Забезпечення безпеки праці в системі корпоративної відповідальності

соціальний праця безпека корпоративний

Актуальність теми: успішна діяльність підприємства в ринкових умовах визначається не лише його можливістю постійно поліпшувати якість своєї продукції, робіт чи послуг, а й забезпечувати збереження здоров'я людей і середовища, в якому вони проживають та працюють. Існуючі реалії сьогодення породжують нестабільність, а також знижують внутрішній потенціал при неефективному управлінні підприємством. За таких умов головного значення набувають інноваційні процеси в управлінні, які і є визначальним чинником та рушійною силою в ринкових відносинах. Важливого значення в цих умовах набувають процеси в управлінні безпекою праці та відповідальність за її результати на всіх рівнях управління.

На сьогоднішній день відомо багато фахівців, які внесли вклад в розгляд проблематики забезпечення працеохоронної діяльності, серед таких Антонюк А.А., Котова Н.І., Іванова Н.Ю., Яремко З.М. та ін. [8].

Мета і завдання дослідження: сформулювати ключові проблеми забезпечення безпеки праці і знайти їх вирішення, адже вони посідають важливе місце в системі корпоративної соціальної відповідальності кожного підприємства, які повинні усвідомлювати, що звернення до більш широких соціальних проблем та охорони праці є фундаментальним у забезпеченні довгострокового розвитку.

Об'єктом дослідження є процеси формування сучасної економіки в контексті інформаційного розвитку сьогодення.

Предметом дослідження є система інституціональних аспектів, в рамках яких відбувається функціонування інформаційної економіки.

Методологічну основу нашої роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, які ми використовували у його процесі, а саме: логіка, аналіз, синтез. Складовою методології дослідження є сучасна законодавча та нормативно-правова база, що регламентує управління безпекою праці в сучасних компаніях. Як доповнення ми використали публікації компетентних авторів, роботи вчених і фахівців в даній області.

Науково-практична значущість роботи полягає у подальшому використанні та вивченні матеріалів дослідження фахівцями з новим економічним поглядом на сучасну проблему функціонування інституціональної складової інформаційної економіки.

1. Визначення корпоративної соціальної відповідальності в сучасних українських компаніях

Корпоративна соціальна відповідальність означає «віддачу» суспільству, справедливе відношення до персоналу, забезпечення суспільства виробництвом якісних товарів та послуг. Загальні дії КСВ включають програми субсидіювання, забезпечення професійного розвитку, утилізацію відходів, дбайливе ставлення до навколишнього середовища та працівників.

Корпоративна соціальна відповідальність має незначний термін становлення. У 50-60-х роках ХХ століття КСВ увійшло до корпоративного управління у США та Канаді, коли в суспільстві виник новий погляд на проблему відносин бізнесу та суспільства. Діяльність компаній почала оцінюватися не лише з погляду прибутковості, а й соціальних і екологічних наслідків отримання прибутку, а також з точки зору їх відношення до співробітників, клієнтів, інвесторів і постачальників [6, ст. 14]. Гарантом впровадження корпоративної соціальної відповідальності у значній кількості зарубіжних розвинених країн є держава та її інститути [6, ст. 14] Українські підприємства мають значну кількість позитивних прикладів адаптації досвіду західних компаній з соціально відповідальної поведінки, які виявляються у покращенні умов роботи працівників, запровадженні нових технологій, захисті навколишнього середовища. У 2007 році Україна приєдналася до розробки міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26 000 [6]. Стандарт розробляється як керівництво для впровадження принципів і сутності соціальної відповідальності в політику всіх типів компаній. Останні дослідження центру «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» показали, що найбільш наближене до прийнятого у світовому товаристві розуміння СВ у представників бізнес-організацій та дослідницьких інституцій. Представники органів влади, профспілок та громадських організацій у більшості випадків розуміють СВ як вплив діяльності своїх організацій виключно на зовнішнє оточення [4]. Слід відзначити, що в українському бізнес-середовищі вже склалися й діють такі причини, які стимулюють підприємства адекватно враховувати й розкривати інформацію про свої соціальні (у тому числі згідно забезпечення безпеки праці) інвестиції, бажання компаній оприлюднити реальні проблеми ведення бізнесу; сформувати позитивний корпоративний імідж і створити сприятливу суспільну думку; необхідність досягнення високого рівня прозорості компанії з наступним виходом на міжнародний фондовий ринок і співробітництва із зарубіжними партнерами, інвесторами й експертами, які беруть до уваги діяльність підприємства в сфері охорони праці [2]. Подальший розвиток корпоративної соціальної відповідальності в Україні залежить від престижу соціальних питань для вітчизняних компаній. Вплив суспільства на моральні переконання власників бізнесу, вимоги зі сторони іноземних партнерів, необхідність сертифікації для освоєння інших ринків дають можливість для визначення та запровадження вітчизняної корпоративної соціальної відповідальності й індивідуальних стратегій окремо для кожної компанії. На сьогоднішній день назріває необхідність адаптації досвіду іноземних компаній і міжнародних програм до умов України й одночасно вивчення власних історичних традицій з метою підвищення ефективності програм, систем і процесів внутрішнього розвитку держави та її бізнес структур. Важливим є висвітлення теми КСВ у засобах масової інформації, щоб донести її важливість до бізнесових структур і суспільства в цілому.

2. Ключові проблеми умов праці на сучасних підприємствах

Міжнародний досвід засвідчує, що організація праці, яка ігнорує вимоги гігієни і безпеки праці, підриває економічну ефективність підприємств і не може бути основою для сталої стратегії їх розвитку. В концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна із основних (базових) потреб людини [10].

Щорічно в світі реєструється приблизно 270 млн нещасних випадків виробничого характеру та 160 млн професійних захворювань. В Україні щорічно травмується близько 30 тис. людей, з яких приблизно 1,3 тис. - гине, близько 10 тис. - стають інвалідами, а більш 7 тис. людей одержують профзахворювання [10].

Величезні втрати робочого часу через непрацездатність потерпілих, що обумовлена умовами праці і обчислюється мільйонами «людино-днів».

Такий стан безпеки праці багато в чому пояснюється тим, що більша частина основних виробничих фондів фізично зношена, морально застаріла, а нові машини вітчизняного виробництва в абсолютній більшості (близько 90%) не відповідають вимогам безпеки. [10].

В останні роки простежується чітка тенденція росту питомої ваги травмованих на виробництві через порушення трудової і виробничої дисципліни, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування.

Існує різноманіття підходів до вивчення, оцінки, аналізу наявності ряду недоліків стану безпеки праці на сучасних підприємствах. Одним із поглядів на проблематику охорони праці на підприємствах є робота Н.П. Попової, в якій вказується на те, що важливе значення в оцінці стану безпеки праці має коефіцієнт безпеки робіт, основою якого є класифікатор порушень безпеки праці згідно усіх засобів охорони праці.

Класифікатор визначає, які складові засобів охорони праці можуть бути порушені робітниками під час трудового процесу. Оцінка порушень виражена в балах, що надає можливість вибору пріоритетності виконання засобів охорони праці. Оцінка порушень встановлюється на основі результатів дослідження порушень за певний період [12].

Класифікатор порушень вимог безпеки праці

На жаль, на сьогоднішній день подібні недоліки умов робочого процесу присутні на більшості вітчизняних підприємствах. Але з урахуванням розвитку ринкових відносин і науково-технічного прогресу можливо визначити пріоритетність виконання вирішення вищеперерахованих проблем, використовуючи соціальні та економічні ресурси. Тобто, можна сказати, що для створення гідних умов трудової діяльності в системі КСВ необхідно забезпечити конкурентоспроможне матеріальне стимулювання працівника, організаційно-гігієнічні, організаційно-технічні, психологічні фактори впливу на робочий процес.

До організаційно-гігієнічних завдань належать:

? забезпечення гігієнічних умов праці;

? забезпечення виробничими, допоміжними і побутовими приміщеннями, санітарно-побутовими пристроями;

? забезпечення гігієнічними засобами індивідуального і колективного захисту;

? забезпечення лікувально-профілактичним обслуговуванням;

? забезпечення оптимального режиму праці та відпочинку

? тощо.

До організаційно-технічних завдань входять:

? забезпечення безпеки експлуатації виробничого устаткування;

? забезпечення безпеки функціонування виробничого процесу;

? забезпечення безпеки експлуатації будинків, споруд, устаткування тощо. [13 ст. 19,20]

3. Можливі методи усунення наявних недоліків умов праці та забезпечення її безпеки в рамках КСВ

Загальновідомо, що забезпечення безпеки праці - це сфера людської діяльності, цілісна система знань із своєю логікою.

Комплексний характер впливу факторів виробничого середовища визначає необхідність комплексного системного підходу до рішення питань профілактики травматизму і профзахворювань. Реалізація такого підходу в виробничих умовах бачиться у створенні і функціонуванні системи управління охороною праці.

Сутність охорони праці полягає у визначенні можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що можуть проявитися при проведенні запланованих для виконання робіт; прогнозуванні моментів прояву зазначених факторів; проведенні необхідних профілактичних заходів.

Забезпечення безпеки праці на практиці здійснюється послідовною реалізацією таких етапів:

1) визначення (виявлення) небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

2) локалізація або усунення виявлених факторів;

3) визначення методів і засобів захисту працюючих (засобів колективного або індивідуального захисту);

4) визначення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах [7].

