Феномен кохання у контексті психоаналітичного аспекту характеротворення (на матеріалі оповідань В. Підмогильного)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен кохання у контексті психоаналітичного аспекту характеротворення (на матеріалі оповідань В. Підмогильного)

Юречко О.П.,

аспірантка,

Інститут Івана Франка, м. Львів

Анотація

Стаття присвячена розгляду феномену кохання у контексті психоаналітичного аспекту характеротворення в оповіданнях В. Підмогильного. Застосовуючи до аналізу праці З. Фройда, Е. Фромма, Д. Лі, авторка розкриває особливості міжособистісних стосунків у творах письменника, виявляє специфіку типів кохання у оповіданнях «Добрий бог», «В епідемічному бараці», «На селі» та пояснює, яким чином кохання впливає на подолання самотності, пошук та усвідомлення персонажами власного Я.

Ключові слова: кохання, еротичне кохання, закоханість, лібідо та ін.

Аннотация

Статья посвящена рассмотрению феномена любви в контексте психоаналитического аспекта рассказов В. Пидмогильного. Применяя к анализу труды З. Фройда, Э. Фромма, Д. Ли и других психоаналитиков, автор раскрывает особенности межличностных отношений в произведениях писателя, обнаруживает особенности типов любви в таких рассказах В. Пидмогильного как «Добрый бог», «В эпидемическом бараке», «На селе» и объясняет, каким образом любовь влияет на поиск и осознание героями собственного Я.

Ключевые слова: любов, еротическая любов, влюбленность, либидо и др.

Summary

The article is sanctified to consideration of the phenomenon of love in the context of psychoanalytic aspect of stories of V. Pidmogylniy. Applying to the analysis to labour of S. Freud, E. Fromm, L.Lee and other psycho-analysts an author exposes the features of interpersonality relations in works of writer, finds out the features of types of love in such stories of V. Pidmogylniy as «Kind God», «In an epidemic barrack», «On a village» and explains, how love influences on a search and realization the personages of own Іd.

Keywords: love, erotic love, amorousness, libido еts.

Феномен кохання у ранній творчості В. Підмогильного займає особливе місце, хоча його оповідання не можна класифікувати як твори про любов. Тема кохання допомагає письменникові розкривати психологію персонажів, слугує засобом передачі їх почуттів та світогляду. Вчитель В. Підмогильного П. Єфремов (В. Юноша) у статті «Поет чарів ночі» визначив тему кохання як одну із головних у його творчості. М. Тарнавський розглядає проблему кохання у творах В. Підмогильного з позиції раціональності/ірраціональності, зауважуючи: «Якщо полярна протилежність чарам ночі у “Творах: Том 1” була відсутня, то в “Невеличкій драмі” вона виступає рівноправним партнером у структурі роману[…] розум, тематичне доповнення до чарів ночі, тут надійно утвердився як раціональний, науковий, упорядкований і прагматичний всесвіт» [9, 191]; підтверджує цю думку О. Галета, зазначаючи, що «герої стикаються з коханням як з межовою ситуацією […] Прірва між високим почуттям та реальною дійсністю залишається неподоланою. При перенесенні почуттів у сферу розуму воно набуває лише тілесного, матеріального виміру» [1, 20]. Аналізуючи сексуальність як основний вияв кохання у прозі В. Підмогильного, С. Павличко зазначала: « Герої Підмогильного страждають від роздвоєнності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом (статевим потягом). Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива. Відтак сексуальність у Підмогильного виключає любов і полягає в насолоді для тіла» [1, 67]. Кохання, як одну із фундаментальних тем творів В. Підмогильного виокремлювали Ю. Бойко, В. Мельник, С. Павличко, однак дослідження феномену кохання в контексті психоаналітичного характеротворення досі не здійснено.

Метою пропонованої статті є розгляд феномену кохання (його особливостей, різновидів, типів) в оповіданнях В. Підмогильного. Застосовуючи до аналізу психоаналітичні теорії З. Фройда, Е. Фромма, типологію кохання Д. Лі, з'ясуємо, яким чином кохання (або його альтернативи) у творах допомагають розкрити внутрішні переживання та особистісний світогляд персонажів. На прикладі оповідань «Добрий бог», «Важке питання», «В епідемічному бараці», «На селі» простежимо особливості міжособистісних стосунків персонажів у контексті психоаналітичного аспекту характеротворення.

