Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування хворих з Helicobacter pylori-асоційованими дуоденальними виразками у поєднанні з гіпертонічною хворобою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський державний медичний університет

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.02 - внутрішні хвороби

Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування хворих з Helicobacter pylori-асоційованими дуоденальними виразками у поєднанні з гіпертонічною хворобою

Железнякова Наталя Мерабівна

Луганськ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Бабак Олег Якович, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Губергріц Наталя Борисівна, Донецький державний медичний університет ім. М.Горького, завідувачка кафедри внутрішніх хвороб №1

доктор медичних наук, професор Опарін Анатолій Георгійович, Харківська медична академія післядипломної освіти,

завідувач кафедри терапії та клінічної фармакології

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра госпітальної терапії, МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться 23.12.2005 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.600.01 при Луганському державному медичному університеті МОЗ України (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя оборони Луганська,1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського державного медичного університету (91045,м.Луганськ, кв.50-річчя оборони Луганська,1).

Автореферат розісланий 20.11.2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор Коломієць В.І.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема мульті- та коморбідності на теперішній час лишається важливою для практичної та наукової медицини. Тоді як зростання множинності хвороб з віком відбиває перш за все інволюційні процеси, то поняття коморбідності - детерміновану можливість їх сполучання. Особливого значення ця проблема набуває при поєднанні захворювань, що мають велике соціально-економічне значення та розповсюдженість, до яких відносяться пептична дуоденальна виразка (ПДВ) та гіпертонічна хвороба (ГХ).

Захворювання органів травлення в структурі захворюваності займають третє місце після серцево-судинної та онкопатології, та п'яте місце серед усіх хворих, які госпіталізовані в різні лікувальні установи (Ю.О.Філіппов, І.Ю.Скирда, 2005). За останнє десятиріччя поширеність хвороб органів травлення зросла на 53% - з 9117,6 в 1990 р. до 13953,0 в 2000 р., а рівень захворюваності на хвороби органів травлення підвищився на 21,8% (О.Я.Бабак, 2003). Серед захворювань органів травлення пептична виразка шлунку та дванадцятипалої кишки займають одне з перших місць (18,5%) після гастриту та дуоденіту. Даними сучасних статистичних викладок доведено, що приблизно 10% населення в різні періоди життя страждають на пептичну виразку (Л.Є. Смирнова, 2003). Поширеність пептичної виразки з 1997 р. по 2003 р. зросла на 19,6% і склала 2677,9 на 100 тис населення (Ю.О.Філіппов, І.Ю.Скирда, 2005).

В свою чергу, серед уражень внутрішніх органів з найбільшою частотою зустрічаються захворювання серцево-судинної системи, а саме, ішемічна хвороба серця та гіпертонічна хвороба. Підвищені цифри артеріального тиску (АТ) знаходять у кожного п'ятого мешканця України. Дослідженнями було доведено, що більш ніж в 50% випадків хворі на пептичну виразку мають підвищені цифри АТ (A.Migneco at al., 2003; M. Yukinaka at al., 2000); поєднання ГХ з пептичною виразкою визначали в 70% (В.Н. Медведев и др., 1999).

Тривалий час поєднання пептичної виразки з гіпертонічною хворобою розглядали як наслідок їх великої розповсюдженості, однак ці захворювання мають цілий ряд спільних патогенетичних факторів - судинні порушення, психічні розлади, зсуви у системі імунітету, порушення клітинних мембран на тлі активації процесів перекісного окислення ліпідів (ПОЛ), метаболічний синдром, зміни у системі гомеостазу тощо - які часто лишаються неврахованими при лікуванні даних хворих. На теперішній час в розгляданні патогенезу як виразкової, так і гіпертонічної хвороби значна увага приділяється змінам в системах антиоксидантного захисту (АОЗ) та імунітету. Хронічний перебіг захворювань призводить до пригнічення імунної відповіді організму, що, в свою чергу, сприяє розвитку запалення в шлунку та ДПК (T.F.Soares at al., 2005). Виникаючі імунні зміни посилюють процеси запалення, що, в свою чергу, призводить до поразки клітинних мембран та, таким чином, формування хибного кола, результатом якого є виникнення патологічного процесу або його загострення. Зі змінами в імунній системі в значній мірі пов'язують прогресування патології, її рецидиви та розвиток ускладнень (C.T.Baldari at al., 2005). Патогенетичні процеси, що виникають при формуванні виразкового дефекту у хворих на ПДВ у поєднанні ГХ, - активація системи ПОЛ та цитокінової ланки імунітету, що відбувається на тлі пригнічення системи оксиду азоту, АОЗ та клітинного імунітету - призводять до формування порушень різних видів обміну, результатом чого може бути поява у біологічних рідинах багатьох поверхнево-активних (сурфактантів) та поверхнево-інактивних речовин, що можуть обумовлювати зміни у фізико- хімічних властивостях крові та шлункового соку (В.Н. Казаков и др.,2003).

Таким чином, згідно наведених даних, ГХ та пептичну виразку слід розглядати як захворювання, які закономірно поєднуються між собою не тільки в силу їх розповсюдженості, але й, як виявилося, спільності багатьох патогенетичних механізмів, що дає змогу до вивчення невідомих патогенетичних ланок та розробки схем медикаментозної корекції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт Харківського державного медичного університету, затвердженим МОЗ України, і є фрагментом спільної науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології і відділу захворювань печінки та шлунково-кишкового тракту Інституту терапії ім. Л.Т.Малої АМН України: “Розробити нові підходи до антигелікобактерної терапії з використанням пробіотиків на підставі вивчення ролі мікробіоценозу кишечнику в клінічних і морфологічних проявах хронічного гастриту В і виразкової хвороби дванадцятипалої кишки” (номер державної реєстрації 0102U001827).

Мета дослідження: Розробка раціональних підходів до лікування хворих на пептичні дуоденальні виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою на підставі визначення клініко-патогенетичних особливостей їх перебігу.

Для здійснення даної мети були поставлені наступні завдання:

1. Дослідити особливості клінічних, біохімічних та морфологічних змін у хворих на пептичні дуоденальні виразки в сполучанні з гіпертонічною хворобою.

2. Встановити ступень змін в системі антирадикального захисту, показниках ПОЛ та системі оксиду азоту у хворих на пептичні дуоденальні виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою.

