Міфологічний простір роману "Інтернат" С. Жадана

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІФОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНУ «ІНТЕРНАТ» С. ЖАДАНА

Ю.О. Лаптєєва

Анотація

У статті наводяться результати аналізу просторової організації тексту роману Сергія Жадана «Інтернат», твору про війну на сході країни. Визначено роль своєрідної просторової вертикалі, навколо якої будується сюжет, а отже, - і хронотопічну модель роману, в епіцентрі якої - концепт дороги, параметри руху якого зосереджені на художній реалізації трагічної теми. Персонажі, потрапивши до міста, окупованого ворожими військами, рухаються вниз, у володіння смерті, образ якої явно чи опосередковано присутній в оповіді. Підкреслено, що простір роману виразно інфернальний, що оприявнюється через яскраві міфологічні образи (образи неба, дороги до міста, зруйнованих будинків, чорних дерев).

Ключові слова: концепт, трагічне, образ смерті, міфологічні образи неба, дороги до міста, дерева.

Аннотация

роман жадан інтернат просторовий

В статье приводятся результаты анализа пространственной организации текста романа Сергея Жадана «Интернат», произведения о войне на востоке страны. Определено роль своеобразной пространственной вертикали, вокруг которой строится сюжет и, таким образом, - и хронотопическую модель романа, в эпицентре которой - концепт дороги, параметры движения которого сосредоточены на художественной реализации трагической темы. Персонажи, попав в город, оккупированный вражескими войсками, двигаются вниз, во владения смерти, образ которой явно или опосредованно присутствует в повествовании. Подчеркнуто, что пространство романа определенно инфернальное, что выражается через яркие мифологические образы (образы неба, дороги к городу, разрушенных домов, черных деревьев).

Ключевые слова: концепт, трагическое, образ смерти, мифологические образы неба, дороги к городу, дерева.

Annotation

Laptieieva I. O. Mythological space in novel “Boarding school” by Sergiy Zhadan The purpose of the study is to analyze the spatial organization of the novel by Sergiy Zhadan “Boarding school”. The oeuvre of this writer is defining for modem Ukrainian literature, so his last novel about the war that goes on now in the east of the country could not pass unnoticed, however, this work has not yet become the subject of profound literary research and these facts determine the relevance of the article. The research presents the results of the analysis of the spatial organization of the aforementioned text. A role of peculiar kind of vertical has been defined in “Boarding school”, around which the plot is built. Therefore, the chronotopical model of the novel is also of no less importance in the epicenter of which the concept of the road can be highlighted, whose parameters are focused on the artistic realization of this tragic theme. The image of the road which the heroes of “Boarding school” overcome acquires significance of mythological way to the world beyond. For that reason, this work can be defined as a modern reinterpretation and certain transformation of the genre of travel notes, as it is the story of one journey. Characters, once having entered the city, that has already been occupied by enemy troops, constantly move downwards, into the possession of death, the image of which is always clearly or indirectly present throughout the narrative. It is emphasized that the space of the novel is distinctly infernal, appearing through vivid mythological images (images of the sky, road to the city, destroyed houses, black trees). So as a conclusion it can be stated that general complex image of the city in the “Boarding School” by Sergiy Zhadan is definitely anti-utopian and infernal; it is destroyed and it seeks to destroy all those who have not managed to get out of it.

Виклад основного матеріалу

Постать Сергія Жадана, як і його творчість, займає важливе місце у сучасній українській культурі. Жадан -- харизматична особистість, багато в чому знакова для нашого часу, що зумовлює його популярність серед широкого кола молоді; він належить до того покоління, яке формувалося й робило спроби самоствердитися в дев'яності роки, коли Україна намагалася позбавитися всіма можливими шляхами радянського минулого й радянської спадщини, зіткнувшись зі значними економічними труднощами. С. Жадан - учасник Помаранчевої революції, Революції Гідності, неодноразово виїздив в останні роки у зону бойових дій на захопленій сепаратистами території Донбасу. Часи, пережиті ним, знайшли художнє відображення, зокрема це стосується 90-х років, зображенню яких присвячена повість «Депеш Мод», частково про них йдеться в романі «Ворошиловград», у яких образи молоді протиставляються суспільству, що переживає повільну агонію. Ліричний герой Жаданової поезії постійно перебуває в пошуках свого «Я», намагаючись утвердити й зберегти власну ідентичність у тих обставинах, що склалися в час руйнування соціалістичних ідеологем і стихійного формування нових. Жадана завжди цікавив взаємозв'язок людини й часу, в який вона живе, у якому формується. У зв'язку з цим час і простір відіграють важливу роль у структурі його творів, що особливо проявилося в його останньому романі - «Інтернат».

Останній на сьогодні роман Сергія Жадана відразу привернув увагу літературної критики й літературознавців. У рецензіях наголошується на важливості цієї книги в сучасному українському культурному просторі, передусім завдяки порушуваним у ній проблемам, зумовлених війною, що триває й дотепер на Сході країни. Роман Сергія Жадана «Інтернат», на думку багатьох критиків, актуальний на сьогодні прозовий твір, зокрема, це головна теза статті Є. Стасіневича, який розглядає певні інтертекстуальні аспекти твору, зіставляючи його за наративною структурою з романом сучасного американського письменника Кормака Маккарті «Дорога» [7]. Дехто з рецензентів звертає увагу на символічні образи, наявні в романі, відзначаючи їх внутрішні перегуки з поетичними образами Жадана, зокрема, із поезією «Звідки ти, чорна валко...» [8]. Варто зауважити, що переважна більшість оглядів зосереджена на характері презентації морально-етичної проблематики твору та його ролі в сучасному українському культурному просторі загалом і в сучасній українській літературі зокрема [1; 3; 5]. Проте роман «Інтернат» ще не став об'єктом багатоаспектних літературознавчих досліджень, зокрема не дослідженою на сьогодні залишається й проблема художнього простору тексту цього твору, що зумовлює актуальність вибору теми в цій статті.

Фізичний простір, трансформуючись у художній, розмежовується на локальний (зовнішній) і психологічний (внутрішній) простір. Локальний простір відзначається наявністю чи відсутністю в ньому певного образу, тоді як для внутрішньопсихологічного простору визначальною є рецепція зовнішнього світу людиною, як вона в ньому почувається, як створює свій власний внутрішній світ. Художній простір характеризується як певними конкретними елементами, що сприймаються органами чуття (зором, нюхом, слухом, дотиком, смаком), так і тим, що є невидимим, таємним для звичайного людського ока. Це, передусім, думки, слова, відчуття, що визначають суб'єктивне переживання й розуміння простору персонажем. Особливості відтворення простору залежать від багатьох чинників: естетики епохи, літературного напряму, роду, жанру твору, особливостей характеру творчого індивіда, що впливає безпосередньо на специфіку зображення й функціональності простору.

Одним із визначальних у просторовій організації тексту літературно - художнього твору, на думку Н. Копистянської, є концепція вертикалі [4, 93]. З поняттям «високого» й «низького», з їх співвіднесенням і взаєминами пов'язані символічні системи, філософські й релігійні категорії, народні уявлення, що, у свою чергу, вплинуло на формування багатьох основоположних рис художнього мислення та засобів зображення. Так, уявлення про вертикаль трьох світів - небесного, земного й підземного (підводного) - стало першоосновою розуміння контрастності й відносності явищ. Людина є істотою всіх трьох світів одночасно, тоді як вищі й нижчі сили ведуть боротьбу за її душу й за її вибір.

Вертикаль вгору співвідноситься з категорією безкінечності, необмеженістю простору й часу, вічністю й безсмертям душі, наближенням до Абсолюту; вертикаль униз - із кінцем, смертю плоті, муками. Як зазначав Ю. Лотман, рух вгору є розширенням простору до безмежності, при рухові вниз простір звужується доти, доки не зникає зовсім [6, 270].

Поняття вертикалі безпосередньо пов'язане з відтворенням особливостей внутрішнього світу людини. Саме романтики вперше визначили вертикаль як своєрідну наскрізну «мотивацію людських трагедій» [4, 118], розподіливши відповідно людей на три категорії:

• «люди суто земні, зайняті прагматичною діяльністю, у шкалі цінностей яких матеріальне займає перше місце;

• люди, у яких переважають духовні потреби, і вони здатні заради них поступитися матеріальним;

• носії зла» [4, 118].

Отже, учений робить висновок, що вертикаль - в основі психологізму в літературі. Саме з вертикаллю співвідносяться «розуміння життя і смерті (фізичної і духовної), пошуки сенсу земного буття, призначення людини, утвердження життєвих цінностей і розвінчання псевдоцінностей, прагнення щастя» [4, 119]. Природна вертикаль (небо - земля - підземний/підводний світи) і філософська вертикаль (матеріальне, низьке - духовне, високе) слугують основою для вибудування суспільної вертикалі - соціальної, станової, владної. З верхом традиційно співвідносяться багатство, влада, привілейоване становище, з низом - бідність, безправність, підпорядкованість. Звідси виводиться й поняття свободи, що стає доступною в процесі усвідомлення людиною свого місця на суспільній вертикалі.

Простір у романі Сергія Жадана є поєднанням горизонтального й вертикального планів зображення. Формально сюжет роману «Інтернат» - це історія однієї подорожі: головний герой на ім'я Паша, вчитель із маленької прифронтової станції, іде до окупованого напівзруйнованого міста, щоб забрати свого племінника з інтернату. На перший погляд, у просторовому вимірі оповідь розгортається горизонтально. Проте з розвитком подій простір героїв роману поглиблюється психологічно; зображення подій спроектовується на просторову вертикаль, у фокусі якої зосереджені долі персонажів.

Центральним образом твору є місто. Як і в більшості творів Жадана, воно є безіменним. У зображенні автора - це типове промислове місто десь на сході країни. Неназваними залишаються й країна, і незвані гості - окупанти: «Хоча зрозуміло було, що місто здадуть, що державні війська змушені будуть відійти, забравши з собою прапори Пашиної країни, і що лінія фронту так чи інакше відсунеться на північ, до станції, а отже, і смерть стане ближчою на якийсь десяток кілометрів» [2, 17]. Проте неомовлений контекст чітко дає зрозуміти, про що й про кого йдеться, окрім того, така безіменність активізує концептуальність характеристики персонажа як людини передусім.

Місто у світовій культурі завжди було неоднозначним явищем, поєднуючи в собі водночас суперечливі аспекти. Його образ зацікавив письменників наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття у зв'язку з бурхливим ростом міст (що продовжується й дотепер) і поступовим завойовуванням ним суспільного й фізичного простору. Урбаністичність суспільства - це одна з характерних рис ХХ століття, яка перейшла й у ХХІ. Місто - у полі зору письменників як середовище людського буття «тут і зараз», так і в майбутній перспективі, відтак формується уявлення про місто як кардинально нову форму людського співіснування, з якою пов'язане майбутнє цілої планети. Ця тема художньо осмислюється в таких жанрах, як утопія (І. Єфремов «Туманність Андромеди»), антиутопія («Цей дивний новий світ» О. Хакслі) і пантопія («Сонячна машина» В. Винниченка). Та й загалом автори більшості прозових творів ХХ століття не оминають міського простору.

