Комплексна фізична реабілітація при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кваліфікаційна робота

Комплексна фізична реабілітація при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді



Перелік умовних позначень, скорочень і термінів

ВНЗ - вищій навчальний заклад

ЕКГ - електрокардіограма

ЛПС - лікарсько-педагогічне спостереження

ЛГ - лікувальна гімнастика

ЛМ - лікувальний масаж

ЛФК - лікувальна фізична культура

ОХ - остеохондроз

РГГ - ранкова гігієнічна гімнастика

УРС - уражений хребцевий сегмент

УФО - ультрафіолетове опромінювання

ЦНС - центральна нервова система

ЧЕС - через шкірна електростимуляція

ЧСС - частота серцевих скорочень



ВСТУП

Актуальність роботи. Остеохондроз (ОХ) - одне з розповсюджених дегенеративно-дистрофічних захворювань опоро - рухового апарату. Він уражає людей будь-якого віку й професії. Він виникає після роботи в незручній позі, фізичного напруження, переохолодження, тривалого перебування в положенні стоячи або сидячи. Біль швидко проходить після відпочинку. Тривалий або періодично виникаючий поперековий біль вже є симптомом захворювання. На остеохондроз хворіють від 73% до 94% населення України. За даними багатьох авторів [31;33], це захворювання виявляється при рентгенографічних обстеженнях навіть у 12%-26% дітей 10-15 річного віку.

Остеохондроз хребта набуває все більшої соціальної значущості у зв'язку з невпинним ростом кількості хворих. Він посідає одне з перших місць у структурі захворювань з тимчасовою втратою працездатності й інвалідності населення України. За даними Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи, у Харківській області з приводу остеохондрозу хребта вперше вийшли на інвалідність: у 2014р.- 430 осіб, з них у працездатному віці - 404; у 2015р.- 490 осіб, з них у працездатному віці - 471, у 2016р.- 476 осіб, у 2017р.- 469 осіб, з них у працездатному віці - 459. Показник первинного виходу на інвалідність становив від 2,5 до 2,9 на 10 тисяч населення. Діагностиці та лікуванню цієї тяжкої форми ураження хребта присвячено багато наукових праць клінічної, неврологічної та рентгенологічної спрямованості [16;24].

Характерним на сьогодні є не лише щорічне зростання кількості хворих на ОХ, а й збільшення частоти діагностування цього захворювання в осіб молодого віку [3;17]. Про різке «омолодження» остеохондрозу за останні десятиліття свідчить і те, що початкова його стадія проявляється вже у підлітковому віці [48;49].

За останні роки набула чинності теорія спадкової схильності до ОХ [42]. На сьогодні доведено, що в розвитку ОХ велика роль належить аутоімунним процесам [21]. Ряд авторів [49] до причин розвитку ОХ відносять біохімічні порушення в міжхребцевих дисках. Інші - бачать причину в порушенні кровопостачання хребта, зумовленого атеросклерозом. ОХ хребта часто стає причиною ураження периферичної нервової системи, порушення кровообігу спинного мозку, вегетативної нервової системи, порушення кровообігу головного мозку. Неврологічні прояви ОХ часто зумовлюють втрату працездатності, як тимчасову так і стійку.

Доведено, що спосіб життя сучасної людини характеризується дефіцитом рухової активності або малорухливістю. З усіх м'язових груп постійне навантаження відчувають м'язи тулуба й шиї, які своїм невеликим, але постійним статичним напруженням, зберігають та підтримують робочі та побутові, в основному, «сидячі» пози [42]. У положенні людини стоячи, поперекові хребці хребетного стовпа витримують навантаження, яке приблизно відповідає масі тіла. У положенні сидячи, з прямою спиною навантаження на міжхребцеві диски зростає, насамперед, через «згладжування» поперекового лордозу. У положенні сидячи з нахилом уперед, збільшується плече важеля сили ваги верхньої половини тулуба, що супроводжується збільшенням компресії м'язової тяги на міжхребцеві диски. У положенні з нахилом до вищевказаного додається ще й збільшення сили м'язової тяги для збереження рівноваги на малій площі опори (стопи). З наведеного можна впевнено стверджувати, що підтримання «типової» пози сучасної людини само собою вже спричиняє значне навантаження на хребет [49]. У цих умовах найчастіше потерпають міжхребцеві диски, які в нормі виконують, насамперед, функцію гідравлічних амортизаторів. У них розвиваються дегенеративне - дистрофічні зміни - ОХ [15;25].

Серед людей з підвищеною фізичною активністю (спортсмени) завжди знаходяться такі, що перебувають в групі ризику через надмірні фізичні навантаження. Як відомо, однією з головних ланок дегенерації міжхребцевого диску є надмірне механічне навантаження на нього [41]. У всіх людей, які займаються спортом, на хребтовий стовп приходяться значні навантаження, 5%-10% усіх спортивних травм пов'язано з поперековим відділом хребта. Багато випадків больового синдрому в поперековому відділі хребта можуть бути викликані певною травмою, а інші - є наслідками повторних мікротравм. Ця постійна травматизація не проходить безслідно. Важкість полягає не тільки в загальних проблемах лікування, але й у тому, що для професійних спортсменів інколи важко змінювати графіки тренувань і змагань. Якщо не зволікати з лікуванням, то значної перерви в заняттях спортом не потрібно [46].

Останнім часом, при лікуванні ОХ застосовують як консервативні так і оперативні методи. Фізична культура грає провідну роль у профілактиці ОХ хребта, а лікувальна фізична культура (ЛФК) має велике значення для лікування таких хворих. Планування комплексу лікувальних дій ґрунтується на диференційованому підході до тактики лікування залежно від стадії захворювання, інтенсивності больового синдрому, характеру та ступеня неврологічних розладів, причин порушення працездатності. За останні рокидослідниками доведена ефективність лікування та профілактики остеохондрозу хребта. Доведено, що за допомогою комплексного підходу до фізичної реабілітації можна не лише чинити опір ОХ, але й успішно його лікувати. Фізична реабілітація включає ЛФК, лікувальний масаж (ЛМ), фізіотерапію, гідрокінезотерапію, рефлексотерапію, мануальну терапію, механотерапію тощо [33;36;42].

Мета роботи - дати клініко-фізіологічне обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді з урахуванням його клінічних проявів.

Завдання роботи:

1. Вивчити й проаналізувати спеціальну наукову літературу з проблеми етіології, патогенезу, клінічної характеристики та діагностики остеохондрозу грудного відділу хребта у відновлювальному періоді.

2. Обґрунтувати лікувальну дію ЛФК, ЛМ та фізіотерапії при даній патології.

3. Розглянути диференційований підхід до застосування засобів фізичної реабілітації для хворих на ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді.

4. Охарактеризувати методи оцінки ефективності фізичної реабілітації для хворих на ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді.

Об'єкт дослідження - фізична реабілітація при ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді.

Предмет дослідження - комплексна програма фізичної реабілітації хворих при ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді з використанням ЛФК, ЛМ та фізіотерапії.

Методи дослідження: аналіз спеціальної наукової та науково-методичної літератури з проблеми фізичної реабілітації при грудному ОХ хребта, педагогічних методів, використання сучасних комп'ютерних технологій.

Практична та теоретична значущість. Представлені у роботі методики лікувальної гімнастики (ЛГ), ЛМ та фізіотерапії для хворих на ОХ грудного відділу хребта можуть бути використані у лікувально-профілактичних установах, а також у навчальному процесі вищіх навчальних закладів (ВНЗ) для підготовки фахівців з фізичної реабілітації з дисципліни «Фізична реабілітація в травматології та ортопедії».

Обсяг і структура роботи. Робота написана на 77 сторінках комп'ютерної верстки та складається зі вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаних джерел (50 джерел). У роботі представлені комплекси лікувальної гімнастики (3), рисунки (7), таблиці (1).



РОЗДІЛ 1. КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСТЕОХОНДРОЗУ ГРУДНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА У ВІДНОВЛЮВАЛЬНОМУ ПЕРІОДІ

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості хребетного стовпа

Хребет або хребетний стовп - основна тверда опора тулуба. Він складається з 33-34 хребців і з'єднань між ними. У хребетному стовпі розрізняють 5 відділів: шийний, який складається з 7 шийних хребців; грудний - з 12 грудних хребців; поперековий - з 5 поперекових хребців; крижовий - з 5 крижових хребців; куприковий - з 4 або 5 куприкових хребців. Крижові і куприкові хребці зростаються між собою і утворюють окремі кістки - крижі і куприк (рис. 1.1.) [24].

Хребці відносяться до коротких губчастих кісток. Кожен хребець має тіло, звернене вперед, і дугу, розташовану ззаду від тіла, які обмежують хребетний отвір. Кожен хребець (за винятком хребця С1 - атланта) складається з розташованого спереду тіла та ніжок, що відходять, які, з'єднуючись у вигляді дуги, замикають хребетний отвір. Розташовані один над одним вони в сукупності утворюють хребетний канал, в якому знаходиться спинний мозок. Верхня межа спинного мозку розташовується на рівні хребця С1, нижня на рівні хребців L1-L2. Простір між стінками хребетного каналу та спинним мозком заповнений жировою тканиною, оболонками мозку, між листками якого циркулює спинномозкова рідина. Тіло хребця з зовнішньої поверхні покрито щільною кістковою речовиною, а всередині містить губчасту речовину, що складається з пластинок, що мають вертикальний та горизонтальний напрямки і розташовані майже під прямим кутом одна до одної. Своєю верхньою та нижньою поверхнями тіла хребців за допомогою міжхребцевих дисків з'єднуються з вище- та нищележачими хребцями. Передня поверхня тіла хребця так само, як бічні і задня, має декілька увігнуту форму [24;40].

Отвори хребта, розташовуючись один над іншим, в сукупності утворюють хребетний канал, в якому знаходяться спинний мозок і пов'язані з ним структури. Дуга хребця біля місця прикріплення до тіла має знизу і зверху вирізки. Вирізки вище - і нижчого хребців утворюють міжхребцевий отвір, через який проходять нерви, кровеносні і лімфатичні судини. Від дуги хребця відходять сімь відростків. Непарний, звернений до заду відросток називається остистим. Він служить для прикріплення зв'язок і м'язів. Решта відростків - парні. До них відносяться поперечні відростки, спрямовані в сторони від хребців і які лежать приблизно у фронтальній площині, а також верхні і нижні суглобові відростки. Поперечні відростки служать для прикріплення м'язів і зв'язок, а суглобові - для з'єднання з такими ж відростками вище - та донизу розташованих хребців [24;40].

Рис. 1.1 Хребетний стовп

остеохондроз лікувальний грудний хребет

В різних відділах хребетного стовпа хребці неоднакові і залежать від величини навантаження, що діє на той чи інший відділ, а також від ступеня розвитку мускулатури. Чим більше навантаження, тим більше розміри хребців. Максимальні розміри мають поперекові хребці і перші крижові, які сприймають навантаження від голови, шиї, тулуба та верхніх кінцівок, передаючи її на нижні кінцівки. Самі невеликі хребці - куприкові, що пов'язано зі зменшенням діючого на них навантаження і редукцією хвостової мускулатури. Хребці різних відділів хребетного стовпа мають свої особливості, що дозволяють відрізняти їх один від одного.

Шийні хребці, починаючи з другого, мають невелике тіло, великий хребетний отвір, розщеплений на кінці остистий відросток (за винятком сьомого) і отвори в поперечних відростках, через які проходять судини, що забезпечують кров'ю головний мозок. Верхня поверхня тіла шийного хребця увігнута в поперечному напрямі, а нижня - в передньозадньому [24; 40]. Перший шийний хребець, атлант, не має тіла, остистого відростка і є кільцем, утвореним передньою і задньою дугами. На задній поверхні передньої дуги є невелика суглобова поверхня для з'єднання із зубом осьового хребця - направленим вертикально вгору непарним відростком. З боків атланта має масивне потовщення - латеральні маси, забезпечені зверху і знизу суглобовими поверхнями для з'єднання з потиличною кісткою і ІІ шийним хребцем (рис. 1.2.) [24;40].

Другий шийний хребець, осьовий, має відросток - зуб. З боків від зуба, що має спереду суглобову поверхню для зчленування з передньою дугою атланта, знаходяться верхні суглобові майданчики для з'єднання з нижніми суглобовими поверхнями атланта (рис. 1.3.). На поперечних відростках шийних хребців знаходяться горбки, які у VI хребця носять назву сонні горбки. Спереду від кожного з них проходять загальні сонні артерії, які можна притиснути до горбків при визначенні пульсу або з метою зупинки кровотечі. VII шийний хребець, виступаючий, має добре розвинений остистий відросток, різко помітний під шкірою. Його можна пальпірувати і він представляє розпізнавальну точку для відліку хребців. Остистий відросток ІІ шийного хребця пальпірується в ямці під потиличною кісткою (рис. 1.4.).

Грудні хребці мають на бічній поверхні свого тіла суглобові ямки, для сполучення з головками ребер. І грудний хребець має ямку для І ребра і полуямку для ІІ. Нижні грудні хребці, ХІ і ХІІ, мають по одній ямці, в той час як всі інші грудні хребці - по дві напівямки, одну зверху, іншу знизу. Дві такі напівямки, доповнюючи одна одну, складають між тілами двох сусідніх хребців одне поглиблення, з яким з'єднується головка ребра.

Рис. 1.2 Перший шийний хребець (атлант): А - вид зверху; Б - вид знизу: 1 - задня дуга; 2 - хребетний отвір; 3 - поперечний відросток; 4 - отвір поперечного відростка; 5 - ребровий відросток; 6 - латеральні маси; 7 - верхня суглобова ямка атланта; 8 - ямка зубу; 9 - передня дуга; 10 - нижня суглобова ямка

На поперечних відростках грудних хребців (крім ХІ і ХІІ) знаходяться також суглобові поверхні для з'єднання з ребрами. Остисті відростки грудних хребців розташовуються похило і налягають один на одного у вигляді черепиці, особливо в області середньої ділянки грудного відділу (рис. 1.5.)

Рис. 1.3 Другий шийний хребець:А - вид зпереду; Б - вид з боку: 1 - зуб осьового хребця; 2 - верхній суглобовий відросток; 3 - поперечний відросток; 4 - нижній суглобовий відросток; 5 - тіло хребця; 6 - дуга хребця; 7 - остистий відросток; 8 - отвір поперечного відростка.

Рис. 1.4 Шостий шийний хребець (вид зверху): 1 - остистий відросток; 2 - хребетний отвір; 3 - нижній суглобовий відросток; 4 - верхній суглобовий відросток; 5 - тіло хребця; 6 - поперечний відросток; 7 - отвір поперечного відростка; 8 - хребетний відросток



Рис. 1.5 Восьмий грудний хребець: А - вид праворуч; Б - вид зверху: 1 верхній суглобовий відросток; 2 - верхня хребетна вирізка; 3 - верхня реберна ямка; 4 - поперечний відросток; 5 - реберна ямка поперечного відростка; 6 - тіло хребця; 7 - остистий відросток; 8 - нижній суглобовий відросток; 9 - нижня хребетна вирізка; 10 - нижня реберна ямка; 11 - дуга хребця; 12 - хребетний отвір

Рис. 1.6 Третій поперековий хребець (вид зверху): 1 - остистий відросток; 2 - верхній суглобовий відросток; 3 - нижній суглобовий відросток; 4 - поперечний відросток; 5 - хребетний отвір; 6 - тіло хребця.



Поперекові хребці відрізняються масивністю тіла, мають короткий, але товстий остистий відросток, спрямований горизонтально назад. Їх суглобові відростки розташовуються приблизно в сагітальній площині (рис.1.6.) [24;40].

Крижі утворюється в результаті злиття 5 крижових хребців до кінця другого 10-річчя життя. Він являє собою масивну кістка трикутної форми, обернену основою догори, а вершиною донизу. Його передня, або тазова поверхня увігнута й обернена в порожнину малого тазу; задня, дорсальна, шорстка і має гребені. У крижів розрізняють латеральні частини, які утворилися внаслідок зрощення поперечних відростків і мають вушковидні поверхні, які служать для з'єднання з правою і лівою клубовимикістками. На тазовій і дорсальній поверхні крижів знаходяться тазові і дорсальні крижові отвори. Через них проходять нерви і кровеносні судини. Між цими отворами на тазовій поверхні крижової кістки розташовуються поперечні лінії, що представляють собою місця зрощення тіл хребців. Дорсальна поверхня крижів має по середній лінії серединний крижовий гребінь, що утворився в результаті злиття остистих відростків крижових хребців, і два латеральних гребеня, що утворилися від злиття поперечних відростків. В області основи крижів спереду знаходиться мис, а ззаду - суглобові відростки, які служать для з'єднання з суглобовими відростками V поперекового хребця. Через крижі проходить канал, званий крижовим, який утворився в результаті злиття тіл і дуг крижових хребців і є частиною хребетного каналу (рис. 1.7.) [24;40].



Рис.1.7 Крижі та куприк

Куприк найчастіше складається з 4 хребців. І - краще виражений, ніж інші, решта зазвичай являють собою невеликі кісточки кулястої форми. Інших елементів куприкові хребці не мають [24].

З'єднання хребців. В хребетному стовпі є всі види з'єднань кісток. Безперервні (синдесмози, синхондрози і синостози) і переривчасті (суглоби між хребцями і суглоби між хребетним стовпом і черепом). Розрізняють з'єднання між тілами хребців, між їхніми дугами і між відростками. Між тілами хребців розташовуються міжхребетні диски. Усередині кожен диск має ядро - залишок спинної струни; по периферії знаходиться фіброзне кільце, що складається з волокнистого хряща, волокна якого йдуть у горизонтальному і косому напрямках.

Висота міжхребцевих дисків становить 1/4 висоти всієї рухомої частини хребетного стовпа. У поперековому відділі висота кожного хребетного диска дорівнює приблизно 1/3 суміжного з ним тіла хребця, у шийному відділі - 1/4, у верхній і нижній частинах грудного відділу - 1/5, а в середній частині того ж відділу - 1/6. Еластичні міжхребетні диски під впливом тиску розширюються в поперечному і передньо - задньому напрямках, дещо зменшуючись при цьому у вертикальному напрямку, але, будучи звільнені від тиску уздовж хребетного стовпа, повертаються в своє початкове положення. По передній і задній поверхнях тіл хребців і міжхребцевих дисків проходять передня і задня поздовжні зв'язки [24].

Між дугами хребців розташовуються дуже міцні зв'язки, що складаються з еластичних волокон жовтого кольору. Тому і самі зв'язки називаються жовтими. При рухах хребетного стовпа, особливо при згинанні, ці зв'язки розтягуються і напружуються, при поверненні у вихідне положення вони допомагають м'язам у розгинанні хребетного стовпа.Між остистими відростками хребців знаходяться міжостисті зв'язки, а між поперечними - міжпоперечні. Над остистими відростками по всій довжині хребетного стовпа проходить надостиста зв'язка. Підходячи до черепа, вона збільшується в сагітальному напрямку; її називають потиличної зв'язкою [24].

Між атлантом і потиличною кісткою є так званий атлантопотиличний суглоб, який має свої особливості. Це комбінований суглоб, що складається з двох анатомічно відокремлених суглобів. Форма суглобових поверхонь атлантопотиличного суглоба еліпсоподібна. У ньому можливі рухи навколо двох вісей - поперечній і сагітальній.Три суглоба між атлантом і осьовим хребцем також об'єднуються в комбінований атлантовісевий суглоб з однією вертикальною віссю обертання.

Суглоби, атлантопотиличний і атлантовісевий, розташовані вище і нижче атланта, доповнюючи один одного, утворюють з'єднання, що забезпечує рухливість голови навколо трьох взаємно перпендикулярних вісей обертання. У зміцненні цих суглобів беруть участь хрестоподібна зв'язка атланта і крильні зв'язки. Між атлантом і потиличною кісткою знаходяться дві перетинки, або мембрани, передня і задня, які закривають отвори між цими кістками. З'єднання крижів з куприком у людей молодого віку має суглобову порожнину, яка з роками перетворюється в синхондроз [40].

Хребетний стовп не прямий, він має вигини: вперед - лордози, назад - кіфози, у бік, правий чи лівий, - сколіози. Вигини хребта збільшують його ресорні властивості, а також ємність грудної та тазової порожнин. Під дією зовнішніх впливів ці вигини можуть дещо змінюватися протягом дня. У зв'язку з цим висота всього хребетного стовпа людини, а отже, і довжина тіла не є постійними. Добові коливання довжини тіла зазвичай спостерігаються в межах 1 см, нерідко бувають і більше, досягаючи 2-2,5 см. Описані випадки добових коливань довжини тіла, що досягали 4 і навіть 6 см.

Тіло людини в положенні лежачи довше на 2-3 см, ніж в положенні стоячи, в зв'язку з тим, що міжхребетні диски в першому випадку трохи сплющуються, а в другому завдяки своїй еластичності, коли відсутні зовнішні сили, що здавлюють їх, розпрямляються і вигини хребетного стовпа стають менше. Довжина хребетного стовпа щодо довжини всього тіла становить приблизно 40%. У чоловіків вона дорівнює 70-73 см, а у жінок - 66-69 см. Хребетний стовп у жінок, як і у дітей, по відношенню до довжини всього тіла більше, ніж у чоловіків [15].

Хребетний стовп може рухатись навколо трьох вісей обертання: поперечної - згинання і розгинання, передньозадньої - нахили вправо і вліво, вертикальної - скручування в ту або іншу сторону. Також, можна виконувати круговий рух, що представляє собою результат руху різних вісей обертання. Найбільш рухомими є шийний і поперековий відділи хребетного стовпа, менш рухливими - верхні і нижні ділянки грудного відділу, середня ж його ділянка, приблизно від ІІІ до VІІ хребця, має зовсім малу рухливість [15;24].

1.2 Загальна характеристика грудного остеохондрозу хребта

Остеохондроз хребта - це захворювання з дегенеративно - дістрофічніми змінами у міжхребцевих дисках з порушеннями тіла суміжних хребців, міжхребцевих суглобів і зв'язкового апарату, тобто первісно дегенеративний процес виникає у міжхребцевих дисках, що призводить до вторинного розвитку реактивних та компенсаторних змін у кістково - зв'язковому апараті хребта [25;26].

Остеохондрозгрудного відділу хребта - важке дегенеративно-дистрофічне захворювання хребта з локалізацією процесу в грудному відділі.

1.2.1 Етіологія та патогенез остеохондрозу грудного відділу хребта

Остеохондроз хребта - поліетіологічне захворювання. Головними причинами його розвитку і прогресу являються:

1. Тяжкі, надмірні фізичні навантаження (м'язова теорія);

2. Мікротравми і травми хребта та навколишніх тканин (струси хребта, однотипні рухи, тривале вимушене положення і так далі; травматична теорія);

3. Уроджені або набуті вади кістково - м'язового апарату хребта (теорія аномалії розвитку остеохондрозу);

4. Аутоіммунні порушення (поява аутоантитіл при колагенозі, що містяться в дисках);

5. Судинні порушення (зміни трофіки диска внаслідок порушень мікроциркуляції);

6. Несприятлива спадковість (спадкова теорія);

7. Тривалі незафіксовані постави (пози) під час інтенсивного м'язового перенапруження в процесі трудової діяльності (м'язова теорія);

8. Фізіологічні нейроендокринні процеси старіння (інволюційна теорія);

9. Різноманітні гострі та хронічні інфекції, переохолоджування організму (інфекційна теорія);

10. Порушення обміну речовин та ендокринні зміни в організмі (ендокринна та обмінна теорія) [24;26].

Патогенез.Тканина міжхребцевого диску при набуханні приводить до стиснення нервових і судинних утворень хребетного каналу.Подальша стадія характеризується прогресом деструктивних процесів і їх переходом на навколишні тканини. Надалі диски втрачають вологу, ядро висихає та розпадається на окремі фрагменти, фіброзне кільце втрачає еластичність, розм'якшується, стоншується, а в диску з'являються тріщини, розриви та щілини в самих різних напрямах. Спочатку тріщини утворюються лише у внутрішніх шарах фіброзного кільця, та секвестри ядра, проникаючи в тріщину, розтягують і випинають зовнішні шари кільця. При подальшому розповсюдженні тріщин через усі шари кільця в них защемляються секвестри ядра, які зазвичай частково випинаються у хребетний канал.

Дослідження препаратів хворих, що оперуються заднім доступом, показує, що грижові випинання, а також фрагменти диска, що змістилися, завжди є ділянками не лише пульпозного ядра, але і фіброзного кільця [50].

Дегенеративно-дистрофічний процес, що почався в диску, розповсюджується на тіла суміжних хребців. Розриви гіалінової пластинки сприяють проникненню частини диска в губчасту речовину тіла хребця з утворенням, так званої, внутрішньотілової грижі Шморля. Дегенеративні процеси в дисках схожі з артрозом і протікають за типом первинно хрящової форми.

Протікання ОХ грудного відділу хребта характеризується первинною незапальною дегенеративною поразкою хряща, аж до його некрозу. Надалі дегенеративним і деструктивним змінам піддаються кісткові поверхні суміжних хребців, що позбавлені еластичного покриву. Під впливом хронічного роздратування починаються явища реактивного репаративного порядку у вигляді розростання кісткової тканини хребця, тобто утворюються краєві остеофіти. При ОХ вони розташовуються, як правило, перпендикулярно до вісі хребта. Краєві остеофіти при ОХ є безпосереднім продовженням губчастої субстанції країв хребців.

Дегенерація диска при навантаженні, що продовжується, неминуче призводить до зменшення висоти міжхребцевого простору. Процес є необоротнім, веде до заміщення хрящів, ядра та фіброзного кільця сполучною тканиною, до руйнування всіх елементів диска. Сплощення замикальних пластин і краєві розростання (остеофіти) ведуть до збільшення суміжних поверхонь тіл хребців і зменшення навантаження на уражений сегмент. Патогенез сегментарних вегетативних розладів може бути зведений до роздратування (яскравіше виражена клінічна картина) або руйнування певних вегетативних реакцій (клінічні прояви виражені менше через перекриття зон іннервації сусідніми сегментами, корінцями, вузлами).

Розлади судинного характеру виникають в результаті порушення судинорухової іннервації і, рідше, внаслідок механічного стиснення судин. Вісцеральні розлади також обумовлені роздратуванням або випадінням вісцеро-аферентних або вісцеро-еферентних волокон.

В патогенезі ОХ велике значення мають зміни, що виникають у нервовому корінці. Так, при остеохондрозі зазвичай уражається екстрадуральний відрізок корінця на протязі від твердої мозкової оболонки до спинномозкового ганглія. Інтрадуральні відрізки корінців (кінський хвіст) страждають рідше. Грижа, здавлюючи корінець, утворює на його поверхні невелике поглиблення. Надалі корінець скривлюється, а його волокна, розташовані в протилежному від грижі боці, розтягуються. Розрізняють три стадії зміни корінця: I стадія - роздратування (парастезії та біль); II стадія - компресія (чутливі порушення, гіпостезія, зміна рефлексів і так далі); III стадія - перерва або корінцевий параліч (парез або параліч і анестезія корінця). Таким чином, для стадії корінцевого паралічу характерне зникнення больового синдрому [26].

Від напрямку пролапсів або грижі розрізняють такі їх види:

- передні та бокові, перебіг яких безсимптомний;

- задні та заднебокові, які проникають у хребетний канал та міжхребетні отвори, що часто спричиняє здавлювання спинного мозку та його корінців;

- центральні пролапси (грижа Шморля), при таких грижах тканина диска проходить через дегенеративну ділянку гіалінової пластинки у масу тіла хребта. Ця грижа є рентгенографічної знахідкою і клінічно не виявляється.

Дегенерація дисків супроводжується вторинними змінами в тілах хребців, перебіг яких містить два одночасні процеси [26]:

- дегенеративно-дистрофічні зміни у субхондральній кістці, які виникають тільки після розпаду та зникнення гіалінових пластинок диску;

- реактивне новоутворення кісткової тканини в тілах хребців з утворенням крайових кісткових розростань - остеофітів. Такі остеофіти, які розташовані в просвіті хребетного каналу, також, як і протрузія й пролапси, можуть зумовлювати ознаки компресії спинного мозку та його корінців. Такі зазначені порушення збільшують дезорганізацію біомеханіки сусідніх з ураженим хребцевим руховим сегментом (УРС) тіл хребців, а опоро здатність хребта втрачає послідовність та ритмічність. Уражений руховий сегмент набуває нефізіологічну фіксовану поставу, частіше всього кіфотичну. Тому виникає гіперлордозування та гіпермобільність вище розташованого УРС, що спочатку є компенсаторним проявом, а потім підсилює дистрофічний процес [26].

Нестабільність УРС - це один з найбільш частих патоморфологічних субстратів неврологічних синдромів. Найчастіше така нестабільність зафіксована на рівні сегментів С4-5 та L4-5 . Результатом нестабільності УРС постає надмірна ступінь згинання та розгинання у цьому УРС, а також зміщення (зсув) його вперед або назад. Зміщення вище розташованого хребця відносно нижче розташованого спричиняє розриви фіброзного кільця, втрату пульпозним ядром тургору, а також розвитку дистрофічного процесу у задніх відділах УРС (у міжхребцевих суглобах), що може привести до розвитку підвивиху у суглобах. Усі згадані зміни між хребцевим диском та навколишніми суміжними хребцями, міжхребцевими суглобами і зв'язковим апаратом зумовлюють появу клінічних неврологічних синдромів ОХ.

1.2.2 Класифікація та клінічна характеристика остеохондрозу хребта.

Клінічна картина ураження міжхребцевих дисків на різних рівнях хребта неоднотипова та багато в чому залежить від анатомо-фізіологічної структури вегетативних відділів нервової системи (наприклад, в шийному та грудному відділах вегетативні порушення виступають на передній план). Найчастіше вегетативні та корінцеві синдроми переплітаються. Залежно від локалізації осередків ураження ОХ має такі форми [24;35;47]:

1. Шийний остеохондроз.

Дегенеративні зміни в диску частіше зустрічаються в найбільш рухливих відділах хребта (C5 - С7). Частота шийного остеохондрозу у чоловіків і жінок однакова. При шийному остеохондрозі, передусім, виражені вегетативні, нейродистрофічні (корінцеві) і судинні розлади.

2. Остеохондроз грудного відділу хребта.

Клінічна картина різноманітна, але жоден з симптомів не є строго специфічним. Біль в грудному відділі хребта - основний симптом, який відзначається у усіх хворих. У відмінності від шийного і поперекового остеохондрозу порушення чутливості виявляються чіткіше. Порушення чутливості реєструються у виді: гіпертензії, гипостезії.

3. Остеохондроз куприка.

Провідним симптомом є біль. Вона буває тупа, що виснажує і локалізується в області куприка, іноді віддає в сідницю. Біль посилюється при ходьбі, дефекації, тому таким хворим важко сидіти.

4. Поширений остеохондроз.

Нерідко у одного і того ж хворого є вираженими клінічні прояви ОХ двох, а іноді і усіх його відділів. Таке поєднання дістало назву поширеного ОХ. Зводиться до больового синдрому, неврологічним, вегетативним і вісцелярним розладам.

5. Попереково-крижовий остеохондроз.

ОХ попереково-крижового відділу із-за анатомо-фізіологічних особливостей, має свої відмінності від ОХ шийної і грудної локалізації і характеризується наступними ознаками:

- відсутність спінальної патології внаслідок того, що спинний мозок закінчується на рівні L1; рідкісні виключення виникають при поразках корінцевих артерій, аж до конусного синдрому;

- клініка попереково-крижового ОХ в основному обумовлена поразкою диска (грижі, розрив, нестабільність і так далі) і у меншій мірі - кістковими змінами;

- на перше місце висуваються больовий, корінцевий і статичний синдроми, а вегетативні порушення відступають на задній план;

- виразніше виступає травматичний чинник в розвитку захворювання.

Виділяють 3 ступені порушень, які виникають у хребці, як єдиній цілісній системі [26;35;47]:

І ступінь - компенсаторне підвищення м'язового тонусу - зміни у активній частині рухового апарату;

ІІ ступінь - зниження м'язового тонусу та зміни у поставі;

ІІІ ступінь - дегенеративно-дистрофічні зміни в міжхребцевих дисках - зміни у пасивній частині рухового апарату.

Дана класифікація порушень, які виникають у хребті при міжхребцевому ОХ, може бути корисною для вирішення практичного використання методик ЛФК та прогнозу наслідків хвороби [26].

Також розрізняють такі стадії ОХ за змінами у міжхребцевому диску:

- стадія біохімічних, квазипатичних (доклінічних) змін;

- стадія наростаючих змін пульпозного ядра;

- стадія некрозу і розпаду пульпозного ядра;

- стадія руйнування фіброзного кільця [27].

Клінічна картина ОХ грудного відділу хребта.

Грудний остеохондроз - самий нечітко виражений патологічний процес, якщо його порівнювати з остеохондрозом інших відділів хребта. Прояви його довго мають прихований характер, а при виявленні перших ознак їх часто плутають з симптомами інших захворювань. Остеохондроз грудного відділу з часом наростає, та переходить в стадію протрузії та грижі міжхребцевого диска. Лікування ускладнених форм грудного остеохондрозу набагато більш тривалий, і часто важко прийти до повного одужання при особливо запущених формах[47].

Клінічні ознаки грудного остеохондрозу:

- міжреберна невралгія - болі часто виникають в одній зоні, але потім швидко поширюються практично по всій грудній клітці, приводячи до вимушеного положенню хворого і значного утруднення дихання;

- біль посилюється при дихальних рухах, поворотах, нахилах, рухах рук і шиї;

- різкий м'язовий спазм верхньої і середньої частини спини, а також рефлекторне скорочення м'язів черевного преса, плечового пояса, попереку у відповідь на різку хворобливість;

- біль у спині в грудному відділі частіше передує міжреберної невралгії і має вигляд скутості, дискомфорту при рухах. Нерідко вона має інтенсивний характер і триває без подальшого поширення протягом декількох тижнів, а потім згасає.

Всі ці ознаки зазвичай посилюються в нічний час. Після сну вони на деякий час затихають або проявляються у вигляді скутості та обмеження рухливості тіла, але при поворотах, вібраціях, переохолодженні дають про себе знати з новою силою.

Рис. 1.8 Нормальний та патологічний міжхребцевий диски

Нетипові ознаки грудного остеохондрозу.

Остеохондроз грудного відділу супроводжується проявом симптоматики, схожої на ознаки інших захворювань. В поєднанні з характерними проявами вони явно вказують саме на це захворювання:

- імітація сердечного болю при стенокардії, інфаркті, а також болів при патологіях молочної залози у жінок. Біль у грудях такої локалізації триває тижнями. Але прийом коронаророзширювальною препаратів, типу нітрогліцерину, не призводить до полегшення хворобливості. Біль в області серця можна пояснити тим фактом, що при дегенеративних ураженнях міжхребцевих дисків у верхньому грудному відділі хребта патологічні імпульси до серця проходять за допомогою симпатичних нервів, волокна яких сформовані в сегментах C3-Th5, та формуються гілками блукаючого нерва сплетіння серця, коронарних артерій і аорти. Крім того, на ЕКГ не виявляється ніяких змін. Діагноз кардинального синдрому ОХ грудного відділу хребта має труднощі та повинен бути встановлений за допомогою тих симптомів, які властиві грудному ОХ (див. табл. 1.1).Патологію молочної залози дозволяє виключити обстеження у мамолога;

- болі в клубовій області і животі, що нагадують гастрит і коліт, або в правому підребер'ї, як при гепатиті або холециститі. Такі прояви зазвичай посилюються виникненням порушень з боку травлення, що також характерно для остеохондрозу, оскільки мають місце порушення іннервації внутрішніх органів. У цьому випадку важливо виявити первинність процесу, тобто те, що саме грудний остеохондроз спровокував травні проблеми;

- порушення сечовипускання і статевої функції - також є результатом спотвореної іннервації органів сечостатевої системи.

Таблиця 1.1 Диференційна діагностика між стенокардією та кардіальним синдромом властивим ОХ грудного відділу хребта

Симптом	Стенокардія	Остеохондроз
Локалізація болю	Типова - за верхньою та середньою частиною грудини	В області лівого надпліччя, між лопатками
Тривалість болю	До 30 хвилин	До декількох діб
Поведінка хворого	Скутий, нерухомий, стурбований	Спокійний, ходить
Вид хворого	Шкіра бліда	Шкіра звичайного кольору
Ірадиація болю	Типова - в ліву руку и лопатку	Часто нетипова
Початок больового приступу	Раптове, біль відразу локалізується в області серця	Звично після тяжкої фізичної праці, довгого находження в незручному положенні , біль локалізується в області хребта.
Вплив нитрітів	Змінюють характер приступу болю, купирують його	Дію не приносять
Залежність синдромуболі від от рухів у хребті	Біль не посилюється	Біль посилюється
Розгрузка (горизонтальне положення, витяжіння)	Біль продовжує бути о	Біль поступово слабшає чи повністю зникає
Зміни на ЭКГ	Можуть бути значними	Змін не має і при динамічному обстеженні
Температура	Підвищується	Без змін
Лейкоцитоз	Підвищується	Залишається без змін

Всі ці прояви мають зв'язок з больовим синдромом у спині або міжреберної невралгією. Нетипові симптоми з'являються ближче до ночі, вранці частіше відсутні і наростають протягом дня у відповідь на вплив провокуючих умов.

Клінічний перебіг ОХ грудного відділу хребта поділяють на періоди: гострий, підгострий та період ремісії (повне чи неповне видужання).

Тривалість гострого періоду, як правило, 5-7 днів. У цей період хворі скаржаться на появу раптового болю різного характеру та локалізації.

Ураження грудного відділу хребта визиває болі, які виникають в грудної ділянці та верхньої кінцівки під час дії якогось механічного фактору. Характер болю може бути різноманітним - гострим, пекучим, стрілецьким або поступовим, тривалим та супроводжуватися відчуттям жару, печіння, затерплості в ураженому відділі хребта. Надалі біль поширюється у ділянку верхньої кінцівки та грудної клітини. Хворі скаржаться на відчуття скутості в хребті, важкої рухливості, що виникають під час сну та зникають після гімнастики.

Клінічна симптоматика ОХ грудного відділу хребта різноманітна і складна, залежить від локалізації ураження в сегментах хребта та від ступеня виразності дегенеративно-дистрофічного процесу. Окрім болю різної локалізації хворих турбують больові відчуття при постукуванні по остистим відросткам грудних хребців, слабкість у м'язах верхніх кінцівок, спазм м'язів спини, порушення рухової активності. Нерідко спостерігається атрофія м'язів або м'язова гіпотрофія дифузійного та іншого характеру. Дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків, які клінічно підтверджуються неврологічними симптомами, завжди супроводжуються порушенням нормальної статики та біомеханіки [12;22;47].

Підгострий період міжхребцевого ОХ грудного відділу хребта (тривалістю 30-35 днів) характеризується тим, що біль у спокої значно зменшуються або зникає, зменшується м'язова напруга. Визначаються вегетативно-трофічні порушення: надмірна сухість шкіри або рясний піт в окремих ділянках тіла, надмірний волосяний покрив на тілі хворої людини - гірсутизм, порушення відчуття дотику, тиску, поява відчуття поколювання, повзання «мурашів», надмірна ламкість нігтя, поступова атрофія м'язів кінцівок, тугорухливість у суглобах та усіх відділах хребта [31;43;51].

Період ремісії(відновлювальний) - можливе повне, але частіше неповне, клінічне одужання. Повне клінічне одужання характеризується зникненням клінічних симптомів хвороби. Неповне клінічне одужання спостережено у хворих зі стійкими незворотними органічними змінами в пасивній частині хребта, які спричинюють неусувну компресію: остеофіти, підвивихи хребця, грижу диска, яких не можна усунути консервативним методом лікування. У періоді неповного клінічного одужання хворі можуть скаржитися на відчуття скутості в хребті, особливо зранку, зниження гнучкості та рухливості хребта, порушення рухливої та опорної функції, м'язову слабість, поступовий розвиток атрофії м'язів, іноді періодичні болі різної локалізації, зниження чутливості деяких частин тіла [49;51].

Висновки до розділу 1

1. Хребетний стовп має 5 відділів: шийний, який складається з 7 шийних хребців; грудний - з 12 грудних хребців; поперековий - з 5 поперекових хребців; крижовий - з 5 крижових хребців; куприковий - з 4 або 5 куприкових хребців. Крижові і куприкові хребці зростаються між собою і утворюють окремі кістки - крижі і куприк.

2. ОХ грудного відділу хребта - важке поліетіологічне дегенеративно-дистрофічне захворювання хребта з локалізацією процесу в грудному відділі.

3. Визначені етіологія та патогенез ОХ грудного відділу хребта. ОХ характеризується первинною незапальною дегенеративною поразкою хряща. Велике значення в патогенезі ОХ мають зміни, що виникають у нервовому корінці.

4. Охарактеризовано класифікацію та клінічну характеристику ОХ грудного відділу хребта. Клінічний перебіг попереково-крижового остеохондрозу розглядають за періодами - гострий, підгострий періоди та період ремісії.



РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНА ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ ГРУДНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітація при остеохондрозі грудного відділу хребта

Комплексне консервативне лікування хворих на ОХ включає:

- лікування гострого больового синдрому в умовах стаціонару;

- відновне лікування залишкових явищ, що порушують працездатність у стадії неповної ремісії на етапах стаціонару та поліклініки;

- санаторне лікування (або в умовах водолікарні, фізіотерапевтичної лікарні);

Різноманіття клінічних форм ОХ обумовлює і безліч засобів лікування, яке складається, в основному, з різних ортопедичних, медикаментозних і не медикаментозних методів лікування, а саме використання ЛФК, ЛМ, фізіотерапії, гідрокінезотерапії, рефлексотерапії, мануальної терапії, механотерапії [2;6;18;29.

Лікувальна фізична культура. ЛФК при ОХ грудного відділу хребта використовується з метою відновлення нормального тонусу м'язів; поліпшення лімфо - і кровообігу в ураженому сегменті та хворій кінцівці; зміцнення м'язів спини, черевного преса і кінцівок; усунення порушень постави. ЛФК ефективна не лише при загостренні захворювання, але й є основою профілактики загострень і прогресу дегенеративного процесу. ЛГ при ОХ у методологічному плані повинна бути єдиною, але з обов'язковим обліком індивідуальних особливостей організму, локалізації процесу та стадії захворювання.

При проведенні занять ЛФК у хворих з ОХ грудного відділу хребта використовують вправи на розслаблення м'язів; вправи, що підвищують вестибулярну стійкість; вправи на координацію; динамічні вправи для всіх м'язових груп; спеціальні дихальні вправи; вправи на зміцнення м'язів тулуба; спеціальну щадну ходьбу; фізичні вправи у воді з урахуванням стадії захворювання та рухового режиму, на якому перебуває хворий [8;12].

Лікувальний масаж. При лікуванні і відновленні хворих на ОХ грудного відділу хребта ЛМ має великий вплив на периферичну нервову систему. На початку масажу підвищується роздратування кінцевого апарату периферичної нервової системи, потім настає зниження її збудливості, що рефлекторно передається на всю нервову систему. Клінічно це виявляється у зменшенні або повному зникненні больового синдрому. Застосовується класичний ЛМ, самомасаж, а також крапковий і сегментарний масаж.

Завданнями масажу є: стимуляція крово - і лімфообігу в кінцівках і поперекової області, зменшення болю, зміцнення гіпотрофічних м'язів задньої поверхні стегна, гомілки, а також сідничних, зниження тонусу напружених довгих м'язів спини.

При ОХ грудного відділу хребта масаж застосовують в підгострій стадії захворювання. Масажу підлягають кінцівку на боці ураження (задня і передня поверхня) і поперекова область, а при двосторонньому ураженні - поперекова область і обидві кінцівки. Застосовують наступні прийоми масажу: різні види погладжування, розтирання, вібрації. Масаж спини охоплює верхнє - , середнє - та нижнєгрудну область спини [11;19].

Фізіотерапія. Фізіотерапія є найбільш поширеним методом лікування остеохондрозу. Застосовують електрофорез, ультрафіолетове опромінювання, гідрокінезотерапію, ультразвукову терапію, індуктотермію [19].

При проведенні фізіотерапії використовують наступні фактори: імпульсні струми низької напруги і низької частоти; постійний струм; змінне магнітне поле; електричні і електромагнітні поля високої, ультрависокої і надвисокої частоти; ультразвук; лазер; природні фізичні чинники та їх аналоги [8].

Наявність специфічних протипоказань, а також випадки індивідуальної непереносимості вищезгаданих фізіотерапевтичних методів у гострому періоді дозволяють використовувати методи фототерапії. Також можливе застосування інфрачервоного і ультрафіолетового опромінювання хребта та нервових стовбурів у еритемних дозуваннях - 2-3 біодози на поле, з наступним збільшенням експозиції. У цих випадках можна застосовувати і ультрависокочастотну терапію в атермічних дозах. Надалі зі зменшенням болю, показані також методи ультразвукової терапії, при цьому приділяється увага паравертебральним зонам відповідних відділів хребта та зонам нервових стовбурів [19;28].

Гідрокінезотерапія.Фізичні вправи у воді при ОХ грудного відділу хребта застосовуються на першому етапі лікування для витяжіння хребта і збільшення його мобільності.

Застосовуються три групи фізичних вправ у воді:

1) вільні рухи тулубом,

2) витягуючі вправи біля бортика,

3) плавальні рухи у воді.

Вільні рухи у воді включають бічні нахили тулуба в сторону, повороти тулуба, таза, кругові рухи тулуба і таза. Хворий виконує активні вправи в положенні стоячи на дні басейну, занурившись у воду до рівня лопаток. Вправи біля бортика басейну, спрямовані на витяжіння хребта, включають напівприсідання (хворий дотримується руками за борт басейну), полувис на перекладині. Подальшому розправленню хребта і зміцненню м'язів спини сприяють "ковзання" у воді від поштовху ногами, плавання з плотиком, вільне плавання [14;34].

Рефлексотерапія. Акупунктура - метод рефлексотерапії, який ефективно використовують вже більше двох з половиною тисячоліть. Примітно, що акупунктура надає не лише локальний і загальний зціляючи ефекти, але і прекрасно знімає біль. Максимального ефекту можна досягти, поєднуючи акупунктуру з ЛМ [35;41].

Мануальна терапія. При ОХ грудного відділу хребта дегенеративно-дистрофічні зміни розвиваються не лише в міжхребетному диску, але і в сумочно-зв'язковому апараті хребта, в тому числі в дугоотростчатих і реберно-хребцевих суглобах, міжостистому зв'язковому апараті, капсулах суглобів і так далі, що супроводжується розвитком підвивихів, утисків і функціональних блокад. Проведення 1-2-х сеансів мануальної терапії усуває утиски синовіальной оболонки, меніськоїдов, а також здавлення розгалужень синувертебрального нерва, корінців спиномозкових нервів і самих нервів, що дозволяє механічним і рефлекторним шляхом перервати замкнутий круг патологічних рефлексів. Це приводить до ліквідації або зменшення больового синдрому і поступового усунення неврологічних розладів.

До проведення мануальної терапії необхідно вивчити рентгенограми хворого. При остеохондрозі грудного відділу хребта обов'язково зробити функціональні рентгенограми з центрацією ураженого сегменту. Поряд з цим, перед кожним сеансом слід проводити аналіз динаміки клінічної картини, порівнювати стан хворого з тим, яким він був напередодні, відзначати позитивні і негативні зрушення унаслідок попередніх маніпуляцій для того, щоб з врахуванням цих данихвідпрацьовувати або міняти тактику при кожному сеансі.

Маніпуляції необхідно виконувати м'яко, плавно, безболісно, з додатком мінімальної сили при достатньому розслабленні м'язів. При правильному виконанні тривалість сеансу мануальної терапії в середньому складає 20-25 хвилин. Число сеансів мануальної терапії залежить від динаміки клінічної картини (усунення болю), усунення причин її відновлення. При правильному виконанні мануальної терапії в показаних випадках позитивна динаміка (усунення больового синдрому) реєструється після 1-3-х сеансів лікування. У випадках менш тяжких стадій захворювання вказане число процедур може бути достатнім.Проте при тривалому перебігу захворювання і неефективності лікування, коли розвиваються патологічна домінанта і стійкі м'язові контрактури, число сеансів мануальної терапії можна збільшити до 10-12, проводити її на тлі комплексного лікування з врахуванням індивідуальних особливостей хворого і перебігу патологічного процесу [18; 35].

Механотерапія. Механотерапія - це система функціональної терапії з використанням різноманітних приладів та апаратів, які застосовують у комплексі з іншими засобами та методами сучасної фізичної реабілітації. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості в суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- та кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію.

Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах. Застосування механотерапії більш виразно цілеспрямовано впливає на відновлення рухових функцій у хворих на ОХ грудного відділу з радикулоішемією корінців Th1-Th12 [2; 3].

2.2 Лікувальна фізична культура у фізичній реабілітації хворих на остеохондроз грудного відділу хребта

2.2.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ при остеохондрозі грудного відділу хребта

Механізм лікувальної дії ЛФК полягає у відновленні нейро-ендокрінно-гуморальної регуляції процесів в організмі хворих і відтворюється у вигляді чотирьох основних дій фізичних вправ на організм хворого: тонізуючої дії, трофічної дії, компенсаторної дії і нормалізації функцій [20;23;34].

Механізм тонізуючої дії фізичних вправ. Як правило, при всіх захворюваннях загальний тонус організму знижується. Це пояснюється рядом причин. Найбільше значення має характер захворювання. З хворого органу в центральну нервову систему (ЦНС) поступає потік больових імпульсів, унаслідок чого в корі головного мозку виникає, так звана, патологічна домінанта - вогнище застійного збудження в корі головного мозку, що надає переважну дію на інші центри, що регулюють діяльність всіх органів і систем.

Доведено, що організм реагує місцевою захисною м'язовою напругою, що, у свою чергу, підсилює це домінуюче вогнище збудження. Наявність вогнища застійного збудження в корі великих півкуль головного мозку негативно впливає на хворих. У них реєструється погане самопочуття, нестійкість настрою, зниження апетиту, згасання інтересу до того, що їх оточує, а також зниження рухової активності. Останнє, у свою чергу, посилює негативну дію хвороби. Несприятливі зміни в організмі у відповідь на зниження рухової активності пояснюються зниженням потоку імпульсів в ЦНС від пропріорецепторів (рецепторів опорно-рухового апарату - м'язів, в'язок, капсул, суглобів) [32;37].

Поєднання впливу, як самого захворювання, так і гіподинамії унаслідок цього захворювання, негативним чином впливає на перебіг хвороби. Ці зміни можуть бути зменшені тонізуючою дією фізичних вправ. Використання фізичних вправ з лікувальною метою, перш за все, підвищує емоційний тонус хворих. Свідоме виконання вправ дає хворим можливість брати активну участь в процесі лікування, вселяє упевненість в одужанні. Використання руху - найпотужнішого біологічного стимулятора життєдіяльності організму - покращує самопочуття хворих і їх настрій.

...