3. Вивчити зміни в показниках системи імунітету, а саме її неспецифічної та цитокінової ланок, у хворих з пептичними дуоденальними виразками в поєднанні з гіпертонічною хворобою.

4. Дослідити динаміку фізико-хімічних властивостей крові та шлункового соку у хворих на пептичні дуоденальні виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Визначити кореляційні зв'язки між показниками ПОЛ, імунного спектру крові, системи оксиду азоту та фізико-хімічними властивостями крові та шлункового соку в динаміці лікування.

5. Розробити та апробувати патогенетично обґрунтовану терапію хворих на пептичні дуоденальні виразки у поєднанні з гіпертонічною хворобою на підставі поглибленого вивчення спільних ланок патогенезу.

Об'єкт дослідження: патогенетичні ланки пептичної виразки дванадцятипалої кишки при поєднанні з гіпертонічною хворобою.

Предмет дослідження: стан імунного гомеостазу, показники системи антирадикального захисту та вільнорадикального окислення ліпідів, системи оксиду азоту, параметри динамічної міжфазної тензіометрії та реометрії крові та шлункового соку, біопсійний матеріал з антрального відділу шлунка та слизової оболонки дванадцятипалої кишки, Н.рylori, результати комплексного лікування.

Методи дослідження: клінічні, фізико-хімічні, біохімічні, імунологічні, інструментальні, морфологічні та гістологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлені клініко-патогенетичні особливості пептичної дуоденальної виразки поєднаною з ГХ. Патогенетично обґрунтовано доцільність використання глутаргіну в комплексній терапії хворих на ПДВ у поєднанні з ГХ. Доведено, що даний препарат позитивно впливає на біохімічні, імунологічні, морфологічні та фізико-хімічні показники у таких хворих, а саме сприяє нормалізації показників імунологічного спектру крові та відновленню метаболічного гомеостазу.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження розширяють уявлення про особливості перебігу ПДВ при поєднанні з ГХ. Доведено, що супутня ГХ негативно впливала на перебіг ПДВ, що проявлялося особливостями клінічних та морфологічних змін. Виявлено взаємозв'язок між виразністю змін в біохімічних, імунологічних та фізико-хімічних параметрах, які мали залежність від стадії ГХ та виразності обсіменіння слизової оболонки шлунку (СОШ) Н.pylori. Розроблено та апробовано патогенетично обґрунтований спосіб лікування хворих на ПДВ в поєднанні з ГХ. Доведена доцільність призначення глутаргіну (L-аргініну L-глутамат) в комплексній терапії цих хворих.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджено у практику лікувально-профілактичних установ Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської областей та м. Сімферополя, що підтверджено відповідними актами впровадження. Матеріали дисертації використовуються в педагогічному процесі терапевтичними кафедрами Донецького державного медичного університету ім. М.Горького, Харківського та Луганського державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора в отриманні результатів дослідження є основним і полягає в підборі, обстеженні та лікуванні хворих на пептичну дуоденальну виразку в поєднанні з ГХ. Пошукувачем визначені клініко-патогенетичні особливості перебігу ПДВ у хворих з ГХ та розроблена патогенетично обґрунтована схема лікування цих хворих. Авторкою самостійно проведено аналіз отриманих даних, статистичну обробку результатів та впровадження їх у практику. Провідною є участь пошукувача у підготовці результатів досліджень до публікацій. Здобувач не скористалася результатами та ідеями інших дослідників.

Апробація результатів дисертації. Апробація дисертаційної роботи відбулася на спільному засіданні кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології і кафедри загальної практики-сімейної медицини Харківського державного медичного університету та співробітників відділу захворювань печінки та шлунково-кишкового тракту Інституту терапії ім. Л.Т.Малої АМН України (червень 2005 року); на науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченої 350-річчю міста Харкова (Харків, 2004); на науково-практичній конференції “Терапевтичні читання: алгоритми сучасної діагностики та лікування внутрішніх хвороб” (Харків, 2005); засіданні Харківської обласної асоціації гастроентерологів (Харків, 2005); на “Одиннадцатой Российской Гастроентерологической Неделе” (Москва, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, серед яких 7 журнальних статей, 2 статті в збірках наукових праць та 3 тез. Всі статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, одноосібні.

Структура і обсяг дисертації. Дисертацію викладено українською мовою на 129 сторінках тексту; вона складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалу та методів дослідження, 6 розділів власних спостережень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел літератури, який містить 298 найменувань (143 кирилицею і 155 латиницею). Матеріали дисертації ілюстровано 37 таблицями, 9 рисунками та 2 клінічними прикладами.

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 121 хворий, в тому числі 69 пацієнтів з пептичною дуоденальною виразкою в поєднанні з ГХ, 20 осіб з пептичною дуоденальною виразкою та 32 пацієнта з ГХ, віком від 17 до 52 років та тривалістю захворювання від 6 місяців до 15 років. Більшість складали чоловіки (69,6%) працездатного віку. Хворі всіх груп були повністю рандомізовані за віком, статтю та тривалістю захворювання. Діагноз пептичної дуоденальної виразки встановлювали на підставі скарг хворих, даних анамнезу та лабораторно-інструментального дослідження (ФГДС з біопсією). Наявність Н.pylori веріфікували трьома методами: при гістологічному дослідженні біоптату СОШ, імуноферментним експрес-тестом Hexagon H.pylori test (Німеччина) та уреазним експрес-тестом з біоптатом СОШ. Діагноз ГХ підтверджували: динамічним спостереженням за АТ, рентгенологічним дослідженням органів грудної клітки, ЕКГ та змінами на очному дні. Динамічний поверхневий натяг (ПН) сироватки крові та шлункового соку вивчено за допомогою комп'ютерного тензіографа “MPT-LAUDA” (Німеччина) в Міжнародному медичному науковому фізико-хімічному центрі при Донецькому державному медичному університеті ім. М.Горького. Принцип даного методу заснований на максимальному тиску в бульбашці. Для інтегральної оцінки ПН на тензіограмах (кривих залежності ПН від часу) комп'ютер визначав точки, що відповідають t=0,01 с (ПН1), t=1 с (ПН2), а також рівновагомого ПН (ПН3) при t>?. Окрім того підраховувався кут нахилу кривої (КНК) тензіограм у координатах ПН (t-1/2). Діапазон аналізованого “життя поверхні” за допомогою “МРТ” складав від 0,001 до 100 с, а абсолютна експериментальна похибка вимірювань не перевищувала 0,2%. Вміст рівня метаболітів оксиду азоту у сироватці крові вивчали в реакторі-відновлювачі (“Nitrate reductor”). Показники ПОЛ оцінювали за вмістом в крові малонового диальдегіду (МДА) без ініціації та з ініціацією НАДФН2 й аскорбатом (Ю.Владимиров, О.Арчаков, 1972); вміст дієнових кон'югатів (ДК) - за методом Гаврилова Б. та Мишкорудної М. (1983). Активність ферментів системи антиоксидантного захисту (АОЗ) - супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КТ) вивчали спектрофотометрично (Чевари С. та співав., 1985). Стан імунної системи оцінювали за результатами обчислювання фагоцитарного індексу (ФІ) й фагоцитарного числа (ФЧ) та за вмістом С-РБ, фактору некрозу пухлини-альфа (ФНП-б) та інтерлейкіну-1-бета (ІЛ-1в) - набір реагентів ProCon, ООО “Протеиновый контур”, Санкт-Петербург. Всі дослідження проводилися на біохімічному та імуноферментному аналізаторах фірми Stat Factor (США).

Контрольні результати біохімічних та імунологічних показників були отримані при обстеженні 20 здорових осіб аналогічного віку та статі.

Статистична обробка отриманого матеріалу проводилася на персональному комп'ютері за допомогою спеціальних програм із використанням описової статистики, дисперсійного аналізу, методу множинного порівняння (за критеріями Ньюмена-Кейсла), з використанням критерію достовірності Ст'юдента та коефіцієнту кореляції Персона, факторного аналізу (програми BIOSTAT, “Statistica 5” for Windows). Значення по групах показників представлені як вибіркове середнє (±) вибіркове стандартне відхилення (X±S). Оцінювали середні значення (М), їх помилки (m), коефіцієнти кореляції (r), Хі-квадрат (ч2) і достовірність статистичних показників (p). При цьому використовували комп'ютер ПК “Pentium II”, за допомогою якого проводили також графічну обробку матеріалу.

Результати роботи та їх обговорення. При обстеженні хворих на ПДВ у поєднанні з ГХ було визначено, що тривалість виразкового анамнезу складала від 6 місяців до 15 років; однак в більшості випадків не перевершувала 5 років (59,4%). У 29 (42%) хворих даний діагноз було встановлено вперше. При розподілі за стадією ГХ хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ були отримані наступні дані. Так, у 21 пацієнта була зареєстрована ГХ I стадії з середніми цифрами систолічного артеріального тиску (САТ) - 142,4±5,7 мм рт.ст.; діастолічного АТ (ДАТ) - 88,2±6,1 мм рт.ст. В 48 випадках мала місце II ст. ГХ з підвищенням АТ в середньому по групі до 158,4±7,3 та 99,1±6,5 мм рт.ст. (ДАТ) відповідно. Диспансерне спостереження при ГХ тривало від 2 до 17 років.

Серед клінічних проявів ПДВ у хворих з ГХ переважав больовий синдром, який спостерігався в 97,1% випадках (67 хворих). Біль локалізувався в різних ділянках живота та практично не іррадіював. Класичний характер болю, для якого характерні зміни протягом доби в залежності від прийому їжі, спостерігався у 32 пацієнтів (46,4%). Прояви диспепсичного синдрому були зазначені у 63 хворих (91,3%). Значна частина хворих відзначала порушення стільця (48 осіб - 69,5%): у 30,4% випадків виявлялися закрепи, в 26,1% - чергування проносів та закрепів, 21 пацієнт (30,4%) таких змін не визначав. Астено-невротичний синдром був найбільш розповсюдженим та в цілому по групі зустрічався з частотою 97,1% (67 хворих) Йому були притаманні: загальна слабкість (97,1%), підвищена втомлюваність (78,3%), емоційна лабільність (53,6%), понижування працездатності (89,9%) тощо. Така частота диспепсичного та астено-невротичного синдромів пояснюється, на нашу думку, нашаруванням клінічних проявів ГХ у хворих на ПДВ. Так, у 27 випадках (39,1%) виразна нудота та повторна блювота були зумовлені різкими змінами церебрального кровообігу при підвищенні АТ (за даними реовазографії та доплерографії). Періодичний біль в ділянці серця відзначали 59,4% хворих, серцебиття - 76,8%, “перебої” - 40,7%. На ЕКГ реєструвалися різні порушення провідності (23 особи) та ритму (22 особи).

При об'єктивному дослідженні у даних хворих виявляли позитивні симптоми Лаенека (33,3%), Менделя (73,9%), Боаса (18,8%), Опенховського (27,5%); болючість в пілородуоденальній зоні спостерігали у 63 осіб (91,3%). Розширення меж серця виявили у 69,6% осіб, приглушеність його тонів - у 59,4% та наявність систолічного шуму над верхівкою - 30,4% випадків.

При візуальному дослідженні СОШ під час ФГДС у хворих на ПДВ у поєднанні з ГХ частіше визначали поодинокий виразковий дефект, який був локалізований в ділянці передньої стінки цибулини (53 особи - 76,8%); виразка частіше була малих (47 - 68,1%) або середніх розмірів (17 - 24,6%). Для поєднаної патології характерним була помірна глибина виразкового дефекту, переважне ураження всієї товщі СО (59 хворих - 85,5%), наявність діапедезних крововиливів (57 - 82,6%) та поверхневих ерозій - 65,2% осіб - частіше поодиноких - 39 (86,7%) випадків.

