Своєрідність втілення архетипів Гери і Деметри в оповіданнях збірки Е. Манро "Забагато щастя"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ

«Донбаський державний педагогічний університет»

СВОЄРІДНІСТЬ ВТІЛЕННЯ АРХЕТИПІВ ГЕРИ І ДЕМЕТРИ В ОПОВІДАННЯХ ЗБІРКИ Е. МАНРО «ЗАБАГАТО ЩАСТЯ»

Алексєєва О.М. старший викладач

Анотація

Алексєєва О. М. Своєрідність втілення архетипів Гери і Деметри в оповіданнях збірки Е. Манро «Забагато щастя».

В статті пропонується спроба дослідження жіночих образів збірки Е. Манро «Забагато щастя» у ракурсі теорії архетипів. Розглядаються жіночі характери оповідань «Вільні радикали», «Глибокі-западини», «Обличчя» у зв'язку з психологічними характеристиками архетипів грецьких богинь Гери і Деметри, що корелюють, передусім, з соціальними ролями дружини та матері. У якості інструменту для аналізу залучена концепція Дж. Ш. Болен. Проведена розвідка показала, що центральні жіночі персонажі вказаних оповідань втілюють психологічні властивості Гери і Деметри не завжди в чистому вигляді, збагачені рисами архетипів інших богинь (Афіни, Гекати).

Ключові слова: архетип, грецька богиня, Гера, Деметра, жіночий образ, психологічна характеристика.

Annotation

Aleksieieva O. M. Peculiarities of Representation of Archetypes Hera and Demeter in E. Munro's Collection «Too Much Happiness».

The article examines the female characters in E. Munro's collection «Too Much Happiness» from the perspective of the theory of archetypes. The female characters in the short stories «Free Radicals», «Deep-Holes», «Face» are studied in connection with the psychological characteristics of the archetypes of the Greek goddesses Hera and Demeter, which correlate primarily with the social roles of wife and mother, respectively. The concept of J. Sh. Bolen is used as a tool for analysis.

The research showed that the central female characters of these stories embody the psychological properties of Hera and Demeter not always in their pure form. The dominant archetype, which was realized in the image of Nita, the central character of «Free Radicals», - Hera. This type is enriched by the characteristics of «rationalist» Athena and the insidious and mysterious Hecate: the woman, in order to keep her husband, decides to physically remove the rival.

The female characters in the short stories «Deep-Holes» and «Face» are connected with the archetype of Demeter. The heroine of the first story, Sally, is a good mother who loves and cares for her children, guards their interests, is defeated in the upbringing of the elder - Kent, who consciously chose a marginal lifestyle. Reflecting on whether she could change her life for the sake of her son, she concludes that she is incapable of such a sacrifice. The rationalism inherent in Sally's character is stronger than the sincere desire to be near the child - so Demeter is defeated by Athena. The mother of the narrator in «Face» sacrificed family harmony for the sake of a son who was born with a birthmark on the half-face. The features of Demeter are stated: devotion to the son, caring, understanding of the need for austerity in education, mercy and generosity.

Key words: archetype, Greek goddess, Hera, Demeter, female character, psychological characteristic.

Постановка проблеми

Визначну сторінку сучасної канадської літератури становить творчість Еліс Манро (народ. 1931 р.), чий внесок у розвиток жанру оповідання у 2013 році був оцінений Нобелівською премією. В своїх численних збірках 1970-х - 2000-х років авторка дуже тонко й глибоко розкриває психологічні стани людини своєї доби, особливу увагу звертаючи на нюанси внутрішнього світу жінки. Образи жінок у малій прозі письменниці відзначаються складністю та різноманітністю. Спираючись на концепцію гендерних архетипів, яка базується на грецьких міфах, можна констатувати наявність багатьох жіночих архетипних образів в оповіданнях Е. Манро. Матеріалом для аналізу особливостей відображення архетипів грецьких богинь нами була обрана одна з останніх збірок авторки - «Забагато щастя» («Too Much Happiness», 2009), на даний момент, єдина перекладена українською.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Останнє десятиліття творчість Е. Манро досліджується широко і продуктивно, що пов'язано, перш за все, із світовим читацьким визнанням письменниці. Численні англомовні публікації представлені як окремими статтями, так і монографіями. Дослідники торкаються і особливостей форми оповідань Е. Манро (наприклад, книга І. Дункан «Alice Munro's Narrative Art» (2011) [11]), і проблемного шару її прози. Особливу увагу учені приділяють вивченню гендерних аспектів творчості авторки. Так, М. Прабхакар і К. Венхат Сатіш розглядають естетику фемінізму в її оповіданнях [12]. У вітчизняній науці спроби дослідження прози Е. Манро доволі поодинокі. Можна виокремити дві тенденції у підході до аналізу творів авторки в українському літературознавстві: висвітлення загальних характеристик її творчості (статті Я. Ю. Голобородька [7], Б. Антоняк [1]) та звернення до розгляду окремих оповідань (О. В. Бабенко аналізує «To Reach Japan» [2], М. В. Борисенко зосереджується на поетиці оповідання «The Bear Came Over the Mountain» [5] та ін.). Розвідок прози Е. Манро у ракурсі архетипів ще не здійснювалося.

