороз [2, 143].

любовний поезія еротичний

Наведена поезія позначена широким використанням фольклорних і пейзажних мотивів, що є специфічною особливістю і багатьох інших зразків інтимної лірики. Кость Шишко вплітає в канву тексту назви діаметрально протилежних за народною символікою рослин - маку та полину. Ілюструючи чітку контрастику, вони допомагають відобразити душевний стан ліричного героя. Відтак, червоний символізує радість, любов, а гіркота полину є ознакою смутку та глибоких розчарувань. Також поет почуттям закоханої людини надає властивостей різних природних явищ, аби підкреслити її здатність то відчувати радість, захоплення, то впадати у гнів.

До речі, ліричний герой досить часто переживає контрастні почуття. Він то стриманий, то палкий, то сумний, то радісний, адже все, що відбувається навкруги, пропускає крізь серце. Варто зробити акцент на тому, що загалом світобачення митця тяжіє до контрастики. Олександр Рисак з цього приводу зауважив: “У цьому активному послугуванні контрастикою мимоволі проявляються потужні струмені романтичного сприймання. Бо як життя не гнуло і не ламало Поета, він залишався окриленим, переконаним романтиком” [1, 15]. Наведемо окремі зразки згадуваної контрастики: “зустріч/ прощання/ двокрапка/ і/ крапка” [2, 26], “о/ стань/ ні близько/ ні далеко” [2, 31], “на його/ холодних/ гранях/ гаряча кров” [2, 92].

Слід наголосити і на таких чинниках, як колористичність та музичність, що несуть велике художнє навантаження, адже ще більше насичують образність поезії любові Костя Шишка. Трагічні й сумні переживання втілюються в темних тонах, що асоціюються з внутрішнім станом героя. У циклі “Вогонь” привертає особливу увагу вибаглива гра автора з чорним кольором: “Кохання? Прикриває чорну зраду/ кажанячим крилом щонайчорнішої брехні” [3, 45].

Тривожність, печаль, страждання передають холодні сині тони, зокрема, у “Вінкові прощання” читаємо:

Кленовим листом пам'ять устилає

твої сліди, а спогад віддаляє

останній погляд в очі голубі [3, 147],

або ж:

“Мене випадок з іншим обвінчав”, ?

твої опущені сказали вії,

і я збагнув, як зірваний сивіє

і гірко-гірко плаче молочай…

Останніми жаринами надії

згасав за нами синій небокрай [3, 151].

Інколи в поезіях простежуємо й контрастні тепло-холодні відношення, що стосуються колористики. Такі незвичні, але цілком гармонійні поєднання надають творам особливого забарвлення: “Мене пташок веселий тішив грай/ і сонячна блакиттю вмита днина” [3, 153].

Досить насичена поезія любові Костя Шишка й звуковими атрибутами, що надають творам особливого ритмомелодійного забарвлення: “Я ж дослухав лиш тьохкань солов'їних/ і скрипки цвіркуна в затишші трав” [3, 153], “ти піснею з минулого прийшла” [3, 158], “і з горя струни радісні сукати” [3, 160], “лінія/ стегон співає/ грудей горельєф/ сурмить ймовірністю” [2, 37], “Коли б достеменно знав, чим красуні снять,/ порвав би долі наврочливі струни” [з рукопису], “І солов'ї знов заспівають” [з рукопису].

Вартим уваги є також “нюховий” компонент поетики митця: “Коли в сподіванки духмяність переллє бузок,/ стелитимуться скрізь знадливі тіні” [3, 61], “Це я тебе в кадильному чаду прокляв” [3, 170], “був/ чад/ від вина і музики” [2, 56], “захоплення невіддільне/ від зачать/ як пахощі/ від цвіту/ акацій” [2, 58], “теплі пахощі вашого тіла/ мене доводили до млості” [з рукопису].

Відтак, бачимо, що наведені вище елементи поетики є своєрідною ілюстрацією синтезу мистецтв, зокрема, відмічаємо досконале й майстерне поєднання малярства та музики зі словом, що гармонійно вплетені в канву інтимної поезії Костя Шишка.

Неймовірно цікавим є образний простір любовної лірики митця. Зазначимо, що найчастіше автор вводить у текст образ серця, що дозволяє передати психологічний стан як самого поета, так і ліричного героя, показати найтонші порухи душі закоханого: “Із серця вириваю геть жалі всі” [3, 155], “зустрівши серцем почуття високі,/ себе в собі не зміг я розпізнати” [3, 156], “а серце глухо невдоволенням щемить” [3, 169], “Це серце тільки смерть остудить,/ убравши в дерев'яні лати груди” [3, 173], “для жарту тільки мого серця не бентеж” [3, 174], “а так щоб/ серце від бажання/ у мене більше/ не щеміло” [2, 31], “і серцем прихилитись/ я маю до кого” [2, 33], “з/ серця/ вирвано/ кинджал/ кохання” [2, 92], “серце/ дотепер пече/ чийсь останній погляд” [2, 108].

