Роль літературно-естетичних поглядів в епістолярії Лесі Українки

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Роль літературно-естетичних поглядів в епістолярії Лесі Українки

Мазоха Г., д. філол. н., професор

Анотація

У статті на основі фактичного матеріалу проаналізовано приватне листування Лесі Українки. Досліджено й синтезовано наукові підходи до епістолярію письменниці, доведено, що збільшення питомої ваги власне літературно-критичного елементу в кореспонденціях поетеси зумовлено несприятливими умовами для функціонування літератури та критики в суспільстві, в якому бракує спеціальної періодики та існують суворі цензурні обмеження. Проаналізовано листи Лесі Українки за формою вислову в них оцінних суджень щодо тогочасної літератури.

Ключові слова: епістолярій, приватний лист, кореспонденція, адресант, адресат, Леся Українка.

Аннотация

Мазоха Галина. Роль литературно-критических взглядов в эпистолярии Леси Украинки

В статье на основании фактического материала проанализировано частную переписку Леси Украинки. Исследовано и синтезировано научные подходы к эпистолярию писательницы, доказано, что увеличение удельного веса именно литературно-критического элемента в корреспонденциях поэтессы, обусловлено неблагополучными условиями для функционирования литературы и критики в обществе, в котором не хватает специальной периодики и существуют суровые цензурные ограничения. Проанализировано письма Леси Украинки за формой высказывания у них оценочных суждений, касающихся литературы того времени.

Ключевые слова: эпистолярий, частное письмо, корреспонденция, адресант, адресат, Леся Украинка.

Abstract

The role of literary and aesthetic views in the epistolary of Lesia Ukrainka

Mazokha Halyna, Doctor in Philology, Professor

Lesia Ukrainka's private correspondence on the basis of factual material is analyzed in the article. Scientific approaches to the writer 's epistolary are studied and synthesized. It has been proved that the increase in the share of the literary and critical element in the poetess' correspondence is due to the adverse conditions for the functioning of literature and criticism in a society that is characterized by the lack of special periodicals and has some severe censorship restrictions. Thus, this phenomenon does not occur by chance, it is associated with the dominance of «grayness and adaptation» of the press of that time, but instead in the letters one can observe the exchange of ideas, spiritual culture, cognitive thirst and encyclopedism, which could not only be suppressed, but peculiarly stimulated by the adverse conditions. Lesia Ukrainka's letters are analyzed in the form of expressing evaluative judgments about the literature of that time. It is emphasized that the critical assessments of any phenomenon expressed in the poetess private correspondence attract attention both as peculiar, sometimes unexpected interpretations of these phenomena, and as a special form of self-expression, and as an attempt to interpret one's own work, one's aesthetic tastes and preferences, indirectly through the works of other authors. It has been established that Lesia Ukrainka realizes herself as a critic with well-developed aesthetic taste and professional skills.

According to the analysis of Lesia Ukrainka's private correspondence, epistolary literary criticism was in the constant development, absorbing all the best that was already inherent in the very nature of this genre and accumulated in the related fields. At the same time, the writer's epistolary literary critique, which combined poetic flair with the talent of a critic and an analyst, developed in an ascending line - from the simple to more complex in content, form and aesthetic load of thoughts.

Key words: epistolary, literary, aesthetic, correspondence, criticism, letters, Lesia Ukrainka.

Вступ

На сучасному етапі розвитку літературознавства, завдання й форми літературно-художньої критики та її суспільна ефективність викликають усе більшу зацікавленість дослідників, причому, поряд із професійною все частіше аналізується й письменницька критика, висловлена в листах майстрів художнього слова. Контекст приватного листа всіляко сприяє розкутості вислову літературно-критичної оцінки. Через те, до аналізу все частіше залучаються не лише спеціальні критичні статті, дослідження, але й фрагменти художніх творів, щоденники й листи, в яких йдеться про різні проблеми в літературі. Водночас нетрадиційні форми письменницької критики не лише вміщують оцінку, аналіз та інтерпретацію творів, але й впливають (хай не завжди безпосередньо) на формування громадської думки та на розвиток літературного процесу. Адже критичне судження, як відомо, має подвійну природу: це «оцінка для себе, що виражає власне задоволення чи розчарування, і оцінка, звернена до майстра слова, або до інших реципієнтів» (Вознюк, 1983: 53).