У психології термін «кохання» визначається як особливі вибіркові почуття, пов'язані з однією людиною, бажанням підтримувати та розвивати стосунки, які мають особливе значення для особистості, змінюють її [4, 226]. Термін «любов» у психоаналітичних словниках трактується як відчуття глибокої прихильності і симпатії до певного об'єкта, яка переміщує його в центр духовних потреб і симпатій суб'єкта [5, 46]. Терміни «кохання» та «любов» у психології мають синонімічне значення, однак розрізняються на рівні міжособистісних стосунків. Bарто зауважити, що в українській мові між цими поняттями існує принципова різниця. Любов для українців - універсальне поняття, яке поєднує у собі любов до батьківщини, до батьків, до дітей, друзів та ін. Поняття «кохання» диференціюється на рівні почуттів чоловіка та жінки, характеризується інтимністю, чуттєвістю, романтизмом. Відзначимо, що В. Підмогильний у ранніх творах надає перевагу слову «кохання» на позначення любовних стосунків. Диференціювати ці поняття в його оповіданнях вдасться, застосувавши до їх аналізу відомі психоаналітичні теорії.

З. Фройда універсалізує поняття «любов», пояснюючи його як поєднання інстинкту, що виникає з енергії первинних імпульсів (лібідо), - це і статеве кохання, і любов до себе, любов батьків, дітей, любов-дружба. «Психоаналіз навчив нас розглядати усі ці явища як вираження однакових виявів первинних інстинктів» [9, 90-91], - зазначав З. Фройд. Розуміння кохання у теорії З. Фройда напряму залежить від поняття неврозу, основою якого є конфлікт між «принципом задоволення» і «принципом реальності», що відбувається у психіці людини. Велике значення для зародження кохання має насамперед сексуальний інстинкт. З. Фройд виокремлює два види кохання - ніжне та чуттєве, що поєднуються у статевому коханні. Заборона статевого кохання має негативні наслідки, однак визначена стриманість підвищує лібідо та розвиває ніжність, яка також є сублімацією сексуального інстинкту [12, 127].

По-іншому розкриває суть терміну «любов» засновник гуманістичного психоаналізу Е. Фромм. У книзі «Мистецтво любити» Фромм не лише дає власне потрактування феномену кохання, але й критикує теорію лібідо: «Моя критика Фройда ґрунтується не на тому, що він перебільшував значення сексу, а на його невмінні зрозуміти секс достатньо глибоко» [12, 109]. Е. Фромм акцентує на тому, що любов не можна зводити лише до сексуального потягу, вона виявляється насамперед у характері людей і залежить від міжособистісних стосунків. Психоаналітик розрізняє братську любов, материнську, любов до Бога, до себе й еротичну любов. Власне еротична любов найбільше відповідає українському терміну «кохання» і визначається Фроммом як прагнення до повного злиття, поєднання з іншою людиною [3, 124]. Еротичне кохання - найбільш оманливий тип любові, однак за умови наявності у стосунках таких рис як піклування, відповідальність, повага і знання, воно може перерости у справжнє почуття.

Детальну типологію еротичної любові (кохання) визначив Д. Лі. Він розрізняє кохання-ерос - пристрасне захоплення, що прагне до повного фізичного володіння; кохання-людус - гедоністична любов-гра, якій не властиві глибокі почуття і можлива зрада; строге - спокійна, тепла і надійна любов-дружба; прагма - виникає через поєднання людусу і строге - меркантильне, контрольоване кохання; манія - з'являється через поєднання ероса й людуса, ірраціональне кохання-одержимість, яке характеризується невпевненістю і залежністю від об'єкту захоплення; агапе - безкорисливе кохання, синтез еросу і строге [3, 247].

