Перспективи використання нефармакопейної рослинної сировини в аптечній практиці

Загальна характеристика нефармакопейних рослин. Заготівля і зберігання лікарської сировини. Фармакологічні властивості і використання. Рецепти народної медицини. Технологія приготування відварів та настоїв. Лікарські форми, препарати та косметичні засоби.

Рубрика Медицина
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 23.03.2016
Размер файла 3,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

КАФЕДРА АПТЕЧНОЇ ТА ПРОМИСЛОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ЛІКІВ

РЕФЕРАТ

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ НЕФАРМАКОПЕЙНОЇ РОСЛИННОЇ СИРОВИНИ В АПТЕЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Київ

2016

Перелік умовних скорочень

АТЛ - аптечна технологія ліків;

ДР - діючі речовини;

ЛФ - лікарська форма;

РЛФ - рідка лікарська форма;

ЛЗ - лікарський засіб;

ДФУ - Державна фармакопея України;

АНД - аналітично-нормативна документація.

ЛР - лікарська речовина

Вступ

У розвитку фармації чільне місце посідає фармакотерапія. Вона є однією з профільних дисциплін у фаховій підготовці провізора і відіграє провідну роль розв'язанні таких актуальних проблем як створення ефективних ліків з рослинної сировини, підвищення її якості, раціональне використання природних ресурсів.

Сфера застосування лікарських рослин в офіційній і народній медицині дуже широка. Їх використовують при захворюваннях серцево-судинної, дихальної, видільної, травної та нервової систем, залоз внутрішньої секреції тощо. Велике значення фітотерапія має в лікуванні різноманітних запальних, гнійних захворювань, дерматитів. Важко переоцінити значення лікарських рослин у профілактиці й лікуванні раку, променевої хвороби. Навряд чи можна знайти хворобу або стан, при якому не був би рекомендований той або інший фітопрепарат.

В Україні в цілому близько 85% лікарської рослинної сировини збирають в природних місцезростаннях видів лікарських рослин. Більшість сировинно цінних видів приурочені до лісових, чагарникових та лучно-чагарникових фітоценозів, близько 25% їх зростають лише на луках та лучно-степових ділянках і майже 20% видів є представниками синантропної флори.

Актуальність даної теми полягає в тому, що дуже багато лікарських рослин в Україні є саме не фармакопейними, в той час як за кордоном вони давно застосовуються в офіційній медицині..

Розкриваючи дану тему, ми задаємося метою краще розпізнати різноманіття лікарських рослин України, а також вивчити біологічну дію рослин, які застосовуються в народній медицині.

Наше здоров'я - у наших руках. Тож ми ставимо перед собою завдання якнайкраще вивчити рослинний світ, а саме лікарські рослини, які застосовуються в не фармакопейній медицині.

Березовий гриб, чага, рак берези (Inonotus oblyguus).

Багаторічний паразитичний гриб родини гіменохетових. Розвивається на стовбурах берези у вигляді чорних жовноподібних, з дуже поритою й потрісканою поверхнею наростів, які досягають 5 - 40 см у діаметрі й маси

3 - 5 кг. Внутрішня тканина нароста дуже тверда, темно-коричнева, з білими прожилками. Форма плодового тіла гриба округла або овальна. За сприятливих умов ріст Б. г. може тривати 10 - 15 років. Поширення. Розвивається на жилках дорослих стовбурах берези, рідше - вільхи, горобини, в'яза, клена. Трапляється поодиноко по всій території помірної зони Північної півкулі.

Заготівля і зберігання. Заготовляють гриб протягом усього року, збиваючи нарости сокирою. За активністю деяку перевагу мають гриби, зібрані восени або навесні. Від збитих наростів відокремлюють деревину і трухлявий луб. Гриб подрібнюють на куски 5 - 6 см завбільшки і сушать у приміщенні, яке добре провітрюється, на горищі, під наметом або в сушарці при температурі 50-60 С. Висушену сировину зберігають у сухих приміщеннях. Строк придатності - 2 роки. Сировина відпускається аптеками.

За своїм хімічним складом чага ще не достатньо вивчена. Гриб містить ароматичні оксикислоти, смоли та інші речовини.