Своєю універсальною поетичною, драматичною та прозовою творчістю Леся Українка, без сумніву, вивела українську літературу на широкі терени світового письменства. Багатство її літературної спадщини було й залишається «вічним даром, новою стадією розвитку, історичним моментом в нашім культурнім і національнім поступі» (Грушевський, 1913:11). А якщо до цього всього ще долучити і її спадщину, як літературного критика та приватні кореспонденції, то тут уже йтиметься про «рідкісний феномен культурно-національного розквіту в одній особі - тілесно немічної, зате могутньої духом володарки дум українського народу» (Кухар, 2000: 249).

Фахово виважене, наукове потрактування приватних кореспонденцій Лесі Українки демонструють праці В. Агеєвої, Є. Барана, Л. Вашків, А. Гайди, М. Левчук, Л. Мірошниченко, Л. Оляндер, В. Святовця та інших відомих науковців. Плідні пошуки дослідників сприяли вичерпному, неупередженому підходу до розгляду останніх. Однак ще більш поглиблене вивчення листів Лесі Українки на предмет виявлення в її приватних кореспонденціях поглядів на розвиток української літератури та проблеми літературної творчості, сприятиме відтворенню цілісної картини розвитку історичного процесу загалом й розвитку письменницької критики зокрема.

Мета статті - на основі розлогого фактичного матеріалу дослідити модуси осмислення категорії «творчість» в приватних кореспонденціях поетеси.

Матеріал і методи досліджень. Методи дослідження: біографічний (узагальнення життєвого й творчого шляху письменниці), рецептивної естетики (дослідження особливостей епістолярію Лесі Українки). Матеріалом для дослідження слугують приватні кореспонденції Лесі Українки до різних адресатів.

Результати та їх обговорення

приватний критичний творчість листування леся українка

Розглядаючи кореспонденції письменників крізь призму особливостей їхньої критичної діяльності, літературознавці диференціюють листи як жанр літературної критики і приватні листи зі вміщеною у них літературною критикою. На наш погляд, критичні оцінки письменниками того чи іншого явища в художній літературі привертають увагу і як своєрідні, іноді цілком несподівані, тлумачення цих явищ, і як особлива форма самовираження, і як спроба опосередковано через творчість інших авторів тлумачити власну творчість, свої естетичні смаки та уподобання

Специфіка епістолярної літературної критики визначається, насамперед, природою художнього бачення й мислення, якими володіє адресант. Мислення професійного критика передбачає аналіз літературних явищ та їх всебічне потрактування, а майстер художнього слова переважно охоплює емоційно-смислове ядро твору, не розчленовуючи його «критичним скальпелем» аналізу. Епістолярна рецензія відзначається цілісністю й у ній переважає безпосередньо- інтуїтивне начало. Власне воно допомагає талановитому адресантові, який спирається на власний творчий досвід, ніби скоротити етап аналітичної роботи думки в процесі аналізу й оцінки ним письменницького витвору.

Письменницька епістолярна критика, висловлена в листах, часто замість логічно-понятійних категорій використовує асоціативні, образно- метафоричні засоби, які сприяють своєрідному редукуванню думки. Стилістика останньої тяжіє до художнього мовлення, яке допомагає адресантові відтворити мальовничу картину індивідуальної рецепції літератури, або цілісний образ твору, що розглядається.

У цьому сенсі епістолярна спадщина Лесі Українки відіграє важливу роль, виступаючи як взірець жанру, і як захоплююча правдивою безпосередністю оповідь про неповторний час ще нібито недавньої історії, яка на наших очах міфологізується, стає лише «версією» того, чим насправді був. Крім того приватні кореспонденції поетеси стали важливою складовою в дешифруванні її розмаїтої духовної діяльності. Вільне від російської цензури, листування письменниці має особливу цінність у виявленні її справжнього світогляду, суто національного, непофальшованого радянською методологією. Написані в різні періоди життя, кореспонденції поетеси стають інтегральною базою для об'єктивного аналізу еволюції естетичних уподобань письменниці, оцінки соціально-історичної екзистенції суспільства, особливо в часи складних політичних колізій.