Фізико-хімічний стан крові у хворих на ПДВ в поєднанні з ГХ мав залежність від тривалості захворювання (W=0,004, R=3,565, р0,001), статі хворих (W=0,30, R=18,96, р0,001). Кореляційних залежностей між загальним фізико-хімічним станом крові і ступенем виразності патологічного процесу в СОШ (W=0,57, R=1,58, р=0,116) та ступенем обсіменіння її H.pylori (W=0,63, R=1,33, р=0,127) не виявлено. В той же час мав місце кореляційний зв'язок з рівнями систолічного (r=-0,587, р=0,016) і середнього (r=-0,527, р=0,034) АТ. На фізико-хімічний стан крові впливали концентрація холестерину (W=0,23, R=3,23, р=0,012), тригліцеридів (W=0,27, R=3,23, р=0,012), ліпопротеїдів високої (W=0,45, R=8,96, р=0,001), низької (W=0,16, R=16,90, р<0,001) і дуже низької (W=0,35, R=4,69, р=0,022) густини. Встановлено кореляційний зв'язок ПН1 крові із вмістом тригліцеридів (r=+0,565, р=0,014); ПН2 - з концентраціями тригліцеридів (r=+0,782, р<0,001), ліпопротеїдів низької (r=-0,707, р=0,001) і дуже низької густини (r=+0,688, р=0,001); ПН3 - з рівнями С-РБ (r=-0,446, р=0,006), тригліцеридів (r=+0,544, р=0,019), ліпопротеїдів високої (r=0,505, р=0,022), низької (r=-0,558, р=0,010) і дуже низької густини (r=+0,642, р=0,003). Визначено, що стать хворих оказувала незначний вплив на фізико-хімічні властивості шлункового соку (W=0,878, R=2,006, р=0,061), окрім ПН2 (КW=4,65, р=0,038), ПН4 (КW=4,05, р=0,049) та КНК (КW=9,78, р=0,003). Також встановлено прямий кореляційний зв'язок між віком хворих та ПН1(r=+0,178, р=0,052), ПН4 (r=+0,294, р=0,004). Виявлено залежність фізико-хімічного стану шлункового соку від тривалості захворювання (W=0,034, R=2,569, р<0,001). Також у обстежених хворих спостерігався кореляційний зв'язок між ПН1, ПН2 шлункового соку і Е крові (r=+0,282, р=0,024 та r=+0,287, р=0,016 відповідно); ПН3 шлункового соку і Т крові (r=+0,352, р=0,004); ПН4 шлункового соку та ПН3 крові (r=+0,257, р=0,028); Т шлункового соку та Т крові (r=+0,482, р<0,001). Виявлено кореляційну залежність ПН1 шлункового соку від ступеня виразності запалення в СОШ (r=-0,207, р=0,025) та ступеня обсіменіння її H.pylori (r=-0,563, р=0,021).

При визначенні рівню метаболітів NO у крові обстежених були отримані наступні дані. Так у пацієнтів на ПДВ рівень нітритемії склав 5,08±0,02 мкМ/л, у хворих на ГХ - 4,51±0,03 мкМ/л, а у хворих з поєднаним перебігом цих захворювань - 4,38±0,05 мкМ/л. Не виявлено кореляційних залежностей між рівнем нітритів та віком хворих, статтю та тривалістю захворювання. Водночас виявлено зворотній кореляційний зв'язок даного показника зі ступенем виразності морфологічних зміну СОШ та ДПК (r=-0,232, p=0,014) та ступенем її обсіменіння H.рylori (r=-0,542, p=0,012). На рівень метаболітів NO оказували вплив гатроезофагеальний (КW=10,8, p=0,001) та дуоденогастральний рефлюкси (КW=7,78, p=0,005). Виявлено, що рівень метаболітів NO оказує незначний вплив на фізико-хімічні властивості шлункового соку (W=0,672, R=1,098, p=0,318) та крові (W=0,618, R=0,879, p=0,694). Однак, в той же час, виявлено прямий кореляційний зв'язок між рівнем нітритемії та модулем в'язкоеластичності шлункового соку (r=+0,217 p=0,051)

Підвищення рівня показників початкових та кінцевих продуктів ПОЛ виявлено у хворих всіх груп, однак при поєднаній патології ці зміни вірогідно відрізнялися. Так, кратність показників ДК у хворих на ПДВ в поєднанні з ГХ становила 3,2 рази відносно норми, у хворих на ізольовану ПДВ - 2,2 рази, а у хворих на ГХ - 2,5 рази (Р<0,001). Концентрація кінцевого метаболіту пероксидації ліпідів (МДА) як без ініціації, так й з ініціацією НАДФН2 також була підвищеною у осіб основної групи в порівнянні з контрольною до 10,6±0,8 мкмоль/л та 18,4±1,3 мкмоль/л при нормі 7,00±0,22 мкмоль/л та 8,24±0,23 мкмоль/л відповідно (Р<0,001). Активація ПОЛ призводила до депресії системи АОЗ. Активність СОД була нижчою за норму як при ПДВ - 1,50±0,03 активності за 1 хв на 1 г Нb (Р<0,02), так і при ГХ - 1,94±0,04 активності за 1 хв на 1 г Нb (Р<0,05). Найбільш виразні зсуви були притаманні хворим з поєднаною патологією: 1,24±0,02 активності за 1 хв на 1 г Нb відповідно, при нормі 2,2±0,14 од. активності за 1 хв на 1 г Нb (Р <0,001). Одночасно визначено пригнічення активності КТ: у хворих на ПДВ рівень КТ склав 194,5±10,4 МО мг/Hb, а у хворих на ГХ - 212,4±18,6 МО мг/Hb. Водночас при поєднаній патології спостерігалось зниження КТ до 169,2±16,4 МО мг/Hb, при нормі 237,5±12,4 МО мг/Hb. Визначена зворотна кореляційна залежність ферментної ланки АОС (СОД та КТ) від стадії ГХ. Також було виявлено прямий кореляційний зв'язок фізико-хімічних властивостей крові з показниками ПОЛ: між рівнем МДА та ПН1 (r=0,373), ПН2 (r=0,568), КНК (r= 0,538), КНК2 (r=0,582), Т (r=0,368); між ДК та ПН1 (r=0,583), ПН2 (r=0,531), КНК (r=0,516), КНК2 (r=0,539), Т (r=0,372). Показники ПН3, ПН4, Е мали пряму залежність від активності СОД (r=0,623, r=0,475, r=0,563 відповідно) й каталази (r=0,597, r=0,469, r=0,587 відповідно). Виявлено прямі кореляційні зв'язки між показниками ПОЛ та фізико-хімічними властивостями шлункового соку: між рівнем МДА та ПН1(r=0,564), ПН2(r=0,522), ПН3(r=0,368), ПН4 (r=0,397), КНК(r=0,548), КНК2 (r=0,364), Т(r=0,396); рівнем ДК та ПН1(r=0,573), ПН2(r=0,498), ПН3(r=0,576), ПН4 (r=0,546), КНК (r=0,512), КНК2 (r=0,542), Т (r=0,573). Виявлено кореляційні залежності показника Е шлункового соку від активності СОД (r=0,584), каталази (r=0,526).

У хворих на ПДВ в поєднанні з ГХ відзначено зменшення ФЧ в 1,7 рази та ФІ в 1,5 рази. Виявлено пряму кореляційну залежність ФЧ від активності СОД - r=+0,567 та КТ - r=+0,576; від вмісту МДА - r=-0,378 та ДК - r=-0,514; від ПН3, ПН4, Е крові (r=+0,453, r=+0,574, r=+0,487 та r=+0,532, r=+0,527, r=+0,468 відповідно).

Одночасно у всіх пацієнтів спостерігалося достовірне підвищення С-РБ. Так, у хворих на ізольовану ПДВ даний показник дорівнював 4,8±0,07 мг/л, а при приєднанні ГХ - 5,3±0,06 мг/л. Рівень С-РБ у основній групі хворих мав пряму кореляційну залежність з показниками ПОЛ (МДА r=+0,594 і ДК - r=+0,542) та залежав від ступеню обсіменіння СОШ Н.рylori. Виявлена зворотна кореляційна залежність між рівнем С-РБ та ПН3 крові (r=-0,446) та модулем в'язкоеластичності шлункового соку (r=-0,487).

Виявлено достовірні зміни в концентраціях прозапальних цитокінів (ФНП-б та ІЛ-1в) по відношенню до норми. Так, у хворих на ПДВ в поєднанні з ГХ величина ІЛ-1в дорівнювала 352,6±22,3 нг/л, при нормі 23,2±1,14 нг/л, а у хворих з ізольованою ПДВ - 212,7±21,9 нг/л. Величина ФНП-б у 13,2 рази перевищувала контрольні результати при поєднаній патології та 8,5 рази при ізольованому перебігу ПДВ. Виявлено прямий кореляційний зв'язок з показниками ПОЛ: так ФНП-б співвідносився з МДА як r=+0,536 та з ДК - r=+0,612, а ІЛ-1в - як r=+0,543 та r=+0,592 відповідно. Також виявлено зв'язок між рівнями прозапальних цитокінів та показниками системи АОЗ: залежність між ФНП-б та показником КТ склала r=-0,584, а ІЛ-1в - r=-0,537; СОД відповідно - r=-0,523 та r=-0,549. Було виявлено кореляційні зв'язки між фізико-хімічними властивостями крові та рівнем прозапальних цитокінів: ФНП-б корелював з ПН1 (r=+0,521), ПН2 (r=+0,576), КНК (r= +0,592), КНК2 (r= +0,573), Т (r= +0,528), а ІЛ-1в - з ПН1 (r= +0,348), ПН2 (r= +0,358), КНК (r= +0,573), КНК2 (r= +0,594), Т (r= +0,372). Також виявлено прямі кореляційні зв'язки між рівнем ФНП-б і ІЛ-1в та фізико-хімічними властивостями шлункового соку: ПН1(r=0,547 та (r=0,367 відповідно), ПН2 (r=0,609 та r=0,364 відповідно), ПН3 (r=0,488 та r=0,495 відповідно), ПН4 (r=0,539 та r=0,541 відповідно), КНК (r=0,397 та r=0,459 відповідно), КНК2 (r=0,538 та r=0,591 відповідно), Т (r=0,581 та r=0,492 відповідно).

Таким чином визначено, що при поєднанні ПДВ з ГХ спостерігається взаємообтяжливий перебіг хвороб, що підтверджується результатами проведеного дослідження. З метою корекції виявлених порушень всі хворі були розподілені на дві групи: 1-у (основну - 37 хворих) та 2-у (порівняння - 32 особи). Обидві групи не відрізнялися між собою за віком, статтю, тривалістю захворювання. Це дозволило співставити результати лікування. В оцінці ефективності проведеної терапії враховувалася терміни зникнення основних клінічних симптомів, ерадикації Н.pylori, дані фізико-хімічних, імунологічних та біохімічних показників.

Пацієнти обох груп отримували антихелікобактерну терапію першої лінії (за рекомендаціями Маахстрихського консенсусу ІІ-2000): рабепразол (парієт) 20 мг 2 рази на добу, амоксіцилін (оспамокс) 1000 мг 2 рази на добу, орнідазол (мератин) 500 мг 2 рази на добу на протязі 7 діб, в подальшому дозу рабепразолу було знижено до 10 мг на добу впродовж 3 тижнів. Окрім того всі хворі отримували лактовіт форте 2 капсули 2 рази на добу протягом 4 тижнів. Основна група хворих додатково приймала потенційний донор оксиду азоту - глутаргін (L-аргініну L-глутамат) по 2 таблетки 2 рази на день протягом 4 тижнів. Корекцію АТ проводили антагоністами кальцію (коринфар ретард в дозі 20-40 мг на добу) та інгібіторами АПФ (еналаприл в дозі 5-20 мг на добу).

Аналіз клінічних симптомів у хворих на ПДВ у поєднанні з ГХ після лікування показав, що позитивний клінічний ефект в основній групі хворих було досягнуто в 97,2% випадків, в групі порівняння - 87,5% відповідно.

Так, зникнення больового синдрому в обох групах спостерігалось на 2,1±0,5 добу від початку лікування; регресія диспепсичного синдрому відбувалася на 4,6±0,7 добу. Прояви астено-невротичного синдрому спостерігались у пацієнтів обох груп як до, так і після лікування, але позитивна динаміка цих проявів у основній групі відзначена на 7,4±0,8 добу раніше, ніж в групі співставлення. Дані клінічних спостережень підтверджувались результатами динамічного дослідження лабораторних показників. Визначені позитивні зміни в показниках міжфазної тензіометрії та реометрії. Так, спостерігалося зменшення показників ПН1 та ПН2 (до 71,08±0,42 та до 68,4±0,38 відповідно); кут нахилу кривої зменшувався до 13,25±0,50 (в групі порівняння складав - 16,3±0,14), підвищувалася в'язкоеластичність крові до 32,62±0,91 (проти 26,3±0,78 - в групі порівняння). В той же час, достовірного покращення показників ПН4 и Т крові у хворих основної групи не відбувалося. У осіб контрольної групи суттєво знижувався та досягав норми тільки ПН1 крові, вірогідно підвищувалося ПН3. Інші показники тензіометрії та реометрії здобували лише невірогідні зміни.

