Організація системи екстреної медичної допомоги в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Епідеміологічна ситуація в Україні

1.1 Отруєння

Згідно з даними місцевих органів виконавчої влади* за 9 місяців 2017 року в Україні зареєстровано 1 млн. 248 тис. 888 нещасних випадків невиробничого характеру, внаслідок яких потерпіло 1 млн. 251 тис. 586 осіб. З них отруєння складають.

Таблиця 1.1.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА

про стан травматизму невиробничого характеру в Україні за 9 місяців 2017 року (Джерело: http://www.dsns.gov.ua/files/2017)

Найменування	Усього нещасних випадків	Потерпілі	Групові нещасні випадки	Нещасні випадки з дітьми віком до 14 років
		усього	у т.ч. із смертельним наслідком	усього	усього потерпілих	у т.ч. із смертельним наслідком	усього	усього потерпілих	у т.ч. із смертельним наслідком
Отруєння, спричинені отруйними тваринами та рослинами	2927	2935	26	2	10	0	458	458	1
Випадкові отруєння та дія отруйних речовин	7725	7816	658	75	166	11	1479	1485	9
Випадкове отруєння та дія алкоголю	7955	7977	812	18	40	0	455	457	0



За інформацією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів останні три роки в Україні залишається високим ризик захворюваності на харчові отруєння та гострі кишкові інфекції, пов'язані з вживанням харчової продукції.

Всього на території України за I півріччя 2017 року зареєстровано 79 спалахів гострих кишкових інфекційних захворювань, внаслідок яких постраждало 942 особи, з них 750 дітей. Проти 71 спалаху за аналогічний період 2016 року, з 1587 постраждалими, серед яких 816 дітей; у 2015 році відповідно 93 і 1304 [https://svitvisti.com/pro-stan-epidemichnoyi-sytuatsiyi-v-ukrayini/].

Спалахи гострих кишкових інфекцій і харчових отруєнь поєднує вживання недоброякісних продуктів харчування та готових страв, виготовлених як на підприємствах ресторанного господарства, харчоблоках в організованих колективах (частіше в дитячих), об'єктах торгівлі і харчової промисловості, так і у домашніх умовах [19].

Найбільше насторожує факт, що постійно серед отруєних грибами хворих є значна кількість дітей. Переважна більшість потерпілих, як правило соціальна група незахищеного населення, збирала гриби в лісі або в лісосмугах, крім того, гриби збирали в паркових зонах, присадибних ділянках, дворах, вулицях. Страви з грибів готувались в домашніх умовах використовуючи термічну обробку (відварювання та/або смаження), також відмічені випадки вживання в сирому вигляді.

В Україні ситуація щодо вживання алкоголю відповідає загальному світовому та європейському трендам поширеності та летальності внаслідок гострих отруєнь етанолом. В Україні щороку через алкоголь помирають >40 тис. осіб. Загальна кількість смертей від токсичної дії алкоголю (гострі отруєння та захворювання, спричинені токсичною дією алкоголю) за період 1990-2010 рр. становила 4 353 166 осіб. За 2016 р. в Україні від токсичної дії етилового спирту (що підтверджено судовими хіміко-­токсикологічними дослідженнями Центрального бюро судово-медичної експертизи МОЗ України) постраждало 15 382 особи, що становить 3,85 випадку на 10 тис. населення. Загальна кількість пацієнтів, госпіталізованих до лікувальних закладів із приводу гострого отруєння етанолом, становила 10 352 особи, судово-анатомічний розтин зроблено у 5097 випадках смерті внаслідок гострого отруєння етанолом. З них у лікувальних закладах померли 67 осіб, а у 5030 випадках постраждалі не доїхали до стаціонару та померли поза медичних закладів (ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України», 2016). За даними Державного комітету статистики України, у 2013 р. в країні зафіксували >12 тис. летальних випадків, спричинених дією алкоголю, що, у свою чергу, становить 27,2 особи на 100 тис. населення. При цьому смертність внаслідок випадкового отруєння та дії алкоголю в 1,5 рази вища у сільській місцевості, ніж у містах. За даними Департаменту охорони здоров'я міста Києва, кількість викликів бригад екстреної медичної допомоги з приводу алкогольних отруєнь за період 2005-2016 рр. збільшилась у 2,5 рази та на початок 2016 р. перевищувала 17 тис. викликів на рік [21].

Гостре отруєння алкоголем традиційно пов'язане з прийомом етилового спирту або напоїв, що містять >12% етилового спирту. Смертельна концентрація етанолу в крові становить 0,5-0,8 г/дл, смертельна разова доза -- 4-12 г/кг маси тіла (?300 мл 96% етанолу). Проте цей показник може істотно відрізнятися і часто залежить від набутої толерантності до токсичної дії алкоголю. Слід зазначити, що до 90% госпіталізованих у стані АК хворі на алкоголізм. Вищезазначена ситуація спонукала до перегляду й узагальнення існуючих рекомендацій та протоколів (МОЗ України, 2016) з метою їх оптимізації та максимального наближення до практичних потреб лікарів екстреної медичної допомоги [21].

1.2 Інфекційні захворювання

Поглиблений аналіз структури та динаміки інфекційної захворюваності показує, що епідемічна ситуація в світі та Україні продовжує ускладнюватися. На зміну пандеміям натуральної віспи та чуми, які давно відійшли в минуле, прийшли пандемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та парентеральних вірусних гепатитів. Досі некерованою залишається велика група гострих респіраторних захворювань, серед яких найбільшу соціально-економічну та медичну значимість зберігає грип. Чітко окреслилася актуальність великої групи герпетичних інфекцій. За останні 30 років завдяки науково-технічному прогресу відкрито майже 60 збудників інфекційних хвороб, розповсюдження яких по земній кулі потребує широкомасштабних досліджень. Відповідно дедалі більшої ваги набуває проблема емерджентних та орфанних інфекцій.

За даними ДЗ «Український центр контролю та моніторингу захворювань МОЗ», інфекційна захворюваність в Україні (без врахування ВІЛ-інфекції) в 2016 році порівняно з 2015 р. зросла майже на 18 %. Передусім це відбулося за рахунок грипу (зростання майже у 4 рази) та ГРЗ, однак приріст дали також сальмонельозна інфекція, за винятком черевного тифу та паратифів А, В, С (на 7 %); шигельоз Зонне (12 %); харчова токсикоінфекція (понад 5 %); лептоспіроз (7 %); кашлюк (29 %); вірусний менінгіт (майже 9 %); гепатит А (майже 22 %); гострий гепатит В (понад 8 %); інфекційний мононуклеоз (понад 12 %); аскаридоз (понад 8 %); трематодози, в тому числі опісторхоз (майже 2 %), пневмококовий менінгіт (майже 90 %), інші бактерійні менінгіти (4 %). Деякі інфекції зросли на один або декілька випадків (дифтерія, паракашлюк, рикетсіози, кліщовий вірусний енцефаліт, геморагічна гарячка з нирковим синдромом, носії збудників черевного тифу та паратифів) [22].

Безперечно, таке зростання може бути зумовлено кращою діагностикою вказаних інфекцій, а також періодичністю багаторічного епідемічного процесу. Однак, наприклад, зниження захворюваності на хворобу Лайма (з 8 до 6 випадків на 100 тис. населення) викликає лише здивування. Адже в деяких областях (де було проведено значну санітарно-освітню роботу та відносно краще налагоджено специфічну лабораторну діагностику цієї інфекції) кількість звернень населення з приводу укусів кліщів навпаки різко зросла. Та й специфічне обстеження хворих з хронічною запально-дистрофічною патологією шкіри, суглобів, серця, периферичної та центральної нервової системи дає змогу значно частіше діагностувати цю небезпечну інфекцію. Так, лише у Тернопільській області торік частота діагностики Лайм-бореліозу порівняно з 2015 р. збільшилася на майже 28%. Тож у суспільстві формується ілюзорне уявлення про відносне епідемічне благополуччя в державі, а протиепідемічні заходи виконуються в недостатньому обсязі. Реєстрація інфекційних хвороб в Україні здійснюється вкрай незадовільно, показники значно занижені. Коли існували санітарно-епідеміологічні станції, облік також «кульгав», адже за збільшення рівня інфекційної захворюваності працівників СЕС сварили й навіть карали. Але нині ситуація ще гірша, бо ж, по суті, ніхто не відповідає за реєстрацію таких випадків повною мірою - санепідемстанцій вже немає, а нові установи ще не виконують протиепідемічну роботу в достатньому обсязі. Термінові повідомлення про нові випадки інфекційних захворювань від місцевих лікувальних установ за інерцією спрямовуються до обласних державних лабораторій МОЗ. Епідеміологічний нагляд частково переданий агропромисловому комплексу, який не має достатньої кількості відповідних спеціалістів. Різко скоротилося число епідеміологів, у багатьох районах їх взагалі немає. Посада головного позаштатного інфекціоніста, який узагальнював та аналізував інфекційну захворюваність і надавав відповідні пропозиції, також ліквідована. Приватний сектор медицини взагалі не зацікавлений реєструвати інфекційних хворих, хоча охоче надає їм платні послуги. Епідемічні осередки обстежуються лише частково, а лабораторні дослідження контактних майже не проводяться через нестачу коштів. Тому серед контактних осіб виявляють мало хворих, відповідно, не знаходять першоджерело інфекції, яке продовжує поширювати заразу. А ще зважте на «супутні проблеми». Наприклад, в аптеках, число яких постійно зростає, залюбки продають антибіотики, противірусні препарати, інші засоби від гарячки, нежитю, проносу, отруєнь, хвороб печінки тощо, а чи є серед любителів самолікування інфекційні хворі - нікого не цікавить [22].

До того ж нині їх практично прирівняли до терапевтичних хворих - під час шпиталізації в інфекційний стаціонар їм пропонують платити «добровільний внесок» на підтримку лікувального закладу, а потім ще й за обстеження та лікування. Зважаючи на те, що інфекції зазвичай обирають соціально незабезпечених осіб, яким не під силу такі витрати, тож вони відмовляються від шпиталізації. Таким чином, інфекційні стаціонари втрачають функцію ізолятора, яка є дуже важливим протиепідемічним заходом [19].

Особливе занепокоєння викликає почастішання спалахів інфекційних хвороб.

За період 2012-2016 рр. число таких спалахів зросло майже в п'ять разів (з 34 до 166)! Відповідно збільшилася кількість постраждалих - до понад 3 тисяч осіб, у тому числі й дітей. Найчастіше спалахи були спричинені збудниками кишкових інфекцій і дедалі частіше почали фіксуватися в організованих колективах - торік таких стало вдвічі більше порівняно з 2015 роком (72 проти 37). Особливий резонанс у суспільстві спричинив епідспалах 2016 р. у кількох населених пунктах Одещини, пов'язаний з вживанням недоброякісної питної води. Тоді постраждало майже 800 осіб, більше половини з яких - діти. Подібні факти свідчать про незадовільний санітарно-гігієнічний контроль у державі та подальше його послаблення. І це при тому, що 16 % питної води в Україні не відповідає вимогам стандартів за санітарно-гігієнічними показниками, майже 5 % води в центральних водогонах є бактеріально забрудненою. Останнім часом в Україні відсутній належний контроль за ресторанним бізнесом, супермаркетами, кафе, барами, вуличними лотками, стихійними ринками. В одній з областей під час вивчення обставин чергового спалаху виявилося, що ресторан, в якому хворі «підчепили» інфекцію, ніхто не перевіряв впродовж п'яти років, а з 11 працівників кухні жоден не пройшов медичного огляду! Зрештою, порушення санітарного законодавства виявляються при багатьох вибіркових перевірках. Узагалі заборона позапланових перевірок харчових об'єктів відіграла негативну роль. Тепер «вживати заходів» доводиться лише після того, як сталася біда [22].

