Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний медичний університет

УДК 616.342-002.44-001.28-08

Особливості проявів дуоденальної виразки у осіб,

що зазнали впливу іонізуючої радіації

залежно від психосоматичних співвідношень

14.01.02 - внутрішні хвороби.

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Настрога Тетяна Вікторівна

Харків - 2003



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України, м. Полтави

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гольденберг Юрій Миронович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб з доглядом за хворими

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Пасієшвілі Людмила Михайлівна, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри загальної практики - сімейної медицини.

доктор медичних наук, Фадєєнко Галина Дмитрівна, Інститут терапії АМН України м. Харків, провідний науковий співробітник відділу гастроентерології

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра гастроентерології факультету післядипломної освіти.

Захист відбудеться “12” червня 2003 р. о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 у Харківському державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, проспект Леніна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м. Харків, проспект Леніна, 4)

Автореферат розіслано “7” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради доцент Овчаренко Л.І.



Анотація

Настрога Т.В. Особливості проявів дуоденальної виразки у осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації залежно від психосоматичних співвідношень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2003 р.

Дисертація присвячена вивченню клінічних проявів, особливостей патогенезу і лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки в осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації. Проаналізовані результати інструментальних і лабораторних досліджень: ендоскопічного, гелікобактерної контамінації, кислотоутворювальної функції шлунка, інтенсивності пероксидації ліпідів, активності ендогенної антиоксидантної системи. Розроблений диференційований підхід до лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки в осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації, з урахуванням психосоматичних співвідношень організму. Клінічно і патогенетично обґрунтована доцільність використання в комплексному лікуванні хворих разом з антихелікобактерною терапією засобів, які впливають на стан центральної нервової системи з вітаміном Е.

Ключові слова: пептична виразка дванадцятипалої кишки, клініка, патогенез, лікування, Helicobacter pylori, антихелікобактерна терапія.



аннотация

Настрога Т.В. Особенности проявлений дуоденальной язвы у лиц, которые подверглись воздействию ионизирующей радиации в зависимости от психосоматических соотношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02. - внутренние болезни. - Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена изучению клинических проявлений, особенностей патогенеза и лечения пептической язвы двенадцатиперстной кишки у лиц, которые подверглись воздействию ионизирующей радиации. Проанализированы результаты инструментальных и лабораторных исследований - эндоскопического, геликобактерной контаминации, кислотообразующей функции желудка, интенсивности пероксидации липидов, активности эндогенной антиоксидантной системы. Обоснована целесообразность использования в комплексном лечении больных совместно с антихеликобактерной терапией средств, которые влияют на состояние центральной нервной системы и витамина Е.

Установлены клинико-патогенетические особенности ПЯДПК у данной категории больных. Особенностями проявления пептической язвы у лиц, которые подверглись воздействию ионизирующего излучения, были:

- атипичное течение заболевания (у 58%) больных, которое проявлялось возникновением болей сразу или через 20-30 минут после еды, более выраженными болями утром (у 18,4%) больных, боль локализовалась не только в гастродуоденальной области, а сочеталась с болью в правом или в правом и левом подреберье, реже встречались “голодные” и ночные боли, более выражены такие диспепсические явления, как изжога, отрыжка, сухость во рту, поносы или чередование поносов и запоров;

- более частая встречаемость тяжелого течения заболевания с тремя и более рецидивами в год (у 38,3%);

- астено-вегетативний синдром отмечено у 100% больных, которые подверглись воздействию ионизирующего излучения, у 41,4% - эмоциональное напряжение, у 42,8% - высокий уровень реактивной тревожности (по данным психологического тестирования);

- наиболее характерными изменениями слизистой оболочки гастродуоденальной зоны у данной категории больных были язвы слизистой оболочки двенадцатиперстной кишки средних размеров 0,5-1 см. на фоне выраженного гастрита;

- формирование воспалительного процесса усиливалось персистенцией хеликобактерий, у 20% больных на ПЯДПК, которые подверглись воздействию ионизирующего излучения, выявлено инвазию НР в собственную пластинку слизистой оболочки желудка;

- продолжительное сохранение при лечении базисными средствами активного гастрита, позднее рубцевание и частые рецидивы язв.

Проведен корреляционный анализ зависимости особенностей клинического течения и антиоксидантной защиты от уровня реактивной тревожности. Впервые показано, что у больных с пептической язвой двенадцатиперстной кишки с высоким уровнем реактивной тревожности наблюдались высокие показатели инфицирования бактериями НР слизистой оболочки желудка. Степень обсеменения НР слизистой оболочки желудка зависит от психофизиологического состояния. Выявлено корреляционную зависимость между степенью инфицирования НР слизистой оболочки антрального отдела желудка и уровнем реактивной тревожности (r=0,357, p<0,005); между размерами язвенных дефектов и уровнем реактивной тревожности (r=0,310, p<0,005).

Отмечено, что у больных с выраженным болевым синдромом средний уровень РТ был значительно выше, чем у больных, которые имели умеренные и слабо выраженные проявления заболевания. Выявлено корреляционные зависимости между интенсивностью болевого синдрома и уровнем реактивной тревожности (r=0,512, p<0,001); между сроками пребывания больного в стационаре и уровнем реактивной тревожности (r=0,269; р<0,05); между уровнем реактивной тревожности и шкалами теста Мини-Мульт - ипохондрии (r=0,423, p<0,05), депрессии (r=0,364, p<0,005);

Установлено, что обострение ПЯДПК у больных, которые подверглись воздействию ионизирующей радиации, характеризуется более выраженным снижением антиоксидантной защиты, о чем свидетельствует снижение уровня ЦП. Выявлено обратную корреляционную зависимость между уровнем реактивной тревожности и церулоплазмина (-0,555, p<0,001).

Выраженность указанных проявлений превышала таковую у больных с ПЯДПК (группа сопоставления), и при лечении базисными средствами они выявляли замедленную положительную динамику.

