"Місто тихе, срібношате, колихане в колисці зір..." (епітетні характеристики міста в українській поетичній мові ХХ століття)

— характеристики стосовно часу (історичного періоду, частини доби, пори року тощо) - ранішнє, вечірнє, нічне, пор.: у вечірнім місті плакали трамваї, / пропадали сльози сині на дротах (В. Сосюра); летить по вранішньому місту, /мов кристал палаючий, трамвай (І. Жиленко); Надвечір все примирено і чисто. /1, пильнощі розтринькавши за дня, / вечірнє сонце у вечірнє місто / впускаю, мов троянського коня (І. Жиленко); А із вітрин великих /сяяв йому зловісно / чотирикутний, дикий /міста нічного/Місяць! (І. Жиленко).

З огляду на актуалізацію зафіксованого в СУМ прямого лексичного значення «1. Якого раніше не зустрічав, не знав, не бачив, не чув і т. ін. хто-небудь; невідомий. <...> 3. розм., До якого не звик хто-небудь; незвичний» [СУМ V: 321] автологічними вважаємо також сполуки незнайоме місто, незнаний Львів, незвіданий Львів: мисль тримається в світлі ліхтаря / о це незнайоме місто (В. Цибулько); Недоля вже нитку сурову снує, / а згадую знову і знову / в каміння вмуроване серце твоє, / незнаний, незвіданий Львове (Д. Павличко).

Важливі автологічні одиниці позитивно-оцінного епітетного ряду - прикметники красиве, прекрасне. З одного боку, вони характеризують зовнішній вигляд міста, а з другого - вербалізують особливості його сприймання ліричним героєм. Таку поетичну сполучуваність засвідчує і родова номінація місто, і назви конкретних міст України і світу: Руан, Руан... Така висока вежа. / Красиве місто, що і говорить (Л. Костенко); крила вгору зносить у надії, / воскресаючи, прекрасний Львів (М. Рильський); Я вперше в Києві. Це місто - /прекрасне, як усмішка долі (Л. Костенко).

Протилежну негативну оцінність прочитуємо в логічно-описових епітетних сполуках забруднене місто, покинуте місто, пор.: ми самі канонічні як розріз очей / рятівна ворожба від підлоги до стелі / а забруднений місяць тече і тече / і забруднене місто під ноги нам стелить (І. Андрусяк); викришиться білим по червоному / на солодку паморозь листа / агіографічними іконами /заростуть покинуті міста (І. Андрусяк).

Периферизацію прямого лексичного значення «Прикм. до князь. // Належний князеві» [СУМ ГУ: 199], а отже, втрату автологічності й набуття образно-експресивного звучання демонструє часто вживане щодо номінації місто означення княже. Розглядувані контексти засвідчують його виразну історичну конотацію: Вже так натомився за краєм своїм тужити, / що вірші, здавалось, ридають уже під пером. /Ходив по горі і дихав на повні груди. / Оце вже я дома?! - аж віри очам не йму. / І княжого міста прадавні дивні споруди /уламками фресок з землі усміхались йому (Л. Костенко); Отут, на руїнах княжого міста Родні, / над берегом чистим моєї святої ріки, / на славі минулій стою у безславнім сьогодні, / з минулої слави дивлюсь у прийдешні віки (Л. Костенко); мої брати - боривітри / а я лебідка / сестра - ґаліонська статуя /на кілі ковчега / сестра - біле диво /полянське /зародили поля /зашуміли бори Боричева / повстав город мов марево / я сплеснула руками / і річкою стала / щоб у плесі сховати обличчя / княжого города (В. Вовк).

Інтимізоване звучання мають контексти, в межах яких номінація місто поєднана з присвійними займенниками моє, наше: Місто моє розправляє / натомлені плечі. / <...> Місто моє / неземною росою щебече (П. Перебийніс). Цей тип аксіологічного наповнення підтверджує також контекстна синонімізація зі сполукою мої світи: І чорні квіти виростають з вікон / у місто, в небо, у мої світи (Г.Калинець). Прикметно, що дуже часто така інтимізація стосується Києва, з яким автора чи ліричного героя пов'язують особисті стосунки і особистий життєвий досвід: Мій Києве, гайда до неї. /Гайда, мій Києвелистопад... / В багряно-сизому інеї, / У сизо-збурену небопадь / Здійми мені хоча б якесь / Літатенятонько нещасне. / Мій Києве, надія гасне./ У тремі серця я увесь (М. Вінграновський); А у нашім Києві - свобода. / Тут ні етикетів, ані моди./ Ані банків, ані казино. / Тут дешеві джинси і вино. / Йде двірник. За ним біжить двірняжка. /Продають із діжки хлібний квас. /1 дешевий барик нарозпашку / смачно диха кавою на нас. / З платівки волає каватину / вічний авантюрник Фігаро. / А художник продає картини. /А коти полюють на ворон. /Дощ іде повільно, ледве-ледве (І. Жиленко); Це щастя, як життя, одне й безкрає, - /1 в тому знак його, що сонце сяє, / Тече Дніпро і Київ наш стоїть (Д. Павличко).

У металогічних епітетних характеристиках матеріальнопредметний план образу місто поступається емоційно-експресивному, метафоричному, асоціативно-образне слововживання переважає над прямим, номінативним. У семантичній структурі таких епітетних конструкцій домінують семи 'візуальне сприйняття', 'аудіальне сприйняття', 'психологічне сприйняття', 'емоційне сприйняття'.

У сегменті художніх означень із домінантною семою 'візуальне сприйняття' звертаємо увагу на розгалуженість колірноепітетного ряду. Систематично поєднуючись із компонентами цього ряду, образ місто окреслюється як біле, жовте, зелене, синє, сіре, сиве, чорне, золоте. Пор.: Містечко в сяйві ночі біле. /Невже ж тут друзів не згадать? /Росли ми разом і п 'яніли, / кохаючи палких дівчат (Б.-І. Антонич); Гудки патруль над ранком дзвонять в білім місті (Б.-І. Антонич); Знову перекреслить неба синь безмірну / зір падучих лінія крива. / Місто біле <...> /з мли, немов з уяви, виплива (Б.-І. Антонич); Ввижаються ще ночі фіялкові, / Як пахощі вливалися вікном, /1 сон дитячий в мантії шовковій / Стелив мені мережане рядно. /1 теплі зорі над зеленим містом (В. Вовк); Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, / хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння (Б.-І. Антонич); На маленькій планеті у синьому місті / Сходить вечір на синє, на сизе й сумне (М. Вінграновський); Над синім дощем чи над синім безоднім містом - / Ліхтарі понад синім бездомним дощем (А. Мойсієнко); серед зим / ідем надвечір містом сірим, / і крізь чаклунське скло сльози, / крізь сутінки і гострий щем - / в глухій стіні - Зелена Брама! (І. Жиленко); Заснули люди в чорнім місті, / під ковдрами леліють сни. / Твоєї мрії не помістить / цей світ безкраїй та тісний (Б.-І. Антонич); місяць мертвий, місяць синій / відчиняє п 'ять брам ночі / над містом чорним та іскристим (Б.-І. Антонич); Київ тепер - до весни - золотий. / Дахи золоті. Горобини. Вітрини. /Брюнети, блондини, шовки, габардини (І. Жиленко).

Звертаємо увагу на те, що в складних епітетах елемент сивозазвичай втрачає колірну семантику, переміщується в тематичну зону «дуже давній, старий». Зокрема, цю закономірність простежуємо щодо означень до урбаноніма Львів: Ти синів найкращих, сивоглавий Львове, / Обираєш нині на новий похід (М. Рильський); На віковім кладовищі / У сиво-зеленому Львові / Здіймаються вище і вище / Багряні сузір'я кленів (П. Воронько).

Ускладнену семантику й інтенсифіковану оцінність образу місто виражають складні прикметники з колірною ознакою на зразок злотоверхе, срібношате, білокриле: Не тільки злотоверхе місто (І. Калинець); Була зима і сніг пухнастий, / І присмерк синій, як сапфір, /1 місто тихе, срібношате, / Колихане в колисці зір (В. Вовк); Як же день отой забути, /Переяслав сонцекрилий, / Що осяяв булавою непокірливий Богдан! (М. Рильський); Падав сніг на місто білокриле, / і в тумані жовті ліхтарі / нам привітно й тепло так світили /у сніжинок і промінні грі. / <...> / Скільки днів пройшло і пролетіло, / але в серці й досі ще та ніч, / і туман, і місто білокриле, / і гудків призивний дальній клич (В. Сосюра). Засвідчені в поезії В. Сосюри та М. Рильського образи місто білокриле, Переяслав сонцекрилий акцентують характерну української поетичної мови метафоричну ознаку 'крилатість'.

Художні означення з домінантною семою 'аудіальне сприйняття' формують епітетний ряд крикливе, гамірливе, стодзвонне, пор.: Я тікаю від себе, від муки і втоми, / Від крикливих окатих міст (В. Симоненко); як зійшов із гір до гамірливих міст, / у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, / глядів спокійно на хвиль противних гурагани (Б.-І. Антонич); Одпливав стодзвонний Київ, з пам'ятником гірка... (І. Нехода); Ринок дзвінкобрукий /Лящав возами, кроками: життям! (В. Вовк).

Художню естетику означень із домінантною семою 'психологічне сприйняття' (страждальне, розтерзане, змучене, втомлене, трагічне, горде, неймовірне, невинне, предивне, зачароване, химерне, безсмертне, беззахисне, нерозпізнанне, грішне тощо) визначає їх образність та емоційне забарвлення: Нерозпізнанне місто дороге / відкрилося колючим скалком щастя (В. Стус); Знову перекреслить неба синь безмірну /зір падучих лінія крива. / Місто дивно біле, майже неймовірне, / з мли, немов з уяви, виплива (Б.-І. Антонич); Предивні, зачаровані міста / з рудого порохна й рябої мерви. /1 пасма вулиць сплетені, мов нерви (Б.-І. Антонич); Ах, місто химерне! / Тобі не до мене (П. Перебийніс); спускаються, загорнені у хмари, / далекі землі і міста чудні (І. Жиленко); за муром цим одним, / за другим, п 'ятим ачи сотим муром / дрімучий Київ здибився буй-туром: /лукавим косить оком і незлим (В. Стус); беруться за руки - / впасти бояться з летючого Києва / в космічну безодню (В. Неборак); на порталі, вище брам і веж / твого стокрот розтерзаного міста, / стоїть твій твір у відблисках пожеж (Л. Костенко); позіхнуло трагічне місто Львів, / мов гер таємний радник (Ю. Андрухович).

Значна частина таких епітетів мають антропоморфізувальний характер, оскільки вони переносять на образ місто ознаки:

- психоемоційних станів людини - «втома», «страждання», пор.: Ти - у кожнім вікні наших втомлених міст/ і у кожній зіниці котів на карнизах (І. Жиленко); Ніч струмить в моє страждальне місто (І. Калинець);

- рис характеру людини - «гордість», «ніжність», «доброта», «беззахисність», «лукавість»: В мереживі крутих провулків горде місто ювелірень, / <...> тепер в трояндах пострілів зміняє ніч у день багровий (Б.-І. Антонич); ніжних міст розсипані суцвіття (О. Забужко); Умань! Добра ласкава Умань. /Хмари в небі - мов сива шаль. / Я люблю у Софіївці думать, / Із минулого знявши вуаль (В. Симоненко); Місто беззахисне / стоїть, опустивши руки, / перед Війною (І. Жиленко); Я ж махонула в лотерею грать / з лукавим містом, з долею, з випадком (І. Жиленко);

- моральності чи аморальності людини: там / трохи нижче / де місто впадає в інші / так само невинні міста / ти розкинеш величезну сіть поміж берегами /і ловитимеш їхні ще теплі провини (І. Андрусяк); грішне без гріха глухе містечко / тряслось, гойдалось, мов драговина (В. Стус).

Інший тип епітетної персоніфікації пов'язаний із перенесенням на образ міста зовнішньопортретних ознак людини або ознак її фізичного стану: Могильний вітер з тих ярів повіяв - / Чад смертних вогнищ, тіл димучих згар. / Дивився Київ, гнівнолиций Київ, / Як в полум 'ї метався Бабин Яр (М. Бажан); сонне місто тулиться у мряці (В. Вовк); Я трішечки красива і трішки поетеса. / Містечко хворе морем. І маки біля ніг (І. Жиленко).

