Внесок Михайла Новицького у становлення текстів поетичних творів Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

Внесок михайла новицького у становлення текстів поетичних творів тараса шевченка

Карпінчук Галина

Анотація

У статті розкрито один із аспектів шевченкознавчої діяльності М. Новицького - його здобутки у становленні поетичних текстів творів Т. Шевченка (1920-ті - поч. 1960-х рр.). Основні теоретичні міркування про текстологію творів поета дослідник і вчений висловив у статті "До тексту Шевченкового "Кобзаря"" (1924). За упорядкуванням М. Новицького вийшло понад тридцять видань творів Т. Шевченка. Серед яких: "Поезія : у 2 т." (1927), "Єретик" (1927, 1928), "Наймичка" (1927), "Гайдамаки" (1928), "Кавказ" (1934) та ін. Вчений також розшукав два автографи Т. Шевченка "Мар'яна-черниця", "Огні горять, музика грає...", які він уперше надрукував у статтях "Поема Т. Шевченка "Мар'яна-Черниця"" (1924), "Новий автограф Шевченка" (1929). Його зусилля у вивченні текстів творів поета продовжили В. Бородін, Н. Чамата, В. Смілянська та ін.

Ключові слова: поетичні твори Т. Шевченка; шевченкознавчі дослідження М. Новицького; архівні документи; видання творів Т. Шевченка; автографи; шевченкознавство.

В статье изучен один из аспектов научной деятельности М. Новицкого в области шевченковедения - его достижения в становлении поэтических текстов произведений Т. Шевченко (1920-е - нач. 1960-х гг.). Проанализированны особенности изданий поэтических произвидений поэта, напечатаных при участии М. Новицкого.

Ключевые слова: поэтические произведения Т. Шевченко; работы по шевченковедению М. Новицкого; архивные документы; издания сочинений Т. Шевченко; автографы; шевченковедение.

The role of M. Novytskyi as a specialist in study of T. Shevchenko's poems in 1920's-1960's is investigated. In the thesis the textual characteristics of editions of T. Shevchenko's works which were published with the assistance of M. Novytskyi are analysed: both types of their (characteristics) sorting and textual decisions of investigator are defined.

Key words: poems by T. Shevchenko; published works written by M. Novytskyi; archival documents; Shevchenko's editions of works; poet's autographs; Shevchenko studies.

На сьогодні у шевченкознавчій науці ще немає праць, у яких було б зроблено науково-критичний огляд здобутків шевченківської текстології ХХ - поч. ХХІ століть. Недостатньо вивчені також конкретні заслуги І. Айзенштока, М. Плевако, О. Дорошкевича, В. Бородіна та ін. Серед особистостей, відомих і авторитетних у цій галузі науки, був і Михайло Михайлович Новицький (20. 09. 1892 - 29. 03. 1964), який понад сорок років активно працював над дослідженням біографії Тараса Шевченка, а також його літературної та мистецької спадщини.

Про окремі наукові здобутки М. Новицького в галузі шевченкознавства писав Б. Кравців ("Шевченкознавство в соцреалістичній дійсності", 1961; "Шевченко і його творчість", 1963; "Доля українського шевченкознавця в УРСР. Пам'яті Михайла Михайловича Новицького", 1964). Згадки про вченого та посилання на його праці є у дослідженнях С. Павличко ("Моделі Шевченкознавства в радянській і нерадянській науці", 1991), В. Смілянської ("Дослідження біографії", 1975; "Біографічна шевченкіана (1861-1981)", 1984), П. Одарченка ("Тарас Шевченко в радянській літературній критиці. 1920-1960", 1991) та ін. Цій темі присвячено дисертацію Г. Карпінчук "Роль М. М. Новицького у становленні та розвитку наукового шевченкознавства 1920-1960-х років" (2015).

Метою статті є розширити відомості про внесок М. Новицького у становлення текстів поетичних творів Т. Шевченка.

Формування М. Новицького як науковця відбулося в оточенні А. Лободи, М. Плевако, П. Филиповича, В. Міяковського - співробітників Комісії для видавання пам'яток новітнього українського письменства Історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук (далі ВУАН), куди він був зарахований 1921 р. на посаду старшого наукового співробітника. Фаховому зростанню М. Новицького найбільше сприяв керівник Комісії С. Єфремов.

У цей час вчені підготували такі дослідження: "Шевченко як голос народньої душі" (1921) А. Лободи; "З нових матеріалів до історії Кирило-Мефодіївського братства" (1924) В. Міяковського; "Шевченко і романтизм" (1924), "До студіювання Шевченка та його доби" (1925) П. Филиповича; "Поет і плантатор" (1925), "Спадщина Кобзаря Дармограя" (1925) С. Єфремова та ін.

Однією з проблем, яка постала перед шевченкознавцями 1920-х рр., стала перевірка і встановлення точних і науково перевірених текстів творів Т. Шевченка. Відомо, що над її вирішенням у кінці ХІХ - на початку ХХ століття працювали В. Доманицький, І. Франко, П. Зайцев та ін. Про необхідність текстологічного становлення Шевченкових творів вперше заявив відомий шевченкознавець І. Айзеншток: "[...] єдиного поправного шевченківського тексту ми не маємо, ще немає остаточного (дефінітивного) тексту, відповідного до творчих намірів і задумів поета, нема шевченківського канону" [1, с. 247]. Так, у статтях "Habent sua fata" ("Голос друку", 1921, № 1), "До тексту Шевченкових творів" ("Шляхи мистецтва", 1922, № 2), "Кобзарева повідь" ("Червоний шлях", 1928, № 4) він означив цю проблему і подав власні принципи друкування поезій, згідно з якими твори Т. Шевченка необхідно подавати відповідно до волі автора: в останній редакції або за автографами. Підготовлене ним разом із М. Плевако видання "Кобзаря" (1925) було схвально сприйнято науковцями у рецензіях і кілька разів використовувалося для інших поетичних збірників творів Т. Шевченка. Оскільки упорядники друкували поезії в останній авторській редакції, то були випадки, коли до збірки потрапили тексти автографів, що їх поет дарував чи записував своїм знайомим. Кілька творів у цьому виданні подано за виданням "Кобзаря" 1911 р. ("Чигрине, Чигрине...", "Сова"). Такий "еклектичний" підхід до впорядкування творів Т. Шевченка вже у наш час розкритикував Г. Грабович: "Єдине, що може гарантувати пізніша версія, - це відмінність, а не безоглядне поліпшення" [6, с. 121]. Від принципу "останньої редакції" відійшов О. Дорошкевич, який наголошував: "Тепер не викликає заперечення той факт, що серйозно студіювати надбання поета, новеліста, публіциста чи історика можна тільки тоді, як встановлено повний текст його творів" [8, с. 23]. Сам учений, наприклад, пропонував друкувати ранні твори за виданням "Чигиринский Кобзарь и Гайдамакы" (1844).