Фармакологічні властивості і використання. Препарати Б. г. використовують як активні біогенні стимулятори, що підвищують захисні сили організму, стимулюють центральну нервову та нейрон-гуморальну системи організму, поліпшують обмін речовин, відновлюють активність загальмованих ферментних систем, регулюють діяльність серцево-судинної і дихальної системи, діють як загальнозміцнюючий засіб. Їх використовують як симптоматичний засіб, що поліпшує стан хворих з задавненим злоякісним процесом, при гастритах, виразковій хворобі, при променевій лейкопенії та для запобігання розвиткові лейкопенії при променевій терапії. В аптеках є готовий препарат березового гриба - екстракт бефунгін напівгустий. Його застосовують як симптоматичний засіб у хворих зі злоякісними пухлинами різної локалізації, а також при хронічному гастриті та дискінезії травного тракту. Використовують екстракт бефунгіну таким способом: до 2 ч. ложок бефунгіну додають 150 мл теплого окропу та добре перемішують. Приймають по 1 ст. ложці 3 рази на день за 30 хвилин до їди. Курс лікування - 3 - 5 місяців. Після паузи у 7 - 12 днів проводять повторний курс лікування. Б. г. у таблетках призначають по 1 таблетці 4 рази на день за 30 хв до їди.

У народній медицині чагу використовують для лікування раку шлунка, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, хвороб печінки та селезінки. Екстракт березового гриба застосовується в медичній практиці (для лікування злоякісних пухлин як допоміжний засіб поряд з хіміотерапевтичними препаратами під наглядом лікаря).

Екстракт показаний при пухлинних захворюваннях будь-якої локалізації, але він менше ефективний при локалізації пухлини у кістках, шкірі, головному мозку.

Екстракт березового гриба нешкідливий, протипоказань до його застосування практично немає. Теплий настій гриба з молоком і цукром нагадує за смаком сурогатну каву.

При лікуванні настоями гриба хворому призначають переважно молочно-рослинну дієту, обмежують споживання м'яса, жирів і зовсім виключають з раціону консерви, ковбаси, копченості, гості та пряні приправи. Водночас із прийомом настою гриба забороняється внутрішньовенно введення розчинів глюкози та пеніциліну.

Висушений березовий гриб настоюють на воді (водні настої). Подрібнений у ступці або напилком гриб спочатку промивають теплив окропом, а потім заливають таким самим окропом на 4 - 5 годин. Гриб стає м'яким і легко розтирається на тнрці або у м'ясорубці. Воду, у якій замочувався гриб, використовують для приготування настою. Беруть 10 ст. ложок подрібненого гриба, заливають 3 склянками води (при температурі до 50 С) і настоюють протягом 48 годин. Потім рідину зливають, віджимають осад і одержаний настій змішують з водою, у якій попередньо замочували чагу. Приготовлений у такий спосіб продукт зберігається не довше 3 - 4 днів. Для лікування злоякісних пухлин дорослі вживають 3 склянки продукту на добу, невеликими порціями, у будь-яку пору дня, але не менше, ніж за півгодини до їди. При пухлинах органів малого таза (сечовий міхур, товста кишка тощо) додатково призначають мікроклізми на ніч із 3 - 4 ст. ложок отриманого продукту.

Інжир (смоківниця, фігове дерево).

Інжир - Ficuc carica L., родина тутові - Moraceae. Серед сотень видів фікусів найбільшою популярністю користується інжир - незвичайна рослина, яку ще називають фіговим деревом, або смоківницею. Походить з гірської області на півдні Туреччини Карію.

Інжир - деревовидна рослина, у природних умовах сягає 15 см висоти, з великими розсіченими на 3 - 5 лопатей і зазубреними з країв листками. Ботаніки вважають інжир листопадним деревом, однак є вічнозелені види і сорти, які ростуть у тропічних зонах.

Фігове дерево є дводомною рослиною. Чоловічі та жіночі квітки містяться у своєрідних суцвіттях - сиконіумах, що формуються в пазухах листків. Суцвіття мають м'ясисті стінки, які утворюють грушоподібні супліддя з порожниною усередині. Чоловічі суцвіття ззовні подібні до жіночих, однак всередині порожнини мають галові й тичинкові квітки. Галлові квітки призначені для кладки в їх зав'язь яєчок інжирової оси - бластофаги і розміщенні у глибині порожнини. У таджиків інжир вважається райським деревом, і рубати його забороняється. Таджицький поговір гласить: ,, Якщо побачиш квітку інжиру, то або відразу помреш, або будеш щасливим''.

У наших природних кліматичних умовах інжир рости не може, однак любителі - квітникарі успішно вирощують його в кімнатах чи оранжереях. Як кімнатна рослина інжир відомий з 1548 року. Відтоді виведено багато самозапильних сортів, які успішно плодоносять.

Фармакологічні властивості та лікувальна дія

Для потреб медицини використовують супліддя - фіги - або листки інжиру. Супліддя містять значну кількість цукрі, органічні кислоти, тритерпенові сапоніни, вітаміни. У насінинах є до 34 % жирної олії. Вміст кальцію, фосфору, магнію та заліза у супліддях інжиру значно більший ніж у яблуках, абрикосах і сливах.