Для творення характерів персонажів у ранніх оповіданнях, зокрема, у збірці «Твори. Том 1», В. Підмогильний використовував популярну на той час психоаналітичну теорію З. Фройда. Підтвердженням цього є його загальновідома праця «Іван Левицький-Нечуй. Спроба психоаналізи творчости». На «широке використання фрейдистського моделювання характерів» [9, 176] у творах письменника вказували М. Тарнавський, В. Мельник, В. Шевчук, А. Печарський. Феномен кохання у ранніх творах В. Підмогильного має особливе значення. Кохання тут - емоція, інстинктивний порив, засіб самоствердження, шлях до визначеної мети, ознака моральності, етики або ж, навпаки, особистої деградації. Слово «кохання» у оповіданнях легко можна замінити фройдовим терміном лібідо, однак персонажі-підлітки з ранніх оповідань впевнені, що вони кохають: «Я кохав її чисто. Платонічно» [7, 29], - говорить Віктор з оповідання «Добрий бог» після ночі проведеної з дівчиною, подібно і Пріся з оповідання «В епідемічному бараці» «пригорталась до коханого», «приголомшеного сухим повітрям і коханням» [6, 105] після ночі «любові». В. Підмогильний свідомо з іронією називає коханням звичайну пристрасть. Не випадково у його творах завжди присутній такий собі контр-персонаж, який займає протилежну позицію стосовно головного персонажа і кардинально змінює його світогляд (Юрко, Ганнуся). Загалом у ранніх творах В. Підмогильний демонструє тимчасові, незрозумілі самим персонажам почуття, які, одначе, накладають відбиток на все їхнє дальше життя.

В одному з перших оповідань «Важке питання» описано внутрішні переживання через кохання двох хлопців. Кожен з них намагається побороти сексуальний потяг і підкорити свої прагнення соціально обумовленій свідомості. Твір наочно демонструє теорію позасвідомого лібідо, що у творі представляє інстинктивні, витіснені із свідомості бажання, які прагнуть вийти назовні незалежно від волі підлітків. Подібно відбувається розвиток дії в ідейно складнішому оповіданні «Добрий бог». Основний конфлікт цього твору лежить у площині кохання (знову ж таки сексуальний інстинкт) та віри в Бога. Головний персонаж твору - Віктор Хобровський - молодий, амбіційний хлопець, що досяг «головної мети життя» - почав зустрічатися з жінкою: «Чоловік тільки тоді вартий чого-небуть, коли знайдеться жінка, яка покохає його й захоче зв'язати з ним своє життя на підставі цього кохання. Я маю дев'ятнадцять років і вже знайшлася така жінка. Виходить, що маю людську вартість» [7, 28]. Така позиція виявляє цілком фройдівське сприйняття кохання, в основі якого лежить насамперед статеве задоволення. По-іншому сприймається твір, якщо застосувати до аналізу концепції Е. Фромма. Почуття молодих людей можна спробувати ідентифікувати і з першою фазою любовного почуття - закоханістю Закоханість - пристрасний потяг до когось. За словами Е. Хатфілд, - це стан «непереможного бажання поєднатися з іншою людиною». Головною ознакою закоханості від інших видів емоційних стосунків є статева пристрасть [3, с. 246]., яка особливо яскраво виявляється і швидко минає у юнацькому віці, коли закоханість може сприйматися як кохання, хоча насправді ґрунтується на інстинктивному потягу молодої людини до особи іншої статі і швидким «замкненням» її інтересів на якомусь «об'єкті». Основною психологічною метою закоханості, як першої фази кохання, є утвердження духовного зв'язку між двома людьми, перш ніж вони перетнуть межу інтимніших стосунків[3, 247]. Саме цю межу персонажі В. Підмогильного перетинають дуже швидко і просто, не встигнувши пізнати один одного. Віктор не розуміє, чому «кохає» свою «наречену», і чому вона його любить: «Як же Куся мене кохає…ніколи б не повірив би нікому, що мене так будуть кохати. За що вона любе? Я ж ніщо. Не маю хистів, не вродливий, ніщо, ніщо…А виходить є щось, за що кохає. Ні, вже, мабуть, ніколи не розлучатись нам. Та ще й після того…» [7, 29]. О.Макаренко зазначав, що «кохання не може бути вирощене з надр статевого потягу. Дійсні сили «любовного» кохання можуть бути лише у досвіді позастатевої симпатії». Цю думку підтверджують слова Е. Фромма: «Сексуальне прагнення створює лише короткочасну ілюзію возз'єднання, але без любові люди лишаються чужими одне одному» [12, 127]. Молоді і недосвідчені персонажі В. Підмогильного створюють ілюзію кохання, діючи під впливом прихованих бажань, витіснених у позасвідоме. Постійна боротьба між «правильним» Я та «хибним» Воно визначає їхню самооцінку («Я ніщо»), і оцінку інших («Куся - «бездушна тварина» [7, 34]), сприяє виникненню неврозів («Я не переживу, коли не простить. Застрелюсь. Піду світ за очі» [7, 36], «Пустіть! - несамовито закричав той. - Пустіть! Яке ви маєте право мене тримати? Він захрипів, важко впав додолу й зайшовся од шаленого реготу»7, 37),поглиблює відчуття безпомічності, тривоги, поглиблюючи сором, вину і страх перед Богом за скоєний «гріх».

