Змістовий та функціонально-стилістичний потенціал лексико-семантичного поля людина в романі Мирослава Дочинця "Лис"

ЗМІСТОВИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ЛЮДИНА В РОМАНІ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ «ЛИС»

Прокопович Л. кандидат філологічних наук,

Прокопович Л. кандидат филологических наук, доцент, заведующая кафедрой филологических наук и социальных коммуникаций Мукачевского государственного университета

СМЫСЛОВОЙ И ФУНКЦИОНАЛЬНО-СТИЛИСТИЧЕСКИЙ ПОТЕНЦИАЛ ЛЕСИКО-СЕМАНТИЧЕСКОГО ПОЛЯ ЧЕЛОВЕК В РОМАНЕ МИРОСЛАВА ДОЧИНЦА «ЛИС»

В статье рассмотрен содержательный и функциональностилистический потенциал лексико-семантического поля человек. Лингвальная концепция психологического портрета опирается на традиционные мотивы осмысления человеком своего места в окружающем мире и своего внутреннего я. В этом сегменте охарактеризованы лексемы жизнь, смерть, душа, память. Парадигма внешнего портрета человека прослеживается через внешние детали: глаза, нос, рот, брови. Доказано, что это открытая стилистическая зона, развитие которой связано с индивидуальным типом речевого мышления и эстетическими предпочтениями автора.

Ключевые слова: лексико-семантическое поле, функционально стилистический потенциал, психологический портрет, экзистенциальные мотивы, метафора, эпитет, сравнение, фразеологизм.

Annotation

Prokopovych L. Candidate of Science (Linguistics), Associate Professor, Head of the Department of Philological Disciplines and Social Communications, Mukachevo State University

CONTENT AND FUNCTIONAL-STYLISTIC POTENTIAL OF THE LEXICO-SEMANTIC FIELD OF «MEN» IN MYROSLAV DOCHYNETS' NOVEL «FOX»

The article deals with the semantic and functional-stylistic potential of the lexical-semantic field of man. The lingual concept of psychological portraiture is based on the traditional motives of understanding by man of his place in the world and his inner self. This segment is characterized by tokens of life, death, soul, memory. The paradigm of external portraiture of a person is realized through exterior portraits: eyes, nose, mouth, eyebrows. It is researched that it is an open stylistic zone, the development of which is connected with the individual type of linguistic thinking, the aesthetic preferences of the author.

Lexico-semantic field "man" refers to conceptual structures, stylistic realization of which represents the defining linguistic and aesthetic features of the style of a particular era, school, individual author, works and the like. Expands the context of the use of the word man linguistically-art practice Miroslav Docenza. Naturally, in this case, the center of the art world Miroslav Docena, in particular of the novel "Fox" becomes a man through her, her feelings, perception or rejection are valued around the world, other people, philosophy (time, space) and existential (life or death) category.

The purpose of this article is to comprehensively analyze the substantive and functional - stylistic potential of lexical-semantic field of the person and outline his role in the organization of literary discourse based on the novel by Miroslav Docenza "Fox".

As shows the analysis of semantic and functional-stylistic potential of lexical fields tematycznego people lingual the concept of psychological portraiture relies on the traditional explanation of human understanding of its place in the surrounding world and his inner self. First of all, in this segment we have seen and described the tokens of life, the soul, memory. Completeness of realization of the existential motives of the opposition provides to life the image of death. Note that here the artistic thinking of the author is drawn to the motifs of ancient Egyptian and middle Eastern mythology:

Paradigm external portraiture of man carried out through soundnote details: eyes, nose, mouth, eyebrows, which are part of them the epithet, metaphorical and comparative structures.

For artistic thinking Miroslav Docenza characteristic linguistic and aesthetic representation of the image of man. The author not only describes the appearance of the character portraits, but focuses on the inner world of man, emphasizes its dominant mood, renews emotional and psychological state and Association.

Key words: lexico-semantic field, functional-stylistic potential, psychological portrait, existential motives, metaphor, epithet of comparison, phraseologism.

Постановка проблеми

Сьогодні проза Мирослава Дочинця вже повноцінно утвердилася як невіддільний і самодостатній складник загальноукраїнського літературного і мовотворчого процесу. З його творчістю не тільки активно знайомий український читач, вона стає об'єктом наукового розгляду, привертає увагу дослідників як форма вираження буття сучасної української художньої прози.

Аналіз останніх досліджень

Творчість Мирослава Дочинця стала об'єктом розгляду як літературознавців, так і мовознавців.

Серед визначальних характеристик мови художніх творів Мирослава Дочинця дослідники зазвичай називають орієнтацією на смислово-естетичну значущість образного вислову [6; 9], функційне навантаження власних назв романів [12], семантичні типи оказіоналізмів та найпродуктивніші способи їх творення [7].

Оригінальність художнього світу Мирослава Дочинця, філософське заглиблення у внутрішній світ людини - одна з цікавих тем для дослідження.

Слово-поняття людина у художніх текстах ХХ століття засвідчує два вектори оцінного значення: піднесене сприйняття людини як окремої особистості і співчуття до людини-піщинки...Традиція ХХ ст. вводити лексему людина у піднесені тексти: Ти знаєш, що ти - Людина (В. Симоненко). Показове співвідношення слововживань людина і народ, пор /у П. Тичини Я єсть народ [3, с. 245].