Технологічний прогрес та інтенсивний тиск конкуренції стрімко змінюють умови праці, її процеси й організацію. Першочергове значення належить законодавству. Згідно розділу ІІІ (Організація охорони праці на виробництві) та розділу ІV (Стимулювання охорони праці) Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 №49 [1], власник зобов'язаний забезпечити управління охороною праці на підприємстві, виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, забезпечити навчання персоналу з питань охорони праці, фінансування охорони праці, регулювання охорони праці у колективному договорі (угоді, трудовому договорі), додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, створити комісію з питань охорони праці підприємства, здійснювати економічне стимулювання охорони праці, відшкодовувати підприємствам, громадянам і державі збитків, завданих порушенням вимог щодо охорони праці. За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Однак, саме по собі законодавство недостатньо сильне для того, щоб керувати усіма змінами і запобігати новим небезпекам і ризикам. Організації теж повинні постійно реагувати на зміни, що відбуваються в сфері охорони і безпеки праці, і розробляти ефективні відповіді у вигляді динамічних стратегій управління.

Одним з резервів підвищення ефективності виробництва є вдосконалення методів забезпечення безпеки праці, тому що травматизм визначає істотну частину непродуктивних втрат робочого часу, а боротьба з травматизмом, крім гуманістичного спрямування, має чітко виражений економічний аспект. Безпека праці виступає і як один з факторів, які забезпечують високу продуктивність праці. Доведено, що висока продуктивність праці може бути досягнута тільки в умовах, коли забезпечена її безпека.

Західноєвропейська практика свідчить, наприклад, про проведення сертифікації машин за певними критеріями: безпека, екологічність, взаємосполученість, взаємозаміняємість. Такий підхід дозволяє контролювати ринок і проводити відбір найбільш якісних, тобто безпечних та нешкідливих, а тому і дорожчих машин [8].

Можна сказати про те, що на даному етапі розвитку вітчизняних організацій, кожна з них повинна створити багатоцільову політику, основою якої є людина (персонал підприємства)

Складовими цієї політики повинні стати:

? соціально-особистісна спрямованість діяльності;

? формування принципово нової ідеології відносини до власної безпеки і безпеки оточуючих;

? залучення персоналу в управлінські та організаційні процеси;

? мотивація і стимулювання позитивних дій персоналу, створення передумов для ефективної організації праці;

? підвищення професійної компетентності й відповідальності організаторів підприємства за кінцеві результати діяльності;

? залучення психологічних ресурсів до вирішення завдань охорони праці;

? широке застосування стандартів підприємства як нормативно-правової бази;

? ефективна система контролю за функціонуванням системи управління і діями персоналу при проведенні робіт;

? удосконалення управління організаційного забезпечення на основі міжнародних стандартів, теорії менеджменту і практики застосування систем управління якістю [7]. Виходячи з цього, охорона праці як категорія управління є складною соціально-виробничою системою, яка містить в собі: людину (як суб'єкт і об'єкт управління, фактор і об'єкт ризику), виробниче середовище, соціальне середовище, умови праці (робоче місце), діяльність з охорони праці. Тобто, охорона праці може розглядатися як процес, спрямований на забезпечення безпеки людини. Процес піддається зовнішньому впливу (порушення правил безпеки, інші об'єктивно існуючі небезпечні й шкідливі виробничі фактори) і здійснюється в умовах контролю за його функціонуванням та діями персоналу. Вихідні параметри процесу характеризуються відповідними аналітичними й оціночними показниками: абсолютні й відносні значення частоти і важкості травматизму, економічна ефективність профілактичних мір та ін. Після діагностичної оцінки аналітична інформація надходить до керуючого органу, який на базі наданої інформації починає коригувальні дії.

Типова схема управління процесами передбачає такий алгоритм дій:

? проектування, планування й організація конкретного процесу відповідно до цільових задач, які виражені у вигляді технологій, методів, документації, а також виділення необхідних матеріальних і фінансових ресурсів;

? вимір, оцінка, контроль параметрів і аналіз стану процесу;

? прийняття оперативних керуючих рішень і коригувальних впливів по раціоналізації процесу, забезпеченню його стійкого функціонування на основі аналітичної інформації, що надійшла, з обліком вихідних цільових задач.