Характерними для інтимної лірики митця є також образи зорі (“й засяють погляди яскравіше зірок” [3, 61], “Бо до зорі, що світиться далеко,/ все ж прагне, чуючи орлиний клекіт,/ дрібницями обтяжене буття” [3, 157], “І зорі на нічному видноколі/ для всіх однаково, без холоду й тепла, люб'язно сяють” [3, 159]), вогню (“як вогнище забуте, догораю” [3, 167], “Мордуй на здогадів повільному вогні” [3, 168], “кохання/ твердять всі/ вогонь” [2, 27]), очей (“Та часто сняться незабутні очі” [3, 148], “Хай круком вічі виклює імла” [3, 158], “читати вирок в дорогих очах” [3, 160], “ворожими очима/ одне на одного/ дивилися/ вони” [2, 113], “Лоскоче сльозою очі опалий листок” [з рукопису]), ночі, що символізує кохання та пристрасть (“уяві все частіш кортить вертатися до схрону,/ де нас випадок на ніч звів й коханням обвінчав” [з рукопису]).

Віднаходимо в інтимній ліриці митця й чимало пейзажних мікрообразів. Природа допомагає ліричному героєві виразити свої найпотаємніші почуття, передати чи то захоплення й радість від зустрічі з коханою, чи то тугу й сум від нестерпної розлуки. Ці компоненти поетики досить органічно введені в структуру твору, емоційно насичують його та несуть на собі доволі вагоме художнє навантаження:

Як викотиться сонце на весняний пруг,

пишатимуться верби вельоном зеленим,

а сонечка кульбаб знов звеселять безбарвний луг, ?

одною згадкою хоч приголубсь до мене [3, 61].

Привертають увагу читача також і майстерно вибудувані порівняння, що позначені оригінальністю та неповторністю поетової думки: “Уваги жду твоєї, ніби сонця” [3, 176]; “ і жага нас точить,/ як ржа залізо” [2, 23]; “пружність/ ваших/ грудей/ до гріха/ мов/ на плаху/ веде” [2, 46].

Якщо ранні твори позначені максималізмом, своєрідною ідеалізацією кохання, розпачем від нерозділеної любові, то поступово пройдений життєвий шлях неминуче залишає свій слід, дещо змінюючи ставлення ліричного героя до кохання, формує інше відношення до навколишнього світу, що базується на зрілості поглядів та переконань, якими б гіркими й болючими вони не були:

Коли з тобою ми коли-небудь зустрінемось,

які до наших уст напросяться слова? -

На морозі ланцюги вбираються в іній,

Сивіє від думок сумних й свавільна голова.

Як ти, також і я не буду марно нарікати,

що поміж нами спільного життя не відбулось:

кришили ми непримиренністю характери,

гасили безрозсудністю взаємності тепло [з рукопису].

Як одну з особливих рис ліричного героя поезії любові Костя Шишка можна виокремити також філософічність. Адже кохання для нього є тією незвіданою таємницею, котру прагне будь-що розгадати, тим життєдайним джерелом, від якого залежить існування:

Без тебе я життя не уявляю

І все дивуюсь, як без тебе досі жив [3, 126],

або ж:

Не можу жити більше я без тебе,

як дерево не може жити без кори [3, 171].

У цьому контексті варто пригадати слова Олександра Рисака: “Вміння побачити, схопити думкою найсуттєвіше, у звичному відкрити щось незвичне і піднести його до рівня філософського узагальнення - одна з найприкметніших ознак Шишка-поета. Чи не тому у його поетичній спадщині бачимо так багато доволі вагомих філософських сентенцій, афористичних висловів” [1, 13]. Ось лише кілька зразків таких фраз: “Любов дарує повнокровність світу,/ іскру навіть робить багаттям” [3, 128]; “Любові прагнучи, усе ж ми боїмось любити” [3, 134]; “Той, кому судилось покохать,/ шукати певності в коханні не повинен ” [3, 168]; “У кожній радості є зародок біди” [3, 172]; “Любов жорстокая у ніжності своїй” [3, 178].

