Збудники паратуберкульозу

Размещено на http://www.allbest.ru/м

Лекція

Збудники паратуберкульозу

План

1. Визначення захворювання. Історія питання

2. Поширення хвороби й економічні збитки

3. Характеристика збудників паратуберкульозу

4. Епізоотологія хвороби

5. Патогенез

6. Імунітет

7. Клінічні ознаки

8. Патологоанатомічні зміни

9. Лабораторна діагностика паратуберкульозу

10. Імунітет

11. Профілактика. Біопрепарати

Список рекомендованої літератури

1. Визначення захворювання. Історія питання

Паратуберкульоз (Паратуберкульозний ентерит, хвороба Іоне) -- хронічне інфекційне захворювання рогатої худоби, рідше -- верблюдів, що характеризується зниженням продуктивності, поступовим схудненням і періодичними проносами. Захворювання, почавшись з поодиноких, спорадичних випадків, поступово наростає і набуває характеру стійкої, важко викорінюваної ензоотії.

Історія питання. Паратуберкульозний ентерит вперше описано Кертрайтом та Уайтчерчем в Англії в 1829 р. під назвою діареї корів. Збудника хвороби виявив Іоне в 1895р. Культуру збудника вперше одержали Творт та Інгрем в 1912 р.

Дослідження вітчизняних учених П.П.Вишневського, Є.П.Посохіна, Х.Ш. Альмєєва, Н.А. Алексєєва-Голова та інших присвячені вивченню епізоотології, патогенезу та удосконаленню діагностики хвороби.

2. Поширення хвороби й економічні збитки

Хвороба дуже поширена в Європі і завдає великої шкоди тваринництву. Особливо неблагополучні щодо захворювання Англія, Франція, Ісландія.

За даними Тейлора, в Англії близько 15% худоби, яка надходить на бойні з неблагополучних щодо захворювання графств, інфіковано паратуберкульозом. Захворювання встановлено також у США, Канаді, Австралії і в Індії. В Росію паратуберкульозний ентерит був занесений з імпортною худобою із Західної Європи.

В СРСР захворювання зареєстроване на сході і на півдні країни в зоні поширення м'ясних порід худоби. Окремі ензоотії хвороби виявлено серед молочної худоби на Україні, в Сибіру, Башкірії і Карелії. Захворювання завдає економіці тваринництва великої шкоди, яка складається із зниженням продуктивності, загибелі або вимушеного забою худоби, порушення племінної роботи і затрат на боротьбу з хворобою.

У Франції в 1932 р. щорічні втрати в місцевостях, неблагополучних щодо захворювання, досягали 25--30 млн. франків.

В Англії, за відомостями Центральної ветеринарної лабораторії у Вейбріджі, щорічні збитки досягають 2 млн. фунтів стерлінгів.

3. Характеристика збудників паратуберкульозу

Збудник паратуберкульозного ентериту (Mycobacterium paratuberculosis bovis) - дрібна, поліморфна, аеробна, кислотостійка бактерія, яка фарбується за Цілем-Нільсоном, у мазках з ураженого кишечника має вигляд окремих скупчень, які складаються з маси мікроорганізмів, забарвлених у червоний колір.

Морфологія, культуральні властивості. Біохімічна активність. Антигенна будова. Збудник для свого вирощування потребує спеціальних поживних середовищ з додаванням до них забитих культур кислотостійких бактерій або їх екстрактів. Виділення чистої культури збудника і подальше його вирощування пов'язане зі значними труднощами. Для цього використовують спеціальні живильні середовища Дюбо -- Сміта, Алікаєвої, Данкіна, Гона та ін. з добавлянням різних факторів росту. На щільних живильних середовищах ріст первинних культур збудника з'являється лише через 15 - 180 діб після посіву і проявляється у вигляді білувато-сірих, зморщених, сухих колоній з нерівними краями та горбистою поверхнею. В процесі росту в рідких живильних середовищах збудник утворює токсичну речовину -- паратуберкулін, що викликає у заражених тварин алергічну реакцію. Мікобактерії паратуберкульозу не патогенні для лабораторних тварин.

Збудник паратуберкульозу надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. Пасовища залишаються контамінованими впродовж 2 - 3 сезонів. У гною та землі зберігається понад 11 міс, у кормах і воді непроточних водойм -- 9 - 12 міс, у сечі -- 7 діб. Нагрівання до 80 °С інактивує бактерії через 5 хв, у молоці -- через 1 - 5 хв. Ефективними дезінфекційними засобами є 3 - 5 %-й розчин карболової кислоти, 3 - 4 %-й розчин формаліну, 5 %-й розчин лізолу, 20 %-ве хлорно-вапняне молоко, 10 %-ва сірчано-карболова суміш, 5 %-ва емульсія ксилонафту.