Разработан дифференцированный подход к терапии больных с ПЯДПК в зависимости от психосоматических соотношений. Использование в комплексном лечении средств, которые влияют на состояние центральной нервной системы (в зависимости от выявленных нарушений по результатам психологического тестирования) в комплексе с витамином Е способствовало более быстрому исчезновению клинических проявлений заболевания, увеличению активности эндогенной антиоксидантной системы, более быстрому рубцеванию язвенных дефектов и предупреждению рецидивов заболевания.

Ключевые слова: пептическая язва двенадцатиперстной кишки, клиника, патогенез, лечение, Helicobacter pylori, антихеликобактерная терапия. виразка радіація гелікобактерний антиоксидантний



THE SUMMARY

Nastroga Т. V. "Peculiarities of development of duodenal ulcer at persons, who have undergone an influence of ionizing radiation as depending on psychosomatic correlation". - Manuscript.

The thesis for scientific degree of the candidate of medical sciences in speciality 14.01.02. - Internal diseases. - The Kharkiv State Medical University, Kharkiv, 2003.

The thesis is devoted to study of clinical development, features of pathogenesis and treatment of peptic ulcer of the duodenum at the persons, who have undergone an influence of ionizing radiation. The results of instrumental and laboratory researches - endoscope, helicobacterial contamination, acid-generating function of the stomach, intensity of lipid peroxidation, activity of endogenous antioxidation system have been analysed. The expediency of use of remedies that have effect on the central nervous system and vitamin E jointly with anti-helicobacterial therapy in complex treatment of the patients has been proved clinically and pathogenetically.

Key words: peptic ulcer of duodenum, clinic, pathogenesis, treatment, Helicobacter pylori, antihelicobacterial therapy.



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Протягом останніх років кількість людей, які хворіють на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВДПК), прогресивно зростає у всьому світі, що робить її лікування однією з найактуальніших проблем медицини. Значна поширеність пептичної виразки (ПВ) серед населення України, частий розвиток ускладнень обумовлюють необхідність дослідження цієї патології. Однією з причин такого становища стала, на думку більшості науковців, несприятлива радіоекологічна ситуація в країні, що склалася внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) (Мороз Г.З. та співавт., 1995; Дегтярьова Л.В.1995; Якименко Д, 1998; Іванова Л.Н., 1999; Харченко В.П. та співавт., 2002). У осіб, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, пептична виразка зустрічається у 2-2,5 рази частіше, ніж у популяції.

Аварія на ЧАЕС стала сильним біологічним і соціальним стресовим фактором. Вона призвела до травматизації нервово-психічної сфери ліквідаторів, зростанню захворюваності серед багатьох хвороб внутрішніх органів. За даними статистики, одне з провідних місць серед захворюваності у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС належить хворобам травного тракту. Так, показано, що перебіг пептичної виразки має нетипову симптоматику, що пов'язують з особливостями патогенезу ПВДПК у даної категорії хворих (Передерій В.Г. та співавт., 1995; Бабак О.Я. та співавт., 1995; Євстігнєєв І.І.1998; Пасієшвілі Л.Н., 1996, 2001). Нетипова симптоматика та перебіг захворювання провокують діагностичні помилки і неадекватність подальшого лікування.

У літературі існують дослідження про перебіг ПВДПК у ЛНА на ЧАЕС (Бобро Л.Н., 1997; Кулініч Г.В., 1998; Мірошніченко С.В., 1998; Свинцицкий А.С.1998), однак ці дані часто суперечливі і в них не досліджені зміни ступеня рівноваги систем перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантного захисту (АОЗ) під впливом антибактеріальної терапії, яка є основою лікування більшості ПВ. Недостатньо вивчені психосоматичні співвідношення і ступінь рівноваги між процесами ПОЛ-АОЗ у таких хворих. Донині також недостатньо аналізувався зв'язок цих чинників і виявленням Нelicobacter pylori (НР) після лікування, виникненням рецидивів захворювання. У зв'язку з цим існує необхідність подальшого вивчення клініко-патогенетичних особливостей пептичної виразки в осіб, що зазнали дії іонізуючого опромінення, з метою розробки індивідуалізованого підходу до лікування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою в плані комплексної наукової теми, що виконується протягом останніх років колективом кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб з доглядом за хворими: ”Запальні та незапальні хвороби органів та систем людини, що формуються під впливом екологічних, стресових, імунних, метаболічних та інфекційних факторів. Стан гемо-, гомеостазу, гемодинаміки при застосуванні традиційних та нетрадиційних засобів лікування” (номер державної реєстрації - 0198 V 000134).

Особисто дисертантом були вивчені були вивчені клініко-патогенетичні особливості ПВДПК в осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації, і розроблений індивідуалізований підхід до терапії. Робота затверджена РПК і виконана згідно з планом (січень 2000 - грудень 2002 р.)

Мета і задачі дослідження. Метою роботи стало підвищення ефективності діагностики та лікування дуоденальної виразки в осіб, що зазнали дії іонізуючої радіації на підставі поглиблення знань стосовно психосоматичних співвідношень організму та впливу бактерій НР на слизову оболонку шлунка. У зв'язку з цим були поставлені такі задачі:

1. Вивчити особливості психофізіологічного стану хворих на дуоденальну виразку, що зазнали впливу іонізуючої радіації.

2. Проаналізувати особливості клінічного перебігу ПВДПК у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання з урахуванням психосоматичних співвідношень.

3. Вивчити особливості морфологічних змін слизової оболонки шлунка у хворих на НР-позитивну пептичну виразку дванадцятипалої кишки, що зазнали впливу іонізуючої радіації.

4. Визначити особливості стану перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, що зазнали дії іонізуючої радіації, та встановити взаємозв'язок між ступенем обсіменіння НР слизової оболонки шлунка з клінічними та лабораторно-інструментальними проявами захворювання.

5. Розробити схему лікування хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, що зазнали впливу іонізуючої радіації, з урахуванням психофізіологічного стану та інфікованості НР і довести її ефективність.

Об'єкт дослідження - пептична виразка дванадцятипалої кишки.

Предмет дослідження - клінічні та морфологічні прояви дуоденальної виразки залежно від психологічного стану.

