COVID-19 і санітарна паспортизація: quo vadis Europa Unionis?

Размещено на http://www.allbest.ru/

COVID-19 і санітарна паспортизація: quo vadis Europa Unionis?

Ірина Дмитрівна Софійська

доктор юридичних наук, професор

Навчально-наукового інституту права,

психології та інноваційної освіти

Національного університету «Львівська політехніка»

Резюме

паспорт імунітет сертифікат вакцинація

Софінська І.Д. COVID-19 і санітарна паспортизація: quo vadis Europa Unionis?

У цій статті автор розглядає опредметнення паспорта ще з 1920-х рр., коли внаслідок Першої світової війни та у процесі численних правових і політичних дискусій відбулося міжнародне затвердження стандарту цього документа як письмового візуалізованого антропометричниго персоналізованого доказу громадянства особи-пред'явника. Однак у сучасному світопорядку наявність паспорта не гарантує безпечні мандри та/чи реалізацію особою-пред'явником свободи пересування як в межах держави свого громадянства, так і в кордонах Європейського Союзу. У світі та на рівні Європейського Союзу обговорюються знайомі ще з минулого століття тези про запровадження паспорта імунітету чи сертифіката вакцинацій і щеплень з метою забезпечення свободи пересування, убезпечення мандрівників від застосування карантинних заходів та підвищення національної безпеки, з одного боку, і відродження комунікацій, туризму та міжнародної торгівлі, з іншого.

Ключові слова: паспорт, громадянство, свобода пересування, міграція, паспорт вакцинації, Європейський Союз.

Резюме

Софинская И.Д. COVID-19 и санитарная паспортизация: quo vadis Europa Unionis?

В этой статье автор рассматривает понимание паспорта еще с 1920-х гг., когда в результате Первой мировой войны и в процессе многочисленных правовых и политических дискуссий состоялось международное утверждение стандарта этого документа как письменного визуализированного антропометрического персонализированного доказательства гражданства лица-предъявителя. Однако в современном мире наличие паспорта не гарантирует безопасные путешествия и/или реализацию лицом-предъявителем свободы передвижения как в пределах государства своего гражданства, так и в границах Европейского Союза. В мире и на уровне Европейского Союза обсуждаются знакомые еще с прошлого века тезисы о введении паспорта иммунитета или сертификата вакцинации и прививок с целью обеспечения свободы передвижения, защиты путешественников от применения карантинных мероприятий и повышения национальной безопасности, с одной стороны, и возрождение комму¬никаций, туризма и международной торговли, с другой.

Ключевые слова: паспорт, гражданство, свобода передвижения, миграция, паспорт вакцинации, Европейский Союз.

Summary

Iryna Sofinska. COVID-19 and sanitary certification: quo vadis Europa Unionis?

In this article, the author examines the objectivity of the passport since the 1920s. After the First World War finished, pandemia of Spanish Flu on the international arena appeared there a necessity to rethink and revitalize the passport. By the mid-1920s, many countries' governments began to demand compulsory medical examinations for all those who would like to visit their countries. The idea was that every traveler needs to undergo a thorough medical exam before embarking on a cross-border trip. However, the idea of installing a medical certificate page in the passport was quickly destroyed (at least hampered) by the technological limitations of the time.

Times changed after Second World War changed, and the UNO was founded. In 1959, the WHO created the International Certificate of Vaccination (so-called Carte Jaune) as a vaccination certificate, not a real immunity passport.

The idea to introduce `vaccine passports' in Europe and globally is gaining more attraction among governments and industries looking for the best way out of shutdowns, quarantine restrictions, curfews, and travel bans. It seems to be a potential ticket to freedom of movement; however, some people fear such documentation could exclude or discriminate against those made most vulnerable by the pandemic misfortune.

It was highlighted that passport is a standardized written visualized anthropometric personalized proof of bearer citizenship. However, currently, it is not enough to possess a passport to have safe travel and/or exercise freedom of movement (in and out of the European Union). On the EU level as well as globally, everybody is discussing the familiar theses from the last century on the intro-duction of an immunity passport or certificate of vaccination to ensure freedom of movement, protect travelers from quarantine mea¬sures and increase national security, on the one hand, and the revival of communications, tourism, and international trade, on the other.

In 2020 EU member states and other countries globally launched research and production on the vaccine on COVID-19. Simu-ltaneously, some of those countries began to elaborate a real and vital document to travel and move freely (immunity passport or cer-tificate of vaccination) and a mechanism of their introduction and implementation in legislation. This document aims not only to show the identity of its bearer but also to secure citizens from the infection. “This virus (COVID-19) does not have a passport”, declared French President Emmanuel Macron on 12 March 2020 in a primary television address to the French people.

The EU declares to introduce `A Digital Green Certificate' (a mixed version of both immunity passport or certificate of vaccination) in June 2021. It would be digital proof that a person has either been vaccinated against COVID-19 (by the vaccine authorized in the EU) or received a negative test result or recovered from COVID-19. It would be free of charge, in digital and/or paper format with QR code. It would be issued by national authorities both in the national language and English, valid in all EU member states. So, every EU citizen or third-country national legally staying or residing in the EU, who holds a Digital Green Certificate, should be exempted from free movement restrictions in the same way as citizens from the visited EU member state.

Key words: passport, citizenship, freedom of movement, migration, vaccine passports, European Union.

Постановка проблеми

Приріст мігрантів як результат міграційної кризи 2015 р. абсолютно змінив правову та ціннісну матрицю людиноцентризму в праві Європейського Союзу, враховуючи диференціацію в статусі негромадян (у т.ч. біженців), негромадян-резидентів, громадян, громадян-нерезидентів. Недостатньо ефективний аутсорсинг міграції у сусідніх з ЄС державах, консюмеризм як триґер трансформації концепції свободи пересування особи і вільного вибору місця проживання в Європейському Союзі (з інклюзії та інтеграції в «гостьове суспільство і державу» у кочівний стиль життя) та пандемія COVID-19 змушують геополітично, юридично та стратегічно переглянути сутність паспорта. Паспорта як стандартизованого письмового візуалізованого антропометричного персоналізованого доказу громадянства особи-пред'явника недостатньо для реалізації свободи пересування в межах ЄС чи безпечних мандрів за кордон. На рівні ЄС обговорюється запровадження санітарної паспортизації - затвердження цифрового зеленого сертифіката.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед найяскравіших сучасних досліджень у сфері правової ідентичності особи (а детальніше - громадянства та паспортизації) варто виокремити декілька важливих та популярних імен: Атосса Араксія Абрагамян¹, Клер Бенуа², Мартін Ллойд³, Сем Рейнзі⁴, Марк Селтер⁵, Джон Торпі⁶ та інші. Поділяємо думку В. Редінґ, єврокомісара ЄС з питань юстиції, фундаментальних прав і громадянства (2010-2014), що «паспорт - це не лише аркуш чи офіційний документ, це також набір прав та обов'язків громадянина»⁷. Під час поширення COVID-19 світом права людини є суттєво обмежені, оскільки паспорта особі недостатньо для безпечних мандрів та/чи реалізації свободи пересування (йдеться навіть про вимушене призупинення brain drain з держав з нижчим рівнем ВВП), міграція в ЄС зменшилася в рази. Серед сучасних правників та політичних діячів ЄС ширяться референції на міжнародні паспортні конференції 1920-х рр., коли паспорт набув того вигляду і значення, які є дійсними досі.

Мета статті: обґрунтувати диференціацію паспорта імунітету особи від сертифіката вакцинацій і щеплень, враховуючи пропозиції Комісії ЄС щодо гарантування вільного пересування особи всередині держави та безпечних мандрів за її межами під час поширення COVID-19.

Виклад основного матеріалу

Паспорт традиційно вважається очевидним задокументованим доказом наявного в особи громадянства, як встановленого постійного у часопросторі, ефективного та правового зв'язку між нею і державою, незалежно від етнічного походження особи, який проявляється у взаємних правах, обов'язках та привілеях⁸. Однак наявність паспорта далеко не завжди свідчить про наявність в особи громадянства конкретної держави. До правничої термінології західної Європи «паспорт» потрапив у 1570 р.⁹

Враховуючи розвиток дипломатії та торгівлі в середньовічних італійських містах-державах (Венеції, Генуї), вчені етимологічно визначають «паспорт» як дозвіл «пройти крізь браму у місто (італійською - passare la porta della citta)». Місцеві органи влади середньовічної Європи видавали паспорти переважно іноземцям для реалізації свободи пересування та здійснення торгівлі. А тому опредметнення паспорта частково диференціювалося: враховуючи те, що більшість мандрівок у той час відбувалися через моря та океани, то й в'їзд у місто відбувався через порт (passe port)¹⁰.

З другої половини XIV ст. у Венеції почали застосовувати карантин до осіб, які прибули до міста та ймовірно могли бути інфікованими чи носіями хвороб (40 днів примусового поселення у передмісті в спеціально відведених будинках під постійним спостереженням), а кораблі стільки ж часу не могли причалити до берега. Вже у XVIII ст. органи влади італійських міст-держав видавали спеціальний документ (fedi di sanita), тотожний паспорту імунітету, власник якого легально міг уникнути карантину.

З початком ХХ ст. на міжнародному рівні неодноразово, але безрезультатно обговорювалася можливість запровадження таких спеціальних документів, щоб гарантувати свободу пересування та комунікації, а також забезпечити розвиток торгівлі, незважаючи на темпи поширення смертоносних інфекційних хворіб (холери, чуми, віспи, тифу чи жовтої лихоманки). У 1920 р. Ліга Націй ініціювала у Парижі запровадження міжнародно-правових стандартів паспортів, які (стандарти) є чинними дотепер¹¹. Однак діяльність Ліги Націй у сфері паспортизації була довготривалою, враховуючи те, що паспорт як документ для безпечних мандрів втратив свою привабливість (сенс) ще в середині ХІХ ст. Його «деспотична» сутність та роль продуцента непотрібних бар'єрів спричинила небажаність, і лише п'ять європейських держав його використовували далі (Болгарія, Боснія та Герцеговина, Росія, Румунія та Туреччина)¹².

Враховуючи наслідки поширення «іспанки», уряди багатьох держав під час продовжуваної паспортної конференції 1920-1926 рр. (у Парижі, Ґраці, Женеві)¹³ наполягали на включенні у паспорт сторінки, де буде вказано загальний медичний сертифікат (по суті - паспорт імунітету). Інші (делегати від Польщі) декларували бажання (потребу) взагалі скасувати паспорти (відмінити обов'язкову паспортизацію громадян), однак ця пропозиція не була підтримана іншими делегатами Ліги Націй¹⁴.

Ідея запровадження у паспорт загального медичного сертифіката полягала в тому, щоб кожен мандрівник пройшов ретельний медичний огляд, перш ніж вирушати у подорож в іншу державу чи мігрувати. Отже, прибувши до місця призначення, мандрівник зможе довести, що він не інфікований, здоровий і не є носієм жодного вірусу. Деякі делегати паспортної конференції 1926 р. наполягали на тому, щоб у паспорти були включені «сертифікати про щеплення», у яких передбачений повний облік імунізації їх власників. Однак запровадження медичної сторінки в паспорті не відбулося, зважаючи на технологічні обмеження в часі. Виникало питання, чи вистачить однієї сторінки для частих мандрівників, а також обговорювалася можливість інфікуватися по дорозі. Також існували етичні занепокоєння/застереження щодо дискримінаційної природи такого документа та порушення конфіденційності, яке може спричинити наявність такого сертифіката у паспорті кожного мандрівника.

Наступним кроком щодо убезпечення мандрівників від застосування карантинних заходів, з одного боку, та підвищення національної безпеки, з другого, стало прийняття з ініціативи Ліги Націй декількох міжнародно-правових актів (т. зв. санітарних конвенцій 1933 р. і згодом 1944 р.¹⁵), на підставі яких було видано п'ять категорій сертифікатів вакцинацій залежно від конкретної хвороби. Видача цих сертифікатів була тимчасовим заходом, спрямованим на захист власних громадян та диференціацію тих мігрантів, які мають дозвіл на в'їзд (перетин кордону), а хто - ні.

Після Другої світової війни новостворена Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - ВООЗ) продовжила роботу над розробкою сертифіката вакцинацій мандрівників та паломників (до прикладу, під час хаджу для мусульман, дорогою св. Якова - для християн-католиків), враховуючи санітарні та карантинні вимоги під час епідемій і пандемій. Починаючи з 1951 р. ВООЗ запровадила видачу міжнародного сертифіката вакцинацій (International Certificate of Vaccination), т.зв. «жовтої карти (Carte Jaune або Yellow Card)»¹⁶. З часом вигляд цього документа змінився, а видача стосувалася вакцинації особи-пред'явника й від інших хворіб (менінгококової інфекції, малярії).

Важливо розрізняти сертифікат вакцинацій від паспорта імунітету: якщо у першому документі зазначаються результати вакцинації та профілактичних щеплень від конкретних хворіб, то у другому - імунологічний статус особи-власника (чи він/вона має імунітет щодо цієї інфекційної хвороби, оскільки була інфікована та одужала)¹⁷.

Глобалізаційні, міграційні та цивілізаційні виклики ХХІ ст. диференціювали (а точніше внесли суттєві корективи) у парадигму опредметнення паспорта:

як стандартизованого письмового (насправді machine-readable) візуалізованого антропометричного персоналізованого доказу громадянства¹⁸;

як засобу ідентифікації осіб, які набувають громадянство конкретної держави незалежно від часу, місця та способу (у вигляді обробки персональних даних Збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення секретних (недоступних для широкого вжитку) персональних даних особи-пред'явника паспорта), та контролю за ними з боку цієї держави¹⁹;

- як паперового документа, який наділяє особу-пред'явника правами, обов'язками та привілеями, гарантує свободу пересування (безлімітний і безстроковий в'їзд у державу громадянства та виїзд з неї, laissez-passes) та імунітет (від екстрадиції)²⁰.

В Європейському Союзі від часу поширення пандемії COVID-19 з весни 2020 р. розробляють міжнародний COVID-паспорт (le «passeport vert») для порятунку бізнесу і туризму, відновлення торгівлі, а також реальної можливості громадян держав-членів ЄС вільно пересуватися (мандрувати) без загрози власному життю та здоров'ю. 30 жовтня 2020 р. Рада ЄС прийняла рекомендацію 2020/1632 про скоординований підхід щодо обмеження вільного пересування у відповідь на пандемію COVID-19 у шенгенській зоні²¹ з метою обмежити поширення вірусної інфекції, посилаючись на ст. ст. 26, 67, 77 ДФЄС. Дії компетентних органів держав-членів ЄС вплинули не лише на свободу пересування громадян ЄС та громадян третіх країн, які постійно проживають у ЄС, а й суттєво обмежили права людини (закриття кордонів, карантин та самоізоляція, вимога здати тест на виявлення коронавірусної інфекції тощо).

Незважаючи на те, що такі заходи зазвичай були спрямовані на захист здоров'я та забезпечення добробуту громадян держав-членів ЄС, вони мали серйозні (часом незворотні) наслідки для економіки та бізнесу, гарантування прав громадян і міграції. Нещодавно агентство Eurostat оприлюднило інформацію про те, що поширення COVID-19 спричинило не лише завмирання бізнесу, а й суттєво загальмувало міграцію: якщо у 2015 р. держав-члени ЄС отримали понад 1 млн 200 тисяч заявок від шукачів притулку на отримання статусу «біженця», то вже у 2020 р. - трохи більше 400 тисяч²².

17 березня 2021 р. Комісія ЄС представила нещодавно розроблений документ - цифровий зелений сертифікат (Digital Green Certificate, the DGC), який є офіційним доказом того, шо особа-власник була вакцинована проти COVID-19, отримала негативний результат тесту або одужала від COVID-19. Завдяки запровадженню цифрового зеленого сертифіката влада ЄС та держав-членів ЄС сподіваються врятувати вільне пересування осіб і робітників, туризм та малий бізнес, реанімувати вільний рух товарів, послуг та капіталу на просторах ЄС. Однак запровадження цифрового зеленого сертифіката може спровокувати збільшення позовів як до Суду справедливості ЄС, так і до ЄСПЛ, враховуючи загрозу для подальшого гарантування прав людини, поширення дискримінації та втручання в особисте й сімейне життя.

Тому, з огляду на опредметнення цифрового зеленого сертифіката ЄС, ініційованого Комісією ЄС, це радше квазі-паспорт, який має одночасно ознаки і паспорта імунітету, і сертифіката вакцинацій та щеплень. Греція, Данія, Естонія та Швеція вже задекларували використання цифрового зеленого сертифіката з метою забезпечення мобільності та збереження свободи пересування осіб, починаючи з квітня 2021 р.

Такий цифровий зелений сертифікат компетентні органи держави-члена ЄС видаватимуть, починаючи з 2021 р. в цифровому і/або паперовому форматі, він міститиме QR-код для забезпечення безпеки й правдивості самого сертифіката (власне цифрова форма цього квазі-паспорта повинна технологічно унеможливити розвиток «чорного» ринку паспортів імунітету в ЄС). У цьому квазі-паспорті буде зазначено лише обмежений набір інформації, яка необхідна, а саме: біографічні дані особи - ім'я, дата народження, дата видачі, інформація про вакцину/тест/одужання та унікальний ідентифікатор сертифіката. Усі дані про стан здоров'я особи-пред'явника будуть зберігатися винятково у державі-члені ЄС, яка видала цей цифровий зелений сертифікат. Інформація в цьому документі буде подана мовою держави-члена ЄС, яка видала цей квазі-паспорт, та англійською. Його дія поширюватиметься на усі держави-члени ЄС, а також держави ЄЗВТ. Отримати цифровий зелений сертифікат ЄС можна буде безкоштовно (йдеться про громадян ЄС та членів їх сімей, незалежно від їхнього громадянства, а також громадян третіх країн, які є резидентами (постійно проживають) будь-якої держави-члени ЄС).

Комісія ЄС, устами президентки Урсули фон дер Ляєн наголошує, що цифровий зелений сертифікат ЄС - це тимчасовий інструмент подолання поширення COVID-19, полегшення вільного пересування осіб територією ЄС та убезпечення громадян ЄС від в'їзду інфікованих/хворих/невакцинованих іноземців/мігрантів/шукачів притулку. За даними агентства Євростат від 24 березня 2021 р. кількість шукачів притулку вперше (first-time asylum seekers) протягом останніх десяти років суттєво змінилася за різними параметрами (кількісними, гендерними, віковими, майновими, освітніми тощо). Очевидно, що виявлення та поширення COVID-19 з березня 2020 р. внесло суттєві корективи у міграційну активність (як легальну, так і нелегальну) до ЄС, враховуючи не лише карантинні вимоги, зупинення транспортного сполучення чи брак соціального захисту для мігрантів. До прикладу, за даними агентства Europol комерційне авіатранспортне сполучення в ЄС у березні-квітні 2020 р. знизилося до -88 % порівняно з відповідним часовим проміжком 2019 р., піднялося до -51 % у серпні 2020 р. і знову опустилося до -64 % у січні 2021 р.²³ (існують три сценарії подолання кризи в авіатранспортному сполученні в ЄС залежно від поширення COVID-19, подолання інфекції шляхом вакцинації та запровадження паспорта імунітету чи сертифіката вакцинацій і щеплень).

Протягом 2020 р. компетентні органи ЄС отримали 416 600 заявок від шукачів притулку, які подавали заявки на отримання відповідного статусу вперше, що на 31 % менше, ніж у 2019 р., на 66 %, аніж у 2015 р., коли вибухнула міграційна криза у ЄС²⁴. Серед усіх заявників найбільше вихідців із Сирії (15 %), Афганістану (11 %), Венесуели (7 %), Колумбії (7 %) та Іраку (4 %), які намагаються потрапити у ЄС різними міграційними маршрутами (західним, центральним (середземноморським), східним (балканським) чи північ- ним)²⁵. Кожен четвертий заявник подав заявку на отримання притулку у Німеччині (102 500 осіб), яка постійно протягом щонайменше останніх 20 років приваблює велику кількість мігрантів. Кожен п'ятий заявник виявив бажання отримати притулок в Іспанії (86 400 осіб), Франції (81 800 осіб), кожен десятий - у Греції (37 900 осіб) Це абсолютно не дивує, враховуючи, що ці держави є «державами першого кроку» для шукачів притулку. Зазвичай мігранти не планують зупинятися в цих державах, а навпаки, використовуючи свободу пересування та вільний вибір місця проживання, мігрують у заможніші, благополучніші та «щасливі» держави ЄС., кожен двадцятий - в Італії (21 200 осіб) Такий результат ймовірно спричинений антиміграційною політикою Маттео Сальвіні, віцепрем'єра Італії (2018-2019)..

Найменше протягом 2020 р. мігранти-заявники виявили бажання отримати притулок в Угорщині, Естонії, Польщі та Словаччині. У випадку Естонії, то ця балтійська держава застосувала дерогацію (відступ від застосування певних положень ЄКЗПЛ відповідно до ст. 15 у випадках війни або суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації), що стосується заборони в'їзду усіх або деяких осіб, які не є громадянами цих держав чи не мають дозволу на постійне місце проживання у них²⁶. Без сумніву, міграційна криза 2015 р. порушила фундаментальний принцип ЄС «єдність у різноманітті» (зокрема, баланс між гарантуванням прав людини та національною безпекою) і спровокувала сильний розкол серед держав-членів ЄС, оскільки Комісія ЄС прийняла рішення²⁷ допомогти Італії та Греції, здійснивши перерозподіл кількісних квот мігрантів. Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина проголосували «проти», а Фінляндія утрималася. Згодом Словаччина та Угорщина подали позов проти Комісії ЄС до Суду справедливості ЄС про анулювання прийнятого рішення. Однак позов був відхилений у 2017 р.²⁸

За нинішніх обставин, не маючи чіткого уявлення про закінчення пандемії COVID-19, метою запровадження такого квазі-паспорта є відродження туризму, відновлення міжнародного транспорту та торгівлі, оздоровлення світової економіки або, принаймні, запобігання серйозній рецесії. Також наявність цифрового зеленого сертифіката не повинна стати єдиною передумовою реалізації вільного пересування осіб територією ЄС, оскільки це право є фундаментальним та безумовним для кожного громадянина ЄС. Цей квазі-паспорт - можливість для кожної держави-члена ЄС скоригувати існуючі обмеження з міркувань громадського здоров'я.

Видача цифрового зеленого сертифіката передбачається на національному рівні будь-яким органом системи охорони здоров'я. Цей квазі-паспорт може бути виданий кожній особі, яка отримала щеплення від COVID-19 будь-якою вакциною, однак держави-члени ЄС мають право приймати сертифікат про вакцинацію лише препаратами, що були схвалені в ЄС Станом на 19 березня 2021 р. у ЄС авторизовані чотири вакцини від COVID-19: BioNTech і Pfizer (21 грудня 2020 р.), Modema (6 січня 2021 р.), AstraZeneca (29 січня 2021 р.) та Janssen Pharmaceutica NV (11 березня 2021 р.).. Звісно, держави-члени ЄС можуть на власний розсуд розширити це правило для тих громадян ЄС, які вакцинувалися іншим препаратом, неавторизованим у ЄС.

Власник цифрового зеленого сертифіката ЄС, який реалізуючи свободу пересування та вільного вибору місця проживання, а також перебуваючи в іншій державі-члені ЄС, ніж держава його громадянства чи постійного проживання, повинен бути звільнений від обмежень так само, як і громадяни цієї держави-члена ЄС. Якщо держава-член ЄС продовжує наполягати на його подальшому перебуванні у карантині або здачі тесту, то вона повинна повідомити про це Комісію ЄС та інші держави-члени ЄС, а також обґрунтувати таке рішення.

Між основними інституціями ЄС відбувається активна комунікація щодо запровадження²⁹. Після затвердження Комісією ЄС документ (у вигляді регламенту про основи для видачі, перевірки та прийняття сумісних сертифікатів про вакцинацію, тестування та відновлення для полегшення вільного пересування під час пандемії COVID-19) повинен бути схвалений Радою ЄС і Парламентом ЄС³⁰. Додатково планується прийняти регламент про основу для видачі, перевірки та прийняття сумісних сертифікатів про вакцинацію, тестування й відновлення для громадян третіх країн, які легально перебувають або проживають на територіях держав-членів ЄС під час пандемії СОУГО-19³¹. Інституції ЄС висловлюють впевненість, що ймовірна дата запровадження цифрового зеленого сертифіката - червень 2021 р.³²

Як висновок, переконані, що наявність чи відсутність цього квазі-паспорта може стати підставою для коригування життєвого шляху кожної особи та спровокувати неочікувану деформацію правового світопорядку. Багатьох пропозиція запровадження такого квазі-паспорта лякає, оскільки не лише тягне за собою посилений нагляд з боку держави, а й загрожує подальшим значним руйнуванням прав та свобод людини, втручанням в приватне та сімейне життя. Наявність квазі-паспорта може створити потенційний клас «надгромадян», оскільки їхній імунітет до COVID-19 та/чи вакцинація авторизованою в ЄС вакциною можуть надавати їм пільги: від входу в місцевий супермаркет до подання заявки на роботу, поїздки за кордон та обрання/призначення на керівні посади в органи публічної влади.

Незважаючи на те, що уряди багатьох держав Європи та світу прагнуть запевнити власних громадян, що більшість запропонованих заходів щодо боротьби з поширенням COVID-19 є винятковими та тимчасовими, ініціатива розробки та запровадження в ЄС цифрового зеленого сертифіката є показовою ілюстрацією (навіть доказом) відкриття «вікна Овертона» у царині санітарної паспортизації. Йдеться не лише про легітимне втручання органів публічної влади у приватне та сімейне життя, а й про ізоляцію і дискримінацію власних громадян, які не будуть мати цього квазі-паспорта.

Література

1. Abrahamian A.A. The Cosmopolites: The Coming of the Global Citizen. Columbia Global Reports, 2015. 162 p.

2. Benoit C. Force and Effect: A Look at the Passport in the Context of Citizenship. Fordham Law Review. 2014. Volume 82. Issue 6. Р 3307-3340.

3. Lloyd M. The Passport: The History of Man S most Travelled Document (Queen Anne's Fan; 1^st Edition, 2008). 242 p.

4. Rainsy S. Immunity Passports: A proposal to revive tourism, international trade and transport. The Brussels Times. 12.04.2020. (URL: https://www.brasselstimes.com/opinion/105720/immunity-passports-a-proposal-to-revive-tourism-intemational-trade-and- transport-and-the-world-economy/).

5. Salter M.B. Rights of Passage: The Passport in International Relations. Lynne Rienner Publishers, 2003. 195 p.

6. Torpey J.C. The Invention of the Passport: Surveillance, Citizenship and the State (Cambridge Studies in Law and Society) 2^nd Edition. 2018. 284 p.

7. Reding V. Citizenship must not be up for sale. Speech/14/18 on Plenary Session debate of the European Parliament on «EU citizenship for sale», Strasbourg, 15 January 2014. P. 3-4. URL: http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-14-18_en.htm (07.07.2020).

8. Софінська І. Філософсько-правова візія доктрини громадянства: монографія. Львів: Каменяр, 2018. 346 с.

9. Torpey J.C. «Le contrфle des passeports et la libertй de circulation. Le cas de l'Allemagne au XIXe siиcle », Genиses, 1998, n° 1. Р. 53-76.

10. Софінська І. Паспорт: глобальні виклики - локальні рішення. Український науково-теоретичний часопис Київського університету права, 2020. № 3. С. 342-348.

11. `Resolution Adopted by the International Conference on Passports, Custom Formalities and Through Tickets, Provisional Committee on Communications and Transit, League of Nations, 21 October 1920', Annex I, published in (1920) 1(8) League of Nations OJ 52, 62.

12. Reale E. The Passport Question. Foreign Affairs. Vol. 9. No. 3 (Apr., 1931). Р. 506-509.

13. Passport Conference, 12-15.05.1926. URL: https://biblio-archive.unog.ch/Dateien/CouncilMSD/C-423-M-156-1926- VIII_EN.pdf.

14. Passport Conference, 12-15.05.1926. URL: https://biblio-archive.unog.ch/Dateien/CouncilMSD/C-423-M-156-1926- VIII_EN.pdf.

15. Stock P.G. (1945). The International Sanitary Convention of 1944. Proceedings of the Royal Society of Medicine. 38 (7): 309-316.

16. World Helath Organiztion regulations no. 2: International Sanitary Regulations. World Health Assembly, 4. World Health Organization. 25 May 1951. URL: https://apps.whoint/iris/bitstream/handle/10665/101391/WHA4_60_eng.pdf?sequence=1&isAllowed=y).

17. Phelan A.L. (4 May 2020). COVID-19 immunity passports and vaccination certificates: scientific, equitable, and legal challenges. The Lancet. 395 (10237): 1595-1598.

18. Urtetiqui v D'Arcy, 34 U.S. 692, 699 (1835). URL: https://supreme.justia.com/cases/federal/us/34/692/.

19. Pogonyi Sz. The passport as means of identity management: making and unmaking ethnic boundaries through citizenship, Journal of Ethnic and Migration Studies. 2019. Volume 45. Issue 6. Р. 975-993.

20. Софінська І. Паспорт: глобальні виклики - локальні рішення. Часопис Київського університету права. 2020. № 3. С. 342-348.

21. Council recommendation 2020/1632 on a coordinated approach to the restriction of free movement in response to COVID-19 pandemic in the Schengen area, 30.10.2020. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32020H1632& from=EN.

22. First-time asylum applicants down by a third in 2020, 24.03.2021. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat- news/-/ddn-20210324-1.

23. EUROCONTROL Draft Traffic Scenarios - 28 January 2021 (base year 2019). URL: https://www.eurocontrol.int/covid19.

24. First-time asylum applicants down by a third in 2020, 24.03.2021. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/-/ddn-20210324-1.

25. First-time asylum applicants down by a third in 2020, 24.03.2021. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/web/products-eurostat-news/-/ddn-20210324-1.

26. McBride J. An Analysis of Covid-19 Responses and ECHR Requirements. (ECHR blog, 27.03.2020). URL: http://echrblog.blogspot.com/2020/03/an-analysis-of-covid-19-responses-and.html (accessed: 15.03.2021).

27. Council Decision (EU) 2015/1601 of 22 September 2015 establishing provisional measures in the area of international protection for the benefit of Italy and Greece. Official Journal of the European Union. 2015. L 248. P. 80.

28. Slovak Republic (C-643/15) and Hungary (C-647/15) v Council of the European Union. Judgment of the Court (Grand Chamber) of 6 September 2017. Official Journal of the European Union. C 374/4. 6.11.2017.

29. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council `A common path to safe and sustained reopening', COM(2021) 129 final. 17.3.2021. URL: https://ec.europa.eu/info/sites/info/files/en_safe_sustained_reop_comm129finaLpdf.

30. Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on a framework for the issuance, verification and acceptance of interoperable certificates on vaccination, testing and recovery to facilitate free movement during the COVID-19 pandemic (Digital Green Certificate) COM/2021/130 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX% 3A52021PC0130.

31. Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on a framework for the issuance, verification and acceptance of interoperable certificates on vaccination, testing and recovery to third-country nationals legally staying or legally residing in the territories of Member States during the COVID-19 pandemic (Digital Green Certificate) COM(2021) 140 final 2021/0071 (COD). URL: https://ec.europa.eu/info/sites/info/files/en_green_certif_tcn_home_reg140final.pdf.

32. Commission tries to rescue the summer with coronavirus travel certificate, Politico, 25.03.2021. URL: https://www.politico. eu/article/commission-tries-to-rescue-the-summer-with-coronavirus-travel-certificate/.

Размещено на Allbest.ru