В культурах виявлено фільтрівні форми бактерій. Окремі штами бактерій, виділені в овець, мають властивість пігментотворення.

Одержання первинних культур вдається з труднощами і потребує багато часу. У процесі росту в культурі нагромаджуються токсичні речовини, здатні викликати у інфікованих тварин алергічні реакції. Сприйнятливість лабораторних тварин до збудника хвороби непостійна і вони не можуть поки що бути тестом для бактеріологічної діагностики.

Бактерії протягом 9--12 місяців зберігаються у гної, грунті і воді мілких непротічних водойм. Нагрівання до 80° забиває бактерії через 5 хвилин. Ефективно діючими дезинфекційними засобами є: 3--5-процентна карболова кислота, 3--4-процентний формалін, 3-процентний NaОН, 5-процентний лізол, 20-процентне хлорно-вапняне молоко і 10-процентна сірчанокарболова суміш.

4. Епізоотологія хвороби

У природних умовах ензоотії паратуберкульозного ентериту спостерігаються серед великої рогатої худоби та овець. Рідше хвороба уражує кіз, свиней, верблюдів та оленів. Описано випадки паратуберкульозу у молодих сарн і яків. Захворюють як чистопородні, так і метизовані тварини. Молодняк до 6-місячного віку порівняно з дорослими тваринами більш сприйнятливий до захворювання.

Так, за спостереженнями Тейлора, з чотирьох експериментально заражених у молозивному віці телят, в яких незабаром появилися клінічні ознаки хвороби, в усіх на розтині були виявлені ураження в кишечнику, а при бактеріологічному дослідженні одержано культури з більшості лімфатичних вузлів та паренхіматозних органів. В одного теляти розвинулася латентна інфекція і спостерігалося періодичне виділення бактерій з фекаліями. З чотирьох телят, заражених у віці трьох місяців, захворіло одне, а у трьох були виявлені після забою характерні зміни в кишечнику. Телята, заражені в б-місячному віці, не проявили ознак захворювання, і тільки у одного після забою була одержана культура.

За даними Леві, з 23 козенят, заражених до 6-місячного віку, у 18 спостерігалися характерні ознаки хвороби, що послужило для автора підставою вважати козенят цінними експериментальними тваринами для робіт по паратуберкульозному ентериту.

Погані умови утримання і неповноцінна годівля знижують природну стійкість організму проти інфекції і сприяють швидшому поширенню її.

Згодовування худобі великої кількості кислих кормів -- жому, барди, промерзлих та запліснявілих коренеплодів -- змінює мікрофлору рубця, викликає шлунково-кишкові розлади і створює сприятливі умови для виникнення інфекції або загострює її. Аналогічний вплив мають інтенсивні глистяні інвазії. Мініральне голодування, неправильне співвідношення в кормових раціонах кальцію та фосфору також негативно позначається на стійкості організму проти інфекції (А.І. Бобашинський, Є.Г.Посохін).

Паратуберкульозний ентерит частіше зустрічається в зонах з кислими, бідними на солі кальцію і фосфору, солончаковими грунтами, де тваринам згодовують кислі трави, що зумовлює порушення мінерального обміну і підвищену сприйнятливість до захворювання.

Джерелом інфекції є хворі тварини, які виділяють велику кількість бактерій з калом. Виділення збудника відбувається також з сечею, молоком, плодовими водами, а іноді з спермою.

Не менш небезпечним джерелом інфекції є тварини з латентним перебігом інфекції, кількість яких може досягати 30--50% від усього поголів'я неблагополучного стада. Бактеріоносійство може бути довічним. Такі тварини і є здебільшого причиною виникнення паратуберкульозного ентериту у благополучних господарствах. Поширенню хвороби сприяє також продаж молодняка не досить перевіреними в санітарному відношенні племінними господарствами.

У зв'язку із здатністю збудника хвороби довго зберігатися в зовнішньому середовищі велике значення в поширенні інфекції мають корми, пасовища, скотні двори та речі, догляду, забруднені виділеннями хворих і бактеріоносіїв.

Природне зараження відбувається через шлунково-кишковий трак. Доросла худоба у пасовищний період заражується при напуванні з непроточних водойм і поїданні трави, забрудненої виділеннями хворих. Небезпека зараження при наявності бактеріовиділювачів значно зростає у стійловий період, коли створюються сприятливі умови для поширення хвороби у зв'язку з скупченістю тварин і неповноцінною годівлею.