Методи дослідження - клінічні (опитування, психологічне тестування, фізичне обстеження); біохімічні (вміст продуктів перекисного окислення ліпідів - дієнових кон'югат (ДК), малонового діальдегіду (МДА), перекисної резистентності еритроцитів (ПРЕ) та антиоксидантної забезпеченості організму - церулоплазміну (ЦП), активності супероксиддисмутази (СОД), каталазного індексу (КІ)); інструментальні (фіброгастродуоденоскопія (ФГДС), рН-метрія); морфологічні (вивчення біоптатів слизової оболонки шлунка а також визначення бактерій НР (гістологічно і уреазним тестом); статистичні (вивчення середніх та їх помилок, вірогідності, кореляційних зв'язків).

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше встановлено, що перебіг дуоденальної виразки має залежність від психофізіологічного стану хворих, які перебували в зоні іонізуючого випромінювання. Доведено, що у хворих на ПВДПК з високим рівнем реактивної тривожності спостерігаються найбільш суттєві зміни в клінічних проявах захворювання; найменша типова клінічна картина захворювання спостерігається у хворих із низьким рівнем реактивної тривожності. Уперше показано, що у хворих на дуоденальну виразку з високим рівнем реактивної тривожності спостерігаються високі показники інфікування слизової оболонки шлунка. Ступінь обсіменіння НР слизової оболонки шлунка має залежність від психофізіологічного стану. Уперше доведений кореляційний зв'язок між психофізіологічним станом, особливостями клінічного перебігу, станом ПОЛ-АОЗ, морфологічними змінами та інфікованістю НР слизової оболонки шлунка у хворих на ПВДПК, які виникли внаслідок дії малих доз радіації. Уперше розроблена і застосована схема терапії, що включала антихелікобактерні засоби і препарати, які корегують психофізіологічний стан у даної категорії хворих. Здійснене порівняння ефективності такого лікування із загальновизнаним і доведена його перевага.

Практичне значення одержаних результатів. Доведена значимість психофізіологічного стану в формуванні клінічних, біохімічних та морфологічних змін у хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючої радіації. На підставі цього обґрунтована необхідність уведення до терапії даної категорії хворих ерадикаційних засобів та засобів, що впливають на стан центральної нервової системи. Розроблена схема корекції виявлених порушень для лікування дуоденальної виразки у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання.

За матеріалами дисертації розроблений і впроваджений інформаційний лист №36-2001 “Оптимізація лікування хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки в залежності від особливостей патогенезу.”

Результати дослідження впроваджені в практичну роботу восьми гастроентерологічних та терапевтичних відділень Полтавської, Харківської, Київської областей. Отримані нові дані впроваджені в навчальний процес чотирьох кафедр медичних ВНЗ України.

Матеріали дисертації використовуються у читанні лекцій студентам УМСА, лікарям-гастроентерологам.

Особистий внесок здобувача. Особисто дисертант здійснювала підбір тематичних хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, для подальшого обстеження та медикаментозного лікування в умовах спеціалізованого гастроентерологічного відділення 4-ї клінічної лікарні та кабінету спостереження за ЛНА на ЧАЕС. Забезпечувала всебічне обстеження хворих, зокрема, опитування, огляд, психологічне тестування, науковий аналіз результатів загальноклінічних, біохімічних досліджень. Здійснювала контроль за ефективністю процесу лікування, а також динамічне спостереження за станом їхнього здоров'я. Самостійно виконувала такі методи дослідження хворих, як виявлення НР уреазним методом, психологічне тестування хворих. Здобувачка самостійно провела аналіз, статистичну обробку з використанням електронно-обчислювальної техніки, результати дослідження впровадила у практику.

Результати психологічного дослідження обговорювались із кандидатом психологічних наук, викладачем кафедри українознавства УМСА Сєдих К.В.

Морфологічне дослідження: мікроскопію гістологічних препаратів, визначення бактерій НР за гістологічним методом проводив кандидат медичних наук, лікар патологоанатом обласного патологоанатомічного бюро Харченко О.В.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації представлені на XIV з'їзді терапевтів України (м. Київ, 1998 р.), науково-практичних конференціях молодих науковців УМСА (1998-2000 рр.), обласній конференції гастроентерологів (м. Полтава, 2000 р.), II Українському конгресі гастроентерологів (м. Дніпропетровськ, 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Вплив екологічного оточення на стан здоров'я дітей”( м. Полтава, 2000 р), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми терапії” (м. Вінниця, 2003 р.)

Публікації результатів дослідження. За матеріалами дослідження опубліковані 10 друкованих праць, у тому числі 6 статей (у журналах ВАК України) - 4 тези.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 138 сторінках і складається із вступу, огляду літератури, опису методів дослідження, розділів власних досліджень, заключної частини, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел. Ілюстрована 14 таблицями, 24 рисунками, що складає 8 сторінок. Бібліографічний покажчик містить 235 джерел, у тому числі 84 -латиницею, що складає 23 сторінки.

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. Робота ґрунтується на результатах комплексного обстеження 126 хворих на ПВДПК, асоційовану з НР: 70 хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання (основна група), 56 хворих на ПВДПК (група зіставлення), а також 30 практично здорових осіб, близьких за віком і статтю.

У роботі використовували загальноприйняті клінічні, лабораторні та інструментальні методи обстеження хворих на ПВДПК. Особливістю клінічного спостереження було психологічне тестування, яке передбачало заповнення хворим анкет до лікування і після закінчення курсу лікування за допомогою психодіагностичних методик: Ч.Д.Спілбергера, Ю.М.Ханіна, Айзенка, Міні-Мульт - скороченого варіанту стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості, які у сукупності дозволяють визначити психологічні особливості особистості. Вивчались вільнорадикальні процеси в організмі на основі визначення рівнів дієнових кон'югат (ДК), малонового диальдегіду (МДА), перекисної резистентності еритроцитів (ПРЕ) та антиоксидантна забезпеченість організму вивчалася на основі визначення рівнів церулоплазміну (ЦП), активності супероксиддисмутази (СОД), каталазного індексу (КІ). Морфологічні дослідження слизової оболонки гастродуоденальної зони проводили шляхом вивчення біопсійного матеріалу з антрального відділу та тіла шлунка. Для опису змін у слизовій оболонці шлунка (СОШ) застосовувалися критерії згідно з Сіднейською класифікацією. Біоптати бралися із СОШ середньої частини тіла та антрального відділу шлунка. Фарбування проводилося за методом Гімзи (визначали ступінь активності гастриту, ступінь клітинної інфільтрації СОШ, ступінь атрофії і кишкової метаплазії) за загальноприйнятим методиками та виявлення НР (уреазним та гістологічним методами). Методика проведення лікування ПВДПК, асоційованої з НР, включала базисну терапію відповідно до останніх (2000 р.) офіційних рекомендацій щодо лікування захворювань, асоційованих із Нelicobacter pylori.