Протиставлення забороненого бажання і страху перед Богом дуже вдало пояснює Е. Фромм на прикладі біблійної легенди про Адама і Єву. Фромм стверджує, що цей древній і простий міф містить у собі мораль, властиву ХІХ ст., згідно з якою головною його ідеєю є те, що Адам і Єва засоромились своєї оголеності після того, як вчинили непослух (немає добра і зла, поки нема волі непослуху). Головна ідея цієї історії, за Е. Фроммом, наступна: «Після того, як чоловік і жінка почали пізнавати себе і одне одного, вони зрозуміли власну окремішність і свою різницю через належність до інших статей. Та коли вони це зрозуміли, то стали чужими одне одному, бо ще не навчилися любити одне одного (це зрозуміло хоч би з того, що Адам виправдовувався, звинувачуючи Єву, замість того, щоб намагатися її захистити)» [12, 103]. Отже, невміння любити змушує робити помилки і відчувати за них провину і сором. Підтвердження цієї думки простежується і в оповіданні «Добрий бог»: підлітки ще не навчилися любити одне одного, тому не дивно, що їхні стосунки сприймаються Віктором як тяжкий гріх: «Ну, що ж! Бог простить. А як же я після того молився! Та й вийшло все проти моєї волі» [7, 29], Відчуваючи провину через свій вчинок, хлопець звинувачує в усьому Кусю: «Я йшов без наміру. Це вона, вона всьому винна» [7, 29].

Молоді люди намагаються подолати суспільне відчуження, самотність, нереалізованість власного Я через інтимні стосунки, які вони сприймають як кохання. Інша справа, що і саме почуття кохання й інтимні стосунки в міру підліткового максималізму у поєднанні з дитячою наївністю і життєвою недосвідченістю унеможливлюють головні риси справжньої любові, яка передбачає наявність піклування, ніжності, відповідальності, взаємоповаги. У книзі «Мистецтво любити» Е. Фромм зауважує: «Піклування і відповідальність означають, що любов - це діяльність, а не пристрасть, яка когось поглинула, і не афект, який когось «захопив»» [12, 244]. Подібних афектів, ігор у кохання у творах B. Підмогильного чимало («На селі», «В епідемічному бараці», «На іменинах», «Третя революція», згодом «Невеличка драма», «Місто»).

Oповідання «На селі» має дуже просту фабулу. Головний персонаж Петро, молодий чоловік, який приїхав у село вивчати соціалізм, зустрічає (чи швидше чує) на вечорницях дівчину і починає відчувати до неї пристрасний потяг. Оповідання написане у формі внутрішнього монологу головного персонажа (нагадує літературний засіб потоку свідомості), де він описує власні почуття, їх зародження, розвиток і, зрештою, наслідки. Пристрасть головного героя у цьому оповіданні - ірраціональна, викликана асоціативно через пісню, яка в оповіданні стає каталізатором активізації Над-Я головного персонажа, що виявляється у сексуальному інстинкті. Пісня в оповіданні «На селі» має й певне символічне значення. Методом вільних асоціацій Петро пов'язує її з розкутістю, свободою, звільненням від усталених суспільних норм поведінки: «Петро слухав. То збоку, то спереду, то позаду його виринали голоси, сплітались у вінок і висли у повітрі. Урочисті голоси, певні, повні краси. То стихаючи, то міцнішаючи, то завмираючи, то народжуючись, котилась пісня, як хвиля ніжна, як натхнення чудове. І невідомо, відкіля вона, де джерело її: було темно, і здавалось, що порою повстає пісня з землі, що то земля її співає.

Петро не ворушився загіпнотизований нею. Вона підіймала в його душі потяг до чогось чулого і теплого, невиразне бажання простору, прагнення казкового. Вона знесилювала його, та пісня…»[8, 85].

