Художньо-естетична інтерпретація архетипу землі в романі "Жменяки" М. Томчанія

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Художньо-естетична інтерпретація архетипу землі в романі «Жменяки» М. Томчанія

Юлія Бродюк

Юлія Бордюк кандидат філологічних наук, senior lecturer старший викладач ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

У статті проаналізовано архетип землі у романі «Жменяки» М. Томчанія. Дослідження означеного архетипу здійснено на основі концепції К.-Г. Юнга про колективне несвідоме. Визначено, що архетип землі у романі увиразнено через образ Івана Жменяка. У статті зазначено, що М. Томчаній не лише продовжив традицію зображення життя селянина в його праці на землі, а й по-новому осмислив її, враховував специфіку закарпатського локусу. Синтез землі й людини автором відображено на двох рівнях: зовнішньому (просторовому) та підсвідомому. У першому випадку образ землі реалізується через природний простір, у якому мешкають закарпатці, у другому ж трактується як підсвідома залежність хлібороба від землі-годувальниці, звідси і страх її втратити. Архетип землі у романі знаходить своє вираження у релігійному асоціативному полі, де трансформується в символ правічної матері-годувальниці, що народжує все і після смерті приймає назад до свого лона.

Ключові слова: архетип, М. Томчаній, «Жменяки», роман, земля, ґазда, куркуль, селянин, Закарпаття.

Бродюк Ю. Н. Художественно-эстетическая интерпретация архетипа земли в романе «Жменяки» М. Томчания

В статье проанализирован архетип земли в романе «Жменяки» М. Томчания. Исследование указанного архетипа осуществлено на основе концепции К.- Г. Юнга о коллективном бессознательном. Определено, что архетип земли в романе акцентирован через образ Ивана Жменяка. В статье указано, что М. Томчаний не только продолжил традицию изображения жизни крестьянина в его работе на земле, но и по-новому осмыслил ее, учитывая специфику закарпатского локуса. Синтез земли и человека автором отражено на двух уровнях: внешнем (пространственном) и подсознательном. В первом случае образ земли реализуется через природное пространство, в котором живут закарпатцы, во втором же трактуется как подсознательная зависимость земледельца от земли-кормилицы, отсюда и страх ее потерять. Архетип земли в романе находит свое выражение в религиозном ассоциативном поле, где трансформируется в символ извечной кормящей матери, рождающей все и после смерти принимающей назад в свое лоно.

Ключевые слова: архетип, М. Томчаний, «Жменяки», роман, земля, хозяин, кулак, крестьянин, Закарпатье.

Artistic and aesthetic interpretation of the archetype of the earth in the novel «Zhmeniaky» by M. Tomschaniy

ABSTRACT

The article analyzes the archetype of the land in the novel «Zhmeniaky» by M. Tomschaniy. The study of this archetype was carried out on the basis of the concept of K.-G. Jung about the collective unconsciousness. It is determined that the archetype of land in the novel is made clear through the image of Ivan Zhmnyak. Thanks to him, the author manages to convey the continuity of the spiritual tradition, the genetic memory of the relationship between man and earth.

The article states that M. Tomchany not only continued the tradition of representing the life of the peasant in his work on earth, but also comprehended it in a new way, taking into account the specifics of the Transcarpathian locus. The synthesis of the earth and man by the author is reflected on two levels: external (spatial) and subconscious. In the first case, the image of the earth is realized through the natural space in which the Transcarpathians live, while the second one is interpreted as the subconscious dependence of the farmer on the land of the nurse, hence the fear of losing it. On the other hand, the concept of the earth acts as a kind of moral qualities ofpersonality. So, a Jew in the village is considered a stranger in the countryside because of the fact that, instead of trading in a vodka in a tavern, as does his relative Neumann, he loves hard work at the plow, thus choosing honest earnings; The pawman refuses to help the village killer Bodor spit the ends of the field, for «the land will not accept the grain from such a hand, it will not yield the first harvest» (Tomchanyi, 1974: 24). In addition, the image of the earth reveals the most prominent features of the heroes - the antezism of the old Zhmeniak, the love for the fatherland of the region of Yurko Telegazi, and others like that.

It should also be noted that partly genetic interdependence of man and earth transformed into internal subjective nature of the character, the certifying his character traits such as isolation, darkness, severity and reticence, sometimes even avarice. These qualities are due to the difficult fate of Ukrainian-Rusyn: in the pages of the trilogy, the artist depicts the human souls who are offended by the political cataclysms of the 20th century.

The archetype of the earth in the novel finds its expression in the religious associative field, where it is transformed into a symbol of the right mother- nurse, which gives birth to everything and after death takes back to his womb.