Епістолярне контактування Лесі Українки припадає на помежів'я XIX-XX століть - період, коли спостерігається піднесення епістолярної культури. У зв'язку з підцензурною пресою листування в той час відігравало важливу комунікативну роль, сприяючи духовному зближенню багатьох письменників та поширенню серед них прогресивних ідей. У вільному від цензурного нагляду листі можна було розповісти своєму кореспондентові такі відомості, такі думки, котрі не могли потрапити до легальної преси і лист перетворювався в документ, який зацікавлював не лише самого адресата, а й більш широке коло читачів.

У житті та творчості Лесі Українки важко переоцінити роль і місце листовних зносин. Адже для письменниці, яка в силу певних обставин не мала змоги безпосередньо спілкуватися з багатьма своїми визначними сучасниками, епістолярне контактування стало життєво-важливою формою її творчого зв'язку з ними, давало змогу висловлювати свої думки про наболілі питання літературного життя.

Листи письменниці не призначалися для друку. Однак вони суттєво впливали на літературне життя доби. Останні також слугували певним чином і для неї самої полем новаторських літературних експериментів. Серед найактивніших дописувачів Лесі Українки - О. Кобилянська, І. Франко, М. Драгоманов, О. Маковей, М. Павлик, А. Кримський та інші майстри слова.

Отже, аналіз приватного листування Лесі Українки дає змогу глибше й багатогранніше висвітлити складне поетичне мислення самої мисткині, яка настільки випередила свій час, що навіть найближчі її соратники по перу не до кінця його сприймали. Формуючись у родинному колі з широкими мистецькими, політичними і науковими зацікавленнями (Олена Пчілка, М. Драгоманов, М. Старицький, М. Лисенко), Леся Українка мала змогу всебічно формуватися як митець, як людина різносторонніх поглядів. А єдність її естетичних і моральних принципів зумовило й усвідомлення нею завдань і функцій мистецтва та характер критики. Це - розуміння єдності краси, добра і соціальної справедливості, що лежить в основі творчого методу письменниці. У кореспонденціях поетеси наявні загальні питання, що стосуються естетики й літературної творчості, світове мистецтво, сучасна поезія та оцінка власних творів.

Своє ставлення до критики Леся Українка висловила в листі до О. Маковея: «Ви мені радите не вірити критикам, але я таки часто їм вірю (хоч і не всім і не у всьому), і то мені приносить багато користі. Я надзвичайно привчила себе вислухувати різні критичні відозви і знаю, як багато значить, коли хто впору пробере добре за недотепний твір.

Холодна вода часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна. Зате, коли хочете знати, я сама в ролі критика буваю досить сувора - мої товариші се добре знають - і не жалую ні брата, ні друга. Що то буде, як Ви мені колись попадете в руки?.. Либонь, Ви такого звороту не сподівались? От видайте книжку на пробу, то побачите, може ж з мене і не злий критик» (Українка Леся, 1978: 169-170).

Літературно-критичні судження Лесі Українки, висловлені в листах, спрямовані майже виключно на ті постаті та ідеї, які хвилювали її як письменницю, стимулювали її уяву як митця, викликали в неї захоплення або спротив, але при цьому не були підпорядковані якійсь певній системі, а навпаки, самі утворювали систему постійних, глибоко особистісних уподобань. Наприклад, у листах поетеси до А. Кримського ідентифікується її особливе ставлення до слова. Відповідаючи на запитання останнього, що буде робити читач з його щойно написаною книгою, Леся Українка дає розлогу відповідь. Насамперед письменниця зізнається в тому, що вона читач-літератор, а «се порода «ненормальна», позбавлена спасенної «безпосередності», отруєна професіональною хворобою аналізу і треба хіба надзвичайно гармонічного твору, щоб захопив такого читача і не дав ходу його тисячогранному аналізу» (Українка Леся, 1979: 139). Далі вона переходить до безпосереднього аналізу твору. «Ваш твір до гармонічних не належить (така моя щира думка), отже, я не можу ніяк згармоніювати свої враження (вживаю pluralis навмисне і свідомо) від нього, тому й буду викладати їх сепаратно, зоставляючи, звісно, за Вами право не читати сього викладу, коли не бачите собі з того «ні користі, ні втіхи» (Українка Леся, 1979: 139). Таким чином, Леся Українка, не оминаючи жодного структурного компоненту твору, вказує своєму дописувачу на те, що, починаючи вже із передмови, він цілком недоречно розпочинає свою розповідь із виправдовувань, що це - не біографія. «І Ви, і Франко (передмова до «Зів'ялого листя») робите кепські прецеденти всім нам, писателям - суб'єктивістам, неначе ми обов'язані здавати справу «кому нам ведать надлежит» (Українка Леся, 1979: 140).