Пісня збуджує юнака ще більше, коли він чує голос молодої жінки поруч. Тоді його лібідо активізується, однак лише під впливом двох факторів: пісні й ночі, пори духовної битви між нормами та вседозволеністю, які автор ховає під низкою символічних образів, що позначають власне сексуальну енергію головного персонажа і прагнення інтимної близькості: «Вихром плигнула та пісня через глиняні хатки і будівлі туди, де спав степ всепотужний, розбуркала його поцілунками жагучими та обіймами нестримними…Заворушився степ, спіймав барвисту пісню. Вінчав їх місяць, співали їм зорі, благословляло небо таємне… Чув Петро, як росте його тіло, ширшає, розсовує стіни та степом безмежним сповиває землю.» [8, 87].

Думки і відчуття Петра відображають позасвідоме у психічній структурі головного персонажа, яке З. Фройд назвав Воно. Його вчинки, підлаштовані під загальну мораль, - це Я. За теорією З. Фройда, Я контролює Воно, «заступає його принципом реальності, що обіцяє більшу безпеку і певніший успіх» [11, 543]. У процесі цих відносин виникає третя інстанція, Над-Я, що сприяє задоволенню своїх бажань з найменшою небезпекою для власного життя. Процеси взаємодії цих інстанцій визначаються багатьма факторами, до яких входить сім'я, оточення, суспільство, де людина має змогу рости, розвиватися поруч із власними інстинктами, породженими впливом цих чинників. Важливо зауважити, що в теорії З. Фройда саме Я є контролером усіх негативних (неморальних) позасвідомих виявів Воно. У цьому оповіданні бачимо іншу особливість Я, яку можна означити як агресивну свідомість через вплив зовнішніх чинників. Оповідання «На селі» дає яскравий приклад розладу особистості через зовнішні впливи оточення. Я персонажа спрямоване на раціональне сприйняття дійсності, й саме соціально зумовлене Я змушує юнака приїхати до села, середовища не забрудненого вадами міських людей, Я контролює вияв Воно, яке у творі представлене романтичними монологами Петра про власні відчуття до молодої дівчини, про свої інстинкти, про справжню, чисту і відверту ніч: «Тут вночі чудово, - думав він, жуючи стиглі зерна, - вночі, коли замість розпеченого металу на небі сріблиться холодок. Тоді струнко стоять зерна та милуються зорями, котрих тепер поглинуло ненажерливе сонце. Вночі цей килим стеблів..» [8, 90].

Однак романтичне Воно вщент розбивається буденним Я, що живе у час соціаліcтичних догм, які змушують Воно бути затиснутим у власній оболонці нав'язаних ірраціональних правил. Ось чому, коли інстинкти Петра таки беруть гору і виявляються у його вчинках, то ті вчинки не сповнені романтизму, закоханості, ніжності, як у підсвідомості хлопця, а навпаки - жорстокі й деструктивні: «Жінка несамовито пручалась, зціпивши губи.[…]Сиди! - злісно крикнув Петро і здушив її руками» [8, 91].

Дослідник творчості В. Підмогильного М. Тарнавський розглядає оповідання «На селі» в контексті понять раціональності та ірраціональності: «Підмогильний асоціює ірраціональне з силами природи у багатьох ранніх творах […] «На селі» - цей твір побудований на контрасті між «природнім» і «штучним» [9, 44]. Свою думку дослідник розвиває, акцентуючи на контрасті села й міста як головних ознаках ірраціонального у творі. Зокрема вершальний монолог Петра, Тарнавський пояснює як спробу В. Підмогильного накреслити певні асоціації, що їх він бачить, з одного боку між інстинктом і селом, а з іншого - між розумом і містом [9, 47]: «Я ненавиджу тебе пекуче сонце! Ти теплом своїм маниш до себе людей, вони виходять із самотних захистів до купи і, мов зачаровані, губляться в юрбі, юрбою живуть, навіть сили свої віддають їй. Гарячими проміннями та блиском яскравим ти, сонце, єднаєш тисячі людей, і вони, безглузді, забувши про волю давню, роблять однакові рухи, співають разом пісні свої безсилості та приниженню…День панує над людьми -рабами! Чого не збунтуються раби? Вони здолали б зірвати свого пана з неба, жорстоко пошматувати, відкинути геть та прикликати до себе запашну ніч із вільних степів, ніч теплу, ласкаву і таємничу. Ту ніч, коли видно, коли співає земля, коли прокидаються зорі… письменник підмогильний кохання оповідання

О, як я сумую за тобою, ноче, що родиш казки дивовижні, коли все тихо навкруги, коли всі сплять!» [8, 93].