Призначення запропонованої терапії позитивно впливало на фізико-хімічні властивості шлункового соку. У хворих основної групи в динаміці лікування вірогідно знижувався ПН1, ПН2, ПН3, КНК, Т шлункового соку в порівнянні з вихідними даними; причому ці параметри практично досягали норми. Окрім того, вірогідно збільшувалися показники КНК2 и Е шлункового соку. В групі співставлення суттєво знижувався і досягав норми тільки ПН1 шлункового соку та вірогідно підвищувалося ПН4.

Призначення запропонованої терапії оказувало значний позитивний вплив на вміст NO в крові. Так, у хворих основної групи рівень нітритів в крові достовірно підвищувався і складав 4,78±0,04 мкМ/л, в групі порівняння - до 4,49±0,02 мкМ/л. Також відзначена позитивна динаміка в показниках ПОЛ, що проявлялось зменшенням вмісту ДК до 12,3±1,0 мкмоль/л та МДА до 7,42±0,14 мкмоль/л (Р<0,001). В групі співставлення також спостерігались зміни в показниках ПОЛ, однак достовірно відрізнялися від показників основної групи (до 8,6±0,12 мкмоль/л та до 19,1±1,1 мкмоль/л відповідно). Одночасно у хворих основної групи підвищувалася активність КТ з 173,8±11,5 МО мг/Hb до 263,7±12,4 МО мг/Hb (P<0,01), а в групі співставлення - до 211,5±11,3 МО мг/Hb (P<0,5). Така сама динаміка показника була характерна при вивченні активності СОД.

При динамічному дослідженні показників клітинної ланки неспецифічного імунітету визначена активізації ФЧ та ФІ, достовірне зменшення вмісту С-РБ як в основній групі (з 5,2±0,06 мг/л до 2,4±0,05 мг/л, Р<0,001), так і в контрольній групі (до 3,5±0,03 мг/л, Р<0,01). Концентрація ФНП-б та ІЛ-1в на тлі проведеного лікування достовірно знижувалась як в основній групі (до 76,5±10,3 нг/л та 61,9±7,5 нг/л відповідно), так і в групі порівняння (до 132,9±11,2 нг/л та 94,3±8,1нг/л відповідно), однак ці зміни в основній групі вірогідно відрізнялися від таких у групі співставлення, так і від норми. Таким чином, призначена терапія вірогідно впливала на біохімічні, фізико-хімічні та імунологічні показники, що було підтверджено результатами клінічного спостереження.

Висновки

1. В дисертації подано теоретичне обґрунтування результатів і досягнуто вирішення наукової задачі - встановлені клініко-патогенетичні особливості перебігу пептичної дуоденальної виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою та розроблено метод терапії, що дозволило підвищити ефективність лікування.

2. Клінічна картина пептичної дуоденальної виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою характеризується нашарування ознак артеріальної гіпертензії, що збільшує частоту виявлення диспепсичного (91,7%) та астеноневротичного (97,1%) синдромів. Клінічні ознаки захворювання мають найбільш виразні прояви при II стадії гіпертонічної хвороби та взаємопов'язані зі ступенем обсіменіння слизової оболонки шлунку H.pylori. Морфо-функціональні зміни у слизової оболонці шлунку та дванадцятипалої кишки у період загострення пептичної дуоденальної виразки у поєднанні з гіпертонічною хворобою мають деякі особливості: помірну глибину виразкового дефекту, переважне запалення всієї товщі слизової оболонки, наявність діапедезних крововиливів, поверхневих ерозій, більшу ступень виразності активності запалення та меншу - атрофічних процесів, помірну ступінь обсіменіння слизової оболонки шлунку Н.рylori та ІІ тип запального інфільтрату.

3. Для загострення пептичної дуоденальної виразки, що сполучена з гіпертонічною хворобою, характерно збільшення продуктів перекісного окислення ліпідів, про що свідчить накопичення у крові продуктів ліпопероксидації - малонового диальдегіду й дієнових кон'югатів. Водночас у хворих з даними захворюваннями має місце суттєве пригнічення активності системи антиоксидантного захисту, що підтверджено зниженням активності її ферментів - каталази й супероксиддисмутази. Також наявність виразкового дефекту в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки при сполучанні з гіпертонічною хворобою супроводжується зменшенням рівню метаболітів оксиду азоту.

4. Розвиток пептичної дуоденальної виразки відбувається на тлі пригнічення показників неспецифічної клітинної ланки імунітету (знижуються фагоцитарний індекс та фагоцитарне число) та підвищення С-реактивного білка й прозапальних цитокінів (фактора некрозу пухлини-б та інтерлейкіна-1в). Поєднання пептичної дуоденальної виразки з гіпертонічною хворобою сприяє виникненню більш виразних змін в даних показниках, що обумовлює тривалий перебіг захворювань.

5. При загостренні пептичної дуоденальної виразки в поєднанні з гіпертонічною хворобою спостерігаються вірогідні зміни в показниках міжфазної тензіометрії та реометрії, що проявляється підвищенням поверхневого натягу в ділянці коротких часів та часу релаксації на тлі пригнічення поверхневого натягу в ділянці довгих й дуже довгих часів життя поверхні та зниженням в'язкоеластичності крові. Фізико-хімічний стан крові тісно пов'язаний з показниками ліпідів та мав залежність від вмісту С-реактивного білка та прозапальних цитокінів; корелював з активність ферментної ланки системи антиоксидантного захисту та рівнем нітритемії. Зміни у фізико-хімічних властивостях шлункового соку проявлялися вірогідним підвищенням поверхневого натягу в ділянці коротких та довгих часів шлункового соку. Ці зміни мали залежність від виразності запального процесу в слизової оболонці шлунка, ступеню обсіменіння її Н.pylori, тривалості анамнезу, віку, та рН шлункового соку. Встановлено кореляційний зв'язок показників поверхневого натягу шлункового соку із вмістом показників перекісного окислення ліпідів та прозапальних цитокінів у крові

6. Додаткове застосування глутаргіну в комплексній терапії пептичних дуоденальних виразок в поєднанні з гіпертонічною хворобою, підвищує результати терапевтичних заходів, що відбивають дані додаткових досліджень: спостерігається вірогідне покращення фізико-хімічних властивостей крові та шлункового соку, достовірні зміни в показниках системи оксиду азоту, антиоксидантного захисту, показниках перекісного окислення ліпідів, та імунної системи, а виявлені між показниками кореляційні залежності дозволяють використовувати їх у якості критеріїв діагностики та оцінки якості терапії.