Надзвичайно вагомою і результативною на текстологічній ділянці шевченкознавства була праця і М. Новицького, відомого також як дослідника-документаліста, котрий знайшов документи до історії трьох арештів поета - 1847, 1850 і 1859 рр., а також окремі матеріали до історії повернення Т. Шевченка із заслання (детальніше див. ст. М. Новицького "Арешт Шевченка в 1859 р." (1924) та "Шевченко в процесі 1847 р. і його папери" (1925), "До історії арешту Шевченка 1850 р." (1926) та ін.).

Першою працею М. Новицького, яка присвячена текстології творів Т. Шевченка, була його стаття "До тексту Шевченкового "Кобзаря"" ("Україна", 1924, кн. IV). Тут М. Новицький обґрунтував думку про те, що основою наукового видання поезії Т. Шевченка мають бути: збірка "Три літа" з поетичними творами 1843-1845 рр., "Мала" та "Більша" книжки з творами 1847-1860 рр., де за "Малою" книжкою доцільно друкувати тільки ті твори, що не ввійшли до "Більшої" або поет закреслив їх у "Малій". Такі міркування зумовлені тим, що відомі автографи Т. Шевченка 1843-1860 рр. були створені раніше від тексту, записаного в цих збірках, і, відповідно, не могли містити останньої творчої думки поета. Автографи, що їх Т. Шевченко написав пізніше за збірку "Три літа", "Малу" та "Більшу" книжки, які поет дарував знайомим, не потребували від нього точності при написанні, бо не призначалися для друку.

М. Новицький не акцентує увагу на ранній поезії Т. Шевченка, але в підготовлених та виданих за його участі книгах ("Поезія : у 2 т.", "Єретик", "Катерина", "Марія", "Наймичка", що з'явилися 1927 р. та ін.) було використано "Кобзар" 1860 р. із власноручними правками Т. Шевченка. "Всі инші автографи поета, його друковані "Кобзарі", виправлені власноручно, а також ріжні списки поезії Шевченка з його поправками і т. и. повинно однести до варіантів" [14, с. 76], - зазначає вчений.

Детальному аналізу М. Новицький піддає найфундаментальніше на той час видання - "Кобзар" за редакцією В. Доманицького, який після 1907 р. найчастіше перевидавався.

На думку М. Новицького, основною проблемою В. Доманицького було те, що він не мав можливості звірити всі твори з автографами й інколи користувався їхніми копіями чи неточними першодруками. Слід відзначити, що до М. Новицького і після нього ніхто так детально не проаналізував тексти творів "Кобзаря" за редакцією В. Доманицького.

Дослідник уперше зіставив надруковані тексти з автографами Т. Шевченка і встановив, що найбільше помилок упорядник допустив при публікації творів 1843-1845 рр. Це можна пояснити тим, що джерелом текстів була збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шавченки" (1859) з багатьма помилками і рукописні копії творів поета. Так, у тексті поеми "Кавказ" М. Новицький виявив такі неточності: "довбе ребра" замість "добрі ребра" (р. 5), "І слову живому" замість "И духу живому" ("Кавказ", р. 31), "поклоняться" замість "помоляться" (р. 34) та ін. У перевиданні "Кобзаря" 1910 р. шевченкознавець знайшов також хиби у назвах творів, епіграфах до них та посвятах.

Окрему увагу М. Новицький звернув на помилкові вказівки місця створення деяких творів, що названі у "Кобзарі" за редакцією

В. Доманицького. Зокрема, у поезії "Заворожи мені, волхве..." замість Петербурга вказано Київ, у поезії "Чигрине, Чигрине..." замість Москви - Петербург.

Машинописний текст цієї статті зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського (ф. Х, од. зб. 17855). Оскільки друкований та машинописний тексти збігаються за винятком незначних орфографічних правок, то можна припустити, що саме за ними і було надруковано статтю в часописі "Україна" 1925 р.

Як бачимо, М. Новицький скрупульозно працював над вирішенням проблеми становлення текстів творів Т. Шевченка, він твердо відстоював думку про те, що твори поета мають друкуватися максимально точно, зі збереженням і змісту, й орфографії поета. За таким принципом учений підготував і вперше оприлюднив невідомі на той час автографи Шевченкових творів "Мар'яна-черниця" та "Огні горять, музика грає."

Статтю "Поема Т. Г. Шевченка "Мар'яна-черниця"" М. Новицький опублікував у "Записках Історико-Філологічного Відділу" (ч. IV) за 1924 р. [18, с. 19-34]. У короткій передмові вчений подав розгорнуту історію побутування автографа цього твору, дослідивши, що він належав О. Корсуну - видавцю часопису "Сніп", згодом його синові, а в 1917 р. був придбаний Російською академією наук для Пушкінського дому.

Як відомо, поему "Мар'яна-черниця" (чернетка) вперше надруковано 1861 р. у журналі "Основа" (№ 3, 9) за автографом, що належав П. Кулішу. За цим текстом поема і передруковувалася до публікації М. Новицького. Вона містить зміни, внесені П. Кулішем (р. 65-76, 133, 175); власний текст Т. Шевченка подано тут у примітках.

