Технологія конструкційних матеріалів та матеріалознавство

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Конотопський інститут СумДУ

Методичні рекомендації та завдання для виконання розрахунково-графічної роботи для студентів 1-го курсу інженерних спеціальностей напрямів підготовки 0902 - інженерна механіка, денної форми навчання

Технологія конструкційних матеріалів та матеріалознавство

Розробила викладач

О.Д. Динник

Декан факультету денної форми навчання

В.В. Ігнатенко

Конотоп, 2007



1. Мета і завдання дисципліни

"Технологія конструкційних матеріалів і матеріалознавство" - дисципліна, що вивчає способи виробництва металів і їх сплавів, неметалічних матеріалів, формоутворення заготівок із різних конструкційних матеріалів, їхню обробку різанням, електрофізичними й електрохімічними методами, а також внутрішня будова і властивості металів і сплавів у залежності від їх складу, теплового, хімічного і механічного впливу.

Завдання вивчення дисципліни. У результаті вивчення дисципліни студент повинен:

- знати сутність процесів одержання металів і сплавів, особливості формоутворення заготівок різними способами і їх обробки, структуру і фазові перетворення в металах і сплавах;

- уміти вибирати матеріал для виготовлення тієї або іншої деталі, способи одержання заготівок і технологію механічної обробки, вибирати раціональні способи зварювання, вибирати методи і режими термообробки матеріалів і умови їх експлуатації;

- мати уявлення про перспективи розвитку методів одержання заготівок і їх механічної обробки, про перспективи розвитку зміцнюючих технологій

У розрахунково-графічну роботу входить пояснювальна записка об'ємом 20-25 сторінок формату А4, що містить питання теоретичного плану та три практичних завдання , які розглядають окремі елементи проектування технологічних процесів виробництва заготівок методами лиття , обробки тиском та механічної обробки матеріалів.



2. Зміст розрахунково-графічної роботи

сплав конструкційний матеріал різання

2.1 Завдання на розрахунково-графічну роботу

Теоретична частина

У даному розділі розрахунково-графічної роботи характеризуються властивості заданих сплавів (сталей, чавунів, мідних, алюмінієвих, магнієвих, титанових сплавів), принцип маркування, вихідні матеріали для його виробництва та основні етапи металургійного виробництва заданих сплавів.

Проектування технологічного процесу отримання заготівок методом лиття в одноразові форми. Для заданої деталі необхідно розробити технологічний процес одержання виливка методом лиття в разову піщано-глинисту форму.

При виконанні завдання розробіть креслення:

а) модельно-ливарних указівок;

б) моделі;

в) стрижня;

г) стрижневого ящика.

Вихідні дані для розрахунків визначаються згідно додатку А

Розробка технологічного процесу отримання поковки методом вільного кування на молоті. Для деталі необхідно одержати заготівку методом вільного кування на молоті. При виконанні розділу необхідно:

а) розробити креслення поковки;

б) визначити масу, розміри та вид початкової заготовки;

в) визначити техніко-економічні показники розробленої поковки;

г) визначити температурний режим кування і тип нагрівального пристрою;

д) вибрати устаткування для формоутворення розробленої поковки;

е) розробити технологічну схему формоутворення поковки.

Вихідні дані для розрахунків визначаються згідно додатку Б

Розробка технологічного процесу обробки різанням. На рисунку (додаток А згідно номера варіанту) приведено робоче креслення деталі. При виконанні завдання 2 Вами розроблений технологічний процес отримання заготівки (відливання) даної деталі. Розгляньте технологічні методи, вживані для обробки вказаних на робочому кресленні поверхонь. При виконанні завдання слідує:

а) назвати технологічні методи обробки поверхонь 1, 2, 3, привести назву устаткування, ріжучого інструменту і пристосувань для закріплення заготівок, уживаних при обробці цих поверхонь;

б) привести схему обробки поверхні 1;

в) розрахувати режими різання для обробки поверхні 2;

г) привести ескіз ріжучого інструменту, вживаного при обробці поверхні 3.

Завдання виконати з умови тільки чорнової обробки заготівки, розробленої при виконанні завдання 2.

5. На ескізах (додаток В згідно номера варіанту) приведені дані про конструктивні елементи з'єднання і шва зварної конструкції, ручної дугової зварки покритими електродами, що виготовляється методом. Розробіть технологічний процес зварки даного з'єднання. При виконанні завдання визначите:

а) тип і марку електродів;

б) розрахунковий тип шва і здатного виконання;

в) параметри режимів зварки;

г) тип джерела зварювального струму;

д) техніко-економічні показники розробленого технологічного процесу.



2.2 Завдання для реферативної частини розрахунково-графічної роботи

Вихідні матеріали для виплавки чавуну. Призначення і основні етапи збагачення руд.

Основні етапи підготовки шихтових матеріалів до доменної плавки.

Приведіть схему доменної печі, опишіть її пристрій і принцип роботи. Назвіть процеси, що протікають в доменній печі, напишіть формули хімічних реакцій цих процесів.

Сутність і основні етапи процесу виробництва сталі. Сталі різних способів виробництва.

Опишіть пристрій кисневого конвертера і основні етапи конвертерного виробництва сталі. На прикладах поясніть принципи маркування конструкційних легованих сталей.

Опишіть пристрій мартенівської печі і принцип її роботи. Приведіть техніко-економічні показники роботи мартенівської печі і опишіть способи їх підвищення. Переваги і недоліки мартенівського способу виробництва сталі.

Назвіть різновиди мартенівського способу виробництва сталі залежно від роду футеровки печей, складу шихти і опишіть їх єство. Приведіть хімічні реакції, що протікають в печі при виробництві сталі скрап-рудним процесом.

Опишіть пристрій електродугової печі , принцип її роботи і основні етапи плавки. Переваги і недоліки виробництва сталі в електродугових печах.

Опишіть процес кристалізації злитка спокійної й киплячої сталі, приведіть схеми його будови. Назвіть дефекти злитків, покажіть їх на схемі.

Приведіть схеми і опишіть сутність способів розливання сталі. Приведіть характеристики одержуваних злитків, назвіть переваги і недоліки методів.

Приведіть схеми, опишіть сутність і призначення методів підвищення якості сталі.

Опишіть властивості міді, назвіть основні сплави на її основі, область їх застосування і принципи маркування . Вкажіть вихідні матеріали для виробництва міді, опишіть спосіб її виробництва.

Опишіть властивості алюмінію, назвіть основні сплави на його основі, область їх застосування і принципи маркування . Вкажіть вихідні матеріали для виробництва алюмінію, опишіть способи його виробництва.

Властивості алюмінію, основні сплави на його основі і принцип їх маркування. Вихідні матеріали для виробництва алюмінію, виробництво глинозему.

Властивості алюмінію, основні сплави на його основі і принцип їх маркування. Вихідні матеріали для виробництва алюмінію, електролітичне виробництво алюмінію.

Властивості магнію, основні сплави на його основі і принцип їх маркування. Вихідні матеріали для виробництва магнію, електролітичне виробництво магнію.

Властивості титана, основні сплави на його основі і принцип їх маркування. Вихідні матеріали для виробництва титана, виробництво титана.



3. Правила оформлення розрахунково-графічної роботи

3.1 Основні положення

Текстові документи виконуються на форматах згідно з вимогами стандартів Єдиної системи конструкторської документації.

Відстань від рамки форми до границь тексту на початку та в кінці рядків - не менше 3 мм. Відстань від верхнього чи нижнього рядка тексту до верхньої чи нижньої рамки повинна бути не менше 10 мм. Абзаци в тексті починають відступом від 15 до 17 мм.

3.2 Порядок надання позначень

Позначення текстових документів проводиться за правилами затвердженими в установленому порядку на основі вимог державних стандартів.

Для текстових документів рекомендується позначення складати із таких груп:

абревіатури документа (РГР - розрахунково - графічна робота)

шифру спеціальності:

номера варіанту, роботи, або номера по списку студента

абревіатури предмету, з якого виконано даний документ. Предмет позначають однією або двома великими літерами української або російської абетки. Цю групу включають за необхідністю. Всі цифри груп позначень розділяють крапками;

двох останніх цифр року затвердження, відокремлених тире.

Приклад

РГР .0902.01.ТКМ - 07



3.3 Вимоги до викладу документів

Текст оформлюють на аркушах формату А4 (210х297) мм. За необхідністю допускається використання аркушів формату А3 (297х420) мм ГОСТ 2.301-68.

Форми, розміри, порядок заповнення основних написів і додаткових граф до них, а також розміри рамок на кресленнях і схемах повинні відповідати вимогам форми 1, а в текстових документах - формам 2, 2а, 2б ГОСТ 2.104-68.

Форми для заповнення основного напису текстових документів першого та наступних аркушів приведені на рисунку 1. В графах основного напису номера граф приведені в дужках.

У графах основного напису вказують:

у графі 1 - назву виробу, назву документа або назву лабораторної роботи. Назва виробу повинна відповідати прийнятій термінології, бути по можливості короткою і записуватися у називному відмінку однини.

У назві, яка складається з декількох слів на першому місці пишуть іменник, наприклад: “Редуктор циліндричний косозубий”. У кінці назви виробу і документа крапку не ставлять. Перенос слів не рекомендується;

у графі 2 - позначення документа;

у графі 4 - літеру, присвоєну документу. Навчальним документам літера не присвоюється, тому графу не заповнюють;



					(2)
(14)	(15)	(16)	(17)	(18)	РГР .0902.01.ТКМ - 07
Зм.	Арк.	№ докум.	Підп.	Дата
Розроб.	Іванов І.			(1)	Літ.	Аркуш	Аркушів
Перев.	Динник О.Д.			Розробка технологічного процесу виготовлення відливки по методу лиття в одноразові форми	(4)	(7)	(8)
(10)	(11)	(12)	(13)
Н. контр.					КІСумДУ, ІМ-61
Затв.					(9)
					(2)	Аркуш
(14)	(15)	(16)	(17)	(18)	РГР .0902.01.ТКМ - 07
Зм.	Арк.	№ докум.	Підп.	Дата		(7)

Рисунок 1

у графі 7 - порядковий номер аркуша документа. На документах, які складаються з одного аркуша графу не заповнюють;

у графі 8 - загальну кількість аркушів документа;

у графі 9 - розпізнавальний індекс навчального закладу й навчальної групи, за необхідністю - абревіатуру предмету і індекс групи;

у графі 10 - характер роботи, що виконувала особа, яка підписує документ. Вільний рядок у пояснювальній записці дипломного проекту заповнюють “Консультант”;

у графі 11 - прізвища осіб, які підписують документ;

у графі 12 - підписи осіб, прізвища яких указані в графі 11. Підписи осіб, що розробили

документ і відповідальних за нормоконтроль, є обов'язковими. Якщо необхідно на документі наявність віз посадових осіб, то їх розміщують на полі для підшивки першого або заглавного аркуша документа;

в графі 13 - дату підписання документу;

в графах 14-18 - графи таблиці змін, які заповнюються згідно з вимогами ГОСТ 2.503-90.

Зміст

У документі після титульного аркушу розташовують зміст, починаючи з нового аркуша. До змісту включають послідовно перелічені назви всіх розділів, підрозділів з номерами аркушів, назви додатків, позначаючи їх великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Слово “Зміст” записують у вигляді заголовка симетрично тексту з великої літери. Зміст враховують в загальну кількість аркушів документа. Назви, включені в зміст, записують маленькими літерами, починаючи з великої.

Вступ

У вступі коротко викладають:

оцінку сучасного стану проблеми, відмічаючи практично розв'язані задачі, що існують у даній галузі;

світові тенденції розв'язання поставлених задач;

актуальність даної роботи;

мету роботи та галузь застосування;

взаємозв'язок з іншими роботами

Вступ розташовують на окремому аркуші. Вступ не повинен вміщувати вимоги. Вступ не нумерують.

Основна частина

Текст документа при необхідності розділяють на розділи і підрозділи.

Розділи повинні мати наскрізні (порядкові) номери, позначені арабськими цифрами без крапок. Підрозділи повинні мати нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номеру розділа і підрозділа, розділених крапкою. В кінці номеру підрозділа крапка не ставиться.

Якщо документ не має підрозділів, то нумерація пунктів у ньому повинна складатися з номеру розділа та пункта, розділених крапкою. В кінці номеру пункта крапка не ставиться.

Пункти, при необхідності, можуть бути розбиті на підпункти, які повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного пункта, наприклад: 4.2.1.1; 4.2.1.2.

Переліки, за потреби, можуть бути наведені усередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку ставлять дефіс (перший рівень деталізації) або малу літеру української абетки з дужкою. Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою.

Кожний пункт, підпункт, перелік записують з абзацного відступу.

Розділи, підрозділи повинні мати заголовки. Пункти, як правило, заголовків не мають. Заголовки повинні чітко та коротко відображати зміст розділів, підрозділів. Заголовки слід друкувати з великої літери без крапки в кінці, не підкреслюючи. Переноси слів в заголовках не допускаються. Якщо заголовок складається з двох речень, їх розділяють крапкою

Відстань між заголовком і текстом при виконанні рукописним способом - 15 мм. Відстань між заголовками підрозділу і тексту - 8 мм. Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу в нижній частині аркушу, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Кожний розділ рекомендується починати з нового аркушу.

Викладення тексту документа

У тексті документу за винятком формул, таблиць і рисунків, не дозволяється:

вживати математичний знак мінус (-), (слід писати слово мінус);

вживати знак для позначення діаметра (слід писати слово “діаметр”);

вживати без числових значень математичні знаки, наприклад, > (більше), < (менше), = (дорівнює), (не дорівнює), а також № (номер) і % (відсоток);

вживати індекси стандартів, технічних умов без реєстраційного номера.

В документі слід застосовувати стандартизовані одиниці фізичних величин ГОСТ 8.417-81.

В тексті документа числові значення величин з позначенням одиниць фізичних величин і одиниць рахунку треба писати цифрами, а числа без позначення одиниць фізичних величин і одиниць рахунку від одиниці до дев'яти - словами.

Приклади

1 Від 1 до 5 мм.

2 Від 10 до 100 кг.

3 Від плюс 10 до мінус 40 ⁰С.

Формули та рівняння

1. Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, посередені аркушу. Вище і нижче формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.

2. Формули та рівняння (за винятком, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку.

3. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом “де” без двокрапки.

Приклад - Густина (плотность) зразка , кг/м³, обчислюють за формулою:



= ,

де m - маса зразка, кг;

v - об'єм зразка, м³.

Посилання

У текстовому документі необхідні посилання на додатки, рисунки, таблиці, стандарти, технічні умови. Посилатися треба на документ у цілому або на його розділи. Наприклад, слід писати “... згідно з рисунком 1”.

Ілюстрації

1. Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті. Ілюстрації допускається розташовувати в кінці тексту. Ілюстрації повинні бути виконані згідно з вимогами стандартів ЕСКД і СПДС.

2. Ілюстрації слід нумерувати цифрами наскрізною нумерацією. Ілюстрації можуть мати підрисунковий текст. Слово “Рисунок” і назву розміщують після пояснювальних даних.

Приклад

Рисунок 1 - Деталі верстату

Додатки

Додатки слід оформляти як продовження основного документа, розташовуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті.

Додатки повинні мати спільну з рештою документа наскрізну нумерацію аркушів.

Якщо у тексті як додаток використовується документ, що має самостійне значення, його вміщують у додатку. Перед ним вміщують аркуш, на якому посередині друкують слово “Додаток____” і його назву, що може складатися з назви виробу та назви документа. У основному написі проставляють порядковий номер аркуша документа.

Таблиці

1. Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць відповідно до рисунку 3.

Таблиця -

номер назва таблиці

				Заголовки граф
Головка						Підзаголовки граф
						Горизонтальні
						рядки
	Боковик	Графи (колонки)

Рисунок 2

2. Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступному аркуші.

3. Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділів, за винятком таблиць, що наводяться у додатках.

4. Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами, крім першої великої і вміщують над таблицею. Назва має бути стислою і відбивати зміст таблиці.

5. Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату аркушу, частину таблиці можна переносити на наступний аркуш, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик.

6. Слово “Таблиця” - вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: “Продовження таблиці” - з зазначенням номера таблиці.

7. Заголовки граф починають з великої літери, а підзаголовки з малої, якщо вони складають одне речення з заголовком.

8. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять.

9. Розділять заголовки і підзаголовки боковика і граф діагональними лініями не допускається.

10. Графу “Номер за порядком” в таблицю включати не дозволяється.

11. За необхідності нумерації показників, поданні параметрів або інших даних порядкові номери слід зазначати у першій графі (боковику) таблиці, безпосередньо перед їх назвою у відповідності з рисунком 4.Перед числовими значеннями величин і позначенням типів, марок і т.ін. продукції порядкові номери не проставляють.

Таблиця...

Назва	З н а ч е н н я
показника	в режимі 1	в режимі 2
1 Струм колектора, А	5, не більше	7, не менше
2 Напруга, В	12	12
3 Опір навантаження,Ом	-	-

Рисунок 3

12 Якщо всі показники, що наведено у графах таблиці, визначені в одних і тих самих одиницях фізичних величин, то їх позначення необхідно розташовувати над таблицею праворуч у відповідності з рисунком 5.

Таблиця...

Розміри у міліметрах

Умовний прохід, Dу	D	L	L1	L2	Маса, кг, не більше
1	2	3	4	5	6
50	160	130	525	600	160
80	195	210			170

Рисунок 4

Список літератури

1. Список літератури, на яку є посилання в тексті конструкторського документа, виконують на окремому аркуші. У відповідних місцях тексту мають бути посилання.

2. Заголовок “Список літератури” виконують великими літерами, шрифтом згідно з вимогами ГОСТ 2.304-81

3. Перелік літератури подають у порядку, за яким вона вперше згадується в тексті. Порядкові номери у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання 1).

4. Список літератури розміщують перед додатками

Приклад

Панченко П.П., Славов В.П., Шмарчук В.А. Аграрна Історія України, - К., 1996.



4. Приклади виконання розділів розрахунково-графічної роботи

Приклад 1.

Завдання. Для деталі (додаток А згідно номера варіанта) необхідно одержати заготівку методом лиття в разову піщано-глинисту форму. Розробіть технологічний процес одержання виливка даним методом.

При виконанні завдання розробіть креслення:

а) модельно-ливарних указівок;

б) моделі;

в) стрижня;

г) стрижневого ящика.

а) модельно-ливарних указівок;

б) моделі;

в) стрижня;

г) стрижневого ящика.