Молодняк заражується при ссанні молока і молозива у хворих маток або при випоюванні збірним молоком, забрудненим під час доїння. Описано також випадки внутріутробного зараження телят.

Паратуберкульозний ентерит, будучи занесеним в господарство, розвивається повільно і проходить здебільшого латентно. Інтенсивність розвитку ензоотії і ступінь охоплення поголів'я залежать передусім від своєчасної діагностики первинних випадків хвороби, а також від умов утримання та годівлі тварин.

Паратуберкульозний ентерит може спостерігатися в неблагополучних господарствах як водночас у великої рогатої худоби і в овець, так і уражати кожний вид тварин неодночасно.

5. Патогенез

Бактерії проникають з шлунково-кишкового тракту у слизову та підслизову оболонку кишечника і брижові лімфатичні вузли, викликаючи тут специфічний хронічний запальний процес. У молодняка і частково у дорослих тварин у зв'язку з проникненням бактерій в течію крові розвивається бактеріємія з наступним осіданням збудника хвороби в різних лімфатичних вузлах і паренхіматозних органах. Аналогічне явище може спостерігатися при загостренні процесу у дорослих тварин і супроводитися бактеріовиділенням не тільки з фекальними масами, але й з сечею, молоком, спермою, плодовими водами.

В кишечнику на початку захворювання з'являються ознаки гострого катарального запалення з гіперемією, набряканням слизової оболонки і значним нагромадженням катарального слизу. Надалі запальний процес набуває хронічного перебігу і характеризується посиленим розростанням грануляційної тканини, лімфоїдною, епітеліоїдною і гігантоклітинною інфільтрацією, атрофією ворсинок слизової оболонки і ліберкюнових залоз кишечника.

Продуктивний клітинний інфільтрат поступово посилюється і утворює вогнищеві або розлиті клітинні скупчення, які складаються з велетенських та епітеліоїдних клітин, схожих з туберкульозними вузликами, але без казеозного розпаду. В овець, за недавно опублікованими дослідженнями, можуть утворюватися типові туберкули з інкапсуляцією, казеозом і звапненням (Стемп і Уатт). Велике розростання грануляційної тканини призводить до потовщення слизової і підслизової оболонок, до утворення поздовжніх борозен і складок. Ураження кишечника призводить до глибоких порушень його функцій і до хронічної інтоксикації. У процесі розвитку хвороби порушується мінеральний і сольовий обмін. У крові знижується кількість магнію, зменшується кількість заліза і неорганічного фосфору, збільшується кількість хлоридів і розвивається ацидоз.

6. Імунітет

Імунітет при паратуберкульозному ентериті згідно з існуючими уявленнями нестерильний. У крові хворих тварин містяться комплементзв'язуючі антитіла та аглютиніни. Серологічні реакції мають груповий характер і дають позитивні результати не тільки у паратуберкульозних тварин, але й туберкульозних при користуванні антигенами, одержаними із збудників паратуберкульозного ентериту.

Внаслідок зараження у тварин виникає алергія. Покази алергічних реакцій при паратуберкульозному ентериті виражені слабкіше і вони менш постійні, ніж при туберкульозі. Залежно від реактивності організму і масивності інфекції стан алергії настає через різні строки після зараження, які коливаються в межах від 1 до І2 місяців.

У продромальному періоді інтенсивність прояву алергічних реакцій знижується, а з настанням клінічних ознак вони і зовсім випадають внаслідок розвитку анергії. В зв'язку із зазначеним поява сумнівної реакції на алерген нерідко свідчить про загострення інфекції та активне бациловиділення.

Для активної імунізації Валле і Ренжер в 1926 р. запропонували вакцину, що являє собою суспензію живих ослаблених бактерій в однакових частинах рідкого парафіну і маслинової олії з додаванням незначної кількості порошку пемзи. Вакцина вводиться під шкіру. Недоліком вакцини є розвиток у прищеплених тварин сенсибілізації до бичачого і пташиного туберкуліну, що значної мірою обмежує можливість практичного застосування вакцини для боротьби з хворобою.

7. Клінічні ознаки

Інкубаційний період триває від 1 до 12 місяців, у цей період заражені тварини реагують позитивно на алергічні реакції.

Перебіг хвороби хронічний і латентний. Захворювання може тривати кілька місяців і років. На початку розвивається латентна інфекція, яка при зниженні природної опірності організму переходить у захворювання з характерними для нього функціональними розладами.