Автограф, що належав О. Корсуну, виявився останньою редакцією поеми і був написаний Т. Шевченком між 22 листопада 1841 р. і 18 січня 1842 р. М. Новицький вперше надрукував текст твору за орфографією оригіналу (до цього його оприлюднив П. Зайцев у виданні "Кобзаря" 1914 р. за копією О. Псьол, що також містила численні неточності). М. Новицький відзначив, що текст автографа неповний і є лише частиною поеми. Як підтвердження цієї думки він наводить лист Т. Шевченка до О. Корсуна від 11-12 січня 1842 р.: "Отакъ зачинаеця моя черныця - а що дальше буде, то я и самъ не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана „Черниця", розгубилися - треба буде знову компонувать" [29, c. 18].

У примітках дослідник подав перші варіанти твору, тим самим зіставивши й порівнявши їх. Наприклад, у рядку 50 замість "по рваныхъ" - було "по струнахъ", у рядку 377 замість "помолюся" - було "одпочину" та ін. Оприлюднений М. Новицьким текст використано у всіх наступних виданнях цієї поеми. Він допомагає встановити запланований розвиток сюжету, відповідно до якого Мар'яна йде в черниці, а Петрусь втрачає зір на війні. Поему "Мар'яна-черниця" з архіву О. Корсуна М. Новицький відтворив "майже з палеографічною точністю" [12, c. 31], - писав згодом В. Міяковський.

У 1929 р. М. Новицький надрукував у газеті "Життя й Революція" (кн. 3) автограф поезії "Огні горять, музика грає...", написаної Т. Шевченком під час заслання в Оренбурзі 1850 р. [17, с. 154-156]. 12 травня 1858 р. автограф цієї поезії Т. Шевченко подарував К. Троцині - поміщику, одному з членів української громади в Петербурзі. Його син Володимир передав автограф на зберігання до київської філії Інституту Тараса Шевченка.

Автограф твору відомий ще за "Малою" та "Більшою" книжками, а також зберігся на окремому аркуші, датованому 10 травня 1858 р. Порівнюючи тексти цих чотирьох автографів, М. Новицький установив, що виявлений варіант поезії близький до тексту, вміщеного у "Більшій" книжці. Зокрема, в ньому, як і в "Більшій" книжці, після рядка "Витае радость и надія" йде рядок "Въ очахъ вес[е]лыхъ. Любо имъ", тоді як у "Малій" його немає [17, с. 156; 23, с. 425; 24, с. 199]. Разом із тим у автографі від 10 травня 1958 р. та в "Більшій" книжці також є відмінності: в автографі К. Троцини бракує рядка "Очам негрішним, молодим", наявного у "Більшій" книжці (р. 7), а рядок "Межъ ными заклятый. Дивлюся" записано так: "Неначе заклятий. Дивлюся" (рр. 9, 10).

Ще раз переконуємося у скрупульозному підході М. Новицького до публікації творів Т. Шевченка. Із такою виваженістю вчений разом із С. Єфремовим готував видання поетичних творів Т. Шевченка у двох томах.

Про його необхідність він писав ще у статті "До тексту Шевченкового "Кобзаря"" 1924 р.: "Давно вже стоїть на черзі дня справа наукового видання Шевченківського "Кобзаря". Ще за життя поета текст його творів завжди підлягав суворому розгляду цензури та самовільним редакторським правкам. Пізніше редактори ще більше покалічили Шевченкові вірші" [14, с. 75].

Про роботу над опрацюванням поезії Т. Шевченка до нового видання мовиться у щорічних звітах М. Новицького, надрукованих у "Записках історико-філологічного відділу ВУАН". Зокрема, зі звіту за 1924 р. дізнаємося, що за три роки (1921-1923) М. Новицький дібрав основні тексти поезій Т. Шевченка та опрацював близько половини їх варіантів, звіривши твори поета за автографами, прижиттєвими виданнями та головними виданнями "Кобзаря" після 1861 р. [15, с. 336].

Заплановане видання вийшло 1927 р. під назвою "Поезія : у 2 т.", яку упорядники аргументували тим, що сам Т. Шевченко хотів видати твори під такою назвою. За основний текст поезії упорядники взяли не останню редакцію творів, як це робив І. Айзеншток, а всю рукописну спадщину поета, враховуючи його правки.

Твори у виданні подано за тогочасним правописом. У першому томі "Поезія : у 2 т." поетичні твори Т. Шевченка подано за "Кобзарем" 1860 р. із власноручними правками поета; твори 18381842 рр. тут надруковано під назвою "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки" (баладу "Причинна" датовано 1838 р.); твори 18431845 рр. - за рукописною збіркою "Три літа" під однойменним заголовком. Окремо подано твори, написані в казематі, які тут датуються 1846-1847 рр. і надруковані за автографами "Більшої" книжки. У виданні немає російськомовних поем "Слепая" і "Тризна". Незвичним було те, що передмова та післямова до поеми "Гайдамаки" друкувалися в коментарях до цього твору.

У другому томі поезію подано за розділами: "Невольнича муза (1847-1857) та "Після заслання" (1857-1861). Тексти творів надруковано за "Більшою" книжкою та "Малою" книжкою.

І перший, і другий томи цього видання відкриваються поезіями "Думи мої, думи мої..." (1840) і "Думи мої, думи мої..." (1848), що, на думку упорядників, "немов заспів до поезії Шевченка, його поетична передмова" [30, с. 443]. Залишили упорядники і присвяти поета його друзям та знайомим (Є. Гребінці, П. Петровській, В. Штернбергу, П. Мартосу, В. Жуковському, В. Григоровичу, Я. де Бальмену; поему "Єретик" надруковано з присвятою словацькому й чеському вченому П.-Й. Шафарикові, наукові погляди якого були відомі Шевченку від О. Бодянського).