Метою пропонованої статті є дослідження архетипів грецьких богинь (зокрема, Гери і Деметри) в оповіданнях збірки Е. Манро «Забагато щастя». У якості інструменту для аналізу функціонування психологічних якостей вказаних архетипів залучені концепції, розкриті у працях Дж. Ш. Болен «Богині в кожній жінці» [4] та Г. Б. Бєдненко «Грецькі богині. Архетипи жіночності» [3]. Розглядаючи систему жіночих образів в оповіданнях «Вільні радикали», «Глибокі-западини» та «Обличчя» у зв'язку з теорією жіночих архетипів, ми спиралися, перш за все, на художні тексти, у деяких аспектах брали до уваги напрацювання літературознавців.

Виклад основного матеріалу дослідження

В сучасній науці існують різні класифікації та підходи до аналізу архетипів. Засновник цієї ідеї Карл Густав Юнг поняттям архетипу «означив успадковані від попередніх поколінь прототипи - фундаментальні символічні уявлення, які є трансісторичними і транссуб'єктивними: відтворювані колективним несвідомим безнастанно, в кожну нову епоху і в кожній людській душі» [6, с. 153]. Учені, представники різних галузей гуманітарного знання, вже давно застосовують цей термін у вивченні не тільки психологічних аспектів людської натури, але й філософських, антропологічних, індивідуальних та суспільних основ буття.

Вже К. Юнг вважав, що архетипів може бути дуже багато. Найбільш відома класифікація архетипів, запропонована швейцарським психоаналітиком, охоплює п'ять головних: Самість, Тінь, Персону, Аніму, Анімуса. Два останніх співвідносяться з проблемою гендеру: Аніма є втіленням жіночих рис у характері чоловіка, Анімус - навпаки: чоловічих властивостей у жінки.

У літературознавстві одна з перших спроб класифікації літературних архетипів була представлена у роботі історика культури, дослідника міфології Є. М. Мелетинського. Розглядаючи міфологію різних народів, архаїчні мотиви й образи літератури, він акцентував подібність текстів різних культур та пояснював це архетипами, властивими людській психології взагалі [9]. Учений розробляв проблему сюжетних архетипів, описати які у строгій системі, на його думку, неможливо.

Виокремити всі мотиви і образи, які відображаються у міфах, що виступають проекціями архетипів, не менш складно. У багатьох працях К. Юнга певні ідеї та поняття розглядаються у зв'язку з міфологічним матеріалом. Зокрема, у книгах «Вступ у сутність міфології» (1941, спільно з К. Кереньї) й «Архетипіка міфу» (1951) представлений аналіз міфологічних мотивів та архетипів за допомогою аналітичного методу: у першій - вивчається міфологія давніх греків та римлян (зокрема, в контексті нашого дослідження інтерес викликає запропонований розгляд архетипу Деметри), у другій - залучений матеріал міфології американських індіанців і казок різних європейських народів [10].

Послідовники К. Юнга розвили його напрацювання за проблемою архетипів, прив'язаних до конкретного божества. Зокрема, найбільш продуктивно вони реалізувалися у працях Джин Ш. Болен, Кріса Волдгерра, Дженніфер та Роджера Вулджерів. Американський психіатр Дж. Ш. Болен у книзі «Богині в кожній жінці: нова психологія жінок» («Goddesses in Everywoman: A New Psychology of Women», 1984) пропонує аналіз жіночих архетипів на основі грецької міфології, виокремлює та докладно висвітлює рольові моделі Артеміди, Афіни, Гестії, Гери, Деметри, Персефони, Афродіти [4]. Таке цілеспрямована увага до античної міфології, звісно, невипадкова і зумовлена фактором впливу культури Давніх Греції та Риму на європейську. Пантеон грецьких богів представляється універсальним для сучасного європейця. У книзі Г. Б. Бєдненко «Грецькі богині. Архетипи жіночності» [3] концепція Дж. Ш. Болен більшою мірою переповідається, хоча й доповнюється деякими ілюстративними прикладами, а також - додається розгляд архетипу Гекати. Наведемо основні психологічні характеристики окремих архетипів грецьких богинь (Гери і Деметри) згідно цих двох книг.

Дж. Ш. Болен ділить архетипи грецьких богинь на дві категорії: богинідіви (Артеміда, Афіна, Гестія) та «уразливі» богині (Гера, Деметра, КораПерсефона). Останні втілюють архетипи традиційних жіночих ролей: дружини, матері та доньки. Визначення «уразливі» стосується історій цих богинь у міфах: їх «ґвалтували, викрадали, пригнічували або принижували боги-чоловіки. Кожна страждала через руйнування уподобань, кожна відчувала безсилля» [4].

Г. В. Бєдненко зауважує, що кожна жінка протягом свого життя переживає в собі поступово всі зазначені архетипи (вони названі «жіночими рольовими»). «Першою у дівчинці виокремлюється Кора - дочка своєї матері; дівчина у підлітковому віці часто робить вибір меж Корою-Персефоною та Артемідою, потім приходить час Афродіти та (або) Гери; далі наступає черга Деметри, а згодом з'являються Гестія та (або) Геката. Це природня для жінки послідовність, що пов'язана і з фізіологічним циклом, і з етапами життя жінки та вічною тріадою Діва - Жінка - Стара» [3]. Втім, ці архетипи віддзеркалюють особистісний розвиток жінки, і тому можуть виявитися у любому віці залежно від певних ситуацій. З іншого боку, той чи інший з наведених архетипів може домінувати у характері жінки протягом всього життя.

У книзі Дж. Ш. Болен зазначено, що коли в жінці переважають архетипи Гери, Деметри чи Персефони, стосунки з іншими людьми для неї важливіші за власні досягнення та переживання. «Увага концентрується на інших, а не на зовнішній меті або внутрішньому стані. Тому жінки, які відповідають цим богиням, уважніші та більш сприйнятливі по відношенню до інших. Їх мотивує винагорода за близькі стосунки - любов, схвалення, увага» [4].

Соціальними ролями Гери є дружина, господиня, «зла сварлива баба», вдова. Життєва мета жінки, в якій домінує цей архетип, - шлюб, любов та заміжжя, які тісно поєднуються. Їй властиві вірність, усвідомлена відповідальність, відчуття важливості соціального статусу; вона може бути прихильницею ідеї перегляду ролі чоловіків у родині й суспільстві. З іншого боку, в ній виявляються схильність до ревнощів, конкуренція з іншими жінками, постійна незадоволеність, нудьга та обмеженість.

Деметра являє собою архетип матері. Серед її психологічних якостей зазвичай називають великодушність, турботливість, милосердя, терплячість, нездатність до відмови, гостинність. В ній може виявлятися строгість у вихованні дітей заради їх блага, наполегливість у досягненні своєї мети.

Отже, звернемося до аналізу своєрідності втілення описаних психологічних характеристик Гери та Деметри в оповіданнях збірки Е. Манро «Забагато щастя».

Цікавий симбіоз властивостей різних жіночих архетипів представляє собою образ Ніти з оповідання «Вільні радикали» («Free Radicals»). Вже на початку твору ми дізнаємося, що героїня, важко хвора жінка шістдесяти двох років, раптово стає вдовою - її чоловік Річ, з яким вона вже багато років у шлюбі, ніколи не скаржився і не хворів нічим серйозним: «Річ видавався їй твердинею дієвості та розуму - такою міцною й надійною, аж вона завжди була переконана,...ніби він неодмінно її переживе» [8, с. 141]. Далі авторка показує знайомство майбутнього подружжя. З'ясовується, що Ніта колись стала розлучницею - Річ заради неї кинув свою дружину Бетт. Але сама жінка ніяковіла, розмірковуючи, «як охоче зіграла роль.такої спритної, сміхотливої грішної коханки» [8, с. 140], адже, як напряму описується характер героїні, «Насправді Ніта була серйозна, досить таки сором'язлива, свідома своїх вчинків жінка» [8, с. 140].