Продромальними клінічними ознаками є зниження живої ваги та удоїв, затримка линяння, вицвітання шерсті і зміна забарвлення вершків, які стають світлішими. Тварини в'ялі, довго лежать, худнуть, незважаючи наявність апетиту. Загостренню захворювання і появі характерної ознаки хвороби -- проносу сприяє недостатня або одностороння годівля худоби кислими кормами, особливо корів в період тільності, або надмірна експлуатація робочої худоби при незадовільних умовах утримання.

Ознаки хвороби появляються у корів часто після першого або другого отелення.

Пронос має спочатку переміжний характер, а потім стає профузним (профузний пронос). Фекальні маси водянисті, зеленуватого або коричневого кольору, з домішкою грудочок слизу, прожилків крові та пухирців газу, неприємного гнильного запаху. При дефекації тварини стають в позу для сечовипускання і виділяють кал струминою. Хворі тварини в'ялі, слизові оболонки бліді, шкіра грубішає, шерсть втрачає блиск, куйовдиться і в ділянці хвоста та задніх кінцівок забруднюється випорожненнями. Дихання нормальне, пульс слабкий, частий, іноді венний. Спрага посилюється. Поступово розвивається виснаження, атрофія мускулатури в ділянці крупа і задніх кінцівок. У деяких тварин у міжщелепному просторі в ділянці підгрудка або живота з'являються набряки. При поліпшенні умов утримання і симптоматичному лікуванні пронос може тимчасово припинитися. Рецидиви з'являються через різні проміжки часу і здебільшого закінчуються загибеллю тварин з ознаками анемії та сильного виснаження. Описано випадки, коли при відсутності виражених розладів шлунково-кишкового тракту на розтині виявляються значні зміни в кишечнику.

У картині крові спостерігається зниження кількості еритроцитів та гемоглобіну, лейкопенія і нейтрофілія з зсувом ядра вліво до юних. В кістково-мозковому пунктаті відмічається збільшення процента ретикулоендотеліальних клітин, значне зниження еритробластів та проеритробластів і зменшення кількості ядерних форм в 1 мм³ пунктату.

У молодняка захворювання проходить латентно і характеризується деяким відставанням в рості і розвитку. Рідше появляються характерні ознаки хвороби, виникненню яких можуть сприяти дієтичні погрішності або інтенсивна глистяна інвазія.

В овець хвороба проходить здебільшого приховано і діагностується з труднощами. При загостренні з'являються клінічні ознаки, схожі з перебігом хвороби у великої рогатої худоби. Кал стає тістуватим, втрачає форму горішків, спостерігаються набряки у підщелепному просторі, порушується зір, шерсть стає матовою і легко виривається.

Загострення хвороби часто спостерігається після окоту. Перебіг хвороби у свиней прихований, виявляється бактеріологічним і серологічним дослідженням.

У верблюдів паратуберкульоз зустрічається у молодих тварин у віці 2--3 років. Основною клінічною ознакою як і в інших тварин, є спочатку переміжний, а потім профузний пронос. Спостерігаються також набряки, блідість слизових оболонок, схуднення, відставання в рості. Загибель настає при явищах кахексії. У північних оленів перебіг хвороби злоякісний, у хворих тварин спостерігається пронос, анемія, кахексія; летальність досягає 15--18%.

8. Патологоанатомічні зміни

Трупи виснажені, слизові оболонки бліді, кров водяниста, погано зсідається. Найяскравіші зміни виявляються в кишечнику та мезентеріальних лімфатичних вузлах, частіше уражуються порожня й особливо здухвинна кишки, рідше -- сліпа, ободова і, як виняток, дванадцятипала та пряма.

При зовнішньому огляді уражені ділянки кишечника потовщені, тверді. При поперечному розрізі товщина слизової оболонки перевищує нормальну у чотири-п'ять раз, а іноді в 10--20 раз. Слизова оболонка зібрана в товсті, звивисті, поперечні і поздовжні складки, схожі із закрутками мозку р(мал. 102). Складки при погладжуванні не розправляються, вони забарвлені в сіро-білий або жовтуватий колір, бархатисті, вкриті великою кількістю мутного слизу, з вогнищевими смугастими і точковими крововиливами.

Мезентеріальні лімфатичні вузли збільшені, на поверхні розрізу вологі, обмеженими саркомоподібними вогнищами. На початку хвороби зміни в кишечнику можуть бути незначним і характеризується тільки катаральним запаленням.