«У цьому фрагменті, - пише М. Тарнавський, - Підмогильний яскраво проводить мотив «місто - село», даючи цілу низку відповідних пар. Протилежності елементів пар - це просто окремі приклади загальної протилежності між розумом та ірраціональністю» [9, 47]. На нашу думку, ці слова варто розглядати не лише в контексті міста й села, а крізь призму людської особистості та її найінтимніших почуттів, яким відповідають Я та Воно. Я відповідає дню, сонячному світлу, матеріалізму, соціальним цінностям, психологічним обмеженням. Я, унормоване і затверджене, «панує над людьми-рабами». Воно - це ніч: свобода, чуттєвість, сексуальність, природні сили, які на противагу заборонам «дня» виходять на поверхню (позасвідомо) і керують вчинками людей. У Підмогильного Я настільки підвладне суспільним правилам, що навіть позасвідоме інстинктивне Воно у своїх найкращих виявах не спроможне протистояти йому. «Якщо кохання - це здатність зрілого, розумного індивіда, то виходить, що розвиток самої здатності любити у індивіда, який живе у певній культурі, залежить від впливу цієї культури на особистість людини» (Е. Фромм). У таких умовах про кохання не може йтися - воно апріорі суперечить «здоровому» глузду персонажів, які, як і Петро з потоку власної свідомості для вияву своїх почуттів беруть лише негатив.

В оповіданні «В епідемічному бараці» на відміну від попередніх оповідань В. Підмогильного, де головними персонажами виступають переважно молоді чоловіки, розповідається про почуття жінки. Сам письменник зазначав, що це найкращий його твір того періоду [9, 70]. Пріся - медсестра в епідемічному бараці, симпатична дівчина, яка зустрічає своє кохання - начальника залізничної станції. Образ Прісі є особливо цінним для розуміння жіночої психології, яка докорінно відрізняється від чоловічої у творах письменника. У контексті вищенаведених оповідань образ Прісі демонструє різницю чоловічої-жіночої полярності, яка полягає у різних підходах до стосунків, різних відчуттях і почуттях на психобіологічному рівні, різному сприйнятті й розумінні кохання як такого, що так вдало підмітив В. Підмогильний. Образ Прісі спростовує думку З. Фройда, яку він виклав у праці «Три погляди на теорію статі», стверджуючи, що лібідо має чоловіче походження, незалежно від того, у кому воно виявляється - у чоловікові чи в жінці [12, 124]. Її кохання до начальника станції розуміється, як і попередні оповіданнях, в контексті еротичного потягу: «Ганнусю, яка велика влада ночі над моєю душею і тілом. Ввечері, коли приходить він, я не можу боронитись проти його слів, бо він каже те, що має ніч…Коли ж він іде од мене, ти стаєш переді мною, і твої заморожені очі враз розвіюють усі слова його…Я знаю, що прийде час, коли він покине мене…» [6, 110]. Однак, на відміну від юнаків з попередніх оповідань, які після сексуальних стосунків відчували радість і піднесення, Пріся, навпаки, відчуває страх і сумніви. Тяжка атмосфера ночі, яку передає автор, одразу дає натяк на приреченість цих стосунків, які виникли швидше з безвихідності, інстинктивно, а не з високих почуттів двох людей: «Ніч, коли Пріся віддалася начальникові станції, була скляна й нерухова. Здвалось дерева застигли в камінь і дихати було важко, мов повітря розвіялось пилом по вулицях. Квіти акації повними гронами падали на землю, знесиливши з тиші та своєї запашності. Так само, як і в денну спеку, тіло розкладалось у беззв'язкову масу, і скрізь панувала радість притоми й знесилення» [6, 105]. Думки про наслідки стосунків з «коханим» зароджують відчуття страху в дівчини. «Страх перед коханням» у Прісі виникає, на її думку, через те, що вона боїться пережити зраду коханого, як це сталося з Ганнусею, але позасвідоме розставляє акценти по-своєму: «Або ще гірше - ми одружимося, як він намовляє і будемо жити на маленькій станції, де в добу проходить два потяги…там будуть мимо сунути люди, а я навіки спинюся. А занепаде ж врешті кохання, а я таки житиму, здатна тільки варити борщ та ночувати з чужою мені людиною…О, який сором це шлюбне життя!». Позасвідоме Воно стримує Прісю від подружнього життя, бо насправді вона не кохає начальника станції, хоча і не спроможна собі в тому зізнатись. З. Фройд пояснює це таким чином: «Коли Я змушене визнати власну слабкість, то сповнюється страху, реального страху перед зовнішнім світом, страху сумління перед Над-Я, невротичного страху перед силою пристрастей у Воно» [11, 546]. Страх Прісі стає захисним механізмом, який зрештою перемагає інстинкт і стримує Прісю від внутрішнього психічного конфлікту, що міг би виявитись у її подружньому житті з нелюбом.