Супліддя інжиру є прекрасним дієтичним продуктом і ефективним лікувальним засобом. У свіжому і в'яленому вигляді її використовують для приготування варення, джему, пастили, цукерок, компотів та вин. Вони мають легку проносну дію, корисні при анемії та цукровому діабеті.

Лікувальні властивості інжиру були відомі віддавна. Великий арабський мислитель і лікар Авіценна вважав інжир найбільш поживним серед усіх відомих плодів і рекомендував до вживання при хворобах печінки, нирок, сечового міхура та при епілепсії. Плоди інжира покращують колір обличчя і сприяють „дозріванню'' наривів. Відваром із плодів полощуть горло при ангіні, а недозрілі плоди і листки прикладають на бородавки і родимі плями. Листки також допомагають при лишаях, кропивниці та екземі.

Сучасна народна медицина народів Середньої Азії та арабських країн застосовує інжир при ангіні, кашлі, коклюші, хворобах шлунка та малокрів'ї. Звареними на молоці плодами інжиру лікують бронхіти, трахеї, гастрити та хронічні запертя. нефармакопейний рослина сировина медицина

У Грузії з інжиру виробляють густий екстракт, який вживають як сечогінний засіб при декомпенсації серцевої діяльності. В Японії м'якуш супліддя смоківниці використовують при кровохарканні і кровотечах. Відвар з інжиру є непоганим засобом при лихоманках, простудних захворюваннях, оскільки має протизапальну та потогінну дію. Ефект його підсилюється, якщо супліддя заливати не окропом, а гарячим молоком. Недозрілі супліддя, а також сік із них мають протимікробну та протеолітичну активність.

Одержаний із соку інжиру протеолітичний фермент фіцин має здатність руйнувати фібриноген у крові і може використовуватися для лікування тромбоемболічних захворювань. Експериментально доведено протипухлинну активність молочного соку та відвару з інжиру.

Листки інжиру мають також лікувальні властивості. У медицині Японії, Індії, Австралії, Сенегалу та Венесуели ними лікують пухлини та бородавки. У Закавказзі відвар з листків вживають при колітах, малярії, бронхіальній астмі та хворобах серця. Ним полощуть горло при пухлинах і вживають для примочок при виразках та гнійниках шкіри.

В науковій-практичній медицині листки інжиру використовують для одержання лікувального засобу ”Фурален'' - для лікування вітіліго та гніздової алопеції.

Рецепти народної медицини.

2 столові ложки суплідь інжиру варять 10 - 15 хвилин у 250 мл молока, проціджують; відвар вживають теплим при ангіні, бронхіті та трахеїті.

50 г сухих суплідь інжиру заливають 1 л окропу, варять 30 хвилин, проціджують і вживають тричі на день по півсклянки як послаблюючий засіб.

2 столові ложки подрібненого висушеного листя інжиру заливають 400 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують і вживають по півсклянки 4 рази на день при вітіліго. Таким настоєм змазують шкіру при грибкових захворюваннях.

1,2 кг плодів інжиру і 0,5 кг лимонів зі шкіркою змелюють на млинку, додають 0,5 кг цукру і 6 столових ложок меду, все старанно перемішують. Вживають 4 рази на день по 4 столові ложки до їди при жовчокам'яній хворобі, дискінезії жовчних шляхів та гострому і хронічному холециститі.

250 г лимонів (без насіння) і 125 г інжиру подрібнюють на млинку, додають 50 г рому, все старанно перемішують дерев'яною ложкою. Вживають по 1 чайній ложці після обіду і вечері при міокарді (запаленні серцевого м'яза).

По 2 - 3 краплі соку з листків інжиру вживають з цукром тричі на день при тромбофлебітах.

Свіжі листки інжиру прикладають безпосередньо на шкіру як болезаспокійливий засіб при люмбаго, артритах, дистрофії суглобів та болях у м'язах.

Із свіжозібраних листків інжиру вичавлюють сік, який у вигляді примочок прикладають до шкіри для виведення родимих плям, бородавок, татуювань та вугрів.

Суниці лісові Fragaria vesca, родина розоцвітих - Rosaceae.

Багаторічна трав'яниста рослина з косим кореневишем і довгими пагонами, які викорінюються у вузлах. Стебла прямі, заввишки до 20 см у суцвітті. Листки трійчасті. Квітки білі, зібрані в щиткопдібне суцвіття. Плоди - горішкоподібні сім'янки. Росте в негустих лісах і між чагарниками, на сухих луках і трав'янистих схилах Поширена у лісовій лісостепових зонах практично по всій території СНД.

Заготівля і зберігання. Для лікарських потреб використовують свіжі й сушені плоди і сушене листя. Листя заготовляють в період цвітіння рослини. Зберігають його в сухих прохолодних приміщеннях без доступу сонячного світла. Строк придатності - 1 рік. Висушені плоди зберігають у мішках у сухих, добре провітрюваних приміщеннях . Строк придатності - 3 роки. Плоди і листя є у продажу в аптеках.

Листя суниці містить дубильні речовини, флавоноїди, алкалоїди, аскорбінову кислоту. Свіжі плоди суниці містять каротин (0,5), вітамін С (до 50 мг%), пектинові речовини, ароматичні сполуки і т.д.

Фармакологічні властивості і використання. Популярність плодів суниці як дієтичного і лікувального засобу пояснюється їхніми смаковими якостями, які поєднуються з широким діапазоном лікувальної дії. Поди суниці тамують спрагу, збуджують апетит, покращують травлення, виявляють сечогінну й жовчогінну дію, мають антимікробні, протизапальні й потогінні властивості, діють як гіпоглікемічний і антитиреоїдний засіб. Особливо корисно споживати їх у свіжому вигляді. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, коліті, атонічному запорі, жовчнокам'яній та нирковокам'яній хворобах, захворюваннях селезінки, подагрі, цукровому діабеті та гіпохромній анемії. При жовчнокам'яній і нирковокам'яній хворобах та подагрі ефективнішим вважається приймання соку плодів по 4 - 6 столових ложок натщесерце.

Настій сушених плодів п'ють при авітамінозі С та інших авітамінозах, ниркових і печінкових каменях, подагрі, цукровому діабеті, гіпохромній анемії, гастриті, коліті, проносі у дітей, метрорагії та простудних захворюваннях. Натомість вживання суниць протипоказане при тривалих печінкових коліках, гастритах з підвищеною кислотністю шлункового соку, хронічному апендициті та ідіосинкразії до суниць. Широко використовують плоди суниць і як зовнішній засіб. Свіжий сік або настій із сушених плодів використовують як протизапальний та дезодоруючий засіб для полоскання ротоглотки, як антимікробний засіб для лікування дрібних ран і порізів, у дерматології й косметиці (виводять веснянки, плями на обличчі, лікують вугри, лишаї та екземи).

Для догляду за шкірою обличчя використовують свіжий сік, пом'яті плоди (роблять примочки або живильні маски перед сном) і настій свіжих плодів на міцній горілці (використовують як лосьйон). При такому догляді шкіра стає свіжою, чистою і пружною, зникають дрібні зморшки. Не меншою популярністю користуються галенові препарати, виготовлені з листя суниці. Вони розширюють периферичні судини, знижують артеріальний тиск, уповільнюють ритм і посилюють амплітуду серцевих скорочень, підвищують тонус і посилюють скорочення матки, сприяють виведенню солей з організму, мають сечогінні, потогінні, жовчогінні та протизапальні властивості.

Настій листя дають усередину при гіпертонії, атеросклерозі, для покращення роботи серця, від набряків, неврастенії, безсоння і бронхіальної астми, при каменях у печінці й нирках, висипах на шкірі, цукровому діабеті, подагрі та інших проявах порушеного сольового обміну в організмі, у випадках простудних захворювань, що протікають з високою температурою і кашлем, від гепатиту, при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гастритах , атонічних запорах, діареї, хворобах селезінки, авітаміноз ах, анемії та профузному нічному потовиділенні. Використовують настій з листя і для місцевого лікування (компреси при мокнучих і кровотечних ранах, полоскання при гнійних ранах, полоскання при гнійних запаленнях рота і горла та для дезодорації ротової порожнини).

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо - настій сушених плодів (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 3 - 4 рази на день; настій з листя (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 - 4 рази на день; столову ложку листя заливають склянкою окропу, настоюють 45 хвилин, проціджують і п'ють по 1 склянці 2 рази на день (вранці і ввечері); столову ложку суміші (порівну) листя і сушених плодів суниці заварюють у склянці окропу і п'ють як чай по 1 склянці 3 рази на день; столову ложу суміші листя чорниці звичайної і суниць лісових, квіток липи серцелистої і дивини густоквіткової, взятих у співвідношенні 10:6:4:3, настоюють на склянці окропу, проціджують і п'ють по третині склянки 3 рази на день при цукровому діабеті; дві столові ложки суміші трави хвоща польового і споришу звичайного, листя суниць лісових, взятих у співвідношенні 10:10:5, настоюють 20 хвилин на 2 склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день при цукровому діабеті.

Зовнішньо - 1 склянку свіжих плодів суниці настоюють 30 днів на 300 мл міцної горілки, проціджують і використовують для змащування шкіри обличчі (перед вживанням розводять водою у співвідношенні 1 : 1).

При недокрів'ї та слабкому фізичному розвитку в дітей - їсти якомога більше свіжих ягід або приймати суничний сік по 4 - 8 ст. ложок на день; свіжі ягоди можна вживати з молоком, вершками, сметаною, цукром; можна пити ягідний чай (із 1 ст. ложки свіжих ягід на 1 склянку окропу) по 3 склянки на день; до звичайного індійського чаю можна додавати порізане висушене листя суниці).

При подагрі - настій 1 ст. ложки сухого подрібненого листя на 1 склянку води приймають по 1 ст. ложці 3 -5 разів на день або 1 ст. ложки сухих ягід на 1 склянки води (чаю), приймають щодня по 3 склянки. Організм людини добре переносять суницю.

Суниця - у деяких людей спостерігається підвищена чутливість до ягід суниці у вигляді алергійних реакцій (кропивниця, сінна лихоманка тощо). У такому випадку суниця повинна бути виключена як із харчового раціону, так і з ”трав'яної аптечки”.

Косметичні маски з суниці лісової.

Сунична маска І. Дрібно нарізають пригорщу листя суниці, змішують сировину з декількома стиглими потовченими ягодами суниці, наносять на 10 - 15 хвилин на чисту шкіру. Знімають маску ватним тампоном, змоченим у молоці або соку ягід. Ця процедура найкорисніша для чуттєвої шкіри.

Сунична маска ІІ. 2 - 3 стиглі ягоди суниці розтирають з 1 ч. ложкою меду. Маску наносять на шкіру обличчя та шиї; тривалість процедури - 15 - 20 хвилин. Маску знімають тампоном, змоченим молочною сироваткою, а потім вмивається прохолодною водою.

Суничний крем. Ретельно змішують (до отримання однорідної маси) 2 ч. ложки вершкового масла з 1 яєчним жовтком, 1/2 ч. ложки меду та 2 ч. ложки кашки з розтертих стиглих ягід суниці. Крем наносять на шкіру обличчя та шиї; через 15 - 20 хвилин надлишок крему знімають марлевим тампоном. Суничний крем не слід готувати у великій кількості: при збереженні більше, ніж 1 годину, він втрачає лікувальні властивості.

Суничний лосьйон. Особливо корисний для пористої шкіри. 30 г пагонів садової суниці заливають 1/2 склянки окропу та витримують у закритому емальованому посуді протягом 2 - 3 годин. Після цього настій проціджують, додають до нього 1 г туалетного мила (у вигляді тонких стружок), 3 ч. ложки гліцерину та 1,5 ч. ложки камфорного спирту. Лосьйоном рекомендують протирати шкіру обличчя та шиї 2 рази на день - уранці та ввечорі.

Родіола рожева (Rhodiola rosea), родина товстолистих - Crassulaceae.

Народні назви - оливник, золотий корінь. Багаторічна трав'яниста рослина з товстим бульбоподібним кореневищем і стрижневим коренем. Листки соковиті, чергові, сидячі, еліптичні, суцільні, на верхівках з декількома зубчиками. Суцвіття - густий щиток. Квітки дрібні, жовті, чотири- або п'ятипелюсткові. Плоди - листянки. Цвіте рослина через 10 - 15 днів після танення снігу. Рослина містить ефірні олії, аскорбінову та нікотинову кислоти, органічні кислоти, цукри, віск, мінеральні речовини (сполуки марганцю). Експериментально доведено адаптогенні та стимулюючі властивості рослини.

Цілющі властивості мають підземні частини родіоли, відомі народній медицині Сибіру, де настій рослини здавна використовують для підвищення розумової та фізичної працездатності.

Препарати родіоли скорочують відновний період після напруженої роботи.

При систематичному їхньому вживанні нормалізуються сон і апетит, зникають дратівливість і неприємні відчуття в області серця, поліпшуються пам'ять і увага.

З кореневищ родіоли рожевої готують спиртовий екстракт на 40%-му спирті у співвідношенні сировини до основи 1:1. Екстракт має темно-бурий колір, своєрідний ароматний запах. Приймають його по 10 крапель 3 рази на день протягом 10 днів. У дозі по 40 крапель 3 рази на день препарат викликає у хворих через 2 - 3 доби застосування підвищену дратівливість, безсоння, неприємні відчуття в області серця та ознаки позамежного гальмування центральної нервової системи. Таким чином, підвищення дози препарату потрібно проводити вкрай обережно, а високі дози (до 40 крапель) приймати тільки у разі потреби (виснажлива фізична або розумова праця) та не довше доби.