Практичні рекомендації

1. Хворим на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з гіпертонічною хворобою з метою оптимізації лікування та досягнення стійкої ремісії захворювання доцільно включати в комплексну терапію вітчизняний препарат глутаргін, якому притаманно антиоксидантні, імуномоделюючі та мембраностабілізуючі властивості, в дозі по 2 таблетки 2 рази на добу протягом не менш місяцю.

2. В якості лабораторних критеріїв ефективності проведеної терапії пептичної дуоденальної виразки в поєднанні гіпертонічною хворобою рекомендується вивчати в динаміці показники системи оксиду азоту, АОЗ, ПОЛ, клітинної й цитокінової ланкок імунітету, морфо-функціональний стан слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки та фізико-хімічні властивості крові та шлункового соку.

Список наукових праць за темою дисертації

1. Железнякова Н.М. Пути верификации Helicobacter pylori и оценка их информативности при язвенной болезни и хроническом гастрите // Сучасна гастроентерологія.- 2004.- №4(18).- С.46-48

2. Железнякова Н.М. Иммунологические маркеры воспаления при впервые выявленной пептической язве двенадцатиперстной кишки // Український терапевтичний журнал. - 2005.- №1.- С.43-46

3. Железнякова Н.М. Физико-химические свойства крови у больных с Helicobacter pylori-ассоциированными дуоденальными язвами и хроническими гастритами в сочетании с гипертонической болезнью в динамике лечения // Сучасна гастроентерологія.-2005.- № 4 (24).- С.43-46

4. Железнякова Н.М. Возможности использования пробиотиков в комплексной терапии хеликобактер-зависимых заболеваний // Крымский терапевтический журнал.- 2005.-.№2(4).- С.97-101

5. Железнякова Н.М. Показатели иммунитета в оценке компенсаторно-адаптационных процессов у больных с впервые выявленной пептической язвой // Медицина сьогодні і завтра.- 2005.- №2.- С.55-59

6. Железнякова Н.М. Клініко-патогенетичне значення змін фізико-хімічних властивостей крові у хворих на хелікобактерасоційовані захворювання з супутньою гіпертонічною хворобою // Український терапевтичний журнал. - 2005.- №3.- С.67-71

7. Железнякова Н.М. Патогенетические подходы к терапии больных с пептическими язвами в сочетании с гипертонической болезнью // Врачебная практика.- 2005.- №4.- С.92-97

8. Железнякова Н.М. Возможные пути формирования анемии у больных с впервые выявленной пептической язвой // Збірник наукових праць „Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології” Київ-Луганськ-Харків.-2004.-вип. 10 (63).- С. 212-217

9. Железнякова Н.М. Клинические особенности сочетанного течения хеликобактерассоциированных заболеваний с гипертонической болезнью // Збірник наукових праць „Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології” Київ-Луганськ-Харків. - 2005.- вип.3(66).- С. 166-173

10. Железнякова Н.М. Шляхи визначення Helicobacter pylori та оцінка їх ефективності у хворих на виразкову хворобу та хронічний гастрит // Матер. наук.-практ. конференції молодих вчених, присвяченої 350-річчю міста Харкова. Харків.- 2004 - С. 32-33

11. Железнякова Н.М. Цитокинзависимые механизмы реализации фазы репарации у больных пептической язвой двенадцатиперстной кишки // Матер. наук.-практ. конференції „Терапевтичні читання: алгоритми сучасної діагностики та лікування внутрішніх хвороб” присвячена пам'яті академіка Л.Т. Малої. Харків. - 2005.- С. 72

12. Железнякова Н.М. Механизмы реализации действия пробиотиков в комплексной терапии пептической язвы // Матер. Одиннадцатой Российской Гастроэнтерологической Недели. Москва. - 2005. - С.149

Анотація

Железнякова Н.М. Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування хворих з Helicobacter pylori-асоційованими дуоденальними виразками у поєднанні з гіпертонічною хворобою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Луганський державний медичний університет МОЗ України, Луганськ, 2005.

Дисертацію присвячено підвищенню якості діагностики і лікування хворих на Helicobacter pylori-асоційовані дуоденальні виразки у поєднанні з гіпертонічною хворобою, вивченню спільних ланок патогенезу захворювань. Представлено результати дослідження фізико-хімічних властивостей крові та шлункового соку, системи оксиду азоту, ПОЛ, системи антирадикального захисту, плазматичної активності прозапальних цитокінів - фактора некрозу пухлини-б та інтерлейкіну-1в, показників неспецифічного імунітету. Показано, що при поєднанні пептичних дуоденальних виразок з ГХ спостерігається нашарування клінічних проявів захворювань, що є наслідком перехрестя патогенетичних ланок. У обстежених хворих виявлені зміни в фізико-хімічних властивостях крові та шлункового соку. Визначено коло кореляційних зв'язків між показниками міжфазної тензіометрії та реометрії крові і шлункового соку та морфо-функціональним станом слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки, рівнем нітритемії, станом системи ПОЛ та АОЗ, клітинною та цитокіновою ланкою імунітету, що дозволяє використовувати їх у якості критеріїв діагностики та оцінки якості терапії у хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ. Оцінено ефективність комплексного лікування хворих на пептичну дуоденальну виразку у поєднанні з ГХ з використанням глутаргіну. В процесі лікування хворих прослідковується позитивний вплив запропонованої терапії на показники фізико-хімічних властивостей крові та шлункового соку, системи ПОЛ-АОС, системи оксиду азоту та імунного спектру крові.

Ключові слова: пептична дуоденальна виразка, гіпертонічна хвороба, міжфазна тензіометрія та реометрія, оксид азоту, імунна та антиоксидантна система, лікування.