Домінуючий архетип, який знайшов реалізацію в образі центрального персонажа «Вільних радикалів», - Гера. Змістовне наповнення цього архетипу синкретичне, адже об'єднує шлюб, кохання та заміжжя. Ніта по-справжньому кохала чоловіка. Це зайвий раз підтверджує її чуттєвість і пристрасність, риси, які більшою мірою корелюють з типом Афродіти, хоча є й у Гери. В оповіданні згадуються два епізоди інтимної близькості героїв: вперше - «серед тирси й уламків дерева» [8, с. 139], і, вже після багатьох років подружнього життя, - біля занедбаної залізничної колії, «на траві, на валу, з якого вони злізли, страшенно задоволені собою» [8, с. 140]. Вона завжди була йому вірною, адже розуміла, що тільки чоловік спроможний надати її життю осмисленості. Показово, що Ніта подумки постійно підкреслює відсутність Річа у всіх приміщеннях будинку. Особливо болісно вона це відчуває стосовно його кабінету, найбільш особистого, відокремленого від інших, простору. Тому жінка не наважується туди увійти, хоча визнає, що одного разу їй доведеться це зробити, але це буде як «вороже вторгнення», все одно, що «вдертися у свідомість покійного чоловіка» [8, с. 141].

Пропонуючи фрагментарну картину подружнього життя Ніти, письменниця неодноразово вказує на її інтелект. Героїня, зокрема, обізнана в історії Європи, захоплюється серйозною літературою (серед її улюблених книг названі романи Ф. М. Достоєвського, Дж. Еліот, Г. Джеймса, Т. Манна). Вона переконана у важливості літератури для життя, більш того - «Ненавиділа, коли читання називали втечею від реальності. Вона могла відповісти, що саме реальність і є втеча» [8, с. 142-143]. Але після того, як їй поставили страшний діагноз, відчуваючи порожнечу, яка посилилася через втрату чоловіка, Ніта відмовляється від книжок і все більше демонструє схильність до рефлексії та самоаналізу. Вона сама підкреслює свою «заклопотаність» думками. Так виявляється збагачення архетипу Гери властивостями «раціоналістичної» Афіни.

Подієвим центром оповідання стає вторгнення у будинок Ніти чужинця, який, як поступово з'ясовується (він розповідає Ніті свою історію), напередодні вбив свою родину: матір, батька і каліку сестру. Страх за власне життя (всупереч тому, що вона вже змірилася із невідворотністю швидкої смерті через хворобу) та, напевно, приховане бажання з ким-небудь поділитися жахливою таємницею підштовхують героїню до зізнання: вона й сама колись стала вбивцею - отруїла дівчину, до якої хотів піти чоловік, і у такий спосіб зберегла свій шлюб. Цей вчинок зайвий раз підкреслює одну з рольових моделей, характерних для Гери, - постійну конкуренцію з жінками. І водночас тут варто казати про риси Гекати: жінка, заради прагнення утримати чоловіка і, таким чином, зберегти свою владу над ним, зважується на фізичне видалення суперниці.

В книзі Г. В. Бєдненко підкреслюється, що риси Гекати можуть виявлятися в жіночому характері після сорока років, і виростають з архетипів Гери або Персефони [3]. Серед її якостей - багата уява, заглиблення в себе, обмеження контактів з людьми, чудакуватість. Такі риси, як «естетика містицизму», посередництво, схильність до збирання історій слугують засобом вираження спроб Гекати утримати або встановити владу у певній ситуації чи над якоюсь людиною. На користь думки про наявність типових властивостей Г екати в характері Ніти говорить і її поведінка після смерті Річа - «занурення» у себе, усамітнення, обмеження контактів з людьми. Звертає на себе увагу і той факт, що вона тепер спілкувалася лише з двома «своїми найближчими подругами», які були «цинічними пліткарками» [8, с. 137], хоча сама ще не стала подібною до них. Зізнання незнайомій людині допомагає їй усвідомити, як вона сумує за Річем: «Наче в неї забрали повітря, а лишили небо» [8, с. 140]. Містичного відтінку образу героїні (знову ж таки, у контексті його співвіднесення з Гекатою) додає фінал історії: поліція повідомляє Ніті, що чоловік, який викрав її автомобіль, - той самий вбивця, загинув у дорожній аварії. Можливо (цього не можна стверджувати з впевненістю), героїня отруїла і цю людину, підсипавши йому щось у чай, тому він і не впорався з керуванням.