Хворим проводилось ендоскопічне дослідження за допомогою фіброгастродуоденоскопа ГД-Б-ВО-4 ЛОМО. Воно проводилось у першу добу звернення хворих у клініку, а також через 4-6 тижнів від початку лікування. У частини хворих за необхідності проводились повторні ФГДС.

Оцінка кислотоутворювальної функції шлунка проводилась за допомогою індикатора кислотності шлунка (ІКШ - 2).

Дослідження розмірів і Ехо-структури печінки, жовчного міхура і підшлункової залози проводилося ультразвуковим методом із використанням апарата Ап-1000 та секторного сканера.

Обчислення проводили на персональному комп'ютері IBM PC Pentium III із використанням програм “Statistica for Windows. Release 5.0”.

Найбільша кількість обстежених хворих на ПВДПК припадала на працездатний вік від 30 до 50 років (51,8%), особливо хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання (72,8%). Середній вік хворих основної групи становив 43,440,99 років, групи зіставлення - 39,711,77 років (р0,05), практично здорових осіб - 38,862,47 років (р0,05). Слід зазначити, що найбільша кількість хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання була, з тривалістю захворювання понад 10 років і пептична виразка була діагностована в перші роки після аварії на ЧАЕС. У групі зіставлення переважала більшість хворих із тривалістю захворювання 1-5 років.

У зв'язку з відсутністю точних даних про індивідуальні дозові опромінення обстежених хворих виявлення залежності доза-ефект не проводилося.

Центральне місце в клінічному прояві захворювання в обох групах обстежених посідає больовий синдром. Звертає увагу те, що больовий синдром у хворих, які зазнали дії іонізуючого випромінювання частіше був атиповий (57,9% хворих) проти (17,9%) у групі зіставлення (р0,05). Біль виникав одразу або через 20-30 хвилин після їжі, локалізувався він не тільки в гастродуоденальній ділянці, але поєднувався з болем в правому або правому і лівому підребер'ях. З нашої точки зору, це можна пояснити дисмоторними та нейрогуморальними порушеннями, які виникають у хворих на ПВДПК, що зазнали впливу іонізуючої радіації. В інших випадках (типовий перебіг) спостерігався помірний або виражений біль в епігастральній чи гастродуоденальній ділянці або він поєднувався з болем у правому (лівому) підребер'ях, виникав біль через 1-1,5 години після їжі. У хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, значно рідше спостерігався нічний біль (у 54,28%) та голодний біль (42,85%) порівняно з групою зіставлення, де ці скарги відмічали, відповідно, 73,21% і 76,78% обстежених хворих (р0,05).

За результатами наших досліджень, виражений больовий синдром відмічений у 26 (39,1,%) обстежених хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, помірний - у 37 (53,6%), слабкий - у 6 (8,6%), тоді як у хворих групи зіставлення виражений больовий синдром відмічений у 25 (44,6%), помірний - у 26 (46,4%), слабкий - у 4 (7,1%). Таким чином, у хворих основної групи переважав помірний больовий синдром або постійний біль низької інтенсивності. Це не завжди сприяло зверненню цих хворих за медичною допомогою і діагноз установлювався лише на профілактичних оглядах за допомогою ФГДС. Звертає увагу те, що 18,4% хворих на ПВДПК, які зазнали впливу іонізуючої радіації, відмічали більш виражений больовий синдром уранці. Психологічним обстеженням у цих хворих відмічені високі показники за 2-ю шкалою - депресії або за 2-ю у поєднанні з 1-ю шкалою (іпохондрії) тесту Міні-Мульт. Можна припустити, що психічні порушення утворюють складну клінічну картину і значно ускладнюють діагностику і лікування ПВ.

У хворих основної групи найбільш частим диспептичним синдромом була печія (77,14%). Печія поєднувалась із больовим синдромом, але у 32,9% хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючої радіації, печія виступала основною скаргою, виникала як одразу, так і через 2-3 години після їди.

Вираженість печії не завжди залежала від активності рефлюкс-езофагіту. В групі зіставлення скарги на печію відмічали 61,1% хворих (р<0,05); відрижку відмічали 55,7% хворих основної групи і 55,4% хворих групи зіставлення (р>0,05).Частою скаргою у хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, була сухість у роті (37,14%), тоді як у групі зіставлення цю скаргу відмічено лише у 10,71% обстежених (р0,05). Сухість у роті не властива для ПВДПК і, з нашої точки зору, може бути обумовлена супутніми захворюваннями жовчовивідної системи, диспанкреатизмом. Нудоту частіше відмічали хворі, що входили в групу зіставлення (87,5%), проти 50% в основній групі (р0,05). Блювання відмічене у 34,28% хворих основної групи і (33,92%) групи зіставлення (р>0,05).

Характерна для ПВ ознака - запори відмічені у 18,57% хворих основної групи проти 41,1% у групі зіставлення (р0,05). Проноси, або чергування проносів і запорів, значно частіше відмічене у хворих основної групи (42,42%) проти 5,35% у групі зіставлення (р0,05).

Значне місце в клінічному прояві захворювання у хворих, що мали контакт з іонізуючою радіацією, посідає астено-вегетативний синдром. Клінічні прояви астено-вегетативного синдрому, за результатами нашого обстеження, виявлені у 100% обстежених хворих на ПВДПК, що зазнали впливу іонізуючої радіації, тоді як у хворих групи зіставлення цей синдром відмічений у 71,5%. Найбільш характерними були скарги на загальну слабкість, головний біль, запаморочення, поганий сон, роздратування.