В окремих випадках на розтині виявляють гіпертрофію і складчастість міжм'язової оболонки сечового і жовчного міхурів, набряки у підшкірній і міжм'язовій клітковині, дряблість серцевого м'яза, дегенеративні зміни в печінці, нирках і серці, випіт у черевній та грудній порожнинах.

В овець потовщення і складчастість слизової оболонки виражені слабше у збільшених лімфатичних вузлах і слизовій оболонці кишечника іноді виявляється дрібні вузлики; часто також спостерігається асцит. У верблюдів та оленів посмертні зміни схожі із змінами, що спостерігаються у великої рогатої худоби.

Діагноз. Клінічні ознаки хвороби не завжди бувають характерними. Проте поступове зниження удоїв, хронічний рецидивуючий пронос, виснаженні і набряки служать підставою для поставлення діагнозу в уже неблагополучних щодо захворювання господарствах. При первинному ж діагнозі у благополучних господарствах згадані ознаки дають лише привід запідозрити хворобу, наявність якої підтверджується бактеріоскопією калу або зіскрібків слизової оболонки з прямої кишки.

При негативних показниках бактеріоскопії вдаються до вимушеного забою і розтину підозрілих на захворювання тварин з бактеріоскопією мазків з уражених ділянок кишечника і мезентеріальних лімфатичних вузлів. Крім того, в разі потреби проводять патологогістологічне дослідження зрізів з кишечника та регіонарних лімфатичних вузлів.

Кал для бактеріологічного дослідження і зскрібки з прямої кишки, взяті за допомогою ложки Фолькмана, надсилають у лабораторію у пробірках або банках. При відборі проб калу необхідно брати частинки калу з наявністю слизу і прожилків крові. Грудочки калу разом з слизом і прожилками крові вміщують на предметі скельця, роблять товсті мазки, фіксують на полум'ї і фарбують за Цілем--Нільсеном.

Досліджують на наявність збудника не менше десяти мазків з кожної проби калу. При уважному мікроскопуванні різних їх ділянок. Збудник хвороби трохи менший, ніж туберкульозні бактерії, фарбується інтенсивно карбол фуксином і розміщуються у мазку у вигляді окремих скупчені.

Для бактеріологічного дослідження можна брати також уражені ділянки кишечника та мезентеріальні лімфатичні вузли, вміщені в банки з 30-процентним водним розчином гліцерину. Для гістологічного дослідження беруть найбільш змінені частини кишечника і лімфатичні вузли, консервують в 10-процентному формаліні й пересилають в лабораторію.

9. Лабораторна діагностика паратуберкульозу

Для діагностики захворювання в лабораторію відсилають тонкий відділ кишечнику, кров, фекалії. Для діагностики використовують морфологічні, культуральні і алергічні методи дослідження. Алергічну діагностику проводять по методиці, що використовується при туберкульозі.

Для діагностики латентної інфекції користуються алергічними пробами.

Алергенами при паратуберкульозному ентериті служать паратуберкулін або іонів (П. П. Вишневський) і пташиний туберкулін, близький за своїм хімічним складом до паратуберкуліну. Активність алергенів рівноцінна, але методика виготовлення пташиного туберкуліну простіша. Доведена також можливість застосування сухого очищеного туберкуліну, виготовленого з культур збудника туберкульозу птиці (А. А. Попов).

Як алерген застосовують пташиний туберкулін. Більш активним препаратом є сухий туберкулопротеїн, одержаний з пташиного типу збудника туберкульозу (А. А. Попов, В. І. Ротов, О. М. Крошев).

Допоміжним методом діагностики є також реакція зв'язування комплементу. Антигеном для поставлення реакції служать тканинні екстракти з ураженого кишечника, забиті культури або екстракти з них (П. Г. Прохоров, М. П. Новикова, Хол, Сігурдсон).

При поставленні внутрішкірної алергічної проби шерсть на середині шиї вистригають, шкіру очищають від бруду та поту і дезинфікують 1% розчином карболової кислоти або спиртом. Потім в центрі вистриженої ділянки тонкою голкою (№ 28, 32) вводять внутрішкірно пташиний туберкулін в дозах: телятам до 3 місяців -- 0,1 мл, від 6 до 12 місяців -- 0,15 мл, від 1 до 2 років -- 0,2 мл, від 2 до 3 років -- 0,3 мл, понад 3 роки -- 0,5 мл, вівцям -- 0,3 мл. При наявності дерматиту туберкулін можна вводити в одну з підхвостових складок, а друга залишається контрольною при оцінці реакції.