У системі управління охороною праці підприємства можна виділити три ієрархічних рівні:

? верхній рівень управління, до якого входить вищий управлінський персонал, що реалізує загальні функції управління, приймає керуючі рішення і здійснює контроль за їх виконанням;

? середній рівень інженерного й організаційного забезпечення, що включає керівників служб і підрозділів, інженерний персонал і фахівців, які приймають інженерні рішення і здійснюють комплекс організаційних мір, спрямованих на виконання управлінських рішень, що координують і контролюють роботу персоналу нижнього рівня. Організаційні й інженерні рішення реалізуються у відповідності зі спеціальними функціями управління

? нижній рівень виконання, на якому реалізуються організаційні міри, інженерні рішення, здійснюються виробничо-технологічні і трудові операції виконавським персоналом, які адекватні регламентованим вимогам і розв'язуваним цільовим задачам [8].

Загальна цільова задача управління охороною праці полягає в тому, щоб забезпечити надійне і стійке функціонування системи, яке буде гарантувати мінімально можливі рівні травматизму і профзахворювань.

Крім загальної мети управління можуть бути сформульовані цілі для кожного структурного підрозділу. Таким чином утворюється складна система цілей. Досягнення поставлених цілей забезпечується виконанням конкретних задач усіма функціональними елементами системи на всіх стадіях життєвого циклу керованого об'єкта.

Політику з охорони праці варто будувати, виходячи з того, що головну небезпеку на всіх етапах створює людина в результаті здійснення неправильних (небезпечних) дій, пов'язаних з його психофізіологічними й особистісними особливостями. Це значить, що система управління безпекою не може обійтися без вивчення й обліку соціально-психологічних факторів. Соціально-психологічні методи управління спрямовані на вирішення задач, які пов'язані зі створенням у колективах підприємства гарного морально-психологічного клімату; з вихованням у кожному робочому почуття високої відповідальності за дотримання трудової і технологічної дисципліни; зі створенням комфортних умов праці, культури виробничих процесів та ін. [8].

Процес побудови вищезазначеної підприємницької політики в сфері безпеки праці сьогодні є значно простішим та реальнішим у втіленні, використовуючи переваги системи корпоративної соціальної відповідальності, адже удосконалення управління охороною праці неможливе без запровадження раціональної соціальної відповідальності.

Соціальна відповідальність має багаторівневий характер [11]:

? базовий рівень, передбачає виконання зобов'язань щодо своєчасної сплати податків, виплати заробітної плати, створення безпечних умов і забезпечення охорони праці, створення нових робочих місць, розширення штату співробітників тощо;

? другий рівень (корпоративна відповідальність), який передбачає забезпечення працівникам якісних умов життя, підвищення кваліфікації персоналу, профілактичне лікування, будівництво житла, розвиток соціальної сфери;

? третій рівень - благодійна діяльність.

Слід зазначити, що у сфері охорони праці третій рівень практично не

реалізується. Передумовою запровадження та розвитку соціальної відповідальності у сфері охорони праці є ратифікація відповідних Конвенцій МОП, орієнтація на

запровадження міжнародних норм, гарантій і стандартів у цій сфері.

Потреба в запровадженні соціальної відповідальності у сфері охорони праці

обумовлена необхідністю створення на виробництві умов, сприятливих для життя та здоров'я працюючих, відсутністю механізму зацікавленості, системи стимулів та суворої відповідальності роботодавця витрачати кошти на їх забезпечення, значними витратами на ліквідацію наслідків аварій і нещасних випадків, що лягають на суспільство через компенсацію шкоди від них за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Кінцевою метою соціальної відповідальності є створення ефективної системи попередження й усунення соціальних ризиків у сфері охорони праці.

При цьому під соціальними ризиками у сфері охорони праці слід розуміти можливі небезпеки, реалізація яких має негативні наслідки для життя, здоров'я,

працездатності, матеріального добробуту, психологічного стану працюючої людини, її сім'ї та нащадків. Імовірність реалізації соціальних ризиків зменшується з поліпшенням показників стану умов та охорони праці.

На рівні підприємства запровадження соціальної відповідальності роботодавця передбачає надання працівнику соціального пакета, який є інструментом вирішення ряду завдань, зокрема з питань забезпечення безпеки, охорони праці та здоров'я працівника. Його структура та зміст мають відбивати заходи щодо реалізації потреби в забезпеченні законодавчих і наданні додаткових пільг і гарантій з охорони праці, які формуються як зобов'язання

Роботодавця [11].

Виходячи з того, що механізм впровадження КСВ являє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, кожен з яких виконує певний склад процедур, спільний вплив котрих за певних умов забезпечує досягнення мети даного механізму, можливо сформувати модель формування механізму забезпечення безпеки праці в рамках КСВ на прикладі подібної моделі молодого фахівця в сфері економіки Антошка Т.Р., створеної у його науковій публікації.

4. Забезпечення безпеки праці в системі КСВ на прикладі української компанії System Capital Management (Сістем Кепітал Менеджмент)