Сезонний характер загострень ПВ завжди вважався важливою діагностичною ознакою, обумовленою особливостями характеру харчування в той чи інший період року, змінами кліматичних умов та іншими факторами. Але у хворих на ПВДПК, що зазнали впливу іонізуючої радіації, залежності загострень захворювання від сезону нами не відмічено, що збігається з даними інших дослідників. У хворих групи зіставлення сезонний характер загострень відмічено у 62,5% обстежених.

У 38,3% обстежених нами хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, мав місце тяжкий перебіг захворювання з трьома і більше загостреннями за рік, із неповноцінними періодами ремісії.

За даними літератури, хворим на ПВДПК властива схильність до артеріальної гіпотонії і синусової брадикардії. Це положення не знайшло свого підтвердження в наших дослідженнях. Так, у хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, брадикардія відмічена у 21,4%, тоді як в групі зіставлення брадикардія відмічена у 48,2%. Гіпотонія не була властива хворим обох груп. У хворих основної групи гіпотонія відмічена у 18,5% обстежених, тоді як у групі зіставлення цей показник становив 12,5%. У хворих на ПВДПК, що мали контакт з іонізуючою радіацією, значно частіше відмічена тахікардія (47,1%) проти 25,5% у групі зіставлення, підвищення артеріального тиску - у 42,8% проти 21,5%.

Ми провели обстеження психологічного стану хворих основної групи, групи зіставлення, а також практично здорових осіб.

Виявлено, що середній рівень реактивної (РТ) і особистісної (ОТ) тривожності у хворих основної групи був вищим порівняно з групою зіставлення і групою практично здорових.

Крім того, високий рівень РТ спостерігався у 28 (41,2%) хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого опромінення, тоді як у хворих групи зіставлення високий рівень РТ відмічений у 19 (33,9%). Помірний рівень РТ виявлений у 24 (35,3%) хворих основної групи і 22 (39,5%) хворих групи зіставлення. Низький рівень РТ відмічений у 16 (23,5%) хворих основної групи і у 15 (26,8%) хворих групи зіставлення.

Обстеженням хворих і практично здорових осіб за допомогою тесту Міні-Мульт виявлені максимально виражені розбіжності за шкалою соматизації тривоги (іпохондрії - Hs), депресії (Д), істерії (Ну), що відповідає більш вираженому невротичному профілю особистості у хворих, що зазнали впливу іонізуючої радіації. У 9 (12,5%) хворих основної групи і 1(1,8%) хворого групи зіставлення мали місце високі показники за 1-ю шкалою в поєднанні з 2-ю та 3-ю шкалами, що розглядається як механізм захисту типу “ховання у хворобу.” Крім того, у хворих основної групи значно частіше була виявлена емоційна напруженість (ЕН). Так, ЕН I ступеня визначена у 21(30%) хворих, ЕН II ступеня - у 6 (8,6%) хворих, ЕН III ступеня - у 2(2,8%), тоді, як у хворих групи зіставлення ЕН I ступеня визначена у 4(7,1%) хворих, ЕН II- у 2(3,6%), ЕН III ступеня не виявлена. Таким чином, можна припустити, що нервово-психічні перевантаження у хворих на ПВДПК, що зазнали впливу іонізуючої радіації, порушення психофізіологічних функцій можуть бути вагомими чинниками загострення ПВ.

Індивідуально-психологічні риси особистості визначалися методом Айзенка і оцінювалися в балах. У хворих основної групи за шкалою екстраверсії-інтраверсії показник складав 10,190,41, а у хворих групи зіставлення - 9,480,43 (р0,05), практично здорових осіб - 12,00,77(р<0,05). За шкалою нейротизму у хворих основної групи показник складав 16,280,42, групи зіставлення - 14,390,48 (р0,05), практично здорових - 12,380,54 (р0,05). Шкала відвертості склала 3,720,18, що свідчило про достовірність результатів. Наведені дані свідчать, що рівень нейротизму у хворих на ПВ, які зазнали дії іонізуючого випромінювання, був достовірно вищим порівняно з групою зіставлення і практично здорових осіб.

Таким чином, обстеженням відмічена суттєва невротизація хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, яка проявлялася у вигляді підвищеної емоційності, імпульсивності, нерівності в стосунках з людьми, мінливості інтересів, невпевненості у собі, схильності до роздратування. Серед хворих на ПВДПК, що зазнали впливу іонізуючої радіації, порівняно з групою зіставлення і практично здоровими мала місце значна перевага меланхоліків і холериків, що свідчить про наявність у хворих емоційної нестабільності та підтверджує значну схильність до підвищеного рівня нейротизму.

За результатами ФГДС нами відмічено, що розмір виразок 0,5 см і менше спостерігався у 47,6% хворих основної групи і 57,7% у групі зіставлення. Розмір виразок 0,5-1 см відмічений у 48,1% хворих основної групи і 37,9% - у групі зіставлення. Розмір виразок 1 см і більше відмічений у 4,3% хворих основної групи і 4,4% - групи зіставлення. Таким чином, у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, відмічені частіше виразки розміром більше 0,5 см у діаметрі. За локалізацією виразок, у цибулині дванадцятипалої кишки, на її задній стінці відмічено у 45,4% хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, тоді як у хворих групи зіставлення на задній стінці ДПК відмічені виразки у 21,7% хворих (р0,05). У 4 хворих (5,7%) основної групи і 1 (1,7%) хворого в групі зіставлення виявлені подвійні виразки, що розташовувались на передній і задній стінках дванадцятипалої кишки. У 68,3% випадків хворих основної групи і 44,8% випадків хворих групи зіставлення виразка поєднувалась із рубцевою деформацією цибулини ДПК.

