Синтаксична сепаратизація як засіб відображення художніх "тропізмів" Наталі Саррот

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Синтаксична сепаратизація як засіб відображення художніх «тропізмів» Наталі Саррот

Станіслав О.В.

У статті розглянуто особливості сепаратизації в синтаксичній тканині французького «нового роману». На матеріалі новел «Тропізми» новороманістки Н. Саррот доведено, що синтаксична сепаратизація визначає стильові ознаки цього художнього напряму та розкриває свої новітні семантичні, просодичні, графічні, функціональні потужності.

Наукова розвідка засвідчила, що стиль Н. Саррот - унікальний, винятковий, не схожий ні на чий інший; її романи вирізняються неповторними індивідуальними рисами художнього мислення. Встановлено, що основним художнім прийомом письменниці був метод «тропізмів». Суть літературного методу «тропізмів» полягала у відтворенні незавершених, непомітних внутрішніх вібрацій, емоціонально-психічної енергії; у зображенні потоку свідомості та асоціацій, що безперервно виникали в думках, судженнях, оцінках героїв. Н. Саррот експериментувала з сюжетом, персонажем, стилем, образністю, графікою, мовою. Вона використовувала всі можливі мовні та позамовні засоби для відображення «тропізмів», і синтаксична сепаратизація окреслилася як один із них.

Аналіз матеріалу засвідчив, що сепаратизація є ефективним синтаксично-стильовим засобом зображення широкої гами почуттів, образів, асоціацій, персонажів, використовується з метою передачі мисленнєвих процесів героїв; уможливлює відтворення на синтаксичному рівні процесу виникнення, формування та вербалізації думок, суджень, екзистенцій у свідомості персонажа.

Було з'ясовано, що розчленовані синтаксичні структури (сепаратизація) разом зі стилістичними засобами виразності створюють специфічну просодику висловлення. Це може бути як пришвидшений, всезростаючий темп, який у такий спосіб відображає емоційну напругу, так і уповільнений, неспішний ритм, зумовлений стилем і формою оповіді.

Дослідження підтвердило, що сепаратизація є одним із дієвих синтаксично-стилістичних засобів реалізації «тропізмів» у романах Н. Саррот. Обґрунтовано, що сепаратизація по-своєму на структурному, семантичному, стилістичному рівнях відображає стильові характеристики «нового роману» та перетворюється на ефективний засіб увиразнення тексту.

Ключові слова: синтаксична сепаратизація, «тропізми», новий роман, психологізм, «потік свідомості», афективне значення.

Stanislav O. V. SYNTAXIC SEPARATION AS A MEANS OF REPRESENTING THE ARTISTIC “TROPISMS” OF NATHALIE SARRAUTE

The features of separation in the syntactic tissue of the French “new novel” are considered in the article. On the material of the novel “Tropisms” by the neo-novelist N. Sarraute, it is proved that syntactic separation determines the stylistic features of this artistic direction and reveals its newest semantic, prosodic, graphic, functional capacities.

Scientific research has shown that N. Sarraute's style is unique, exceptional, unlike any other; her novels are distinguished by unique individual features of artistic thinking. It was found that the main artistic technique of the writer outlined the method of “tropisms”. The essence of the literary method of “tropisms” was to reproduce unfinished, inconspicuous internal vibrations, emotional and psychic energy; in the image of the stream of consciousness and the associations that have continuously arisen in the thoughts, judgments, and evaluations of the heroes. N. Sarraute experimented with plot, character, style, imagery, graphics, and language. She used all possible linguistic and non-linguistic means to display “tropisms” and syntactic separation was designated as one of them.

The analysis of the material showed that separation is an effective syntactic-stylistic means of depicting a wide range of feelings, images, associations, characters. It has been observed that separation is also used to convey the thinking processes of heroes; it makes it possible to reproduce at the syntactic level the process of origin, formation and verbalization of thoughts, judgments, and existences in the character's mind. The study found that dissected syntactic structures (separation), together with stylistic means of expression, create a specific prosody of expression. It can be both a fast-paced, ever-increasing pace that thus reflects emotional tension and a slow, slow-paced rhythm driven by the style and form of the story.