Родіола рожева (золотий корінь) - при передозуванні можлива поява побічних реакцій з боку центральної нервової системи у вигляді безсоння, головного болю, підвищеної дратівливості; можливе також прискорення серцебиття. Приймати препарати родіоли слід лише під наглядом лікаря. Протипоказання - різко виражені симптоми захворювань нервової системи, гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз у хворих похилого віку, вегетосудинна дистонія, органічні поразки центральної нервової системи.

Збір Л. Р. родіоли рожевої, яка рекомендується при захворюванні серцево-судинної системи.

Родіола рожева (золотий корінь) (корені) - 20 г

Заманиха висока (корені) - 20 г

Шипшина корична (плоди) - 20 г

Кропива дводомна (трава) - 15 г

Глід криваво-червоний (плоди) - 15 г

Звіробій продірявлений (трава) - 10 г

Приймати по 1/3 - 1/2 склянки 2 - 3 рази на день як тонізуючий засіб та для підвищення імунної стійкості.

Мох ісландський, або цетрарія звичайна (Cetraria islandica), родина пармелієвих - Parmeliaceae. Народні назви - лишайник, комочник, оленячий мох.

Листкоподібний кущовий лишайник. Прикріплений до землі та кори дерева. Сирий лишайник м'який, шкірястий, зеленкувато-бурий. Під час посухи стає ламким, крихким.

Для виготовлення ліків використовують лишайник, який збирають завжди влітку (у червні-серпні), відриваючи від землі та кори дерев вручну, очищають від домішків і сушать на вітрі та сонці або у приміщенні, яке добре провітрюється. На смак ісландський мох гіркий, без запаху, у воді стає гнучким і слизистим, охолоджений відвар нагадує холодець.

Здавна ісландський мох використовують для лікування туберкульозу як складову частину харчових продуктів, а також для лікування коклюшу, катаральних явищ травного тракту, посилення апетиту. Уснинова кислота, виділена з лишайника, є сильним антибіотиком. Мох містить вуглеводи (до 80 % ) - крохмалеподібний лихенін (лишайниковий крохмаль), гіркоти - центральну, фумарову кислоти; камедь, цукор, мінеральні солі.

Застосовують як регулюючий й обволікаючий засіб у випадку проносу - 1 ст. ложку моху на 1 склянці холодної до кипіння та приймають гарячим по 1 ст. ложці 4 - 6 разів на день.

Хміль звичайний (Humulus lupulus), родина конопляних Cannabinaceae.

Багаторічна трав'яниста витка дводомна рослина. Стебло витке, завдовжки 5 - 18 м. Квітки мають 5 роздільних листків і 5 тичинок, зібраних у неправильні китиці. Плід - широкий, яйцеподібний горішок. Цвіте з червня до середини серпня. Плодоносить у серпні-вересні.

З лікувальною метою використовують стиглі шишки хмелю, які збирають обов'яково за ясної погоди з початку серпня. Золотаво-зелений колір шишок свідчить про їхню недостиглість, а жовтувато-бурий - про перестиглість. Правильно висушені шишки рослини містять лупулін, алкалоїди, смолу, віск, жовтий пігмент, золу, ефірну олію, камедь, аскорбінову та валеріанову кислоти тощо.

Загальну заспокійливу і деяку болезаспокійливу дію шишок хмелю доведено експериментально (у випадку безсоння, нервової перевтоми, болісних частих позивів до сечовипускання, тривалого статевого збудження (сатиріазісі). Використовують як засіб, що заспокоює нервову систему, - настій 1 ст. ложки шишок хмелю на 1 склянці окропу приймають по 1 ст. ложці 3 рази на день або приймають препарат рослини - лупулін, який призначає лікар по 0,2 г порошку 2 - 3 рази на день.

Збір Л. Р. з хмелю для лікування захворювань серцево-судинної системи.

М'ята перцева (листя) - 30 г

Кропива собача п'ятилопатева (трава) - 30 г

Валеріана лікарська (корінь) - 20 г

Хміль звичайний (шишки) - 20 г.

Приймати по 1/2 склянки настою 3 рази на день при нервовому порушенні, дратівливості, безсонні.