Як слушно стверджує ТІ. Гундорова, в українській художній літературі ХХ століття «місто постає як структурований простір, поділений на квартали, будинки, квартири, з властивими їм темпоритмом і ландшафтом» [Гундорова]. І реалії, які структурують цей простір, конкретизують його соціальну та культурну інфраструктуру, теж розвивають характерні епітетні мікропарадигми. Передусім це спостереження стосується епітетних сполук із лексемами - назвами характерних для урбаністичного топосу:

- будівель, закладів та установ - будинок, будівля, кінотеатр, театр: ставлять якнайвищі / будинки, / щоб важче / було жити тілом (Ю. Тарнавський); Сірий будинок із рядом безіменних дзвінків. / Натискаю одну за одною ці нагнітки зеленого ранку (В. Вовк);

- об'єктів ландшафту - парк, сквер: В міському чахленькому скверику / дощ лікував мою істерику (І. Жиленко); Кипить у силі і красі / весняних скверів шумна піна. / Я викликаю, мов таксі, /веселим посвистом дельфіна (І. Жиленко); Не пам 'ятаю, парк / чи сквер міський зібрав великий натовп / щасливих ґаволовів (В. Стус); я певна, що того ранку /Поет <...> пішов до сусіднього ще листяного парку /Дозволити леготам розчесати брову /1 подихати миром голубів і безгрішних білок (В. Вовк); Там промінь на грифонах рожевів, / Самотні парки слались злотолистом (В. Вовк);

- різновидів транспорту - авто, трамвай, метро: Незграбно припарковане авто / Чека на перший ранішній пором (А. Мойсієнко); пролетів веселий трам (В. Сосюра); трамвай веселий блискає в темних калюжах (Михайль Семенко); трамваї пополудні! / Теплі, дерев'яні (І. Жиленко); внизу трамвай сумирно повз - / такий порожній, мов нікому діла / вже не було (Ю. Андрухович).

Отже, епітетні структури - характеристики реалій міського простору у мові української поезії є важливими елементами поетики урбанізму.

Численні мікроконтексти, які в художній формі відтворюють соціально-просторову модель міста, пов'язані з описом просторових фрагментів алея, бульвар, вулиця, провулок, завулок, а також реалій тротуар, пам 'ятник, ліхтар, асфальт, брук тощо. Художньомовним портретам міста вони надають характерної просторової конкретності. У поетичній мові відповідні номінації засвідчують активну і різнопланову епітетну сполучуваність: студентка яку випадково зустрів / на порожній вулиці (В. Махно); Алея довга і порожня, старанно вгорнута у ніч (В. Стус); А я дивлюсь на ріки темних вулиць, / на голови веселих ліхтарів (Л. Костенко); вулиця синьою дамі здалась (І. Жиленко); П'ю за нашу осінню дружбу. /1 за кави гіркий нектар. / За веселу твою байдужість / до моїх поетичних чар. / За роки, котрі нас минули, / або ми проминули їх. / І за скрипки тоненьких вулиць (І. Жиленко); В мереживі крутих провулків горде місто ювелірень, / <...> / зміняє ніч у день багровий (Б.-І. Антонич); вулиця Микільсько-Ботанічна / покотить вниз затрав'янілий брук (І. Жиленко).

За спостереженням Л.С. Прокопович, «в українській поетичній мові другої половини ХХ ст. послідовно відтворено таку прикметну ознаку простору міста, як його “наповненість” ліхтарями» [Прокопович 2013: 94]. Це спостереження дослідниці розвинемо, простеживши епітетну сполучуваність номінації ліхтар.

Естетизацію поетизму ліхтар як компонента поетичного мовообразу місто здійснюють традиційні епітети (колоративи жовтий, срібний, автологічна характеристика старий) та оказіональні, індивідуально-авторські означення (зелений, вишитий, веселий). Пор.: Падав сніг на місто білокриле, /і в тумані жовті ліхтарі / нам привітно й тепло так світили / у сніжинок і промінні грі (В. Сосюра); Старі ліхтарі подибали / На площу з сухою криницею (В. Вовк); Крамничка загубилась межи площ. / Там сутінь. Довгоносий антиквар. /Над ним зелений вишитий ліхтар /на білу стінку проектує дощ (І. Жиленко); голови веселих ліхтарів, / одягнені в малі кашкети з жерсті (Л. Костенко).