Key words: archetype, M.Tomchanyi, «Zhmenyaki», novel, land, kulaks, peasant, Transcarpathia.

Вступ

М. Томчаній належить до тих письменників, творчість яких живиться духовними традиціями рідного краю. Художній світ письменника ілюструє наступність традицій минулих і прийдешніх поколінь, генетичного взаємозв'язку селянина-хлібороба та землі, зображеного митцем через архетипові образи, зокрема архетип землі. У автобіографії М. Томчаній відзначає: «Мені було всього 6 років, коли мій батько виїхав в Америку на заробітки, бо пару вузеньких клаптиків землі не спроможні були прогодувати нашу невеличку сім'ю [...] У війні кулі шукали його, а в Америці висів над ним товстий пласт чужої землі. Батько мій вічно мріяв про землю, завжди прагнув прикупити землички, щоби його діти не гнули свої спини на панських виноградниках» (Поп, 1997: 2). Тому й не дивно, що саме архетип землі є домінуючим у художній прозі письменника.

У вітчизняній літературно-критичній думці відсутній цілісний ґрунтовний аналіз зазначеної проблеми. Загальні розвідки щодо зв'язку людини і землі у прозі М. Томчанія представлені в наукових розвідках Ю. Балеги, М. Наєнка та В. Попа, проте жоден із дослідників не звертається до вивчення творчості митця в контексті теорії архетипів К.-Г. Юнга. Отже, метою нашої статті є аналіз функціонування архетипу землі в прозі М. Томчанія. Ми також зосереджуємося на визначенні тих культурологічних, національних, суспільних та індивідуальних чинників, що обумовлюють характер архетипового шару прози митця. Досягнення поставленої мети закономірно передбачає розв'язання низки наступних завдань: 1) подати теоретичний обрис архетипової критики з точки зору концепції К.-Г. Юнга; 2) виявити особливості художньої реалізації та функціонування архетипу землі у романі «Жменяки».

Матеріал і методи досліджень

Методи дослідження: культурно-історичний (аналіз роману «Жменяки» в системі історії літератури та історико-культурних зв'язків), елементи архетипової критики лягли в основу розкриття особливостей трансформації архетипу землі в прозі М. Томчанія.

Результати та їх обговорення

За К.-Г. Юнгом архетипи - це вроджені психічні структури, зосереджені в глибинах «колективного несвідомого», які закладають підвалини як специфічно національної, так і загальнолюдської символіки. «Випливаючи на «поверхню» свідомості у формі літературного твору, актуалізують всезагальні стрижневі ознаки, іманентно притаманні національній ментальності і водночас людському родові» (Гром'як, 2007: 64-65). Прийнято розрізняти універсальні та етнокультурні архетипи. На відміну від універсальних архетипів, типових для всіх культур, у кожній національній культурі домінують свої етнокультурні архетипи, де у концентрованому вигляді представлено колективний досвід народу, нації, етносу.

На думку О. Сліпушко, «архетипові образи можуть бути спільними для певної групи націй, однак вони мають риси відповідної національної ментальності» (Сліпушко, 1995: 126). Одним із етнокультурних архетипів є архетип землі, що генерує в собі риси національної ментальності, культури. Неперервний ланцюг «людина - земля» несе в собі пам'ять попередніх поколінь, закодовану на генетичному рівні. Як вважає Кульчицький, «для українського колективного несвідомого найбільш характеристичний є архетип «Магна Матер» - тип «доброї», «ласкавої», «плодючої» Землі українського чорнозему» (Кульчицький, 1992: 55). Н. Лобур акцентує на тому, що «системи символів етнокультурних спільнот мають у своєму арсеналі концептуальні центри, які творять ментальний портрет народу. Одним із таких центрів, що здавна впливав на формування ментальності українців, є концепт землі» (Лобур, 1996: 22-23). Однією з провідних рис національного характеру українців є любов до землі, адже наш народ - «це народ хліборобський, усе буття і мислення якого крутиться довкола «землі-ниви» (Лобур, 1996: 45).

Таким чином, в українській літературі образ землі є ключовим.

Дзюба слушно зауважує, що «українська класична література виробила безмежно широкий спектр значень цього слова - від образу того згорьованого клаптя ґрунту, на якому покладав своє життя вічно обдурюваний і вічно сповнений віри селянин-трудівник, до вищого символу буття і національної історії» (Дзюба, 1986: 27). «Образ землі, - за визначенням В. Філатова, - це один з найнасиченіших образів, які застосовують люди для вираження їхнього світобачення» (Филатов, 1994: 11).