За останні п'ять років смертність від інфекційних хвороб коливалася від 20 до майже 29 випадків на 100 тисяч населення, а інвалідність - від 2 до 5,6 %. За період 1987-2016 рр. в Україні офіційно зареєстровано понад 297 тисяч випадків ВІЛ-інфекції, в тому числі 93 тисяч в стадії СНІД та майже 42 тисяч випадків смерті у цій стадії. Жертвами цієї недуги стають переважно молоді люди - 30-39 років. Навіть у тих дітей, які завдяки антиретровірусній терапії та іншим превентивним заходам народилися вільними від ВІЛ, формується недостатність імунної системи, тому вони часто хворіють, частіше помирають, ніж їх ровесники. Також, починаючи з 2016 р., в Україні втричі зросла смертність від ботулізму, чого давно немає у високорозвинених країнах. Частота ранньої неонатальної захворюваності та смертності у разі внутрішньоутробної інфекції варіює від 5 до 27 %, мертвонароджуваність досягає майже 17 %. Загальний рівень зареєстрованої перинатальної смертності в Україні на 43 % вищий за середньоєвропейський. У структурі смертності новонароджених інфекційна патологія досягає 65-70 %, тобто є однією з основних [22].

Унаслідок хронічного гепатиту С цироз печінки формується у 12 % хворих вже впродовж 20 років, у 20-30 % - через 30 років. Частота гепатоцелюлярної карциноми на тлі цирозу печінки досягає 1,4-3,3 %.

1.3 Захворювання серцево-судинної системи

Україна посідає перше місце в Європі за смертністю від серцево-судинних захворювань (далі ССЗ - ред.). За даними ВООЗ, тільки в 2011-2012 від ССЗ померло 440 тисяч українців.

Дані інформаційного порталу лікарів «Медстрана» ще більш невтішні. Так, у 2009 році Україна втратила більш ніж 460 тисяч людських життів внаслідок смертності через ССЗ. Щодо захворюваності на хвороби системи кровообігу в цілому, то в 2009 році було зареєстровано 5 271,8 випадків на 100 000 населення з діагнозом, встановленим вперше в житті. Відповідно, поширеність ССЗ становила 56 274,0 на 100 000 населення [24].

Рівень смертності від серцево-судинних захворювань в останні роки невпинно зростає. Для нашої держави цей показник перевищив 1000 чол. на 100 000 населення і становить близько 68% загальної структури смертності. Також він втричі перевищив рівень смертності через онкологічні й інші захворювання [24].

За наведеними академіком цифрами, у структурі причин смерті при ССЗ на 2015 рік переважала ішемічна хвороба серця - 68,9%, частка цереброваскулярної хвороби -19,7%, мозкових інсультів -- 8,3%; інфаркту міокарда (усі форми) - 2,5%.

Нам не вдалося знайти «свіжої» офіційної статистики щодо рівня поширеності й смертності українців від ССЗ на сайті Міністерства охорони здоров'я. Можливо, така політика «нерозголошення» - спосіб приховати справжній масштаб проблеми.

Натомість під час пошуків ми натрапили на Наказ МОЗу № 564 від 13.06.2016, де зазначено: «В Україні смертність від ССЗ станом на 2013 рік становила 957,3 на 100 тис. населення, що дещо менше, ніж у 2009 році - 1002 на 100 тис. населення». Таку динаміку «на зменшення» в міністерстві пов'язують із позитивними діями законодавства [24].

- Зменшення смертності ймовірно пов'язане зі зменшенням поширення тютюнокуріння внаслідок прийняття сучасного законодавства, спрямованого на заборону реклами, паління у громадських місцях і значне зростання вартості тютюнових виробів, - ідеться в документі.

За рік через серцево-судинні хвороби в Україні помирає півтори Полтави, два Тернополя або місто Миколаїв. Це - півмільйона народу. Від гострих хвороб - інфаркту й інсульту - 50 тис. смертей серед людей молодого віку.

Проблема також полягає в недостатній увазі до ССЗ, які й надалі мають статус так званих «тихих» або раптових хвороб. Одна з найголовніших причин виникнення й значного поширення ССЗ - напружена психологосоціальна ситуація, надмірний стрес. Через нього порушується функціювання внутрішньої оболонки судини. Починають приклеюватися бляшки, накопичується холестерин, виникає атеросклероз (хронічне захворювання, що уражає переважно великі артеріальнісудини. Характеризується ущільненням артеріальної стінки за рахунок розростання сполучної тканини через відкладення жовтої жирової речовини на внутрішній поверхні стінок артерій, утворенням «атеросклеротичних бляшок») [24].

ССЗ тим важче виявити, що часто-густо хвороби (як-то інфаркт) проходять асимптомно (без клінічних проявів, симптомів - авт.). Якщо хворобу не діагностують і не вчиняють профілактичних заходів, розвивається тромб. Якщо тромб відривається й закупорює постачання крові до серця - шансів врятувати людину майже немає.

1.4 Новоутворення

У 52,6% українців, яким у 2016 році вперше встановили діагноз, були виявлені злоякісні онкологічні новоутворення на І-ІІ стадіях.

Таку статистику надав "Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України" у відповідь на запит "Української правди. Життя" щодо ранньої діагностики раку в Україні.

Питома вага онкологічних хворих серед обстежених на ранніх стадіях така: шлунку - 34,4%; трахеї, бронхів, легенів - 23,3; молочної залози - 75,8; шийки матки - 77,0; тіла матки - 81,3; яєчника - 34,2; передміхурової залози - 43,6; нирки - 56,3; щитовидної залози - 76,7".

Таблиця 1.2.

Захворюваність на рак в Україні у 2015-2016 роках, всього та за видами

Найменування	абсолютні числа	на 100 тисяч населення
	2015	2016	2015	2016
Всього злоякісних новоутворень	134 104	134330	313,6	315,4
з них: трахеї, бронхів, легенів	12 869	12 836	30,1	30,1
молочної залози	14 079	14 320	61,3	62,6
шийки матки	4 138	4 155	18	18,2
тіла матки	6 415	6 567	27,9	28,7
яєчників	3 408	3 399	14,8	14,9
передміхурової залози	6 556	6 542	33,1	41,4
нирки	4 478	4 568	10,5	10,7
щитовидної залози	2 955	2 948	6,9	6,9

Джерело: https://life.pravda.com.ua/health/2017/03/13/223089/

Таблиця 1.3.

Захворюваність на рак серед дитячого населення (0-17 років) в Україні у 2015-2016 роках, всього та за видами

Найменування	абсолютні числа	на 100 тисяч населення
	2015	2016	2015	2016
Всього злоякісних новоутворень	1006	947	13,21	12,44
з них: головного мозку	116	113	1,52	1,48
лімфоми	139	121	1,83	1.59
лейкози	288	287	3,78	3,77
лімфолейкози	223	214	2,93	2,81
кісток та суглобових хрящів	61	55	0,8	0,72
нирки	61	59	0,8	0,77
щитовидної залози	39	37	0,51	0,49



Таблиця 1.4.

Захворюваність на рак серед дорослого населення (0-17 років) в Україні у 2015-2016 роках, всього та за видами

Найменування	абсолютні числа	на 100 тисяч населення
	2015	2016	2015	2016
Всього злоякісних новоутворень	133098	133 383	378,7	381,4
з них: трахеї, бронхів, легенів	12868	12 834	36,6	36,7
молочної залози	14077	14320	73	74.7
шийки матки	4138	4 155	21,5	21,7
тіла матки	6415	6 566	33,3	34,2
яєчників	3381	3 382	17,5	17.6
передміхурової залози	6556	6 540	41,3	41,4
нирки	4417	4 509	12,6	12.9
щитовидної залози	2916	2 911	8,3	8,3

Джерело: https://life.pravda.com.ua/health/2017/03/13/223089/

Всесвітня організація з охорони здоров'я звертає увагу на те, що в умовах обмежених ресурсів рак часто діагностується на пізніх стадіях, що призводить до низьких показників виліковування і більших витрат на лікування.

1.5 Травми

Проаналізуємо виробничий травматизм.

За 9 місяців 2017 року робочими органами виконавчої дирекції Фонду зареєстровано 3 631 (з них 245 - смертельно) потерпілих від нещасних випадків на виробництві, на яких складено акти за формою Н-1. У тому числі складено 3 131 (в т.ч. смертельно - 146) актів за формою Н-1 на випадки, що сталися і розслідування яких закінчилось у звітному періоді, та 500 (в т.ч. смертельно - 99) актів на випадки, що сталися у минулих роках, а акти на них складені у звітному періоді.

За 9 місяців 2017 року у порівнянні з 9 місяцями 2016 року кількість страхових нещасних випадків збільшилась на 7,5% (з 3 378 до 3 631), кількість смертельно травмованих осіб зменшилась на 3,9% (з 255 до 245) [19].

Зростання кількості нещасних випадків на виробництві відбулося у: м. Києві - на 105 випадків, або на 38,5%, Запорізькій області - на 38 випадків, або на 18%, Хмельницькій області - на 22 випадки, або на 31,4%, Полтавській області - на 21 випадок, або на 17,4%, Івано-Франківській області - на 18 випадків, або на 38,3%, Дніпропетровській області - на 16 випадків, або на 2,9%, Кіровоградській області - на 15 випадків, або на 25%, Львівській області - на 14 випадків, або на 6,5%, Вінницькій області - на 13 випадків, або на 11,1%, Закарпатській області - на 11 випадків, або на 47,8%, Донецькій області - на 10 випадків, або на 2,1%, Тернопільській області - на 8 випадків, або на 22,2%, Черкаській області - на 7 випадків, або на 9,9%, Київській та Херсонській областях - на 3 випадки, або на 2,1%, 5,1% відповідно, Сумській області - на 2 випадки, або на 2,5 відсотка [19].

Значно збільшилась кількість страхових нещасних випадків із смертельним наслідком у: Львівській області - на 10 випадків, або у 1,5 разів (з 20 до 30), Запорізькій та Донецькій областях - на 7 випадків, або у 1,9 разів (з 8 до 15) та на 43,8% (з 16 до 23).

Значне зниження страхових нещасних випадків відмічається у: Луганській області - на 18,1% (з 94 до 77), Волинській області - на 17,8% (з 146 до 120).

Найбільша кількість страхових нещасних випадків зареєстрована у: Дніпропетровській області (15,5%), Донецькій області (13,6%) та м. Києві (10,4%). Кількість травмованих осіб у цих областях складає 39,5% від загальної кількості травмованих по Україні.

На підприємствах України травмовано 73,8% (2679) чоловіків та 26,2% (952) жінок від загальної кількості травмованих по Україні.

Отримали травми на виробництві у стані алкогольного сп'яніння 58 осіб (1,6% від загальної кількості травмованих по Україні), що на 18 осіб менше у порівнянні з 9 місяцями 2016 року. При цьому 13 осіб отримали травми із смертельним наслідком [15].

Найбільше за 9 місяців 2017 року травмувалися робітники таких професій - гірник очисного забою, водій автотранспортних засобів, прохідник.

Найвищий рівень виробничого травматизму спостерігався серед працівників віком від 50 до 59 років (945 осіб, що складає 26% від загальної кількості травмованих по Україні за 9 місяців 2017 року).

Серед причин нещасних випадків переважають організаційні - 64,9% (2 357) нещасних випадків. Через психофізіологічні причини сталося 22,7% (824) нещасні випадки, а через технічні причини - 12,4% (450) нещасних випадків. Найпоширенішими організаційними причинами стали:

- невиконання вимог інструкцій з охорони праці - 35,4% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (1 284 травмовані особи);

- невиконання посадових обов'язків - 8% (292 травмовані особи);

- порушення правил безпеки руху (польотів) - 7% (254 травмовані особи);

- порушення технологічного процесу - 2,6% (95 травмованих осіб);

- порушення вимог безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів тощо - 2,6% (94 травмовані особи).

Найпоширенішими психофізіологічними причинами стали:

- особиста необережність потерпілого - 13,4% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (486 травмованих осіб);

- травмування (смерть) внаслідок протиправних дій інших осіб - 5,3% (193 травмовані особи);

- інші причини - 3,4% (123 травмовані особи).

Найпоширенішими технічними причинами стали:

- незадовільний технічний стан виробничих об'єктів, будинків, споруд, інженерних комунікацій, території - 3,9% від загальної кількості травмованих осіб по Україні (140 травмованих осіб);

- незадовільний технічний стан засобів виробництва - 2,8% (101 травмована особа);

- інші технічні причини - 1,1% (57 травмованих осіб);

- конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва - 1,1% (40 травмованих осіб);

- недосконалість технологічного процесу, його невідповідність вимогам безпеки - 1% (35 травмованих осіб).

До основних подій, які призвели до нещасних випадків, відносяться:

- падіння потерпілого під час пересування - 22,5% (817 травмованих осіб від загальної кількості травмованих по Україні);

- дія рухомих і таких, що обертаються, деталей обладнання, машин і механізмів - 11% (398 осіб);

- дорожньо-транспортна пригода на дорогах (шляхах) загального користування - 8,6% (314 осіб);

- падіння потерпілого з висоти - 6,9% (252 особи);

- навмисне вбивство або травма, заподіяна іншою особою, - 4,9% (178 осіб);

- обвалення та обрушення породи, ґрунту тощо - 4,4% (160 осіб);

- падіння, обрушення, обвалення предметів, матеріалів, породи, ґрунту тощо - 4,4% (158 осіб).

Більш детально зупинимось на невиробничому травматизмі [19].



Таблиця 1.5.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА

про стан травматизму невиробничого характеру в Україні за 9 місяців 2017 року (Джерело: http://www.dsns.gov.ua/files/2017)

Найменування	Усього нещасних випадків	Потерпілі	Групові нещасні випадки	Нещасні випадки з дітьми віком до 14 років
		усього	у т.ч. із смертельним наслідком	усього	усього потерпілих	у т.ч. із смертельним наслідком	усього	усього потерпілих	у т.ч. із смертельним наслідком
Транспортні нещасні випадки	27101	28815	1546	1043	2757	128	3962	3985	73
Падіння	724639	724662	870	19	42	1	137975	137975	22
Випадкова дія неживих механічних сил	230249	230263	214	13	27	4	36878	36878	10
Вплив живих механічних сил	59821	59906	41	53	138	0	13614	13645	1
Нещасні випадки, спричинені електричним струмом, випромінюванням, температурою або тиском	2520	2521	176	1	2	1	326	327	8
Навмисне самоушкодження	5539	5539	2488	1	1	0	172	172	14
Напад з метою вбивства чи нанесення ушкодження	44135	44677	647	458	1000	13	1938	1938	3
Ушкодження з невизначеними намірами	16421	16435	940	13	27	2	2373	2374	11

Найбільшу кількість потерпілих від нещасних випадків невиробничого характеру - 14,8 % загальної кількості - зареєстровано у м. Києві (185 тис. 495 осіб); 8,4 % - Дніпропетровській (105 тис. 301 особа), 7,3 % - Харківській (91 тис. 442 особи), 5,9 % - Запорізькій (74 тис. 614 осіб), 5,8 % - Львівській (72 тис. 830 осіб), 5,2 % - Київській (64 тис. 741 особа), 4,4% - Донецькій (54 тис. 865 осіб), 4,3 % - Полтавській (54 тис. 630 осіб), 4 % - Вінницькій (50 тис. 803 особи) областях [19].

Найменшу кількість потерпілих від нещасних випадків невиробничого характеру - 1,4 % загальної кількості - зареєстровано у Закарпатській (17 тис. 636 осіб), 1,52 % - Тернопільській (19 тис. 100 осіб), 1,54 % - Луганській (19 тис. 281 особа) областях.

Серед причин травмування у побуті падіння складає 58 % всіх нещасних випадків травматизму невиробничого характеру, кількість потерпілих становить 724 тис. 662 особи.