The study confirmed that separation is one of the most effective syntactic and stylistic means of realizing “tropisms” in N. Sarraute's novels. It is substantiated that separation in its structural, semantic, stylistic levels reflects the stylistic characteristics of the “new novel” and becomes an effective means of expressing the text.

Key words: syntactic separation, “tropisms”, new novel, psychology, “stream of consciousness”, affective meaning.

Вступ

Постановка проблеми. Всередині ХХ ст. лице сучасної французької прози визначав «новий роман», який розвивався на таких засадах модернізму як антитрадиціоналізм, суб'єктивізм, інтуїція, алогізм, фрагментарність. Новороманісти шукали нові змісти й новітні способи наближення до внутрішнього світу сучасної люди. Вони руйнували зовнішню реальність і відомі форми її вираження. Інакше кажучи, творили, руйнуючи (сюжет, образ героя, образ автора, мову тощо).

На матеріалі творчості Наталі Саррот (Nathalie Sarraute, 1902-1999) розглянемо особливості сепаратизації в синтаксичній тканині текстів цього художнього напряму. Такий вибір автора зумовлений тим, що Н. Саррот справедливо вважають засновницею «нового роману» та роману «тропізмів». Стиль Н. Саррот - унікальний, винятковий, не схожий ні на чий інший; її твори не можливо підробити, сплутати, не впізнати; її романи вирізняються неповторними індивідуальними рисами художнього мислення.

Всередині 60-х рр. до Н. Саррот прийшло визнання, вона отримала престижну Міжнародну літературну премію, про неї почали писати статті, монографії; у 80-ті роки її ім'я було в списках кандидатів на Нобелівську премію з літератури. Французькі критики слушно назвали її творчість «літературною константою століття» [4, с. 16].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одним із засобів реалізації свого творчого методу на синтаксичному рівні стало використання авторкою синтаксично розчленованих структур - сепаратизації. Синтаксична сепаратизація є прикладом синтаксичних зв'язків, який передбачає побудову повідомлення шляхом розділення речення на кілька самостійних висловлень, інтонаційно та графічно відокремлених, проте єдиних за змістом. Особливістю сепаратизованої фрази є те, що її основа (базисна частина) не відображає всієї повноти змісту висловлення, яке поступово, по мірі свого формування, наділяється новими деталями, доповненнями, особливим чином прикріпляються до раніше сказаного й інтонаційно завершеного речення [1, с. 77].

За своєю сутністю, природою виникнення (із розмовного мовлення) сепаратизовані структури здебільшого є афективними, експресивно забарвленими та стилістично маркованими синтаксичними одиницями. Натепер залишаються нерозкритими аспекти функціонування сепаратизації в текстах різних жанрів, не виявлені особливості її структурної організації, недосить проаналізовані її стилістичні можливості, не з'ясовані динаміка та тенденції розвитку. Проведений аналіз досліджень з цієї проблеми дозволяє констатувати, що синтаксична сепаратизація протягом кількох десятиліть залишається актуальним питанням вивчення мовознавців, а тому потребує подальшого ґрунтовного опрацювання.

Постановка завдання. Автор має на меті: 1) проаналізувати значення сепаратизації в художніх творах Н. Саррот для реалізації її творчого методу «тропізмів»; 2) встановити особливості сепаратизації в французькому «новому романі».

Виклад основного матеріалу

Вважається, що історія «нового роману» розпочалася в 1938 р. з появою збірки коротких оповідань Н. Саррот «Тропізми» (“Tropismes”). «Тропізм» - біологічний термін, який позначає реакцію рослини й загалом живого організму на подразник, зовнішній вплив. Художні «тропізми» - це дрібні психічні реакції (вібрації, пульсації), образи, відчуття, що найпершими виникають у свідомості людини. З огляду на це, «Тропізми» Н. Саррот (24 новели) - своєрідна мозаїка психологічних ескізів, спрямованих на вивчення найтонших, ледь вловимих, маловідчутних, таких швидкоплинних порухів душі, які складно виявити, передати та виразити словами.

Основним художнім прийомом письменниці був однойменний метод. Суть літературного методу «тропізмів» полягала: 1) у відтворенні незавершених, непомітних внутрішніх вібрацій, емоціонально-психічної енергії; у зображенні потоку свідомості та асоціацій, що безперервно виникали в думках, судженнях, оцінках героїв; 2) в необхідності породжувати (викликати) у читача зворотну реакцію - відповідний резонанс почуттів і емоцій. На переконання Н. Саррот, саме ці перші психічні реакції, що лежать в основі наших слів, відчуттів, жестів, і є справжніми, а тому лише вони мають право на відтворення [2, с. 88]. Письменниця вважала, що головний інтерес літератора має бути спрямований не на зображення характерів, подій, а на пошуки нової форми презентації ментальних процесів, нової «психологічної матерії». Саме такою формою у творчості Н. Саррот стали «тропізми».

Письменниця пов'язувала появу роману «тропізмів» із загальною кризою психологізму в літературі та «механічністю цивілізації» епохи [3, с. 16]. Н. Саррот свідомо «жертвувала» інтригою, сюжетом заради виокремлення «психологічної матерії» в чистому вигляді. Її цікавила не дійсність, а її специфічне, неординарне сприйняття; не результат, а його творення, спосіб досягнення.

Новели в збірці об'єднані наскрізною темою, хоча єдиної сюжетної лінії немає; твори поєднані спільними персонажами, але вони - безіменні (письменниця оперує лише займенниками). Герой у «новому романі» втратив індивідуальність, характер і навіть ім'я. Загалом «Тропізми» можна трактувати як розповідь дівчинки, яка намагається збагнути свої взаємини з дорослими та стосунки дорослих між собою. Розглянемо такий уривок:

Quand on vivaitpres d'elle, on etaitprisonnier des choses, esclave rampant charge d'elles, lourd et triste, continuellement guette, traque par elles. Les choses. Les objets. Les coups de sonnette. Les choses qu'il ne fallait pas negliger Les gens qu'il ne fallait pas faire attendre. Elle s'en servait comme d'une meute de chiens qu'elle sifflait a chaque instant sur eux: «On sonne ! On sonne ! Depechez-vous, vite, vite, on vous attend». Meme quand ils etaient caches, enfermes dans leur chambre, elle les faisait bondir: «On vous appelle. Vous n'entendez donc pas ? Le telephone. Laporte. Ily a un courantd'air. Vous n'avezpasferme laporte, la porte d'entree !» Une porte avait claque. Une fenetre avait battu. Un souffle d'air avait traverse la chambre. Il fallait se precipiter, vite, vite, houspille, bouscule, anxieux, tout laisser la et se precipiter, pret a servir (N. Sarraute. Tropismes, p. 25).

В цьому епізоді - дитяче, наївне бачення світу й буденних речей. Складні почуття, враження, емоції відкриваються крізь тонку завісу внутрішнього монологу дівчинки. Дитина стурбована тим ритмом, тиском, який завдавала «вона» (elle), з якою треба було жити, спілкуватися. З тексту не зрозуміло, хто «вона», ми лише можемо передбачати, що «вона» - це доросла особа, яку діти повинні були слухатися, підкорятися їй, виконувати всі її накази. Вона організовувала їхній побут, порядок, щоденні дрібні справи, в результаті чого сама стала рабинею речей і звичок.

У наведеному прикладі використання сепаратизації зумовлене стильовими особливостями роману «тропізмів». На першому плані - душевний стан маленької героїні, все (і форма, і зміст) підпорядковано її емоціям, переживанням, відчуттям. Сепаратизовані структури (Les choses. Les objets. Les coups de sonnette. Le telephone. La porte) посилюють афективне значення внутрішнього монологу й разом зі стилістичними засобами активізують ефект «тропізмів».

Автор вказує на використання стилістично виразного порівняння (elle s'en servait comme d'une meute de chiens qu'elle sifflait a chaque instant), стилістичних синонімів (les choses - les objets, etre cache - etre enferme), епітетів (le pri- sonnier lourd et triste), яскравої метафори (etre prisonnier, esclave des choses), персоніфікації (etre traque par les choses), висхідної градації (il fallait se precipiter, vite, vite, houspille, bouscule, anxieux, tout laisser la et se precipiter). Розбір фактичного матеріалу засвідчує, що особливу роль у «тро- пізмах» відіграють лексичні повтори. Вживання кілька разів підряд окремих лексичних одиниць в одному висловлюванні (наприклад: la porte - чотири рази, les choses - три) викликає певні асоціації, емоції, враження. Повторювані лексеми зумовлюють різні почуття залежно від синтагматичного оточення повторюваного слова.

Розчленовані синтаксичні структури та стилістичні засоби виразності створюють специфічну просодику висловлювання: пришвидшений, всез- ростаючий темп, який у такий спосіб відображає емоційну напругу героїні. Ще один приклад: «Mais peut-etre que pour eux c'etait autre chose». C'etait ce qu'il pensait, ecoutant, etendu sur son lit, pendant que comme une sorte de bave poisseuse leur pensee s'infil- trait en lui, se collait a lui, le tapissait interieurement. Il n'y avait rien a faire. Rien a faire. Se soustraire etait impossible. Partout, sous des formes innombrables, «traitres» («c'est traitre le soleil d'aujourd'hui, disait la concierge, c'est traitre et on risque d'attraper du mal. Ainsi, mon pauvre mari, pourtant il aimait se soi- gner...»), partout, sous les apparences de la vie elle- meme, cela vous happait au passage, quand vous pas- siez en courant devant la loge de la concierge, quand vous repondiez au telephone, dejeuniez en famille, invi- tiez des amis, adressiez la parole a qui que ce fit.

Ilfallait leur repondre et les encourager avec douceur, et surtout, surtout ne pas leur faire sentir, ne pas leur faire sentir un seul instant qu'on se croyait different. Se plier, se plier, s'effacer: «Oui, oui, oui, oui, c'est vrai, bien sur», voila ce qu'il fallait leur dire, et les regarder avec sympathie, avec tendresse, sans quoi un dechirement, un arrachement, quelque chose d'inattendu, de violent allait se produire, quelque chose qui jamais ne s'etait produit et qui serait effrayant (N. Sarraute. Tropismes, p. 10-11).

Знову (відповідно до принципів роману «тро- пізмів») сюжет, характер героя усуваються, відступають на другий план. Зовнішні події практично ніякого значення не мають - вони лише привід, причина розвитку в підсвідомості персонажа мікротрагедій, драм, душевного дисбалансу; події зводяться до відчуттів, образів, асоціацій, екзистенцій.

У цьому фрагменті - переживання, «потік свідомості» героя про тотальне лицемірство, підступність, лукавство як у суспільстві, так і в природі. Хвиля роздумів, страждань про можливість загальної зради викликає в нього реальні асоціації. Зрадництво асоціюється з липким, тягучим слизом, що клеїться до нього й покриває його зсередини (comme une sorte de bave poisseuse leur pensee s'infiltrait en lui, se collait a lui, le tapissait interieurement). Сепаратизація разом зі стилістичними засобами вираження активізує афективний зміст всього висловлення, підкреслює безвихідь ситуації (Rien a faire).

Синтаксично розчленовані структури вказують на роздробленість думки. Сепаратизована структура кріпиться до попереднього речення за принципом структурно-композиційного стику - епанафори (Il n'y avait rien a faire. Rien a faire}, що додає їй функціональної значущості. Ефективними в цьому сенсі є також епітети (bave poisseuse, des formes innombrables), персоніфікація (c'est traitre le soleil d'aujourd'hui), синоніми (un dechirement - un arrachement, se plier- s'effacer).Використанняабстрактноїлексики (la sympathie, la tendresse, le mal), лексичних повторів (traitre - тричі, surtout - два рази, faire sentir - двічі) також є характерними семантичними особливостями роману «тропізмів».

Отже, сепаратизація в синтаксичній структурі «нового роману» визначає стильові ознаки цього художнього напряму, розкриває свої новітні семантичні та функціональні потужності [5, с. 194195]. Дослідження підтвердило, що сепаратизація є одним із дієвих синтаксично-стилістичних засобів реалізації «тропізмів» у романах Н. Саррот.

Окремо автор звертає увагу на графічне оформлення новел у збірці «Тропізми». Кожна з мініатюр відокремлена від наступної досить великим відступом, пропуском. Такі прогалини обсягом у 1,5-2 сторінки можна розглядати як графічне розчленування, графічну сепаратиза- цію, яка має на меті розвести тексти в просторі, щоб потім їх з'єднати в єдину психологічну, чуттєву магму. Будучи формально розділеними суттєвою відстанню, новели складають одну збірку, вони об'єднані спільною ідеєю, героями (хай і безіменними), одним художнім прийомом, стилем написання тощо. Ці білі межі символізують початок оповіді, перерваної в часі; сцени змінюються позачасовою лінією; події постають в уяві, пам'яті як міраж, мара. Таке своєрідне графічне представлення тексту вкотре виокремлює творчість Н. Саррот з-поміж інших.

Автор з'ясував особливості вираження, семантичне та функціональне значення синтаксичної сепаратизації на матеріалі фрагментів роману «Планетарій» («Le Planetarium», 1959), який зробив вагомий внесок у розвиток «нового роману».

У «Планетарії» як прикладі «нового роману» неістотними є сюжет, інтрига, персонажі твору (на відміну від традиційного реалістичного роману). Немає в ньому й звичного оповідача - його роль частково виконують всі герої. Авторка, використовуючи техніку «потоку свідомості», воліє проникнути в глибини свідомості своїх героїв, залишаючись при цьому максимально «об'єктивною». Персонажі творів Н. Саррот - це часто скритні, замкнені у своїх штучних особистих світах люди. Одна з перших сцен роману знайомить нас із пані Бертою, яка розглядає дубові двері, щойно встановлені в її квартирі в Пассі. Вона засмучується, тому що робітник зіпсував їх, пригвинтивши до них «жахливу» алюмінієву табличку та «вульгарну» нікельовану ручку. Для пані Берти - це найбільша проблема, що її турбує. В центрі всіх подій - молодий письменник Ален Гімє, особистість досить обмежена та нікчемна. Він переконує свою дружину Жізель, що працює над романом. Якщо роман буде написаний, то це дасть йому можливість наблизитися до Жермен Лемер, її оточення й угамувати своє марнославство. Ален Гімє не відчуває справжнього потягу до літературної діяльності. Єдиною сильною пристрастю Алена та його дружини є колекціонування старовинних меблів, навколо яких розігрується ціла драма.

Розглянемо низку епізодів. Приклад перший:

Et tout ca represente par les solides fauteuils de cuir. Un symbole magnifique. De chez Maple. Inu- sables. Economiques. Le soir, pour vous satisfaire, ta mere et toi, je chausserai mes pantoufles brodees et je m'assoirai dans le fauteuil en face de toi pour me reposer de mes travaux. Nous parlerons de notre avenir, de mon avancement. Mais comme tu as l'air effrayee, ca t'indigne, ce que je te dis la... Ce n'etait pas tout a fait ca... Pour qui est-ce que je vous pre- nais?... Non... J'oubliais... Lesfauteuils de cuir, c'est autre chose: c'est l'insouciance, la negligence de l'ar- tiste, du savant, qui doit me les faire accepter... Est-ce que je dois les remarquer seulement, preoccupe que je suispar mes recherches, par mes travaux... Un univers interieur trop riche m'empeche de m'interesser a ces details triviaux... C'est bon pour ma belle-mere, pour ma femme, de penser a ces choses-la, c'est a elles de me construire un petit nid confortable ok je pourrai m'epanouir... C'est leur rdle... (N. Sarraute. Le Planetarium, p. 164-165). сепаратизація французький синтаксичний роман

Ален марить, фантазує, як він буде вечорами сидіти відпочивати в омріяному шкіряному кріслі, уявляти собі своє ідеальне майбутнє, планувати просування по службі; про щоденні, банальні тривіальні справи піклуватимуться його дружина та теща, оскільки це їх призначення - дбати про затишок в оселі. Сепаратизовані синтаксичні структури (Un symbole magnifique. De chez Maple. Inusables. Economiques) виступають характеристиками шкіряного крісла (насправді - матеріалізованої мрії) як своєрідного образа-символу, що асоціюється зі стабільністю (inusables), надійністю (economiques), достатком (un symbole magnifique) та належністю до певного соціального кола (de chez Maple).