Земля для героїв творів М. Томчанія має надзвичайно важливе значення. Вона постає доброю матір'ю-годувальницею: «А Жменяк нікого не шкодував, коли йшлося про землю: ні себе, ні жінки, ні дітей. Богові молився за землю, просив, благав, а коли той не чув - Жменяк сперечався з ним і сварився ... йому здавалось, що земля й він - то щось одне, а він тільки її «людське продовження». Вона давала йому пшеницю, кукурудзу, квасолю - все, що корінням вростало в землю, висмоктуючи звідти і для себе і для нього життя. Жменяк обожнював її, дивувався її силі, красі й щедрості» (Томчаній, 1974: 26).

Ідейним підґрунтям роману є принцип антеїзму (від імені велетня Антея, котрий був непоборним доти, допоки тримався матері-землі), що полягає в любові до рідної землі, обожненні її, у прагненні гармонійних стосунків з нею. Поклоніння землі, її оспівування втілено в образі головного героя - старого Жменяка. Як слушно зазначає про цей твір М. Наєнко: «тогочасна критика не могла не помітити, що «Жменяки» - твір неординарний. Але, зациклена на соціологічних критеріях, поспішила впевнитися, що та неординарність полягає в розвінчанні «влади землі», у тому, як вона, мовляв, калічить життя людське, сіє розбрат і ворожнечу між людьми, замахується на щастя закоханих і таке інше» (Наєнко, 1998: 310). Дослідник вважає, що головним у романі є аналіз конфлікту між духовним і матеріальним у душі людини, акцентуючи на тому, що родина Жменяків хоч часом і жила в матеріальному достатку, а проте не мала злагоди. Першопочатком цього науковець вважає психологію Івана Жменяка, що тримається на владі землі. Літературознавець доводить, що насправді земля в творі є не просто примітивною приватною або колективною власністю. Автор роману відводить їй більш значущу роль бо «розглядає її як «першопричину» і радощів, і бід людських» (Наєнко, 1998: 310). Аж до того, що вона, за його переконанням, може регулювати особисте щастя людей: будувати чи руйнувати сім'ї, збагачувати чи збіднювати духовний світ і т.д.

М. Томчаній зображує існування хлібороба в циклічній взаємодії із землею, на якій той працює («якби людина живилася, вростаючи корінням у землю, то й він ріс би десь тут, на цих полях, мов той дуб у кінці ниви» (Томчаній, 1974: 23). Продовжуючи традицію зображення життя селянина в його праці на землі, яскраво змальованій у творчості О. Кобилянської, Ф. Потушняка, В. Стефаника та інших, М. Томчаній по-новому осмислює її, враховуючи при цьому специфіку закарпатського локусу. У романі еволюціонує образ землі, апробований в малій прозі. Якщо в ранніх оповіданнях митець розглядає землю в контексті боротьби з приватною власністю (наприклад, оповідання «На межі»), то ведучи мову про сільських трударів у романі «Жменяки», нарація М. Томчанія тяжіє до філософічності, синтез землі й людини відображено на двох рівнях: зовнішньому (просторовому) та підсвідомому. У першому випадку образ землі реалізується через природний простір, у якому мешкають закарпатці, у другому ж трактується як підсвідома залежність хлібороба від землі-годувальниці, звідси і страх її втратити.

З іншого боку, концепт землі виступає своєрідним мірилом моральних якостей особистості. Так, єврея Дувида на селі вважають диваком через те, що замість торгівлі паленкою в шинку, як це робить його родич Нейман, він любить нелегку працю біля плуга, обираючи таким чином чесний заробіток; Жменяк відмовляється від допомоги сільського вбивці Бодора виорати кінці ниви, бо «з такої руки земля не прийме зерно, не дасть першого врожаю» (Томчаній, 1974: 24). До того ж, образ землі вияскравлює найприкметніші риси героїв - антеїзм старого Жменяка, любов до отчого краю Юрка Телегазі тощо.

Слід також відзначити, що почасти генетична взаємозалежність людини й землі трансформується у внутрішню суб'єктивність характеру персонажа, про що засвідчують такі риси його характеру, як замкнутість, похмурість, суворість, небагатослівність, інколи навіть скупість. Означені якості обумовлені непростою долею українця-русина: на сторінках трилогії митець змальовує людські душі, скривджені політичними катаклізмами ХХ ст. Феномен концепції людини, за М. Томчанієм, полягає у твердості її духовного начала, цільності та незламності натури. «Є щось у тих характерах від каменя, що його називав Ісус каменем наріжним, - слушно зазначає Р. Кухарук, аналізуючи характер героя у творах закарпатських письменників, - не половиниться і розкришити годі. Та найвагомішим, продовжує далі дослідник, до геніальности простим і багатовимірним водночас - є образ українця-власника, володаря своєї землі і виразника своєї нації, що має споконвічне право на свободу, що вилонює з себе триєдність самосвідомости сили: земля, мова, віра. І ані жид, ні мадяр, ані свій таки наційожер, ані відступник не годен скришити серце такого характеру - кремінь» (Кухарук Р.).