У зв'язку з психологічним портретом Ніти стає зрозумілим символічний зміст назви оповідання. Термінологічно «вільні радикали» - це частки, які завдають шкоди клітинам живих організмів, вони задіяні у процесах старіння, запалення та розвитку онкологічних захворювань - так авторка пояснює фізіологічний стан героїні. Це ж поняття стає символом прихованих бажань та психологічних властивостей жінки, які виявляються в критичні ситуації її життя, які кривдять іншим, але допомагають затвердитися або навіть вижити їй самій. «Вільні радикали... Це про червоне вино. Воно або руйнує їх, бо вони шкідливі, або утворює, бо вони корисні. Не пригадую» [8, с. 153], - ця обмовка Ніти під час її спілкування з божевільним злочинцем невипадкова.

Своєрідністю відзначаються жіночі образи в оповіданнях «Глибокізападини» («Deep-Holes») та «Обличчя» («Face»). В обох випадках втілено архетипові риси Деметри, яка асоціюється, передусім, з материнським началом. Цікаво, що в цих творах на першому плані знаходяться чоловічі персонажі - сини. В оповіданні «Обличчя» навіть оповідь ведеться від особи героя (не героїні), що є доволі рідким випадком у прозі Е. Манро.

В центрі оповідання «Глибокі-западини» історія однієї звичайної родини: Саллі, Алекса та їх дітей Кента, Пітера і Саванни. Ключовим епізодом твору є сімейна подорож, ще з малими дітьми, у доломітовий каньйон, де Кент впав в ущелину і зламав обидві ноги. Ця травма, як з'ясовується у процесі розповіді, змінила його ставлення до життя, родини, батьків. Маючи неабиякі інтелектуальні здібності, він кидає університет вже на першому курсі і стає мандрівником, бродягою, згодом обриває усі зв'язки з сім'єю. Пройшло багато років, перш ніж відбувається його зустріч з сестрою, яка його і знайшла, а потім - з матір'ю. Саме Саллі він пояснює вибір свого життєвого шляху, свою філософію, згідно з якою людина не повинна замикати себе у якомусь роді діяльності, а вивчати «світ внутрішньої чи ще якоїсь реальності й переживати в ній і духовне, і фізичне, і весь спектр хорошого і жахливого, доступного людству, де є біль, а також радість і сум'яття» [8, с. 119]. Стверджуючи категоричну відмову від «інтелектуальної гордині», «тупого самолюбства» [8, с. 133], свою життєву місію Кент вбачає у допомозі іншим, знедоленим людям. Він кидає виклик власності, жебракуючи, ведучи маргінальний спосіб життя і при цьому відчуваючи себе щасливим.

Саллі намагається зрозуміти свого сина, але Кент це її прагнення одразу відкидає: «Ти цього не зрозумієш - я не з твого світу, а ти не з мого» [8, с. 131]. Авторка підкреслює, що навіть гарна мати, яка піклується про свою дитину, знаходиться на сторожі її інтересів, добре знає її натуру, не заважає, а тільки сприяє розвитку її задатків (а Саллі саме така), - може щось пропустити у вихованні. Спілкуючись з дорослим сином, який свідомо обрав інший, несхожий на загальноприйнятний, життєвий шлях, вона виявляє терплячість і великодушність. Вона вислуховує його постійні нарікання, демонстрації байдужості до її думки, звинувачення у надмірній розумності, констатації фальші буття більшості сучасних людей тощо. Саллі розмірковує над тим, чи змогла б вона поступитися звичним комфортом, спілкуванням з близькими, терпіти синівські нотації та порівняння, не на свою користь, з подібними до нього маргіналами - і все «заради того, щоб бути корисною в житті...Кента» [8, с. 134], допомагати в його справі і всіляко підтримувати. Лише у фіналі оповідання Саллі, після холодного розставання вже повернувшись додому, усвідомлює, що не здатна на такі жертви, та відчуває гнів від безсилля щось змінити у житті сина на краще, але не відкидає надію, що вони коли-небудь ще зустрінуться. Можна стверджувати, що раціоналізм, притаманний характеру героїні, виявляється сильнішим за щире бажання бути поруч з дитиною, яку вона дійсно любить. Так Деметру перемагає Афіна з її розумом і тверезим ставленням до життя.

