Стан штучного антитоксичного імунітету до дифтерії у дітей, хворих на гострі гломерулонефрит та пієлонефрит
Вплив гострого гломерулонефриту на напруженість активного штучного імунітету до дифтерії у дітей, що були вакциновані раніше, оцінка тривалості. Залежність рівнів показників клітинного та гуморального параметрів імунітету у хворих і тих, що перехворіли.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.08.2013 |
| Размер файла | 31,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук
Стан штучного антитоксичного імунітету до дифтерії у дітей, хворих на гострі гломерулонефрит та пієлонефрит
Загальна характеристика роботи
гострий гломерулонефрит імунітет гуморальний
Актуальність теми. Епідемія дифтерії в Україні засвідчила, що у профілактиці хвороби пріоритетним є удосконалення системи імунізації дітей, підлітків та дорослих. Важливе значення у проведенні профілактичних щеплень мають протипоказання до них, а також стан імунітету особи, якій проводиться щеплення.
Нині перелік протипоказань до проведення профілактичних щеплень мінімізовано. Проте, внаслідок вакцинації дітей, які перенесли гострі та хронічні захворювання, незалежно від стану ремісії чи загострення, основна недуга може загостритися або призвести до зниження напруженості імунітету (Поляков В.Є., Пяліна В.М., 1995; Чудна.М., Брижата С.І., Козлова І.А., 1995; Подаваленко А.П., 1997;).
Діти, що страждають на хвороби нирок, потребують особливої уваги у підході до імунопрофілактики дифтерії, адже захворювання нирок складає 14% у структурі патологій дитячого віку. Але традиційно цим дітям проводиться активна імунізація проти дифтерії звичайним методом. При цьому залишаються нез'ясованими результати імунізації дітей, хворих на гломерулонефрит та пієлонефрит (Никитенко Л.А., Скиба С.І., Голодець М.В., 1976; Азикурі О.І., 1985; Калугіна Г.В., Клушанцева М.С., Анікеєва Л.Ф., 1985).
Враховуючи поодинокі повідомлення у літературі про стан протидифтерійного імунітету у дітей, які перенесли гостру та хронічну патологію нирок, необхідно було визначити тривалість впливу окремих найбільш розповсюджених захворювань нирок у динаміці на рівень специфічних антитіл до дифтерії. Аналізуючи стан імунітету до дифтерії у дітей, що страждають захворюваннями нирок - гострим гломерулонефритом та гострим пієлонефритом, дійшли висновку, що вивчення активного штучного імунітету до дифтерії проводилося досі на малочисельному клінічному та експериментальному матеріалі, без урахування динаміки та нагляду у віддалені періоди реконвалесценції.
Мета дослідження:
Оптимізувати методичні підходи до специфічної імунопрофілактики дифтерії у дітей, хворих на гострі гломерулонефрит та пієлонефрит.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі окремі завдання:
1 - вивчити вплив гострого гломерулонефриту (ГГН) на напруженість активного штучного імунітету до дифтерії у дітей, що були вакциновані раніше;
2 - встановити тривалість впливу гострого пієлонефриту (ГПН) на напруженість імунітету до дифтерії у раніше імунізованих дітей;
3 - оцінити у динаміці залежність рівнів показників клітинного та гуморального параметрів імунітету у дітей хворих і тих, що перехворіли на ГГН та ГПН;
4 - розробити критерії індивідуального підходу при проведенні щеплень дітей, що нездужали на ГГН та ГПН.
Наукова новизна отриманих результатів. Вперше у динаміці з'ясовано вплив ГГН та ГПН на імунітет дітей, які раніше отримали щеплення проти дифтерії. Встановлено, що відновлення специфічного імунітету тих, що нездужали на ГГН та ГПН, триває впродовж 6 місяців періоду реконвалесценції. Виявлено, що інтеграційний процес клітинної та гуморальної ланок імунітету у хворих і перехворілих дітей нормалізується за 3-6 місяців періоду реконвалесценції. Це дозволило визначити можливі строки індивідуальної імунокорекції такої групи дітей і тактику її проведення.
Практична значущість отриманих результатів. Проведені дослідження надали можливість сформулювати критерії виділення груп «ризику» серед дітей зі зниженими показниками імунологічної резистентності для адекватної імунопрофілактики дифтерії. Встановлені певні особливості тактики лікаря у проведенні специфічної профілактики дітей, залежно від їхнього віку та часу, який пройшов після виписування зі стаціонару. Розроблені нами і надіслані для розгляду до МОЗ України критерії щодо удосконалення імунопрофілактики дифтерії дітей, що перехворіли на гострі хвороби нирок.
Особистий внесок автора. Автором особисто обстежено 196 дітей віком від 1,5 до 14 років, що страждали гострими патологіями нирок. 101 з них хворіли на гострий гломерулонефрит, а 95 дітям було діагностовано гострий пієлонефрит. До групи порівняння увійшли 127 здорових дітей різного віку. Усі досліджувані були вакциновані та ревакциновані згідно з календарем щеплень. Автор визначала у динаміці титри специфічних антитіл до дифтерії у хворих дітей, а також вивчала показники клітинної і гуморальної ланок їхнього імунітету.
Розроблено анкету, що дозволяє фіксувати раніше перенесені дитиною захворювання, а також спадкові прояви окремих хвороб, терміни вакцинації та ревакцинації проти дифтерії, а також показники титрів специфічних антитіл та показники клітинної та гуморальної ланок імунітету.
Здійснено статистичну обробку цифрових результатів дослідження.
Апробація роботи. Основні положення дисертації стали темами доповідей і обговорень науково-практичної конференції «Актуальные вопросы микробиологии и клиники инфекционных болезней». (Харьков 1994 г.), «ХІІІ-го з'їзду Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного» (Київ-Вінниця, 1996); регіональної науково-практичної конференції «Епідеміологія, екологія та гігієна» (Харків, 1999); наукової конференції молодих вчених ХДМУ «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2000); Пленуму Українського науково-медичного товариства мікробіологів, епідеміологів, паразитологів ім. Д.К. Заболотного (Одеса, 2000).
Результати досліджень представлені в учбовому посібнику для студентів медичних вузів, лікарів-інтернів, лікарів-імунологів «Вакцинопрофілактика заразних хвороб», підготовленому автором разом з викладачами кафедри епідеміології і рекомендованому до видання Вченою Радою ХДМУ. Учбовий посібник використовується у навчальному процесі на кафедрі епідеміології Харківського державного медичного університету, Харківської академії післядипломної підготовки лікарів, Київському національному медичному університеті, Одеському державному медичному університеті.
За матеріалами дисертації розроблені практичні рекомендації по удосконаленню імунопрофілактики дифтерії серед дітей, хворих на гострі гломерулонефрит та пієлонефрит для практики системи охорони здоров'я.
Публікації. На матеріалах дисертації опубліковано 8 наукових праць, 3 із них у фахових виданнях
Обсяг і структура дисертації. Роботу написано на 162 сторінках друкованого тексту. Вона складається зі вступу, огляду літератури, 6 глав власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій. Список літератури включає 223 джерела вітчизняних та іноземних авторів. Матеріали дисертації ілюстровано 30 таблицями 10 малюнками та 1 додатком.
Матеріали і методи дослідження
гострий гломерулонефрит імунітет гуморальний
Автор спостерігала 196 дітей, що страждали гострими патологіями нирок. Робота проводилася у 16-ій дитячій клінічній лікарні, яка є клінічною базою кафедри дитячих хвороб Харківського державного медичного університету. Вік дітей складав від 1,5 до 14 років. 101 дитина із вказаної загальної кількості хворіла на гострий гломерулонефрит (ГГН), 95 - на гострий пієлонефрит (ГПН). Титри специфічних антитіл у цих пацієнтів визначали в динаміці: при вступі до лікарні - І етап дослідження; при виписуванні з лікарні - ІІ етап дослідження; за 1 - 1,5 місяці після лікування у клініці - ІІІ етап дослідження; за 3 місяці реконвалесценції - ІV етап дослідження та у більш віддалені періоди - за 6 місяців реконвалесценції у дітей, що нездужали нефритами - V етап дослідження.
Крім визначення специфічних антитіл, у хворих дітей вивчалися показники клітинної та гуморальної ланок імунітету. Ці дослідження також проводилися у динаміці. Контрольну групу склали 127 здорових дітей різного віку. Усі досліджувані з нефропатологією були поділені на 4 групи згідно різних вікових категорій, та щепного анамнезу. Групи формувалися з урахуванням термінів вакцинації та ревакцинації. Діти були розподіленні на такі групи враховуючи те, що у віковій групі від 1,5 до 3 років закінчена вакцинація проти дифтерії, та проведена вже І ревакцинація. Вікова група від 4 до 6 років очікує другу ревакцинацію. Вікова група від 7 до 10 років вже отримала другу ревакцинацію і чекає на третю, а вікова група від 11 до 14 років отримала третю і чекає на четверту ревакцинацію. В зв'язку з цим діти мають неоднакові показники імунітету до дифтерії. Отже, перша група (від 1 до 3 років) склала 49 малюків; друга (від 4 до 6 років) - 36 дітей; третя група (від 7 до 10 років) - 49 і четверта (від 11 до 14 років) - 62 дитини. Кров для досліджень брали у хворих дітей у стаціонарних умовах при вступі, при виписуванні, а також у найбільш віддалені строки - за 1,5, 3 та 6 місяців після хвороби. Забирання крові здійснювалося з пальця у кількості 0,5 мл. Для поглибленого імунологічного обстеження брали кров з вени у кількості до 5 мл. У процесі обстеження у дітей вивчали анамнези щеплень (форма №63-У); історії розвитку дитини (форма №112-У), історії хвороби.
Імунологічний метод дослідження полягав у визначенні титрів специфічних антитіл. Нами вивчався рівень напруженості імунітету до дифтерії, який оцінювався в РПГА з еритроцитарним антигенним діагностикумом Московського НДІ ім.І.І. Мечнікова. Титри антитіл переводили у lg СГТ (логарифм середньогеометричних титрів), захисним був титр 1:40, що у перерахунку відповідало 0,06 МЕ/мл. Концентрації імуноглобулінів класів G (IgG), А(IgA), M(IgM) сироватки визначали за загальноприйнятою методикою Manchini G. (1963). Клітинні субпопуляції Т-супресорів і Т-хелперів визначали методом Limatibal S. (1978). Так вивчався вміст Т-лімфоцитів (Тл), а також їх субпопуляцій: Т-хелперів (Тх), Т-супресорів (Тс), В-лімфоцитів. Клітинна ланка імунітету оцінювалась за тестом спонтанного розеткоутворення. Для постановки реакції розеткоутворення використовувалась методика Mendes H.F. у модифікації Векслера (1974).
Статистична обробка матеріалів проводилася з використанням критерію Ст'юдента, коефіцієнту кореляції за допомогою комп'ютерної програми «Medstat». Визначалась середня помилка процентного відношення, коефіцієнт достовірності (t), середньогеометричні титри антитіл, довіренні інтервали середньогеометричних титрів антитіл.
Результати досліджень та їх обговорення. Було проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності на дифтерію у Харкові за 1991-1999 роки на фоні її активної імунопрофілактики. Показники цього періоду свідчать, що підйом захворюваності спостерігався у 1991 р. - 69 хворих (інтенсивний показник 4,3 на 100 тис. населення), пік підйому прийшовся на 1993 р. - 221 хворий (інтенсивний показник 13,8 на 100 тис. населення). У 1994 р. відбувалося зниження захворюваності у 2,5 рази - 88 хворих (інтенсивний показник 5,0 на 100 тис. населення). Проте, у 1995 р захворюваність на дифтерію знову зросла у 2,1 рази - 188 хворих (інтенсивний показник 11,9 на 100 тис. нас). У подальшому захворюваність на дифтерію знижувалась. У 1998 р. - захворіло 6 осіб (інтенсивний показник 0,4 на 100 тис. населення), а у 1999 р. було 14 хворих (0,9 на 100 тис. населення)
У 1991-1992 та у 1994 роках спостерігалася типова осінньо-зимова сезонність. У 1993, 1995, 1996-1998 роках захворюваність реєструвалася рівномірно протягом року.
Ми поставили перед собою завдання вивчити рівень напруженості імунітету до дифтерії у дітей до 14 років. Аналіз засвідчив, що у 1992 р. - кількість дітей з серонегативними титрами антитіл склала 12,5%; у 1993 р. - 3,7% дітей; у 1998 р - 3,1%, що було обумовлено проведеною вакцинацією проти дифтерії. Вивчення анамнезу щеплень та анамнезу життя виявило такий факт: у більшості дітей, що не були захищені від дифтерії спостерігався різноманітний генез захворювання - гострі респіраторні вірусні інфекції, вірусний гепатит, гострі кишкові захворювання, захворювання щитовидної залози, захворювання нирок, якими діти нездужали у перші місяці після вакцинації проти дифтерії. Тому з'ясування причин, що можуть призвести до зниження або втрати імунітету є загальною проблемою.
Проведений аналіз рівня протидифтерійного імунітету дозволив виявити значну кількість дітей, незахищених від дифтерії, що обумовило важливість обраного нами напрямку вивчення штучного імунітету у дітей з хворобами нирок.
Враховуючи те, що захворювання нирок складае 14% у структурі патологій дитячого віку, а також відсутність у доступній літературі відомостей про вплив захворювань нирок на імунітет до дифтерії, ми поставили завдання вивчити вплив гострого гломерулонефриту (ГГН) та гострого пієлонефриту (ГПН) на рівень специфічних антитіл у дітей, що раніше були щеплені проти вказаної недуги. Було обстежено дітей різних вікових категорій: 1-а група - від 1 до 3 років; 2-а - від 4 до 6 років; 3-я - від 7 до 10 років і 4-а - від 11 до 14 років.
З 196 дітей із захворюваннями нирок у 101 було діагностовано ГГН, у 95 - ГПН. Контрольна група дітей (здорові) склала 127 чоловік різного віку.
Аналізуючи наведені дані можна зазначити, що кількість дітей, маючих серонегативні титри антитіл на початку захворювання (І етап дослідження) при ГГН коливалась від повної їх відсутності (друга група) до 8,7% (третя група) (мал. 1) Кількість незахищених дітей була найвищою у першій віковій групі (40,7%), і нижчою у другій (26,31%) і третій вікових групах (26,09%). Погіршення стану імунітету у першій віковій групі відбувалось як протягом всього захворювання, так і в подальшому в перші півтора місяця після хвороби. Лише за 3 місяці після хвороби спостерігалось незначне підвищення рівня імунітету з подальшим значним покращенням за 6 місяців. І навіть за 6 місяців кількість дітей з серонегативними титрами антитіл була у 1,4 рази вищою ніж на початку захворювання.
У другій віковій групі зниження рівня імунітету продовжувалось у перші 3 місяці після хвороби і відбувалось досить інтенсивно. За 6 місяців після захворювання рівень імунітету підвищився. І навіть за 6 місяців він був найнижчим серед усіх вікових груп.
Динаміка змін рівня імунітету у 3-й віковій групі мала деякі відмінності. Протягом всього періоду перебування у лікарні, а також перші 3 місяці після початку захворювання зростала серед дітей, які перехворіли, кількість незахищених проти дифтерії і досягла свого максимуму саме за 3 місяці після хвороби. Проте за наступні 3 місяці відбулося швидке підвищення рівня імунітету, який досяг показників у групі порівняння.
Майже така саме динаміка змін рівня імунітету мала місце у 4-й віковій групі - кількість незахищенних проти дифтерії дітей зростала до 3 місяців після хвороби і лише за 6 місяців рівень імунітету зрівнявся з групою порівняння.
Таким чином, можна зробити висновок, що у дітей першої вікової групи (1-3 років) підвищення рівня імунітету починалося раніше (за 3 місяці після хвороби), ніж у старших дітей (4-14 років) - за 6 місяців. Проте стан імунітету у дітей від 1 до 6 років навіть і за 6 місяців був значно нижчим, ніж у дітей з групи порівняння. У старших дітей 7-14 років підвищення рівня імунітету відбувалося більш інтенсивно і досягало показників групи порівняння.
Аналізуючи стан напруженості імунітету до дифтерії у дітей хворих на ГПН (мал. 2), варто відмітити, що кількість серонегативних осіб на початку захворювання (І етап дослідження) коливалась від повної їх відсутності (друга група) до 15,35% (третя група). Кількість незахищених була найвищою у першій віковій групі (45,46%) і значно нижчою у другій віковій групі (11,76%), а у третій та четвертій групах майже однаковою - 30,74% (третя група) та 36,67% - четверта група.
Погіршення стану імунітету у першій віковій групі відбувалося, як протягом всього захворювання, так і в подальшому в перші 1,5 місяця від початку хвороби. Проте вже за 3 місяці після хвороби спостерігалося значне підвищення рівня імунітету з подальшим значним покращенням за 6 місяців реконвалесценції. Кількість осіб із захисними титрами антитіл практично зрівнялась з групою порівняння, а кількість дітей з серонегативними титрами антитіл була в 1,6 рази нижче, ніж на початку захворювання.
У другій віковій групі зниження рівня імунітету спостерігалося при виписуваннi дiтей зi стацiонару - 35,31% осiб немаючих захисту проти дифтерii, але за 3 місяці після хвороби рівень імунітету до дифтерії у дітей з ГПН відновлювався дуже інтенсивно в порівнянні з ІІІ етапом дослідження - з 33,36% незахищених від дифтерії дітей до 8,33% дітей, маючих титри 1:10-1:20. Отже, у другій віковій групі, у дітей хворих на ГПН спостерігалося поліпшення імунітету до дифтерії вже за 3 місяці після початку захворювання (IV етап дослідження). Відновлення імунітету спостерігалося за 6 місяців після хвороби (кількість незахищених осіб була 7,14%).
У третій віковій групі динаміка змін рівня імунітету до дифтерії різко погіршилася. Протягом всього періоду перебування дітей у лікарні, а також у перші 3 місяці після хвороби тривало пригнiчення імунітету. Проте за наступні 3 місяці відбулося значне підвищення рівня імунітету до дифтерії - з 66,67% до 17,20% (V етап), який все одно залишався нижчим, ніж у групі порівняння.
У четвертiй вiковiй групi хворих на ГПН динамiка змiн рiвня iмунiтету була кращою, нiж у третiй вiковiй групi. Максимальна кількість незахищених проти дифтерії дітей була у періоді перебування у лікарні. Незначне відновлення імунітету почалося за 1,5 місяці після хвороби, яке спостерігалося і за 3 місяця після перенесеної недуги. Різке відновлення імунітету відбувалося за 6 місяців після хвороби дітей, але імунітет до дифтерії у них був все одно нижче ніж у групі порівняння.
Таким чином, аналізуючи стан імунітету до дифтерії дітей хворих на ГПН можна зробити висновки, що у дітей другої (від 4 до 6 років) та четвертої (від 11 до 14 років) вікових груп підвищення рівня імунітету почалося раніше (за 1,5 місяці пiсля хвороби), ніж у дітей першої та третьої вікових груп (відновлення було за 3 місяці після вiд початку захворювання). Проте імунітет у старших дітей (третя та четверта вікові групи) відновлювався на 6-му місяці після хвороби, але навіть і за 6 місяців він був нижчим, ніж у групі порівняння. У молодших дітей (1-6 рокiв) відновлення рівня імунітету спостерігалося за 3 місяці після хвороби та відбувалося більш інтенсивно, ніж у старших дітей, і на 6-му місяці майже досягало показників групи порівняння.
При захворюваннях нирок посилюється дезінтегрування імунологічного гомеостазу, що призводить у свою чергу до загострення патологічного процесу та, можливо, до хронічних його проявів. Варто зазначити, що для відновлення імунологічної резистентності організму велике значення мають імунокомпетентні лімфоцити, які здійснюють функції клітинної та гуморальної ланок імунітету. У зв'язку з цим ми вивчили показники Т та В систем імунітету у тих, що нездужали на ГГН та ГПН. Ці дослідження проводилися у динаміці: при вступі до клініки, при виписуванні зі стаціонару, а також у більш віддалені строки - 3 місяці та 6 місяців реконвалесценції.
Вивчення окремих параметрів Т та В систем імунітету у дітей з ГГН дало можливість виявити відмінності між дослідною та контрольною групами. Аналізуючи стан клітинного та гуморального параметрів імунітету до дифтерії у дітей першої вікової групи можна зробити висновок, що на 6-му місяці реконвалесценції спостерігалося відновлення імунологічних показників за винятком То - лімфоцитів, які збільшувалися в порівнянні з контрольною групою і склали 21,671,88, в контролі 17,720,63. Збільшився також ІРІ - 2,830,20, у контролі 1,730,22. З боку імуноглобулінів спостерігалася їх нормалізація, за винятком ІgM, який збільшився в порівнянні з контролем і склав 1,120,11, у контролі 0,650,35.
У другій віковій групі (4-6 років) також спостерігається відновлення імунологічних показників на 6-му місяці реконвалесценції за винятком То - лімфоцитів, яких було більше, ніж у групі порівняння і склало 27,201,28, у контролі - 18,101,13. З боку гуморального імунітету показники контрольної групи не відрізнялись від дослiдної.
У дітей 7-10 років (третя група), хворих на ГГН відбувалося майже повне відновлення показників клітинної та гуморальної ланок імунітету до кінця спостереження за винятком То - лімфоцитів, які були збільшені і склали 21,751,62, у контролі 15,700,54.
Майже така саме динаміка відновлення клітинного та гуморального імунітету була у підлітковій групі (11-14 років). Усі показники клітинної та гуморальної ланок імунітету досягали показників із групи порівняння, за винятком То - лімфоцитів, які були збільшені і склали 25,531,02, в контролі 15,330,43.
Таким чином, можна зробити висновки, що у дітей з ГГН протягом 3-х місяців реконвалесценції спостерігається дезінтегрування імунологічних показників яке стабілізуєтся і досягає показників групи порівняння на 6 місяці реконвалесценції, за винятком То - лімфоцитів які збільшуються у 1,23-1,7 разів відповідно в усіх вікових групах. З боку імуноглобулінів спостерігається збільшення ІgM в першій віковій групi.
Вивчення клітинного та гуморального імунітету у дітей, хворих на ГПН дало можливість з'ясувати, що у малюків (від 1 до 3 років) зниження імунітету триває впродовж перебування дітей у клініці. За три місяці після хвороби клітинний та гуморальний імунітет підвищувався. Відновлення імунологічних параметрів спостерігається на 6-му місяці реконвалесценції, за винятком То - лімфоцитів, які на 3 місяці реконвалесценції відновлювалися і склали 19,750,86, а потім (за 6 мiсяцiв пiсля хвороби) знижувалися до 15,141,10 в порівнянні з контролем - 17,720,63.
В другій віковій групі (4-6 років) має місце зниження клітинного та гуморального імунітету також при виписуваннi з лiкарнi. Відновлення імунітету починається за 3 місяці після хвороби. На 6-му місяці реконвалесценції імунітет у дітей з ГПН досягає показників з групи порівняння. Так як і в першій групі на ІІІ етапi То - лімфоцити знижуються до 19,201,06 і майже досягають показників з групи порівняння (18,101,13), на IV етапі вони складали 15,330,95, що нижче, ніж у групі порівняння.
У старших дітей (7-10 років) зниження імунiтету було до третього місяця реконвалесценції. Відновлення клітинного та гуморального імунітету спостерігалося за 6 місяців реконвалесценції.
У підлітків (11 - 14 років) показники клітинного та гуморального імунітету не відрізнялись від попередньої групи. Пригнічення імунітету спостерігалося до третього місяця після хвороби. Відновлення імунітету було також на 6-му місяці реконвалесценції.
Таким чином, у дітей з ГПН у першій та другій вікових групах спостерігається зниження показників клітинної та гуморальної ланок імунiтету, яке триває впродовж перебування у клініці. Підвищення імунітету у дітей 1-6 років починається за 3 місяці реконвалесценції, а його відновлення за 6 місяців після хвороби. У старших дітей 7-14 рокiв пригнiчення імунітету триває впродовж 3-го місяця реконвалесценції, а його відновлення відбувається за 6 місяців після хвороби.
На підставі дослідження дійшли висновку про можливість виділення групи тимчасового «ризику» дітей, які нездужали на ГГН та ГПН впродовж 6 мiсяцiв пiсля хвороби. Особливо це стосується дітей, які не мають захисту від дифтерії або мають низькі рівні титрів специфічних антитіл та у епідеміологічно несприятливий період потребують селективної імунологічної корекції.
Проведені дослідження свідчать, що вирішуючи питання проведення імунологічної корекції серед дітей з груп «ризику», необхідно ретельно вивчати їхній анамнез та особливості імунологічної резистентності.
Висновки
1. Встановлено, що на активізацію епідемічного процесу дифтерії у м. Харкові (1991-1993 та 1995-1997 рр.) впливав низький рівень протидифтерійного імунітету серед дітей (21% дітей з титрами менше, ніж 1:40), більшість з яких перенесла як інфекційні, так і неінфекційні хвороби в перші місяці після імунізації.
2. Вперше виявлена інгибіруюча дія гострих гломеролунефритів та пієлонефритів на стан напруженості імунітету до дифтерії у дітей, щеплених проти цієї інфекції, яка залежала як від нозологічної форми хвороби, так і від віку дітей. Найбільш негативний вплив ГГН на стан імунітету до дифтерії був серед дітей 1-6 років, а ГПН - серед дітей 7-14 років.
3. Після перенесених ГГН та ГПН фактором «ризику», щодо захворюваностi на дифтерію, є зниження показників клітинної (Тзаг, Тх та Тс-лімфоцитів) та гуморальної ланок імунітету. При ГГН, на 6-му місяці реконвалесценції, імунологічні показники стабілізуються, але відновлення імунітету не відбувається. У дітей з ГПН від 1 до 6 років імунітет пiдвищується за 3 місяці після хвороби, а його відновлення відбувається за 6 місяців реконвалесценції. У дітей 7-14 років зниження імунітету триває впродовж 3 місяців після хвороби, а відновлення його йде інтенсивно за 6 місяців реконвалесценції.
4. У дітей 1-3 рокiв, які нездужали на ГГН, нормалiзацiя рівня імунітету до дифтерії спостерiгалась за 3 місяці після захворювання. У старших вікових групах (4-14 років) імунітет пiдвищився за 6 місяців. В молодшій віковій групі рiвень імунітету до дифтерії навіть за 6 місяців був значно нижчим, ніж у дітей з групи порівняння.
5. У дітей, хворих на ГПН, 7-14 років не спостерігалося відновлення імунітету до дифтерії до 6-го місяця реконвалесценції, в порівнянні з контрольною групою. Імунітет у дітей 7-14 років на 6 місяці реконвалесценції був нижчим, ніж у дітей 1-6 років.
6. Доцільно забезпечити індивідуальний підхід до щеплень дітей, які хворіли на ГГН та ГПН, з урахуванням того, що це група «ризику» зі зниженим протидифтерійним імунітетом, протягом 6 місяців після хвороби.
Перелік наукових праць, опублікованих за темою дисертації
1. Карабан О.М., Чумаченко Т.О., Багмут І.Ю., Світайло І.Ю. Епідеміологічні особливості дифтерії в сучасних умовах. // Мікробіологія, епідеміологія та клініка інфекційних хвороб. Зб. наук. праць. Харків, 1995 р., С. 3-7.
2. Чумаченко Т.О., Багмут І.Ю., Козар В.В., Світайло І.Ю. Проявлення епідемічного процесу дифтерійної інфекції на Харківщині та виявлення груп «ризику». // XIII з`їзд Укрнауктовариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.Н. Заболотного. - Київ - Вінниця, 1996 р. С. 116.
3. Багмут І.Ю. Стан імунобіологічної реактивності у дітей, хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит. // Дитячі інфекції. №26. Київ, 1999 р., С. 92.
4. Багмут И.Ю., Карабан О.М., Усенко С.Г. Напряженность противодифтерий ного иммунитета у детей разных возрастных групп. // Врачебная практика, №1, 1999 г., С. 64 -66.
5. Карабан О.М., Усенко С.Г., Багмут И.Ю. Состояние иммунологического статуса детей под влиянием бронхиальной астмы. // Эпидемиология, экология и гигиена. Сб.материалов итоговой региональной научно-практической конференции. Вып.2, Харьков, 1999 г., С. 44-45.
6. Карабан О.М., Багмут И.Ю., Усенко С.Г. Изменение иммунологических параметров у детей, страдающих нефропатологией. // Эпидемиология, экология и гигиена. Сб.материалов итоговой региональной научно-практической конференции. Вып.2, Харьков, 1999 г., С. 46-47.
7. Багмут І.Ю., Карабан О.М. Некоторые показатели клеточного и гуморального иммунитета у детей, больных пиелонефритом и гломерулонефритом. // Експериментальна і клінiчна медицина, 1999 р.В.2, С. 31-32.
8. Карабан О.М., Багмут И.Ю., Закономерности эпидемического процесса дифтерии на фоне снижения ее заболеваемости. // Врачебная практика. Харьков, №1, 2000 г., С. 4-5.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Визначення клініко-лабораторних, ендокринних і імунологічних показників у хворих на пієлонефрит, взаємозв’язок між параметрами адаптації і показниками імунітету. Зв'язок між адаптогенною і імуномоделюючою дією бальнеотерапії на курорті Трускавець.
автореферат [88,8 K], добавлен 10.04.2009Механізми виникнення вторинних імунодефіцитів при карієсі у дітей та змін в бронхо-легеневому змиві у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень. Сучасні погляди на імунну систему у дітей. Клініко-імунологічна ефективність препарату імунофан.
научная работа [84,6 K], добавлен 29.03.2011Класифікація, будова, життєвий цикл, епідеміологія, діагностика та лікування вірусу гепатиту С. Дослідження ефективності застосування імуномоделюючих препаратів у хворих на хронічний гепатит С. Визначення показників клітинного і гуморального імунітету.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 11.11.2009Удосконалення комплексного хірургічного лікування хворих на гострий калькульозний холецистит ускладнений коломіхуровим інфільтратом. Порушення у хворих стану білковосинтезуючої функції печінки, гуморального імунітету, ферментів цитолізу гепатоцитів.
автореферат [41,5 K], добавлен 21.03.2009Клінічні особливості, характер та вираженість порушень з боку місцевого імунітету ока і цитокінового профілю сльози. Лікування хворих на травматичні ерозії рогівки. Вплив додаткового застосування ліпофлавону на показники місцевого імунітету ока.
автореферат [100,7 K], добавлен 19.03.2009- Клініко-мікробіологічне та імунологічне обґрунтування комплексного лікування кандидозу товстої кишки
Основні умови виникнення та особливості клінічних проявів КТК у хворих гастроентерологічного профілю з ознаками імунодефіциту. Характер змін кишкової мікрофлори. Основні показники неспецифічної ланки клітинного імунітету та характер їх змін у хворих.
автореферат [71,0 K], добавлен 21.03.2009 Важливість проблеми псоріазу. Поглиблене клініко-лабораторне обстеження в динаміці хворих на псоріаз. Порівняльний аналіз найближчих (після лікування) та віддалених результатів клінічної ефективності лікування хворих на псоріаз за алгоритмом клініки.
автореферат [49,0 K], добавлен 04.04.2009Клітинні та гуморальні фактори імунітету у хворих на інфекційний ендокардит до операції. стан клітинної ланки імунної системи після операції без використання гіпертермії із застосуванням загальної керованої гіпертермії з різними температурними режимами.
автореферат [43,5 K], добавлен 09.03.2009Активна герпетична інфекція. Клінічна маніфестація активних форм герпетичних інфекцій у хворих на тяжку мігрень без аури в період між нападами. Стан системного імунітету за показниками лейкограми. Рівень сироваткового кортизолу. Місцевий імунітет.
автореферат [66,1 K], добавлен 21.03.2009Особливості невербальної поведінки дітей, хворих на бронхіальну астму, і їх взаємозв'язок з клініко-імунологічними характеристиками захворювання. Оцінка змін рівнів гормонів гіпофізарно-надниркової осі. Виявлення особливостей динаміки ендорфіну у дітей.
автореферат [35,0 K], добавлен 09.03.2009Стан фізичного розвитку дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, у співвідношенні з кістковим віком. Структурно-функціональні зміни кісткової тканини. Відновлювальний етап та методи корекції порушень для оптимізації комплексної реабілітаційної терапії.
автореферат [86,9 K], добавлен 21.03.2009Збудники дифтерії, їх здатність продукувати різні фактори патогенності: екзотоксин та біологічно-активні речовини. Етіологія та патогенез захворювання. Симптоми дифтерії мигдаликів, переднього відділу носа. План обстеження хворого і методи лікування.
курсовая работа [583,7 K], добавлен 28.05.2014Стан загального та місцевого імунітету у хворих на рецидивний простий герпес слизової оболонки порожнини рота і губ під час рецидиву та ремісії. Використання препаратів Ербісолу та Ербісол-Ультрафарму. Цитокіновий профіль периферійної крові хворих.
автореферат [45,6 K], добавлен 07.04.2009Особливості гломерулонефриту в дітей. Принципи диспансеризації дітей. Лікування основних ускладнень щеплень. Вакцинопрофілактика захворювань у дітей та заходи щодо лікування анафілактичного шоку. Вакцинація дітей, які мали реакцію на попереднє щеплення.
реферат [389,3 K], добавлен 12.07.2010Психологічні особливості дітей, хворих на бронхіальну астму і методи психологічної допомоги. Методика фізичної реабілітації дітей, хворих на бронхіальну астму. Вплив спеціальної освітньої програми на перебіг захворювання та ефективність лікування.
автореферат [59,2 K], добавлен 09.03.2009Віруси як антигени. Клітинні фактори противірусного імунітету. Взаємодії антигену з імуноглобуліновим рецептором на поверхні клітини. Ступінь напруженості видового імунітету. Отримання моноклональних антитіл проти певної антигенної детермінанти.
курсовая работа [34,6 K], добавлен 11.12.2013Повернення білків, води, солей, токсинів і метаболітів з тканин в кров. Участь лімфатичної системи у створенні імунітету та захисті від хвороботворних мікробів. Лімфогенний шлях поширення або метастазування пухлин. Зниження захисних сил імунітету.
презентация [219,4 K], добавлен 07.11.2013Комплексне дослідження гомеостазу у дітей, хворих на енурез, виявлення його відмінності порівняно з різними формами вегетативних дисфункцій. Діагностичні можливості методів досліджень. Вплив соціально несприятливого середовища на перебіг енурезу.
автореферат [38,1 K], добавлен 06.04.2009Розробка диференційованих підходів до імунотерапії різних морфологічних форм хронічного гломерулонефриту з нефротичним синдромом. Реакції перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту. Оцінка ефективності мікофенолату мофетилу у хворих.
автореферат [117,3 K], добавлен 09.03.2009Хронічний гломерулонефрит як найактуальніша проблема сучасної нефрології. Виснаження системи антиоксидантного захисту та активація перекисного окислення ліпідів. Концентрація мікроелементів у крові. Лікування хворих на хронічний гломерулонефрит.
автореферат [43,4 K], добавлен 21.03.2009