Застосовуючи до персонажів В. Підмогильного вищезгадану типологію еротичного кохання за Д. Лі, можна зробити висновок, що Прісі притаманне поєднання кохання ерос і агапе - пристрасне безкорисливе захоплення. Молодим чоловікам більш властиві кохання людус та манія - пристрасна меркантильна любов-гра, яка не містить високих почуттів і тому уможливлює зраду. У більшості ранніх оповідань письменник розглядає кохання як сексуальний інстинкт (пристрасний потяг, еротичне бажання), що стають засобом самореалізації та самоусвідомлення персонажів. Сексуальний інстинкт у В. Підмогильного не є негативним явищем, це не деструктивний фактор, а всього лише фізіологічний стан, звичайна емоція, вияв «нормальності», однак у людей психологічно слабких, інтелектуально не сформованих, недосвідчених його придушення чи вияв поглиблює відчуття провини і страху. Увага Підмогильного, як талановитого психолога, прикута до проблеми пошуку людиною власного Я і свого місця у світі. Ці пошуки рідко закінчуються успіхом. Зазвичай персонажі так і не можуть зрозуміти себе, а їхній пошук кохання ще більше загострює психічний конфлікт. Іншим важливим фактором є те, що середовище чи ситуації, які зазвичай описує В. Підмогильний (вагітність Кусі в оповіданні «Добрий бог», епідемія у «В епідемічному бараці», соціалістичний абсурд у «На селі»), не сприяють зародженню романтичних стосунків. Кохання тут набуває матеріального відтінку і стає різновидом людської потреби, навіть необхідності, визначеної впливом світогляду оточення і його етикою.

Література

Галета О. Досвід кохання і штучний розум [Валер'ян Підмогильний] / О. Галета // Усе для школи.10 клас. - 2001.- Вип.11. -С. 20.

Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. - К.: «Академвидав», 2003. - 392 с.

Ильин Е. П. Психология общения и межличностних отношений. - СПб.: Питер, 2012. - 576с.

Копець Л. В. Психологія особистості: Навч. посіб. для студ. Вищ. Навч. закл. - 2-ге вид. - К.: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 226.

Ложкін Г. В. Психологія: терміни, поняття, визначення: словник-довідник / Г. В. Ложкін, І. Я. Коцан та ін. ; [за ред. Г. В. Ложкіна] ; Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. - С. 46.

Підмогильний В. В епідемічному бараці / Підмогильний В. П. Оповідання. Повість. Романи / Вступ. ст., упоряд. і приміт. В. О. Мельника ; Ред. тому В. Г. Дончик. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 93- 113.

Підмогильний В. Добрий бог / Підмогильний В. П. Оповідання. Повість. Романи / Вступ. ст., упоряд. і приміт. В. О. Мельника ; Ред. тому В. Г. Дончик. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 28 - 42.

Підмогильний В. На селі / Підмогильний В. П. Оповідання. Повість. Романи / Вступ. ст., упоряд. і приміт. В. О. Мельника ; Ред. тому В. Г. Дончик. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 83-93.

Тарнавський М. Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер'яна Підмогильного: Пер.з англ.. - К.: Пульсари, 2004. - 231с.

Фрейд З. «Я» и «Оно». Труды разных лет. В 2 кн. Тбилиси: Мерани, 1991. Кн. 1. С. 90-91

Фройд З. Лекція 31. психічна структура особистості / Вступ до психоаналізу. - К., 1998. - С. 546.

Фромм Е. Исскуство любить / Пер с англ.; Под ред. Д.А. Леонтьева. 2-е узд. - СПб.: Азбука, 2002. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru