Функціонування вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі О. Забужко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

ФУНКЦІОНУВАННЯ ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ В ЕСЕЇСТИЧНОМУ ДИСКУРСІ О. ЗАБУЖКО

Островська Л.С., кандидат філологічних

наук, доцент, доцент кафедри української

філології та міжкультурної комунікації

Анотація

забужко есеїстичний вставлений конструкція

У статті простежено особливості функціонування вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі О. Забужко як таких, що виконують особливу конститутивну роль у його формуванні та виразно виявляють індивідуально-авторську позицію адресанта. Наголошено, що поза увагою дослідників лишається питання функціонування вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі, що й зумовлює актуальність дослідження. Зазначено, що в структурній організації есеїстичного дискурсу невід'ємними складниками в реалізації задуму мовця та суб'єктивності викладу стають вставлені конструкції, які є важливим компонентом і маркером модальності, що характерна для есеїстичного дискурсу загалом. Закцентовано, що за допомогою вставлених конструкцій реалізується позиція адресанта, його орієнтація на адресата. З'ясовано, що есеїстичному дискурсу О. Забужко притаманна діалогічність, налаштованість на взаємодію з адресатом, що найчастіше реалізується у висловленні за допомогою вставлених конструкцій. Підтверджено, що вставлені конструкції порушують лінійність мовлення й створюють змістову та комунікативну двоплановість тексту, яка спричиняє ускладнення семантичної структури висловлення, збільшення його смислової ємності, інформативних можливостей і сприяє комунікативному динамізму. Матеріалом дослідження стали близько 300 речень із вставленими конструкціями з текстів есеїв О. Забужко. Аналіз ілюстративного матеріалу дав можливість виокремити такі основні функції вставлених конструкцій, зумовлені комунікативними намірами мовця, в есеїстичному дискурсі О. Забужко: вирівнювання фонових знань, пресупозицій мовця та адресата; аргументації; акцентно-видільна; посилення категоричності; модально-оцінна; спонукальна; інтертекстуальна, уточнювальна. Запропоновано перспективу дослідження інших синтаксичних конструкцій есеїстичного дискурсу О. Забужко в комунікативно-прагматичному вимірі.

Ключові слова: вставлені конструкції, есеїстичний дискурс, текстотвірна роль вставлених конструкцій, функції вставлених конструкцій, комунікативні наміри мовця.

Annotation

FUNCTIONING OF INSERTED CONSTRUCTIONS IN OKSANA ZABUZHKO'S ESSAYISTIC DISCOURSE

The relevance of the article is based on the fact that researchers do not pay attention to the functioning of inserted constructions in the essayistic discourse. The author notes that in the structural organization of the essayistic discourse the inserted constructions, which are an important component and marker of modality inherent in the essayistic discourse, become integral components in the realization of the speaker's intention and the subjectivity of the statement. With the help of the inserted constructions the position of the author as well as the orientation towards the recipient is realized. The aim of the article is to trace the peculiarities of the functioning of inserted constructions in Oksana Zabuzhko's essayistic discourse as performing a special constitutive role in the formation of the named discourse and definitely manifesting the individual author's position.

The research material consists of 350 sentences with inserted constructions from the Oksana Zabuzhko's essays. The author notes that Oksana Zabuzhko's essayistic discourse is characterized by dialogicity, attunement to the interaction with the recipient, which is often realized with the help of inserted constructions.

The author states that the inserted constructions violate the linearity of speech and create semantic and communicative duality of the text, which deepens the semantic structure of the expression, increases its semantic capacity, informative capabilities and promotes communicative dynamism The author analyzes the linguistic material and distinguishes main functions of the inserted constructions, conditioned by the speaker's intentions, in Oksana Zabuzhko's essayistic discourse. Highlighted functions: alignment of background knowledge, presuppositions of the speaker and recipient; argumentation; accent-emphasis; categorical reinforcement; modal-valuation; contact establishing; intertextual. The author offers the prospect of studying other syntactic constructions of Oksana Zabuzhko's essayistic discourse in the communicative-pragmatic dimension.

Key words: inserted constructions; essayistic discourse; text-forming role of inserted constructions; functions of the inserted constructions caused by intentions of the speaker.

Постановка проблеми

У сучасній лінгвістиці все виразніше спостерігається зміна наукової парадигми із системно-структурної до антропоцентричної у вивченні мовних одиниць, активізуються дослідження дискурсу як вербалізованої мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що тлумачиться як сукупність процесів, які мають як лінгвістичний, так і екстралінгвістичний плани. У цьому аспекті, на наше переконання, особливої значущості набуває вивчення окремих граматичних структур у комунікативно-прагматичному вимірі, у плані взаємодії мовця та адресата. Уважаємо за доцільне простежити особливості функціонування вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі О. Забужко як таких, що виконують особливу конститутивну роль у його формуванні й виразно виявляють індивідуально-авторську позицію адресанта. Загалом дискурс як об'єкт лінгвістичного аналізу посідає значне місце в сучасних дослідженнях. Якщо говорити про структурну організацію есеїстичного дискурсу, то невід'ємними складниками в реалізації задуму мовця та суб'єктивності викладу стають вставлені конструкції, які є важливим компонентом і маркером модальності, що притаманна зокрема й есеїстичному дискурсу. За допомогою вставлених конструкцій реалізується позиція адресанта, його орієнтація на адресата. Хоч мовець і висловлює власну думку, але він вибудовує систему міркувань так, щоб переконати адресанта у своїй позиції й викликати в нього певну реакцію. Вставлені конструкції слугують структуроутворювальними компонентами, оскільки вони складають вторинний інформаційний план основного змісту повідомлення. Есеїстичному дискурсу властива діалогічність, налаштованість на взаємодію з адресатом, що часто реалізується за допомогою вставлених конструкцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вставлені конструкції як особливі синтаксичні структури мають досить тривалу історію вивчення в українській лінгвістиці. Більшість українських мовознавців на сьогодні зазначають автономний характер вставлених конструкцій щодо інших частин речення на формально-граматичному рівні (І. Вихованець, А. Загнітко, О. Кульбабська, К. Шульжук), виділяють особливий синтаксичний реченнєвомодифікаційний інтродуктивний зв'язок вставлених конструкцій, що спричиняє невходження вставлених конструкцій в позиційну структуру речення [10, с. 555-556]. Сучасні дослідники підкреслюють також і дискусійні моменти щодо теорії вставленості й указують на ще не розв'язані питання, як-от: наявність чи відсутність граматичного зв'язку вставлення з основним реченням, окреслення диференційних ознак вставлених конструкцій тощо [9, с. 46-53].

Важливим аспектом вивчення вставлених конструкцій є твердження про реалізацію окремої від основного речення об'єктивної модальності та можливість вияву суб'єктивної модальності, що й стало теоретичним підґрунтям для розмежування вставних і вставлених конструкцій [5, с. 577]. Слушними видаються міркування З. Олійник, яка підкреслювала, що вставленість у функційному плані зближена з категорією суб'єктивної модальності, однак не стає засобом її вираження [11, с. 57-58]. На семантичному рівні речення таке тлумачення специфіки категорії модальності вставлених конструкцій дало можливість лінгвістам, зокрема О. Кульбабській, В. Грицині, виділити синтаксеми предикатно-модального плану та говорити про вставлені конструкції як носіїв інформативно-розширювальних семантико-синтаксичних відношень, окремої пропозиції в реченні, що утворює додаткове інформаційне тло [10, с. 556; 4, с. 54-57].

Зважаючи на домінування антропоцентричного підходу в тлумаченні мовних одиниць у сучасній лінгвістиці та розуміння речення як багатоаспектної мовної одиниці, вважаємо закономірним активізацію комунікативно-прагматичного напряму дослідження вставлених конструкцій, який зосереджено на з'ясуванні їхнього комунікативного і текстового потенціалу, зокрема в плані рема-тематичного членування в студіях М. Вінтоніва [2, с. 240-242]. Окрім того, публікації останніх років спрямовані на вияв особливостей функціонування вставлених конструкцій в текстах сучасного українського економічного дискурсу (Н. Ковальська) [8, с. 73-76] та художніх текстах (О. Галайбіда) [3, с. 12-15]; вивчення зазначених одиниць як засобу комунікативного впливу в науковому дискурсі (А. Романченко) [12, с. 204-209], (С. Харченко, І. Житар) [13, с. 112-118] та актуалізації публіцистичних текстів (Н. Івкова) [6, с. 200-211], виразників суб'єктивно-модальних інтенцій (С. ШабатСавка) [14, с. 247-250], синтаксичних засобів експресивності (Р. Козак) [7, с. 119-123].

Постановка завдання

Поза увагою дослідників лишається питання функціонування вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі, що й зумовлює актуальність пропонованої статті. У цьому плані особливо доцільним видається простежити особливості функціонування вставлених конструкцій у текстах есеїстичного дискурсу О. Забужко.

Метою статті є встановити роль вставлених конструкцій у формуванні есеїстичного дискурсу О. Забужко й охарактеризувати особливості їхнього функціонування.

Матеріалом дослідження стали близько 300 речень із вставленими конструкціями з текстів есеїв О. Забужко.

Зважаючи на мету та матеріал дослідження, вважаємо за необхідне реалізацію таких завдань: 1) окреслити визначальні риси есеїстичного дискурсу; 2) охарактеризувати текстотвірну роль вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі О. Забужко; 3) з'ясувати функції вставлених конструкцій в есеїстичному дискурсі О. Забужко, зумовлені намірами мовця.

Виклад основного матеріалу

Лінгвісти, зокрема Ф. Бацевич, переважно визначають дискурс як складне комунікативне явище, форму мовленнєвого спілкування, що передбачає взаємозв'язок між мовцем та адресатом, складну систему, яка, окрім тексту, включає ще й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, погляди, наміри адресанта), які необхідні для більш точного розуміння тексту [1, с. 147]. Важливо, що ментальні моделі мовця та адресата є частиною комунікативної інформації для побудови тексту, важливим постає врахування пресупозиції висловлювання: адресант припускає, що адресат дискурсу належить до його макросвіту, адресат, отже, може самостійно додумати або осмислити те, що вже презентовано мовцем.

Есеїстичний дискурс - це особлива форма особистого висловлення, аналізу, роздуму на різні теми. Есеїстичний дискурс переважно не орієнтується на зображенні якогось явища чи на думку, для якої це явище було приводом, а спрямований, на переконання Т Шевченко, на формування реальності індивідуального «Я» мовця [15, с. 295]. Відповідно індивідуальність адресанта стає своєрідним змістовим центром тексту: мовець витлумачує порушену проблему та водночас виражає суб'єктивне ставлення до неї через відповідний добір мовних засобів. Головне завдання есеїстичного дискурсу - вплинути на адресата, сформувати в нього відповідне ставлення до описуваної ситуації, залучити адресата до діалогу. Для есеїстичного дискурсу дуже важливим чинником стає компетентність мовця у сфері, якою він ділиться з адресатом. Адресант має оперувати різною інформацією, аргументувати свою думку для того, щоб вибудувати зв'язок з адресатом і викликати його довіру.

Для текстів есеїстичного дискурсу О. Забужко вставлені конструкції, на нашу думку, стають значущими для його формування. Про таке їхнє специфічне навантаження може свідчити вже той факт, що вживання вставлених конструкцій в текстах есеїстичного дискурсу О. Забужко є доволі поширеним, зокрема, досить часто трапляються дві-три або навіть більше вставлених конструкцій в одному реченні, наприклад: Іще гірше стало, коли з'явилися рецензії, - тут мене пойняв уже таки непідробний розпач: «римейку» не впізнав жоден із критиків, зате відвертих дурниць набалакано ледве не стільки, скільки свого часу на каламутній хвилі, знятій у пресі «Польовими дослідженнями...»: чумаків плутано з «чабанами» (!), диявола - зі «Святим Духом» (я не жартую!!!), мене саму - з Нечуєм-Левицьким, яко літописця «селянського побуту» (тут я, правда, була мимоволі підлещена: все-таки для «дитини асфальту», котра живу корову вперше вгледіла зблизька в 19-річному віці, це немалий комплімент!), а поважні доктори наших філологічних (так!) наук заявляли студентам, котрі написали по «Казці...» перші несміливі розвідки, що ніякої «інтертекстуальної гри» в цьому творі нема, - словом, стало безповоротно ясно, що краще б уже я писала про Синю Бороду: могла б тоді розраховувати на куди більше вирозуміння (О. Забужко. Планета Полин, с. 15). У наведеному реченні показовим є функціонування чотирьох вставлених конструкцій: 1-а вставлена конструкція ! являє собою виокремлення знаку оклику, що сприймається адресатом як вияв граничного здивування щодо наведеної інформації в основній частині речення, а саме йдеться про те, що рецензенти переплутали чумаків і чабанів, через що мовцю наче бракує вербальних засобів висловити своє здивування; 2-га вставлена конструкція я не жартую!!! реалізована двоскладним непоширеним реченням, вона продовжує емоцію 1-ої вставленої конструкції, яку вербально посилено категоричною констатацією я не жартую та авторською пунктуацією - трьома знаками оклику в кінці вставленого речення: мовець подивований і, можливо, розгублений через те, що рецензенти сприйняли образ диявола за Святого Духа; 3-тя вставлена конструкція тут я, правда, була мимоволі підлещена: все-таки для «дитини асфальту», котра живу корову вперше вгледіла зблизька в 19-річному віці, це немалий комплімент! структурно є складним реченням з різними видами зв'язку, виражає самоіронічність мовця, при цьому речення за характером експресії теж є окличним; 4-та вставлена конструкція презентована нечленованим окличним реченням і повертає адресата до емоції здивування, але тепер ця емоція стосується фахової компетентності окремих докторів філологічних наук.

У зв'язку з такою насиченістю вставлені конструкції в есеїстичному дискурсі О. Забужко стають особливим способом подачі інформації, відбивають специфічну побудову тексту зазначеного дискурсу, через що сприймаються не як додаткові чи побіжні зауваження, а навпаки - як дуже важливі повідомлення для мовця. Вставлені конструкції порушують лінійність мовлення й створюють семантичну та комунікативну двоплановість тексту: мовець висловлює основну думку, що розвиватиметься в наступних реченнях, та супутню їй думку, не оформлену окремою реченнєвою структурою, але при цьому не менш необхідну. Така двоплановість тексту призводить до поглиблення семантичної структури висловлення, збільшення його смислової ємності, інформативних можливостей та сприяє комунікативному динамізму. На переконання А. Загнітка, такі синтаксичні структури із вставленими конструкціями є всі підстави витлумачувати як надскладні утворення, які можуть навіть набувати статусу речення-тексту, у межах яких «вставлена конструкція постає і структурно, і семантично ємнішою, аніж основне речення.., характеризуючись цілком викінченим інформативним та власне-суб'єктивним планом» [5, с. 582]. Очевидно, що така дворівневість тексту допомагає реалізувати відповідні комунікативно-прагматичні наміри мовця, без яких неможливе адекватне сприйняття тексту. Окрім того, частотність вживання вставлених конструкцій відображає прагнення мовця передавати однією синтаксичної структурою якомога більше інформації.

Традиційно основними функціями вставлених конструкцій в тексті вважаються уточнювальна, пояснювальна, доповнювальна [16, с. 171], іноді лінгвісти намагаються їх доповнити причиново-мотиваційною, модально-оцінною [5, с. 580].

Аналіз мовного матеріалу есеїстичного дискурсу О. Забужко дає можливість виокремити такі основні функції вставлених конструкцій, зумовлені комунікативними намірами мовця:

1. Функція вирівнювання фонових знань, пресупозицій мовця та адресата полягає в тому, що в процесі побудови тексту мовець припускає, що фонових знань адресата бракує для адекватного сприйняття повідомлення, і вставляє в основне висловлення прагматично значущу для нього інформацію, яка має заповнити відповідні лакуни в пресупозиції адресата. Така функція вирівнювання фонових знань, пресупозицій мовця та адресата є особливо важливою для есеїстичного дискурсу, адже мовець прагне, щоб адресат сприйняв його думку та інтерпретував її належним чином. Наприклад, у реченні Можна тут говорити про політичний тиск, можна про субтильніший - ідеологічний (від середини 1960-х почалось інтенсивне творення державно-пропаґандистського міфу «Великої Вітчизняної війни» - й відкрилася можливість проговорити травматичний досвід «кружним шляхом»: замаскувавши ту ґрандіозну історичну трагедію хронологічно вужчою і, головне, цензурно дозволеною - воєнною: ще один варіант цинічного «війна все спише!»); можна підозрювати й вульгарніші причини, соціально-психологічного характеру (як і в усіх інших сферах, у літературі чимало «селянських дітей», за хрущовської «відлиги» вперше отримавши паспорти як перепустки «на волю», вискочили «в люди» зовсім не на те, щоб про залишену за собою трагедію розповісти, а на те, щоб ніколи більше про неї не згадувати), - одначе не можна скидати з рахунку і ще одну, може, найсерйознішу причину, вже, сказати б, антропологічну: до того, з чим у XX столітті зіткнулося людство як вид, традиційна культура, в масштабах цілої цивілізації взята, виявилась просто неготова, - не було на те в її арсеналі ні адекватної оптики, ні належного інструментарію (О. Забужко. Планета Полин, с. 51) мовець вживає дві вставлені конструкції, які спрямовані на роз'яснення адресатові українського суспільно-політичного та історично-культурного контексту середини 1960-х років або на актуалізацію його відповідних знань. Зокрема, в 1-ій вставленій конструкції закцентовано увагу на творенні міфу «Великої Вітчизняної війни», а в 2-ій - на дозволі отримувати паспорти селянам, що давало можливість вільного пересування країною, чого раніше вони були позбавлені. Прикметно, що аналізовані вставлені конструкції не обмежено побіжним довідково-інформаційним коментарем, а виявляють виразне оцінне ставлення мовця до повідомлюваного та стають авторською інтерпретацією описуваних подій.

2. Функція аргументації передбачає, що вставлені конструкції стають одним із засобів обґрунтування, доведення висловленої в основній частині речення думки. В есеїстичному дискурсі мовцю особливо важливим стає переконати адресата, через що адресант вдається до різних засобів аргументації. Наприклад, у реченні «Соломія Павличко» - то вже факт історії культури: центральна постать в українському літературознавстві 1990-х (тільки про неї єдину можна з певністю сказати, що вона за цей час зуміла створити в науці про літературу свою школу!), засновниця й промоторка українського наукового перекладу (для якого до появи «Основ» у нашій «пострадянській» культурній та освітній інфраструктурі просто не існувало місця!), а крім того - що менш у нас відомо - «перша культурна речниця» України на Заході (досить зайти на amazon.com, щоб пересвідчитися мало не все, що в перше десятиліття незалежности потрапила сказати про себе світові освічена Україна: від знаменитих «Листів з Києва» до двох чільних англомовних антологій сучасної української літератури, - пройшло через її руки, а про її місце в історії східноєвропейського фемінізму ще писатимуть дисертації...), і зрештою, просто незаперечний інтелектуальний та моральний лідер свого покоління (яке по її смерті вмить утратило єдність, розсипавшись на дрібні, керовані локальними амбіціями групки, як бджолиний рій без матки) (О. Забужко. Планета Полин, с. 100) виділені вставлені конструкції стають аргументами, які доводять висловлені мовцем тези про роль Соломії Павличко в українській культурі 1990-х рр.