Образ ліричного героя в поетичній збірці "Магма" Ігоря Павлюка

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Образ ліричного героя в поетичній збірці "Магма" Ігоря Павлюка

В.І. Копач, С.В. Полякова

Коли митець сповідує цінності, що вони очевидно й неприбрано вибиваються з кола поп-ідей, тенденцій, програм, це завжди викликає інтерес. Причому не лише до його творчості, а, можливо, ще більшою мірою до його постаті, позаяк, перефразуючи відомий вислів, можна стверджувати, заявляти, проголошувати: постать чи, радше, масштаб постаті вирішує все. Масштаб поетичної постаті Ігоря Павлюка предметно й повнокровно виражений у його поважних збірках --Бунт свяченої води” та --Магма”, до яких увійшли ліричні тексти й драматизовані поеми та які своїм обсягом, текстовою наповненістю претендують на статус поетичних томів [6]. Ігор Павлюк постає мислячою і креативною особистістю, яка в добу, коли безмежним у своїй незчисленності арсеналом мас-медіа, політичними гравцями, державними інституціями утверджуються напрями глобального об'єднання, возз'єднання, єднання різних націй, культур, ментальностей, між іншим, з відчутною перспективою уніфікації, коли в українському літературному соціумі поширюється і тиражується аксіологія західної художньо-образної стилістики, до того ж не найвищого, не елітарного ґатунку, коли література втрачає автентичні корені, витоки, річища, отже, постої тає особистістю, яка в епоху цих складних суперечливих явищ обстоює національні поетичні й поетикальні цінності. Й це, безперечно, викликає повагу, оскільки є формою новітнього художньо-етичного й естетичного нонконформізму, про реальне й гіпотетичне існування якого, схоже, в українській аналітичній думці забули, захопившись розбудово -побудовою гіперпрагматичного суспільства, в якому чи не найбільшим мірилом вартості й вартісності стає спроможність підлаштуватися нині це ефектно називають адаптацією під його вимоги й правила гри [5].

«Ігор Павлюк український поет за природою мислення, фонопису, лексичного депозитарію, образного звучання, ментальної спрямованості, це достеменно національний митець за сутністю й поставою слова, за характером проблематики й лейтмотивів, за органікою ритмостилю й мелодійних малюнків, це український художник за порухами думки, ліризмом манери, епічністю погляду, культурою версифікації, духом світовідчуття. Ігор Павлюк це митець, який, базуючись на традиції, виходячи з традиції, керуючись національними поетичними традиціями, зумів осучаснити їх постмодерними вкрапле ннями, “родзинками”, образно-стильовою шліфовкою настільки, що від цього його українська інтенціональність постала ще багатограннішою, ще симфонічнішою» так висловився про Ігоря Павлюка Ярослав Голобородько. І ці слова вповні характеризують багатогранну творчість поета [6].

Ігор Павлюк постає і ліриком, і лірником, і романтиком, і автором романсів, і драматичним поетом, і поетом-мандрівником, і елегіком, він постає і сатириком, що подає документально, ба навіть натурально влучні картинки життя буття, і бунтівником, який відчуває та розуміє духовну велич, морально естетичну силу протесту, й автором сценок, картин, виконаних неначе на пленері української дійсності, й художником, який схильний до загострено соціумних, майже публіцистичних випадів, і мислителем-онтологом, що його непокоять взаємини космосу неба із космосом серця й людської душі.

Поет Ігор Павлюк іде від України від її слова, кольорів, історії, прикмет, образів, духу і приходить до неї. Причому його цікавлять, приваблюють, бентежать не тільки національні реалії, у сенсі реалії минулого чи сучасного життя етносу, народу, нації, а передусім патос, колористика, синергетика цих реалій і цього життя. Він глибоко відчуває дух національної аури, геокультуру, геоментальність, геотрадиції українського світовідчуття. Він не те що говорить від імені нації складається інша партитура стосунків митця з національним єством: немовби національний дух, макрокосм говорить поетовими текстами [5]. Метафоричний простір Ігоря Павлюка досить строкатий і розмаїтий, об'ємний і варіативний, численний й ексклюзивний. Попри те, що з першого погляду він може видатися не надто складним, цей простір відверто претендує на те, щоб до нього зверталися на Ви, і відзначається рисами, що починаються на Ви, вишуканістю, вибагливістю, витонченістю. Одне слово, цілком обгрунтовано претендує на естетичну елітарність. У Павлюкових рядках рясно густо зустрічаються самобутні вислови, що оприявнюють тяжіння до складних образно-поетичних побудов, у яких ключову роль відіграють самоцінні тропи й не менш самоцінна тропіка [6].

Ігор Павлюк підкреслено закцентовує увагу на власній духовній близькості до свого ліричного персонажа, від імені або крізь призматику зору якого ведеться поетична оповідь. Його ліричний наратор натура з експресивною та вибуховою свідомістю, схильна до сповідування строкатих і суперечливих чеснот, найяскравішим виявом чого є перехрещення у його неспокійній, збентеженій душі язичницького та християнського начал.