У романі Сергія Жадана образ міста, до якого йде головний герой, постає виразно інфернальним, що прочитується вже в перших згадках про нього: «На півдні, там, де починається місто, теж стоїть підозріла тиша, без вибухів, без розірваного повітря» [2, 14]. Через образ тиші в зображенні атмосфери настороженості, небезпеки й, над усім, невимовленого страху, що з'являється в кожного, хто не лише йде до міста, а й навіть згадує його в розмові чи думає про те, що в ньому відбувається (як, наприклад, Пашин батько). Між ним і рештою світу постає невидима, але нездоланна стіна між двома світами, за яким уже нема життя, відтепер це суцільні непроглядні володіння неназваної, а тому ще страшнішої смерті: «А за дачами, які тягнуться уздовж русла мілкої промислової річки, всуціль зарослої очеретом, ледве розгледиш огорожу ремонтного заводу, що лежить у балці, а балка, заповнена дощем і туманом, вигинається в бік міста, і повітря стає таким щільним, що далі вже не видно нічого, але там теж щось є, більше того: там усе лише починається, там починається місто. І ще, останнє: збоку, на обрії, де світло небес відливає молоком і оловом, стоять труби комбінату -- високі, холодні, мертві. І головне, ніде жодного птаха. Ніби тут був великий голод, і птахів поїли. А поміж цим усім має лежати лінія фронту. Справжня лінія фронту. І якщо раніше, доки місто було в облозі, Паші так жодного разу й не випало її перетнути, то ось сьогодні, схоже, перетнути її, цю лінію, доведеться» [2, 51]. Образ шляху до міста поступово втрачає ознаки життя, їхнє місце заступають реалії руїни й повільного вмирання: «А далі огорожа врешті -решт закінчується, ввіткнувшись у трасу, що тягнеться до міста. А за трасою стоять двоповерхові будинки, переважно тут і живуть робітники з ремонтного. Паша боязко оглядає вікна: половина з них вибиті, половина затягнуті плівкою чи забиті фанерою. Темні всі, людей немає» [2, 57]. Таким чином, автор відображає прагнення його жителів вибратися з міста якомога швидше й відійти від нього якомога далі.

Варто зауважити, що зображена письменником дорога, яка веде до міста, прямує вниз, а, як відомо, рух униз завжди асоціювався з нижчими, темними силами. Такий зміст дороги до міста в романі Сергія Жадана «Інтернат»: «Вибігають на дитячий майданчик з обпаленою гойдалкою, опиняються на відкритому просторі. Паша озирається -- хрущовка темніє віддалік, мов кит, що з розпачу викинувся на берег. Вікна чорні, як вугіллям вимащені, жодного руху, жодного голосу. Від цього ще страшніше. Кидаються далі в парк, біжать між деревами, зливаються з ними, самі чорні, як дерева, аж здається, що покручені акації теж біжать разом із ними. Аж ось парк обривається, Паша вибігає на асфальт, гулко гупає по ньому важкими черевиками, пробігає решту дистанції та зупиняється просто перед мостом. Точніше, перед тим, що від нього лишилось. Оскільки навіть у темряві видно, що жодного моста немає, що над зарослою темною балкою зависає порожнеча. А моста немає. Нічого немає. І спускатися вниз, до балки, -- те саме, що добровільно спускатися в пекло: має бути дуже висока мотивація» [2, 99 -100]. Порівняння зруйнованого будинку із китом, «що з розпачу викинувся на берег», епітети «вікна чорні», чорні дерева, люди, відсутність голосів відтінюють трагізм часу руїни. У цій картині безлюддя та залишків того, що колись було простором людського буття, чітко відчувається присутність хтонічних руйнівних сил. І навіть образ неба, що зазвичай асоціюється з рухом угору, життям, загалом має позитивні конотації, втрачає своє традиційне значення, стаючи часткою цього інфернального простору. Останнє акцентоване й через систему образів кольорової гами: «З півночі починається справжній феєрверк: небо займається й не гасне» [2, 108]; «На обрії знову починає щось горіти. Таке враження, що місто розстрілюють по колу. Небо з темного стає рожевим, синьо підсвічується, глухо вихоплює кожен вибух. Час від часу від проспекту чути автоматні черги. І зовсім нікого немає, порожнє місто, кольорове небо, вогкий туман, з якого виростають чорні липи» [2, 102-103].