Найбільшу кількість потерпілих від нещасних випадків, пов'язаних з падінням, зареєстровано у м. Києві (116 тис. 980 осіб), Дніпропетровській (58 тис. 895 осіб), Харківській (56 тис. 324 особи), Львівській (43 тис. 74 особи), Київській (42 тис. 753 особи), Запорізькій (36 тис. 491 особа), Донецькій (32 тис. 40 осіб), Хмельницькій (29 тис. 822 особи), Вінницькій (26 тис. 549 осіб), Житомирській (25 тис. 418 осіб), Полтавській (24 тис. 733 особи), Кіровоградській (23 тис. 162 особи), Івано-Франківській (22 тис. 359 осіб), Чернігівській (21 тис. 985 осіб), Рівненській (21 тис. 457 осіб), Сумській (19 тис. 853 особи) областях, а найменшу - у Закарпатській (9 тис. 267 осіб), Тернопільській (10 тис. 371 особа), Волинській (10 тис. 589 осіб), Луганській (10 тис. 595 осіб) областях.

Травмування внаслідок випадкової дії неживих механічних сил складає 18,4 % всіх нещасних випадків від зовнішніх причин, кількість потерпілих становить 230 тис. 263 особи.

Найбільша кількість потерпілих від цього виду травматизму спостерігалась у м. Києві (35 тис. 757 осіб), Дніпропетровській (21 тис. 163 особи), Запорізькій (19 тис. 990 осіб), Житомирській (13 тис. 32 особи), Рівненській (11 тис. 818 осіб), Харківській (11 тис. 793 особи), Донецькій (11 тис. 358 осіб), Львівській (11 тис. 332 особи), Чернігівській (9 тис. 935 осіб), Волинській (9 тис. 654 особи), Кіровоградській (9 тис. 625 осіб), Полтавській (7 тис. 964 особи) областях, а найменша - у Закарпатській (1 тис. 789 осіб), Тернопільській (2 тис. 808 осіб), Одеській (3 тис. 119 осіб) областях [19].

Пошкодження внаслідок дії інших та неуточнених факторів на третьому місці серед причин травмування у побуті і становить 5,8 % всіх нещасних випадків травматизму невиробничого характеру, кількість потерпілих складає 72 тис. 903 особи.

Найбільшу кількість потерпілих зареєстровано у Вінницькій (10 тис. 732 особи), Полтавській (10 тис. 559 осіб) областях, м. Києві (7 тис. 612 осіб), Дніпропетровській (5 тис. 335 осіб), Хмельницькій (4 тис. 43 особи), Львівській (3 тис. 976 осіб), Запорізькій (3 тис. 927 осіб), Київській (3 тис. 872 особи), Черкаській (2 тис. 635 осіб), Івано-Франківській (2 тис. 215 осіб), Тернопільській (2тис. 155 осіб), Миколаївській (1 тис. 947 осіб), Закарпатській (1 тис. 888 осіб), Сумській (1 тис. 671 особа),

Чернівецькій (1 тис. 528 осіб) областях, а найменшу - у Херсонській (214 осіб), Кіровоградській (379 осіб), Одеській (584 особи) областях.

Напади з метою вбивства чи нанесення ушкодження становили 3,5 % всіх нещасних випадків від зовнішніх причин, кількість потерпілих складає 44 тис. 677 осіб.

Найбільшу кількість потерпілих внаслідок нападів з метою вбивства чи нанесення ушкодження зареєстровано у Харківській (7 тис. 63 особи), Дніпропетровській (5 тис. 622 особи) областях, м. Києві (4 тис. 357 осіб), Львівській (2 тис. 777 осіб), Київській (2 тис. 733 особи), Полтавській (2 тис. 360 осіб), Запорізькій (2 тис. 299 осіб), Донецькій (1 тис. 988 осіб), Вінницькій (1 тис. 770 осіб), Хмельницькій (1 тис. 705 осіб), Житомирській (1 тис. 703 особи), Чернігівській (1 тис. 387 осіб), Луганській (1 тис. осіб), Кіровоградській (989 осіб), а найменшу - у Волинській (81 особа), Чернівецькій (282 особи) областях [19].

Загальна кількість потерпілих від нещасних випадків, пов'язаних з навмисним самоушкодженням, становить 5 тис. 539 осіб. Найбільшу кількість потерпілих від цього виду травматизму зареєстровано у Київській (688 осіб), Дніпропетровській (404 особи), Запорізькій (352 особи), Харківській (345 осіб), Полтавській (322 особи), Херсонській (297 осіб), Житомирській (271 особа), Хмельницькій (235 осіб), Одеській (228 осіб), Львівській (202 особи), Миколаївській (196 осіб), Донецькій (188 осіб), Чернігівській (184 особи), Вінницькій (174 особи) областях та м. Києві (368 осіб), а найменшу у Чернівецькій (43 особи), Тернопільській (65 осіб), Закарпатській (77 осіб), Волинській (83 особи) областях.

Найпоширенішими причинами смерті від нещасних випадків невиробничого характеру були: навмисне самоушкодження - 22,8 % всіх нещасних випадків невиробничого характеру із смертельним наслідком; транспортні нещасні випадки - 14,2 %; ушкодження з невизначеними намірами _ 8,6 %; падіння - 8 %; випадкове отруєння та дія алкоголю - 7,4 %; випадкове утоплення та занурення у воду - 6,6 %; випадкові отруєння та дія отруйних речовин - 6 %; напад з метою вбивства чи нанесення ушкодження - 5,9 %; нещасні випадки, спричинені дією диму, вогню та полум'я - 5,3 %; нещасні випадки із загрозою диханню - 4,4 %; нещасні випадки внаслідок дії інших та неуточнених факторів - 3,2 %; нещасні випадки, пов'язані з дією природних факторів - 2,3 %.

Основними причинами загибелі дітей від нещасних випадків невиробничого характеру були: транспортні події; утоплення та занурення у воду; удушення; падіння; дія диму, вогню, жару та гарячих речовин; ушкодження з невизначеними намірами та внаслідок неуточнених факторів; навмисне самоушкодження; випадкова дія неживих механічних сил; випадкові отруєння; нещасні випадки, спричинені електричним струмом, випромінюванням, температурою або тиском; напад з метою вбивства або нанесення ушкодження [22].

З метою запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру місцевими органами виконавчої влади розроблено та затверджено за погодженням з ДСНС регіональні плани першочергових заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру на 2017 рік, проводиться робота щодо їх реалізації.



2. Організація системи екстреної медичної допомоги в Україні

2.1 Правова основа

Забезпечення безоплатною, своєчасною та ефективною медичною допомогою населення України при станах, що загрожують життю хворих або постраждалих (екстреною медичною допомогою), є одним з найважливіших завдань галузі охорони здоров'я країни.

В Україні середній показники смертності від дії зовнішніх причин становить 130-135 осіб на 100 тис. населення, що перевищує показники країн Європи в 3-5 разів. При цьому близько 24% постраждалих помирають в лікарнях, а 76% -- поза їх межами. В розвинутих державах 72% постраждалих помирає саме в лікарнях.

В Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян щорічно виконується понад 13 млн. виїздів [2].

Наявний санітарний транспорт, його обладнання та порядок використання не відповідають сучасним вимогам.

Приймальні відділення багатопрофільних лікарень не відповідають вимогам, запровадженим у країнах Євросоюзу. Оснащення закладів охорони здоров'я сучасними засобами зв'язку є незадовільною, що не може не впливати на своєчасність надання екстреної медичної допомоги.

Усі складові не поєднані між собою за принципами, правилами та стандартами, що має своє відображення на своєчасності, доступності та послідовності надання екстреної медичної допомоги, як у повсякденних умовах, так і при надзвичайних ситуаціях [4].

Виконання державою своїх конституційних обов'язків щодо забезпечення громадян екстреною медичною допомогою на сучасному рівні можливе лише за умови законодавчого розподілу відповідальності та обов'язків між центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, територіальними органами охорони здоров'я та громадянами.

Екстрена медична допомога - медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я (ст. 35 Основ) [4]

Закон України "Про екстрену медичну допомогу" (п. 5. ст. 1) уточнює, що екстрена медична допомога (ЕМД) - це медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я [2].

Поняття невідкладного стану розкривається у п.7 ст.1 Закону - невідкладний стан людини - це раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин [4].

Нормативно-правові акти в екстреній медицині -- список нормативо-правових актів, що регулюють екстрену медичну допомогу. У даному переліку вказано Закони України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров'я України, інших центральних органів виконавчої влади та інші нормативно-правові акти, що мають відношення до цієї галузі.

Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, інших законодавчих актів, що регулюють відносини з питань, пов'язаних з охороною здоров'я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері надання екстреної медичної допомоги, застосовуються правила міжнародного договору.

Закон України «Про екстрену медичну допомогу» -- закон, що визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, та засади створення, функціонування і розвитку системи екстреної медичної допомоги [2].

Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання

1. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу, яка надається відповідно до цього Закону.

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичні особи, які взяті під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, забезпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:

- здійснити виклик екстреної медичної допомоги;

- звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров'я, який може забезпечити надання такої допомоги;

- повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини.



2.2 Персонал

Згідно Закону України "Про екстрену медичну допомогу" працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:

- медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно із цим Законом;

- немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги [2].

Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки [4].

В статті 12 віще названого закону наголошується, що особами, які зобов'язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги [2].

2.3 Типи машин швидкої допомоги і їх оснащення

Автомобіль швидкої допомоги або карета швидкої допомоги (англ. ambulance) -- автомобіль для перевезення з місця події у лікарню людей, що потребують швидкої медичної допомоги. Як правило, такі автомобілі обладнуються на базі мікроавтобусів або вантажних автомобілів. Виїжджаючи за викликом, автомобіль швидкої допомоги має ряд переваг перед іншими учасниками дорожнього руху, закріплених правилами дорожнього руху.

Згідно з ДСТУ 7032:2009, автомобілі швидкої допомоги поділяються на такі типи [1]:

Тип А -- автомобіль швидкої медичної допомоги, розроблений та обладнаний для транспортування пацієнтів, у стані яких не передбачають змін, що можуть призвести до переходу в стан екстрених пацієнтів. Тип А1 відрізняється від типу А2 тим, що останній призначений для транспортування одного чи більше пацієнтів (на ношах та/або кріслі (кріслах).

Тип В -- автомобіль екстреної швидкої медичної допомоги, який розроблено та обладнано для транспортування пацієнтів, здійснення основного медичного догляду та нагляду за ними.

Тип С -- реанімобіль, який розроблено та обладнано для транспортування пацієнтів, здійснення ускладненого догляду та нагляду за ними.

Типи бригад швидкої допомоги

Лінійна

Найпоширеніша версія машини швидкої допомоги. Лінійні бригади виїжджають на найпростіші випадки (підвищений артеріальний тиск, неважкі травми, неважкі опіки, болі в животі й т.п.).

Проте, відповідно до нормативних вимог, її устаткування повинне забезпечувати, зокрема, надання реанімаційної допомоги в критичних станах: портативні електрокардіограф і дефібрилятор, апарати для проведення штучної вентиляції легенів і інгаляційного наркозу, електровідсос, кисневий балон, реанімаційний набір, набір для надання допомоги під час пологів, спеціальні шини й коміри для фіксації переломів кінцівок і шиї, кілька типів носилок (складні, матер'ян-волокуші, крісло-каталка). Крім того, в автомобілі необхідно мати широкий спектр медикаментів, що перевозиться в знаменитій шухляді-укладанні. Лінійні бригади бувають лікарські й фельдшерські [6].

В Україні як машини швидкої допомоги для лінійних бригад найчастіше використовуються санітарні автомашини, виготовлені на базі автомобілів «Газель» (ГАЗ-32214 та ГАЗ-2715) і «Соболь» (ГАЗ-221172) з низьким дахом (у містах) або УАЗ-3962 і їх модифікації (у містах із складним профілем доріг та у сільській місцевості).

Спеціалізована (реанімобіль)

Спеціалізовані бригади (бригади інтенсивної терапії, реанімаційні, кардіологічні, неврологічні, токсикологічні) мають автомобіль з високий дахом, устаткування повинне містити, крім зазначеного для звичайних (лінійних) машин швидкої допомоги такі прилади та пристрої як транспортний монітор, дозованого внутрішньовенного переливання ліків (інфузори й перфузори), набори для катетеризації магістральних судин, проведення люмбальної пункції й ендокардіальної (внутрішньосерцевої) стимуляції. Деякі спеціалізовані бригади можуть також обладнуватися додатковими приладами [6].

Призначення бригади визначається скоріше не оснащенням реанімобіля, а кваліфікацією її співробітників і профілем захворювань, для якого його використовують.

Оснащення автомобіля

Сучасні автомобілі швидкої медичної допомоги обладнані та/або забезпечують:

- кріслом лікаря зі спинкою та підголівником з

- двопозиційним автоматичним ременем безпеки;

- амбулаторним столом без електро-гідравлічного принципу дії,

- носилками з функцією можливого транспортування пацієнта від місця аварії до ліжка;

- дефібриляторами -- серія професійних дефібриляторів-моніторів

- біфазний імпульс прямокутної форми з інноваційною технологією стабілізації сили струму (CCD),

- високо контрастний ЖК-монітор,

- 3-Х канальною ЕКГ з,

- режимом кардіоверсії (синхронізація з ЕКГ),

- функцією автоматичного аналізу ЕКГ,

- дефібриляції в ручному та автоматичному режимах,

- вмонтований пульсоксиметр,

- трансторакальний кардіостимулятор,

- багаторазові дорослі/дитячі електроди для дефібриляції («утюжки»),

- вмонтований термопринтер,

- автоматичне зберігання інформації на карті пам'яті (ЕКГ, тривалість реанімації, епізоди дефібриляції, аудіо запис);

- апарат для підтримання життєдіяльності пацієнта для машин реанімаційної допомоги в екстремальній ситуації;

- апарат для кисневої інгаляції, кисневі балони;

- апарат штучні легені;

- кріплення для 2-х інфузиційних пляшок;

- електророзетка для підключення інкубатора для немовлят;

- живлення обладнання від мережі змінного струму (230В), бортової електромережі автомобіля та акумулятора [6].

Конструкція і оснащення таких автомобілів, передбачає можливість

- лікування кардіогенного шоку,

- надання пологодопомоги,

- реанімації пацієнтів,

- проведення загального знеболювання,

- ПХО (первинної хірургічної обробки) ран,

- ушивання ран,

- репозиції та мобілізація частин кісток,

- венесекції та венепункції периферійних та магістральних вен,

- проведення внутрисерцевої кардіостимуляції,

- трахеотомії та інтубації трахеї,

- проведення внутрішньосерцевого введення.

2.4 Оперативно-диспетчерська система екстреної медичної допомоги та медицина катастроф

Згідно Закону України "Про екстрену медичну допомогу" (ст. 8) оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечує у цілодобовому режимі:

- прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;

- інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги і закладів охорони здоров'я щодо надання екстреної медичної допомоги [2].

Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зобов'язана:

- прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на такий виклик;

- під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для усунення негативних наслідків такого стану для здоров'я людини, та повідомити про це абонента, який здійснив виклик екстреної медичної допомоги;

- передати станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та відповідній бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливості невідкладного стану людини;

- визначити заклад охорони здоров'я, до якого бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги здійснюватиме перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги і такому закладу;

- здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до закладу охорони здоров'я;

- здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за медичною допомогою;

- оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів охорони здоров'я [2].

Використання, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, передача, поширення, знищення, надання доступу до інформації про виклики екстреної медичної допомоги здійснюються в порядку, встановленому законом.

Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіозапис такого виклику і реагування на нього оперативно-диспетчерською службою підлягають зберіганню протягом трьох років. Знищення такої інформації здійснюється відповідно до закону.

Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв'язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я [4].

Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я [4].

2.5 Центр першої медичної допомоги і медицина катастроф

Згідно Закону України "Про екстрену медичну допомогу" (ст. 7) центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров'я, основне завдання якого - забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до цього Закону [2].

Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.

Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:

- прийняття викликів екстреної медичної допомоги;

- формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;

- координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та закладів охорони здоров'я щодо надання екстреної медичної допомоги;

- взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;

- надання виїзної консультативної медичної допомоги;

- ведення статистичного обліку та звітності;

- розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, внесення на розгляд органу, уповноваженого управляти центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, відповідних пропозицій;

- залучення у разі потреби закладів охорони здоров'я, які не входять до системи екстреної медичної допомоги, та їх працівників і технічних ресурсів до надання медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків [6].

Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв'язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад, у порядку, визначеному законом.

Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями [2].

2.6 Стація медичної допомоги

Згідно Закону України "Про екстрену медичну допомогу" (ст. 9) станція екстреної (швидкої) медичної допомоги є закладом охорони здоров'я, основне завдання якого - забезпечення постійної готовності бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у цілодобовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної одиниці [2].

Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відокремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Типове положення про станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги та бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону [2].

...