Саме таким «наріжним каменем» у романі можна вважати Івана Жменяка. Означений образ символізує сакральне значення родини в житті закарпатців - усю сім'ю він «тримає» в своїй міцній жмені; є своєрідним стрижнем для основи, на якій вона тримається, бо, як слушно відзначав автор: «Він наче виріс з кореня, що глибоко сидів у цілому роду Жменяків» (Томчаній, 1974: 23).

Характер старого Жменяка М. Томчаній висвітлює через його ставлення до землі, жінки, власних дітей. Майстерне змалювання митцем різних граней душі селянина оживлює образ. Письменник прагне зусібіч вияскравити характер Жменяка, тому його справжнє духовне обличчя розкривається перед читачем поступово.

Так, у праці на полі письменник позиціонує Жменяка як працелюбного та заможного ґазду. І хоча на перший погляд здається, що М. Томчаній наділяє постать Івана Жменяка рисами класичного глитая, що «...годував качок і курей на продаж, відриваючи від рота смачний шматок; святковий одяг носив навиворіт, щоб не бруднився і не зношувався швидко, показуючи його лицем лиш на Різдво і на Великдень.» (Томчаній, 1974: 82), означений образ, на наш погляд, потребує глибшого розкриття. Удовольнившись описовим аналізом характеру Жменяка, радянська критика (М. Антонюк, М. Сидоряк) відзначала в характері закарпатця насамперед приватновласницьку психологію та вважала куркулем. Однак при детальному аналізі твору викристалізовується основний мотив такої праці: продовження роду за будь-яких умов, навіть ціною щастя власного сина. Жменяк сповідує прості людські цінності: молиться на полі, мов у святому храмі; бажає миру та спокою на рідній землі, а тому не шкодує молодим воякам молока; сміється з військової муштри солдатів у мирний час, які, на його думку, намарне переводять силу на плацу замість праці на ниві. Такий характер принципово відрізняється від типового для української літератури куркуля, що понад усе прагне збагачення. Прикметно, що саме на відсутність у творі типового образу вказував свого часу радянський критик М. Сидоряк. Він вважав, що образ Івана Жменяка ілюструє селянина під владою землі взагалі, а не типовий образ за типових обставин.

Образ Івана Жменяка інтерпретує ментально-національну модель справжнього українця-хлібороба, з усіма тими чеснотами, які йому притаманні: працьовитістю, чесністю, правдивістю, а також і негативними, що їх у своїх працях виділяють дослідники: виражений індивідуалізм, відсутність чітко обдуманої стратегії: старий Жменяк, незважаючи на протести Михайла, бажає «приженити» собі шматок Кривулі - землі, обіцяної як придане за нелюбу для старшого сина Юлку. Любов до землі, шматка ґрунту у Івана Жменяка настільке сильне, що переважує в ньому батьківську любов. Така поведінка батька є цілком виправданою, оскільки «селяни - це люди, для яких головне - земля. Навколо неї крутиться життя від народження до смерті. Все інше - і любов - вторинне, воно гасне перед землею», - слушно зазначає Л. Ходанич (Ходанич).

Образ Жменяка наділений потужнім моральним потенціалом, про що свідчить емоційність, ліричність у ставленні до землі. Це дозволяє говорити про старого як про поважного господаря, що не мислить свого життя без поля. За грунт старий Жменяк ладен був боротися із самим нечистим на смерть («Жменяк не втримався на ногах, впав на коліна. Хижак у ту мить перехилився через плече, щоб схопити старого за горло... - «А може, це Свистун перекинувся у вовка?» - промайнуло в гадці» (Томчаній, 1974: 265). Завдяки архетипу землі у романі втілено неперервність циклу життя - смерть, бо земля народжує і знову забирає («За селом на кладовищі старого Жменяка чекала промерзла холодна земля» (Томчаній, 1974: 301).

Висновки

літературний томчаній архетип земля

Отже, архетип землі має особливе значення у поетичній картині роману «Жменяки» М. Томчанія. Завдяки образу Івана Жменяка, автору вдається передати тяглість духовної традиції, генетичної пам'яті щодо зв'язку людина-земля. Архетип землі у романі знаходить своє вираження у релігійному асоціативному полі, де трансформується в символ правічної матері-годувальниці, що народжує все і після смерті приймає назад до свого лона.