Вихідні дані. У даному розділі приводяться креслення деталі відповідно до заданого варіанта (рис. 5), повна розшифровка матеріалу, застосовуваного для виготовлення деталі, клас точності і номер ряду припуску одержуваного виливка, тип виробництва (О - одиничне, С - серійне).

У розглянутому прикладі для виготовлення втулки використовується сірий чавун марки СЧ21 з межею міцності ув = 210 Мпа, клас точності одержуваного виливка - 9, номер ряду припуску - 7, виробництво - одиничне.



Рисунок 5. Втулка

Розробка креслення модельно-ливарних указівок Розробка модельно-ливарних указівок полягає в нанесенні на креслення деталі площини рознімання моделі і форми, припусків на механічну обробку, напусків, ливарних ухилів і інших елементів конструкції моделі і ливарної форми, що необхідні для виготовлення виливка. У результаті одержують розмічене креслення модельно-ливарних указівок. Розмічене креслення є основним технологічним документом, що визначає всі особливості виготовлення литий заготівлі.

При розробці креслення модельно-ливарних указівок на креслення деталі умовно наносять наступні елементи.

1. Площина рознімання моделі і форми, неї позначають РМФ (рознімання моделі, форми) і двома стрільцями з позначеннями В (верх) і Н (низ):

Положення площини рознімання повинне забезпечувати зручність формування, а також зборки ливарної форми і залежить від положення виливка у формі. При виборі положення виливка у формі необхідно дати можливість спрямованого і рівномірного затвердіння металу в напрямку прибутків (випоровши). Від положення виливка у формі залежить якість її поверхонь. Поверхні, що розташовуються у верхній частині виливка, часто уражаються газовими раковинами і жужільними включеннями. Тому оброблювані поверхні по можливості розміщають чи вертикально в нижній частині виливка. Кількість рознімань повинна бути мінімальним, а поверхні рознімання по можливості плоскими. При виборі площини рознімання необхідно забезпечити вилучення моделі з ливарної форми при формуванні і раціональне розміщення елементів ливникової системи Необхідно врахувати, що наявність рознімання може приводити до зсуву частин виливка відносно один одного. У зв'язку з цим бажано весь чи виливок її велику частину розташовувати в одній частині форми, краще в нижній.

Для розглянутого приклада переважно вертикальне положення виливка з розміщенням у нижній частині форми (рисунок 6).

Рисунок 6. Втулка. Модельно-ливарні вказівки

2. Припуски на механічну обробку - шари металу, що видаляються в процесі механічної обробки виливка з її оброблюваних поверхонь для забезпечення заданої геометричної точності і якості поверхні. Припуски позначають тонкими лініями, не витримуючи масштаб, у поверхонь, де зазначений знак шорсткості . Інші поверхні обробці не підлягають, на що вказує знак у правому куті ескізу (рисунок 6). Величину припуску на механічну обробку вказують числом перед знаком шорсткості або лінійним розміром.

Значення припусків на механічну обробку призначають у залежності від класу точності номінальних розмірів виливка і номери ряду припусків відповідно до ГОСТ 26645-85. У завданні в навчальних цілях використовується спрощена методика призначення припусків, що здійснюється в наступній послідовності:

- по кресленню (рисунок 5) визначають номінальні розміри оброблюваних елементів деталі;

- по номінальним розмірам оброблюваних елементів і класу точності виливка призначають допуски (див. табл. Г.1). Допуски розмірів виливка, утворені однією напівформою, установлюють на 1-2 класу точніше заданого. Так як при вертикальному розташуванні виливка розміри утворені однією напівформою (рисунок 6), на всі розміри призначається 8-й клас точності.

- по призначеному допуску і номеру ряду припуску установлюють значення припуску (див. табл. Г.2).

Отвори невеликого діаметра, шпонкові пази, фаски ускладнюють технологічний процес одержання виливка. На такі елементи для підвищення технологічності виливка припуски не призначають, а цілком одержують механічною обробкою.

На кресленні модельно-ливарних указівок на ці елементи призначають напуски, що позначають, перекреслюючи елемент тонкою суцільною лінією. У даному прикладі напуск призначений на отвір діаметром 12 мм.

По набутих значеннях припусків і номінальних розмірів деталі визначаємо розміри відливання. Розміри відливання визначаємо по формулі:

L₀=L_Д±Z

де L₀ - номінальний розмір відливання, мм;

L_Д - номінальний розмір деталі, мм;

Z - припуск на механічну обробку, мм.

При визначенні розміру відливання L₀ необхідно врахувати, що припуск Z призначений на сторону, і його значення подвоюються (Z·2) для діаметральних розмірів. При цьому значення припуску береться із знаком «плюс» (+2·Z) для зовнішніх розмірів, знак «мінус» (-2·Z) - для внутрішніх.

Звертаємо увагу на розрахунок розмірів відливання, що мають загальну базову поверхню.

Зверніть увагу на розрахунок розмірів виливка, що мають загальну базову поверхню (у прикладі розміри 10 і 312 мм). У даному випадку встановлюється загальний припуск на механічну обробку поверхні, величина якого дорівнює припуску більшого за значенням розміру (312мм).

Значення припусків і розмірів відливання приведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Припуски на механічну обробку і розміри відливання

Номінальний розмір деталі LД, мм	Клас точності	Допуск, мм	Номер ряду припуску	Припуск на сторону Z, мм	Розмір відливання L0, мм
Ш 256	8	2,0	7	3,0	Ш 262,0
Ш192	8	1,8	Необроблювана поверхня	Ш192,0
Ш 80	8	1,4	7	2,5	Ш75,0
Ш 12	Напуск
112	Напуск
312	8	2,0	7	3,0	318,0
200	8	1,8	7	2,8 3,0	-203,0

3. Формувальні ухили полегшують вилучення моделі з форми. Ухили надаються вертикальним поверхням моделей, що не має конструктивних ухилів у напрямку витягу їх з форми. Значення ухилів регламентовані стандартами (див. табл. Г. 3) і залежать від матеріалу моделі і висоти формотворної поверхні. На кресленні модельно-ливарних вказівок ухили позначаються тонкою суцільною лінією, а їхні значення можуть вказуватися в кутових чи лінійних величинах.

