Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

УДК 398.1 : 615.89 (=161) (477.7) “18/19”

ОБРЯДОВІ АСПЕКТИ НАРОДНОЇ ЛІКУВАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ СЛОВ'ЯНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

07.00.05 - етнологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СЕРЕБРЯННІКОВА НАТАЛЯ ІВАНІВНА

КИЇВ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі археології та етнології України Одеського національного універитету ім. І.І. Мечникова.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Прігарін Олександр Анатолійович, кафедра археології та етнології України Одеского національного університету ім. І.І. Мечникова.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Борисенко Валентина Кирилівна, кафедра етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

кандидат історичних наук, доцент Чучко Михайло Костянтинович, кафедра етнології, античної і середньовічної історії Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “_27___”_лютого_ 2004 р. о__14_______годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01. в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “_24____” _січня___________ 2004р.

Вчений секретар

Спецілізованої вченої ради,

Кандидат філологічних наук О.О. Микитенко

Актуальність теми. Останнім часом у контексті реалій “перехідного періоду” помітно актуалізувалася проблема вивчення традиційної народної медицини (етномедицини). Народна медицина тісно пов'язана з матеріальним життям і побутом суспільства, чутливо реагує на рівень економічного, соціального, морального, екологічного комфорту людини. Надто різкі й болісні трансформаційні процеси на шляху від соціалізму до ринкової економіки породили безліч кризових явищ. За цих умов зростає інтерес до так званої альтернативної медицини. Все більше людей користується природними лікарськими засобами й традиційними методами оздоровлення, доцільність яких перевірена не одним поколінням.

Крім суто практичного значення народна медицина виступає одним з джерел у дослідженнях світоглядних уявлень, сфери функціонування етнічних стереотипів і ритуалізованих форм поведінки. Як важлива галузь народних знань вона є частиною духовної культури, яка включає в себе залишки різностадіальних синкретичних вірувань, магічні практики й цінні емпіричні відомості. Треба зазначити, що й сучасна професійна медицина, біля витоків якої стояли Гіпократ, Авіцена (Ібн-Сіна), Агапіт, Гален та інші, також базується на тисячолітньому народному досвіді.

Звернення до спадщини народного лікування збагачує сучасну науку. Це яскраво засвідчили численні факти використання набутків народної медицини у професіній лікувальній сфері. Так, у роботах З.Фрейда та К.Юнга, фундаторів такого напрямку як психоаналіз, був використаний еврістичний потенціал народних засобів лікування у розробці світоглядних архетипів. Вони переконливо доводять важливість психотерапевтичних аспектів у контексті “хвороба-хворий-лікар”.

Посилення інтересу громадськості до народної медицини значною мірою спричинено як прагненням зберегти її духовну складову в контексті відродження національних звичаїв і традицій, так і прагматичними зацікавленнями, які, на жаль, часто мають характер спекуляції чи моди. Насамперед, це стосується магічних елементів практики сучасних знахарів і цілителів, навколо яких штучно створюється романтичний ореол містично-окультної таємничості.

Зважений науковий підхід допомагає зрозуміти народний погляд на етіологію захворювання, “логіку” обраного терапевтичного методу і його світоглядну мотивацію, розмежовувати раціональні та ірраціональні прийоми лікування.

Етнологічний аспект вивчення народної медицини найбільш продуктивний в зонах активних міжетнічних контактів і взаємовпливів. До таких регіонів, зокрема, належить Південь України, що характеризується строкатим поліетнічним складом й досвідом спільного проживання представників різних національних груп.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексних науково-дослідницьких тем кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова № 121 “Історія етнонаціональних процесів в степовій Україні з найдавніших часів до сьогодення”(державна реєстрація - № 0199U003114), а також № 123 “Культурно-побутові процеси на Одещині XIX-XX ст.” (державна реєстрація - № 0199U003116).

Об'єкт дисертаційного дослідження - звичаєво-обрядова культура та традиційний світогляд слов'янського населення Південно-Західної України. Слов'янство тут представлено східною гілкою - українці, росіяни та південною - болгари. Ці три етнічні групи разом складають майже 90% населення регіону.

Предметом нашого дослідження є народна медицина, яка визначається як галузь традиційних знань, пов'язаних з підтриманням фізичного та психічного здоров'я людини, що включає в себе уявлення про хвороби, їх виникнення, лікування та профілактику. Увага автора зосереджується насамперед на комплексі обрядових дій, що виконуются з лікувальною метою.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з другої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Вони зумовлені наявністю етнографічних джерел, що дозволяють реконструювати традиційні народні медичні знання населення певного регіону, а також можливістю простежити їх трансформацію протягом більше ніж ста років.

Територіально дослідження обіймає західну частину Півдня України. Тут виділяють два окремих історико-етнографічних субрегіони: Буджак (Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабської губернії, з 1944 р. це Ізмаїльська область, а згодом - південно-західні райони Одещини) та степове Буго-Дністровське межиріччя (західні повіти Херсонської губернії, у другій половині ХХ ст. - центральні райони Одеської та західні Миколаївської областей).

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення народної медичної практики як складової частини традиційної культури ввійшло до кола інтересів етнографічної науки ще з кінця XVIII ст., систематичне студіювання почалося лише з останньої третини XIX ст. З 1920-х рр. було видано багато описових праць, проте з акцентом на раціональні засоби лікування. Дослідженням такого аспекту лікувального обряду як замовляння активно займались фольклористи. В 1990 - х рр. з'явились роботи, в яких автори, спираючись на власні емпіричні матеріали та спостереження попередників, розглянули проблеми, пов'язані з окремими аспектами лікувального ритуалу, використовуючи метод структурно - функціонального аналізу.