Аннотация

Железнякова Н.М. Клинико-патогенетическое обоснование лечения больных с Helicobacter pylori-ассоциированными дуоденальными язвами в сочетании с гипертонической болезнью - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. Луганский государственный медицинский университет. Луганск 2005.

Диссертация посвящена изучению особенностей клинического течения, повышению эффективности диагностики и лечения больных с H.pylori-ассоциированными дуоденальными язвами в сочетании с гипертонической болезнью (ГБ). Обследовано 121 пациент (69 с пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГБ, 20 больных с пептической дуоденальной язвой и 32 больных с ГБ). Показано, что сочетанное течение пептической дуоденальной язвы с ГБ обусловливает значительное увеличение частоты астено-невротического (97,1% случаев) и диспепсического (91,7%) синдромов. Наличие ГБ обусловливает особенности морфологических изменений в СОЖ: формируются язвы умеренной глубины, наблюдается преимущественное поражение всей толщи слизистой оболочки, распространенность диапедезных кровоизлияний и поверхностных эрозий, воспаления и реже - атрофических процессов. У больных с пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГБ выявлены достоверные изменения в физико-химических свойствах крови и желудочного сока, причем данные показатели имели достоверные отличия от таких в группах с изолированным течением заболеваний. Физико-химическое состояние крови зависит от пола, длительности заболевания и стадии ГБ. На физико-химические свойства желудочного сока у больных пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГБ влиял возраст больных, длительность заболевания, степень выраженности воспалительного процесса в слизистой оболочке желудка и ДПК, степень обсеменения ее H.pylori. У больных пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГБ значительно снижается содержание метаболитов NO в крови и достоверно отличается от данного показателя при изолированном течении, как гипертонической, так и язвенной болезни. Уровень метаболитов NO в крови у данных больных зависит от выраженности морфологических изменений в слизистой оболочке желудка и ДПК и степени ее обсеменения H.рylori. В активную фазу пептической дуоденальной язвы у больных в сочетании с ГБ наблюдалось увеличение показателей медиаторов воспаления (С-РБ, ФНО-б и ИЛ-1в), уровни которых зависели от стадии ГБ и степени обсеменения СОЖ H.pylori: наиболее высокие показатели отмечены при ІІ ст. ГБ и выраженной степени обсеменения. Также выявлено достоверное снижение показателей клеточного иммунитета (ФЧ и ФИ), величины которых зависели от степени обсеменения СОЖ H.pylori. Выявлены достоверные изменения в показателях ПОЛ (повышение уровней МДА и ДК), которые формировались на фоне подавления системы АОС (активность СОД и КТ снижались). Показано, что при сочетании пептических дуоденальных язв с ГБ наблюдается потенцирование изменений в иммунной системе, показателях ПОЛ и АОС. Выявлена прямая зависимость между величинами медиаторов воспаления и показателями ПОЛ и обратная - с активностью АОС и показателями клеточного звена иммунитета. Установлена корреляционная зависимость между физико-химическими свойствами крови и желудочного сока и морфо-функциональным состоянием слизистой оболочки желудка и ДПК, уровнем нитритемии, состоянием системы ПОЛ-АОЗ, клеточным и цитокиновым звеном иммунитета, что позволяет использовать их в качестве критериев диагностики и оценки качества терапии у больных пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГХ.

Для сравнительной оценка эффективности лечения больные пептической дуоденальной язвой в сочетании с ГБ были поделены на две группы основную (37 больных) и контрольную (32 пациента). Пациенты обеих групп получали стандартную схему терапии: рабепразол 20 мг 2 раза в сутки, амоксициллин 1000 мг 2 раза в сутки, орнидазол 500 мг 2 раза в сутки продолжительностью 1 неделя, с последующим снижением дозы рабепразола до 10 мг в сутки. Дополнительно назначали лактовит форте по 2 капсулы 2 раза в день в течение месяца. Больные основной группы в дополнение к стандартной схеме терапии и лактовиту форте использовали глутаргин по 2 таблетки 2 раза в сутки в течение месяца. Было установлено, что оба варианта эффективно купировали симптомы обострения заболевания, способствовали стиханию воспаления в СОЖ и заживлению язв. Однако предложенная терапия сопровождалось достоверными позитивными сдвигами в показателях межфазной тензиометрии и реометрии, биохимических и иммунологических показателях, чаще отмечена эрадикация Н.pylori, что подтвердило необходимость использования глутаргина у обследованных больных

Ключевые слова: пептическая язва, гипертоническая болезнь, межфазная тензиометрия и реометрия, оксид азота, иммунная и антиоксидантная системы, лечение.

Summary

N.M. Zheleznyakova Clinical pathogenetic substantiation of treatment of patients with the Helicobacter pylori-associated duodenal ulcers in combination with hypertensive illness. - Manuscript.

Dissertation on competition of scientific degree of candidate of medical sciences, speciality 14.01.02 - internal illnesses. Lugansk State Medical University, Ministry of Health of Ukraine, Lugansk, 2005.

Dissertation is devoted to upgrading diagnostics and treatment of patients with the Helicobacter pylori-associated duodenal ulcers in combination with hypertensive illness (HI), to the study of common links of pathogenesis of diseases. The results of research of physical and chemical properties of blood and gastric juice, system oxide of nitrogen, peroxide oxidization of lipids, system of antiradical defence, plasmatic activity of proinflammatory cytokines - tumor necrosis factor-б and interleukin-1в, indexes of unspecific immunity are represented. It is shown that at combination of peptic duodenal ulcers with HI there is stratification of clinical displays of diseases which are investigation of crossing of pathogenetic links. The inspected patients have the reliable changes in physical and chemical properties of blood and gastric juice. The circle of correlation communications is certain between indexes of interphase tensiometry and rheometry blood and gastric juice and the morpho-functional state of mucosa of stomach and duodenum, level of nitritemia, state of the POL and AOD system, cellular and cytokine link of immunity allow to use them in quality of criteria of diagnostics and estimation of quality of therapy at patients with a peptic duodenal ulcer in combination with HI. Efficiency of complex treatment of patients is appraised with a peptic duodenal ulcer in combination with HI with the use of glutargin. Positive influence of the offered therapy on the indexes of physical and chemical properties of blood and gastric juice, the POL-AOD system, system of oxide of nitrogen and immune spectrum of blood tracing in the process of treatment of patients.