Синтаксично розчленовані структури виокремлюють із цілісного плину роздумів персонажа семантично значущі лексеми, точніше - світоглядні орієнтири героя. Сепаратизація в аналізованому фрагменті роману «тропізмів» використовується з метою передачі мисленєвих процесів героя; вона уможливлює відтворення на синтаксичному рівні процесу виникнення, формування та вербалізації думок, суджень, вражень у свідомості персонажа. Аналіз матеріалу засвідчує, що сепаратизація в «потоці свідомості» встановлює загальний уповільнений, неспішний ритм викладу, зумовлений стилем, формою оповіді.

Приклад другий:

L'indignation, la rage le soulevent, toutes ses forces affluent, il faut en profiter, rester sur son elan, ce sera tout de suite ou jamais... Mais ne pas perdre la tete, - ne pas trop se hater surtout, il fau- drait tout recommencer, prolonger cette angoisse, ce suspens... Doucement... l'index bien enfonce dans le petit cercle de metal pousser bien a fond le cadran, le laisser revenir a son point de depart... une lettre, puis l'autre... maintenant les chiffres... C'est le premier mouvement qu'il fait vers la delivrance; c'est un defi qu'il leur lance, a eux tous la-bas, de cette etroite cabine au fond du petit bistrot, en composant ce numero: un simple numero de telephone comme les autres en apparence, et cette apparence banale a quelque chose d'emouvant, elle rehausse son carac- tere magique: - c'est le talisman qu'il porte toujours sur lui - sa sauvegarde quand il se sent menace. C'est le mot de passe revele aux rares privilegies: la permission de s'en servir est conferee comme la plus haute distinction. Et il l'a recue, il en a ete juge digne, lui, parfaitement... Regardez-moi bien. Je n'ai pas peur Ou les fauteuils de cuir ou rien. C'est moi qui paie. C'est dur a avaler, humiliant? C'est sordide, c'est lache de ma part? Vieille femme tyrannique... Insatisfaite [...] (N. Sarraute. Le Planetarium, p. 101).

Алена охопили гнів, обурення, хвиля емоцій. Він намагався опанувати себе, набираючи на циферблаті телефона заповітні, магічні цифри, які збуджували, хвилювали. Використання сепаратизації в цьому уривку (Vieille femme tyrannique... Insatisfaite) засвідчує, що обстановка досягла свого емоційного піку (ce sera tout de suite ou jamais; ou les fauteuils de cuir ou rien). Герой був готовий на все заради свого бажання отримати шкіряні крісла. Вживання таких афективних стилістичних епітетів як tyrannique - insatisfaite, один із яких міститься в сепаратизованій структурі, стверджує важливе синтаксично-стилістичне значення сепаратизації в текстовій тканині романів «тропізмів». Сепаратизація по-своєму на структурному, семантичному, стилістичному рівнях відображає стильові характеристики «нового роману», перетворюється на ефективний засіб увиразнення тексту.

Приклад третій:

Jamais il ne s'est sentiplus libre, plus adroit... ses gestes sont stirs, elegants: tenez, regardez bien. Voila, n'est-ce pas, deux fauteuils de cuir tres ordinaires en apparence, le genre «clubs» anglais comme il y en a dans certaines salles de cinema. Eh bien, il y a autour d'eux des drames sanglants. Je lutte pour ne pas les avoir chez moi comme si je defendais ma vie. Et j'ai raison. Parfaitement. Car ces fauteuils, nous savons tous ce qu'ils sont. Mais jamais un mot la-des- sus. Secret absolu. Il y a un accord tacite, on n'en parlepas... (N. Sarraute. Le Planetarium, p. 210).

Бажання володіти двома звичайними шкіряними кріслами як певним соціальним статусом, матеріальним статком, нездійсненою мрією перетворилося на справжню трагедію. Ален відступив; про крісла - більше ні слова. В наведеному уривку спостерігаємо використання фінальної, однокомпонентної сепаратизації (Et j'ai raison. Parfaitement). Відокремлена обставина способу дії вказує на впевненість героя у своїх діях, його тверді переконання в прийнятому рішенні.