На жаль, у вивченні регіональних комплексів народної медицини спостерігається певна нерівномірність. Якщо лікувальна практика Карпат, Полісся, Поділля, Київщини, Холмщини, Слобожанщини Болтарович З.Є. Народне лікування українців Карпат. - К., 1980; Болтарович З.Є. Народна медицина та ветерінарія // Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987-С.272-232; Болтарович З.Е., Минько Л.И. Народная медицина и ветеринария // Общественный, семейный быт и духовная культура Полесья. - Минск, 1987. - С.211-232; Болтарович З.Є. Народна медицина українців. - К., 1990; Болтарович З.Є., Скрипник Г.А. Народна медицина // Поділля. - К., 1994. - С. 325-344; Мойсієнко В. Народна медицина поліщуків // Берегиня. - 1995. - №1-2. - С.121-128; Карабович Народні вірування // Холмщина і Підляшшя. - К., 1997. - С.316-321; Давидюк В., Давидюк Г. Народна медицина та ветеринарія Волині // Берегиня. - 1999. - №3. - С.77-87; Скрыпник А.А. Народная медицина // Украинцы. - М., 2000. - С.447-462; Швидкий С.М. Традиційна народна медицина українців Південної Слобожанщини: історія розвитку, сучасний стан, регіональна специфіка: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ.к.і.н. - К., 2001 тощо. описувалась в узагальнюючих роботах, то медична практика Південної України залишалась малодослідженою.

Особливо зростає роль наукових досліджень з етномедицини в регіональному її вимірі в контексті створення узагальнюючих фундаментальних робіт з етнокультури.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи актуальність поставленої проблеми, головна мета роботи полягає в тому, щоб охарактеризувати лікувальний обряд у контексті етнічних традицій та його знакових якостей, базуючись на матеріалах регіональних варіантів української, російської та болгарської культур. Ця загальна мета конкретизується в таких завданнях:

на основі опрацювання історіографічного досвіду у вивченні народної медицини визначити основні напрямки і тенденції наукового пошуку, з'ясувати засадничі методологічні принципи щодо дослідження лікувальної обрядової практики.

узагальнити дані джерел XІX - XX ст. про побутування медичних знань в традиційних культурах українців, росіян та болгар Південно-Західної України.

ввести до наукового обігу нові емпіричні матеріали, які дозволяють простежити розвиток лікувальних уявлень та практик серед слов'янського населення регіону протягом XX ст.

розкрити регіональну самобутність та етнічну виразність народних лікувальних традицій Південно-Західної України.

шляхом структурно-функціонального аналізу простежити закономірності формування комплексу народних медичних знань, розкрити їх знакові якості й на підставі цього показати роль обрядових аспектів у відтворенні лікувальних традицій.

Методи і методологічна основа дослідження. У процесі узагальнення, відтворення та інтерпретації зібраних даних використовувались наступні методи: порівняльно-історичний в синхронному та діахронному зрізах (виявлення регіональної та етнічної виразності, реконструкції початкових форм лікувальної обрядодії); типологічний (досліджувались ареали поширення явищ); комбінаторний метод (складені типологічні таблиці за хворобами, їх симптомами та лікувальними засобами). Структурно-функціональний аналіз проводився з метою простежити знакове навантаження обрядів та їх складових.

Такий підхід вимагав залучення до дослідження нових етнографічних матеріалів. Їх збір здійснювався автором протягом 1996-2003 рр. на підставі складених автором тематичних запитальників. Особисті спостереження, матеріали опитування та участь у окремих обрядодіях фіксувалися у польових щоденниках, які зберігаються в лабораторії археології та етнографії Степової України ОНУ ім. І.І. Мечникова.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є однією з перших спроб спеціального дослідження, присвяченого вивченню народної медичної обрядової практики слов'янського населення західної частини Півдня України. До цієї праці, крім письмових джерел (в тому числі архівних), були залучені оригінальні матеріали, зібрані на обстеженій території. Таким чином, в науковий обіг вводяться нові факти, що стосуються народної медицини. народний лікувальний обрядовий україна

Діахроний характер даних дозволив простежити трансформацію лікувального обряду, реконструювати окремі світоглядні уявлення, які на сьогодні вже не фіксуються в цьому регіоні. Плідним виявився аналіз лікувального обряду, як тексту, окремі складові якого зберігають та несуть в собі усталену інформацію про довколишній світ. Велика увага була приділена також народним лікарям, які є основними діючими особами в проведенні медичних обрядів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використати матеріали та результати при подальшому науковому вивченні регіону, викладанні курсів з історії та етнології України; створенні узагальнюючих праць з етнології України та окремих її регіонів. Апробовані матеріали з обрядової практики можуть бути використані не тільки етнографами та фольклористами, але й медиками, які цікавляться методами фізіотерапевтичного та психотерапевтичного впливу лікувальних обрядів на хворих.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертації викладені автором у 8 статтях. За матеріалами дослідження виголошені доповіді на наукових конференціях, зокрема II Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців (Чернівці, квітень 1997 р.), III Міжнародній етнологічній конференції студентів та молодих науковців (Одеса, квітень 1998 р.), V Міжнародній історико-етнологічній конференції “Традиційна культура народів Європи” (Чернівці, березень 2001 р.), міжнародній конференції “Українська етнологічна наука на межі XX-XXI століть” (Львів, березень 2001 р.), міжнародній конференції “Славянский мир: межэтнические отношения на рубеже третьего тысячелетия” (Брест, листопад 2001 р.), Міжнародному конгресі “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у XXI століття” (Одеса, квітень 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Український етнос у часі і просторі” (Київ, червень 2003 р.). Виданий за темою розділ програми для збору польового матеріалу отримав перше місце на всеукраїнському конкурсі матеріалів з історико-краєзнавчої тематики за 2001 р.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 184 др. стор. Дисертація складається із вступу (8 стор.), трьох розділів (1 розділ - 40 стор., 2 розділ - 49 стор., 3 розділ - 55 стор.), висновків, списку використаних джерел і літератури (включає 290 найменувань, 23 стор.), додатків (25 табл.).

Стислий зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, методологічні та методичні принципи роботи, визначені мета, завдання, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження. Детально проаналізована джерельна база дисертації, ступінь вивченості проблеми, розкрито наукову новизну та практичне значення, представлено дані про апробацію результатів наукового пошуку на конференціях.