Реакцію обліковують через 48 годин. Поява на місці введення алергену розлитого болісного набряку, напруженого в центрі, тістуватої консистенції, гарячого і болісного на дотик характерна для позитивної реакції. При сумнівній реакції запальні явища виражені слабко, а при негативній їх немає. Тваринам, які дали сумнівну і негативну реакції, туберкулін вводять через 48 годин повторно в тій же дозі і в ту ж ділянку шкіри. Реакцію обліковують через 24 години після повторного введення препарату. У випадках одержання після повторного введення туберкуліну знову сумнівної реакції тварин повторно досліджують через 5--10 днів, причому туберкулін вводять уже на другій стороні шиї. При одержанні знову неясних результатів реакції застосовують підшкірну пробу, на підставі якої роблять остаточний висновок про стан здоров'я тварини. Вивчається також метод потрійної внутрішкірної проби, який дає змогу виявити значну кількість тварин з латентним перебігом інфекції. Користуючись цим методом, друге введення алергену в тій же дозі і в те ж саме місце, що і при першому введенні, проводять через 48 годин, третє -- через 96 годин після першого введення. Облік реакції проводять через 48 годин після першого і через 24 години після другого і третього введення алергену (Я. А. Гущин, Ю. К. Целларіус).

Алергічний метод діагнозу при наявності уже клінічних ознак хвороби мало придатний, бо на цей час розвивається стан анергії, алергічні реакції випадають і відсутність їх не може бути підставою для виключення хвороби.

Перед постановкою підшкірної проби визначається середня добова температура способом триразового вимірювання її о 6, 12 і 18 годині. До туберкулінізації допускають тварин з середньою добовою температурою, не вищою за 39,5°.

Пташиний туберкулін для підшкірної проби застосовують у вигляді 20-процентного розчину на 0,5-процентній карболовій воді (20 мл туберкуліну змішують з 80 мл 0,5-процентної карболової води). Виготовленим розчин фільтрують через паперовий фільтр і стерилізують у кохівському апараті або на водній бані протягом 1 години.

Перед введенням розведеного туберкуліну досліджуваних тварин напувають. Перед введенням вночі або вранці підшкірно на шиї або підгрудку в дозах: дорослим тваринам 10 мл, молоднякові у віці до двох років - 6-8 мл. Реакцію обліковують способом вимірювання температури через 4, б, 8, 10, 12, 14, 16, 18 і 20 годин після ввіедення алергену. Реакція визначається позитивною, якщо температура у дорослих тварин досягає або перевищує 40є і різниця між середньою добовою та максимальною температурою дорівнює не менше як 1є. У молодняка у віці до одного року температуру враховують відповідно на 0,5° вище, ніж у дорослої худоби.

Реакція визнається сумнівною, якщо максимальне підвищення температури знаходиться в межах від 39,7 до 40°, а різниця між середньою добовою і максимальною температурою після туберкулінізації становить не менше 0,7є.

При наявності пригнічення, ознобу, проносу та болісного набряку на місці введення туберкуліну і підвищення температури, характерного для сумнівної реакції, реакція оцінюється як позитивна.

Підшкірну пробу не рекомендується проводити коровам за 2 місяці до отелення і протягом двох тижнів після отелення, а також телятам до 6-місячного віку у зв'язку з великою лабільністю нормальної температури в ці періоди.

При диференціальному діагнозі слід мати на увазі дієтичні проноси, кокцидіоз, глистяні інвазії та туберкульоз. Дієтичні проноси на відміну від паратуберкульозного ентериту носять масовий характер. Кокцидіоз та глистяні інвазії виключаються копрологічнимн дослідженнями; до того ж, при кокцидіозі пронос буває короткочасним і в калі спостерігається багато крові. Ентерит на грунті захворювання на туберкульоз зустрічається рідко, супроводиться загальною кахексією, ураженням легень та зовнішніх лімфатичних вузлів.

захворювання збудник паратуберкульоз

10. Імунітет

На проникнення M. paratuberculosis організм тварин відповідає імунобіологічними реакціями, що можна установити алергічно і серологічно.

11. Профілактика. Біопрепарати

Лікування. Специфічних засобів лікування не розроблено. Для лікування хворих тварин були випробувані стрептоміцин, парааміносаліцилова кислота, гідроліз нікотинової кислоти та деякі сульфаніламідні препарати; застосування згаданих засобів було безрезультатним.

Заходи профілактики і боротьби. Щоб запобігти виникненню хвороби, необхідно додержувати санітарно-гігієнічних вимог по догляду та утриманню тварин і не допускати перевантаження кормового раціону, особливо у тільних корів та молодняка, кислими кормами.

