Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЕКОНОМІКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Купина Максим Вікторович

СТАН ГУМОРАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ В ПРОЦЕСІ КОМПЛЕКСНОЇ ТРАДИЦІЙНОЇ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПРАЦЕЗДАТНОГО ВІКУ НА ОСТЕОХОНДРОЗ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА УСКЛАДНЕНОГО КИЛОЮ МХД L5-S1

14.01.15 - нервові хвороби

Робота на здобуття кваліфікаційного ступеня магістра

Суми - 2014

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1 Теоретичні основи програми комплексної традиційної медичної реабілітації хворих на остеохондроз поперекового відділу хребта ускладненого килами

1.1 Сучасні погляди на вивчення, класифікацію та етіопатогенез килевих форм остеохондрозу поперекового відділу хребта

1.2 Сутність комплексної медичної реабілітації хворих на килеві форми остеохондрозу поперекового відділу хребта

1.3 Наукове обґрунтування вітчизняними та зарубіжними дослідниками застосування комплексної традиційної медичної реабілітації хворих з килевидними формами остеохондрозу поперекового відділу хребта

Розділ 2 Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.1.1 Аналіз науково-методичної та спеціальної літератури

2.1.2 Суб'єктивні методи дослідження

2.1.3 Об'єктивні методи дослідження

2.1.4. Інструментальні методи дослідження

2.1.5 Лабораторні методи дослідження

2.1.6 Методи математичної статистики

2.1.7 Комплексна програма ТМР для відновлення статичної та динамічної функцій поперекового відділу хребта у хворих на килу МХД L5-S1

2.2 Організація та проведення дослідження

Розділ 3 Аналіз та узагальнення результатів дослідження

Загальні висновки

Практичні рекомендації

Список використаних літературних джерел

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

традиційна реабілітація килевий остеохондроз хребет

ГРТ - голкорефлексотерапія

ДДУХ - дегенеративно-деструктивні ураження хребта

ЕАП - електроакупунктура

ЛГ - лікувальна гімнастика

ЛФК - лікувальна фізична культура

МТ - мануальна терапія

ОРА - опорно-руховий апарат

СКЛ - санаторно-курортне лікування

ФР - фізична реабілітація

ІР - імунореабілітація

РБТ - реакція бласттрансформації

РГМЛ - реакція гальмування міграції лейкоцитів

ТМР - традиційна медична реабілітація

ТТ - фракційна терапія

ВСТУП

Актуальність. Питання дегенеративно-деструктивних уражень хребта складають одну з найбільш складних та далеко не вирішених проблем медицини, які за розповсюдженістю та стійкою втратою працездатності посідають перші місця у структурі неврологічної захворюваності населення (70-80%) [69, 124].

Соціальне значення дегенеративних хвороб хребта визначається тим, що більшість хворих на тривалий час стають непрацездатними. Так, за даними медичної статистики, від 40 до 80% всіх жителів Земної кулі мають дану патологію. Приблизно кожна третя людина старше 30 років скаржиться на болі в спині чи головні болі, пов`язані з ураженням хребта, а років у 60-70, на думку багатьох спеціалістів, такі захворювання у тій чи іншій мірі уражають весь хребет. Окрім цього, рентгенологічні та клінічні ознаки кили МХД L5-S1 в наш час нерідко знаходять у підлітків 12-15 років [13]. Тому визнання цієї хвороби як “захворювання цивілізації” цілком виправдано. Дедалі більше переважання сидячого способу праці, часті стресові ситуації, безвідповідальне ставлення до свого здоров`я, малорухливий спосіб життя являються пусковим механізмом у розвитку дегенеративно-деструктивних уражень хребта (ДДУХ) [120]. Також одним із пускових механізмів розвитку ДДУХ, зокрема - кил поперекового відділу хребта, являється зниження імунітету [ 48a].

Дана проблема дуже мало висвітлена в літературі і наукових публікаціях. Однак взаємозв'язок комплексної традиційної медичної реабілітації і гуморального імунітету у хворих на килу МХД L5-S1 на фоні остеохондрозу поперекового відділу хребта вивчається практично вперше.

Протягом тривалого часу інвалідність внаслідок ДДУХ посідає третє місце, поступаючись захворюванням серцево-судинної системи та злоякісним новоутворенням i складає у різні роки (за період з 1990 по 2002 роки) від 5,5% до 14,7% [69]. Традиційна медична реабілітація хворих на килу МХД L5-S1 з різних боків висвітлена у зарубіжній та вітчизняній літературі (Я. К. Попелянський, 1966; А. А. Корж, 1974; В. А. Радченко, 1987; А. Н. Хвисюк, 1996 та ін. [60, 106, 122], однак дані за імунореабілітацію даної категорії хворих у літературі висвітлені недостатньо. Взаємозв'язок традиційної медичної реабілітації (ТМР), й імунореабілітації (ІР) потребують подальшого теоретичного, експериментального та практичного обґрунтування.

Актуальність проблеми обумовлена постійним зростанням кількості хворих на килу МХД L5-S1 у загальній структурі інвалідизації і мало вивченістю взаємозв'язку ТМР й ІР.

Гіпотеза дослідження. Ефективність даної програми ТМР знаходиться у прямій залежності від патогенетичної стадії розвитку та тривалості перебігу захворювання, стану імунітету, а також від етапності та системності проведених засобів ТМР, що включають тракційну терапію, фізіотерапевтичні методи, лікувальний масаж, лікувальну фізичну культуру, які забезпечують відновлення та нормалізацію рухових функцій поперекового відділу хребта i м`язового апарату тулуба, наслідком чого наступає стабілізація міжхребцевих суглобів та приведення до норми тонусу м`язового корсету спини. Це в свою чергу дозволяє значно прискорити повернення хворих до самостійного та повноцінного життя, дає можливість зменшити кількість днів непрацездатності.

Мета дослідження. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити комплексну програму ТМР для покращення та відновлення динамічної та статичної функцій поперекового відділу хребта у хворих на килу МХД L5-S1 працездатного віку, а також вивчити стан гуморального імунітету в процесі реабілітації.

Завдання дослідження:

Проаналізувати науково-методичну та спеціальну літературу щодо стану проблеми захворюваності на килу МХД L5-S1 на фоні остеохондрозу поперекового відділу хребта у осіб працездатного віку.

Вивчити ступінь порушення статико - динамічних функцій поперекового відділу хребта і зміни показників гуморального імунітету у хворих на килу МХД L5-S1 працездатного віку, в процесі реабілітації.

Визначити оптимальне використання різноманітних засобів ТМР у осіб працездатного віку, хворих на остеохондроз поперекового відділу хребта ускладненого килою МХД L5-S1 на підставі аналізу діяльності опорно-рухового апарату з урахуванням отриманих результатів змін показників гуморального імунітету.

Об`єкт дослідження: ТМР динамічної та статичної функції поперекового відділу хребта при остеохондрозі, ускладненого килою МХД L5-S1 у осіб працездатного віку.

Предмет дослідження: процес ТМР хворих на остеохондроз поперекового відділу хребта, ускладненого килою МХД L5-S1.

Наукова новизна. Комплексна програма ТМР для відновлення динамічної та статичної функцій поперекового відділу хребта у хворих на остеохондроз, ускладненого килою МХД L5-S1, створена на основі змін показників гуморального імунітету, яка дає можливість значно скоротити термін реабілітації та прискорити відновлення самостійної адекватної рухливості пацієнтів. Визначені та обґрунтовані шляхи впровадження даної програми ТМР для практичного застосування.

Теоретична та практична значимість. Отримані у ході дослідження результати дозволяють рекомендувати комплексну програму ТМР для теоретичного та практичного застосування в умовах лікувально-профілактичних установ реабілітаційних центрів. За період застосування даної програми ТМР на практиці скоротилися терміни лікування хворих, зменшилася кількість рецидивів.

Структура роботи. Наукова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містять 128 найменувань. У роботу включені 8 таблиць, 5 рисунків. Загальний обсяг роботи 63 сторінки, із них основного тексту - 46 .

Апробація результатів наукової роботи здійснювалася шляхом практичного застосування програми ТМР для даної категорії хворих на базі неврологічного відділення КУ «Сумська обласна клінічна лікарня», за період з 2012 - 2014 рр.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОГРАМИ КОМПЛЕКСНОЇ ТРАДИЦІЙНОЇ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ОСТЕОХОНДРОЗ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА УСКЛАДНЕНОГО КИЛАМИ

1.1. Сучасні погляди на вивчення, класифікацію та етіопатогенез килевих форм остеохондрозу поперекового відділу хребта

Проблема дегенеративних пошкоджень хребта розглядається понад століття i є предметом прискіпливої уваги сучасної вертебрології (Н. І. Хвисюк, Н. А. Корж, Е. М, Маковоз, 1987) [3, 16, 60, 93, 122].

Спочатку цими питаннями займалися анатоми та патоморфологи (Люшка, 1862, Шморль,1932), далі багато цінного дали рентгенологічні дослідження хребта (І. Л. Тагер, 1949, Н. С. Косинська, 1961), а останні 40-50 років клініка остеохондрозу стала, в основному, сферою інтересів ортопедів, невропатологів i нейрохірургів (Цив`ян, 1963, Юмашев, 1964; Арутюнов, 1967, Попелянський, 1966; В. А. Радченко, 1987; А. А. Корж, 1994; А. Н. Хвисюк, 1996 та ін.) [29, 107].

Незважаючи на значну історію вивчення проблеми дегенеративних уражень хребта, до теперішнього часу фахівці не мають єдиної думки не тільки про причини та умови виникнення таких захворювань, систему комплексної терапії та реабілітації, а також i про зміст самих понять.

На сьогоднішній день під терміном остеохондроз визначають дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів, для якого характерні дегенерація суглобового хряща, зміни суглобових поверхонь суглобів з розвитком крайових остеофітів, деформації суглобів i (можливо) розвиток реактивного синовіту (В. М. Коваленко, 1995) [56].

В сучасній зарубіжній літературі переважна більшість хірургів, що займаються даною проблемою, зовсім не використовують термін “остеохондроз”. Найчастіше вони вживають термін “дегенерація диску” (Bailey, Harriy, Connoly), що відповідає терміну остеохондроз, вживаному в широкому, збірному понятті.

Проблема, пов`язана з причинами виникнення та розвитком дистрофії i деструкції хребцевих сегментів i їх суглобів, впродовж декількох десятиліть знаходиться практично на одному рівні в аспекті її вирішення. Це обумовлено складною структурою хребта, до складу якого входять різні утворення [57].

Наука про причинний чинник в генезисі остеохондрозу пройшла багатьма етапами i втілювалася у вигляді декількох концепцій, деякі з них, не втратили актуальності i в теперішній час. До їх числа входять i прибічники дискогенної теорії, згідно якій первинні зміни хребцевих сегментів з`являються, в першу чергу, в тканинах міжхребцевого диску з наступним залученням прилягаючих структур (А. І. Осна, 1973; І. П. Антонов, 1978) [122].

Свого часу обговорювалася інфекційна теорія остеохондрозу, згідно якій виникнення больового синдрому було обумовлене наявністю гострих чи хронічних інфекцій (H. Rocco, E. Eyring, 1972). Не вичерпала себе до кінця та має великі перспективи розвитку аутоімунна концепція даного захворювання (Ю. І. Делевський, 1980).Останнім часом аутоіммунний компонент в патогенезі дегенерації дисків поперекового відділу хребта береться до уваги багатьма авторами Gertzbein і ін. [7] продемонстрували клінічні і гістологічні докази існування запальної реакції аутоіммунної етнології при дегенерації дисків і вказали, що позбавлене васкуляризації пульпозне ядро в нормі ізольоване від імунних механізмів організму. Проникнення ж пульпозного ядра в хребетний канал приводить до контакту пульпозного ядра з іммунокомпетентними клітками, що може бути причиною загострення і пролонгації клінічного синдрому.

Раніше було встановлено, що у хворих з ураженими дисками за наявності кили, секвестрів пульпозного ядра спостерігається інгибірування міграції лейкоцитів антигеном пульпозного ядра, тоді як за відсутності виражених змін диска ефект гальмування міграції відсутній [9]. Це положення було підтверджене при обстеженні 25 хворих на остеохондроз в іншому тесті клітинного імунітету -- в реакції бласттрансформації лімфоцитів впливом антигенного екстракту пульпозного ядра, узятого від трупа [8]. Деякі автори намагалися встановити тканиноспецифічну аутосенсибілізацию і в передопераційному періоді, використовуючи для цієї мети алогенні екстракти пульпозного ядра, зокрема взяті від трупа. Ролі гуморальних факторів імунітету при даній патології присвячені лише одиничні повідомлення [3,4,11].

Отже, погляд на етіопатогенезу остеохондрозу на сьогоднішній день не є єдиним. А. А. Корж із співавторами (1974) характеризували ці захворювання як поліетіологічні з монопатогенетичними проявами.

А. Ю. Ратнер (1970) вважав, що дистрофічний процес у тканинах хребта відбувається внаслідок травм, інфекційних захворювань, інтоксикації та ін. [60].

Представники Харківської школи ортопедії схиляються до точки зору на патологію опорно-рухового ОРА деструктивно-дистрофічного генезу як спадково зумовлену. На провідну роль аномалії розвитку хребта, на фоні якого розвивається патологічний процес, звертали увагу Я. Ю. Попелянський (1983); А. І. Швець (1996); В. А. Колєсніченко (1994) та ін. [102].

Принципових суперечностей у викладених вище концепціях немає. Остеоартрози i остеохондрози хребта відносяться до числа спадково обумовлених (мультифакторних) захворювань, в генезисі яких провідну роль грають як середовищні (стресові) чинники, так i порушення структури скелета. Причому ці порушення можуть бути представлені як у вигляді вроджених аномалій форми (без порушення тканинної структури) так i у вигляді мікромутацій, обумовлюючих по порушення структурних метаболічних характеристик тканин [69].

У зв`язку з вищевикладеним, велику роль набуває чинник руйнування на рівні тканинної структури, на макромолекулярному рівні. Оскільки організм реагує не на руйнуючий чинник, а на саму руйнацію, то його реакція при однотипових ушкодженнях (з різних причин) буде однаковою (Б.Л. Сименач, 1996). Така позиція дозволяє вийти за рамки поліетіологічності у розробці концепції генезису остеоартрозу i остеохондрозу хребта [31, 38, 55, 59].

Таким чином, в сучасному уявленні про генезис спонділоартрозу хребта визначним чинником є виникнення «порочного кола» дистрофічних i дегенеративних змін на різних рівнях організації системи хребтового рухового сегмента: органічному, тканинному, клітинному та молекулярному. Проте гіпотеза поліетіологічності не дозволяє в повній мірі пояснити відомі факти, а також прогнозувати i реалізувати у повному обсязі сучасні профілактичні та лікувально-діагностичні програми.

Вирішення лікувально-профілактичних та відновлювальних завдань можливо лише з використанням методології системного підходу [69, 82, 98, 104, 111].

1.2 Сутність комплексної медичної реабілітації хворих на килеві форми остеохондрозу поперекового відділу хребта

Мультифакторіальність ДДУХ, різноманітність клінічних проявів, періодичність загострень, важкість ускладнень, що призводять часто до втрати працездатності та інвалідності осіб у віці найбільш активної трудової діяльності, визначили необхідність проведення комплексних клініко-лабораторних, біомеханічних, рентгенологічних, інших сучасних методів обстеження, пошуку обґрунтованого лікування та розробки якісної системи реабілітації.

Це обумовило безліч різних підходів до оцінки ступеня ураження хребта, до визначення методів консервативного лікування i реабілітації в умовах поліклініки та поза нею. Особливе місце посідає найбільш важкий контингент хворих, що потребує хірургічного лікування та довготривалого відновлення при ускладненому перебігу дегенеративно-деструктивних уражень - нестабільності, зміщенні хребців [100].

Переважна більшість хворих з ДДУХ потребує комплексного консервативного лікування та якісної реабілітації та, в першу чергу, своєчасної профілактики захворювання i повного виключення можливих ускладнень.

Найбільш складним та недостатньо дослідженим являється дегенеративно-деструктивне ураження саме грудного відділу хребта. Труднощі діагностики лікування та реабілітації обумовлені різноманітністю клінічних проявів, наявністю різної супутньої симптоматики, що визначає особливості перебігу захворювання, вибором тактики лікування та реабілітації хворих.

Головне завдання реабілітації заключається у своєчасному забезпеченні сприятливих умов для компенсації порушених функцій. Цьому у великій мірі сприяє встановлення обґрунтованого діагнозу та ранній початок виконання всіх можливих заходів у багатоплановому відновлювальному процесі [66].

Тут має місце комплексне обстеження функціонального стану всіх органів i систем з використанням сучасних клініко-лабораторних методів, апаратури діагностичних центрів та ін. з урахуванням наступних аспектів: генетичної схильності до захворювання хребта, структурно-функціонального стану його ураженого відділу, всієї системи “хребет” та складових загального статусу організму, психологічний та соціальний статус, а також особливості екологічної ситуації з урахуванням професії та місця проживання обстежуваного.

Отже, багатоцільова програма реабілітації деформуючого спонділоартрозу включає комплексне використання засобів патогенетичної терапії, згідно різним етапам хвороби, а також заходи з медичної, психологічної, соціальної та трудової реабілітації шляхом дії на різні механізми саногенезу та з урахуванням компенсаторно-пристосувальних можливостей організму. Проведення вищезгаданих заходів доцільне на базі поліклінік, реабілітаційних центрів, спеціалізованих кабінетів, клінік, санаторіїв, i т.п. При необхідності можливе залучення до цього процесу профільних науково-дослідних інститутів для додаткового обстеження найбільш тяжкої частини хворих з використанням сучасної діагностичної апаратури та надання спеціалізованої консультативної допомоги.

Таким чином, систему відновлювального лікування та реабілітації хворих з дегенеративно-дистрофічним ураженням грудного відділу хребта складає комплекс заходів, розроблений з урахуванням його структурних, статико-динамічних та нейровегетативних особливостей, багатофакторності та різноманітності клінічних проявів, ступеню компенсаторно-пристосувальних можливостей кожного хворого, фази адаптації, характеру та типу перебігу захворювання.

А розширене уявлення про сано- i патогенез ДДУХ грудного відділу хребта, розроблена на цій основі класифікація його структурно-функціональних порушень, патогенетично обґрунтована система відновлювального лікування та реабілітації дозволяють попередити ускладнення, підвищити ефективність та скоротити терміни лікування хворих [69, 94].

1.3 Наукове обґрунтування вітчизняними та зарубіжними дослідниками застосування комплексної традиційної медичної реабілітації хворих з килевидними формами остеохондрозу поперекового відділу хребта

У комплексному лікуванні хворих на килу МХД L5-S1 одним із ключових моментів є реабілітаційні заходи, спрямовані на відновлення рухових порушень та вироблення правильного рухового стереотипу при фізичних навантаженнях.

Для реабілітації даної категорії хворих застосовують значний арсенал медикаментозних засобів, який поповнюється з кожним роком. Однак тривале застосування великого розмаїття медикаментів призводить до лікарської алергії, побічних реакцій [6, 20, 34, 42, 51]. При цьому зберігаються визначені труднощі у підборі ефективної відновлювальної терапії. Тому проблема використання безмедикаментозних методів лікування є особливо актуальною.

Розвиток різноманітних методів реабілітації хворих з ДДУХ існує вже багато років. Ці методи постійно удосконалюються та модифікуються. При цьому велике значення відіграє саме ТМР, яка також повинна бути комплексною i включати широкий спектр засобів: тракційну терапію, лікувальний масаж, лікувальну фізичну культуру (ЛФК), фізіотерапевтичне лікування [99].

Крім того, нормалізація рухової сфери хворого та його соціально-побутова адаптація повинна проводитися відповідно періодам відновлювального лікування, які виділяють В. М. Мухін, Г. А. Нікітіна, Н.І. Хвисюк та ін. [94, 122]:

Лікарняний період реабілітації - переважає медикаментозне лікування.

Післялікарняний період - ТМР розширює коло своїх засобів застосування.

Тракційна терапія (ТТ) посідає важливе місце в комплексній ТМР хворих з килами поперекового відділу хребта та його неврологічних проявів. На думку В.В. Проскуріна ( 1993) призначення ТТ, головною метою якої є відновлення нормальної рухливості хребцевих суглобів, сегментів, обґрунтовано на всіх етапах розвитку локальних патологічних станів опорно-рухового апарату. При тривалому хронічному перебігу неврологічних проявів остеохондрозу поперекового відділу хребта ТТ виступає у якості важливої складової частини комплексного лікування захворювання [110].

В доповнення до ТТ одні автори рекомендують методи сухого і підводного розтягнення, інші вважають, одночасно призначати ці методи активної дії на хребет та оточуючі тканини слід з великою обережністю [85, 103].

Лікувальний масаж: для лікування та реабілітації хворих з килами поперекового відділу хребта поряд із корекцією рухової активності на сьогоднішній день використовують різні види масажу: класичний, сегментарний, точковий та ін., які направлені на зниження тонусу напружених м`язів i збільшення скорочувальної здатності ослаблених; поліпшення крово- i лімфообігу, трофічних i регенеративних процесів; усунення невралгічних проявів; підтримання рухливості хребта i працездатності хворого та продовження ремісії захворювання [1, 17, 26, 33, 40, 43, 54, 75].

Класичний лікувальний масаж покликаний релаксувати окремі групи м`язів, зняти болючість, тому прийоми слід виконувати ніжно, легко з урахуванням відповідної реакції пацієнта. По закінченні курсу лікування

В. І. Васічкін рекомендує займатися самомасажем, ЛФК та уникати перенапруження верхнього плечового поясу, а також протягів i застуд [17].

Інші ж автори (С. Ю. Капралов, О. В. Комаров, П. Д.Корпанюк, 2000), навпаки, рекомендують поєднувати лікувальний масаж з масажем за допомогою “коректора хребта” - своєрідного масажеру, що застосовується з метою розминання м`язів для покращення трофіки хребцевих сегментів та зняття болю у спині [47].

Взагалі, певну увагу потрібно приділяти саме переходу відділів хребта один в інший, так як ці зони знаходяться під впливом факторів ризику у виникненні захворювань хребта [14, 49, 65, 84].

Точковий масаж широко використовується для розслаблення м`язів, що досягається гальмівним методом. Проте є необхідність, на думку Штеренгерца (1992), перед точковим масажем провести загальний масаж.

У процесі комплексного відновного лікування важливо також пам`ятати i про апаратні види лікувального масажу. Так, на думку Л. А. Куничева (1987), при ДДУХ хороший ефект дає вібраційний апаратний масаж масажерами типу “Тонус”, апарата Бабія, Глащенко та ін. [75].

Застосування вібраційно-вакуумного та вібраційного підводного масажу також дають позитивні результати. Зокрема, підводний душ-масаж на думку багатьох авторів є невід`ємною складовою курсу масажу у відновлювальному лікуванні хворих з килами поперекового відділу хребта [41, 75, 125].

Фізіотерапевтичні методи лікування: значний внесок у розробку фізіотерапевтичних та санаторно-курортних методів лікування та реабілітації остеохондрозу поперекового відділу хребта зробили дослідження В. М. Коваленка, Л. Г. Царфіса, Т. В. Ненашева, Н. Є.Поліщук, Л. А.Комарова та інші.

Фізіотерапію при ДДУХ призначають для поліпшення мікроциркуляції і трофічних регенеративних процесів, розвитку глибокої активної гіперемії, гальмування розвитку дегенеративно дистрофічних змін, усунення рефлекторного м'язового спазму і зміцнення ослаблених м'язів; підвищення загального тонусу, загартування організму [79, 94, 119].

Як показують дослідження, на госпітальному етапі реабілітації є застосування електрофорезу, МІЛ-терапії, діадинаматерапії та синусоїдальних модульованих струмів. По мірі затихання запальних процесів хороший ефект дає застосування ультразвуку, індуктотермії, мікрохвильової - та магнітотерапії [32, 58, 89 117].

Взагалі ж ряд авторів (С. А. Лихачев, А. В. Борисенко, В. С. Лобзин, Л. А.Комарова та ін.) дотримуються думки, що застосування різних методів фізіотерапії на ранньому етапі реабілітації значно підвищує ефективність лікування хворих на кили поперекового відділу хребта. Це підтверджено результатами клінічного і електронейроміографічного обстеження хворих, що свідчить про більш швидке зняття больового синдрому та відновлення рухової функції [79].

Серед різноманітності фізіотерапевтичних методів лікування крилевих форм остеохондрозу поперекового відділу хребта В. А. Вишневський віддає перевагу лазеротерапії і вважає, що саме цей метод грає ведучу роль у практиці відновного лікування такої (даної) категорії хворих на любому з його етапів [19].

Не зосталися поза увагою науковців такі методи фізіотерапевтичного лікування при ДДУХ як бальнеотерапія та грязелікування і взагалі весь комплекс санаторно-курортного відновлення.

Так, В. М.Коваленко відмічає бальнеологічні методи, особливо загальної дії (загальні сірководневі, хлоридно-натрієві, радонові, “сухі вуглекислі „ та інші ванни) впливають на обмінні процеси і стан кровообігу, зменшують болі, м'язові спазми, контрактури. Щорічне використання цих факторів впливає на стан хворих, подовжуючи періоди ремісії, зменшуючи потребу в медикаментозних препаратах [56].

М. І. Швед, А. І. Дейкан та ін. та санаторно-курортного лікування (СКЛ) хворих з ДДУХ за вищезазначеними чинниками рекомендують санаторії: Хмельник, Синяк, Слав'янськ, Саки, Сосновий Бір, та ін. [94].

Позитивний ефект у лікуванні хворих на ДДУХ має і притаманний і грязелікуванню. Так, під впливом цього методу, як свідчать роботи Т. Г. Царфіса, А. В. Борисенка, Л. А. Комарова в організмі покращується трофіка синовіальної оболонки суглоба, посилюється секреція синовіальної рідини, що досить важливо при остеохондрозі [23, 50].

Лікувальна фізична культура: на сьогоднішній день більшість дослідників прийшли до висновку, що лікування повинно бути раннім та комплексним, при цьому провідним фактором дії виступає ЛФК [68, 74, 80, 87, 121]. На думку одних авторів (О. В. Долженков, І. О. Сударушкіна, О. Кородецький), головним завданням ЛФК є нормалізація, підвищення м`язового тонусу [31, 62, 116]. В. М. Мухін, А. В. Ралко та ін. вважають, що вона разом зі зміцненням м`язів повинна попереджувати патологічні деформації чи стабілізувати постійні компенсації, а також нести відновлення i підтримання основних статичних i біомеханічних функцій хребта [94, 113].

Загальними та обов`язковими правилами для всіх методик ЛФК на I етапі реабілітації, як вказує З. В. Касвандзе, є :

при патологічній рухливості хребцевих сегментів (гіпермобільна форма) проводити заняття слід у фіксуючому поперековий відділ хребта поясі (корсеті);

активні рухи у поперековому відділі хребта в гострий i підгострий періоди протипоказані, оскільки вони можуть призвести до звуження міжхребцевих отворів i компресії нервових та судинних утворень; їх вводять у заключний період i виконують у повільному темпі, без посилювання та напруження;

усі вправи слід чергувати з вправами на розслаблення;

для подолання наслідків анталгічної пози i больового синдрому, слід включати дихальні вправи;

не допускати підсилення больових відчуттів під час виконання фізичних вправ [48].

Провідним засобом ЛФК, як вважають В. В. Матов, В. А. Челноков, В.С. Печенкін, П. І. Загородний та ін. у реабілітації хворих з ДДУХ є фізичні вправи, що мають вплив на патогенез та стимулюючий вплив на саногенез захворювання.

Це вправи :

на декомпресію різних відділів хребта (різноманітні виси, вправи у парах, з використанням плеча сили i т.д.);

на мобілізацію різних сегментів відділів хребта;

на зміцнення зв`язок та суглобів хребта, стабілізацію окремих хребтово-рухових сегментів (ізометричні вправи, стретчинг, гімнастика йогів, силові вправи з обтяженням i без);

на відновлення i збереження оптимальної взаємодії всіх хребтово-рухових сегментів як цілісного кінематичного ланцюга (плавання, гідрокінезітерапія);

на розвиток сили різних груп м`язів, особливо спини, живота та м`язів стегон;

для корекції патогенного динамічного стереотипу (на збереження правильної постави та координаційні вправи);

на розвиток оптимальної гнучкості хребта та ротаційні;

вправи при ходьбі та бігу.

В програмі занять лікувальною гімнастикою (ЛГ) деякі автори (А. П. Єфімов, В. Н. Карпов, Д. А. Разживин та ін.) рекомендують застосовувати тракційну гімнастику хребта, що пропонує одночасне вирішення 2 завдань:

вертикальне розтягнення хребта у положенні хворого сидячи;

виконання гімнастичних вправ за допомогою глибокої власної мускулатури хребта [37].

Подібний комплексний підхід має переваги перед горизонтальним сухим розтягненням хребта у положенні лежачи внаслідок активного підключення глибокої мускулатури хребта до відновного процесу у ньому (хребті). Завдяки м`язовій роботі покращується кровопостачання не тільки працюючих м`язів, але i всіх уражених тканин хребцевого сегмента, зокрема, суглобового i зв`язкового апарату, що знаходиться між тілами, дугами i відростками хребців [47].

Заняття лікувальною гімнастикою (ЛГ) включаються до програми ТМР на всіх етапах відновлювального лікування. Це ще раз підкреслює той факт, що ЛФК є одним із основних методів реабілітації при ДДУХ.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи дослідження

У своїй роботі ми користувалися наступними методами:

Аналіз науково-методичної та спеціальної літератури.

Суб'єктивні методи дослідження.

Об'єктивні методи дослідження.

Інструментальні методи дослідження.

Лабораторні методи дослідження.

Методи математичної статистики.

2.1.1. Аналіз науково-методичної та спеціальної літератури

Для вирішення поставлених завдань вивчалися праці вітчизняних і

зарубіжних авторів з питань застосування засобів ТМР та корекції рухової сфери хворих на остеохондроз поперекового відділу хребта. Проводився аналіз літературних джерел з морфології, топографічної та динамічної анатомії, патологічної фізіології, травматології, ортопедії і протезування, фізіотерапії та неврології, а також біомеханіки ОРА.

Усього було проаналізовано 65 літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів. Проведений теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної та спеціальної літератури дозволили виявити суперечливі та неопрацьовані питання стосовно ТМР при неврологічних проявах килевих форм остеохондрозу поперекового відділу хребта та обґрунтувати методологію дослідження.

2.1.2 Суб'єктивні методи дослідження

У своїй роботі клінічне обстеження хворих ми розпочинали зі збору скарг та анамнезу, що у хворих на вертеброгенні захворювання має деякі особливості. Питання, в першу чергу, були направлені на з'ясування локалізації, іррадіації й характеру суб'єктивних больових відчуттів, їх тривалість та особливість провокуючих чинників. Ми враховували наступні особливості анамнезу, характерні для даної категорії хворих:

Хронічний інтермітуючий перебіг захворювання (періоди загострень та ремісії).

Системний характер захворювання. Він проявляється тим, що функціональні порушення дуже рідко обмежуються одним відділом хребтового стовпа, тому клініка порушень простежується протягом тривалого часу у різних його відділах.

Наявність травми в анамнезі, переохолодження та інфекційних захворювань.

Пароксизмальність та асиметричність болю, пов'язаного з патологією хребтового стовпа.

Для інтегративної оцінки суб'єктивного та об'єктивного статусу хворого, а саме больових відчуттів та відповідних йому клініко-функціональних показників ми визначали ступінь вираженості вертебрального больового синдрому як (І. П.Антонов 1985):

Різко виражений.

Виражений.

Помірно виражений.

Слабко виражений [3].

2.1.3 Об'єктивні методи дослідження

План об'єктивного обстеження включав:

1. Соматоскопія при статичному положенні. При огляді передньої поверхні тіла ми звертали увагу на положення голови та шиї, висоту плечей і плечової ліній, форму грудної клітини, хід ребер, положення грудини та грудинно-реберного кута, форму живота, висоту та симетричність гребнів клубових кісток, форму та симетричність нижніх кінцівок і характер трикутника талії. При огляді задньої поверхні тулуба та кінцівок увага акцентувалася на висоті плечей, симетричності лопаток, вигині хребтового стовпа у фронтальній площині, симетричності тазового поясу, положенні тазу та формі нижніх кінцівок і стоп.

Боковий огляд забезпечував аналіз форм осі тіла, положення голови,

тулуба та нижніх кінцівок, вигинів хребта у сагітальній площині та форми спини.

2. Дослідження особливостей активних і пасивних рухів. Особливість дослідження активних рухів поперекового відділу хребта полягала в тому, що його проводили у положенні хворого сидячи на кушетці для кращої фіксації тазу.

В ході проведення рухів увага зверталася на переміщення остистих поперекових хребців.

3. Пальпаторне дослідження хребцевих суглобів, шкіри, сполучної тканини, м'язів та окістя.

В даному випадку найбільша увага приділялася зонам переходу кривизни хребетного стовпа, так як клінічні прояви ураження особливо поперекового відділу хребта часто залежать від порушення сусідніх ключових зон.

4. Перевірка симптомів натягу. Перевірялися симптоми Ласега, Бехтєрєва, Дежерина-Люшка, Нері, Фолькмана і визначалися як позитивні чи негативні.

2.1.4. Інструментальні методи дослідження

Рентгенографія (Rtq - графія) - рентгенографію у нашому дослідженні ми проводили з метою визначення патологічних змін в хребтово-руховому сегменті. При проведенні ми користувалися загальноприйнятою методикою (знімки оглядові, методика - контактна), описаною у відповідних посібниках [18, 29, 30, 53, 77, 92].

Магнітно-резонансна томографія - за допомогою цього методу встановлювалися локалізації ураження, наявність компресії корінців спинного мозку та інші патологічні зміни [18, 29, 53, 69, 78, 92].

Гоніометрія - даний метод дозволяє дослідити біомеханіку, статику та динаміку хребтового стовпа, а також отримати диференційовану картину рухів у різних відділах хребта [54, 109, 123]. Порівнюючи амплітуду активних і пасивних рухів особи, яку обмежують, з амплітудою ідентичних рухів здорової людини можна судити як про порушення, так і про відновлення обсягу рухів у процесі відновного лікування, оцінювати ефективність застосування засобів ТМР.

Ми проводили вимірювання рухів у суглобах хребтового стовпа, використовуючи гоніометр, за загальноприйнятою методикою [109].

Вимірювання артеріального тиску за допомогою тонометра.

Цей вид обстеження ми застосовували у своєму дослідженні для правильного підбору засобів ТМР конкретному пацієнту та перевірки сприйнятливості організмом хворого тієї чи іншої процедури [96, 106].

Вимірювання проводилося щоденно 2 рази на день на початку та в кінці процедур. Паралельно з цим велося визначення частоти пульсу (пальпаторно на сонній артерії за 30 секунд).

2.1.5. Лабораторні методи дослідження

Ми проводили якісне і кількісне визначення відповідних імуноглобулінів в нормі і патології в сироваткових препаратах і в біологічних рідинах.

Перед вживанням сухі сироватки розчиняють в 1 мл дистилюючої води. Рідку сироватку можна зберігати при мінус 18-20°С протягом 2-х місяців.

Для якісного дослідження імуноглобулінів за допомогою моноспецифічних сироваток ми користувалися методами іммуноелектрофореза (ІЕФ) і преципітації в гелі по Оухтерлоні.

Кількісний зміст імуноглобулінів визначають методом радіальної іммунодіффузії (РІД) в гелі.

Сироватки діагностичні моноспецифічні проти IgG (H+L), IgG(H), IgM(H), IgA(H), є сироватками крові кроликів, овець або кіз, гіперімунізованих імуноглобулінами G, М, А людини. Випускається в комплекті з контрольною сироваткою крові людини. Контрольна сироватка є сумішшю сироваток крові донорів (не менше, ніж від 500) з відомим змістом імуноглобулінів. Препарати розлиті по 1 мл в ампули і ліофілізовані. Сироватки повинні повністю розчинятися протягом 5 мін після додавання в ампулу 1 мл дистильованої води. Сироватки після розчинення повинні бути прозорими, без осаду і сторонніх включень, рожево-жовтого кольору. Допустима невелика опалесценція в проходячому світлі [43а, 43б, 43в, 78а].

2.1.6. Методи математичної статистики

Для виявлення особливостей і закономірностей досліджуваних показників у дослідженні використовувалися загальноприйняті методи статистичної обробки отриманих даних [101]. Обчислювалися показники середнього арифметичного (хЇ).

2.1.7. Комплексна програма ТМР для відновлення статичної та динамічної функцій поперекового відділу хребта у хворих на килу МХД L5-S1

З метою збереження статичної та динамічної функцій хребта та ОРА в цілому ми застосовували комплексну програму ТМР для хворих працездатного віку на остеохондроз поперекового відділу хребта ускладеного килою МХД L5-S1. Програма включала: тракційну терапію, лікувальний масаж, ЛФК, фізіотерапевтичні методи та паравертебральне введення хондропротекторів (мукосат).

Основними корекційними завданнями даної програми ТМР для осіб працездатного віку, хворих на килу МХД L5-S1 стали:

Усунення больового синдрому.

Відновлення рухливості у суглобах різних відділів хребта.

Збереження та зміцнення відновленої рухливості.

Зміцнення м`язового корсету тулуба.

Повернення працездатності.

Важливим моментом під час призначення кожному хворому індивідуальної комплексної програми ТМР є етапність та системність використання вище вказаних засобів реабілітації, а також дотримання загальних принципів реабілітації хворих [58, 94].

Лікувальна фізична культура. У нашому дослідженні ми застосовували метод ЛФК, сутність якого полягає у виконанні фізичних вправ, що відповідно періодам реабілітації сприяють розвантаженню ураженої ділянки хребта, відновленню функції хребтових суглобів, попередженню патологічних деформацій чи стабілізації постійних компенсацій, відновленню та підтриманню основних статичних i біомеханічних функцій хребта, нормальних фізіологічних вигинів, правильної постави та зміцненню м`язового корсету тулуба. [10, 27, 51, 66, 100].

Відновлення та збереження статичної функції хребта передбачало формування i закріплення навичок правильного підйому та утримання вантажу, а також збереження правильного положення хребта сидячи та лежачи. Для закріплення даного стереотипу виконувалися різноманітні фізичні вправи з відповідних вихідних положень [15, 34, 42, 87].

У процесі відновлення динамічної функції хребта нашим завданням було забезпечення того обсягу рухів у хребцевих суглобах, при якому людина має змогу вільно пересуватися, обертатися, виконувати нахили, присідання тощо та без перешкод працювати [94, 96, 126, 128]. З цією метою виконувався цілий ряд фізичних вправ, які забезпечують функціонування хребта на нормальному фізіологічному рівні.

Методика ЛФК. В експериментальних групах ми проводили спеціальні фізичні вправи з яких складалися комплекси ЛФК по 10-15 вправ. Дані комплекси майже на кожному занятті постійно змінювалися в залежності від стану пацієнтів. На початку курсу реабілітації в комплекс ЛФК включалися більш прості вправи, які в подальшому з ростом стабільності стану пацієнтів поступово ускладнювалися.

Заняття ЛГ ми проводили індивідуальним методом, щодня по 25-30 хвилин протягом всього курсу лікування. Заняття складалося з 3 частин: вступної (4-5 хвилин; 3-4 вправи), основної (14-17 хвилин; 6-8 вправ) та заключної (2-3 хвилини; 2-3 вправи). Кожну вправу ми повторювали не менше 6-8 разів у повільному i середньому темпі. Використовувалися різні вихідні положення.

Комплекс ЛФК включав вправи на розслаблення у поєднанні з елементами масажу: махові рухи, виси; пасивні та активні вправи з різних вихідних положень; динамічні вправи; дихальні вправи тощо.

Протягом року було проведено три курси ЛФК (по 15 - 20 процедур) з перервою через кожні 4 місяці.

Лікувальний масаж. Для збереження правильної постави та здійснення рухів велике значення має стан м`язового тонусу тулуба, який при ДДУХ різко порушується. Тому, з метою нормалізації тонусу м`язів спини, верхнього плечового поясу та черевного пресу у хворих експериментальної групи ми застосовували лікувальний масаж (сегментарно-рефлекторний, точковий).

Процедура лікувального масажу включала підготовчу, основну та заключну частину. Метою підготовчої частини масажу є дія на екстерорецепторний апарат шкіри, покращення крово- i лімфообігу в масуючій ділянці. Для цього ми проводили класичний масаж, тривалістю 7-10 хв. В основній частині ми проводили спеціальні прийоми основного виду масажу (сегментарно-рефлекторного та точкового). В заключній частині використовували елементи тракційної терапії, спрямовані на відновлення рухливості у хребцевих суглобах протягом 1-2 хв. та прийоми на розслаблення: безтактильне погладжування, безперервну вібрацію. Сеанси лікувального масажу проводилися у положенні хворого лежачи на животі, причому обов`язково на твердій основі (стіл, кушетка), зберігаючи фізіологічні вигини хребта, під гомілково-ступневим суглобом - валик; руки вздовж тулуба; голова на правій або лівій щоці.

Методика класичного масажу. Сеанс ми розпочинали з масажу спини. Спочатку проводили масаж для зняття напруги прийомами комбінованого погладжування у напрямку від поперекової ділянки до шийного відділу (8-10 разів). Потім по всій спині виконували повздовжнє, дзьобоподібне вижимання по лініям аналогічним погладжуванню (3-4 рази). Далі йшло розминання довгих, широких та трапецієподібних м`язів (4-6 разів на кожен м`яз). На довгих м`язах спини ми використовували колоподібне розминання подушечкою великого пальця, фалангами зігнутих пальців, щипцеподібне. На широких м`язах - ординарне, подвійний гриф, подвійне кільцеве, комбіноване та колоподібне розминання основою долоні. Трапецієподібний м`яз розминали прямолінійно i колоподібно подушечкою i бугром великого пальця i чотирма пальцями та фалангами зігнутих пальців.

Після цього проводили розтирання міжреберних проміжків (4-5 раз) прямолінійно та колоподібно подушечками I i ІІ-V пальців.

Особлива увага приділялася зонам переходу шийного відділу у грудний та грудного у поперековий.

Кількість повторень погладжування i розминання та їх процентне співвідношення в сеансі класичного масажу залежить від стану тонусу м`язів, прогресу в лікувально-відновлювальному процесі i т.д. Сеанс класичного масажу в нашому дослідженні включав більшу кількість розслаблюючих прийомів. Тривалість масажу - 7-10 хвилин [27, 36, 40, 41, 46, 121].

Методика сегментарного масажу. Після проведення підготовчого масажу ми переходили до сегментарного з використанням спеціальних прийомів уздовж хребетного стовпа у положенні пацієнта лежачи на животі. Процедура сегментарного масажу тривала 15-20 хв., у той час як запальна тривалість сеансу складала 30-40 хв. Протягом року було проведено 3 курси лікування по 15 процедур через кожні 4 місяці.

Масаж проводився з обох боків хребта з акцентом на його поперековому відділі. Особливо ретельно опрацьовувалися зони переходу шийного відділу хребта в грудний (сегмент С₇ - Д₁) та грудного в поперековий (сегмент Д₁₂ - L₁) разом з рефлекторно зміненими зонами (див. рис. 3.1.).

Сеанс сегментарного масажу ми розпочинали з прийомів погладжування площинного, охоплюючого (безперервного та уривчастого) долонними та тильними поверхнями кистей, подушечками чотирьох пальців, великими пальцями, основами долонь, гребнями (кожен прийом по 3-5 разів) у напрямку від нижчележачих сегментів до шийного відділу. Далі виконували прийоми спеціального сегментарного масажу паравертебрально: пиляння, буріння, міжостистий прийом, опрацювання білялопаткових ділянок, нижніх реберних дуг та клубових гребенів. Кожен прийом повторювали 6-7 разів.

Рис. 2.1. Схема рефлекторних змін при захворюваннях хребта

1- рефлекторні зміни шкіри; 2- рефлекторні зміни у сполучній тканині; 3 - рефлекторні зміни у м`язовій тканині

Методика точкового масажу полягала у проведенні безперервного надавлювання та вкручування - викручування на локальні точки - точки особливої больової чутливості (болючості) по ходу поперекового відділу хребта паравертебрально та у рефлекторно змінених зонах по всій поверхні спини. Тривалість роботи з однією точкою - 60-80 секунд. На один сеанс ми опрацьовували не більше 10 точок. Сила впливу застосовувалася в залежності від порогу больової чутливості пацієнта. Масаж проводився за седативною методикою. Положення хворого під час процедури - лежачи на животі, як i протягом всього сеансу.

Масаж проводився кожного дня. Курс складав 15 процедур. На рік ми планували провести 3 курси через кожні 4 місяця. Але, як показала практика, достатньо було i двох курсів Кількість больових зон різко зменшилась, тому i відпала потреба у проведенні такого виду масажу.

Тракційна терапія. При проведенні тракційної терапії (ТТ) крім рефлекторного, позначається механічний та місцевий вплив на тканини міжхребцевого диску та хребцеві суглоби i їх дужки. При цьому в суглобах усувається сублюксація, обмеження здавлення капсули суглобів. Під час маніпуляцій звільняються від здавлення корінці спинно-мозкових нервів, нерви та інші структури, що призводить до зменшення та зняття спазму мускулатури, нормалізації тонусу судин, трофіки, усунення неврологічних розладів (К. Левіт та співавт., 1993; С. В. Кругляков, 1997 та ін.) [72, 118, 128].

У своїй комплексній програмі ТМР ми застосовували тракційну терапію, елементи якої виконували після проведення мобілізації поперекового відділу хребта. Для мобілізації застосовували масаж даного відділу хребта протягом 20-30 хвилин (див. вище).

В процесі ж ЛФК ми використовували аутомобілізацію з вихідних положень сидячи, лежачи на животі, на боку та стоячи у колінно-ліктьовому положенні.

ТТ проводилася кожного дня. Курс ТТ був аналогічний попереднім процедурам.

Фізіотерапевтичні процедури. На наш погляд найдоцільнішими фізіотерапевтичними процедурами у відновлювальному лікуванні хворих на килу МХД L5-S1 є електрофорез, ультрафонофорез та квантова терапія.

Протягом усього курсу лікування (21 день) ми чергували проведення МІЛ- терапії в перший день з електрофорезом, на наступний - з ультрафонофорезом. Перерва між двома процедурами за один день складала 2 години. При цьому МІЛ-терапія проводилася перед електролікуванням.

Методика електрофорезу. В нашому дослідженні ми проводили електрофорез з новокаїном (лідокаїном) в залежності від чутливості пацієнтів за повздовжньою методикою у положенні хворого лежачи на животі.

Розташування електродів, розміри електродних прокладок, полярність електродів: ділянка поперекового відділу хребта паравертебрально по 150 см² (10х15 см), анод-катод, катод-анод. 3 анода вводили новокаїн (лідокаїн) розведений з димексидом 1:3, а з катода - чистий димексид.

Сила струму складала до 15 мА. Тривалість процедури - 15 хвилин; через день.

Курс - 10-12 процедур.

Методика ультрафонофорезу. В даному випадку ми проводили процедуру з гіаксизоновою маззю.

Локалізація, режим та методика впливу: паравертебрально на поперековий відділ хребта; режим безперервний чи імпульсний (тривалість імпульсу - 2-6 мсек), методика рухлива, контакт прямий. Інтенсивність - 0,2-0,6 Вт /см² при будь-якому режимі.

Тривалість процедури 2-5 хвилин на кожну сторону. Курс - 10 процедур через день.

Квантова терапія. У нашому дослідженні ми використовували магніто-інфрачервоно-лазерну терапію (МІЛ- терапію), яка забезпечує екологічно чисте неінвазивне безболісне безмедикаментозне високоефективне лікування та профілактику широкого кола захворювань. В її основі лежить співдружній взаємопосилюючий вплив на біологічний об`єкт імпульсного інфрачервоного лазерного випромінювача, пульсуючого червоного, пульсуючого широкополосного інфрачервоного випромінювання та постійного магнітного поля [20, 35, 37, 72].

Методика МІЛ-терапії. Застосовувалася контактна методика впливу на апараті “МІЛТА- Ф-8-01”. У положенні пацієнта лежачи ми визначали на тілі хворих точки, що підлягають МІЛ-терапії (див. таблицю 2.1.), потім накладали на цю ділянку лікувальний термінал, поверхня якого попередньо оброблялася 96% етиловим спиртом або накладалася на нього та фіксувалася захисна плівка.

Згідно вищезазначеної схеми було проведено 2 курси лікування (по 15 процедур на курс).

Таблиця 2.1

Зони впливу, частота та експозиція МІЛ-терапії при деформуючому спонділоартрозі

№ п/п	Зони впливу	частота	експозиція
1.	Від куприка до потилиці, по остистим відросткам, знизу вгору, у залежності від зросту людини, близько 8 зон з інтервалом 10 см	5000 Гц	По 1 хвилині
2.	Уздовж хребта праворуч i ліворуч, згори донизу по м`язах - довгих розгиначах спини з інтервалом 10 см	50 Гц або 5 Гц (частоту можна змінювати через день)	По 1 хвилині
3.	Зона серця у ІУ міжребір`ї зліва від грудини	5 Гц	5 хвилин
4.	Ділянка печінки: праве підребір`я - дві точки з інтервалом 10 см	50 Гц	По 1 хвилині
5.	Ділянка підшлункової залози: ліве підребір`я - дві точки з інтервалом 10 см

Методика застосування мукосату. Хворий знаходився в положенні лежачи на животі, або на боку. Пропальпувавши остисті відростки в сегментах L3-L5, відступали по 1,5 см латерально в залежності від прояву больового синдрому і відмічали за допомогою фарби Кастелані паравертебральні точки з інтервалом 1,0 см. Мукосат набирали в одноразовий шприц об'ємом 2,0 і довжиною голки 30 мм. Дотримуючись правил антисептики вводили голку під кутом 45° на глибину 1 см і вводили 0,2 мл препарату, далі голку просували під кутом 60° на глибину 2,5 см і вводили також 0,2 мл препарату. Дану процедуру повторювали на 5-ти паравертебральних точках. Після введення препарату на місця ін'єкцій накладалася асептична пов'язка. Дану процедуру проводили щоденно протягом перебування хворого в стаціонарі, який складав 14 днів; починаючи з 3-го дня застосування ТМР після проведення ТТ, масажу та електрофорезу з 0,5% новокаїном.

...