Література

Дзюба І. Читаючи Кобилянську (Кілька зіставлень). Українська мова і література в школі. 1986. №2. С. 20-27.

Історія української літератури ХХ століття: підручник для студ. гуманіт. спец. вузів: у 2 кн. / ред. В. Г. Дончик. Київ: Либідь, 1998. Кн. 2: Друга половина ХХ століття. 1998. 456 с.

Кухарук Р. Характер нації як камінь наріжний.

Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка]. Київ: ВЦ «Академія», 2007. 752 с.

Лобур Н. Культ землі в українській мові.Дивослово. 1996. №3. С. 2223.

Поп В. Творчість Михайла Томчанія. Літературно-критичний нарис. Ужгород: «Патент», 1997. 160 с.

Сліпушко О. Давньоукраїнський бестіарій. Дніпро. 1995. №9-10. С. 124-135.

Томчаній М. Жменяки: трилогія. Київ: Дніпро, 1974. 734 с.

Українська душа: зб. наук. праць / відп. ред. В. Храмова. Київ: Фенікс, 1992. 128 с.

Филатов В.П. Живой космос: человек между силами земли и неба. Вопросы философии. 1994. №2. С. 3-12.

Ходанич Л. Правда життя і художня правда у трилогії М.Томчанія «Жменяки»: http://zakinppo.org.ua/kafedri/kafedra-pedagogiki-ta-psiho1ogii/metodichni-materia1i/2565-pravda-zhittja-i-hudozhnja-pravda-u-tri1ogii-m-tomchanija-zhmenjaki (дата звернення: 28.04.2019).

Юнг К.-Г. Душа и миф. Шесть архетипов / Карл Густав Юнг; пер. А.А. Спектор. Москва: АСТ, Мн.: Харвест, 2005. 400 с.

References

1. Dziuba, I. (1986). Chytaiuchy Kobyliansku (Kilka zistavlen) [Reading Kobylianska (Several comparisons)]. Ukrainska mova i literatura v shkoli, 20-27 [in Ukrainian].

2. Donchyk, V. H. (1998). Istoriia ukrainskoi literatury ХХ stolittia [The history of Ukrainian literature of the 20th century]. In V. H. Donchyk (Ed.) Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

3. Kukharuk, R. Kharakter natsii yak kamin narizhnyi [The character of the nation as a cornerstone]. Retrieved from http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=5205 [in Ukrainian].

4. Hromiak, R.T., Kovaliv, Yu.I., Teremko, V.I. (2007). Literaturoznavchyi slovnyk-dovidnyk [Literary dictionary-reference book]. In R.T. Hromiak (Ed.) Kyiv: VTs «Akademiia» [in Ukrainian].

5. Lobur, N. (1996). Kult zemli v ukrainskii movi [The cult of land in the Ukrainian language]. Dyvoslovo, 3, 22-23 [in Ukrainian].

6. Pop, V. (1997). Tvorchist Mykhaila Tomchaniia [Creativity of Mikhail Tomchaniya]. Uzhhorod: «Patent» [in Ukrainian].

7. Slipushko, O. (1995). Davnoukrainskyi bestiarii [Old Ukrainian bestiary]. Dnipro, 9-10, 124-135 [in Ukrainian].

8. Tomchanii, M. (1974). Zhmeniaky: trylohiia [Zhmeniaky]. Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

9. Khramova, V. (1992). Ukrainska dusha [Ukrainian soul]. In V. Khramova (Ed.) Kyiv: Feniks [in Ukrainian].

10. Filatov, V.P. (1994). Zhivoy kosmos: chelovek mezhdu silami zemli i neba [Living Space: Man between the forces of the earth and the sky]. Voprosyi filosofii, 2, 3-12 [in Russian].

11. Khodanych, L. Pravda zhyttia i khudozhnia pravda u trylohii M.Tomchaniia «Zhmeniaky» [True life and artistic truth in the trilogy M.Tomchaniya «Zhmeniaky»] Retrieved from http://zakinppo.org.ua/ kafedri/kafedra-pedagogiki-ta-psihologii/metodichni-materiali/2565-pravda-zhittja-i-hudozhnja-pravda-u-trilogii-m-tomchanija-zhmenjaki [in Ukrainian].

12. Yung, K.-G., Spektor A.A. (2005) Dusha i mif. Shest arhetipov [Soul and myth. Six Archetypes] Moskva: AST, Mn.: Harvest [in Russian].

Размещено на Allbest.ru