Середні показники рН-метрії хворих основної групи становили 4,10,187 - 3,990,2, у хворих групи зіставлення ці показники становили відповідно 3,80,227 - 3,790,23 (р>0.05). Отримані дані свідчать, що суттєвої різниці в показниках загальної і вільної кислотності у хворих основної і групи зіставлення не виявлено. У 18,8% хворих основної групи і 10,2% хворих групи зіставлення виявлений гіпохлоридний тип секреції, що можна пояснити розвитком ділянок атрофії у даної категорії хворих, які утворилися на фоні тривалого перебігу захворювання і порушень нейрогуморальної регуляції парієтальних клітин. Це підтверджується і даними, отриманими в результаті морфологічного дослідження біоптатів СОШ. У 28,9% хворих основної групи і 12,2% хворих групи зіставлення простежений різний ступінь атрофічних змін у слизовій оболонці антрального відділу шлунка, а у 20,8% обстежених хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого випромінювання, мала місце кишкова метаплазія, в т.ч. у 2,8% - неповна кишкова метаплазія. У контрольній групі повна кишкова метаплазія відмічена у 2,5% хворих. При вивченні патоморфологічних змін у біоптатах антрального і фундального відділів шлунка виявлені ознаки хронічного запального процесу. В антральному відділі шлунка у порівнянні з фундальним була більш вираженою активність запальних змін у слизовій оболонці. У хворих, які зазнали дії іонізуючого випромінювання, активність запального процесу в СОШ була більш вираженою порівняно з групою зіставлення. У хворих основної групи частота виявлення НР у слизовій оболонці тіла шлунка становила 52%, антрального відділу - 100%.У хворих групи зіставлення частота виявлення НР у слизовій оболонці тіла шлунка становила 48%, антрального відділу - 100%. У хворих основної групи значно частіше спостерігався високий ступінь засіву НР слизової оболонки шлунка. Кореляційний аналіз показав, що між ступенем засіву НР та активністю хронічного гастриту відсутня кореляційна залежність.

Нами виявлено, що в осіб із високим рівнем реактивної тривожності частіше спостерігався високий ступінь засіву НР слизової оболонки. Крім того, у 20% хворих на ПВДПК, що зазнали дії іонізуючого опромінення, виявлена інвазія НР у власну пластинку слизової оболонки шлунка, що може бути пов'язано з послабленням загального і місцевого імунітету.

Отримані результати дозволяють припустити, що психоемоційні чинники призводять до виснаження резервних можливостей організму, послаблення загального і місцевого імунітету, порушення рівноваги в мікроекологічній системі шлунка. Відмічено, що у хворих на ПВДПК, які зазнали впливу іонізуючої радіації, НР виявлявся вірогідно частіше порівняно з групою зіставлення (р0,05), також частіше відмічений високий ступінь інфікування СОШ бактеріями НР.

Нами вивчалась антиоксидантна забезпеченість організму і стан перекисного окислення ліпідів у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки та практично здорових осіб. Рівень дієнових кон'югат у хворих основної групи становив 43,281,24 мкмоль/л, у хворих групи зіставлення - 46,361,27 (p<0,05) мкмоль/л, у практично здорових - 50,72,4 мкмоль/л (p<0,05). Таким чином, у крові хворих обох груп у фазі загострення відмічене достовірне зниження рівня дієнових кон'югат. Рівень церулоплазміну у хворих основної групи становив 115,483,38 мг/л, у хворих групи зіставлення - 123,174,57 мг/л, у практично здорових - 145,62 7,63 мг/л (p<0,05).

Суттєве зниження рівня ДК у хворих основної групи, на нашу думку, можна пояснити як зниження кількості продуктів ПОЛ, що імовірно для другої стадії хронічного стресу - стадії резистентності. Суттєве зниження рівня ЦП, яке більш виразне у хворих основної групи, можна розглядати як виснаження антиоксидантного захисту, що дозволяє розглядати функціональну недостатність АОЗ як важливу ланку в патогенезі ПВДПК.

Ураховуючи клініко-патогенетичні особливості ПВ у осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації, нами проведене зіставлення клінічного перебігу захворювання з психоемоційним станом хворих і активністю АОЗ. Проведеним дослідженням виявлені позитивні корелятивні залежності між рівнем реактивної тривожності і такими характеристиками:

- термінами перебування хворого в стаціонарі (r=0,269; р=0,04);

- інтенсивністю больового синдрому (r=0,512, p<0,0001);

- ступенем інфікування НР слизової оболонки антрального відділу шлунка (r=0,357, p=0,004);

- шкалами тесту Міні-Мульт - іпохондрії (r=0,423, p=0,01), депресії (r=0,364, p=0,006);

- розмірами виразкових дефектів (r=0,310, p=0,004);

Негативну корелятивну залежністю між рівнем реактивної тривожності і церулоплазміну (-r=0,555, p=0,0001).

На основі визначення зв'язку між особливостями особистості і клінічного перебігу захворювання ми розподілили хворих на більш однорідні групи залежно від рівня РТ і розробили диференційований підхід до терапії хворих на ПВ. Це дозволило нам рекомендувати впровадити в комплексну терапію хворих на ПВДПК поряд з антихелікобактерною терапією засоби, які впливають на стан центральної нервової системи.

Застосовувалась “потрійна” терапія”: омепразол по 20 мг 2 рази за добу, амоксицилін по 1000 мг 2 рази за добу, тінідазол по 500 мг 2 рази за добу або метронідазол по 500 мг 3 рази. Курс лікування складав 7 днів. Після закінчення такої базисної терапії при підвищеній кислотоутворювальній функції шлунка додатково призначали антисекреторні препарати - омепразол або фамотидин підтримувальними дозами - по 20 мг один раз за день протягом 2-3 тижнів. Контроль ерадикації здійснювався через 4-6 тижнів після закінчення курсу антихелікобактерної терапії.

При цьому слід зазначити, що додаткова терапія нами призначалась індивідуалізовано, залежно від виявлених порушень. Хворим із високим і помірним рівнем реактивної тривожності, в яких одночасно виявлялися високі показники за однією із шкал невротичної тріади тесту Міні-Мульт, поряд із антихелікобактерною терапією призначали амітриптилін по 0,025 г на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу. Хворим із високим рівнем реактивної тривожності та одночасним виявленням порушень за двома і більше шкалами тесту Міні-Мульт призначали транквілізатори - феназепам по 0,0005 г на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази. Хворим із помірним рівнем реактивної тривожності поряд з антихелікобактерною терапією призначали препарати седативної дії (екстракт валеріани 0,02 по 2 табл. 2 рази за добу або Ново-Пасит по 1 ч. л. на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу). Хворим із низьким рівнем реактивної тривожності призначали поряд з антихелікобактерною терапією тільки вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу.