Зовсім інша сімейна колізія та несхожа трактовка архетипу Деметри представлені в оповіданні «Обличчя». Мати героя твору фактично пожертвувала сімейною злагодою заради сина, який народився з родимою плямою на пів-обличчя, - батько, хоча й не пішов з сім'ї та юридично не відмовився від хлопчика, виказував лише «ненависть і зневагу» [8, с. 163] до жінки та дитини. Як зауважує оповідач, «сама лише моя поява, саме існування призвели до страшенного розладу в стосунках батьків» [8, с. 162], але робить обмовку про те, що взагалі важко представити їх щасливими, без «принаймні холодної досади» [12, с. 162], настільки, в його сприйнятті, вони були різними. Жінка віддала всі свої сили піклуванню про сина і робила все можливе, щоб він ріс щасливим хлопчиком, мав повноцінне дитинство. Герой оповідання називає матір «своєю рятівницею й захисницею» [8, с. 166] та підкреслює, що в такій оцінці немає й краплі суб'єктивності. Констатується її «відданість» сину («гадаю, я вжив точне слово» [8, с. 165]) і, в той самий час, відсутність «фальшивого благочестя» [8, с. 165]. Материнська любов і виховання почуття власної гідності, ймовірно, можна назвати серед причин того, що хлопчику «не було аж так погано» [8, с. 165] і після того, як у дев'ять років його віддали до школи. Звісно, було глузування однолітків (він отримав прізвисько «Виноградний Мокрець»), але кожний міг бути об'єктом зневажливого ставлення через ту чи іншу особливість. «Мені було не гірше за інших» [8, с. 166], - пише оповідач. Закладене матір'ю оптимістичне сприйняття життя, почуття гумору допомогло йому досягти успіху у житті.

Оповідач зізнається, що в молодшому дитячому віці він не надавав своїй ваді особливого значення, не комплексував перед іншими з цього приводу. І це теж заслуга матері. З іншого боку, тим боліснішим було усвідомлення потворності цього недоліку в очах інших, яке прийшло раптово завдяки дитячій подрузі Ненсі. Під час гри дівчинка, зовсім не бажаючи образити, вимастила своє обличчя червоною фарбою зі словами: «Тепер я така ж, як і ти». «Ненсі промовляла це збуджено, і я подумав, глузує з мене, та насправді її голос аж бринів від задоволення, ніби це було метою всього її життя» [8, с. 178], - згадує герой своє враження вже з часової дистанції. Але тоді, в дитинстві, він сприйняв це інакше - як знак своєї неповноцінності. Фактично, в цій ситуації хлопчик вперше стикається з жорстокістю життя [7]. Матір теж зрозуміла це як кепкування і заборонила дітям спілкуватися. Більше герой не зустрічався з Ненсі. Лише через багато років мати розповіла йому, що в тій історії було продовження: дівчинка через деякий час порізала собі щоку лезом бритви; подальша її доля невідома.

Саме в контексті розповіді матері про цю подію герой доповнює картину своїх стосунків з нею, намагаючись уникнути однобокості в коментарях щодо її особистості: «Мати ніколи не скаржилася на життя, але в її оповідях було стільки невинних людей, доля до яких була несправедлива, що вона, напевно, хотіла, щоб я повертався до своїх друзів і до свого успішного життя з тяжким серцем»; «Вона...прагнула, лише вияву співчуття або фізичної ніжності» [8, с. 182-183]. Оповідач підкреслює самотність матері та її потребу в увазі, душевному теплі від інших людей. Також, за зізнанням героя, йому здавалося, що мати сама доволі часто натякала на його фізичний недолік, немов плекаючи його, що, в її уявленні, посилювало їх «кровний зв'язок». Можливо, розповіддю про вчинок Ненсі мати хотіла вибачитися перед сином, вказати на те, що свого часу помилилася, невірно зрозумівши почуття дівчинки.