Розширює контекст уживання слова людина мовно-художня практика Мирослава Дочинця. Природно, що в цьому разі центром художнього світу Мирослава Дочинця, зокрема роману «Лис» стає людина, «через неї, її почуття, сприймання чи неприйняття оцінюються навколишній світ, інші люди, філософські (час, простір) та буттєві (життя, смерть) категорії» [11, с. 42].

«Лексико-семантичне поле «людина» належить до концептуальних структур, стилістична реалізація яких відбиває визначальні мовно-естетичні риси стилю певної епохи, школи, окремого автора, твору тощо [11, с. 58].

Дослідження семантичних полів - актуальний аспект вивчення індивідуальних художніх стилів, що передбачає дослідження словникового рівня авторської мови, визначення домінантних ЛСП з їх наступною деталізацією на менші системні угруповання. Застосування методу структурування ЛСП дозволяє осмислити художній авторський макротекст як систему семантичних і стилістичних взаємовідношень, зв'язків, індивідуальних для кожного автора. Оскільки слово в структурі ЛСП реалізує своє значення у сполучуваності (вільній та сфразеологізованій), то пізнання й опис цих процесів дозволяє визначити мовно-психологічні домінанти мовотворчості автора, визначити його роль в історії національної мови. Відповідна методика застосована в численних сучасних індивідуальних монографіях та дисертаційних дослідженнях. Обираючи за об'єкт наукового розгляду мовостилі Т. Шевченка (А. К. Мойсієнко), Яра Славутича (Н. М. Сологуб), О. Олеся (К. Ю. Голобородько), М. Хвильового (Н. С. Дужик), В. Підмогильного (Л. М. Мялковська), дослідники визначають дистрибутивні для індивідуальної мовотворчості ЛСП, умотивовують їх концептуальність.

Мета статті - комплексно проаналізувати змістовий та функціонально - стилістичний потенціал лексико-семантичного поля людина та окреслити його роль в організації художнього дискурсу на основі роману Мирослава Дочинця «Лис».

Виклад основного матеріалу

Для художнього мислення Мирослава Дочинця характерна мовно-естетична репрезентація образу людини. Автор не тільки змальовує зовнішні портрети персонажів, але й зосереджує свою увагу на внутрішньому світі людини, акцентує її настроєві домінанти, оновлює емоційно-психологічні стани та асоціації.

Концептуально важливими для окреслення об'ємного психологічного образу людини є мотиви: ставати кращими, змінюватися, удосконалюватись, обновлятися: Все змінюється в цьому світі. І людина теж. Змінюйтесь. Одягайте іншу сорочку на тіло. Одягайте душу в нові шати. І не чекайте для цього нового ранку чи понеділка. Ставайте новою людиною вже. Якщо мало працювали - працюйте більше. Якщо забагато - працюйте менше. І так у всьому (Доч., с. 232-233). Або; Скидайте з себе недобрі звички старої людини (без огляду на те, скільки вам років) - і обновитесь. І з полегкістю підете вперед. І не озирайтесь, не жалкуйте за тим, що лишилося позаду, що впало з вашого горба... Так казав мені той мудрець (Доч., с. 233).

Психологічно навантажений сегмент внутрішнього портрета людини - її емоційний образ: Мені цікаві люди на межі, які щось пережили, втратили або здобули. Люди з характерами, з печаттю таємниці на обличчі. Можна сказати, ізгої (Доч., с. 144). Імпіцитний образ приречення модифікують метафори із значенням `люди на межі', `з печаттю таємниці на обличчі'.

Важливий стилістичний параметр образу людина - його сакральний вимір: Людина - це вічне каяття. А отже і вічне відродження (Доч., с.170).

Порівняємо рядки з роману «Мафтей»: Життя, неборе, не ділиться на духовне і гріховне. Життя неподільне. Яко людина. «Митець звертає увагу, що лексема людина як в Біблії, та і художньому дискурсі репрезентує її сутнісні ознаки - єдність і цілісність; не мислиться розділеною на тіло й душу(дух)плотську і духовну основи, преференція духа над тілом є визначальною рисою людини, яка слідує Божим заповітам [7, с. 50]. В інших рядках автор людину осмислює не як самодостатньою особистість, скільки як представника людства, частину навколишнього світу. У тексті цю тезу підтверджує предикативна метафора: Бо ми - піщинки ріки часу (Доч., с. 244). Іноді в художньому світогляді письменника відбувається несподівана антропоцентрична абсолютизація, поєднана з концептом природа: Той зрозумів тоді, що не має вищого знання, ніж знання Природи. І людина в ній істота не найкраща, не наймудріша (Доч., с. 244).

Простежуючи функціонування слова життя в художньому дискурсі Мирослав Дочинця, спираємось на лексикографічну паспортизацію цієї лексеми: 1. Існування всього живого; прот. смерть. 2. Стан живого організму в стадії розвитку, зросту. 3. Період існування чого-небудь; вік // все пережите, зроблене людиною за час існування; біографія.4. Спосіб існування чого-небудь. 5. Жива істота. 6. Про щось дороге, необхідне важливе. 10. Те що реально існує, дійсність [2, с. 276].

Стилістичний потенціал слова життя реалізується в розширенні лексичної сполучуваності: якісне життя, життя набувало сенсу: Життя набувало сенсу. Перебути ніч у задушливій пліснявій квартирі, годину хитавиці в смердючій автолавці - і воля-вольная празникового узбережжя. (Доч., с. 51); Люди відвикли працювати, відвикли від якісного життя. Можна жити без роботи і без грошей (Доч., с. 65).