У місцевостях з кислими грунтами корисно вносити в них фосфорно кальцієві та лужні добрива, осушувати заболочені пасовища і мілкі непротічні водойми. Слід також при складанні кормових раціонів подбати про достатню кількість в них мінеральних речовин.

Особлива увага повинна бути приділена охороні неблагополучних господарств і передусім племінних від занесення хвороби ззовні, а також своєчасному виявленню первинних випадків захворювання. Не можна допускати спільного випасання і напування худоби колгоспних і радгоспних ферм з тваринами індивідуального користування. Новопридбана худоба повинна надходити із завідомо благополучних господарств і витримуватися протягом 30 днів на карантині, в період якого її обслідують пташиним туберкуліном.

Слід посилити заходи по санітарній інспекції туш худоби, які надходять на м'ясокомбінати, шляхом старанного огляду кишечника після забою для своєчасного виявлення прихованих вогнищ хвороби.

Зважуючи на велику небезпеку первинних випадків захворювання, як джерела поширення його в неблагополучному стаді, необхідно тварин з підозрілими клінічними ознаками негайно ізолювати і відібрати проби калу та зскрібки слизової оболонки прямої кишки для бактеріологічного дослідження.

В разі негативних результатів бактеріоскопії та наявності у тварин проносу доцільно через 10--15 днів провести повторне дослідження калу і зскрібків слизової оболонки з прямої кишки.

При виявленні хвороби ветеринарний лікар з участю керівника господарства залежно від епізоотичної обстановки визначає групи худоби, які підлягають обслідуванню, і до його закінчення забороняє перегруповування і вивід тварин за межі господарства. Все поголів'я худоби в період проведення оздоровчих заходів повинно знаходитися під ветеринарним наглядом. Вивід і продаж худоби з умовно благополучних груп забороняється до закінчення оздоровчих заходів.

Тварин з явними клінічними ознаками паратуберкульозного ентериту незалежно від породності направляють на забій. При цьому доцільно разом з коровами направляти на забій і телят, зважаючи на високу сприйнятливість молодняка до зараження.

Тварин, підозрілих на захворювання, ізолюють, утримують індивідуально, проводять 3--4-разове бактеріоскопічне дослідження проб калу та зскрібків слизової оболонки прямої кишки і два рази обслідують туберкуліном для птиці.

При виявленні збудника хвороби в мазках або при одержанні позитивної чи два рази сумнівної реакції на пташиний туберкулін підозрілих на захворювання тварин вибраковують на забій.

При негативних показниках бактеріоскопії, зникненні клінічних ознак і негативної алергічної реакції тварин переводять в умовно благополучне стадо.

Після виводу та забою явно хворих й ізоляції підозрілих на захворювання тварин поголів'я худоби обслідують на туберкульоз очною і внутрішкірною пробою туберкуліном для рогатої худоби і на паратуберкульозний ентерит туберкуліном для птиці.

Тварин, які реагують тільки на туберкулін для рогатої худоби, вибраковують.

Племінних і високопродуктивних тварин, які реагують на пташиний туберкулін, таврують буквами ПТ і направляють в окремі господарства-ізолятори для паратуберкульозної худоби. Організація ферм-ізоляторів можлива лише з дозволу республіканського Ветеринарного управління. На ізолятори накладають карантин і визначають строк їх ліквідації.

Створення малих санітарних груп паратуберкульозної худоби в межах неблагополучної ферми недоцільне, бо ускладнює і зволікає оздоровчі заходи.

Малоцінних тварин, за висновками ветеринарно-зоотехнічної комісії, здають на бойню. В господарствах м'ясного напряму, коли немає умов для ізольованого вирощування молодняка, разом з реагуючими коровами направляють на забій і їх телят.

Надалі умовно благополучне стадо за допомогою алергену обслідують один раз на 3 місяці, клінічне ж обслідування проводять щомісяця.

У скотних дворах і корівниках та літніх таборах проводять вологу дезінфекцію, механічну очистку і повторну дезінфекцію 10-20-процентним хлорно-вапняним молоком або 3-5-процентною гарячою емульсією креоліну. Ґрунт вапнують і переорюють; водні джерела, щоб запобігти забрудненню їх випорожненнями тварин, огороджують і воду в корита подають способом перекачування.

Гній від хворих і підозрілих на захворювання тварин спалюють, а від умовно здорових знезаражують біотермічним методом.