Маска проти в'янення шкіри. Шишки хмелю, листя алое деревоподібного, зерна вівса, корінь алтеї лікарської, листя берези повислої, листя подорожника (по 1 ст. ложці кожного компонента) у подрібненому вигляді заливають потрійною кількістю окропу, кип'ятять на повільному вогні протягом 2 - 3 хвилин, охолоджують та в теплому вигляді накладають на маску з фланелі (з вирізаними округлими отворами для очей та рота). Тривалість процедури - 15 - 20 хвилин. Потім обличчя обполіскують теплою водою. Процедуру повторюють через день протягом 2 - 3 тижнів.

Висновки

В даній курсовій роботі я розглянула нефармакопейні лікарські рослини . В часності: чага, інжир, хміль звичайний, суниці лісові, мох ісландський, родіола рожева.

Я розглянула загальну ботанічну характеристику лікарських рослин вище перерахованих рослин, їх хімічний склад, розповсюдження і застосування.

Дані рослини належать до різних родин, мають різний хімічний склад і застосування, але є однаково важливими для сучасної медицини.

Чага - гриб. Він паразитує на березі, містить хромони і застосовується в медицині як протипухлинний засіб, засіб при атоніях кишечника. Також має душе широке застосування в косметології. Екстракти чаги використовуються в багатьох препаратах.

Інжир - смоківниця або фігове дерево, вирощується в кімнатах та оранжереях. Є прекрасним дієтичним засобом і ефективним лікарським засобом.

Хміль звичайний - рослина, споріднена з коноплею і володіє наркотичними властивостями. Її вживання потрібно проводити під контролем лікаря. Але, незважаючи на це, хміль звичайний має широкий спектр застосування: заспокійливий, снодійний і сечогінний засіб. Зберігають за списком Б.

Суниці лісові - використовується в народній медицині як потогінний і сечогінний засіб у випадку простудних захворювань. Успішно використовується в косметології. Сировина - листя.

Мох ісландський - використовують лишайник у виготовленні ліків. Застосовується як регулюючий і обволікаючий засіб.

Родіола рожева - цілюща рослина. Лікувальною дією володіють підземні частини родіоли. Використовується в народній медицині Сибіру.

Список використаної літератури

1. Зузук Б., Литвинець Е. Цілющі екзоти. - Львів, 2004. - С. 44 - 49.

2. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Шищенко П.Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма та відповіді на всі запитання. - К.: Товариство „Знання”, КОО, 1998. - 829 с.

3. В.М. Ковальов, О.І. Павлій, Т.І. Ісакова. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. - Харків „Прапор”, 2000. - 703 с.

4. В. Преображенський. Сучасна енциклопедія лікарських рослин. - Донецьк: ТОВ „ВКФ „БАО”, 2009. - 544 С.:іл.

5. Ткаченко Н.М., Сербін А.Г. Ботаніка: Підручник. - Х.: Основа, 1997. - 432 с.

6. Новейший справочник лекарственних препаратов /сост. Л.И. Деревянченко. - Харьков.: 2008 - 416 с.

7. Золота енциклопедія народної медицини/ Укладач С.А. Мірошниченко. - Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2008. - 704 с.

8. Мірошниченко В.М. Лікрські судинні рослини України (медичне та ресурсне значення). - Київ: Фітосоціоцентр, 2005. - 324 с.

9. www.provisor,com.ua

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Теоретичні основи процесу екстракції лікарської рослинної сировини. Приготування водних витягів з використанням екстрактів-концентратів. Особливості технології настоїв з сировини, що містить серцеві глікозиди, ефірні олії, сапоніни та дубильні речовини.

    курсовая работа [234,6 K], добавлен 30.11.2014

  • Фактори, що впливають на повноту та швидкість екстракції діючих речовин із рослинної сировини. Приготування водних витягів із ЛРС, яка містить вуглеводи, алкалоїди, дубильні речовини. Технологія водних витягів з використанням екстрактів-концентратів.

    курсовая работа [301,0 K], добавлен 29.05.2016

  • Галенові препарати як специфічна група лікарських засобів. Водні витяги з лікарської рослинної сировини чи водні розчини екстрактів, їх характеристика, класифікація, біофармацевтична оцінка. Препарати зі свіжих рослин, глікозидів та антраглікозидів.

    курсовая работа [7,4 M], добавлен 11.05.2009

  • Біологічний опис нагідків лікарських. Екологія та поширення лікарської рослини, її основні фармакологічні властивості. Практичне застосування в сучасній фармакотерапії та народній медицині (рецепти). Збирання, переробка та зберігання рослинної сировини.

    презентация [82,7 K], добавлен 10.04.2014

  • Історія вивчення та використання лікарських рослин. Коротка ботанічна характеристика, сировина, хімічний склад на застосування деяких лікарських рослин, які впливають на захворювання дихальної системи. охорона і збереження лікарської рослинної сировини.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 21.11.2008

  • Визначення камеді, її склад, фізичні та хімічні властивості. Основні особливості лікарських рослин та рослинної сировини, що містять камеді. Загальна характеристика гетерополісахаридів, їх використання у науковій, народній медицині та гомеопатії.

