Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект

Північна зона. Північна зона охоплює Волинь, Правобережне та Лівобережне Полісся, Північ Галичини, де, за В.Д.Дяченком, локалізується кілька соматологічних варіантів, а саме: волинський, поліський, валдайський, або деснянський, та ільменсько-дніпровський.

Волинський варіант представлений серед людності Волинської області, Півдня Рівненщини, Півночі Львівщини та Тернопільщини, якій властиве відносно масивне надбрів'я, значний нахил чола, низьке і широке обличчя, чітко окреслений ніс з високим переніссям, середнім зростом, помірною пігментацією волосся та очей, середнім розвитком третинного волосяного покриву тощо. Поліський варіант, який охоплює Північ Житомирщини та Рівненщини, характеризується яскраво вираженою брахікефалією, найнижчим в Україні і водночас широким обличчям з доволі масивним надбрів'ям, досить темним кольором очей і відносно світлим - волосся, середнім зростом. Відзначалось, що на Волині і Правобережному Поліссі збереглися архаїчні протоєвропейські риси (Ф.Вовк, Р.Єндик, В.Д.Дяченко). Деснянський варіант, поширений в північних районах Чернігівщини та Київщини, характеризується невисоким зростом, брахікефалією, середніми розмірами голови та обличчя і досить світлим кольором волосся (лише 35 - 40% темноволосих) і очей (половина яснооких і лише 3% темнооких). Ще світлішою пігментацією очей (55 - 60 % світлих відтінків) і волосся характеризуються українці Ріпкинського р-ну Чернігівщини, які відносяться до ільменсько-дніпровського типу.

Попри локальні відмінності, українці північної смуги за певними соматологічними характеристиками (відносно широке і невисоке обличчя, помірний розвиток третинного волосяного покриву, світліший колір волосся і очей) тяжіють до білорусів, росіян верхів'їв Західної Двіни, Дніпра та Волги, східних литовців, східних латишів та південних естонців - носіїв так званого "валдайсько-верхньодніпровського" комплексу, в основі якого лежить давній балтський, а частково - й фінський субстрат.

В північній зоні України знаходяться ареали поліського грацильного і частково - північно-західного одонтологічного комплексів. Прикметно, що саме тут збереглись "класичні" різновиди середньоєвропейського типу, який вважається "антропологічним еквівалентом" балто-слов'янської єдності, що мала місце в минулому. Зазначалось, що вони є реліктами неолітичних комплексів Півдня Східної Європи. Територія північної зони майже повністю збігається з ареалом північного дерматогліфічного комплексу, який знаходить аналогії серед білорусів басейну Прип'яті та росіян Північного Заходу і Півночі європейської частини Російської Федерації. Про наявність північних зв'язків людності Українського Полісся свідчать також гематологічні дані (Є.І.Данілова, Р.У.Старовойтова).

Центральна антропологічна зона України охоплює майже всю Середню Наддніпрянщину, більшу частину Поділля і Слобожанщини, де, за даними В.Д.Дяченка, поширений центральноукраїнський тип, властивий більшості українців. Сільські жителі окреслених регіонів характеризуються високим зростом, брахікефалією, відносно широким і помірно високим обличчям; переважанням прямої форми носа, яка складає 79 %; досить темним кольором очей і, особливо, волосся, темні відтінки яких становлять близько 50 %, помірний розвиток третинного волосяного покриву. Наведений комплекс ознак займає проміжне положення між крайніми морфологічними варіантами, зосередженими в північних, західних та південних областях України, що пов'язано з наслідками давніх етногенетичних процесів і змішуванням вихідців із різних куточків історичних українських земель в добу середньовіччя. У деяких районах Середньої Наддніпрянщини простежується наявність незначної монголоїдної домішки (тенденція до сплощення обличчя і поперечної спинки носа, помітніший розвиток складки верхньої повіки, підвищення дельтового індекса тощо), походження якої пов'язано з впливом тюркомовних кочівників давньоруського часу і більш пізнього кримсько-татарського компонента. Перше передусім стосується Поросся, де в ХІІ ст. існував союз Чорних Клобуків, які знаходились на службі у київських князів; друге - Лівобережного Подніпров'я, куди, за свідченням писемних джерел, в добу пізнього середньовіччя масово переселялись великі групи кримських татар. У центральній зоні, ареал якої майже повністю збігається з виділеною Є.І.Даніловою центральноукраїнською гематологічною областю, присутній також південноєвропеоїдний компонент, з яким пов'язані посилення пігментації волосся і очей і інтенсивніший розвиток третинного волосяного покриву в деяких регіонах Дніпровського Лівобережжя. Наявність даного компонента засвідчена й одонтологічними і дерматогліфічними даними. Так, майже третина вибірок Середньої Надніпрянщини (Південна Київщина, Східне Поділля, Південно-Західна Полтавщина належать до південного дерматогліфічного комплексу України, що склався на південноєвропеоїдній основі.

Західна антропологічна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Захід Буковини. За даними соматології, тут виокремлюються два локальні варіанти: східний та західний. Людність східної частини Українських Карпат, надто гуцули Закарпаття і Північної Буковини, характеризується рисами, властивими носіям "динарських" варіантів, а саме: яскраво виражена брахікефалія, вузьке і високе обличчя, дуже темне волосся, найвищий в Україні відсоток темних очей і опуклих спинок носа тощо. Крім того, їй властивий невисокий зріст. Наведений комплекс ознак (за винятком зросту) широко представлений на Балканах і суміжних з ними територіях серед чорногорців, сербів, боснійців, північно-західних румунів, південно-західних словаків, окремих груп греків і угорців. На Північному Заході Українських Карпат спостерігається деяке ослаблення брахікефалії, збільшення ширини обличчя, переважання прямої форми спинки носа. Що стосується кольору волосся і очей, то тут трапляються як дуже темнопігментовані, так і світлопігментовані варіанти. Схожий комплекс ознак часто зустрічається серед поляків і етнічних груп басейну Верхнього і Середнього Дунаю: словенців, хорватів, німців, австрійців, що й дало підстави В.Д.Дяченку (1992) назвати його "дунайським". Територія західної антропологічної зони відповідає ареалу карпатського одонтологічного комплексу, який за рівнем редукції зубів ухиляється від сумарної української вибірки в напрямі південного грацильного типу, поширеного на Балканському півострові і в суміжних регіонах. Південно-західні зв'язки українців Карпат засвідчують також дані дерматогліфіки та гематології. Так, за даними Є.І.Данилової, українці карпатської зони характеризуються найсвоєріднішим у Східній Європі поєданням гематологічних характеристик, за якими вони близькі до молдаван, болгарів, словаків, сербів тощо.

На думку В.Д.Дяченка і Т.І.Алексєєвої, в антропологічному складі українців Карпат і Північної Буковини простежується вплив давнього фракійського компоненту, наявність якого виявляється у відносно темній пігментації волосся та очей, інтенсивному розвиткові третинного волосяного покриву та переважанні опуклих спинок носа над угнутими. Певною мірою на це вказує також схожість одонтологічних характеристик дунайсько-дністровського варіанта черняхівської культури і карпатського комплексу сучасної людності України. Однак остаточному розв'язанню цього питання перешкоджає обмеженість палеоантропологічних даних.

Південна антропологічна зона. Південна антропологічна зона України охоплює значну частину Буковини, Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я, де В.Д.Дяченко на підставі соматологічних даних виділяв прутський і нижньодніпровськой соматологічні варіанти.

Прутський варіант, представлений серед українців східних районів Чернівецької обл. і Північної Молдови, характеризується високим зростом, темною пігментацією волосся і очей, меньш округлою формою голови (головний покажчик 81,5), видовженим обличчям, чітким випинанням носа, переважанням опуклих форм спинки носа над увігнутими, розвиненим третинним волосяним покривом. Схожий комплекс ознак властивий також суміжним групам румунів.

Нижньодніпровський варіант відзначається високим зростом, темним кольором волосся і очей, нижчим, ніж в більшості регіонів України, покажчиком голови (82,2%), розвиненим третинним волосяним покривом. За цими ознаками він близький до прутського варіанта, відрізняючись від нього трохи ширшим і нижчим обличчям і меншим відсотком опуклих спинок носа. Переважання в Нижньому Подніпров'ї темної пігментації волосся і очей і інтенсивний розвиток третинного волосяного покриву вказують на посилення впливу південноєвропеоїдного компонента, засвідченого також даними одонтології, дерматогліфіки та гематології. Крім того, тут фіксуються й сліди незначного монголоїдного компонента. За даними гематології, до українців південної зони близьке населення Ставропольського та Краснодарського краю Російської Федерації (Данилова, 1971), значна частина якого є нащадками запорізьких козаків.

Попри наявність окремих зон, антропологічна диференціація українців має помірний характер. Загалом пересічному українцю властивий відносно високий зріст, брахікефалія, доволі темний колір очей та волосся, відносно широке і невисоке обличчя з середнім горизонтальним профілюванням, переважанням прямої спинки носа. Наведене поєднання ознак зустрічається в усіх без винятку антропологічних зонах України.

У другому підрозділі "Статистична оцінка реальності локальних антропологічних варіантів на території України і співвідношення соматологічних, одонтологічних та дерматогліфічних даних" наведено результати статистичної обробки матеріалів Української антропологічної експедиції методом міжгрупового канонічного аналізу, проведеного В.Є.Дерябіним, який підтвердив правомірність виділення на території України чотирьох антропологічних зон. Найбільш відокремлене положення серед них, з урахуванням величин двох канонічних змінних, займає західна зона.

За підсумками кореляційного аналізу, проведеного автором методом рангової кореляції, встановлена певна узгодженість мінливості ознак трьох морфологічних систем на території України, яка відображає тенденцію до антропологічної диференціації українців по лінії "північ" - "захід" і “північ” - "південь".

Третій підрозділ "Місце українців на антропологічій карті Східної Єропи" присвячено загальній антропологічній характеристиці українського народу на фоні інших етнічних груп Східної Європи. Зазначалось, що в середній смузі цього регіону - "поясі шатенів", за класифікацією М.М.Чебоксарова, розповсюджені різноманітні антропологічні варіанти, які відносяться до т.з. атланто-чорноморської групи антропологічних типів. Північне положення в межах цієї групи займає світлопігментований валдайсько-верхньодніпровський комплекс, поширений серед литовців, білорусів, росіян; південне - темнопігменований, відносно довгоголовий "понтійський", розповсюджений серед гагаузів, болгарів, частини молдаван, адигейців. Проміжне положення між ними якраз і займають українці північної, центральної та південної зон, північні групи яких тяжіють до валдайсько-верхньодніпровського, а південні - понтійського антропологічних типів. Що ж до людності західної зони, то за своїми морфологічними характеристиками вона ухиляється в напрямі "альпійських" і "динарських" антропологічних варіантів, властивих етнічним групам Центральної та Південної Європи.

За традиційною класифікацією, на Північному Заході Східної Європи поширена атланто-балтійська та біломорсько-балтійська, в центральній смузі - середньоєвропейська мала раса, яка на півдні межує з балкано-кавказькою та індо-середземноморською (М.М.Чебоксаров). За Т.І.Алексєєвою (1973, 1999), риси останньої притаманні українцям.

Проведений в дисертації аналіз показав, що ареал середньоєвропейської раси загалом відповідає "поясу шатенів", куди входять всі антропологічні зони України. З цього логічно випливає, що антропологічні особливості українців (високий зріст, брахікефалія, доволі темна барва волосся і трохи світліша - очей) склались на основі середньоєвропейського субстрату, який поглинув істотний південноєвропеоїдний компонент, що має як південно-східне, так і південно-західне походження. Займаючи проміжне положення між північними та південними європеоїдами, українці як представники дніпровсько-карпатської групи популяцій більшою мірою тяжіють до останніх.

Суттєвим аргументом на користь цієї тези є дані одонтології, що свідчать про належність обстежених українських вибірок до середньоєвропейського одонтологічного типу, численні різновиди якого розповсюджені в середній смузі Східної Європи. Що ж до частки грацильного компонента в західній, південній і навіть центральній антропологічних зонах України, то за своїм масштабом вона значно поступається "мірі грацильності" носіїв південноєвропеоїдних одонтологічних варіантів, наприклад, азербайджанців - типових представників індо-середземноморського "пучка популяцій", чи, за традиційною термінологією, раси. Висновок про належність українців до південного варіанта середньоєвропейської малої раси підтверджують також дані дерматогліфіки та гематології.

В шостому розділі "Основні етапи антропологічної історії давнього та середньовічного населення України", що включає три підрозділи, йдеться про основні напрями етногенетичних процесів на теренах України за даними антропології. У першому підрозділі "Первісна доба (верхній палеоліт - епоха бронзи" йдеться про найдавніші витоки цих процесів. Вказується, що в добу верхнього палеоліту антропологічний склад неоантропів Східної Європи був досить строкатим, що пояснюється поліморфізмом їхнього фізичного типу і міграціями первісних колективів. У мезолітичну епоху на території України мешкали представники трьох антропологічних типів (давньосередземноморського, протоєвропейського та змішаного), що опосередковано свідчить про неоднорідність етнічного складу племен даної історичної епохи. В дисертації обґрунтовується думка, згідно з якою найдавніші витоки фізичних рис праслов'ян пов'язані з широколицими племенами "вісло-дніпровського" блоку культур дніпро-донецької спільності неолітичної доби, виділеного Д.Я.Телегіним. Відзначалось, що впродовж енеолітичної доби на території України були розповсюджені носії грацильних вузьколицих і масивних протоєвропейських типів, які активно взаємодіяли між собою, внаслідок чого утворювались змішані варіанти. Показано, що в епоху бронзи тут відбувались складні етногенетичні процеси за участю представників різних за походженням антропологічних типів, які належали до кількох етнічних масивів Східної Європи, а саме: індоаріїв та індоіранців, праслов'ян, фракійців, протобалтів, фіноугрів, котрі остаточно сформувались в наступні історичні епохи.

У другому підрозділі "Скіфо-античний період (І тис. до н.е. - І пол. І тис. н.е.)” висвітлюються антропологічні аспекти етнічних процесів у середовищі населення України скіфського часу, сарматської і черняхівської культур. Аналіз краніологічних і одонтологічних джерел показав, що в антропологічному складі племен скіфської культури, які належали до типових представників європеоїдної раси, доволі чітко виокремлюється два морфологічних варіанти, степовий і лісостеповий, котрі відрізняються між собою за основними пропорціями мозкового і лицевого черепа і провідними маркерами зубної ситеми. Ці відмінності мають глибоке історичне підґрунтя. Степовий варіант сформувався на основі субстрату населення зрубної культури, лісостеповий, як з'ясувала С.І.Єфімова (2000), має аналогії з племенами тшинецько-комарівської культури доби пізньої бронзи. За даними краніології та одонтології, в басейні Дністра простежуються контакти між скіфськими і фракійськими племенами. Що ж до антропологічних особливостей сарматських племен, то вони характеризувались європеоїдними рисами з легкою домішкою ознак "східного" походження. За основними краніологічними і одонтологічними характеристиками вони близькі до сарматів Поволжя, Південної Башкирії, Приаралля тощо. Зазначалось, що населення черняхівської культури загалом характеризувалось доліхомезокранією, високою черепною коробкою, помірно розвинутим рельєфом, вузьким обличчям, чітко окресленим носом, однак між окремими територіальними групами простежуються певні відмінності. У північно-західній частині ареалу черняхівської культури (верхня та середня течії Дністра, верхів'я Західного Бугу) намічається відносно масивний доліхокранний тип з низьким і вузьким обличчям, який, за даними С.І.Єфімової, знаходить аналогії з синхронними серіями Центральної, Північно - Західної і Південно-Східної Литви. У межиріччі Пруту і Дністра були поширені риси грацильного мезодоліхокранного типа з невеликими абсолютними розмірами черепної кришки, вузьким і низьким обличчям, за якими він близький до збірної фракійської серії VІІ-V ст. до н.е. з території Румунії та Угорщини. У південній і південно-східній частині ареалу черняхівських пам'яток (Північне Причорномор'я) виокремлюються два краніологічних комплекси: мезокранний, середньошироколиций з відносно високими орбітами і середньопрофільованим обличчям і більш широколиций, мезобрахікранний варіант, який знаходить аналогії серед пізньосарматських серій. Ще один комплекс властивий краніологічним серіям черняхівської культури із могильників на території Румунії та Косанівського некрополя на Середньому Дністрі. За великими розмірами черепної кришки він тяжіє до груп північноєвропеоїдного походження. Наявність локальних відмінностей засвідчують також одонтологічні дані, які дають підстави для виділення на території України та Молдови трьох регіональних комплексів черняхівської культури, а саме: подніпровського, лівобережного та дунайсько-дністровського. Загалом за підсумками краніологічного і одонтологічного аналізу фізичний тип носіїв черняхівської культури склався на основі скіфського, фракійського і сарматського субстрату. Перший переважає в більшості регіонів України, другий - в Прутсько-Дністровському межиріччі, третій у вигляді компонента представлений в Північному Причорномор'ї, в межиріччі Пруту і Дністра, в Дніпровському Лівобережжі тощо. Крім того, в похованнях із західною орієнтацією з території Західної України простежується наявність слов'янського морфологічного компонента (Т.О.Рудич). Що ж стосується готів, то вони не відіграли істотної ролі у формуванні антропологічного складу населення черняхівської культури. Частково невираженість готського компоненту серед похованих в черняхівських некрополях можна пояснити тим, що а) за своєю чисельністю готи й інші германські племена, безумовно, значно поступались місцевій людності, яка успадкувала морфологічні риси своїх попередників; б) серед германських племен був широко розповсюджений обряд кремації небіжчиків, що значно обмежує можливості антропологічного аналізу.

Третій підрозділ "Доба середньовіччя" присвячено аналізу антропологічних особливостей племен салтівської культури і населення Київської Русі. Зазначалось, що серед салтівських племен чітко виокремлюються два морфологічних типи, а саме: доліхомезокранний, середньошироколиций, з гарно профільованим обличчям, різким випинанням носа, своєрідним європеоїдним комплексом морфології зубів ("салтівський") і брахікранний із відносно широким, дещо сплощеним обличчям, помірно виступаючим носом, з високими частотами "східних" одонтологічних ознак ("зливкінський"). Перший з них пов'язаний з аланами, другий - протоболгарами Східної Європи.

У дисертації вказувалось, що в антропологічному складі давньоруської людності України виділяються 4 морфологічні варіанти, а саме: мезодоліхокранний, з середніми розмірами обличчя, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа, що переважав в Середній Наддніпрянщині; доліхокранний середньолиций, представлений в Дніпровському Лівобережжі; мезокефальний високоголовий і відносно широколиций, розповсюджений на Волині і Правобережному Поліссі; мезокранний з середніми розмірами лицевого відділу, значним горизонтальним профілюванням обличчя, високим переніссям, поширений в Середньому Подністров'ї. Неоднорідність фізичного типу давньоруської людності пояснюється тим, що вона значною мірою успадкувала антропологічні характеристики давнього населення України. Відзначалось, що відносна широколицість як одна з визначальних рис слов'ян в найбільш виразній формі простежується серед північно-західних груп давньоруської людності України - нащадків літописних древлян і волинян. За цією і деякими іншими ознаками (зокрема, великими розмірами черепа) вони схожі з мазовшанами, західними кривичами, а також середньовічними балтськими племенами: латгалами, земгалами, ятвягами та ін. Всі ці групи відносяться до кола масивних північних європеоїдів. Широколиці варіанти були властиві також давньоруській людності Північної Буковини і Прутсько-Дністровського межиріччя, де мешкали нащадки південно-західної групи літописних племен - тиверців і уличів. За висновками М.С.Великанової, ці регіони заселялись вихідцями з північніших областей східнослов'янського ареалу. Що ж до фізичних особливостей людності Середньої Наддніпрянщини - нащадків літописних полян, то вони склались в процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів - грацильного черняхівського та масивнішого, носієм якого, очевидно, були племена празько-корчакської культури. Черняхівський компонент істотно вплинув також на формування антропологічних особливостей давньоруської людності Лівобережжя - нащадків літописних сіверян та південних полян. Крім того, тут простежується вплив салтівського (аланського) компонента.

У дисертації також порушувалось питання про роль монголоїдного і північногерманського (варязького) компоненту в антропологічній історії Київської Русі. Зазначалось, що в давньоруських могильниках Середньої Наддніпрянщини (переважно в Пороссі) виявлено черепи з монголоїдними рисами. Присутність норманського компоненту зафіксована в краніологічній серії із Шестовицького некрополя поблизу Чернігова.

Загалом, антропологічний склад населення південноруських земель утворився в результаті взаємодії багатьох морфологічних компонентів як слов'янського, так, частково, і неслов'янського походження.

Відомо, що деякі російські вчені ХІХ - початку ХХ ст. вслід за істориком М.Погодіним намагались довести відсутність антропологічної спадкоємності між середньовічною та сучасною людністю України. Це не знайшло підтвердження за підсумками проведеного дослідження. Наведені в дисертації дані показують, що, за даними краніології і одонтології, в Середній Наддніпрянщині впродовж останніх тисячоліть простежуються риси близьких морфологічних варіантів. За даними одонтології, глибока лінія антропологічної спадкоємності (від черняхівської культури до сучасного населення) простежується також в карпатській зоні. Архаїчні соматологічні і одонтологічні варіанти збереглися на Правобережному Поліссі.

ВИСНОВКИ

За підсумками проведеного дослідження зібрано, систематизовано і проаналізовано великі за обсягом дані з антропології українського народу і давнього населення України, що дозволило: а) розробити концепцію антропологічного складу українського народу на основі широкого комплексу расово-діагностичних маркерів: соматологічних, одонтологічних, дерматогліфічних; б) з'ясувати співвідношення різних категорій ознак і виокремити на території України регіональні антропологічні варіанти (зони), що склались історично в процесі формування антропологічного складу українського народу; в) простежити основні напрями етногенетичних процесів на території України за даними антропології від найдавніших часів до доби пізнього середньовіччя;

г) висвітлити питання про ступінь антропологічної спадкоємності давньої та сучасної людності України. Основні наукові результати проведеного дослідження, які виносяться на захист, можна сформулювати таким чином:

1) Аналіз варіацій одонтологічних ознак серед сучасної української людності показує, що вони не виходять за межі, властиві типовим представникам великої європеоїдної раси. У залежності від особливостей географічного розподілу провідних маркерів даної системи на теренах України виокремлюється кілька територіальних варіантів (комплексів), а саме: північно-західний матуризований, поширений в деяких регіонах Правобережного Полісся і Середньої Наддніпрянщини; північний грацильний, представлений у Київському і Житомирському Поліссі; карпатський, який охоплює Прикарпаття, гірські райони Карпат, Закарпаття та Буковину, і південно-східний грацильний, що він локалізується на Півдні Київщини і на Лівобережжі. Кожен із цих комплексів, знаходить аналогії серед інших етнічних груп Центральносхідної Європи.

а) Попри наявність локальних відмінностей, антрополого-одонтологічні характеристики українського народу склались на спільній основі. Намічені комплекси слід розглядати як варіанти одного й того ж одонтологічного типу - середньоєвропейського. За даними палеоантропології, він має глибоке історичне коріння на території України, сягаючи щонайменше неолітичної доби. Середньоєвропейський тип був представлений також серед населення доби енеоліту, бронзи, раннього залізного віку, черняхівської культури, Київської Русі. Саме його носії відіграли вирішальну роль у формуванні антрополого-одонтологічних особливостей українського народу. Найбільш архаїчні "середньоєвропейські" варіанти нині збереглися на Півночі Правобережного Полісся.

б) Відмінності між наміченими територіальними одонтологічними комплексами українців склались в процесі взаємодії середньоєвропейського типу з іншими європеоїдними типами, здавна поширеними в Євразії - південним і північним грацильним. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграли носії південноєвропеоїдного грацильного компонента, які з'явились на теренах України принаймні за енеолітичної доби. Надалі вони були присутні тут і за доби бронзи, і в ранньому залізному віці, і в І - на поч. ІІ тис. н.е. Наявність даного компонента простежується в більшості історико-географічних регіонів України, за винятком Полісся. У Київському і Чернігівському Поліссі відзначена також домішка північного грацильного типу, яка загалом має незначний характер.

2) Дерматогліфічні ознаки українців варіюють в межах, притаманних представникам європеоїдних антропологічних варіантів. У географічному розподілі деяких провідних характеристик даної антропологічної системи простежуються доволі чітко виражені закономірності, що дає підстави виділити три регіональні варіанти (комплекси), а саме: північний, центральний і південний.

а) Північний комплекс, який охоплює більшість населення Волині, Правобережного і Лівобережного Полісся, характеризується своєрідним поєднанням провідних дерматогліфічних характеристик, яке засвідчує наявність в даних регіонах України північноєвропеоїдного антропологічного компонента. Центральний комплекс, поширений в Середній Наддніпрянщині, на Півдні Волині й в Галичині, склався на основі "середньоєвропейського" субстрату. Південний комплекс, розповсюджений в окремих районах правобережжя Середньої Наддніпрянщини, степовій зоні України і в Карпатах, характеризується наявністю певної південноєвропеоїдної домішки. Крім того, тут простежується незначний вплив "східного" (монголоїдного) компоненту.

б) Відмінності регіональних дерматогліфічних комплексів українського народу мають помірний характер, відображаючи "відтінки" одного антропологічного типу.

3) Порівняння соматологічних, одонтологічних і дерматогліфічних даних показує, що вони добре узгоджуються між собою щодо оцінки місця українського народу серед інших етнічних груп Східної, Центральної та Південної Європи і основних напрямів їхніх антропологічних зв'язків. За підсумками комплексного аналізу, серед українців загалом переважає відносно високий зріст, брахікефалія, здебільшого доволі темний колір волосся і очей, відносно широке обличчя з середнім горизонтальним профілюванням, пряма спинка носа. Крім того, їм властива помірна редукція зубної системи, яка поєднується з низькою частотою маркерів "східного" походження - лопатоподібної форми верхніх медіальних різців, дистального гребеня тригоніда, колінчатої складки метаконіда тощо; середньонизький дельтовий індекс, середньовисокий індекс Каммінса, середньовисока кількість узорів на гіпотенарі, середньонизька частота осьових карпальних трирадіусів t; середня частота міжпальцевих додаткових трирадіусів. На Півночі, Заході і Півдні України спостерігаються відхилення від наведеного комплексу ознак, що дає підстави для виділення в її межах чотирьох антропологічних зон, а саме: північної, центральної, західної та південної.

а) Північна зона охоплює Волинь, Правобережне та Лівобережне Полісся, Північ Галичини. Згідно з даними соматології, в цих регіонах України розповсюджені волинський, поліський, валдайський, або деснянський, та ільменсько-дніпровський морфологічні варіанти, які за деякими характеристиками (відносно широке і невисоке обличчя, помірний розвиток третинного волосяного покриву, світліша пігментація волосся тощо) тяжіють до білорусів, західних росіян, східних литовців і східних естонців - носіїв так званого "валдайсько-верхньодніпровського" антропологічного комплексу. Відзначалось, що на Волині і Правобережному Поліссі - прадавній колисці слов'янства - збереглися деякі архаїчні риси фізичного типу (Ф.Вовк, Р.Єндик, В.Дяченко), витоки яких сягають неолітичної доби. Ці спостереження добре узгоджуються з одонтологічними даними, які засвідчили наявність на Північному Заході України "класичних" варіантів середньоєвропейського типу, який вважається "антропологічним еквівалентом" балто-слов'янської єдності, що мала місце у минулому. Їхні найдавніші різновиди (дуже низький рівень редукції нижніх молярів і майже повна відсутність ознак "східної" орієнтації) представлені в краніологічних серіях із могильників дніпро-донецької культури епохи неоліту. Територія північної зони майже повністю збігається з ареалом одного із дерматогліфічних варіантів українців, який, відзначаючись низьким дельтовим індексом, знаходить аналогії серед білорусів басейну ріки Прип'ять та росіян Північного Заходу та Півночі Російської Федерації. Про наявність північних зв'язків людності Українського Полісся свідчать також дані гематології (Данилова Є.І., Старовойтова Р.О.).

б) Центральна антропологічна зона охоплює майже всю Середню Наддніпрянщину, більшу частину Поділля і Слобожанщини. Тут, за даними В.Д.Дяченка, поширений центральноукраїнський тип, який властивий більшості українців. За багатьма соматологічними характеристиками він займає проміжне положення між крайніми морфологічними варіантами, зосередженими в північних, західних та південних областях України, що, пояснюється давніми етногенетичними процесами і змішуванням вихідців із різних куточків історичних українських земель в добу середньовіччя. У деяких районах Середньої Наддніпрянщини, надто в Пороссі, за даними соматології простежується певна степова (монголоїдна) домішка, пов'язана зі впливом кочівницьких груп давньоруського часу. Загалом вона носить незначний характер, оскільки її можна виявити лише в порівнянні з тими популяціями, які відзначаються найбільш "європеоїдною" будовою обличчя. Наявність цієї домішки підтверджує також помітне підвищення дельтового індекса, яке зафіксоване в "половецьких" селах Київщини. Крім того, в центральній зоні присутній південноєвропеоїдний компонент, засвідчений соматологічними, одонтологічними і, особливо, дерматогліфічними даними. Так, майже третина вибірок Середньої Наддніпрянщини (Південна Київщина, Східне Поділля, Південно-Західна Полтавщина) належать до південного дерматогліфічного комплексу України, який за своїми характеристиками (підвищений дельтовий індекс, відносно низький індекс Каммінса, невисока кількість міжпальцевих додаткових трирадіусів тощо) знаходить аналогії серед гагаузів, болгар, молдаван, окремих груп південних росіян.

в) Західна зона обіймає Закарпаття, гірські райони Карпат, Прикарпаття та Захід Північної Буковини. За даними соматології, тут виокремлюються два локальні варіанти: східний та західний. Людність східної частини Українських Карпат, надто гуцули Закарпаття і Північної Буковини, характеризуються рисами, властивими носіям "динарських" антропологічних варіантів (яскраво виражена брахікефалія, вузьке і високе обличчя, дуже темне волосся, найвищий в Україні відсоток темних очей і опуклих спинок носа), широко представлених на Балканах і суміжних з ними територіях серед чорногорців, сербів, боснійців, північно-західних румунів, південно-західних словаків, окремих груп греків і угорців. На Північному Заході Українських Карпат спостерігається деяке ослаблення брахікефалії, збільшення ширини обличчя, іноді - зменшення зросту і поява світлих відтінків кольору волосся і очей. Схожий комплекс ознак часто зустрічається серед поляків і етнічних груп басейну Верхнього і Середнього Дунаю: словенців, хорватів, німців, австрійців.

Територія західної антропологічної зони практично повністю збігається з ареалом карпатського одонтологічного комплексу, який за рівнем редукції зубної системи ухиляється від сумарної української вибірки в напрямі західної гілки південного грацильного типу, ареал якої охоплює Балкани і суміжні з ними регіони. Південно-західні зв'язки українців Карпат засвідчують також дані дерматогліфіки та гематології. Загалом західна зона може розглядатись як своєрідний "місток" між антропологічними типами українського народу й етнічних груп Центральної та Південної Європи.

г) Південна антропологічна зона України охоплює значну частину Північно-Східної Буковини, Північно-Західне Причорномор'я, Нижнє Подніпров'я, де В.Д.Дяченко на підставі соматологічних даних виділяв прутський і нижньодніпровський варіанти. Обидва варіанти, які відрізняються між собою за деякими ознаками будови обличчя, характеризуються наявністю "неопонтійських" (південноєвропеоїдних) рис, тобто менш округлою формою голови, високим зростом, темною пігментацією волосся та очей, значним розвитком третинного волосяного покриву. У південній зоні представлено південно-східний одонтологічний комплекс, розташований в "південній смузі грацильності" на території України, що виникла внаслідок впливу південноєвропеоїдного морфологічного компонента. Наявність останнього засвідчують також дані дерматогліфіки та гематології.

Поширення південноєвропеоїдних рис в цій зоні пов'язано з впливом т.зв. "неопонтійського" субстрату, який протягом тривалого часу переважав в степовій смузі Східної Європи, де принаймні з енеолітичної доби активно взаємодіяли носії протоєвропейських та давньосередземноморських антропологічних типів. Починаючи з І тис. до н.е., "неопонтійські" краніологічні варіанти були представлені серед іраномовних скіфо-сарматських племен, населення черняхівської культури, середньовічних аланів басейну Сіверського Дінця - носіїв т.зв. "салтівського" морфологічного компонента. Через них він ввійшов до антропологічного складу сіверян і полян, а згодом - українців Середньої Наддніпрянщини та Нижнього Подніпров'я. У південній зоні України фіксуються також сліди давнього кочівницького компонента, який був принесений сюди протоболгарами, кочівниками доби Київської Русі, окремими групами кримсько-татарської людності.

4) Незважаючи на наявність на теренах України локальних антропологічних варіантів (зон), відмінності між населенням усіх без винятку історико-географічних регіонів мають помірний характер, що свого часу дало підстави Ф.Вовку виділити "український", І.Раковському та С.Руденку - "альпо-адріяцький", В.Д.Дяченку - "центральноукраїнський", Т.І.Алексєєвій - "подніпровський" типи, які, за висновками цих фахівців, охоплюють більшість українців. Відсутність різких відмінностей між людністю різних регіонів України засвідчили також підсумки статистичного аналізу одонтологічних та дерматогліфічних даних. Усі обстежені системи ознак вказують на поступове посилення південноєвропеоїдного компонента з Півночі на Південний Захід, Південь і Південний Схід України. Що ж до загальної антропологічної оцінки українців - носіїв дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, - то вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх.

5) Загалом, в антропологічному складі українського народу знайшли відображення багатовекторні етногенетичні процеси, що мали місце на його етнічній території впродовж тисячоліть. У них брали участь різні за походженням морфологічні компоненти, витоки яких можна знайти далеко за межами України, а саме: в Центральній Європі, на Балканах, в Південній Балтії, на Північному Кавказі, в Поволжі, Приураллі, Середній Азії тощо.

Сучасне населення України успадкувало фізичні риси населення доби Київської Русі і пізнього середньовіччя. За підсумками краніологічних досліджень, на рубежі І - ІІ тис. н.е. на етнічній території українського народу мешкали носії двох основних морфологічних варіантів: масивного, властивого древлянам, волинянам, тиверцям та уличам, та грацильнішого, притаманного полянам і сіверянам. Сучасна людність України споріднена з представниками обох варіантів: із першими їх ріднить ступінь виступання та будова носа, з другими - розміри обличчя (Т.І.Алексєєва). Дуже глибока лінія морфологічної спадкоємності, пов'язана з доліхокранним вузько- і низьколицим краніологічним типом, простежується в Середній Наддніпрянщині, а саме: племена тшинецько-комарівської культури доби пізньої бронзи скіфи лісостепової смуги населення черняхівської культури нащадки літописних полян сучасні українці. Це ж підтвердили підсумки антрополого-одонтологічних досліджень, за якими в цьому регіоні України, починаючи з енеолітичної доби, був широко розповсюджений середньоєвропейський тип, представлений серед племен ямної культури, населення скіфського часу, черняхівських племен, давньоруської людності, сучасних українців. Ще одна лінія спадкоємності за даними одонтології простежується в карпатській зоні: носії дунайсько-дністровського варіанту черняхівської культури ? давньоруська людність ? українці карпатської зони.

6) Отримані результати значно розширюють коло джерел, які можуть бути використані для висвітлення питань етногенезу і етнічної історії українського народу.

7) Проведене дослідження дозволило також намітити деякі основні напрями і перспективи подальших пошуків в царині етнічної антропології України, а саме:

а) Створення узагальнених фотопортретів людності основних історико-етнографічних регіонів України (Полісся, Волині, Карпат, Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Нижнього Подніпров'я тощо), етнографічних груп українського народу (поліщуків, гуцулів, бойків, лемків тощо) і національних меншин нашої держави на основі спеціальних методів, які широко застосовуються в антропологічній науці;

б) Запровадження в практику польових досліджень збір даних з антропоестетики - нового перспективного напряму сучасної антропології, який поєднує в собі "власне антропологічні" і психологічні методи вивчення людських популяцій.

в) Подальший збір і систематизація даних з краніології і одонтології пізньосередньовічної людності різних регіонів України, що сприятиме повнішому висвітленню питання про ступінь генетичної спадкоємності давнього та сучасного населення. У цьому плані перспективним є також антропологічне вивчення жителів тих населених пунктів, що мають давню історію і поблизу котрих розташовані давньоруські могильники, з яких походять досліджені краніологічні серії.

г) Проведення додаткових антропологічних досліджень за широким комплексом ознак на Сумщини, Півночі Дніпропетровщини та в інших регіонах України, які до останнього часу не були охоплені ними або вивчені недостатньо.

д) Висвітлення антропологічних аспектів етногенезу і етнічної історії тих етнічних груп, які здавна компактно проживають на території України, що вимагає залучення додаткових даних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

Індивідуальна монографія та навчальні посібники:

1. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект. - К.: Вид-во ім. О.Теліги, 2001.- 255 с.

2. Сегеда С. Основи антропології. К.: Либідь, 1995. - 208 с.

3. Сегеда С. Антропологія. К.: Либідь, 2001. - 335 с.

Розділи в колективних монографіях, статті і матеріали конференцій:

4. Сегеда С. Людність і розселення. Антропологічний склад // Українці. Історико-етнографічна монографія: У 2 кн. / За наук. ред. А.Пономарьова. - Опішне: "Українське народознавство", 1999. - Т.1. - С.115 - 122.

5. Сегеда С.П. Антропологічний склад давнього населення України: етногенетичні аспекти // Етнічна історія давньої України / Толочко П.П., Д.Н.Козак, Моця О.П., Мурзін В.Ю., Отрощенко В.В., Сегеда С.П. - К: Інститут археології НАН України, 2000. - С.242 - 276.

6. Сегеда С. Антропологічний склад українців Східних Карпат // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: У 4 т. / Гол. ред. і кер. пр. С.Павлюк. - Львів, 1999. - Т.1: Археологія та антропологія.- С. 461 - 482.

7. Сегеда С. Антропологічні особливості населення Лемківщини // Лемківщина. Історико-етнографічне дослідження: В 2-х т. / Наук. кер. пр. С.Павлюк, відп. ред. Ю.Гошко. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. - Т.1: Матеріальна культура. - С. 36 - 41.

8. Сегеда С.П. Антропологічний склад давньоруського населення // Давня історія України: В 3 т. / За ред. П.П.Толочка. - К.: Інститут археології НАН України, 2000. - Т.3: Слов'яно-Руська доба. - С. 505 - 514.

9. Дяченко В.Д., Сегеда С.П. Антропологічна характеристика населення // Поділля. Історико - етнографічне дослідження / Відпов. ред. А.П.Пономарьов. - К.: , Вид. незал. культ. центру "Доля", 1994. - С.69 - 74.

10. Сегеда С.П. Антропологічний склад українського народу (спроба комплексного аналізу) // Народознавчі зошити. Двомісячник. - 1998. - З.2 (20). - С.113 - 128.

11. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: новий погляд // Народна творчість та етнографія, 2001, №5 - 6. - С.94 - 103.

12. Сегеда С. Етногенетичні процеси на території Русі-України за даними антропології // Український історичний журнал. - 2001. - №3. - С.43 - 47.

13. Сегеда С.П. Антропологія. Антропологічний склад українців // Енциклопедія сучасної України. - Т. 1. - А -. К.: 2001. - С. 597- 598.

14. Сегеда С. Пам'яті вченого // Народознавчі зошити. Двомісячник. - 1997. - З. 4 (16). - С.267-270.

15. Сегеда С.П., Дяченко В.Д. Антропологический материал из черняховского могильника у с.Холмское // Гудкова А.В., Фокеев М.М. Земледельцы и кочесвники в низовьях Дуная. - К.: Наукова думка, 1984. - С.94 - 105.

16. Сегеда С.П. Одонтологические исследования украинского народа: основные результаты и очередные задачи // Проблемы эволюционной морфологии человека и его рас. - М.: Наука. - 1986. - С. 176 - 181.

17. Кондукторова Т.С., Сегеда С.П. Краниологическая и одонтологическая характеристика людей из Маяцкого VIII - IХ вв. н.э. // Вопросы антропологии. - - М.: Изд-во Московского университета. - 1987. - Вип. 78. - С.69 - 81.

18. Сегеда С.П., Покас П.М. Антропологический состав средневекового городского населения Левобережного Поднепровья // Труды V международного конгресса археологов-славистов. - К.: Наук. думка, 1988. - Т. 2. - С. 148 - 155.

19. Кондукторова Т.С., Сегеда С.П. Краниологическая и одонтологическая характеристика людей салтово-маяцкой культуры из с.Дмитровское. // Вопросы антропологии. - М.: Изд-во Московского университета. - 1990. - Вип. 84. - С.94 - 105.

20. Сегеда С.П., Литвинова Л.В. Антропологический материал из раскопок белозерской культуры Будуржель // Охранные историко-археологические исследования на Юго-Западе Украины. Вестник Черноморской ассоциации археологов и любителей древности. - :Од. - Зап. - 1990. - Вып. 1. - С.93 - 113.

21. Сегеда С.П., Литвинова Л.В. Антропологический материал из раскопок белозерской культуры у с.Кочковатое // Древности степного Причерноморья и Крыма (сборник научных трудов). - Зап. - 1991. - Вып. ІІ. - С. 180 - 187.

22. Сегеда С. Коментар до розділу "Антропологічні особливості українського народу" / В.Петров. Походження українського народу. - К.: "Фенікс", 1992. - С.161 - 164.

23. Сегеда С. Антропологічна спадщина Ф.Вовка в світлі сучасних наукових даних / Федір Вовк. Антропологічні особливості українського народу. - К.: Фотовідеосервіс, 1994. - С. 55 - 74.

24. Kozak-Zychman W., Segeda S. Wyniki wstepnej analizy kraniologicznej i odontologicznej ludnosci grupy maslomeckiej // Annales Universitatis Mariae Curi- Sklodowcka.Lublin-Polonia. - 1994. - Vol. XLIX, 16. Sectio C. - S. 213 - 247.

25. Segeda S. Dental Data as a Sours of Ethnogenetic Information based on Material from the Culture of the Chernyakhivsk // Variability and Еvolution. - 1994. - Vol. 4. - Р. 29 -34.

26. Сегеда С.П. Антропологические материалы из погребений поздних кочевников восточного побережья озера Сасык / Субботин Л.В., Островерхов А.С., Дзиговский А.Н. Археологические древности Буджака: Курганы восточного побережья озера Сасык. - Од. - 1995. - С.110 - 129.

27. Сегеда С. Антропологічні особливості людності Українського Полісся // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. - Львів: Інститут народознавства НАН України. - 1996. - Вип 1. - С.83 - 96.

28. Сегеда С. Час Ф.Вовка таки настав // Віче, 1997, № 9. - С.135 - 140.

29. Долинова Н.Н., Сегеда С.П., Цветкова Н.Н. Новые данные по дерматоглифике русских // Вестник антропологии. - М.: Новый сад, 1998. - Вып. 4. - С.169 - 177.

30. Сегеда С.П. Антропологічні дослідження в Північно-Східній частині Житомирщини. // Полісся України. Матеріали історико-етнографічного дослідження.- Львів: Інститут народознавства НАН України. - 1995. - Вип.2: Овруччина. 1999.- С.7-18.

31. Сегеда С.П. Шукав глибинні витоки народу (до 155- річчя з дня народження Федора Вовка) // Українознавство: Календар-щорічник. - К.: Українська видавнича спілка, 2001. - 192 - 193.

32. Сегеда С.П. Антропологічний склад населення черніхівської культури: одонтологічний аспект // Магістеріум. Археологічні студії.). - К.: Національний університет "Києво-Могилянська Академія". - 2001. - Вип.6. - С. 30 - 36.

33. Сегеда С.П. Одонтологічна характеристика краніологічної серії з давньоруського могильника біля с.Липове // Друга Чернігівська наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень, 1988). Тези доповідей. - Черн. - 1888. - Вип. 2. - С.28 - 29.

34. Сегеда С.П. Населення салтово-маяцької культури за даними етнічної одонтології // Проблеми історії та археології давнього населення України. Тези Х наукової республіканської конференції в м.Одесі. - К.: Наук. думка, 1989. - 202 - 204.

35. Сегеда С. Антропологічні дослідження українського народу: стан і перспективи // Українознавство: стан, проблеми, перспективи розвитку: Матеріали міжнародної конференції "Роль вищих навчальних закладів (інститутуцій) у розвитку українознавства". - К. - 1993 - С.55 - 57.

36. Сегеда С. Антропологічні особливості українського народу: етногенетичний аспект // Матеріали до української етнології. - К. - 1995. - Вип. 1 (4) Матеріали конференцій, наукових та польових етнологічних досліджень.. - С.138 - 145.

37. Сегеда С. Антрополого-одонтологічні і дерматогліфічні дослідження населення Українського Полісся // Полісся: мова, культура, історія: Матеріали міжнародної конференції. - К. - 1996. - С.201 - 206.

38. Сегеда С. Генетичні витоки населення Русі-України у світлі даних антропології //Третій міжнародний конгрес україністів. 26-29 серпня 1996 р. Політологія. Етнологія. Соціологія: Доповіді та повідомлення. - Харків - 1996. - С.122-126.

39. Сегеда С.П. Скифское население Северного Причерноморья по данным этнической одонтологии // Чобручский археологический комплекс и вопросы взаимовлияния античной и варварской культур (ІV в. до н.- ІV в. н.е.): Материалы полевого семинара. -Тирасполь - 1997. - С.66-68.