Одночасно в кожній із підгруп були хворі (контрольна група), які отримували тільки антихелікобактерну терапію.

В оцінюванні ефективності терапії враховувалась динаміка клінічної картини. Оцінювались строки зникнення проявів трьох основних клінічних синдромів: абдомінально-больового, диспептичного та астено-вегетативного, показники елімінації НР та перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту.

При цьому виявлено, що у хворих основної групи з високим рівнем реактивної тривожності (n=19), які отримували крім базисної терапії запропонований нами лікувальний комплекс, у порівнянні з контрольною групою хворих, які отримували лише базисну терапію (n=9), достовірно в менші строки зникав больовий і астено-вегетативний синдром, а також виявлене підвищення антиоксидантного захисту, про що свідчить достовірне збільшення рівня церулоплазміну після лікування (р0,05).

Так, у хворих основної групи з високим рівнем РТ, які отримували комплексну терапію, больовий синдром зменшувався на другу добу, на третю добу зникав у 21%, на четверту - у 52%, на п'яту добу - у 73,6%, на сьому - у 94,7%, на десяту - у 100% хворих. Астено-вегетативний синдром зменшувався на третю добу, на четверту добу зникав у 5,2% хворих, на десяту - у 31,6%, на чотирнадцяту - у 78,9%, на сорокову - у 100%. Рівень РТ після лікування становив 31,26 бали. Рівень ЦП у хворих, які отримували комплексну терапію, збільшився з 99,544,97 до 166,6710,37мг/л. НР після лікування в СОШ хворих, які отримували комплексну терапію, виявлений у 15,8% хворих.

Разом з тим, у хворих із високим рівнем РТ, які отримували лише базисну терапію, зменшення больового синдрому відмічене на третю добу, на п'яту добу больовий синдром зникав у 22%, на сьому - у 55%, на десяту - у 77%, на чотирнадцяту - у 100%. Астено-вегетативний синдром зменшувався на четверту добу, зникав на п'яту добу у 2,9% хворих, на десяту добу - у 14,7%, на чотирнадцяту - у 22%, на сорокову - у 44% хворих. Рівень РТ після лікування становив - 40,4 бали (р0,05). Рівень ЦП зменшився з 99,763,28 до 96,746,94 мг/л. НР визначено у 22,2% хворих.

За помірного рівня РТ у хворих, які поряд із базисною терапією отримували запропонований нами лікувальний комплекс (n=9), порівняно з групою хворих, які отримували лише базисну терапію (n=15), достовірно в менші строки зникав больовий, диспептичний і астено-вегетативний синдром, а також відмічене значне підвищення антиоксидантного захисту, про що свідчить достовірне збільшення рівня церулоплазміну після лікування (р0,05).

У хворих із помірним рівнем РТ, які отримували комплексну терапію, больовий синдром зменшувався на другу добу, зникав на третю добу в 33,4% хворих, на четверту - в 77,7%, на п'яту - в 88,8%, на сьому - в 100% хворих. Диспептичний синдром зменшувався на другу добу, зникав на третю добу в 33,3%, на п'яту - в 88,8%, на сьому - в 100% хворих. Астено-вегетативний синдром зменшувався на п'яту добу, зникав на сьому - в 22%, на десяту добу - в 55,5%, на чотирнадцяту - в 88,8%, на сорокову - в 100%. Відмічене достовірне підвищення рівня ЦП після лікування з 120,427,38 до 172,818,48 мг/л. Середній рівень реактивної тривожності після лікування хворих, які отримували комплексну терапію, становив 24,661,55. НР після лікування хворих, які отримували комплексну терапію, в СОШ не визначався.

У хворих із помірним рівнем РТ, які отримували лише базисну терапію (n=15), больовий синдром зменшувався на третю добу, зникав на четверту добу в 13,3%, на п'яту добу - в 66,6%, на сьому - в 93%, на десяту - в 100% (р0,05). Диспептичний синдром зникав лише на четверту добу в 26,6%, на п'яту - в 80%, на сьому - в 93,3%, на чотирнадцяту - в 100% (р0,05). Астено-вегетативний синдром зменшувався на четверту добу, на десяту добу зникав у 20%, на чотирнадцяту - в 40%, на сорокову - в 66,6% (р0,05). Рівень ЦП зменшився з 121,766,85 до 111,027,78 мг/л. Середній рівень реактивної тривожності після лікування хворих, які отримували базисну терапію, становив 29,81,26 бали (р0,05) бали. НР визначено у 20% хворих.

У хворих із низьким рівнем РТ, які крім базисної терапії отримували додатково вітамін Е (n=9), у порівнянні з групою хворих, які отримували тільки базисну терапію, (n=9) достовірних розбіжностей в термінах зникнення больового, диспептичного, астено-вегетативного синдромів не відмічено. Виявлені достовірні розбіжності в рівні ЦП після лікування (р0,05).

Рівень ЦП у хворих, які отримували додатково до терапії вітамін Е, підвищився з 122,4912,1 до 185,3716,9 мг/л, тоді як у хворих, що отримували лише базисну терапію, рівень ЦП зменшився із 137,039,66 до 113,445,71 мг/л. НР після лікування у хворих, що отримували в комплексі з базисною терапію вітамін Е, в СОШ виявлено у 11,1%. У хворих, що отримували лише базисну терапію, НР визначено у 11,1% хворих. Рівень РТ після лікування становив відповідно 23,91,14 і 22,141,18 бали (р0,05).

Комплексна терапія з включенням засобів, які впливають на стан центральної нервової системи в поєднанні з антиоксидантом вітаміном Е, сприяла покращанню клінічного перебігу захворювання, підвищенню АОЗ, нормалізації психологічного стану, про що свідчать більш короткі терміни зникнення больового, диспептичного, астено-вегетативного синдромів, зниження реактивної тривожності, підвищення рівнів церулоплазміну після лікування.

