Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна МОН України, кафедра історіографії, джерелознавства та археології.

Захист відбудеться "24" квітня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.288.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий "19" березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія російського старообрядства Правобережної України належить до числа тих сторінок української минувшини, які перебували на дослідницькому маргінесі. Означена проблема не те, що не була предметом ґрунтовного дослідження, а й узагалі не приковувала скільки-небудь значної уваги дослідників. А поміж тим старообрядці, з'явившись на Правобережжі ще в кінці XVII ст., мали в XIX - на початку XX ст., як соціокультурний феномен, помітний вплив на широкий комплекс чинників господарського, станового, культурного життя краю, були суб'єктом відчутних етнокультурних контактів з автохтонним населенням, врешті відігравали суттєву роль в старообрядському світі загалом. Саме на Правобережжі, поряд з Білою Криницею (Буковина), де було покладено початок Білокриницькій старообрядській церковній ієрархії, та Стародубщиною (Чернігівщина), локалізувався один із найпотужніших старообрядських центрів - Куренівка, діяло 11 із 36 розташованих на українських теренах старовірських монастирів та скитів. За нашими підрахунками, на поч. XX ст. на Правобережній Україні проживало близько 40 тис. старообрядців (по Україні в цілому, включаючи Бесарабію, - близько 200 тис.), які зосередились більш як в 200-х місцях компактного проживання. Значною була і питома вага старообрядського капіталу в регіоні. Звичайно, на Правобережжі ми не знайдемо старообрядських купців, які за розміром капіталу могли зрівнятися з московськими Морозовими, Рябушинськими, Прохоровими, Гучковими, петербурзькими Громовими, одеськими Дубініними, проте, все ж таки мали помітний вплив на економіку краю київські купці Дєхтярьови та Попови, черкаські Каурови, балтські Лапіни, житомирські Ляшкови. Хоча у 60-ті рр. XIX ст. питома вага власне старообрядської промисловості на Правобережжі у співставленні з Чернігівською губернією (де вона була непорівняно вищою від інших суб'єктів, а деякі галузі виробництва повністю перебували в руках старовірів) не була такою високою, проте, наприклад, у м. Києві, 52,5 % купців І гільдії складали старообрядці.

Украй слабка дослідженість історії старообрядства Правобережної України (як і України загалом) не в останню чергу зумовлена нерозробленістю підставових джерелознавчих проблем. Очевидно, що без попереднього з'ясування закономірностей формування джерельної бази, її кількісних та якісних характеристик, специфіки відкладення й збереження, урахування перспективних напрямків архівної евристики, а головне - інформативного потенціалу й ступеня репрезентативності, по-справжньому глибоке дослідження проблеми є іманентно неможливим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок дослідження є розділом науково-дослідної теми Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України "Джерела з історії України XIX - початку XX ст."

Мета дослідження полягає в комплексному джерелознавчому аналізові джерел з історії старообрядства Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст.

Досягнення мети передбачає розв'язання наступних завдань:

з'ясувати закономірності формування первісної джерельної бази дослідження історії старообрядства на Правобережній Україні кінця XVIII - початку XX ст.;

дослідити специфіку та наслідки зав'язаного на старообрядському питанні світського діловодства Російської імперії, особливості утворення та склад джерел, що вийшли з середовища старообрядців та Російської православної Церкви;

визначити співвідношення первісного масиву документальних джерел та документальної складової потенційної джерельної бази дослідження проблеми;

провести класифікацію документальних джерел;

дослідити інформаційний потенціал документальних джерел різних видів та діловодного походження, визначити ступінь репрезентативності цих джерел;

з'ясувати інформативні можливості періодики (старообрядської та Російської православної Церкви) як джерела до історії старообрядства Правобережжя вказаної доби;

проаналізувати матеріали історико-археографічних експедицій, проведених (у тому числі дисертантом) у старообрядських поселеннях Правобережжя; укласти каталог старообрядських книг, що перебували у вжитку в середовищі старообрядців Правобережної України;

скласти докладну карту-схему старообрядських та єдиновірських поселень Правобережної України XIX - початку XX ст.;

з'ясувати інформативний потенціал актуалізованої джерельної бази загалом.

Об'єктом дисертаційного дослідження є старообрядство Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст.

Предметом - комплекс джерел з історії старообрядства Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації став принцип історизму, реалізований із застосуванням низки методів: аналізу та синтезу, логічного, історико-порівняльного, класифікаційного. Поєднання згаданих методів дало можливість грунтовніше систематизувати та дослідити джерельну базу з історії старообрядства Правобережної України.

Хронологічні межі дисертації. Нижньою хронологічною межею дисертації є входження Правобережної України до складу Російської імперії, яке стало визначальним фактором подальшої історії регіону й правобережного старообрядства зокрема. Верхня хронологічна межа - революційні події 1917 р. - підсумовує усю попередню добу розвитку старообрядства Правобережної України, як і Росії. Від цього часу починається якісно інший етап його історії як відгомін загальних формаційних зрушень в умовах становлення радянського тоталітаризму.

Стан наукової розробки проблеми. Джерелознавчі аспекти історії старообрядства на Правобережній Україні кінця XVIII - початку XX ст. як такі спеціально не досліджувалися. По суті, увесь джерелознавчий блок репрезентують нечисленні археографічні публікації. Відсутні й синтетичні праці з властиво, історії старообрядства на Правобережжі зазначеної доби. Фактично історіографія представлена лише розрізненими вузькоаспектними розвідками різної наукової вартості. У XIX ст. це були переважно праці, які, строго кажучи, мають у першу чергу розглядатися як історичні джерела з тієї чи іншої проблеми; власне дослідницька складова в них (працях) посідає підпорядковане місце. Піонером тут слід назвати чиновника з особливих доручень Канцелярії київського генерал-губернатора Вітковського, перу якого належить розвідка: "О раскольниках в Подольской губернии" Витковскиий. О раскольниках в Подольской губернии // Отечественные записки [Б. м. и г.]. - С. 353-372.. Автор пробує описати повсякденність старообрядців Поділля. Він звертає увагу на господарську (землеробську, торгівельну та промислову) діяльність старовірів, визначає час розселення, акцентує увагу на релігійній діяльності прибічників "церковної старовини" тощо.

Старообрядську тематику, зав'язану на Київщині, заторкнув Л. Похилевич. Він побіжно згадав поселення старовірів в Чорнобилі, Залєшанах, Красилівці, Черкасах, Кошарищах, Златополі, Звенигородці, Листвені, Глинній, Стрижівці, Смілі Див.: Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. - К., 1864; Похилевич Л. Уезды Киевский и Радомышльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их. - К., 1887.. Ймовірно Л. Похилевич був також автором розвідки "Город Чернобыль Киевской губернии, описанный отставным военным Л.П."(К., 1884).

Старообрядцям Чорнобиля присвячена й стаття В. Бєлолікова Див.: Белоликов В. 3. Чернобыльское согласие. - К., 1915.. Її автор коротко описує старовірські попівські поселення, що виникли в 1772 р. в Чорнобилі та на його околицях, з'ясовує хронологію та обставини переселення сюди перших старообрядців, намагається охарактеризувати специфіку їхнього віровчення. Стислий опис старообрядських поселень Поділля, а також кількісні характеристики старообрядських приходів і церков містяться в ґрунтовній праці Є. Сєцинського Див.: Сецинский Е. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. - К .- П., 1901. - Вып. 9: Приходы и церкви Подольской епархии.. Перелік автора хоча й не може претендувати на вичерпність, але є доволі представницьким. Решта дослідницьких напрацювань XIX - початку XX ст. представлена статистичними довідниками Див.: Городские поселения Российской империи. - СПб., 1864. - Т, 4; Гульдман В. Населенные места Подольской губернии. - К.-П., 1893; Крылов А. Населенные места Подольской губернии. - К.-П., 1905; Семенов П. П. и др. Географо-статистический словарь Российской империи. - СПб., 1863. - Т. 1; Тверетинов. Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое при Первом департаменте Генерального штаба. - СПб., 1848. - Т. 10, ч. 2; Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. - СПб., 1852. - Ч. 1; Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861-62 гг. - СПб., 1863. - Ч. 1, тет. З. - С. 1-30..

Надалі аж до 70-х р. XX ст. старообрядство Правобережжя перебувало поза увагою дослідників. Відродження інтересу до проблеми пов'язане з діяльністю російських вчених, зокрема І. Поздєєвої, Т. Круґлової. Е. Сморґунової та багатьох інших. І. Поздєєва була організатором низки історико-археографічних експедицій в старообрядські поселення Правобережжя. Згромаджені під час цих експедицій старообрядські рукописи та стародруки стали об'єктом каталогізації Див.: Кобяк И.А., Поздеева И.В. Славяно-русские рукописи ХVI-ХVII вв. научной библиотеки МГУ. - М., 1986; Круглова Т.А. Обзор кириллических рукописных книг Молдавско-Украинской коллекции МГУ // Русские письменные и устные традиции и духовная культура. - М., 1982. - С. 238-244; Поздеева И.В. , Ерофеева В.И., Шитова Г. М. Кириллические издания XVI век - 1641 год. Находки археографических экспедиций 1971-1993 гг., поступившие в Научную библиотеку Московского университета. - М., 2000..

Черкаський дослідник Ю. Мариновський видрукував і прокоментував "Право або дозвіл князя Ксаверія Любомирського на поселення на Смілянщині в слободі Гречківці старообрядців - "пилипонів" (1782) Мариновський Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. - Черкаси, 1997. - Кн. 1. - С. 52..

Окремих питань історії старообрядства Поділля торкаються в своїх роботах Ю. Волошин Волошин Ю.В. Російські старообрядці на території Подільської губернії у першій половині XIX ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. - К.-П., 2001. - Т. 5 (7): Історичні науки. - С. 173-179., І. Рибак Рибак І.В. Старообрядці на Поділлі в XIX - на поч. XX ст. // Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність. Науковий збірник. - Житомир, 1998. - С. 169-170., А. Ліпська Ліпська А.В. Легенди та обрядові пісні старообрядців села Борсків на Вінниччині в дослідженнях краєзнавця Красильнікова Т.Т. (1904-1988 рр.) // Національні мен-шини Правобережної України: історія і сучасність. Науковий збірник. - Житомир, 1998. - С. 172-174.. Принагідно зауважимо, що до доробку Ю. Волошина належить також декілька статей, які стосуються старообрядства інших регіонів України Волошин Ю.В. Соціально-економічне та політичне становище дрєвлєправославних християн міста Кременчука (друга половина XVIII - перша половина XIX ст.) // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 1 (7). - С. 235-240; Його ж. Міграція російських старовірів на територію Гетьманщини у світлі переписів першої половини XVIII ст. // Київська старовина. 2001, № 3 (339). - С. 130-162; Волошин Ю.В. Дрєвлєправославні християни в Україні. З історії розселення // Людина і світ. 2000, № 7 (475). - С. 24-27.. У брошурі Г. Мокрицького та В. Лазунова Див.: Мокрицький Г., Лазунов В. Покровська церква на Каракульній, 6. - Житомир, 2001. зроблена перша спроба з'ясувати історію житомирської безпопівської громади. Заслугою авторів стало вміщення до роботи деяких документів та світлин місцевого старообрядського храму.

Проблематику старообрядства Правобережжя зачіпає в одній із своїх монографій В. Ульяновський Див.: Ульяновський В. І. Церква в Українській державі 1917-1920 рр. (доба Гетьманату Павла Скоропадського): Навчальний посібник. - К., 1997.. Дослідник акцентує увагу на подіях, що розгортались в старообрядському середовищі Черкас після 1917 р. Варто відзначити й дослідження В. Мордвінцева Мордвінцев В. Сповідальні книги // Київська старовина. 1995, № 3 (312). - С. 84-87; Мордвінцев В.М. Старообрядницькі громади України другої половини XVIII ст. та ставлення до них влади // Соціум. Альманах соціальної історії. - К., 2002. - Вип. 1. - С. 191-202., що стосуються дотичних проблем, а саме особливостей переселення старовірів на територію Стародубщини та Лівобережної Гетьманщини в цілому. Слід погодитись з автором статті, що як в Україні, так і в Росії старообрядство розглядалось як суто російське явище "очевидно забуваючи про те, що два з чотирьох найбільших центрів старообрядства - Стародубщина і Вєтка - знаходились на території Білорусі і України" Мордвінцев В.М. Старообрядницькі громади... - С. 191..

В останнє десятиліття набули розвитку дослідження проблем старообрядства суміжних українських реґіонів - Південної України (А. Бойко, Л. Маленко, О. Прігарін), Буковини (М. Сайко), Донбасу (Г. Клепалова, І. Луковенко) Див.: Бойко А.В. Постаті Південної України: купець Маслєнніков // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна. - Запоріжжя, 2000. - Вип. 1 (7). - С. 267-27\; Маленко Л.М. Переселення колишніх "некрасівців" на землі Азовського козачого війська в 30-х рр. XIX ст. // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ: Південна Україна. - Запоріжжя, 1996. - Вип. 2. - С. 115-124; Прігарін О.О. Козаки-некрасівці на Дунаї. Кінець XVIII - перша третина XIX ст. // Козацтво на Півдні України. Кінець ХVIII-ХІХ ст. / Автори-упоряд. О.А. Бачинська і ін.; Гол. ред. В. А. Смолій. - Одеса, 2000. - С. 29-41; Сайко М.Н. Австрийские исследователи XIX - нач. XX вв. о старообрядцах на Буковине // Старообрядчество: история, культура й современность. Материалы. - М., 2000. - С. 46-53. Клепалова Г.Ю., Луковенко І.Г. З історії старообрядництва в Донбасі // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). - К. - Донецьк, 2001 .- Вип. 18. - С. 286-289..

Як бачимо, історія старообрядства Правобережжя не належала до ретельно досліджуваних напрямків. Історіографічний доробок репрезентований локальними, слабко зв'язаними між собою напрацюваннями. Докладного з'ясування потребує переважна більшість аспектів проблеми і, перш за все, комплекс джерелознавчих питань як найменш досліджена ділянка. Загальна слабкість розробки проблематики старообрядства Правобережної України ще рельєфніше виглядає на тлі надзвичайно плідного дослідження старообрядства російських реґіонів (І. Поздєєва, Н. Покровський, Н. Бубнов, Н. Ґурьянова, Е. Юхименко, Е. Сморґунова, Е. Смілянська, Е. Аґєєва, Н. Кобяк, Т. Круґлова) Див.: Агеева Е, Б., Кобяк Н. А.., Круглова Т. А.., Смилянская Е. Б. Рукописи Верхокамья ХV-ХХ вв. в Библиотеке Московского университета. - М., 1994. Агеева Е. А. Памятники Выговской старообрядческой традиции в составе крестьянской библиотеки села Самодуровки // Из фондов редких книг и рукописей Научной библиотеки Московского университета. - М., 1993. - С. 103-119; Агеева Е.Б. Старообрядческое Подмосковье: история, согласия, традиции // Труды первых морозовских чтений. - Нагинск (Богородск), 1995. - С. 146-151. Бубнов Н.Ю. Старообрядческая книга в России во второй половине XVII в. Источники, типы и эволюция. - СПб., 1995. - 434 с. Гурьянова Н.С. Крестьянский антимонархический протест в старообрядческой эсхатологической литературе периода позднего феодализма. - Новосибирск, 1987. - 186 с.; Гурьянова Н.С. Монарх и общество: к вопросу о народном варианте монархизма // Старообрядчество в России (XVII-XX вв.): Сб. науч. трудов / Отв. ред. и сост. Е. М. Юхименко. - М., 1999. - С. 126-148. Покровский Н. Н. Духовный мир русского старообрядчества // Мир старообрядчества. Вып. 1. Личность. Книга. Традиции. - М., СПб., 1992. - С. 3-4; Поздеева И.В., Пушков, В.П., Дадыкин А.В. Московский печатный двор - факт и фактор русской культуры. 1612-1652 гг.: От восстановления после гибели в Смутное время до патриарха Никона: Исследования и публикации. - М., 2001. - 544 с.; Поздеева И.В. Традиционная книжная культура русского старообрядчества // Мир старообрядчества. Вып. 1. Личность. Книга. Традиции. - М.; СПб., 1992. - С. 11-27; Поздеева И.В. Комплексные исследования современной традиционной культуры русского старообрядчества. Результаты и перспективы // Мир старообрядчества. Вып. 4. Живые традиции: Результаты и перспективы комплексных исследований. Материалы международной научной конференции. - М., 1998. - С. 12-20. Покровский Н.Н. Методика полевого изучения письменных и этнографических источников по истории местных культурных гнезд Сибири // Археографический ежегодник за 1968 год. - М., 1970.- С. 127-137. Смилянская Е.Б. Научные публикации по итогам комплексных археографических исследований МГУ (1966-1992) // Мир старообрядчества. Вып. 1. Личность. Книга. Традиции. - М.; СПб., 1992. - С. 127-137. Сморгунова Е.М. Старообрядческие семейные и родовые захоронения на Преображенском кладбище // Старообрядчество в России (ХVII-ХХ вв.): Сб. науч. трудов / Отв. ред. и сост. Е. М. Юхименко, - М., 1999. - С. 126-148. Юхименко Е.М. Выговская старообрядческая пустынь. Духовная жизнь и литература / Науч. ред. Н.В. Понырко. - М., 2002. - Т. 1. - 544 с..

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження відкривають перспективу комплексного вивчення історії старообрядства Правобережжя та України загалом, можуть бути використані при підготовці навчальних курсів та спецкурсів з історії релігії, історії України кінця XVIII - початку XX ст., а також з історії Російської імперії зазначеного періоду.

Наукова новизна дисертації полягає передусім у тому, що вперше джерела до історії старообрядства Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст. стали предметом комплексного дослідження. З'ясовані закономірності продукування, відкладення та зберігання джерельної бази, рух фондоутворення, співвідношення первісної і потенційної джерельної бази. Проведено широкомасштабну архівну евристику у відповідних архівних фондах, уведено до наукового вжитку близько 2,2 тис. документальних джерел та зареєстровано 271 позицію старообрядських книг та рукописів. З'ясовані видова палітра джерел, інформаційний потенціал джерел різних видів та діловодного походження (документи світських вищих, центральних органів влади, канцелярій київського, подільського та волинського губернаторів і генерал-губернатора, інших губернських та повітових органів влади, джерела старообрядського походження, документи офіційної Російської Церкви). Опрацьовано Єпархіальні відомості Київської, Подільської та Волинської єпархій як джерело з історії проблеми, історико-археографічну діяльність, що заторкувала проблематику старообрядства Правобережної України. Доведено, що потенційна джерельна база відзначається високою репрезентативністю й дає змогу всебічно досліджувати історію старообрядства Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст. Водночас виділені інформаційні лакуни, проведено історико-археографічні експедиції в старообрядські поселення Правобережжя. Укладено тематичний каталог діловодних справ з історії старообрядства Правобережної України досліджуваного періоду, а також каталог старообрядських книг, що були в обігові на Правобережжі.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження у вигляді доповідей оприлюднювались на українських і російських конференціях: "Связи Куренёвских старообрядческих монастырей со старообрядческим миром" (Москва, травень 1997); "Источниковая база по истории Куреневского тримонастырья" (Москва, травень 1998); "Состояние веры у старообрядцев Южной Бессарабии (XIX - нач. XX вв.)" (Москва, листопад 2000); "Старообрядство України: питання історії і його сучасного стану" (Одеса, грудень 2000); "Старообрядчество Украины сегодня" (Москва, травень 2001); "Старообрядство в Україні (від початку поселення по сучасний час)" (Хмельницький, квітень 2002).

Публікації. Результати дослідження відображено в двох монографіях, п'яти статтях в фахових виданнях і одній у інформаційно-аналітичному журналі, трьох матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів (13 параграфів), висновків, додатків, списку використаних джерел і літератури - 543 позиції. Загальний обсяг дисертації складає 398 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність, стан наукової розробки теми, визначено хронологічні рамки, об'єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну та практичне значення дослідження.

Перший розділ - "Структура джерельної бази дослідження історії старообрядства Правобережної України кінця XVIII - початку XX ст." - складається з двох підрозділів. У першому з них досліджуються закономірності формування та ступінь збереження джерел з проблеми. З'ясовано, що згідно з класифікацією Л. Пушкарьова, джерельна база охоплює джерела писемні (документи й наративи), етнографічні й речові. Поява масиву світських документальних джерел - серцевини джерельної бази - розглянуто крізь призму специфіки зав'язаного на старообрядському питанні діловодства Російської імперії. Встановлено, що світський масив документальних джерел охоплює документацію: а) вищих та центральних органів влади; б) Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора; в) канцелярій київського, подільського та волинського губернаторів та ін. установ губернського рівня; г) повітових органів влади. З-поміж вищих та центральних органів влади, те чи інше відношення до державної політики щодо старовірів Правобережжя та до фіксації інформації про процеси, які відбувались в середовищі останніх, мали Сенат, Державна рада, Комітет міністрів, Рада міністрів, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство фінансів, Міністерство державних маєтностей, Секретний комітет у справах розколу, Особливий комітет, Третє відділення власної його імператорської величності канцелярії, Відомство "инославных" сповідань. Фундаментальне значення мало й те, що російська влада була засадничо зацікавлена у безперебійному надходженні якомога повнішої інформації, що й створило вихідні передумови для появи в фондах російської діловодної документації представницького корпусу джерел з проблеми.

У розділі з'ясовано: а) особливості діловодства щодо фіксації інформації про старообрядство Правобережжя та щодо її повноти; б) рух фондоутворення; в) сучасний стан первісних документальних зібрань зі ступенем збереження та нинішньою "архівною пропискою" включно. Встановлено, що хвиля втрат зачепила архівні фонди повітових установ та також фонди Канцелярії волинського губернатора та Волинського губернського правління.

Джерела, що вийшли з відомств Російської православної Церкви, представлені документами Канцелярії обер-прокурора Святійшого Синоду, єпархіальних консисторій та духовних правлінь Правобережжя. Докладний перелік відповідних архівних фондів світських та духовних установ з переліком діловодних справ, що торкаються старообрядства Правобережжя поданий в Додатку № 1.

Власне старообрядські джерела репрезентують матеріали старообрядських церковних соборів, Всеросійських з'їздів старовірів, старообрядські книги та рукописи, метричні книги, синодики. На жаль, корпус староообрядських джерел зазнав дуже значних втрат.

У другому параграфі проведено генеральну видову класифікацію джерел, а також групування документальних матеріалів за тематикою справ. Потреба в такому групуванні виникла внаслідок природного зосередження більшої частини документів в діловодних справах. Виділено 14 різновидів справ.

Другий розділ - "Діловодство світських органів влади" - складається з трьох підрозділів. У першому з них визначається інформативний потенціал матеріалів з діловодства вищих та центральних органів влади Російської імперії (відклалися у фондах РДІА, м. С.-Петербург та ДАРФ, м. Москва). Цей корпус хронологічно включає увесь період дослідження й охоплює такі різновиди документації: укази, статути (устави), циркуляри, відношення, а також діловодні справи, сформовані на підставі документів, що надійшли з місць. При цьому з'ясовано, що не всі укази, що торкалися старообрядства, увійшли до ПСЗ. Частина з них публікувалася тільки в тематичних збірниках "Собрание постановлений по части раскола" (СПб., 1858), "Сборник законов о расколе" (М., 1881), "Сборник законов о расколе и сектантах" (СПб., 1899). У фондах Секретного комітету МВС (РДІА. Ф. 1473) вдалося виявити призначений для внутрішнього користування рукописний збірник "Обзор мероприятий Министерства внутренних дел по расколу с 1802 по 1881 гг.", який крім оприлюднених містить низку неоприлюднених указів. Зрештою, встановлено існування указів, які не увійшли в жоден збірник, але мали нормативну дію. Згадки про чотири таких укази (1842, 1843, 1867 рр.), виявлених у діловодних справах чи публікаціях у "Подольских епархиальных ведомостях" з приводу закриття Чорнобильського Пустинно-Нікольського та Куренівських (Нікольського, Успінського) монастирів. Ситуація з указами вже сама по собі є важливим свідченням про політику центру зі старообрядського питання. Загалом корпус указів нараховує більше 200 позицій за 1793-1917 рр. і охоплює укази рамкові для старообрядства імперії загалом, інших неукраїнських регіонів, укази, що стосувались старообрядства в Україні, й укази, що стосувались Правобережжя зокрема.

Крім указів, правове поле життєдіяльності старовірів імперії формували циркуляри МВС та МФ й статути (устави); податковий, становий, цивільний, цивільного та карного судочинства, ремесловий, паспортного режиму та втікачів тощо. Усі статути видрукувані в "Своде законов Российской империи". Залучений до дослідження масив циркулярів охоплює документи, видрукувані в "Собраниях постановлений по части раскола", та виявлені в фонді Канцелярії київського генерал-губернатора (ЦДІАК України). Власне адресатами циркулярів були канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора та відповідних губернаторів. Ще один важливий комплекс діловодної документації вищих і центральних та місцевих органів влади - це: а) справи, які розглядалися на місцевому рівні і досягли центра; б) справи, що сформувалися безпосередньо в Петербурзі. Продуцентами справ були Секретний комітет у справах розколу, Департамент загальних справ МВС, канцелярії генерал-губернатора та губернаторів на місцях та інші вищі, центральні та місцеві органи влади. За тематичною ознакою можна виділити такі різновиди справ: справи про старообрядські храми, молитовні будинки та каплиці - 71 одиниця; справи, що стосуються правового становища старообрядства загалом і регіонального зокрема - 42; про старообрядські монастирі і скити - 42; про утиски та переслідування старообрядства - 34; про переселення старообрядців - 12; стосовно правопорушень старообрядців - 8; про перехід з "православ'я" в "розкол" - 8; про старообрядське священство та переслідування його - 8; про господарську діяльність старообрядців - 6; про перехід з "розколу" в "православ'я" - 2; статистичні джерела - 39; інші (збірні) - 4. З'ясовано структуру справ, їхні хронологію, тематику, територіальне представлення, інформативний потенціал. Генерально такі справи мають розглядатися і розглядалися автором в нерозривній єдності з аналогічним за своєю природою комплексом документів місцевих органів влади.

У другому параграфі досліджено діловодство канцелярій згаданого генерал-губернатора та цивільних губернаторів, губернських правлінь, казенних палат, статистичних комітетів, яке репрезентоване двома масивами: а) статистичні джерела (щорічні звіти генерал-губернатора та цивільних губернаторів, "всепідданійші донесення" (1827-1837), щорічні відомості про старобрядців губернії (з 1826 р.), щорічні відомості про підозрілих осіб губернії, щопіврічні списки ченців та черниць старообрядських монастирів (60-80-ті рр. XIX ст.), матеріали ревізій ("ревизские сказки"); б) поточна документація. Остання група джерел згрупована по окремим діловодним справам, які можна поділити на наступні види: статистичні джерела - 755 одиниць; про утиски та переслідування старовірів - 108; про правове становище старовірів - 94; про монастирі та скити - 47; про старообрядські храми, каплиці та молитовні - 46; про правопорушення старообрядців - 40; справи стосовно господарської діяльності - 40; про перехід з "православ'я" в "розкол" - 23; про старообрядське священство та його переслідування - 13; про переселення старовірів - 12; про освіту та навчання - 11; про перехід з "розколу" в "православ'я" - 9; про книги та типографії старообрядців - 5; інші - 15. Серед різновидів джерел маємо виписки з законів, відношення, виписки з відношень, представлення, донесення, доповіді, доповідні записки, виписки з протоколів, рапорти, прохання (прошения), клопотання.

У цілому добре збереження комплекту діловодства відповідних канцелярій (і не тільки звітної документації), а також висока територіальна репрезентативність справ робить комплекс джерел надзвичайно цінним для дослідження широкого спектру проблем, пов'язаних з функціонуванням старообрядського середовища на Правобережній Україні.

У третьому параграфі досліджується діловодство пов'язане з старообрядським питанням повітового рівня. Саме джерела цієї групи зазнали найбільших втрат. З'ясовано, що серед збереженого масиву найбільше представництво мають справи про господарську діяльність старовірів - 300 одиниць; статистичні джерела - 127; про правопорушення старовірів - 21; про утиски та переслідування - 7; правове становище - 6; про старообрядські монастирі та скити - 4; про храми, каплиці та молитовні - 1; про освіту та навчання - 1; інші - 8. З-поміж різновидів джерел наявні: щорічні відомості, списки старообрядських ченців і черниць, рапорти, донесення, доповідні записки, звернення, клопотання, відомості, протоколи. Документи повітового рівня суттєво доповнюють інформацію діловодства губернських органів влади, а повітова звітна документація слугує також для перевірки достовірності зведених губернських звітів.

У двох підрозділах третього розділу - "Документальні джерела Російської православної Церкви". "Єпархіальні відомості" - з'ясовується інформативний потенціал діловодства офіційної Церкви, а також періодика відповідного походження. Діловодство представлене звітами оберпрокурора Святійшого Синоду, постановами Святійшого Синоду, документами духовних консисторій та правлінь. "Всепідданійші звіти" (РДІА. Ф. 797, оп. 97) охоплюють 1828-1897рр. і частково видані. Форма звітів періодично змінювалася, і зокрема в частині що торкалася старообрядського питання (найсуттєвіше після подій пов'язаних з Окружним посланням 1862 р.). Так само змінювався й інформативний потенціал. Переважно інформація звітів стосується кількості старовірів по територіях, числа осіб, які перейшли в "розкол" і навпаки. Співставлення свідчень звітів обер-прокурорів з світською документацію аналогічного характеру засвідчує незначні розбіжності.

За діловодним походженням вміст фондів місцевих духовних установ можна розділити на дві групи: документи, що надійшли від зовнішніх (як духовних, так і світських) чиновників та властиво документи місцевих органів духовної влади. До останньої групи джерел належать: протоколи, рапорти (київських митрополитів, духовних правлінь, священиків, благочинних) відношення митрополитів до генерал-губернатора та цивільних губернаторів, донесення, звернення, клопотання. Тематична класифікація джерел місцевих органів влади практично ідентична класифікації джерел світських органів влади. При цьому фонди найнижчої організованої інституції єпархіального правління - місцевих духовних правлінь, збереглися надзвичайно фрагментарно. Попри те, що духовні правління існували у кожному повіті до 60-х рр. XIX ст., до нашого часу дійшло лише декілька фондів, власне: Вінницького духовного правління, Літинського духовного правління та Балтського духовного правління.

Періодика представлена "Киевскими епархиальными ведомостями" (вид. з 1861 р.), "Подольскими епархиальными ведомостями" (вид. з 1862 р.) та, частково, "Волынскими епархиальными ведомостями" (вид. з 1867 р.). Мета звернення зазначених часописів до старообрядської тематики лежала в площині протистояння з старообрядським світом. Найхарактернішими є такі різновиди публікацій: розпорядження Святійшого Синоду стосовно старовірів; записки інформаційного змісту з повідомленням про біжучі події з життя старообрядства в державі і за кордоном; нотатки про місцеве старообрядське священство та єпископат. Інформативний потенціал зазначених джерел обмежений тематично, а "Волынские..." взагалі не містять жодної публікації з проблематики. Однак, суттєве значення мають публікації зі старообрядської тематики в "Киевских..." та "Подольских...". По-перше, ці публікації відбивають сприйняття старообрядського світу Правобережжя представниками середньої та нижчої ланок офіційної Церкви. По-друге, у статтях міститься чимало цінних спостережень зі старообрядського життя та історії старообрядства регіону в цілому. Попри фрагментарність, хронологічну нерепрезентативність, нерідко недостовірність "Епархиальных ведомостей" без них актуалізована джерельна база дослідження проблеми чимало вратила б. джерельна база старообрядське правобережжя

У двох параграфах четвертого розділу - "Джерела старообрядського походження" - проаналізовано джерела продуковані самими старообрядцями. Вони репрезентовані лише періодикою й матеріалами старообрядських соборів (освящених та мирових) і з'їздів. Доля первісних комплектів матеріалів відомих на сьогодні 19-ти соборів за 1898-1913 рр. невідома. Натомість постанови освященних соборів видані. Документи освященних соборів - є надзвичайно цінним джерелом до історії внутрішньо-церковного життя старообрядців, у тому числі старообрядців Правобережної України. Насамперед вони містять достовірну інформацію стосовно історії церковної ієрархії старообрядців регіону в кінці XIX - на початку XX ст., дозволяють встановити кількість, територіальні межі і хронологію утворення єпархій Правобережжя, персональний склад єпископів.

Матеріали мирових соборів за участю старообрядців Правобережжя теж зазнали втрат. На сьогодні відомі лише протоколи 3-х соборів (1906, (1); 1907, (2)). Ці джерела відбивають специфіку старообрядського життя Правобережної України початку XX ст., роль в ньому (житті) купецтва, ступінь активності старообрядців різних регіонів, стосунки окружників з неокружниками.

З 1900 по 1917 рр. відбулося 19 старообрядських з'їздів. Матеріали перших п'яти з'їздів опубліковані в 1905 р. в журналі "Старообрядческий вестник". Матеріали шостого, дев'ятого, десятого та тринадцятого з'їздів вийшли окремими збірками. Однак нічого остаточного не можна сказати з приводу ступеня повноти публікації матеріалів. Друкувалися наступні різновиди матеріалів: доповіді на з'їздах, звіти з різних питань, рішення з'їздів. Матеріали з'їздів мають непересічне значення для дослідження історії Білокриницької церковної ієрархії, внутрішньо-конфесійної боротьби окружників з неокружниками, реґіональної (правобережної) полеміки навколо Окружного послання, ролі старообрядського купецтва у цій полеміці.

Ще одним різновидом власне старообрядських джерел є старообрядська періодика. Своєї періодики старовіри Правобережжя не видавали. Існували лише загальноросійські періодичні старообрядські видання "Старообрядческий вестник" (1905-1906 рр.), "Церковь" (під різними назвами з 1905 по 1918 рр.). Інформації, дотичної безпосередньо історії старообрядства Правобережжя в часописах небагато. Стосується вона біжучих моментів. На сторінках часопису представлено декілька змістовних статей, що заторкували життєдіяльність старообрядців Правобережжя.

У першому підрозділі п'ятого розділу - "Матеріали історико-археографічних експедицій"- проаналізовано програми нездійснених експедицій XIX - початку XX ст. (І. Ліпранді, М. Надєждіна, В. Бонч-Бруєвича), методику та наслідки експедицій в старообрядські поселення Правобережжя, проведені в 70-90-х рр. XX ст. петербурзькими та московськими науковцями. Знахідки петербурзьких експедицій заклали основи формування Білокриницького зібрання Бібліотеки РАН, до складу якого увійшли й старообрядські книги та рукописи з Правобережжя (70 одиниць).

У 1974-1987 рр. Проводилося 8 комплексних експедицій МДУ. У підсумку було виявлено 1979 книг, (ХVІ-ХХ ст.) 348 рукописів (ХVІІ-ХХ ст.). Загалом зареєстровано книг та рукописів 2327. Частина знахідок увійшла до каталогів "Кириллические издания... XVI - 1641 год" (М., 2000) та "Славяно-русские рукописи ХIV-ХVII веков Научной библиотеки МГУ" (М., 1986). Польові археографічні дослідження принесли помітні зрушення у вивченні старообрядства, накопичили багатий джерельний матеріал, перш за все той, який стосується вивчення історії культури старообрядства в т. ч. й Правобережної України. У 1971-1990 рр. проводилось 7 експедицій петербурзькими науковцями (Бібліотека РАН). Загалом ідентифіковано 79 рукописів, отриманих на Правобережжі.

У другому параграфі оприлюднені результати низки історико-археографічних експедицій 1998-2002 рр., проведених автором цієї дисертації на Поділлі, Київщині та Волині. Виявлено 271 старо- обрядську книгу. Виявлений в процесі археографічних експедицій 1970-1990-х рр. комплекс старообрядських книг та рукописів має незаперечний дослідницький інтерес і потребує окремого ґрунтовного дослідження.

ВИСНОВКИ