Особливістю цього видання є те, що вперше введено до збірки поезію "Кума моя і я." (доти друкувалася тільки у збірнику "Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка", 1913, № 3, публікація О. Новицького). Поезію "Згадайте, братія моя." тут надруковано наприкінці циклу "В казематі", хоча в коментарях і сказано, що це своєрідний "заспів" до цього періоду. У виданні поряд наведено дві редакції поеми "Осика" та "Відьма". Такий принцип, за спостереженням Ю. Івакіна, "дасть читачеві наочно порівняти редакції цих творів і краще зрозуміти динаміку редакційної роботи поета" [10, с. 252]. У двох редакціях поему було опубліковано і в ПЗТ : у 10 т., однак її першу редакцію упорядники подали в розділі "Інші редакції". В останньому академічному виданні творів Т. Шевченка у 12 т. також подано дві редакції цього твору (перша редакція - в розділі "Редакції і варіанти").

Серед основних текстів уміщено і дві редакції поеми "Москалева криниця": перша - 1847 р. (друга половина), друга - 1857 р.; дві редакції поезії "Лічу в неволі дні і ночі", за основний узято текст "Більшої" книжки (1858), а першу редакцію із "Малої" книжки (1850) надруковано в примітках.

Поему "Сліпий" надруковано за першою редакцією (із рукописної збірки "Три літа"). Як відомо, другу редакцію поеми під назвою "Невольник" було записано як автограф у збірці "Поезія Т. Шевченка. Том первий". На думку М. Новицького, вона не могла відображати останньої волі поета, бо, як і всі інші твори, призначалася для розгляду цензури.

Назви кількох творів були тут запозичено з попередніх видань поезій Т. Шевченка: "Н. В. Гоголю", "Пустка", "Ляхам", "Марина", "Царі", "Човен", "Чигирин", "Хустина". А назву поезії "Полякам" М. Новицький узяв із листа Т. Шевченка до М. Максимовича від 5 квітня 1858 р., разом з яким поет надіслав автограф цього твору. Замість заголовка поезії "Ой по горі роман цвіте..." наведено присвяту "Федорові Івановичу Черненку". Поезію "Суботів" надруковано окремо, хоча вона є частиною поеми "Великий льох".

Під однією назвою "Молитви", так само, як і в празькому виданні "Кобзаря" 1876 р., подано поезії "Царям, всесвітнім шинкарям.", "Царів, кровавих шинкарів.", "Злоначинающих спини.", "Тим неситим очам.".

Хоча упорядники намагалися подати текст максимально точно, окремі твори все-таки було надруковано зі скороченнями. Так, у першому томі не надруковано окремі рядки поезії "Думка" ("Вітре буйний, вітре буйний."), а саме: "Русалкою стану, / Пошукаю в чорних [хвилях], / На дно моря кану", які відсутні у прижиттєвих публікаціях і були встановлені з списку І. Лазаревського к. 50-х років ХІХ ст. та за фрагментом тексту рукопису альманаху "Ластівка". У тексті поеми "Тарасова ніч" рядки "Було колись - панували, / Та більше не будем. / Тії слави козацької / Повік не забудем!" значаться як рядки 17-20, тоді як в останньому ПЗТ - це рядки 133136; їх розташування відновлене за примірником "Кобзаря" 1840 р., що містить текст на 115 сторінок.

Було допущено і деякі механічні помилки. Зокрема, у баладі "Причинна" замість ".Зрости сироту! / Кого-ж їй любити?" потрібно "Прости сироту." [30, с. 63; 27, с. 74]. В "Мар'яні-черниці" замість "Постували, жартували." потрібно "Пустували, жартували." [30, с. 79; 27, с. 199].

Значну частину в першому і другому томах видання "Поезія : у 2 т." займають тексти коментарів, у яких подано історію побутування твору, вказано джерело, за яким друкується текст, вміщено інформацію про персоналії, історичні події, маловживані слова, наведено найважливіші варіанти поезій.

М. Новицький разом із С. Єфремовим намагалися відійти від еклектизму та контамінацій текстів творів. Загалом у двох томах видання "Поезія" надруковано 231 твір в основному тексті, з них 71 - у першому томі і 160 - у другому. Дванадцять творів: "Дурні та гордії ми люди...", "Кума моя і я...", "На незабудь Штернбергові", уривок поеми "Юродивий", "О, думи мої! О, славо злая!", "Ну, що б, здавалося, слова.", "На ниву в жито уночі" (відома під назвою "Сичі"), "У Вільні, городі преславнім.", "Хіба самому написать.", "Чи то недоля та неволя.", "Мій боже милий, знову лихо!", "Во Іудеї, во дні они." надруковано у розділі "Додатки" (твори, які поет закреслив у "Малій книжці". Під єдиним заголовком "Давидові псалми" вміщено десять поезій псалмів. У цьому виданні немає поезії "Якби-то ти, Богдане п'яний." (чорновий автограф виявив

С. Гальченко у Російському державному архіві літератури і мистецтва (РДАЛМ) 1983 р. [5, с. 5]).

Загалом, що стосується текстології, то це видання було науковим і найточнішим на той час. Навіть сьогодні, порівнюючи його тексти із дванадцятитомним ПЗТ (тт. 1-2), бачимо тільки незначні розбіжності. Цікавим є спостереження за різницею в пунктуації, які вносять різні відчуття і нюанси поетичного слова Т. Шевченка. Наприклад, у поезії "Думка" ("Вітре буйний, вітре буйний!..") звертання "Спитай синє море!" (р. 4, с. 60), у ПЗТ : у 12 т., т. 1 - "Спитай синє море." (с. 81); у поемі "Мар'яна-черниця" в тексті "Нехай спочиває! / Тільки його й долі, що рано заснув!.." (р. 13-14, с. 170), у ПЗТ : у 12 т., т. 1 - "Нехай спочиває! / Тільки його й долі, що рано заснув" (с. 192). На думку відомого мовознавця О. Синявського, "це питання дуже гостре, бо ніде видавці не поводяться так безцеремонно із Шевченком, як тут" [22, с. 12]. поетичний текст новицький кобзар

Порівнюючи "Поезії : у 2 т." і ПЗТ : у 12 т. (т. 1-2), бачимо незначні розбіжності й у датуванні окремих творів: "Тарасову ніч" у виданні 1927 р. датовано 1839 р. (ПЗТ - 1838 р.); "Гайдамаки" 1841 р. (ПЗТ - 1839-1841 рр.), твори: "Перебендя", "Тополя", "До Основ'яненка", "Іван Підкова" - 1839 р. (ПЗТ - 1840 р.).