Поетичний зір Ігоря Павлюка сповідує свою, особливу глобальність та глобалізацію панукраїнську. І зосереджений у площині між українністю (себто того, що стосується України) та українськістю (того, що належить до цінностей українського світу). При цьому поет долучає до національних художньотворчих величин клейноди, ознаки, орнаменталістику світових поетичних тр адицій. Він увесь у національному ментально-зоровому просторі, в якому бринять та буяють найрізноманітніші часові, символічні та мовностильові стихії. І тому такими близькими, зрозумілими, такими “своїми” постають у нього атрибути образно-асоціативного мислення, якими послуговувався та послуговується культурний, мислячий світ [6].

Корінна прив'язаність до рідного краю, глибокий патріотизм, внутрішня непримиренність із суспільно-політичними обставинами, біографічні мотиви усе це становить невід'ємну основу тематики та грунт проблематики творчості Ігоря Павлюка[6]. Умовно можна визначити три тематичні групи творчості митця, які досить часто перетинаються між собою: філософська, громадянська та інтимна лірика. Між ними немає чіткої межі, адже роздуми про батьківщину часто зачіпають одвічні філософські питання, а про свою рідну землю він часто говорить як про кохану жінку. Варто, мабуть, передовсім звернути увагу на прив'язаність автора до рідного волинсько -поліського краю, який формував його поетичний світогляд і став фундаментом у подальшій вибудові поетики автора: « А життя, воно ж прекрасне, Боже! Тільки би поезія й Волинь» [3, 76].

Основу збірки аналізованої становить лірика та драмопоеми (їх автор називає не «драматичними», а «драматизованими», підкреслюючи приналежність цих творів більш до поезії, аніж до драматургії) [4, 10]. Поетика назви збірки Ігоря Павлюка торкається багатьох аспектів поетичного світосприйняття. Лексемою «магма» означують «розтоплену силікатну масу високої температури, що виникає в глибині земної кори, а після виверження на поверхню у вигляді вулканічної лави застигає, утворюючи деякі гірські породи» [7, 590]. Це значення можна спроектувати на вираження душі ліричного героя, яка переживає глибокі емоційні почуття, що, вивільняючись, творять справжнє мистецтво. М. Малахута говорить про магму як про «кров землі, яка від напруги, котру вже не втримати, виривається з її грудей і прагне до сонця, яке її породило» [ 3, 11]. У цій ґрунтовній з художньої точки зору книзі автор художньо реалізує мотив любові, який постає в кількох проблемно -тематичних та мікропоетичних площинах: любов до рідної землі, усвідомлення серйозності поетичної творчості й відповідальності митця за свої слова перед людством, проблема історичної пам'яті, честі, гідності українства. Справжньою окрасою збірки є художня інтерпретація мотиву кохання як найвищого дару, жертовність якого в І. Павлюка відтворюється на рівні віртуозного володіння прийомами поетичної сугестії. павлюк ліричний поетичний нонконформізм

Загадка людського кохання у поетичній збірці «Магма» розкривається найбільш повнокровно, з усією силою майстерності версифікації. Поет -аналітик Ігор Павлюк чуттєво, драматично, асоціативно несподівано прагне спонукати читача до визнання висоти найпрекраснішого людського почуття, відтворюючи його в драматичній інтерпретації дійсності, за допомогою асонансів, анафоричної побудови поетичних фраз, метафоричних концептів, які породжують в уяві читача особливу духовну істину. Почуття кохання для ліричного героя відбувається на рівні високої еротичної культури й максималізму у виборі коханої жінки, яку неможливо замінити іншою («Вірші одного сердечного ритму», «Ти тілом читала вірші мої»). Автор таким чином художньо продукує народне уявлення про морально-етичні цінності, закодовуючи його в національній системі образних координат (поле, веселка, пісня).

Національно-патріотичний мотив любові є лейтмотивним для цієї збірки, композиційно значущим, оскільки презентує ліричного героя як людину духовно зрілу,для якої любов до своєї землі є центром світоглядних позицій, духовним прихистком. Ліричний герой І. Павлюка має потужну ментальну пам'ять, в якій концентрується досвід поколінь, історичних моментів життя України (від язичництва до християнства). Рівень найбільшої суб'єктивізації

фактів буття здійснюється з високою точністю рими. Потік поетичної свідомості автора втілюється в зречевлених конструкціях, які представляють поета в контексті різних епох, історичних подій. Загострене, справедливе споглядання себе асоціюється з іронічними порівняннями [7].

Аналізуючи поезію І. Павлюка на національно -патріотичну тему, доцільно звернути увагу на таку форму вираження авторської свідомості в його творах, як ліричне «Я». У ньому митець втілює світоглядні характеристики свого, «середнього» покоління, яке підтримало духовний поступ України як соборної держави. Художній концепт землі, хліборобської святині як основоположного чинника національної духовної культури постає трепетно, часом несподівано від тих поетичних асоціацій, які провокує текст І. Павлюка. З образом ненькиземлі пов'язані такі антитетичні почуття, як життя і смерть, любов і зрада, багатство і бідність, слава й забуття. На принципах поетичного контрасту відбувається діалектизація авторських почуттів у ліричного героя, який максимально чесний з собою та нащадками. Рідна земля це символ ментальної пам'яті поколінь в художньому моделюванні світу Ігорем Павлюком. Його творче покоління надзвичайно серйозно усвідомило високе призначення поезії як духо вного камертона доби, способу власної самореалізації, чесного ставлення до професії.