Значення формувальних ухилів дерев'яної і металевої моделей розглянутого приклада приведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Формувальні ухили. Вертикальне виконання

Висота формотворної поверхні, мм	Формувальний ухил, мм
312-200=112	0°32'	1,1
200	0° 22'	1,6

4. Контури стержня із стержневими знаками позначаємо тонкими лініями і штрихуванням біля контуру, а також буквами «Ст.» з вказівкою порядкового номера. На зображенні стержня указуємо роз'єм стержневого ящика знаком і напрям його набивання стержневою сумішшю. Звертаємо увагу на відмінність в конструкції стержневих знаків: конусні знаки - біля вертикального стержня і циліндрові знаки - біля горизонталь. Між ливарною формою і стержневими знаками передбачаємо технологічні зазори. Величина зазорів при виконанні завдання приймається рівною 0,2 мм.

Довжину стержневого знаку визначаємо виходячи з діаметру і довжини стержня (див. табл. Г.4) і при горизонтальному розташуванні ливарної форми дорівнює 55 мм. При вертикальному розміщенні ливарної форми спочатку призначаємо висоту нижнього знаку (див. табл. Г.5) . Висота нижнього знака для розглянутого приклада (рисунок 2) дорівнює 50 мм. Висоту верхнього знака приймають рівній половині нижнього - 25 мм. Ухили знакових частин для вертикального стержня приймаємо рівними для нижнього стержня 10°, для верхнього -15°.

5. Елементи ливникової системи (ливникову чашу, стояк, шлакоуловлювач, живильник і випори) зображуємо суцільними тонкими лініями.

При нанесенні на креслення модельно-ливарних вказівок елементів литниковой системи звертаємо увагу на правильність установки випорів. Випори для виходу повітря, що витісняється з форми,, контролю за заповненням ливарної форми і живлення відливання рідким металом в процесі її усадки. Випори, що не сполучаються з атмосферою, називають прибутками. Прибутки встановлюють на наймасивніших частинах відливання і на кресленні позначаємо словом «Прибуток» з вказівкою порядкового номера. За наявності декількох однакових прибутків їм привласнюють один і той же номер, указуючи в позначенні. загальна кількість (наприклад, прибуток № 1; 2 шт.). Розрахунок розмірів "елементів ливникової системи в завданні не передбачені.

Даний розділ виконаного завдання повинний містити креслення модельно- ливарних указівок (рисунок 6), таблиці значень припусків, розмірів виливка (табл. 1) та формувальних ухилів (табл. 2).

Розробка креслення моделі, стрижня і стрижневого ящика. При розробці креслень моделі, стержня і стержневого ящика звертаємо увагу на роль окремих частин цих елементів у формуванні конфігурації і розмірів відливання.

Модель має конфігурацію зовнішньої поверхні відливання; її виготовляють з деревини. Внутрішня поверхня відливання утворюється за допомогою стержня, який виготовляють із стержневої суміші. Конфігурація зовнішньої і внутрішньої поверхонь відливання визначається кресленням модельно-ливарних вказівок і включає припуски, напуск, формувальні ухили і ливарні радіуси. Оскільки процес охолоджування металу в ливарній формі супроводжується лінійною усадкою, то при розрахунку розмірів моделі і стержня необхідно врахувати величину усадки. Величина лінійної усадки для сталевих виливків у середньому складає 2 %, чавунних - 1 %. Розрахунок розмірів моделі і стрижня роблять по формулі

L_MC=L₀ + Y

де L_MC - номінальний розмір моделі або стрижня, мм;

Y - величина усадки, мм.

При виготовленні моделей і стержневих ящиків мають місце відхилення розмірів, які регламентовані стандартами. Значення граничних відхилень Моделі і стрижні виготовляють зі стрижневими знаками. Форма знакових частин моделі і стрижня визначена кресленням модельно-ливарних указівок. Знаки на моделі утворять у ливарній формі порожнини, у які поміщають знакові частини стрижня. Таким чином, знакові частини моделі і стрижня не визначають конфігурацію виливка, а використовуються для фіксації стрижня в ливарній формі. Тому при розрахунку розмірів знакових частин моделі і стрижня величину лінійної усадки не враховують. Для одержання технологічних зазорів між ливарною формою і знаковими частинами стержня відповідні розміри знакових частин моделі збільшують на величину зазору (0,2 мм).

При виготовленні моделей і стрижневих шухляд мають місце відхилення розмірів, що регламентовані стандартами. Значення граничних відхилень на розміри моделей і стрижневих шухляд визначають за даними, приведеним у таблиці Г.6.

Розміри моделі, стрижневої шухляди і стрижня розглянутого приклада при вертикальному розташуванні виливка приведені в таблицях 4-5. При розрахунку розмірів модельного комплекту для горизонтального розташування виливка в навчальних цілях прийнято, що матеріалом виливка є сталь.

Конструкції моделей і стрижневих шухляд визначаються кресленням модельно-ливарних указівок. Вони можуть бути нероз'ємними і рознімними. Частини рознімних моделей і стрижневих шухляд центруються відносно один одного за допомогою дерев'яних чи шипів металевих штифтів. Моделі і стрижневі ящики виготовляють з різних матеріалів. Дерево (ялина, сосна, береза) використовується в одиничному і дрібносерійному виробництві для моделей будь-яких розмірів і будь-якої складності, метал (алюмінієві сплави, бронза, латунь, чавун) - у серійному і масовому виробництві. У зв'язку з цим при виконанні креслення моделі і стрижневого ящика вкажіть спосіб центрування рознімних моделей і стрижневих ящиків , а також штрихування відповідно до обраного матеріалу.

Креслення моделі, стрижневого ящика і стрижня розглянутого приклада при вертикальному розташуванні відливки приведені на малюнках 5-9. Даний розділ виконаного завдання повинний містити таблиці розмірів і креслення моделі, стрижня і стрижневої шухляди (табл. 3-5, мал. 7-9).

Таблиця 3. Розміри моделі

Розмір виливка	Усадка	Усадка	Розмір моделі
Lо, мм	%	Y, мм	L мс, мм
Ш262,0	1,0	2,6	ш264,6±1,4
Ш192,0	1,0	1,9	ш193,9±1,2
318,0	1,0	3,0	321,0±1,4
203,0	1,0	2,0	205,0±1,2

Таблиця 4. Розміри стрижня і стрижневого ящика

Розмір відливання, L0, мм.	Усадка, %	Усадка Y, мм	Розмір стержня LМС, мм	Розмір знаку, мм	Розмір ящика LМС, мм
Ш75,0	1,0	0,8		Ш75,8	Ш75,8±1,0
318,0	1,0	3,0	321,0	Висота:	396,0+1,4 25,0 ±0,7 50,0±0,7
				"верх" - 25,0 "низ" - 50,0

Таблиця 5. Розміри знакових частин моделі

Розмір знака на стрижні, мм	Зазор, мм	Розмір знака на моделі, мм
Ш75,8	2х0,2	Ш 76,2±1,0
50,0	-	50,0±0,7
25,0	0,2	25,2±0,7



Рисунок 7. Втулка. Модель

Рисунок 8. Втулка. Стержень

Рисунок 9. Втулка. Стержневий ящик



Приклад 2

Для деталі необхідно одержати заготівку методом вільного кування на молоті. Розроблюємо технологічний процес отримання поковки даним методом. При виконанні завдання потрібно:

а) розробити креслення поковки;

б) визначити масу, розміри та вид початкової заготовки;

в) визначити техніко-економічні показники розробленої поковки;

г) визначити температурний режим кування і тип нагрівального пристрою;

д) вибрати устаткування для формоутворення розробленої поковки;

е) розробити технологічну схему формоутворення поковки.

Вихідні дані У даному розділі приводиться креслення деталі відповідно заданого варіанту (рисунок 10) і повне маркування матеріалу, що застосовується для виготовлення деталі

Рисунок 10. Вал

Для виготовлення валу використовується сталь 35 - конструкційна, вуглецева, якісна із змістом вуглецю 0,35%.

Визначення припусків і розробка креслення поковки. Від обробленої деталі поковка відрізняється розмірами, збільшеними на величину припусків на механічну обробку; менш жорсткими допусками на розміри, а також спрощеною формою, більш зручною для кування. Припуски на механічну обробку частіше за все призначаються на всі розміри деталі, що пов'язане з наявністю дефектного поверхневого шару, значних геометричних погрішностей форми і розмірів поковки.

Велике практичне значення мають напуск при проектуванні поковок валів з уступами, виступами і виїмками.

Уступ - це будь-яка ділянка поковки, діаметр якої більше хоча б однієї з прилеглих ділянок.

Виїмка - ділянка поковки, діаметр якої менше діаметрів обох прилеглих ділянок.

Виступ - ділянка поковки, діаметр якої більше діаметра обох прилеглих ділянок.

Кування коротких уступів і уступів з малою висотою економічно недоцільне. В таких випадках форму поковки спрощують, призначаючи напуск.

Основні припуски і граничні відхилення ±Д/2. для поковок, одержуваних куванням на молотах по ГОСТ 7829-70, слід призначати відповідно до малюнка 11 і наступними вимогами:

Рисунок 11. Схема призначення припусків і допусків



припуски і граничні відхилення ±Д/2 на діаметральні розміри призначають залежно від загальної довжини деталі L (див. табл. Д.1);

припуск д на загальну довжину деталі приймають рівним 2,5 припускам на діаметр найбільшого перетину;

граничні відхилення ±Д/2 на загальну довжину деталі приймають рівним 2,5 відхиленням на діаметр найбільшого перетину;

припуски на довжину уступів і виступів приймають кратними припуску на діаметр найбільшого перетину згідно малюнку 15. При цьому довжину уступів і виїмок на кресленні поковки указують від єдиної базової поверхні;

за базову поверхню приймають торець виступу найбільшого перетину поковки, що не є торцем поковки;

граничні відхилення ±Д/2 на довжину уступів і виступів приймають рівними 1,5 відхиленням діаметра найбільшого перетину згідно рисунку 11.

Призначивши припуски і граничні відхилення визначаємо розміри поковки, перевіряємо здійснимість її елементів: уступів і виїмок. Уступ поковки вважається нездійсненним, якщо виконується одна з наступних умов:

значення висоти уступу менше 4 мм;

значення довжини уступу менше 40 мм.

Виїмка вважається нездійсненною, якщо виконується наступна умова: значення довжини виїмки менше 100 мм.

Якщо елемент поковки визначений як нездійсненний, то його доводять до здійснимого розміру за рахунок напуску з боку будь-якого з торців з умови, щоб об'єм напуску був мінімальним. В таблиці 6 приведені значення припусків, граничних відхилень і діаметральних розмірів поковки для даного прикладу (рисунок 10). Припуски і граничні відхилення ±Д/2 діаметрів D призначені для діапазону довжини деталі L понад 500 до 800 мм, а діаметральні розміри поковки визначені згідно рисунку 15



Таблиця 6. Визначення діаметральних розмірів поковки

Діаметр деталі D, мм	Припуски і граничні відхилення (±Д /2), мм	Розміри поковки, мм
Ш120	10 ±3	Ш 130 ±3
Ш90	9±3	Ш 99 ±3
Ш76	9±3	Ш 85 ± 3

Для призначення припусків, граничних відхилень, розрахунку лінійних розмірів поковки визначають діаметр найбільшого перетину. В даному завданні діаметр 120 мм. Припуски і граничні відхилення ± Д /2 лінійних розмірів деталі приймають кратними припуску і граничним відхиленням ± Д /2 діаметру 120 мм, тобто (10 ±3) мм.

Лінійні розміри поковки валу наведені в таблиці

Під час розрахунку лінійних розмірів поковки враховуємо напрям припуску, що призначається. Якщо припуск, що призначається, приводить до збільшення номінального розміру деталі, то при розрахунку розміру поковки він береться із знаком "плюс", якщо до зменшення - із знаком "мінус".

Таблиця 7. Визначення лінійних розмірів поковки

Номінальні розміри деталі, мм	Припуски і граничні відхилення (±Д /2), мм	Розміри поковки, мм
670	(1,2510 +1,2510) ±(2,53)	695 ± 7,5
350	(-0,7510 + 0,7510) ±(1,53)	350 ±4,5
300	(1,2510 + 0,7510) ±(2,03)	320 ± 6,0
250	(-0,7510-0,7510) ±(1,53)	235 ±4,5
200	(-0,7510 + 0,7510) ±(1,53)	200 ±4,5
150	(-0.7510-0.7510) ±(1,53)	135±4,5

Після призначення припусків і визначення розмірів поковки проводять перевірку здійснимості уступів, виїмок відповідно до умов, вказаних вище. Дана поковка містить:

виїмку завдовжки 35 (235-200) мм;

кінцевий уступ заввишки 7 ((99-85)/2) мм і завдовжки 25 (695-(320+350)) мм

Виїмка завдовжки 135 мм здійснима, оскільки її довжина перевищує 100 мм

Виїмка завдовжки 35 мм не здійснима, оскільки її довжина менше 100 мм В цьому випадку її не виконують, призначаючи напуск, збільшенням діаметра виїмки до діаметра сусіднього виступу 99 мм

Кінцевий уступ заввишки 7 мм і завдовжки 25 мм не здійснимий, оскільки його довжина менше 40 мм Уступ не виконують, призначаючи напуск, збільшенням меншого діаметра уступу до діаметра сусіднього виступу 99 мм

Остаточні розміри поковки валу з призначеними припусками і напуском приведені на рисунку 12.

Рисунок 12. Вал. Поковка

Визначення маси, розмірів і виду вихідної заготівки. Масу вихідної заготівки визначаємо як суму мас поковки і технологічних відходів Види технологічних відходів залежать від вживаного технологічного, процесу і заготівки. В загальному випадку, що використовується, технологічні відходи включають відходи на угар , що утворюються в результаті утворення окалини при нагріві вихідної заготівки; відходи прибуткової і донної частини при куванні заготівки із злитка; відходи на видру при куванні порожнистих заготівок; кінцеві відходи. Визначальними чинниками при виборі вигляду вихідної заготівки служать маса поковки і марка матеріалу. Якщо маса поковки не перевищує 200 кг, то в якості вихідної заготівки застосовують прокат. При масі поковки від 200 кг до 800 кг можливі вживання прокату і злитків. При масі поковки більше 800 кг застосовують злитки.

Вихідні дані виконуваного завдання розраховані на застосування в якості вихідної заготівки прокату, технологічні відходи якого включають відходи на угар і кінцеві відходи.

Розрахунок маси поковки починають з визначення її об'єму. Для підрахунку об'єму V_пок, см³, поковку розбивають на елементарні частини і визначають об'єм за формулою:

де V₁, V₂, V₃ - об'єми виступів і виїмок, см³;

D₁, D₂, D₃ - діаметри виступів поковки, см;

l₁, l₁, l₁ - довжини виступів і виїмок, см.

Визначення об'єму поковки проводимо за її номінальними розмірами без урахування граничних відхилень.

Масу G_ПОК, кг, поковки підраховують по формулі:

G_пок = 10^-3 · V_пок · с = 10^-3 · 6856,6 · 7,85 = 53,8

де с- густина матеріалу, рівна для сталі 7,85 г/см³.

Кінцеві відходи при куванні призначаються з метою видалення дефектного шару на торцях поковки і формування остаточної довжини поковки на завершальній операції.

Довжина лівого кінцевого відходу L₁, см



Де D₁-діаметр лівого кінцевого виступу поковки, см

Довжина правого кінцевого відходу L₃, см

L₃ = 0,35 · D₃ + 1,5 = 0,35 · 9,9 + 1,5 = 5,0

де D₃ - діаметр правого кінцевого виступу поковки, см

Маса кінцевих відходів G_ОТХ., кг.

Визначення маси Gзаг, кг, вихідної заготівки проводять з урахуванням відходів на чад з розрахунку, що втрати складають 6,0% маси металу, що нагрівається:

Основною формоутворювальною операцією при отриманні поковок даного класу є протяжка. Протяжка полягає в зменшення площі поперечного перетину заготівки при збільшенні її довжини. Протяжку здійснюють послідовними ударами бойок молота на окремі ділянки заготівки, що примикають один до іншого, з подачею заготівки уздовж осі і поворотами її на 90° уздовж цієї осі.

Для розрахунку розмірів вихідної заготівки під поковку, одержувану протяжкою, визначають максимальний поперечний перетин поковки Fmax, см2



де D1 - діаметр поковки на ділянці максимального поперечного перетину (рисунок 12), см.

Площа поперечного перетину F'заг, см2, початкової заготівки визначають по формулі

де у- ступінь уковки (у=1,3-1,5 при отриманні поковки з прокату).

Ступінь уковки є технологічним показником процесу кування. Очевидно, чим вище значення ступеня уковки, тим краще проковує метал, тим вище його механічні властивості.

Отримані значення площі поперечного перетину вихідної заготівки F_заг уточнюємо, вибираючи по ГОСТ380-88 "Сталь гарячекатана кругла" найближче більше із стандартних значень площі поперечного перетину прокату F_заг. Для даного прикладу уточнене значення площі поперечного перетину початкової заготівки F_заг=176,7 см² при діаметрі 150 мм.

Для розрахунку довжини початкової заготівки визначаємо об'єм V_заг, см³ вихідної заготівки

Довжину початкової заготівки Lзаг, см, розраховують по формулі:



В результаті проведеного розрахунку як вихідна заготівка для поковки валу вибраний прокат круглого перетину із сталі 35 діаметром 150 мм, завдовжки 485 мм, площею поперечного перетину 176,7 см².

Визначення техніко-економічних показників розробленої поковки.

Показниками процесу кування, що характеризують його ефективність, є коефіцієнт використовування металу і коефіцієнт вагової точності. Для визначення цих показників розраховують масу Gдет, кг, деталі (мал. 1), застосовуючи підхід, що використався при розрахунку маси поковки:

Де d₁, d₂, d₃ - діаметри елементів деталі, см;

І₁', І₂', І₃' - довжини елементів деталі, см;

Коефіцієнт використовування металу визначають я відношення маси деталі до маси заготівки:

0,61;

де К_вм- коефіцієнт використовування металу.

Коефіцієнт вагової точності визначають як відношення маси деталі до маси поковки:

0,76;



К_ВТ - коефіцієнт вагової точності.

Коефіцієнти використовування металу і ваговий точності можуть бути використані для порівняння ефективності альтернативних технологічних процесів отримання заготівки. Чим вище значення цих показників, тим вище економічна ефективність розробленого технологічного процесу отримання заготівки.

Визначення температурного режиму кування і типу нагрівального пристрою. Температурний режим кування включає два основні показники - інтервал температур, в якому проводять кування, і тривалість нагріву вихідної заготівки.

Тривалість нагріву Т, годин, орієнтовно визначать за допомогою формули Н.М. Доброхотова

0,60 год;

- коефіцієнт, що враховує спосіб укладки заготівок в печі (при нагріві однієї заготівки =1,0);

-коефіцієнт, що враховує хімічний склад сталі (для низько вуглецевих і низьколегованих сталей =10,0);

D- діаметр початкової заготівки, м.

Температурний інтервал кування - діапазон температур металу початкової заготівки, в межах якого метал найбільш пластичний і володіє мінімальним опором деформації. Інтервали між максимальною і мінімальною температурами для вуглецевих сталей встановлюють по діаграмі стану залізо-вуглець (рисунок 13)



Рисунок 13. Температурний інтервал кування вуглецевих сталей

Відповідно до приведеної діаграми для даного прикладу визначені температура початку кування = 1250°С і температура кінця кування = 800°С по відомому вмісту вуглецю в сталі.

Для того, щоб знати, яким часом можна розташовувати для виконання кувальних операцій, при визначенні температурного режиму кування проводять облік швидкості охолоджування нагрітої заготівки. Якщо охолоджування заготівки відбувається з високою швидкістю, - а часу охолоджування недостатньо для, виконання кувальних операцій, то проводять додатковий підігрів заготівки. В даному прикладі при визначенні відходів на чад проведений облік відходів із застосуванням додаткового підігріву заготівки.

Нагрівальні пристрої, які застосовують для нагріву заготівок, підрозділяють на нагрівальні печі і електронагрівальні пристрої.

До нагрівальних печей відносять камерні, методичні і електричні печі опору. Камерні печі періодичної дії застосовують на виробництві, де часто міняється типорозмір заготівок, що нагріваються. Методичні печі є печами безперервного нагріву, їх застосовують для нагріву заготівок в прокатних і ковальсько-штампувальних цехах. Печі опору частіше за все використовують для нагріву кольорових сплавів.

До електронагрівальних пристроїв відносять індукційні пристрої і пристрої електроконтактного нагріву. Індукційні пристрої використовують для нагріву заготівок діаметром до 200 мм, пристрої електроконтактного нагріву - 75 мм. Застосовують електронагрівальні пристрої тільки при нагріві достатньо великої кількості однакових за розмірами заготівок.

При виконанні завдання необхідно вибрати тип нагрівального пристрою стосовно умов дрібносерійного виробництва.

Виконаний розділ даного завдання повинен включати схему визначення температурного інтервалу кування (рисунок 13), температури початку і кінця кування, тип вибраного нагрівального пристрою.

Вибір устаткування для формоутворення поковки. Машинне кування проводять на кувальних молотах і кувальних гідравлічних пресах. В вихідних даних даного прикладу передбачено отримання поковки методом кування на молоті.

Молот - машина динамічної ударної дії. Основними типами молотів для кування привідні - пневматичні і пароповітряні. Пневматичні молоти застосовують для кування заготівок масою до 20 кг, пароповітряні - 20-350 кг.

В даному розділі, використовуючи раніше отримані дані про масу поковки, назвіть одного з типів молотів для отримання розробленої поковки.

Розробка технологічної схеми формоутворення поковки.

Процес кування складається з чергування в певній послідовності основних і допоміжних операцій.

Кожна основна ковальська операція визначається характером деформації і вживаним інструментом.

Як основна формоутворювальна операція у виконуваному завданні використовується протяжка. Протяжка здійснюється плоскими і вирізними бойками. При протяжці на плоских бойках в центрі виробу можуть виникати (особливо при протяжці круглого перетину) значні розтягуючі напруги, які приводять до утворення осьових тріщин. При протяжці круглого перетину на кругле у вирізних бойках сили, направлені з чотирьох сторін до осьової лінії заготівки, сприяють більш рівномірному перебігу металу і усувають можливість утворення осьових тріщин.

Протягування поковки в даному завданні здійснюють в декілька переходів (табл. 13) При цьому формоутворення здійснюють поетапно: від елемента з максимальною площею поперечного перетину до елемента з мінімальною площею поперечного перетину.

В розглянутому прикладі спочатку одержують виступ діаметром (130±3) мм, потім - виступ діаметром (99+3) мм і виїмку діаметром (85+3) мм.

Як допоміжна операція використовують операцію розмітки лінійних розмірів елементів, одержуваних протяжкою.

При розрахунку проміжних розмірів необхідно врахувати кінцеві відходи, довжина яких визначалася раніше. Наприклад, розмір 381 мм включає довжину (320+6)мм виступу діаметром (130±3)мм і довжину кінцевого відходу L1= 61 мм

При розрахунку довжини ділянки під виїмку використовують принцип постійності об'ємів. Довжину ділянки l_Р, мм, визначають по формулі

де lв, Dв - довжина і діаметр одержуваної виїмка мм;

lp, Dp - довжина і діаметр ділянки, що розмічається під виїмку, мм

Даний розділ виконаного завдання повинен включати схему формоутворення (табл. 8), розрахунки розмічальних розмірів і пояснення до них.



Таблиця 8. Схема формоутворення поковки валу

Ескіз	Зміст переходів
	Початкова заготівка: сталь 20, гарячекатана, кругла ГОСТ 380-88
	Протягнути початкову заготівку на діаметр (66±2)мм Намітити під уступ довжину 100мм.
	. Протягнути початкову заготівку на діаметр (45±2)мм Намітити під уступ довжину 50мм.
	Протягнути початкову заготівку на діаметр (35±2)мм Намітити загальну довжину поковки під обрубування на розмір (265±5)мм
	Обрубати поковку на розмір (265±5)мм



Перелік рекомендованої літератури

Дальский A.M. и др. Технология конструкционных материалов. - М.: Машиностроение, 1977.

Дальский A.M. и др. Технология конструкционных материалов. - М.: Машиностроение, 1985.

Прейс Г.А. и др. Технология конструкционных материалов. - К.: Высшая школа, 1984.

Практика маркировки и расшифровки машиностроительных материалов. - Сумы: СумГУ, 1995.

Ласкорин Б.Н. Безотходное производство в металлургии. - М.: Металлургия, 1988.

Ансеров Ю.М. Машиностроение и охрана окружающей среды. -Ленинград.: Машиностроение, 1979.

Брюханов A.M. Ковка и об...