У пасовищний період через кожні 2 тижні міняють стійбище і загони, які очищають від гною для більш вільного доступу до поверхні ґрунту сонячного проміння. В місцевостях, де інсоляція недостатня, стійбища знезаражують свіжогашеним або хлорним вапном. У вівчарських господарствах, щоб запобігти поширенню хвороби у неблагополучних отарах, рекомендують утримувати овець невеликими групами як на зимівлі, так і на пасовищах.

Телят, які народилися від умовно здорових корів, зразу ж після народження ізолюють від матерів у профілакторій. Задню частину тулуба і вим'я корови старанно обмивають теплою; водою з милом й обтирають рушником, здоюють перші порції молозива в окрему, посудину і знищують, а потім доять молозиво для випоювання телят. Молозиво від корів-матерів дають телятам протягом 3--4 днів, після чого їх випоюють, пастеризованим молоком.

Надалі телят вирощують ізольовано від дорослої худоби і у віці 3--б-- 12 місяців обслідують пташиним туберкуліном: реагуючих забивають, а здорові йдуть на поповнення оздоровлюваного стада. Вирощуваний молодняк потрібно забезпечити повноцінною годівлею. Проводять запобіжні заходи проти занесення хвороби в телятники з кормом і не допускають контакту молодняка з дорослою худобою на пасовищі і водопої. Обмежувальні заходи знімають з господарства при умові одержання негативних результатів дослідження пташиним туберкуліном протягом одного року.

Ферми-ізолятори для паратуберкульозної худоби з позитивною реакцією на пташиний туберкулін повинні являти собою самостійні господарські одиниці з окремими пасовищами, водопоями, таборами, транспортом, доглядачами та профілакторієм для новонароджених телят, що розміщується на відстані 200 м від скотних дворів.

Поголів'я худоби ферми-ізолятора щомісяця клінічно обслідують і в разі виявлення хворих тварин їх негайно забивають на м'ясо. Молоко від реагуючих корів пастеризується або кип'ятиться протягом 5 хвилин, після чого воно може бути вивезене або перероблене на масло.

Гній спалюють або біотермічно знезаражують і використовують на виготовлення кізяка. Телят, які народилися від корів, що знаходяться в ізоляторі, відгодовують і здають на забій.

Список рекомендованої літератури

Основна

1. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. - К.: Либідь, 2001. - 312 с.

2. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навчальний посібник. - Суми: К.: Либідь, 2001. - 312 с.

3. «Загальна ветеринарна мікробіологія» / Апатенко В.М,.Головко В.О, Стегній Б.Т, Ничик С.: Навчальний посібник. - Х.:РВВ ХДЗВА, 2009. - 294 с.

4. Мікробіологія з основами вірусології та імунології: Заговора Г.І.., Люта В.А / Навчальний посібник. - Суми: Вид-во “Казацький вал”, 2000. - 264 с.

5. http://bookre.org/reader?file=1338566

6. http://www.twirpx.com/file/621210/

7. http://www.lib.vsu.by/xmlui/bitstream/handle/123456789/1647/Микробиология.pdf?sequence=3&isAllowed=y

8. http://www.booksmed.com/allergologiya-immunologiya/2227-immunologiya-voronin-uchebnik.html

9. http://bookre.org/reader?file=1338576

Додаткова.

10. Ветеринарна мікробіологія і імунологія / А.В. Демченко ,В.А. Бортнічук, В.Г. Скібіцький, В.М. Апатенко. - К.Урожай, 1996.368.с.

11. Иммунолгия / Р.Петров .- М.: Медицина, 1986 .- 368.с.

12. Ветеринарная микробиология и имунология / Радчук Н.А., Дунаев Г.В., Колычев Н.М., Смирнов Н.И.- М. ВО “Агропромиздат”, 1991.- 383. с.

13. Ветеринарная иммунология / под ред. Я.Е.Колякова - “Агропромиздат ” , 1986.304. с.

14. Практикум по ветеринарной иммунологии / под. ред. А.А Байрака. - М.: Колос , 1980. 272.с.

15. Ветеринарна імунологія і імунопатологія. Апатенко В.М. - К.:Урожай, 1994. - 128. с.

16. http://medicinapediya.ru/veterinariya_727/paratuberkuloz-40894.html

17. http://ukrbukva.net/118299-Paratuberkulez-zhivotnyh.html

18. http://helpiks.org/2-89063.html

19. http://ua-referat.com/Паратуберкульоз

20. http://www.studfiles.ru/preview/1152815/

21. http://agroua.net/animals/veterinary/diseases/g1-2/g2-4/d-5/

Размещено на Allbest.ru

...