В першому розділі “Історіографія та джерела” висвітлюється історія дослідження народної медицини, а також історіографія підходів стосовно природи обрядовості.

Історію дослідження народної медицини можна поділити на кілька важливих етапів. Перший з них - період XІ - початку XIX ст. було розглянуто в підрозділі “Доба накопичення знань про народну медицину”. В ньому проаналізовані відомості з етномедицини слов'ян, що містяться в письмових джерелах до XIX ст. Вони залишили чимало цінних відомостей про практику епідеміології, про засоби й методи боротьби народу з інфекційними захворюваннями, епідеміями чуми, холери, цинги.

Цей етап характеризується поступовим накопиченням емпіричних матеріалів з народної медичної практики, які збиралися, головним чином, з позицій доцільності їх використання. В цей період відбувався важливий процес відмежування письмової = професійної медицини від усної = народної.

Другий важливий етап в історії дослідження етномедицини (з середини XIX ст. - XX ст.) розкрито в підрозділі “Народна медицина як предмет етнографічного вивчення”. Він характеризується тим, що народна медична практика стає одним з предметів етнографічної науки. Історіографічний аналіз виявив три основні напрямки розвитку цієї галузі: 1) систематизація матеріалів, зібраних попередниками; 2) збір нових матеріалів та розробка програм для опису традиційного комплексу народних знань; 3) здійснення перших спроб теоретичного осмислення деяких проблем (етіологія хвороб, статус народного лікаря, класифікація народних методів лікування, замовлянь тощо).

В тексті дисертації відведено місце характеристиці роботі Російського Географічного Товариства (РГТ). Показано, що окрему увагу в публікаціях РГТ приділяли питанням народної медицини. Серед них за широтою та різноманітністю емпіричних описів виділяються праці етнографічно-статистичної експедиції під керівництвом П.П. Чубинського.

Як свідчить історіографічний аналіз наукових студій останньої третини XIX-початку XX ст., в цей період матеріали з народної медицини дуже часто залучалися до вирішення теоретичних питань народознавства. Серед них можна виділити роботи з етіології хвороб (О. Афанасьєв Афанасьев А.Н. Народные суеверия и поверья. Болезни по славянским преданиям // Филологические записки. - 1868. - №3. - С.269-288; Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. - М., 1865-1868. - Т.1-3., В. Деміч Демич В.Ф. Очерки русской народной медицины. - СПб., 1894., М. Висоцький Высоцкий М. Очерки нашей народной медицины // Записки Московского археологического института. - 1911. - Т.11. - С.1-168., В. Даль Даль В. О поверьях и предрассудках русского народа. - М., 1880. тощо), роботи присвячені народним лікарям (І. Іванов Иванов И. Знахарство, шептание и заговоры // КС - 1885. - Т.13. - С.730-744., В.В. Маркович Маркович В.В. Знахарки нового типа // КС - 1891. - Т.35. - С.413-429. тощо) та народним методам лікування (Г. Попов Попов Г. Русская народно-бытовая медицина. - 1903. - 404с., Г. Верещагін Верещагин Г. О народных средствах врачевания в связи с поверьями // ЭО - 1898. - №3. - С.131-151., М. Сумцов Сумцов Н.Ф. Культурные переживания. - К., 1890. - 408с.; Сумцов Н.Ф. Личные обереги от сглаза. - Харьков, 1896. тощо), аналізу замовлянь (Л.Н. Майков, П.С. Єфименко Ефименко П.С. Сборник малороссийских заклинаний. - М., 1874. - 70с. тощо).

На наступному етапі розвитку народознавчої науки - 1920 - початок 30-х рр. - значно зростає кількість емпіричного матеріалу щодо етномедицини слов'янства, осмислення якого здійснюються на нових методологічних засадах. Етнографічною комісією ВУАН були розроблені запитальники та програми, спрямовані на всебічне обстеження явищ традиційної культури, виявлення органічної єдності її матеріальних та духовних елементів. Були визначені основні теми для збирання матеріалів, однією з яких стала народна медична практика. Кореспондентська мережа, що була залучена до збору матеріалів охопила всю Україну, в тому числі Південну її частину РФ ІМФЕ - ФФ. 1-4, 1-6, 1-7 тощо.. На жаль, серед нереалізованих планів комісії залишилося видання збірки “Корпус народної медицини”.

Проте, починаючи з 1930-х рр. наукові дослідження таких явищ починають вступати в протиріччя з пануючою матеріалістичною ідеологією. Зокрема, в 1960-х рр. була написана монографія М.Д. Торен, але опубліковане воно було лише через 30 років. Дослідниця, вивчаючи народну медицину росіян, зібрала й проаналізувала не тільки фізіотерапевтичні засоби, а й ті, які відносились до обрядових аспектів лікування Торэн М.Д. Русская народная медицина и психотерапия.-СПб. “Литера”, 1996. - 496с. (Робота була написана в 1960-х рр., а опублікована лише в 1996 р.).

Показово, що у радянський період протягом 1930-70-х рр. народну медицину вивчали лише для використання раціональних знань, а обряди вважали забобонами, які не мали ніякої ваги. Акценти робились на вивчення раціональних методів лікування (фізіотерапевтичні методи та фітотерапію). За таких умов студії в галузі дослідження лікувального обряду здійснювались переважно фольклористами. В ці часи вони ввели до наукового обігу широке коло текстового компоненту лікувального обряду - замовлянь. Їх було систематизовано, досліджена внутрішня структура, мовні особливості тощо.

З 70 - х рр. XX ст. зацікавлення етнологічної науки до цієї галузі народного буття було відновлене, що знаменувалось роботою цілої низки конференцій. Крім описових робіт, з'явились грунтовні теоретичні розробки, що стосувались народної медицини (Ю.В. Бромлей, І.І. Брехман, М.А. Гриневич тощо). Розвідки велись також в межах вивчення регіональних особливостей української культури, продовжувався збір емпіричного матеріалу. Опис народної медичної практики займав певне місце в монографіях, які характеризували побут та культуру Карпат, Полісся, Наддніпрянщини, Холмщини, Слобожанщини, Поділля. В цей період З.Є.Болтарович зробила першу успішну спробу узагальнити матеріал з народної медицини українців, реконструювати її цілісну систему, висвітлити особливості розвитку у східнослов'янському контексті Болтарович З.Є. Народна медицина українців. - К., 1990. - 231с..