У поетичній збірці «Магма» ця проблематика втілюється на високому громадянському піднесенні, градусі емоційної напруги й відповідальності за своє слово перед народом. Показовим у цьому плані є поетичний цикл «Поет. Реквієм». З притаманною долею самоіронії митець у семи композиційних відрізках викладає сутність розуміння своєї геніальної професії, яка не повинна зраджуватися життєвим комфортом, легковажністю. Ігор Павлюк реалізує мотив любові до мистецтва слова за допомогою інфінітивних речень, обрамлених метафоричним ореолом [6].

Автору притаманне загострене почуття відповідальності за свій талант перед Богом і людьми, специфічно національна манера мислення, щирість, яка художньо реалізується за допомогою такого складного тропа, як метафора та її різновиди. Саме вона є ключовим елементом естетики слова в Ігоря Павлюка, посідає важливе місце у відтворенні індивідуально -авторського сприйняття, творчого осмислення теми «поет та поезія». Звичні, буденні поняття трансформуються з допомогою законів асоціативного мисленняв інтелектуально -чуттєву поезію автора, в особливий світ духовної культури, інтерпретований відповідно до духовних потреб сучасників. У них виявляються такі риси стилю митця, як інтелектуалізм, поетична віртуозність, висока естетична наповненість.

Особливістю метафорики Ігоря Павлюка є потужний емоційний та аксіологічний потенціал, який автор використовує для активізації читацького сприйняття, інтелектуального бачення буття, насиченого національною символікою. Яскравим підтвердженням цього є завершальний поетичний цикл збірки «Вірші одного ритму», 11 поезій, які об'єднані однією темою: споглядання людського життя через слово, народження творчого задуму.

Багатий внутрішній світ головного героя є основним об'єктом метафоризації, що створює смисловий та психологічний зв'язок мікрокосму особистості з макрокосмом навколишнього світу, посилює драматизацію авторського мислення поета. Вона вибудовує засади національної гідності, честі, людської совісті, неможливості зради. Таким максималістичним у своїх пошуках виступає ліричний герой Ігоря Павлюка, для якого всі одинадцять віршів «одного ритму» позначені найвищим рівнем емоційної самовіддачі в ім'я мистецтва [5].

Митець заглиблений у таїни підсвідомості, в якій постають праобрази або архетипи, що сформувалися в генетичній пам'яті народу: смерті, часу, Сонця, хати, зорі. Причому в І. Павлюка найбільш популярними є архетипи -образи та архетипи-сюжети з язичницької та християнської тематики, яка ментально близька автору. Персоніфікований образ хати та сонця є символом душевного спокою ліричного героя, який повертається додому з далекої дороги й усвідо млює нетлінність цих чеснот. Для митця є сакральним процес народження творчого задуму. Осмислити це неповторне дійство він запрошує читача, спонукаючи його до співтворчості, до осягнення акту мистецтва, який І. Павлюк прагне метафоризувати за допомогою прийому персоніфікації.

Таким чином, образ поета у збірці «Магма» трактується з позицій любові, творчої жертовності в ім'я України.

У художньому аспекті він вирішується за допомогою оригінально -авторських метафоричних сполук, поетичних інверсій, парцельованих конструкцій [6]. Потужність поетичної постаті Ігоря Павлюка для сучасної української літератури є незаперечною.

Відносячи себе до покоління «позадесятників», митець сформував свій неповторний стиль, у якому мотив любові знаходить своє багатоаспектне художнє втілення.

Відомий майстер слова творить особливий емоційний та метафоричний код сучасності за допомогою концептуальних, когнітивних метафор, що породжує поліфонічність сприйняття буття, діалектичну експресивність тексту, точність словесного вираження, емоційну впливовість (сугестивність) слова. За допомогою законів асоціативності художнього мислення автор формує національну ідею, реалізовану в майстерних засобах мікропоетики.

Бібліографічні посилання

1. Базилевський В. Холодний душ історії / Володимир Базилевський.К. : Ярославів Вал, 2008. 680 с.

2. Варий М. Общая психология / М. Варий. К.: Центр учебной литературы, 2007.968 с.

3. Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы. М.: Прогресс , 1994. С. 301.

4. Голобородько Я. Між українністю та українськістю: ніша Ігоря Павлюка /Ярослав Голобородько. // СІЧ. 2007. .№12.

5. Голобородько Я. // Слово і Час. 2007. № 12. С. 60 65.

6. Павлюк І. Магма / І. Павлюк. Львів: Світ, 2005. 280 с.

Размещено на Allbest.ru