Окремо варто наголосити, що перу Костя Шишка належить і низка поезій еротичного змісту (близьких до зразків інтимної лірики, але й водночас дещо відмінних від них), що засвідчують перевагу тілесного начала над духовним, передають неймовірну пристрасть закоханого чоловіка. Відтак, поет постає перед читачем абсолютно відкритою та щирою людиною, котра готова поділитися найпотаємнішим, розповісти про свої фантазії та бажання. Пригадаємо, що історія еротичної лірики досить давня. Зокрема, ще доба античності знайомить нас з найяскравішими взірцями такого роду поезії, що представлена, для прикладу, творами Сапфо. І далі продовжує свою традицію аж до Бодлера, Тувіма тощо. Маємо й в українській літературі чудові зразки еротичної лірики (візьмемо хоча б “Золоте ябко” Дмитра Павличка). Кость Шишко йде власним шляхом, оригінально висловлюючи свої думки, по-новому змальовує чуттєве кохання й таємниці земної пристрасті.

Ліричний герой поклоняється перед грішним, земним тілом жінки. Для нього воно стає тією святістю, що повністю оволодіває розумом та серцем, що власне і є домінуючим мотивом абсолютної більшості поезій:

Хвалу співаю я величній наготі,

довершеності форм і ліній тіла,

і лону жінки, що в собі вмістило

джерело невичерпне безлічі життів [з рукопису].

Оскільки жінка символізує продовження життя, то плотське кохання в розумінні митця є певним таїнством, а сама жінка постає перед читачем в образі богині:

богине

до кого

позбувшись голови

цураючись власної тіні

ви несете

ваші витворені

ноги нині [2, 65].

Слід зауважити, що попри зміст віршів вражає й особлива форма. Адже більшість поезій інтимно-еротичного характеру - це вірші-писанки (жанр, у якому автор виступив новатором, оскільки за формою розміщення слів ці твори нагадують великоднє яйце), майстерно побудовані акростихи та оригінальні вінки сонетів, що свідчать про неймовірну силу таланту й глибину думки волинського митця.

Отже, переконуємося, що світ поезії любові Костя Шишка дозволив нам зазирнути в найпотаємніші куточки душі автора, наблизитись до розкриття таємниці кохання, яку постійно намагається з'ясувати ліричний герой. Адже це високе й чисте почуття є одним із чинників, які змушують людину жити, надають сенсу нелегкому людському існуванню.

Ліричний герой возвеличує свою обраницю, захоплюється її красою та чарівністю, що нерідко приводить до своєрідного драматизму інтимної лірики поета, оскільки ідеал коханої доволі часто виявляється недосяжним. Відтак, чимало творів позначені безнадією, тугою та болем від втраченого або ж нерозділеного почуття. Вочевидь, це тісно переплітається з біографією самого митця, адже відомо, що, не маючи сімейного затишку, коханої дружини, Кость Шишко самотнім так і відійшов у вічність. Однак всі свої почуття й переживання, всю свою нерозтрачену енергію сконцентровував у творчість, що сьогодні дає можливість читачеві зрозуміти життєву філософію волинського поета.

Доказом того, що Кость Шишко є майстром високого рівня версифікації, є надзвичайно цікавий образний світ інтимної лірики, філософічність, а також той факт, що митець, попри зміст твору дбав і про його оригінальну форму. Цьому підтвердженням постають такі форми любовних віршів, що гармонійно вміщують поетичну думку в певні рамки (акростихи, вінки сонетів, вірші-писанки).

Загалом, інтимна лірика Костя Шишка є досить різноманітним та невичерпним матеріалом і складає вагому частку в творчому набутку, тому, на наш погляд, у подальшому дослідження багатьох окремих аспектів любовної поезії митця є безперечно актуальними. Адже досі ця складова доробку поета не піддавалася детальному вивченню.

Література

1. Рисак О. Сивий бард осінньої печалі// Сивий бард осінньої печалі. Літературно-критичні статті, есеї про творчість Костя Шишка/ В. Зубович, С. Цюриць, А. Якубюк. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. - С. 3 - 19.

2. Шишко К. Писанки: поезії/ К. Шишко. - Луцьк: ВАТ “Волинська обласна друкарня”, 2010. - 212 с.

3. Шишко К. Пісня дощу: вибране з неопублікованого: Поезії/ Упорядник А. Якубюк. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001. - 256 с.

4. Яцук Н. Метафора у віршах-писанках Костя Шишка// Сивий бард осінньої печалі. Літературно-критичні статті, есеї про творчість Костя Шишка/ В. Зубович, С. Цюриць, А. Якубюк. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. - С. 27 - 48.

Размещено на Allbest.ru