    курсовая работа [835,8 K], добавлен 16.05.2009

  • Історія виникрення та розвитку фітотерапії. Технологія отримання соків та екстракційних препаратів з свіжої рослинної сировини. Загальна характеристика, показання, протипоказання та блок-схема технологічного процесу виробництва препарату Ехінацея Гексал.

    курсовая работа [70,4 K], добавлен 26.09.2010

  • Особливості та порядок підготовки лікарської рослинної сировини. Поняття, сутність, класифікація, технологія промислового виробництва та шляхи зберігання лікарських зборів. Аналіз стану сучасного вітчизняного фармацевтичного ринку лікарських зборів.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 26.09.2010

  • Біологічно активні речовини лікарських рослин, правила їх збору, заготівлі та зберігання. Кращі рецепти лікувальних настоянок, відварів, мазей. Види та асортимент бальзамів рослинного походження, історія їх застосування і технологія приготування.

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 28.03.2016

  • Лікарські засоби для парентерального застосування як стерильні препарати, призначені для введення шляхом ін'єкцій, інфузій, імплантацій в організм людини або тварини, їх особливості та сфери застосування. Технологія приготування розчинів для ін’єкцій.

    лекция [17,1 K], добавлен 25.02.2011

  • Геріатрія як галузь клінічної медицини, яка вивчає хвороби людей літнього й старечого віку. Знайомство з проблемними питаннями сучасної медицини та фармації. Загальна характеристика анатомо-фізіологічних особливостей організму людей похилого віку.

    курсовая работа [64,1 K], добавлен 27.04.2014

  • Використання місцевих анестетиків, їх класифікація та типи, функціональні особливості. Характеристика і класифікація розчинів. Розчин ропівакаїну, його хімічна структура, елементи, фармакологічні властивості. Опис сировини, матеріалів і напівпродуктів.

    дипломная работа [656,9 K], добавлен 11.10.2014

  • Історія розвитку офтальмології. Характеристика основних захворювань очей. Класифікація, технологія приготування та контроль якості очних лікарських форм (крапель, мазей, примочок, спреїв). Перспективи організації виробництва очних засобів в Україні.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 29.01.2014

  • Загальна характеристика дубильних речовин, їх будова і класифікація. Поширення та локалізація дубильних речовин, їх фізико-хімічні властивості. Умови заготівлі сировини. Лікарські властивості кори дуба, гірчака зміїного, родовика, чорниці та черемхи.

    курсовая работа [79,3 K], добавлен 20.01.2012

  • Основні захворювання очей. Очні краплі, примочки, вставки. Перспективи створення й організації виробництва очних засобів в Україні. Власна технологія очних крапель з антибіотиком, рецептура, фармацевтична експертиза. Контроль якості лікарської форми.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 22.01.2014

  • Загальна характеристика та особливості застосування лікарської форми, що вивчається, її типи та різновиди. Фармакологічний опис діючої речовини. Технологічна схема виробництва препарату, її етапи та принципи. Параметри контролю якості готової продукції.

    контрольная работа [88,8 K], добавлен 17.12.2015

  • Фітотерапія як засіб лікування захворювань, їх профілактика на основі використання рослин і трав. Лікувальні властивості рослин, особливості їх пошуку й збирання. Еколого-біологічний та геоботанічний опис лікарських рослин заплави річки Сіверський Донець.

    реферат [47,8 K], добавлен 14.01.2013

  • Поняття та загальна характеристика, а також класифікація та механізми дії стимуляторів центральної нервової системи. Типи рослин, що впливають на неї: збуджуючі, загальнозміцнюючі та тонізуючі, ерогенні. Властивості лікарських препаратів на основі рослин.

    курсовая работа [95,7 K], добавлен 28.03.2016

  • Характеристика крему як лікарської форми. Їх види: жирові, емульсійні, суспензійні. Складання їх рецептури, технологія приготування, принципи дії. Класифікація біологічно активних, діючих і допоміжних речовин, використовуваних у складі косметичних кремів.

    курсовая работа [65,2 K], добавлен 30.11.2014

  • Біологічно-активні речовини пасифлори інкарнатної, спектр їх дії та особливості медичного застосування. Анатомо-морфологічні ознаки лікарської рослинної сировини пасифлори, її фізіологічна активність, хімічний склад, методи сушіння та заготівлі, якість.

    курсовая работа [442,0 K], добавлен 25.06.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.