Маючи на меті вивести на поверхню таємні, незримі почуття та думки героїв, Н. Саррот спонукала їх час від часу контактувати один з одним. Такі сцени склали основні оповідні центри твору. На сімейних асамблеях, у вузькому колі літераторів, який очолювала впливова письменниця Жермен Лемер, кожна фраза, кожне слово перекручувалися, переосмислювалися, переінакшувалися, викликали шквал емоцій, спричиняли підозри, заздрість, сумніви, страхи. Як ефективний засіб вираження психоемоційного стану персонажів варто вказати на використання сепаратизованих структур. Наприклад:

Gestes irreels, comme delestes... Dans la solitude. Dans le silence de la nuit... Chuchotements... Ou as-tu mis le couteau? les cordes? Prends lapelle... IIa decolle, il monte... Seul. Tous les liens sont rom- pus. Tous les hommes sont loin... Ilflotte, delivre de la gravitation. Seul. Libre. Vertige leger Nausee... Mais non, il n'a pas peur; il est fort... (N. Sarraute. Le Planetarium, p. 266).

У романі «Планетарій» Н. Саррот позбавила своїх персонажів індивідуальності, оригінальності, своєрідності характеру, виразності мовлення, ствердивши тезу: досягнення матеріального благополуччя - моральна деградація. В цьому сенсі промовистою є назва твору, в якій іронічно підкреслюється, що всі персонажі - окремі планети, автономні світи; можна лише обчислити, зобразити траєкторії їх взаємодії. Вдаючись до фрагментарного сюжету, що імітував безглуздість, абсурдність життя, авторка створила відчуття роз'єднаності людей, кожен із яких перебував на власній орбіті існування. Зустрічі й зіткнення персонажів, буденні колізії, сутички, перипетії, проблеми і конфлікти, трагедії та комедії у світі людей - це як сили тяжіння й відштовхування планет у космічному просторі.

Твори письменниці не прості для прочитання і потребують емоційної напруги від читача. Змістові «лакуни», фрагментарність як форми, так і змісту, безфабульність сюжету, розмитість образів, поліфонія думок, почуттів, стиль «потоку свідомості», а також надто громіздкий, складний або навпаки спрощений синтаксис, перенасичення текстів одними пунктуаційними знаками (наприклад трьома крапками) і відсутність інших (абзаци, тире, двокрапку, лапки Н. Саррот вважала грубим втручанням автора в текст), особливе письмове оформлення текстів (пропуски, різний шрифт) створили неповторність стилю авторки французького «нового роману».

Висновки та пропозиції

Н. Саррот мріяла оволодіти такою літературною технікою, яка б уможливила повне занурення читача в потік емоцій героїв твору, допомогла б створити ілюзію його особистої, активної співучасті в їхньому внутрішньому світі. Вона поставила перед собою майже нездійсненне завдання - відобразити невловиме. З цією метою як істинна ново романістка Н. Саррот експериментувала з сюжетом, персонажем, стилем, образністю, графікою, мовою. Вона використовувала всі можливі мовні й позамовні засоби для відображення «тропізмів», синтаксична сепаратизація окреслилася як один із них.

Перспективи подальших досліджень автор вбачає в аналізі синтаксичної сепаратизації у французькій літературі інших художніх напрямів, жанрів, авторів.

Список літератури

1. Андриевская А. А. Явление «сепаратизации» в стилистическом синтаксисе современной французской художественной прозы. Филологические науки. 1969. № 3. С. 77-83.

2. Micha R. Nathalie Sarraute. P., 1966. 120 p.

3. Magny O. de. Nathalie Sarraute ou 1'astronomie interieure. P., 1964. 46 p.

4. Raffy S. Sarraute romanciere. N. Y., 1988. 25 p.

5. Stanislav O. Les particularites de la separatisation syntaxique dans le «nouveau roman» francais / Мови, Науки та Практики: матеріали Другого міжнародного франкомовного колоквіуму в Україні. Дніпро, 2018. С.194-195.

Список джерел ілюстративного матеріалу

1. Sarraute N. Tropismes. P: Editions de Minuit, 1957. 140 p.

2. Sarraute N. Le Planetarium. P: Gallimard, 1972. 256 p.

Размещено на Allbest.ru