Застосування населенням Слобідської України у лікувальній магії води і вогню у другій половині XIX-початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування населенням Слобідської України у лікувальній магії води і вогню у другій половині XIX-початку XX ст.

Швидкий С.М.

Вода з найдавніших часів посідала в лікувальній магії населення Української Слобожанщини, як і в багатьох інших регіонах України, значне місце. Це обумовлювалося тією роллю, яку вона відігравала в житті народу, її реальними властивостями, наскрізь суперечливими. З одного боку це цілюща, животворна сила, основа всього живого на землі, а з іншого це грізна, руйнівна стихія.

Нерозуміння суті цих властивостей, невміння пояснити їх породжувало в світоглядних уявленнях людини страх перед невідомою і таємничою силою води, породжувало цілу низку пов'язаних з нею обрядів. М. Еліаде щодо символіки води зазначав: «Вода символізує всесвітню сукупність віртуальностей: вона fons et origo, резервуар усіх можливостей існування; вона передує будь-якій формі і підтримує будь-яке творіння. Одна із взірцевих картин творення острів, що раптово постає серед хвиль. Натомість занурення під воду символізує падіння в доформальне, повернення в непроявлену модальність добуття. Занурення повторює космогонічний акт проявлення форми; занурення рівнозначне розпаду форм. З цієї причини символізм води передбачає як смерть, так і відродження. Контакт з водою завжди дає можливість відродитися: за розпадом іде «нове народження», а занурення запліднює і збільшує потенціал життя» [7,с.69].

Особливу зацікавленість викликають обрядодійства, пов'язані з очищувальною функцією води. Використання їх у лікувальній магії базувалося на реальній основі. Так як вода мала властивість змивати бруд, то згідно закону імітативної магії, вона з таким же успіхом могла очистити людину від хвороби, і за аналогією в ній шукали зцілення буквально від усіх недуг. За словами М. Еліаде, «як у космологічному, так і в антропологічному планах занурення у воду не означає остаточного згасання, це тимчасове повернення в невиразне, за яким іде нове творення, нове життя, чи «нова людина» [7,с.69].

У досліджуваний період на українській території Слобожанщини зафіксовано кілька форм очищувальних обрядів з водою купання, обмивання, вмивання нею та ін. Деякі з них доносять до нас відгомін далеких дохристиянських часів, інші є виявом синкретизму язичництва і християнства. Українці особливо цінували воду, освячену в церкві: посвяченою на Маковія водою кропили ожереди, щоб оберегти їх від мишей [12,с.130], стрітенська вода разом зі спеченими цього дня коржами була найкращим засобом від пристріту [12,с.143], з вербового кілка, вмоченого у йорданську воду, пасічники робили хрести для своєї пасіки [12,с. 143], йорданську воду як лікувальний засіб подавали і тваринам, промовляючи: «Пийте, волики, йорданську воду, не бійтесь спою. Сей день Божий свята середа, будьте сильні, здорові, як йорданська вода. Водиці нап'ється, воно все й минеться»[5,с.88]. Благовіщенська вода відганяла лихоманку [11,с.326], «юревійкою» змащували худобу, виганяючи вперше на пасовище [4,с.515]. Окрім свяченої води, лікувальні властивості мали також настойки на освяченому зіллі, наприклад, у відварі зі святої верби знахарки купали хвору дитину, промовляючи: «Місяцю-Адаме, ім'я тобі Авраме! Дай тіла на ті кості; а як не даси, то прийми мощі!» [12,с.31].

Особливої уваги заслуговують ритуальні дії з водою в купальській обрядовості, в яких яскраво проявився дуалізм її властивостей корисних і шкідливих. З одного боку, за віруванням, спільним для всіх слов'ян та інших європейських народів, вода в іванівську ніч набуває особливо цілющих властивостей. У багатьох місцевостях України, хворим, особливо на шкірні хвороби, радили в цей день до схід сонця скупатися в річці. У Куп'янському повіті хворі лихоманкою, а також ті, які думали, що вони хворі на «сглаз», «уроченые» купалися на Маковія або до схід сонця, або під час водоосвячення [10,с.173]. Вода забирала хворобу, відбувався процес духовного і фізичного очищення. У сл. Нікольській і сл. Попівці, щоб вилікувати лихоманку, відраховували 77 зернин пшона по кількості існуючих лихоманок, йшли до будь-якого водотоку (струмка, річки) і кидали їх туди через голову, промовляючи: «Вас сімдесят сім, нате вам по пшонині всім». Повертаючись додому, треба було читати молитву Господню і не оглядаючись, і не відгукуючись зустрічним [9,с. 189,860]. М. Сумцов наголошував на важливому значенні чарівництва проточної води. На його думку, вода забирала хворобу, в цьому випадку лихоманку, з кинутими в неї предметами [16,с.20].

Очні хвороби лікували вмиванням хворого у корівнику, мочили очі горілкою і краплями води, яку витягували на зорі з криниці ключем без відра [9,с. 188]. При «сухотах», як побачили вперше молодий місяць, обливали хвору дитину на тому ж місці й кидали його сорочку там же [9,с.190].

Від уроків напували, вмивали і змочували різними водами: свяченою, наговореною, непочатою і отриманою від обмивання особливо шанованою іконою [9,с. 191]. Від переполоху обливали дитину водою на порозі [9,с.344]. «Щоб діти не хворали нечистю», на Першу Пречисту, в Харківському повіті, їх купали в ночвах [18,с.78], а у слободі Ново-Миколаївці першим весняним дощем змочували голову, щоб не боліла [19,с.89].

«Непочата вода» робилася таким чином. Жінка-знахарка надягала на себе все чисте, як на свято, і вночі, щоб не чути людської розмови і шуму, йшла у супроводі кого-небудь брати воду із трьох криниць. Перед кожною криницею робила три земних поклони і говорила: «Господи Icyce Христе, Сине Божий, помилуй нас, амінь. Здоров, земля Тетяно, а вода Оляна! Благослови мене. Господи, водиці набрати рабу Божому (ім'я)» [9,с. 193]. У Харківському повіті «непочатою водою» називалася така, яку зачерпували щоранку першою з ріки, колодязя чи криниці (краще з трьох криниць) до сходу сонця; той, хто ніс її, якщо зустрічався з кимось, не повинен був вимовляти жодного слова, інакше вода втрачала свою цілющу силу і не дасть тому, хто вживає її, ніякої користі. Особливо корисно було купати в непочатій воді хворих дітей [3,с.276]. Щоб вилікувати «сглаз», брали із печі вугіль, кидали його в «непочату» воду і цією водою вмивали хворого [20,с.53].

Курячу сліпоту лікували промиванням очей водою, яку проливали через отвір в освяченій трісці [10,с.99].

Особливо цінувалася вода чи роса, зібрана на великі релігійні свята. Напередодні Богоявлення ходили на річку за водою і були переконані, що ця вода володіла цілющими властивостями і могла зберігатися від двох до трьох років [22,с.6]. Опівночі під Різдво вода у річці, як вірили селяни, хвилюється, тому деякі із них ходили спостерігати це явище для того, щоб, зразу ж після хвилювання води, набрати її в посудину, як дуже цілющу воду, котра має велике застосування в господарстві при різних видах захворювань людей і хвороби [10,с.72]. Після освячення води деякі молоді селяни купалися в ополонці для здоров'я [22,с.6]. Хоча селяни вважали, що «вода освячена напередодні Богоявлення, «вечірня вода» більш свята, ніж хрещенська, говорили, що вона «згідлива на вськоє лихо» [ 10,с.72]. Народ вірив у цілющі властивості Богоявленської води від усіх хвороб, але переважно дитячих, які виникали, як говорили, переважно від «зурочення». Її також давали пити помираючий людині. Селяни були переконані, що у цей день необхідно було купатися від корости; слід остерігатися, щоб у цей час хто-небудь не крикнув: «щоб така вода, як дубова кора, тому що тоді вона «і справді візьметься за тіло» [22,с.8].

Стрітенською водою розтирали хворе місце. Ця вода особливо допомагала при лікуванні «пристріту» [22,с. 12]. У Чистий четвер до схід сонця, на переконання слобожан, ворон купав у річці своїх дітей, людині, яка бажає звільнитися від язв або висипу на тілі, треба скупатися в річці раніше, ніж ворон встигне викупати своїх дітей, інакше, запізнившись, не отримаєш зцілення [10,с.89].

Цілющими властивостями була наділена роса, зібрана на Юрія до схід сонця з трави рушником, потім віджата і зберігалася як ліки від очних хвороб [10,с. 139;22,с.32]. Подекуди у цей день, після хресного ходу на «жита», селяни качалися на всі чотири сторони, щоб бути здоровими від юрієвої роси [22, с.31]. На Маковія, щоб позбутися вроків, купалися в цей день до схід сонця або під час водо свячення [10,с. 173].

При наговорені води від завійниці (біль в животі), ставили на порозі дверей перевернуте відро і на його дно наливали води, потім туди насипали навхрест солі змішували все ножем, промовляючи замовляння. Або коли нападуть соняшниці (біль у животі з нудотою), то, перевернувши догори дном відро, наливали на дно непочатої води, висипали в неї три ложки жару (палаючих вуглинок) із печі і потім примушували хворого випити цю воду [20,с.55]. Наговорну воду давали пити, щоб вилікувати «переполох» [9,с.979]. У слободі Олександрівні переполох лікували, обливаючи дитину водою на порозі хати [9,с.344]. Взагалі ж, при лікуванні «уроків», наговорну воду виливали під п'яту дверей, «щоб лихо так крутилось, як крутяться двері» [22,с. 55]. Від колючки (кольки) і простуди давали «свячену» воду (юріївську) з коси або ножа і шептали [ 1, с. 13 8]. В одою з корита, в якому поїли худобу, промивали очі [9,с.7]. Залізши на дах, проливали в бовдур воду, а ті, хто стояв внизу, підставляли який-небудь посуд і потім давали пити хворому на лихоманку [20,с.53].

Цікавий обряд лікування жовтухи (жовтяниці) зафіксував В.П. Милорадович. «...Купають дитину у купелі, яка приготовлена особливим способом. Сама жінка сідала на поріг хати, оголившись до поясу і пряла лівою рукою (навпаки). Потім приносила непочатої води, не вітаючись і ні з ким не розмовляючи. Воду ставила біля порога і через поріг наливала у ночви, куди кидала згадану пряжу. Гріла купель, купала в ній тричі дитину і виливала воду в те місце, де сходяться тини. Крім цього способу клали ще в нагріту як зазвичай купель вінчальну обручку і мідні гроші замість золотих перстнів і червонців, також материнку, горицвіт і «стрючкувате зілля» і купали дитину, на ніч клали йому під голову ніж» [13,с.132].

Весною при першій грозі, дівчата вмивалися з тильної сторони руки, наливаючи воду не на долоні, а зверху, й витирали собі обличчя чимось червоним, щоб бути здоровими і красивими [19,с.87].

Таким чином, вода містила все, що необхідне у процесі лікування, тому не дивно, що українська знахарська традиція застосовувала безліч прикладів застосування води як профілактичного, так і терапевтичного характеру. Г. Булашев зазначав, що до води український народ почуває глибоку повагу, бо вона конче потрібна для існування усіх живих істот і до того ж є могутнім цілющим засобом від усіляких недуг. Плювати у воду, а так само засмічувати її, де б то не було і чим і як би то не було великий гріх, і ті, хто не дотримується цього, бувають покарані головним болем [3,с.276].

Значне місце в лікувальній магії, як свідчать численні етнографічні та історичні джерела, посідав вогонь [14,с.34;15,с.39]. Форми, в яких виявляється його магічно-лікувальна функція, дозволяють говорити про збереження залишків культу вогню, властивого багатьом народам з глибокої давнини.

За словами С. Токарева, безсилля людини перед природою на ранніх стадіях культури породило почуття залежності, яке виявлялося у двоякому ставленні до вогню: поклоніння і разом з тим страх [15,с.39].

Залишки давнього звичаю поклоніння вогню простежуються в купальській обрядовості багатьох європейських народів. Серед різних форм його магічного використання найбільш поширеним було стрибання через вогнище як спосіб зцілення від усяких недуг, чарів тощо. У цьому випадку цілющі властивості приписувалися вогню (диму) ритуального вогнища.

Пережитки культу збереглися і у звичаях розпалювати вогнища у випадках нещасть спалахах епідемій, епізоотіях тощо. У другій половині XIX на початку XX ст. застосування таких вогнищ із лікувально-профілактичною метою, як свідчать етнографічні матеріали, зафіксовано на досліджуваній території. На їх архаїчний характер вказує процес розпалювання вогнем, добутим первісним способом тертя одного шматка дерева об інший або викрешування кресалом. Такий вогонь у східнослов'янських народів носив назву «живого», «чистого», «святого», «нового», «цар-вогню» [2,с.160]. І назва, і сам обряд, пов'язаний з магічно-лікувальною функцією вогню,переконливе свідчення сакрального ставлення до нього, шанування та обожнювання його. В Україні звичайно уособлюють вогонь в образі мстивої людини, тому всі ставляться до нього шанобливо. Так, плювати на вогонь гріх, і якщо плюне хто на нього, така людина на тому світі буде покарана й лизатиме розпечену сковороду. Господині мають замітати жар особливим чистим віником, хрестити і щоразу неодмінно ставити при ньому глечик з водою і класти поліно аби йому було що їсти й пити [3,с.281].

Поширену хворобу «соняшниці» спалювали «клоччям», поклавши його в глечик, який перевертали догори дном у чашку з водою, від чого відбувалося «кликотання», упродовж якого знахарка ножем, веретеном і ложкою робила хрестоподібні знаки, після чого цією водою намочували і напували хворого [9,с.33,187,344]. Нищення вогнем хвороби як вияв очищення є основою більшості архаїчних шаманських практик. М. Еліаде помітив аналогію між мистецтвом володіння вогнем шаманами як символом знищення кордонів між «цим» і «тим» світами та біблійними переказами про Рай, що недоступний через вогонь, і лише душі, які зможуть крізь нього перейти, тобто очиститися, зможуть вступити до нього. Він зазначав: «Якщо порівняти християнський образ очищувального вогню, що оточує Рай, з володінням вогнем шаманами, можна помітити принаймні одну спільну рису: і в першому, і в другому випадках пройти неушкодженим крізь вогонь це знак того, що людський стан скасовано. Проте, для християнства, і для архаїчних традицій людський стан це результат «падіння». Отже, скасувати навіть тимчасово цей стан це віднайти ситуацію первісної людини; інакше кажучи, відмінити час, повернутися назад, знову увійти в райський illud tempus» [6,с.172].

Символом вогню вважали також свічку. Її ставили дитині, яка народилася уночі, щоб горіла доти, доки дитину охрестять. Ця свічка оберігала її від «хвороб, відьом, злих очей, щоб бісиця не підмінила» [8,с.43].

Етнографічна література подає нам приклади обкурювання (підкурювання) димом при різноманітних недугах.

При лікуванні «вогника» брали 3x9 лучин, запалювали їх а через їх вогонь бризкали із рота водою на хворі місця [9.С.894].

На магічній дії вогню заснований і один із способів лікування рожі (бешихи). Рожу обкурювали димом від ганчірки [9,с.980], вощиною або «свяченою лушпиною» [9,с.192].

При нежиті втягували в ніс дим від погашеної свічки [9,с.7]. Подекуди нюхали хвіст кішки або підпалену шерсть [21,с. 122]. Від кашлю хворого обкурювали цукровим папером [9,с.946]. Хворих на «супротивника» (конвульсії) обкурювали херувімським ладаном [9,с.ЗЗ]. При лихоманці, прочитавши молитву: «Святий Боже, Отче наш, помилуй мя Боже», хворого обкурювали конячими копитами або собачим калом [9, с.997,189,860]. Хворого на сифіліс обкурювали «окуром» [9,с.6].

Підкурювання хворого є одним із найдавніших терапевтичних та апотропеїчних засобів. М. Максимович зазначав, що солом'яні устілки, що їх носять у чоботах від багатої куті до голодної, зберігають як лікувальний засіб: ними підкурюються від бешихи [12,с.138]. У сл. Преображенна Куп'янського повіту «вустілку», яку вкладали в чобіт напередодні Різдва, виймали на Меланку, нею підкурювали від лихоманки, клали у гнізда, «щоб птиця лучче сиділа» [10,с.23]. Гілками ялівцю підкурювали помешкання під час великих епідемій, зубні болі знімали димом з насіння блекоти або чорнобилю [5,с.342] тощо. Шкарлупою освячених крашанок обкурювали від бешихи [10,с.97].

На Слобожанщині бешиху підкурювали свяченою шкаралупою з писанок або ладаном із замовою: «Став дід (ім'я) шептати, стало лихо всихати». Ладан можна було також класти у хворий зуб [17,с. 175].

У слободі Ново-Миколаївці Куп'янського повіту бешиху і пропасницю лікувавали обкурюванням хворого кістками пасхального поросяти [10,с.98], у слободі Городище хворого лихоманкою обкурювали кінськими копитами, промовляючи молитву «Святий Боже, Отче наш, помилуй мя Боже», наприкінці промовляли слова: «Вас (лихоманок) сімдесят сім от вам плата всім», або підкурювали шматком заткала, тобто ганчіркою, якою затикали димовий отвір у бовдурі [20,с.53]. Подекуди хворого обкурювали платком або іще чимось, яким обтирали писанки [22,с.25].

Підводячи підсумок сказаному, слід зазначити, що вода і вогонь посідали значне місце в лікувальній магії населення Української Слобожанщини другої половини XIX поч. XX ст. Численні етнографічні матеріали з досліджуваної території переконують, що види захворювань, при яких застосовувалися ті чи інші магічні дії, у багатьох випадках ідентичні з іншими регіонами України, і регіональна специфіка виявлялася переважно у формах застосування.

Список використаних джерел

вода обряд лікування слобожанщина

1. Бабенко В. Этнографический очерк народного быта Екатеринеславского края. Екатерине слав: Типография Губернского Земства, 1905. 144 с.

2. Болтарович З.Є. Народна медицина українців К.: Наук, думка, 1990 231 с.

3. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські погляди та вірування K.: Довіра, 1993.-414 с.

4. Василькевич Г. Свято Юрія: контамінація і синтез у календарній обрядовості // Народознавчі зошити. -2001. -№3. -С. 512-516.

5. Войтович В. Українська міфологія. K.: Либідь, 2002. 664 с.

6. Еліаде М. Міфи, сновидіння і містерії / Пер. з фр. Кьорян Г. // Мефістофель і андрогін. - K.: Основи,2001. -С. 119-301.

7. Еліаде М. Священне і мирське / Пер. з нім. Кьорян Г. // Мефістофель і андрогін. - K.: Основи, 2001. - С. 7-116.

8. Іваннікова Л. Вогонь // Дмитренко M., Іваннікова Л. Українські народні символи. - K.: Редакція часопису «Народознавство», 1994. - С. 42-49.

9. Иванов В.В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края. Харьков: Издание Харьковского Губернского Статистического Комитета, 1898 Т.1. 1012с.

10. Иванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии// Сборник Харьковского историко-филологического общества. Харьков: Тип. «Печатное дело», 1907. -Т.17. -216с.

11. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: [У з кн., 6 т.] факс. вид. K.: AT «Обереги», 1994. Кн. II, Т. 3: (Весняний цикл); т. 4: (Літній цикл). 528 с.

12. Максимович М. Дні та місяці українського селянина / Упоряд., пер. з рос. В. Гнатюка. K.: Обереги, 2002. 189 с.

13. Милорадович В.П. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии - K.: Императорского Университета св. Владимира, 1902. 106 с.

14. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси,М.: Наука, 1987 782 с.

15. Сумцов Н. Личные обереги от сглаза. Харьков: Типография Губернского Правления, 1896. -20с.

16. Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. X.: Акта, 2002. 282 с.

17. Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на1887 г., Выпуск 1-й.

18. Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на1888 г., Выпуск 2-й.

19. Харьковский сборник. Литературно-научное приложение к «Харьковскому Календарю» на1889 г., Выпуск 3-й.

20. Чубинський П. Мудрість віків: (Укр. Народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995. Кн. 1. -224 с.

21. Чубинський П. Мудрість віків: (Укр. Народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995. Кн. 2. 224 с.

Размещено на Allbest.ru