Паралельно з цим формується новий напрямок, який зосереджує увагу перш за все на ритуально-знакових аспектах традиційної медицини. Перспективність такого підходу сформували праці А. Радкліф-Брауна, К. Леві-Строса, М. Еліаде, В. Тернера тощо. Базуючись на здобутках структуралістів, а також радянської школи семіотики (В.Я. Проппа, П.Г. Богатирьова, Ю.В. Лотмана, В.В. Іванова, А.К. Байбуріна) останні тридцять років вчені намагалися розглядати лікувальні обряди та їх складові. В межах цього напрямку досліджувалися тексти замовлянь як залишки давнього світогляду (архетипів). З часом ці методи дедалі ширше застосовувались до дослідження лікувального обряду Наприклад: Агапкина Т.А., Топорков А.Л. К реконструкции праславянских заговоров // Фольклор и этнография. Проблемы реконструкции фактов традиционной культуры. - Л., 1990. - С.67-75; Топорков А.Л. “Перепекание” детей в ритуалах и сказках восточных славян // Фольклор и этнографическая действительность. - СПб., 1992. - С.114-118; Фурсова Е.Ф. “Целительные” свойства рубах русских крестьян // История, филология и философия. Известия СО АН СССР. - 1992. - №1. - С.49-54; Толстой Н.И. Еще раз о славянском ритуальном диалоге // Славянское и балканское языкознание. Структура малых фольклорных текстов. - М.,1993. - С.82-111; Усачева В.В. Словесные формулы в народной медицине славян // Там само. - С.163-170; Свирновская А.В. Функции измерения в лечебной магии // Мифология и повседневность: Материалы научной конференции 18-20 февраля1998 г. - СПб., 1998. - С.239-247; Криничная Н.А. Травное зелье, дивии коренья… (из мифологических представлений о растительных атрибутах ведунов) // ЭО. - 1999. - №4. - С.51-62; Вельмезова Е.В. Семантика пространства лечебного заговора: к типологии формул отсылки болезни (на примере восточнославянских, чешских и французских текстов) // Вестник Московского университета. - Филология. - 1999. - Сер. 9. - №4. - С.50-60; Стадник Ю.А. Кинетика заговорных лечебных ритуалов семейских Забайкалья // ЖС. - 2000. - №1. - С.30-31 тощо..

Отже, аналіз історіографії свідчить про наявність значного теоретичного здобутку у вивченні народної медицини, а також її обрядових аспектів. Разом з тим, відчутною залишається потреба комплексних досліджень з обрядової медичної практики в регіональному історико-етнографічному аспекті. Введення нових емпіричних матеріалів дозволить перевірити та деталізувати існуючі концепції, а також зробити нові спостереження та узагальнення. Значно підвищує вагу регіональних досліджень наявність регіонального матеріалу з різних етнічних культур.

У підрозділі “Обряд в етнологічних дослідженнях XІX - XX ст.” проаналізовані основні праці, присвячені проблемі функціонування обрядів в традиційному суспільстві, та дано визначення поняттю лікувальний обряд. Робота потребувала такого аналізу тому, що, незважаючи на досить тривалу історію вивчення народної медицини, один з її феноменів - лікувальний обряд - залишався поза увагою дослідників.

В науці довгий час не існувало єдиної точки зору на те, який сенс вкладається в поняття обряд. Але, як в західноєвропейській, так і вітчизняній історіографії це питання вчені так чи інакше намагались вирішити. Дослідження велись в різних напрямках: проблема співвідношення міфу, ритуалу, релігії (Дж. Фрезер, Е. Дюркгейм, Е. Тайлор, Б Малиновський та інші), розглядання обряду як знакової системи (Ж.К. Леві-Строс, В.Тернер, Ю. Лотман, А.К. Байбурін тощо), питання типів та ролі ритуалів в суспільстві (Е. Дюркгейм, А. ван Геннеп тощо).

Таким чином, дослідження з етномедицини становлять вагому складову в етнографічної спадщині XIX-XX ст. Широкий спектр досліджень з етномедицини дає підставу висвітлити нові її аспекти та природу обрядової лікувальної практики.

У підрозділі “Джерельна база дослідження” показано, що до аналізу був залучений широкий комплекс джерел. Згідно з етапами збирання етнографічного матеріалу, джерела, що стосуються зазначеної теми, можна умовно поділити на три основні групи: 1) етнографічні описи кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст.; 2) етнографічні описи 1920-30 - х рр.; 3) матеріали польових досліджень 1990 - 2002 -х рр.

Авторами першої групи джерел були етнографи, фольклористи та представники сільської інтелігенції (вчителі, лікарі, священники та інші). Дослідження велися за програмами, що були розроблені та розіслані різними урядовими та науковими установами.

Одними з найгрунтовніших були студії В.Н. Ястребова, які стосувалися духовної культури українців Херсонської губернії кінця ХІХ ст. Ястребов В.Н. Материалы по этнографии Новороссийского края. - Одесса, 1894; Ястребов В.Н. Из народных уст // ЭО. - 1895. - №2. - С.146-150. В них містяться матеріали щодо характеристики світоглядних уявлень українців регіону. Зокрема, автор описав повір'я про здоров'я, походження та профілактику захворювань та прикмети, пов'язані з медичною практикою, які в багатьох випадках вже не зустрічаються в нашому регіоні, але зафіксовані в інших областях України.

Фрагментарними є відомості з народної медичної практики українців, що подаються у роботах П. Несторовського Несторовский П. Бессарабские русины. - Варшава, 1905., І.В. Бесараби Бессараба И.В. Материалы для этнографии Херсонской губернии. - Петроград, 1916., О.В. Сікиринського Сікиринський О.В. Звичаї та обряди на Юрія в с.Глибояр (Бадерево) на Одещині // Вісник Одеської комісії краєзнавства. - 1924. - №1. - С.23-24.. В них ми маємо відомості про знахарську практику, уявлення про деякі захворювання та їх профілактику. Метою дослідження М. Комарова було вивчення фольклорного матеріалу українців Півдня Комаров М. Нова збірка малоруських прислів'їв, помовок, загадок і замовлянь. - Одеса, 1890..

Цікавий емпіричний матеріал з народної медицини болгар наводиться у працях П.Е. Задерацького Задерацкий П.Э. Болгаре, переселенцы Новороссийского края и Бессарабии // Москвитянин - 1845. - №12. - С.159-187., А. Левицького Левицкий А. Нравы и обычаи болгар, живущих в Бессарабских колониях // ЗООИД. - Т.4. - С.450-464., А. Кочубинського Кочубинский А. Материалы для этнографии болгар // ЗООИД. - 1889. - Т.15. - С.828-840., М.С. Державіна Державин Н.С. Болгарские колонии в России (Таврическая, Херсонская и Бессарабская губернии) // СбНУ. - 1914. - 259с.; Державин Н.С. Очерки быта южнорусских болгар. Поверья // ЭО. - 1898. - 1898. - С.113-125.. Ці свідчення стосуються, головним чином, профілактики захворювань (розділи, присвячені родильній та календарній обрядовості, одягу), народної гігієни житла та деяким окремим віруванням.

Прикладом краєзнавчих робіт є описи окремих поселень українців та росіян. Вони проводились за програмою, затвердженою в 1885 році Міністерством внутрішніх справ та розповсюдженою пізніше земствами. Ці описи проводились за наступним планом: 1) загальна характеристика села та народів, що в ньому проживають; 2) опис села; 3) сімейні та суспільні відносини; 4) вірування та свята. Матеріал, що нас цікавить, знаходиться у четвертому розділі Опыт программы для этнографического изучения Херсонской губернии // Сборник Херсонского земства. - 1889. - №3. - С.68-75; Местечко Дмитровка (Опыт историко-статистического и этнографического описания) // Там само. - 1890. - №7. - С.22-55; Щербановская волость. Историко-этнографическое и хозяйственно-статистическое описание // Там само. - 1891. - №7. - С.62-81 тощо..

Окремий різновид джерел складають описи, здійснені священниками підпорядкованих їм приходів, які належать до 70-х - 80-х років ХІХ століття. Ці матеріали збиралися з метою боротьби із забобонами, до яких нерідко зараховували й традиції знахарства і цілительства. Свідчення духовних осіб виразно характеризують точку зору православної церкви на народну практику “лічництва” та її носіїв. Матеріали стосуються українських, російських, болгарських та молдавських сел Богославский С. Опыт историко-статистического описания церкви и прихода села Шабы Аккерманского уезда // Кишиневские епархиальные ведомости - 1873. - №3. - С.120-129, №5. - С.220-236; Бурьянов А. Историко-статистическое описание церкви и прихода селения Волонтеровки, бывшей казачьей станицы Аккерманского уезда // Там само. - 1877. - №17. - С.736-740, №19. - С. 825-829; Бахталовский А. Посад Вилков // Там само. - 1882. - № 21. - С.1160-1171; Юсипенко И. Фараоновка, приход Аккерманского уезда // Там само. - 1877. - №6. - С.247-259; Юсипенко Я. Райлянка, село Аккерманского уезда // Там само. - 1879. - № 13. - С.497-513 тощо..

Наступна група джерел представлена етнографічними описами Півдня України, які відносяться до 1920-30 - х років. Вони характеризуються тим, що основний масив свідчень був зібраний не професіоналами, а головним чином, представниками місцевої інтелігенції - лікарями, вчителями тощо. Матеріали збирались під керівництвом Етнографічної комісії в різних регіонах України. Вони зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України РФ ІМФЕ - ФФ. 1-4, 1-6, 1-7 тощо.. Досить строкаті та нерівноцінні щодо змісту вони представляють собою безцінний погляд народу на свою культуру з середини. Стосовно медичної практики в цих описах ми знаходимо досить різні свідчення: про етіологію захворювань, їх профілактику. Дуже часто зустрічаються описи обрядових дій.

В той же час народна медицина стає спеціальним об'єктом уваги етнографів. Так, матеріали з народної медицини регіону можна знайти в працях С.І. Цвєтко Цвєтко С. Хороба “урама” та її лікування в болгарській народній медицині // Етнографічний вісник. - 1932. - Кн.10. - С.107-122.. Його праці були присвячені аналізу лікувальної практики болгар: уявленням про походження хвороб, методам лікування, особі знахаря. Дослідник залучав широке коло матеріалів з фольклористики, наукової медицини тощо, порівнював зафіксовані вірування з аналогічними в болгар метрополії та інших народів. С. Цвєтко проаналізував аспекти, пов'язані з світоглядними уявленнями: походження хвороб, їх назви, діагностику, а також магічні елементи.

Третю групу джерел складають польові матеріали з народної медицини, зібрані автором під час експедицій ОНУ ім. І.І. Мечникова протягом 1995-2003 років в наступних українських селах - Десантне (Галілешти), Шевченкове (Карамахмед) Кілійського району, Ларжанка Ізмаїльського району, Новокостянтинівка (Костянтинівка, Тарасівка), Гаївка (Гаївка, Толстуха, Болгарка) Роздільнянського району; російських - Василівка (Васильевка, Подковка), Приморське (Жебріяни) Кілійського району, Нова Некрасівка (Кугурлуй), Муравльовка Ізмаїльського району; болгарських - Суворове (Шикірлі-Китай) Ізмаїльського району, Городнє (Чійшія), Владичень (Імпуцита), Василівка (Вайсал) Болградського району, Євгенівка Тарутинського району; болгаро-гагаузькому селі - Червоноармійське (Кубей) Болградського району; російсько-українському селі - Мирне (Карячка) Кілійського району, Демідове (Демідове, Яківлівка), Златоустове (Софіївка, Златоустове, Лисенкове) Березовського району; українсько-молдавському селі - Фурманівка Кілійського району Одеської області. Під час експедицій було базово обстежено 19 населених пунктів. Польові матеріали збиралися методом безпосереднього спостереження, інтерв'ювання, фіксації у вигляді звуконотатків.

Таким чином, для вивчення медичної обрядової практики Півдня України застосовувались джерела різні за своїм змістом, характером, походженням, часом тощо. За допомогою цих різнотипних джерел ми намагалися, по-перше, реконструювати медичні обряди, які вже вийшли з побутування в повному вигляді, по-друге, простежити трансформацію такого роду обрядів протягом XX ст.

Для порівняння та уточнення матеріалу з різних типів джерел були розроблені типологічні таблиці (додаток до дисертації). В них подані відомості, що характеризують уявлення про такі хвороби в народній редакції: бішиха, бородівки, волос, зубний біль, младєнчєскоє, переляк, сухоти, родимець, соняшники тощо. Таблиці мають подвійне значення: вони генералізують різнотипний емпіричний матеріал, що сприяє його типологічному узагальненню і водночас полегшують інтерпретації, виявлення аналогій, етнічної виразності.

В другому розділі “Хвороби та їх профілактика в етнічних культурах слов'янського населення Південно-Західної України” досліджуються основні поняття, пов'язані з лікувальною обрядовою практикою, а також особливості функціонування етномедицини в різних історічних умовах.

У підрозділі “Історичний контекст розвитку народної медичної практики середини XIX - XX ст.” зазначено, що побутування медичної практики регіону залежить від багатьох чинників, серед яких особливе значення має політика держави, адміністрації, ставлення церкви та офіційної медицини. Нові наукові здобутки та поліпшення обслуговування звузили сферу впливу народної лікувальної практики. Ці процеси прослідковуються на протязі всього досліджуваного періоду. З другої половини XIX ст. - з появою земської медицини та потім ФАПів (фельдшерсько-акушерських пунктів) за радянської влади.

Швидкі трансформаційні процеси почались з 1920-х рр., після революції та громадянської війни. Особливо швидко зміни відбувались на території, що відійшли до СРСР - в степовій частині Буго-Дністровського межиріччя. Причинами цього було негативне відношення влади взагалі до таких проявів духовної культури та народних знань. Державна політика не сприяла іх збереженню. А під час голодомору 30-х рр. практично зник прошарок людей, які були носіями традицій. На території південної Бессарабії швидкі трансформаційні процеси розпочались на двадцять років пізніше. Це сприяло більш повному збереженню комплексу народних знань, пов'язаних з лікуванням. Друга половина XX ст. характеризується неоднозначними процесами стосовно медичної практики. З одного боку - її заборонялось практикувати, з іншого - вона функціонувала паралельно з офіційною медициною, сфери впливу між ними розділились. Наприкінці 1980-х рр., незважаючи на те, що заборон щодо практикування народних методів лікування вже не існувало, такого відродження медичної практики як у містах не відбулося. Пов'язано це з діяльністю православної церкви та протестантських церков (баптистів), які досить суворо відносяться до засобів народного лікування.

У підрозділі “Народні уявлення про хвороби та їх профілактика” на основі широкого емпіричного матеріалу аналізуються народні уявлення про здоров'я та хвороби. Показано, що ці категорії в регіоні найчастіше набувають характер антитези - здоров'я виражалось у відсутності хвороб і навпаки - хвороба означала відсутність здоров'я. Чисельні матеріали свідчать, що основними показниками “доброго” здоров'я серед мешканців Півдня вважались фізична сила, зовнішня привабливість, а для жінки, також, можливість народжувати здорових дітей.

Синхронні та діахронні порівняння дозволили виявити еволюцію народних вірувань про природу захворювань та їхню регіональну своєрідність.

Так, в роботі запропонована класифікація цих уявлень на підставі таких критеріїв: час побутування, ступінь збереженості, розвиток медичного обслуговування на селі, впровадження нових методів лікування та, як наслідок, трансформація уявлень про природу захворювань. 1. Шлункові захворювання, застуда, кровотечі, перелами, рани тощо. Захворювання, які побутують досі та діагностуються й лікуються зараз офіційною медициною. Аналіз окремих елементів їх народного лікування та порівняння з аналогічними в інших регіонах дозволяють припустити, що уявлення про їх раціональне (видиме) походження переважають лише останнім часом. 2. Чума, віспа, лихоманка, холера - пошесть. Антропоморфні (у вигляді молодої чи старої жінки з довгим волоссям) та зооморфні (у вигляді чорного кота, собаки тощо) уявлення про ці захворювання, як і в інших регіонах, свідчать про збереження окремих архаїчних світоглядних елементів. Підкреслимо фрагментарність таких вірувань на сучасному етапі (переважна кількість матеріалів відноситься до кінця XIX - початку XXст.), що є наслідком удосконалення професійного медичного обслуговування (впровадження щеплень, систематичних медичних оглядів, а також сучасних методів лікування). 3. Бішиха - рожисте запалення, волос - панарицій, ячмінь, зубний біль, головний біль, мертва кістка-наріст на руці чи нозі, лишай тощо. Хвороби, які побутують до сьогодення. Вони лікуються як офіційною медициною, так й народною. Їх природа, в народній уяві, носила “нечистий” характер - вони походили від порушення заборон, від эроків. В більшості випадків перевага віддавалась народному лікуванню. 4. Переляк, эроки, несплячки, підвій тощо - нервові захворювання. Віра в їх актуальність, побутування та засоби “лікування” є дуже сталою у традиційній культурі українців, росіян та болгар протягом всього досліджуваного періоду. Їх походження, на думку інформаторів, були проявом нечистої сили - від “поганого ока”, “з вітру” тощо. Лікування цих недуг було прерогативою знахарів, оскільки спеціалісти (невропатологи, психотерапевти) не практикували в селах. 5. Сухоти-рахіт, чорна болєзнь-епілепсія - небезпечні дитячі хвороби. Зараз вони лікуються лише офіційною медициною. Але уявлення про їх магічне походження побутують й досі.

В підрозділі “Ритуально-магічний захист від хвороб” встановлено, що від уявлень про природу захворювань залежала система їх “профілактики”. Серед слов'янського населення, вдалося зафіксувати наступні “профілактичні” засоби: 1) Дотримання відповідних норм поведінки (дотримання часової регламентації подружніх відносин, заборон під час вагітності жінки, та виконання роботи в окремі дні та свята тощо). 2) Носіння амулетів, оберегів. Переважно такий вид “профілактики” застосовувався до осіб, що знаходились в лімінальному стані - породіль, немовлят, дітей до року, нареченої. Серед найбільш розповсюджених апотропеїв були металеві речі - сокира, ножиці, голка, булавка, броші, а також сіль, часник, свячені трави. 3) Виконання профілактичних ритуальних дій, які повинні були забезпечити здоров'я. Найчастіше такі дії виявляються в календарній обрядовості. Яскраво це ілюструють ритуали купання в ополонці на Хрещення, у Великий Четвер, биття свяченими гілками верби у Вербну Неділю. Запобіжні засоби мали й свою етнічну специфіку. Так, з метою забезпечити себе здоров'ям на рік росіяни на Іванів день мились в лазні, болгари - в цей день стрибали через з профілактичною метою.

Третій розділ “Знакові аспекти лікувальної практики слов'янського населення Південно-Західної України” присвячений аналізу самих обрядів, з'ясуванню їх структури.

В першому підрозділі “Структурні складові лікувального обряду” було досліджено варіативність лікувального обряду та його складових (час, місце проведення, семантичне наповнення) серед українців, росіян та болгар регіону. Комплексний аналіз був проведений на основі складених типологічних таблиць. Вони дозволили перевірити на ареальному матеріалі вже існуючі в науці теоретичні підходи стосовно дослідження обрядовості взагалі, а також виявити регіональні, етнічні, локальні рівні особливостей лікувальної практики.

Однією з основних умов проведення лікувальних обрядів було проведення їх в чітко означений час. Так, українці, росіяни та болгари вважали, що лікувати треба вночі, на світанку. Лікування багатьох захворювань проводилось з орієнтуванням фази місяцю (зубний біль, сухоти, уроки тощо) або за станом зоряного неба (бородавки, урама). Сьогодні ця умова виконується не завжди (більшість ритуалів проводиться вранці чи ввечері, а іноді вдень). Для українців та росіян важливим був також день тижня, в який проводилось лікування, залежно від статі хворого. Так, наприклад, в понеділок, вівторок, четвер - лікували чоловіків, в середу, п'ятницю, суботу - жінок. У болгар регіону уявлень про гендерний розподіл днів тижня у лікуванні не виявлено.

Досліджено і детермінацію місця проведення лікування. В роботі був проведений аналіз ролі цих місць в обрядах. Нами зафіксовано, що у більшості випадків серед слов'ян лікувальні дії проводились в місцях з символікою межі - у одвірках (українці, уроки), біля печі (всі захворювання) чи в самій печі (українці, сухоти), на даху біля димаря (болгари, урама), біля паркану (виливали воду після лікування більшості хвороб), біля воріт (українці, крикливиці), на роздоріжжях (викидали речі після лікування бородавок). Іноді обряд відбувався за межами хати чи села - в лазні (росіяни, бішиха), у курнику (росіяни, українці, крикливиці), на цвинтарі (росіяни, важкі дитячі захворювання), біля річки (болгари, холера, лихоманка).

Встановлено, що семіотичний зміст лікувального обряду значною мірою залежав від речового (атрибутивного) наповнення. На зазначеній території при лікуванні застосовували вогонь (дим), непочату чи свячену воду, свячені трави, віск, яйце тощо.

Окремо аналізується акціональна складова лікувальної практики, яка відіграє значну роль у розкритті семантики обрядів.

На досліджуваній території практикувались наступні прийоми лікування: I. Повертання до початкового стану. Цей підхід характерний переважно для лікування дитячих хвороб. Він використовувався для позбавлення від найбільш важких дитячих захворювань (епілепсії, рахіту, уроків). II. Відсилка хвороби до винуватця (колдуна, демонологічного персонажа), на межу, на той світ. Практикувались викидання, віддалення хвороби, а також її ритуальне поховання. В такий спосіб лікували бородавки, лихоманку, мертву кістку. III. Прохання про здоров'я, адресовані потойбічному світу. Цей прийом зустрічається рідше за всі інші та використовувався переважно для лікування хворих зубів. IV. Знищення хвороби. Такий метод є найбільш розповсюдженими та різнорідним в лікувальній практиці, слов'янського населення Південно-Західної України. Так, найбільш розповсюдженими формами є: спалення, змивання, обмірювання, передавання іншій особі, тварині, рослині, розчленування, відокремлення від людини, залякування, обмірювання, введення в оману, приниження, захрещування тощо. Знахарські дії найчастіше проводились згідно з текстом замовляння.

На території Південно-Західної України останнім часом простежується тенденція до зменшення ваги акціональної частини лікувальної обрядодії та обов'язкового відтворення замовляння. При цьому вдалося помітити деякі відмінності в лікувальній практиці українців, росіян та болгар. При лікуванні багатьох хвороб болгари, наприклад, використовували такий метод як вимірювання хворого (знахарка міряла ліктем одяг хворої людини), в той час як серед українців та росіян цей спосіб вже практично вийшов з вжитку. Для росіян (особливо старообрядців) було характерним при лікуванні читання канонічних молитов, а не народних замовлянь.

Тривале спільне проживання різних етнічних груп та урбанізаційні тенденції в регіоні призвели до того, що навіть у давніх лікувальних обрядах сталися певні зміни, а саме - відбулося запозичення окремих елементів традиційного обряду та його часткова уніфікація. Так, на території Південно-Західної України побутує кілька обрядових комплексів спільних для українців, росіян та болгар. Наприклад, лікування таких хвороб як уроки, переляк, проводиться однаковими методами з ідентичним речовим наповненням. В багатьох випадках втрата елементів власної ритуальної практики спричинила запозичення аналогічних елементів у “сусідів”. Це можна простежити на прикладі замовлянь. Знахарки використовують цілі тексти замовляння іншою мовою, або їх фрагменти, замінюючи втрачені частини схожими. Наведений приклад свідчить також ще про одну характерну рису регіону - білінгвізм населення, який дозволяє запозичувати окремі елементи. Наступний приклад уніфікації лікувальної практики населення краю: характерний для українського та російського населення звичай лікування хворого в печі сьогодні вже фіксується і у болгар (в традиційній печі болгар проведення лікування таким чином було неможливим).

Характерним для регіону є поступове нерівномірне збереження або згасання забобонних магічних обрядів. Так, українці с. Ларжанка щоб позбутися від крикливців, передавали дитину названій кумі через вікно, в той же час в інших українських селах такої обрядодії нами не зафіксовано. Хоча письмові джерела фіксують побутування цього обряду на теренах Південно-Західної України.

Швидкий процес трансформації та урбанізації народної культури, характерний для досліджуваної території, в останні десятиліття призвів до значних інновацій. Так, наприклад, вугілля з печі при лікуванні уроків замінили сірники. Хворобу бішиху в окремих випадках підкурювали вже не ганчіркою, а синім папером від сірників. В нових хатах, де немає печі, можливим стало проведення лікування біля кухонної плити. А замовляють хвороби вже не біля річки, як колись, а на проточну воду з крану.

Аналіз лікувальних обрядів показав, що вони, як і інші, є полісемантичними та виконують наступні функції: 1. інтегруючу, для встановлення єдності колективу, особливо під час епідемій; 2. психотерапевтичну, направлену на відновлення психологічного комфорту, порушеного захворюванням; 3. комунікативну; 4. функцію пам'яті. Відмінністю лікувальних обрядодій від інших є те, що вони є оказіальними за своєю природою, виконуються особами, на підставі сакральних знань, у визначеному просторово-часовому континіумі, а також є більш інтимними (під час ритуалу в ньому приймає участь не більше 2-3 осіб). Направлені вони на відновлення порушеної рівноваги між світом людей та природи. Особливістю лікувальних обрядів також є те, що вони є прагматичними як в утилітарному, так і в знаковому аспектах.

У підрозділі “Народні лікарі в етнічних культурах населення регіону” об'єктом дослідження стали народні лікарі, знахарі. Інститут знахарства пов'язувався в традиційній культурі з розумом, життєвим досвідом, знанням народної медицини, умінням допомогти ліками і порадою.

У всіх слов'янських народів існувала спеціальна термінологія для визначення осіб, які займаються лікуванням. В основі найменувань знахарів є його основні функції - володіти магічним знанням: слова знає, знаткой, знающий означають людей, які володіють сакральними знаннями в галузі народної медицини, промислової, любовної, а також шкідливої магії. Росіяни Одещини кажуть, що лікувати та ворожити може тільки той, хто знає (сс. Мирне, Приморське, Нова Некрасівка). Лікуванням та шкідливою магією займались як правило жінки, яких називали баба, бабка. У болгар для цієї категорії лікарів існували власні назви. Їх називали баба, баба който баєт, магьосніца (з негативним значенням).

Традиційними були вірування про існування знахарів врождених, родимих, які вже від народження були наділені надприродними властивостями. Вважали, що знахар “вроджений” був значно сильнішим від знахаря “навченого”.

За нашими польовими матеріалами, в українців, росіян та болгар здатністю зцілювати деякі недуги наділяли наймолодшу або найстаршу дитину. Так, згідно із зафіксованими повір'ями, лікувати найефективніше ячмінь могла найстарша чи наймолодша дитина в сім'ї (сс.Мирне, Новокостянтинівка, Червоноармійське).

Загальнослов'янську основу мали поширені серед населення регіону вірування про необхідність зберігання знахарського ремесла в таємниці, бо інакше знахар сам втратить силу і не зможе допомогати іншим. Залишились свідоцтва про спадковий характер знахарства “по крові” - від бабусь, батьків до когось із рідних. В українців Одещини бабка вибирала собі послідовницю через покоління (від бабусі до онуків). В усіх етнічних групах існував звичай, згідно з яким знахар-учень має бути молодшим за вчителя. Переважно це могла бути наймолодша чи найстарша дівчина в сім'ї (сc. Новокостянтинівка, Шевченкове, Нова Некрасівка тощо). Базуючись на польових матеріалах, можна простежити сакральний характер знахарських навичок та вмінь. Це яскраво ілюструє повір'я про необхідність передати знання перед смертю, щоб легше було вмирати (сс. Шевченкове, Червоноармійське, Мирне).

У підрозділі висвітлюється ставлення до інституту знахарства з 1930-40-х рр. поступово змінюється. Це відбувалося у зв'язку з підвищенням рівня медичної допомоги на селі внаслідок чого відпала потреба у зверненні до традиційних лікарів, практика яких не завжди була ефективною. Крім того, слід відзначити, що з боку радянської влади чинився сильний тиск на осіб, які займались цим ремеслом. На сучасному етапі становище знахарів більш-менш стабілізувалося. Переслідування їх припинилося, проте по селах не відбувається такого масового відродження цього ремесла, як у містах. До сучасних факторів, які впливають на оцінку особи цілителя слід віднести ставлення представників церкви та чисельних сект взагалі до народного лікування. За сталим уявленням, яке фіксується нами, вважається, що люди, які лікують та звертаються по допомогу до знахарів “відвертаються від Бога”. На думку інформаторів саме Бог має вирішувати: вилікується людина чи ні, без стороннього втручання, яке сприймається як гріх. Але такі погляди існували не завжди. Так, нами зафіксовано, що в окремих селах у першій половині XX ст. лікуванням можна було займались лише з благословіння церкви.

З'ясовано, що на Півдні України існувала певна спеціалізація знахарів (кожна з них лікувала одну чи декілька хвороб). В той же час у селі могли жити кілька баб, що лікували однакові хвороби, але різними методами.