На перший погляд, кожен із мешканців цього міста намагається залишити його як пекельний простір, проте цим спробам місто чинить спротив. У його образі сфокусовано вияв прихованої загрози, що чатує на кожного, хто прийшов чи ще не встиг залишити ці володіння смерті, що втілена в образах автоматників, тих, які прийшли «з боку державного кордону. Колишнього державного кордону» [2, 171], що постійно ходять містом і від яких Паші вдається втекти, сховатися мало не в останню мить; мотив загрози смерті розгортається через образи мокрих і голодних псів, для яких люди, колись господарі, перетворилися на здобич. У просторі міста-пекла, навіть якщо його залишать мешканці, тут, серед цієї стрілянини, що не припиняється, залишаються мертві, яким, вочевидь, і належить відтепер цей безживний простір: «Паша дивиться на місто й зовсім його не бачить. Бачить лише чорну яму, над якою, наче повітряні змії, висять великі чорні дими з довгими хвостами. Так, мовби хтось викачує з міста душі. Й душі ці -- чорні, гіркі, чіпляються за дерева, пускають коріння в підвали, ніяк їх не вирвеш. І ще там, далеко, з іншого боку міста, щось палахкотить, розповзаючись обрієм, ніби з ґрунту вийшла розпечена лава. У самому місті чути автоматні черги, проте не надто інтенсивні, схоже, на сьогодні все, можна лягати спати» [2, 115].

Отже, простір у романі Сергія Жадана «Інтернат» є виразно інфернальним. Зруйноване загарбниками місто перетворилося на руїну, проте це вже не пасивний простір, який персонажі роману намагаються подолати, а міфічне чудовисько, образ, що виступає втіленням самої смерті, яка прагне знищити всіх, хто сюди потрапляє. І лейтмотив роману - це шлях з міста, шлях додому, який шукають і таки знаходять головні герої твору, що перетворюється на лей.

Список використаних джерел

1. Воздвиженський К. «Інтернат»: війна тхне мокрою псятиною. Новий роман нарешті дорослого Жадана [Електронний ресурс] / К. Воздвиженський. Режим доступа - http://texty.org.ua/pg/ artide/editorial/read/79859/Intemat_ vijna_ tkhne_mokroju_psatynoju_Novyj_roman

2. Жадан С. Інтернат / С. Жадан. Чернівці: Meridian Czernowitz, 2017. 336 с.

3. Жежера В. Перший і останній роман про війну [Електронний ресурс] / В. Жежера. Режим доступа. http://www.bbc.com/ukrainian/features-42054730

4. Копистянська Н. Час і простір у мистецтві слова / Н. Копистянська. Львів: ПАІС, 2012. 344 с.

5. Кухар А. З нами стався «Інтернат» [Електронний ресурс] / А. Кухар. Режим доступу. http://litakcent.com/2017/09/05/z-nami-stavsya-internat/

6. Лотман Ю. Структура художественного текста / Ю. Лотман // Об искусстве. СПб.: Искусство-СПБ, 1998. С. 14-285.

7. Стасіневич Є. «Інтернат» Жадана: дорога до тихого дому [Електронний ресурс] / Є. Стасіневич. Режим доступу. http://www.chytomo.com/ news/internat-zhadana-doroga-do-tixogo-domu

8. Улюра Г. «Інтернат»: Як нам усім не пощастило [Електронний ресурс] / Г. Улюра. Режим доступу - https://ukr.lb.ua/culture/ 2017/08/23/ 374692_ internat_yak_usim_poshchastilo.html

Размещено на Allbest.ru