Ерадикація НР у хворих основної групи, які отримували комплексну терапію, становила 90,2%, тоді як у хворих, що отримували лише базисну терапію, ерадикація НР становила 79,5%. Також ми вивчали частоту виникнення рецидивів захворювання через один рік. Виявлено, що у хворих на ПВДПК, які зазнали впливу іонізуючої радіації та отримували комплексну терапію, рецидиви захворювання протягом року відмічені в 11%, тоді як у хворих, які отримували лише базисну терапію, рецидиви протягом року відмічені у 18,7%. При повторних рецидивах захворювання у хворих, які отримували засоби, що впливають на стан центральної нервової системи, розміри виразкових дефектів були менше 0,5 см.

Проведені дослідження свідчать, що особливості психоемоційних порушень можуть бути важливими чинниками змін клінічного перебігу пептичної виразки, у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання. Недостатність антиоксидантного захисту більш виражена у хворих із високою реактивною (ситуативною) тривожністю, обґрунтовує патогенетичне призначення додатково до базисної терапії, залежно від виявлених порушень, антидепресанта - амітриптиліну, транквілізатора - феназепаму та седативних препаратів - екстракту валеріани, Ново-Паситу в комплексі з вітаміном Е.

Таким чином, індивідуалізований підхід до терапії хворих на ПВДПК, особливо тих, що мали контакт з іонізуючою радіацією, дозволив нам у більш короткі терміни усунути клінічні прояви захворювання, біохімічні порушення, що сприяло більш швидкому загоюванню виразкового дефекту, зменшенню кількості рецидивів протягом року.



ВИСНОВКИ

1. На основі визначення залежності клінічних проявів захворювання, даних біохімічних і гістологічних досліджень від психофізіологічного стану розроблений індивідуалізований підхід до терапії хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, які зазнали впливу іонізуючої радіації, що дозволило продовжити період ремісії, зменшити частоту загострень.

2. Виявлені особливості клінічного перебігу дуоденальної виразки в осіб, що зазнали дії іонізуючого опромінення :

- у 38,3% відмічений тяжкий перебіг захворювання з трьома і більше загостреннями за рік;

- у 58,5% хворих спостерігались атипові скарги;

- у 100% відмічений астено-вегетативний синдром;

- у 41,4% хворих відмічена емоційна напруженість, у 42,8% - високий рівень реактивної тривожності (за даними психологічного тестування).

3. Клінічні прояви пептичної виразки дванадцятипалої кишки в осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації, значною мірою залежали від психологічного стану. Встановлений позитивний кореляційний зв'язок між інтенсивністю больового синдрому і рівнем реактивної тривожності; термінами перебування хворого в стаціонарі і рівнем реактивної тривожності.

4. Найбільш характерними змінами слизової оболонки шлунка хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, які зазнали дії іонізуючого опромінення, з високим рівнем реактивної тривожності, емоційною напруженістю, були виразки середніх розмірів 0,5-1 см на фоні вираженого гастриту; у 20% виявлена інвазія бактерій НР у власну пластинку слизової оболонки шлунка. Встановлений позитивний кореляційний зв'язок між ступенем інфікування бактеріями НР слизової оболонки шлунка і рівнем реактивної тривожності; розмірами виразкових дефектів і рівнем реактивної тривожності; між рівнем реактивної тривожності і шкалами тесту Міні-Мульт - 1Hs (іпохондрії), 2D (депресії).

5. Загострення дуоденальної виразки в осіб, що зазнали впливу іонізуючої радіації, з високим рівнем реактивної тривожності характеризується більш вираженим виснаженням антиоксидантного захисту, про що свідчить суттєве зниження рівня церулоплазміну. Встановлена негативна корелятивна залежність між рівнем церулоплазміну і реактивної тривожності.

6. Застосування в комплексі з антихелікобактерною терапією препаратів, що впливають на стан центральної нервової системи в поєднанні з вітаміном Е, дозволило покращити якість життя хворих, запобігти рецидивам захворювання.

Практичні рекомендації

1. У хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, що зазнали дії іонізуючої радіації, доцільно визначати ступінь психологічних порушень із використанням тестів Спілбергера-Ханіна, скороченого варіанту тесту ММРІ з метою включення в схеми лікування засобів, які корегують порушення психологічного стану.

2. Комплексну терапію слід призначати індивідуалізовано залежно від виявлених порушень.

§ Хворим із високим і помірним рівнем реактивної тривожності, в яких одночасно виявляються високі показники за шкалою депресії тесту Міні-Мульт, разом із антихелікобактерною терапією доцільно призначати амітриптилін по 0,025 г на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу.

§ Хворим із високим рівнем реактивної тривожності і вираженим астено-невротичним синдромом показані транквілізатори: феназепам по 0,0005 г на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази.

§ Хворим із помірним рівнем реактивної тривожності поряд із антихелікобактерною терапією показані препарати седативної дії (екстракт валеріани 0,02 по 2 табл. 2 рази за добу або Ново-Пасит по 1 ч. л. на ніч і вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу).

§ Хворим із низьким рівнем реактивної тривожності слід призначати разом із антихелікобактерною терапією вітамін Е по 50 мг 2 рази за добу.

Засоби, які корегують порушення психологічного стану після закінчення курсу антихелікобактерної терапії слід приймати протягом всього періоду ремісії.



Перелік публікацій за темою дисертації

1. Настрога Т.В. Корекція порушень стану ПОЛ-АОЗ та зсувів вищої нервової діяльності у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки //Гастроентерологія, Міжвідомчий збірник, вип.31.- Дніпропетровськ, 2000. - С. 282-288.

2. Настрога Т.В. Особливості клінічного перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС //Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2001. - Вип. 2 (34). - С. 222-225.

3. Настрога Т.В. Стан перекисного окислення ліпідів і антиоксидантна забезпеченість організму у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання //Український медичний альманах. - 2000. - Т 3, №4. - С. 236-237.

4. Настрога Т.В., Гольденберг Ю.М. Особливості перебігу захворювання у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки в залежності від стану вищої нервової діяльності //Вісник проблем біології і медицини. - 1999. - №10. - С. 77-80. (Здобувачем особисто проведений підбір хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, здійснене обстеження хворих, проведена статистична обробка та аналіз отриманих даних, написана і підготовлена стаття до друку).

...