Зазначимо, що образ матері в оповіданні «Обличчя» включає у себе багато рис, характерних для архетипу Деметри: турботливість (іноді - надмірну), а з іншого боку - розуміння необхідності строгості у вихованні; намагання зробити все можливе для щастя своєї дитини, милосердя, великодушність.

Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок

В жіночих образах з оповідань «Вільні радикали», «Глибокі-западини», «Обличчя», які входять у збірку «Забагато щастя», якщо слідувати концепції Дж. Ш. Болен, знайшли відображення архетипи «уразливих» грецьких богинь - Гери і Деметри. Вони корелюють, передусім, з соціальними ролями дружини і матері, відповідно. Проведений аналіз показав, що центральні жіночі персонажі вказаних оповідань втілюють психологічні характеристики Гери і Деметри не завжди в чистому вигляді. В обох випадках вони ускладнені властивостями архетипів інших богинь. Так, в образі Ніти з «Вільних радикалів» тип Гери збагачений рисами «раціоналістичної» Афіни та підступної й таємничої Гекати. Дбайлива матір Саллі («Глибокі-западини») у спілкуванні зі старшим сином виявляє надмірний раціоналізм - так Деметру перемагає Афіна з її розумом і тверезим ставленням до життя. Лише образ матері в оповіданні «Обличчя» максимально наближений до усталеного уявлення про архетип Деметри.

Поза межами нашого дослідження залишилися архетипи богинь-дів (Артеміди, Афіни, Гестії), а також Афродіти і Персефони. Оповідання збірки Е. Манро «Забагато щастя», які не стали об'єктом розвідки (зокрема, «Інший вимір», «Узвишшя Венлока»), пропонують жіночі образи, які дають можливість для аналізу з вказаними архетипами. В інших оповіданнях книги («Художній твір», «Такі жінки», «Дитячі розваги», «Ліс») жіночі образи відрізняються більшою складністю в аспекті втілення рис архетипів грецьких богинь. В характерах героїнь цих оповідань психологічні властивості різних архетипів утворюють доволі суперечливий і неоднорідний синтез. Цілісне вивчення їх своєрідності, з урахуванням як гендерного, так і архетипного ракурсів, складає перспективу розробки теми.

Література

1. Антоняк Б. Скромна привабливість нобелівської лауреатки. ЛітАкцент. URL: http://litakcent.com/2013/11/05/skromna-pryvablyvist-nobelivskoji-laureatky/ (дата звернення 05. 11. 2013)

2. Бабенко О. В. Unknown World Literature: a Short Story «To Reach Japan» by Alice Munro». Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна»: збірник наукових праць. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. Вип. 52. С. 3-4.

3. Бедненко Г. Греческие богини. Архетипы женственности. Москва: Класс, 2005. 320 с. URL: http://maxima-library.org/mob/b/47098?format=read

4. Болен Дж. Ш. Богини в каждой женщине. Новая психология женщины. Архетипы богинь. Москва: ИД «София», 2005. 209 с. URL: http://psylib.org.ua/books/bolen01/index.htm

5. Борисенко М. В. «Две стороны горы». Поэтика рассказа Элис Манро «The Bear Came Over the Mountain». Від бароко до постмодернізму: збірник наукових праць / редкол.: Т. М. Потніцева (відп. редактор) та ін. Дніпро: Ліра, 2017. Вип. XXI. С. 176-181.

6. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 430 с.

7. Голобородько Я. Невідома література... зі світовим іменем. URL: https://dav.kviv.ua/uk/article/kultura/nevidoma-literatura-zi-svitovim-imenem

8. Манро Е. Забагато щастя. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 352 с.

9. Мелетинский Е. М. О литературных архетипах. Москва: РГГУ, 1994. 136 с.

10. Юнг К.-Г. Душа и миф. Шесть архетипов. Киев: Государственная библиотека Украины для юношества, 1996. 384 с.

11. Duncan I. Alice Munro's Narrative Art. London: Palgrave Macmillan, 2011. 184 p.

12. Prabhakar M., K. Venkat Satish K. Alice Munro's Stories and Feminisim. Cyber Literature: The International Online Journal - Literature, Humanities & Communication Technologies. 2011. June. Vol. 4. Issue 1. P. 57-61.

Размещено на Allbest.ru