Дослідниця скрупульозно фіксує й систематизує кожне з цікавих спостережень та узагальнень, що, у свою чергу, уможливило інтерпретацію нею досліджуваного матеріалу. При цьому вона так актуалізує закладену в листі інформацію, яка обов'язково спонукатиме до дискусії та до роздумів. У процесі аналізу Лесі Українці вдається уникнути номінативно-декларативного підходу, оскільки опрацювання твору в неї відбувається на рівні мислення. Такий підхід до викладення матеріалу - від ґрунтовного теоретичного екскурсу, до власних, концептуально виважених узагальнень щодо специфічних особливостей роману як на рівні змісту й форми, так і на рівні жанрових експериментувань, засвідчує не лише наукову ерудицію авторки епістолярної рецензії, а й також її уміння узагальнювати різнорідні ідеї та концепції.

Ще один досить важливий момент, якого торкається поетеса в листі - це її погляд на чоловіче й жіноче сприйняття твору. «Певне, Ви скажете (або мовчки подумаєте), що в моїх «враженнях» є чимало спеціально жіночого. Не раз і мені пригадався, пишучи, Ваш дотеп на жінок: «ви маєте рацію, але мені здається інакше»; тільки ж се не таке дурне речення з боку жінки, як воно видається одразу. Бачите, мужеська «рація» в погляді на деякі справи дуже однобока, тому ми доповнюємо її своєю «рацією», може теж однобокою, але тільки з них обох може вийти щось ціле і справедливе (ми тільки не звикли одважно казати: «я маю рацію», а кажемо несміливо: «мені здається», mais c 'est une facon de parler). От, наприклад, в погляді на Амалію і Зою Ви з Вашими героями una pars, а я і ті жінки - altera pars. Отже, не забувайте відомого юридичного правила» (Українка Леся, 1979:140).

Отже, лист засвідчує особливості епістолярної літературної критики Лесі Українки. Насамперед, це яскраво виражена індивідуальність автора, образність та широкий жанровий діапазон, глибинне проникнення в суть мистецького явища. Виклад думок відзначається незаангажованістю суджень і оригінальністю у потрактуванні. Водночас у критичних міркуваннях, висловлених у листі, рельєфно відображаються особливості творчої манери й самої мисткині. Леся Українка не просто аналізує чужий текст, але й сама виступає як особистість, зі своїм розумінням явищ життя, зі своїм зверненням до адресата. При цьому суттєву роль тут відіграє висловлена нею точка зору і на ситуацію, і на адресата. У листі простежується постійне зіставлення вчинків, поглядів, прагнень і почуттів обох дописувачів. Усе це реалізується в безпосередньому зверненні, у монологічній формі мовлення.

Підтвердженням слугує один із наступних листів до А. Кримського, в якому Леся Українка спростовує твердження адресата про те, що вона нібито належить до його критиків-біографів, «бо таке підозріння мене боляче вражає», зізнається вона (Українка Леся, 1979: 153). Але при цьому поетеса, ідентифікуючи атмосферу свободи від будь яких умовностей, відверто зазначає: «А, щоб Ви раз назавжди розуміли мою «критику» (я не зрікаюсь її й надалі, коли позволите), я Вам от що скажу: я вважаю всю Вашу белетристику (і поезію), крім двох-трьох дрібничок, наскрізь суб'єктивною, але ні трошки не автобіографічною, а було б навіть краще, якби вона була автобіографічною, бо тоді суб'єктивність була б натуральнішою» (Українка Леся, 1979: 153).

Висловлену думку Леся Українка аргументує тим, що А. Кримський, беручи для своїх творів чуже життя й чужі факти та навіть окремі деталі, намагається «підтасувати» їх під свою психологію. А це, на її переконання, провокує окремих критиків на створення цілої «автобіографії». «Я з деталів не виводжу нічого, і суб'єктивність Вашу бачу не в їх, а в тих points de vue, які Ви переносите від себе на всякі нерідні Вам типи» (Українка Леся, 1979: 153).