Щодо місць написання окремих творів упорядники допустили ряд неточностей - місцем створення багатьох творів періоду заслання названо Косарал. Цю помилку спочатку було повторено і в незавершеному "Повному зібранні творів" під редакцією В. Затонського і А. Хвилі (1937, т. 2), а згодом - у багатьох наступних.

На такі неточності вказували шевченкознавці Ю. Івакін, В. Шубравський, Є. Шабліовський, Є. Кирилюк та ін.

В історії видання творів Т. Шевченка - це було унікальне видання - перший і останній у шевченкознавстві спосіб подання поетичних творів за альбомним принципом. Таке новаторство тоді було відзначено і підтримано О. Дорошкевичем [8, с. 356]. На думку ще одного шевченкознавця-текстолога І. Айзенштока, "робота акад. С. Єфремова й М. Новицького переводить питання на новий грунт, дає причинки для майбутнього академичного видання" [1, с. 247]. І особлива заслуга в цьому була М. Новицього, який найретельніше і найскрупульозніше опрацьовував тексти.

Згодом протилежну думку з цього приводу висловив В. Бородін: "Побудова двотомника за так званою "альбомною" засадою при уважнішому розгляді виявилась цілком довільною і, всупереч думці редактора, не відповідала характеру й особливостям рукописної спадщини поета. [...] рукописи Шевченка "Три літа", "Мала" й "Більша книжка" насправді циклами не були і в тому вигляді, як дійшли до нас, до друку не призначались" [4, c. 547]. А загалом В. Бородін відзначив, що видання 1927 р. було значним кроком уперед у звільненні творів Т. Шевченка від спотворень, кон'єктур і помилок попередніх видань.

На основі упорядкованих М. Новицьким творів до видання "Поезія : у 2 т." вийшли окремі видання: "Єретик" (1927, 1929, 1930), "Катерина" (1927, 1928, 1930), "Марія" (1927), "Наймичка" (1927, 1929, 1930, 1932), ""Сон" і "Кавказ"" (1927, 1928), "Гайдамаки" (1928, 1930) та ін., які друкувалися в окремих книжкових серіях: "Бібліотека "Час"", "Літературна бібліотека", "Український театр", "Дешева бібліотека красного письменства" тощо. Передмови і примітки до них готували Б. Навроцький і Д. Багалій.

Академічне шевченкознавство, яке активно розвивалося у роки "українізації" та відзначалося методологічним й ідеологічним плюралізмом, у кінці 1920-х рр. було піддано нещадній критиці, а проти вчених розпочалися репресії. Першими жертвами цього процесу стали філологи-україністи, і серед них - співробітники Комісії для видавання творів новітнього українського письменства. У липні 1929 р. було заарештовано у т. зв. справі "СВУ" С. Єфремова, а у вересні - В. Міяковського. Тоді у поле зору і нагляду народного комісаріату внутрішніх справ (далі НКВС) потрапив і М. Новицький - справу на нього відкрито 12 лютого 1929 р. [21, арк. 171].

У 1930-х рр. у шевченкознавстві відбувся перелом - на зміну об'єктивному академічному шевченкознавству прийшло радянське, підпорядковане партійній марксистсько-ленінській ідеології. В цей час утвердили концепцію постаті Т. Шевченка як революційного демократа, світогляд якого сформований під впливом тодішніх російських ідеологів. Найактивнішу публіцистичну діяльність проти буржуазно-націоналістичного тлумачення творчості Т. Шевченка розгорнув В. Коряк.

На початку 1930-х років, у зв'язку з наближенням 120-річчя з дня народження поета, в Інституті Тараса Шевченка розпочали роботу над підготовкою нового Повного зібрання творів Т. Шевченка (попереднє готували у 1920-х рр., тоді було надруковано "Щоденник" (т. IV, 1927) та "Листування" (Т. ІІІ, 1929)). З огляду на це у 1929 р. створено "Комітет для видавання творів Т. Г. Шевченка при ІІ відділі ВУАН", до складу якого увійшов і М. Новицький. Крім нього тут працювали: Д. Багалій (помер весною 1932 р.), О. Дорошкевич, М. Плевако, П. Филипович, М. Христовий (співробітник Комісії театрознавства), Б. Навроцький, Ф. Ернст та ін.

Про процес роботи над виданням відомо зі звіту за 1932 р. заступника Комітету О. Дорошкевича. У цьому документі зазначено, що принципи подачі Шевченкових текстів розробив О. Дорошкевич, він працював і над підготовкою 1-го тому поезії Т. Шевченка до друку. "Але щоб запобігти будь-яким помилкам Комітет ще раз хоче перевірити його" [9, арк.1]. Провести остаточну звірку тексту творів, уміщених у першому томі, тоді доручили М. Новицькому. Керувати роботою групи призначили Є. Шабліовського, а загальне редагування здійснювали В. Затонський, А. Хвиля, І. Кулик.

М. Новицький розроблював і структуру видання, про що свідчить проект ПЗТ, датований 18 вересня 1933 р., що зберігається в архіві Української вільної академії наук (УВАН, США). Ця інформація взята із "Річника" 1952 р., в якому В. Міяковський надрукував документ під назвою "Проспект академічного видання творів Тараса Шевченка", вказавши, що його автором є М. Новицький [12, с. 64-65]. Із тексту видно, що М. Новицький пропонував видати спадщину Т. Шевченка у десяти томах.

Саме видання ПЗТ у 10 т. є свідченням того, що воно готувалося саме за проектом М. Новицького (тільки згодом до першого і другого томів додалися твори Т. Шевченка, написані російською мовою, які спочатку планували вмістити окремо у ІІІ томі).

У 1935-1937 рр. було підготовлено і видано два перші томи ПЗТ : у 10 т. До першого тому ввійшли поезії 1838-1847 рр., до другого - 1847-1861 рр.

Рання поезія Т. Шевченка тут була надрукована за виданням "Чигиринский Кобзарь и Гайдамакы" (1844) та збіркою "Три літа"; поеми "Лілея", "Русалка" - за рукописами поета, вилученими під час арешту 1847 р., а поетичні твори періоду заслання та останніх років - за "Малою" та "Більшою" книжками. Такий принцип друкування Шевченкових творів розробляв О. Дорошкевич, який спочатку і готував ці тексти до видання, але після нього над ними працював

М. Новицький. Про це свідчать окремі матеріали (п'ять записок- доручень Є. Шабліовського до М. Новицького). Зокрема, у першій із них сказано: "М[ихайле] Михайловичу]. Надсилаю Вам на перегляд І том акад[емічного] видання. Прошу Вас протягом 2-х днів найпильніше переглянути особливо поезії Шевченка (основ[ний] текст і варіанти), а також текстологічні примітки. Кожне слово. Кожен значок перевір[и]ти.

Зауваження дасте в письмовій формі.

Повертаю Вам книжку "Шевченко і Міцкевич" (здається, Ваша).

Є. Шабліовський.

Я ряд помилок уже помітив. Цікаво, чи Ви їх також знайдете" [12, с. 66].

Решта записок теж містять конкретні прохання щодо текстологічного упорядкування двох перших томів. Про проведену М. Новицьким роботу над упорядкуванням поезій Т. Шевченка до цього видання свідчить зошит, що його на початку минулого року у відділ рукописних фондів і текстології (фонд В. Бородіна) передала Ніна Павлівна Чамата. На титулі зазначено "Студії над текстом Шевченкових поезій" і дата - 1.V.1932. Зошит обсягом 69 аркушів містить нотатки та рекомендації М. Новицького щодо особливостей друкування поезій Т. Шевченка, наведені тут і неточності з якими зустрівся вчений під час вичитування переданого йому тексту. Так, він звернув увагу на неправильне прочитання окремих слів і рядків Шевченкових творів: "Усі злії посміються", у Шевченка - "Усі злії посміяться" ("Чи Ти мене, Боже милий..."); "А сонце праведне швиденько / Додому котиться", потрібно - "А сонце праведне швиденько / Додолу котиться" ("Марія"); виявив частину пропущеного тексту варіанту поеми "Княжна" (від слів "Шукаючи старовини." до слів "Добре жить, / Коли нема чого любить!" - а це 12 рядків тексту) [20, арк. 5; 26, 61 зв.]. Тут є зауваження щодо розташування наголосів, повноти наведених варіантів, кількості відомих автографів Т. Шевченка. Зауваження М. Новицького текстологічного характеру у виданні були взяті до уваги.

Оскільки нове академічне видання творів Т. Шевченка готувалося у 1930-ті роки, коли настав остаточний поворот до шевченкознавства партійного, побудованого на основі марксистсько-ленінської ідеології, то тут, як і в попередніх виданнях, у друкованих творах були заміни і вилучення. Так, у поемі "Варнак" замість слів: "Пішов собі тихо в Київ / Святим помолитись, / І суда, суда людського, / У людей просити" надруковано у ПЗТ 1935 р.: "Пішов собі тихо в Київ - / Не святим молитись, / А суда, суда людського, / У людей просити" [28, с. 76; 26, с. 180].

У поезії "Титарівна-Немирівна" замість рядків "Почесного роду./ Виглядає пройдисвіта / Москаля з походу", в ПЗТ 1935 р.

надруковано: "Виглядає пройдисвіта / Юнкера з походу" [28, с. 360; 26, с. 371].

Тексти Шевченкових творів друкувалися в тогочасній орфографії із дотриманням морфологічних і фонетичних особливостей мови поета. Зокрема, збережено такі вживані форми слів, як гость, радость, регот, кровавий, война, зострічати, рабов, тілько, меж і т. д. Тут було залишено вживання і деяких паралельних форм слів: люди - люде; придани - придане; ангел - янгол - янгелятко і т. д. У написанні поета передано старослов'янські слова або й фрази: радостним челом, главу честную, да зрит, отмщеніє і т. д.

Особливістю цього видання було те, що у зібранні вперше введено до тексту творів авторські наголоси.

У цьому виданні з "Малої" книжки вперше до основного тексту додано поезії, які раніше друкувалися в додатках: "А нумо знову віршувать...", "Ну що б, здавалося, слова...", "[Сичі]". Подано дві редакції "Москалевої криниці" (1847, 1857), а також варіанти творів: "Причинна", "Гайдамаки", "Невольник", "Великий льох", "В неволі тяжко, хоча й волі.", "Псалом новий Господеві...", "Лілея", "Русалка", "Відьма", "За байраком байрак.".

Загалом у двох томах тодішнього ПЗТ було вміщено 223 поетичні твори Т. Шевченка (у ПЗТ : у 12 т. подано 247 поетичних творів).

Вихід перших томів збігся в часі з репресіями проти української інтелігенції. Коли вийшли обидва томи цього зібрання, то було вказано тільки прізвища редакторів В. Затонського, А. Хвилі та Є. Шабліовського, а імені М. Новицького взагалі ніде не згадано. Незабаром видання було заборонено, його почали вилучати із бібліотек, книгарень, а редакторів заарештували. У 1937 р. перший том перевидали (без коментарів), а його редакторами назвали В. Затонського та А. Хвилю.

На цьому видання повного зібрання творів поета припинилося. Крім двох надрукованих томів літературної спадщини, залишився сигнальний примірник мистецької спадщини Т. Шевченка (восьмий том), підготовлений О. Новицьким (1932).

У 1931 р. М. Новицький упорядковував тексти поетичних творів Т. Шевченка до видання "Кобзар" з ілюстраціями відомого українського художника В. Седляра (1899-1937), (перевидання 1933). До книжки не увійшли російськомовні твори автора. До творів раннього періоду було повернуто присвяти.

Згодом видання було піддано критиці за націоналістичний ухил. Зокрема, у статті М. Любченка та М. Тардова "Проти контрреволюційної фальсифікації - за марксистський коментар" сказано, що це видання продовжує "[.] довголітню працю українських буржуазних націоналістів, фальсифікаторів Шевченка, сіячів національної розні, апологетів буржуазної реставрації", а коментарі "аж нічим не різняться від подібного тлумачення С. Єфремова" [11, с. 8]. Тут постав закид М. Новицькому про подібність його коментарів до коментарів засудженого С. Єфремова (1929). Після цього книжку заборонили, автора передмови А. Річицького і художника В. Седляра заарештували, а М. Новицького 1934 р. звільнили з посади старшого наукового співробітника Науково-дослідного Інституту Тараса Шевченка, хоча в офіційних документах про мотиви звільнення значиться: "[...] в зв'язку з реорганізацією Академії наук та ліквідацією окремих комісій" [7, арк. 5].

У грудні 1937 р. М. Новицького заарештували. Його, як й інших представників української інтелігенції, звинуватили за ст. 54-8, 5410, 54-11 ("контрреволюційні дії проти радянської влади"). П'ять років ув'язнення М. Новицький відбував у Пермі (урочище Юр'їв острів) та на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Згодом працював на шахтах м. Кізел. Матеріали історії арешту М. Новицького і періоду його заслання зберігаються у Центральному державному архіві громадських об'єднань (далі ЦДАГО); їх дослідив С. Білокінь [2, с. 7-8; 3, с. 7-8].

У 1946 р. М. Новицький повернувся до Києва. Відтоді упродовж чотирнадцяти років його життя було пов'язане з роботою в київських музеях Тараса Шевченка: спочатку в Літературно-меморіальному Будинку-музеї ім. Т. Г. Шевченка (1946-1952), згодом - у Державному музеї ім. Т. Г. Шевченка (1954-1962). І хоча працювати на повну силу М. Новицький не мав можливості - за ним постійно вели нагляд, все ж учений не залишав шевченкознавчої науки.

Наприкінці 1950-х рр. розпочалася підготовка видання поетичної та прозової спадщини Т. Шевченка у 6 т. У ЦДАМЛМУ зберігається інструкція до цього видання (машинопис), де є рукописні правки М. Новицького (ф. 1, од. зб. 32). Так, він пропонує залишити лексику старослов'янського походження у творах Т. Шевченка, зокрема: лицеміри, окови адові, скорбь, на закланіє овна, чада, єлей, голуб горний, славословить та ін. З метою найточнішої передачі лексичних форм поета також збережено паралельні форми: сліз і сльоз, люди і люде, чорнобривий - чорнобрівий - чорнобровий, тоді - тогді, ніде - нігде, хоть - хоч, між - меж, се - це. Без змін передано деякі інші вживані Т. Шевченком лексичні форми: слав'ян, война, зострічати та ін.

У цьому виданні ім'я М. Новицького згадано у примітках до окремих творів ("Відьми", "Мар'яни-черниці").

Матеріали з архіву М. Новицького 1950-х рр. засвідчують, що одним із поетичних творів Т. Шевченка, якому він присвятив особливу увагу, була поема "Марія". Крім історії створення, М. Новицького цікавили авторські варіанти твору, джерела, які використав Т. Шевченко для її написання, а також відгуки і видання поеми. Праця М. Новицького над дослідженням поеми "Марія" залишилася незавершеною. Як текстолог вчений звернув особливу увагу на відмінності двох редакцій твору: "[...] гострі, іноді грубоваті місця в першій редакції і повна їх відсутність в другій і в книжці „Б"" [13, с. 136]. Очевидно, зауважує дослідник, поет писав першу редакцію під впливом недавнього арешту в Україні (1859), про що видно із першого варіанту вступу до поеми (відомий у шевченкознавстві як окрема поезія "Во Іудеї во дні они").

Дослідження М. Новицького на текстологічній ділянці шевченкознавства були вагомими й результативними. М. Новицький, врахувавши досвід попередників, відстоював науково-аналітичний підхід до вирішення проблеми друкування текстів поетичних творів Т. Шевченка та вважав, що найголовнішими тут є автографи і першодруки. Основні теоретичні міркування про текстологію творів поета дослідник і вчений висловив у статті "До тексту Шевченкового "Кобзаря"" (1924). Загалом за упорядкуванням М. Новицького вийшли такі видання, як "Поезія : у 2 т." (1927), "Єретик" (1927, 1928), "Наймичка" (1927), "Гайдамаки" (1928), "Кавказ" (1934), ПЗТ : у 6 т. (1963-1964), ПЗТ : у 10 т. (1939-1964). На основі досвіду і ретельної праці М. Новицького над текстами Шевченкових творів у 1939 році з'явилися два перші томи академічного 10-томного Повного видання творів Т. Шевченка, тексти яких до друку готували наукові співробітники Інституту літератури.

По суті, після В. Доманицького та І. Франка, М. Новицький працював над встановленням текстів творів Т. Шевченка, а його зусилля продовжили В. Бородін, Н. Чамата, В. Смілянська та ін.

Список використаних джерел

1. Айзеншток І. "Кобзарева" повідь / І. Айзеншток // Червоний шлях : Громадсько-політ. і літературно-наук. журнал. - 1928. - № 4. - С. 247-249.

2. Білокінь С. Досьє шевченкознавця / С. Білокінь // Літературна Україна. - 2007. - № 38 (5226). - С. 1,8.

3. Білокінь С. Досьє шевченкознавця / С. Білокінь // Літературна Україна. - 2007. - № 39 (5227). - С. 7, 8.

4. Бородін В. Текстологія / В. Бородін // Шевченкознавство : підсумки й проблеми / АН УРСР; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. - Київ, 1975.

5. Гальченко С. Четыре автографа / С. Гальченко // Литературная газета. - 1984. - 14 марта. - С. 5.

6. Грабович Г. Між словом і схемою. (У пошуках Шевченкового тексту) / Г. Грабович // Сучасність. - 1993. - № 11. - С. 105-127.

7. Довідка про роботу [М. М. Новицького] в АН УРСР від 16 травня 1949 р., машинопис // ЦДАМЛМУ. - Ф. 1 : Архів М. М. Новицького. - Оп. 1, од. зб. 361, арк. 5.

8. Дорошкевич О. Сучасний стан шевченкознавства / Ол. Дорошкевич; Ін-т Тараса Шевченка // Етюди з шевченкознавства : зб. ст. - Харків, 1930.

9. Звіт про роботу редакційного комітету для видання Шевченківських творів при ІІ відділі ВУАН від 1 січня до 1 грудня 1932 р. за підписом заступ. редакц. коміт.

10. О. Дорошкевича від 29 листопада 1932 р., машинопис // ЦДАМЛМУ. - Ф. 1 : Архів М. М. Новицького. - Оп. 1, од. зб. 368, арк. 1-8.

11. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця / Ю. Івакін // Літературно-критичні нариси / [передм. Л. Новиченка; упоряд. Р. Горбовець, Г. Івакін; ред. А. Макаров]. - Київ, 1986. - 312 с.

12. Любченко М. Проти контрреволюційної фальсифікації - за марксистський коментар / М. Любченко, М. Тардов // Комуніст. - 1934. - № 59. - С. 8.

13. Міяковський В. Проект академічного видання Шевченка 1933 р. / В. Міяковський // Зарубіжне шевченкознавство (з матеріалів УВАН) / [авт. проекту А. Толстоухов, Л. Губерський]. - Київ, 2011. - Ч. 2. - 2011. - С. 62-67.

14. Новицький М. Арешт Шевченка в 1859 р. / М. Новицький // Шевченківський збірник. - Київ, 1924. - Т. 1. - С. 130-178.

15. Новицький М. До тексту Шевченкового "Кобзаря" / М. Новицький // Україна : наук. трьохмісячник українознавства. - 1924. - Кн. IV. - С. 75-83.

16. [Новицький М. Звіт М. М. Новицького про роботу у Комісії для видавання пам'яток новітнього українського письменства 1923 р.] / М. Н. // Записки історико-філологічного відділу. - 1924. - Кн. IV. - С. 336.

17. Новицький М. Інструкція для видання І і ІІ томів "Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка в шести томах, [п. 1960-х рр.], машинопис із правками / М. Новицький // ЦДАМЛМУ. - Ф. 1 : Архів М. М. Новицького. - Оп. 1, од. зб. 32, арк. 152-157.

18. Новицький М. Новий автограф Шевченка / М. Новицький // Життя й Революція. - 1929. - Кн. ІІІ. - С. 154-156.

19. Новицький М. Поема Т. Шевченка "Мар'яна-черниця" / М. Новицький // Записки історико-філологічного відділу. - 1924. - Кн. IV. - С. 19-34.

20. Новицький М. Проспект академічного видання "Творів Тараса Шевченка" / М. Новицький // Зарубіжне шевченкознавство (з матеріалів УВАН) / [авт. проекту

21. Толстоухов, Л. Губерський]. - Київ, 2011. - Ч. 2. - 2011. - С. 64-65.

22. [Новицький М.] Студії над текстом Шевченкових поезій, 1.V.1932, зошит, автограф / М. Новицький // ВР ІЛ НАНУ. - Фонд В. Бородіна. - Од. зб. ще не присвоєна, арк. 1-69.

23. Обзорная справка по архивно-учетному делу № 39716 на Новицкого Михаила Михайловича, 1892 года рождения, бывшого научного сотрудника Украинской Академии наук и Киевского филиала института Шевченко, ныне работающего научным работником Киевского музея Шевченко, [1957], рукопись // ЦДАГО. - Ф. 263, оп. 1, № 57013, фп. № 1473, т. 1. № 49630. - арк. 171-180.

24. Синявський О. Правописне оформлення творів Т. Шевченка / О. Синявський // Бюлетень Комітету для видавання творів Т. Г. Шевченка при ІІ відділі Всеукраїнської Академії наук. - 1933. - Ч. 1. - С. 12-13.

25. Шевченко Т. Більша книжка / Т. Шевченко; НАН України; Ін-т л-ри ім. Тараса Шевченка; упоряд., післямова С. Гальченка. - К. : ТОВ "Видавництво "Кліо"", 2013. - 720 с.

26. Шевченко Т. Мала книжка. Автографи поезій 1847-1859 рр. / Т. Шевченко; післямов. Є. Шабліовського; ред. М. Мандрика; худож оформл. М. Марущанця. - К. : Наукова думка, 1966.

27. Шевченко Т. Мар'яна-черниця / Т. Шевченко; НАН України; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка / [підгот. тексту С. Гальченка, ред. М. Жулинського, післямова В. Дудка]. - Київ, 1997. - 48 с. - факс. вид. рукопису.

28. Шевченко Т. Повне зібрання творів. Т. 2. Поезії 1847-1861 рр. / Т. Шевченко; [ред.

29. Затонського, А. Хвилі]. - Х. : Держлітвидав, 1937. - 618 с.

30. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Т. Шевченко / Редкол. : М. Г. Жулинський (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 2001-2014. - Т. 1 : Поезія 1837-1847. - 2001. - 784 с.

31. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Т. Шевченко / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 2001-2014. - Т. 2 : Поезія 1848-1861. - 2001. - 784 с.

32. Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Т. Шевченко / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 2001-2014. - Т. 6 : Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю. - 2003. - 632 с.

33. Шевченко Т. Поезія : у 2 т. / Т. Шевченко / Ред. С. Єфремов, М. Новицький. - К. : Книгоспілка, 1927. - Т. 1. Чигиринський Кобзар (1838-1842). - 1927. - 476 с.

Размещено на Allbest.ru