Леся Українка переконана, що ситуації, в які А. Кримський ставить своїх героїв, він сам ніколи не зміг би потрапити, «се моє щире переконання», запевняє вона (Українка Леся, 1979: 154). Але автор твору все ж таки намагається зробити так, щоб його персонажі думали й почували себе «по Вашому, а не по-своєму». Це викликало справжнє подивування у письменниці, тому вона цілком резонно резюмує: «От через що, може, я несвідомо вимагала в своїй критиці одповіді од Вас за поводіння того чоловіка, що одержав од Вас кращу частину душі, а невідомо від кого набрався некультурних психічних звичок і всяких там «культурних пережитків», негідних людини, що відбила собі Вашу суб'єктивну психологію» (Українка Леся, 1979: 154).

Як видно із наведених листів, оцінки, висловлені в них, цінні не лише за своїм змістом, а ще й тим, що, не ставши широко оприлюдненим фактом літературної критики, вони все ж таки мали неабиякий вплив на адресата. Не менш важливу роль у такому листуванні відігравав й «особистий» момент, а саме - прагнення поговорити тет-а-тет, безпосередньо вплинути на думки й почуття свого дописувача.

Означена кореспонденція була певним своєрідним продовженням тих усних розмов, під час яких Леся Українка з притаманною для нею прямотою і невимушеністю висловлювала власні погляди й судження.

Підтвердження цьому ми знаходимо і в листі до І. Франка, датованому 1903 роком, в якому Леся Українка ділиться особистими враженнями від прочитаних віршів Івана Яковича. Насамперед вона щиро зізнається в тому що її також аж надто хвилювало питання, чи варто ділитися з усіма тим, що так бентежить і вражає особисто самого митця, тобто його почуттями. І доходить висновку, що треба, бо це, значить «щирі, інтенсивні почуття, або гарячі, або до болю холодні, але не літні» (Українка Леся, 1979: 13). І далі: «Я скажу просто: далеко не кожний Ваш вірш одізвався так мені десь аж в глибині серця, як оці картки «Із дневника». Я не знаю, що воно було з Вами в ту страшну дату, якою позначені вірші, тільки тямлю, бо чую виразно, що вона була страшна, і я розумію Ваші вірші широко - може, занадто широко, скажете Ви, але пам'ятайте, що я шукаю завжди у творах поета не автобіографії (надто коли він не хоче мені її дати), а чогось, що не його одного обходило б. І я, здається мені, знайшла се раптом, не шукаючи» (Українка Леся, 1979: 13).

Цитований лист дає можливість збагнути письменницьку позицію Лесі Українки. Водночас маємо підстави стверджувати, що митець - це не тільки досвід, це ще й добре розвинута інтуїція, можливо не завжди до кінця усвідомлене , але якесь своєрідне непомильне передчуття. Епістолярний діалог свідчить про єднання двох поетичних душ, про проникнення мисткині в суть тих процесів, які характеризують лірику І. Франка. А такий діалог можливий лише за умови, коли кожен із його учасників із повагою ставиться до іншого, убачаючи в ньому не тільки рівноправного партнера, але й друга.

Свій лист Леся Україна називає «відгуком», але одразу ж й застерігає, що «не дивуйтесь, коли в ньому бракуватиме об'єктивності, бо я не стільки думаю, скільки почуваю те, що маю сказати» (Українка Леся,1979: 13). Але зрозуміло, що з її знаннями й розумінням європейської літератури, вона була цілком спроможна оцінювати не лише характер літературного розвитку й популяризувати на українському ґрунті ті здобутки й традиції, що вже виправдали себе за межами України, а й репрезентувати їх це через творчість інших майстрів слова, у даному випадку - І. Франка.

На особливу увагу заслуговують кореспонденції Лесі Українки, в яких порушується питання про творчість О. Кобилянської. В одному з листів до М. Павлика поетеса зізнається, що «я вже давно слідкую за її літературним поступом...Її писання не дилетантство, а справжня література» (Українка Леся, 1978: 104). Леся Українка, на відміну від інших критиків творчості буковинської письменниці, поставилася позитивно до того, що остання прийшла в українську літературу «через німецьку школу, а не через галицько-польську, як більшість галичан, бо та школа галицько-польська, властиве, не школа» (Українка Леся, 1978: 111). Поетеса була переконана в тому, що власне знайомство з німецькою, нехай і сентиментально-романтичною літературою, відкрило молодій і вразливій письменниці неповторний світ світової культури, нових ідей, повних молодечої фантазії. І тому Леся Українка висловила думку, що «найкращий спосіб втримати Кобилянську при нашій літературі назавжди - се не дорікати їй щодня Німеччиною, не називати чужою екзотичною квіткою, а признати за нею те почесне місце в нашій літературі, на яке вона цілком заслуговує» (Українка Леся,1978: 126). Згодом, у своїй статті «Писателі-русини на Буковині» Леся Українка відзначить, що: «Справді, ідейний та естетичний розвиток у д. Кобилянської далеко вищий, ніж у тих австро-руських письмовців, що розвивались тільки під впливом рідної та польської літератури» (Українка Леся, 1977: 277). І для прикладу, пропонує порівняти писання патріотів-белетристів, які пишуть для патріотів-читачів із будь-яким навіть найменш вдалим оповіданням О. Кобилянської.

Ознайомившись на прохання М. Павлика з оповіданням О. Кобилянської «Лореляй», Леся Українка відзначила, що твір їй сподобався. «Щось є у ній свіже, молоде та оригінальне, в сій повісті я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький, що вже так обрид мені в нашій літературі» (Українка Леся, 1978: 81). Далі у листі поетеса висловила думку, що повість написано «немов двома стилями разом: дуже романтичним і чисто натуралістичним» (Українка Леся, 1978: 81). Саму письменницю Леся Українка зараховує до нової школи неоромантичної, зауваживши однак при цьому, що «її неоромантичний стиль не дійшов ще такої гармонії ідеалу з життєвою правдою, як то єсть у деяких новітніх французьких письмовців. Часом у неї тенденція надто виступає червоною ниткою і разить очі, мов дисгармонія барв» (Українка Леся, 1978: 81).

Естетику Лесі Українки можна зрозуміти тільки на тлі загального розвитку європейської думки порубіжжя сторіч. Погляди її як критика на різні аспекти творчості майстрів слова відзначаються конструктивним поступовим характером і об'єктивністю. Сама поетеса упродовж свого творчого життя також перебувала у постійних мистецьких пошуках, що були зумовлені, насамперед, її прагненням не повторюватись, прагненням до художнього моделювання нових граней буття, відтворення останніх все у нових і нових ракурсах.

Висновки

Отже, листи Лесі Українки до різних осіб стали реалізацією її літературно-естетичних поглядів. Епістолярна критика письменниці відзначається неортодоксальною, оригінальною думкою та водночас незалежністю у її висловленні. У своїх листах, даючи позитивні відгуки на творчість окремих авторів, або викриваючи певні недоліки, письменниця завжди дуже витримана і вміє розмежовувати всі «світла» і «тіні» у їхніх творах.

Література

1. Вознюк Г.Л. Майстерність письменницької критики. Рад. літературознавство. №7. С. 52-64.

2. Грушевський Михайло. Пам'яті Лесі Українки. ЛНВ. жовтень-грудень. 1913. С. 11-14.

3. Кухар В. Роман. До джерел драматургії Лесі Українки: монографія. Вікторія-Ніжин, 2000. 268 с.

4. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 8. Київ, 1977. 314 с.

5. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 10. Київ, 1978. 542 с.

6. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 11. Київ, 1978. 478 с.

7. Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. Т. 12. Київ, 1979. 694 с.

References (Транслітерація)

1. Vozniuk H. L. Maistemist pysmennytskoi krytyky. Rad. literaturoznavstvo. №7. S.52-64. [in Ukrainian].

2. Hrushevskyi Mykhailo. Pam'iati Lesi Ukrainky. LNV. zhovten- hruden.1913. S.11-14. [in Ukrainian].

3. Kukhar V. Roman. Do dzherel dramaturhii Lesi Ukrainky: monohrafiia. Viktoriia-Nizhyn, 2000. 268 s. [in Ukrainian].

4. Ukrainka Lesia. Zibrannia tvoriv u 12 t. T.8. Kyiv, 1977. 314 s. [in Ukrainian].

5. Ukrainka Lesia. Zibrannia tvoriv u 12t. T.10. Kyiv, 1978. 542 s. [in Ukrainian].

6. Ukrainka Lesia. Zibrannia tvoriv u 12t. T.11. Kyiv, 1978. 478 s. [in Ukrainian].

7. Ukrainka Lesia. Zibrannia tvoriv u 12t. T.12. Kyiv, 1979. 694s. [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru