Зміни етнічної структури населення Херсонської області у другій половині ХХ століття

Зміни етнічної структури населення Херсонської області у другій половині ХХ століття

Останні події в Україні переконливо свідчать, що актуальність теми розвідки зумовлена декількома як науковими, так і практично-політичними факторами. До наукових слід віднести потреби вивчення етнічної історії Херсонщини, яка до сьогодні залишається недостатньо дослідженою. У практично-політичній площині мова йде про необхідність врахування етнічного, етносоціального фактору владними інституціями практично у всіх галузях внутрішньої та зовнішньої політики.

Метою статті є аналіз змін етнічної структури населення Херсонщини у другій половині ХХ ст. на основі аналізу демограффічних матеріалів переписів, що проводились у досліджуваний період.

Методи дослідження визначаються специфікою предмета дослідження, який знаходиться на межі етнічної і демографічної історії.

Джерельну основу дослідження складають матеріали загальних демографічних переписів 1897 р. Російської імперії, 1959 р. і 1989 р. СРСР і 2001 р. України. Також використано інші демографічні джерела - поточний облік населення Південної України 1782 р., відомості загальних переписів 1926, 1970 і 1979 рр. та міського перепису 1923 р. [1-6].

Можливість порівняно коректно визначити етнічний склад населення підросійської України надав Перший загальний перепис населення Російської імперії. Під час перепису 1897 р. визначали рідну мову населення (записували мову, яку сам опитуваний уважав рідною мовою) та мову грамотності. Матеріали перепису оприлюднені [5-7]. Національний (мовний) склад жителів імперії визначено в розрізі губерній, повітів, міського та сільського населення. Підсумки цього перепису за мовним критерієм неодноразово використовували для дослідження етнічного складу населення.

Усі чотири повоєнні радянські переписи 1959, 1970, 1979 і 1989 рр. реєстрували етнічну належність опитуваного на засадах соціально - психологічного підходу, тобто записували етнічність (національність), яку сам опитуваний уважав істинною. Розробка таблиць за другою мовою, а це була російська, мали засвідчити успіхи у формуванні «нової інтернаціональної спільноти» - радянського народу. Так, за матеріалами перепису 1959 р. розробляли таблиці, у яких поєднували показники національності та рідної мови. За матеріалами наступних переписів розробляли такі таблиці: національність + рідна мова, національність + друга мова, національність + рідна мова + вік, національність + друга мова + вік.

У 2001 р. в Україні відбувся перший в історії незалежної держави перепис населення. Як і в 1989 р., у 2001 р. визначали етнічність населення. Тільки замість політично вже застарілого та ідеологічно недоцільного критерію другої мови з мов народів СРСР, якою людина вільно володіє, реєстрували іншу мову, якою людина володіє. У відповідь на запитання про національність записували назву етносу, яку сам респондент уважав потрібною, тобто, як і в радянських переписах населення, за основу визначення мови було взято соціально-психологічний підхід.

Отже, інформація демографічних переписів дає змогу простежити етнічну ситуацію та етнонаціональні процеси на Херсонщині в другій половині ХХ ст., дослідити ґенезу головних етнічних проблем сучасної Херсонщини, вплив на їхню еволюцію різноманітних суспільних факторів. Основні результати переписів нами зведено у таблицю 1 і 2. Для коректного аналізу варто порівняти Херсонщину з суміжними областями та АР Крим.

Отже, за 1959-1989 рр. населення України зросло з 41 869 046 осіб до 51 452 034 або на 22,89%. Населення Херсонщини збільшилось з 824 167 у 1959 р. до 1 236 970 у 1989 р. або на 50,09% (табл. 1). Тобто темпи зростання чисельності населення Херсонщини у 2,2 рази перевищували республіканські. Щодо сусідів, ситуація була така. Населення Дніпропетровщини зросло з 2 705 тис. до 3 561 тис. або на 31,64%., Миколаївщини - на 30,97% (з 1 014 тис. до 1 338 тис.), Запорізької області - на 41,76% (з 1 463 тис. до 2 074 тис.) і Криму з 1 202 тис. до 2 430 тис. або вдвічі (табл. 1). Отже, населення нашого краю зростало швидше за сусідів за винятком Криму. Таблиця 1

З тенденцій еволюції етнонаціональної структури перш за все звертає увагу неухильне зменшення питомої ваги українців. Щодо абсолютних чисел, то в Україні чисельність українців збільшилась з 32,2 млн. 1959 р. до 37,4 млн. 1989 р. або на 17,44%, але на 5,45% менші порівняно з темпами зростання населення в цілому. У Херсонській області зростання українців відбулось з 668 148 1959 р. до 936 944 або на 40,23%, але знов-таки на 10% менше, ніж зростання населення в цілому [наші підрахунки на основі: 7, с. 80-81].

Аналогічна тенденція відставання темпів зростання українців в абсолютних цифрах порівняно з темпами зростання загального населення були притаманні і всім нашим сусідам. Так, у Дніпропетровській області кількість українців зросла з 2 102,94 тис. 1959 р. до 2 769,56 тис. 1989 р. або на 31,7%. Це практично дорівнює загальним темпам зростання населення. У Запорізькій області - відповідні цифри - 999,4 тис. і 1 308,0 тис. або на 30,88%, що на 9,88% менше загального зростання населення. У Миколаївській області ситуація була такою: за 1959-1989 рр. чисельність українців зросла на 21,97% (з 822,8 тис. до 1 003,6 тис.), але на 9% відставала від темпів зростання всього населення.

Наслідки радянської політики «дружби народів» яскраво проявились на Херсонщині. Так, за 1959-1989 рр. питома вага українців у складі населення Херсонської області скоротилась з 81,07% до 75,75% або на 5,32% (в Україні в цілому цей показник склав 4,1%, тобто на У менше). Щорічне скорочення також перевищувало загальноукраїнські темпи: на Херсонщині щорічні темпи зменшення питомої ваги титульної нації складали 0,18%, а по Україні - 0,14% або на ¹/₅ більше. Аналогічна картина була і у наших сусідів.

Протилежна картина простежується щодо росіян. Загалом протягом радянської доби чисельність росіян в Україні постійно збільшувалась: 1926 р. - 2 млн. 667 тис., 1959 р. - 7 млн. 98 тис., 1970 р. - 9 млн. 126 тис., 1979 р. - 10 млн. 471 тис., 1989 р. - 11 млн. 355 тис., зростання за 1926-1979 рр. - у 4,3 рази. Практично половина їх народилася за межами України, що свідчить про міграцію з Росії як основне джерело цього зростання [8, с. 336-337].

Ця закономірність чітко простежується і в період 1959-1989 рр. Так, в Україні загальна кількість населення зросла на 22,89%, в т.ч. українців на 16,36%, білорусів на 51,26%, молдован на 34,3%, вірмен на 93,41% і т. п. Кількість же росіян - на 60,14%. Отже, темпи зростання росіян перевищували у 2,6 рази загальні темпи зростання населення. Щодо Херсонської області, то на фоні загального зростання населення на 50,09% чисельність росіян зросла на 94,63% (з 128 205 до 249 522) або майже удвічі більше [7, с. 80-81].

Аналогічна ситуація спостерігається і в сусідніх областях, різниця лише у пропорціях форсованого зростання чисельності росіян. Так, у Миколаївській області загальна кількість населення зросла на 30,43%, а росіян на 85,28% (з 139,2 тис. до 257,96 тис.) або у 2,8 разів більше [7, с. 77].

Не менш рельєфна картина вимальовується при аналізі відносних показників - відсоток росіян в етнонаціональному складі. Так, по Україні в цілому питома вага росіян за 19591989 рр. зросла з 16,94% до 22,07%, по Херсонщині - з 15,56% до 20,17%, по Миколаївщині - з 13,73% до 19,42%, по Запорозькій області - з 25,9% до 32,02%, на Дніпропетровщині - з 17,23% до 24,18%. Отже скрізь зростання частки росіян у складі населення утворює правильні динамічні ряди [табл. 1].

Глибина русифікації стає більш наочною при аналізі таблиць радянських переписів «Розподіл населення Української РСР і областей республіки за найбільш багато чисельними національностями і мовою» [4, с. 102-107]. Скажімо, за переписом 1979 р. з 49,61 млн. населення України російською мовою володіло 30,25 млн., українською - 36,47 млн. При цьому серед останніх рідною вважали російську 3,99 млн. (10,93%). Вільно володіли російською в якості другої мови народів СРСР 18,9 млн. (51,75%) українців.

Питома вага тих, хто вважав своєю рідною мовою українську було 14%, а вільно володіли українською в якості другої 29,82% [4, с. 102-103]

Подібна картина спостерігалась і на Херсонщині. З 894,6 тис. українців українську вважали рідною 794,9 тис. (88,85%), російську - 99,6 (11,13%). Серед росіян Херсонщини у 1979 р. 96,91% вважали рідною саме російську мову, а українську - 7,02 тис. або 3,07%. Лише 3,9 тис. росіян Херсонщини вільно володіли однією з неросійських мов, тобто 1,73%, в т.ч. українською - 2,2 тис. або 0,94% відповідно [4, с. 106-107]. Ці цифри наочно засвідчують облудність пропаганди «дружби народів» в СРСР, оскільки метою реальної мовної політики КПРС була тотальна русифікація.

Етнічна структура є соціальним організмом, в якому одні зростають, інші зменшуються чи зникають. Так, за 1959-1989 рр. в Україні зафіксовано зменшення абсолютної чисельності ряду народів, традиційних для неї - євреїв на 72,79%, поляків на 39,97%, греків на 5,55% [7, с. 81-82]. Фактично реальна політика зводилась до ліквідації традиційної для України етнічної структури і заміні її на біполярну - російськомовний гібрид та маргінальних україномовних українців.

Так, з традиційних для Херсонщини етносів практично зникли євреї (за 19591989 рр. їх питома вага скоротилась з 1,27% до 0,6%), кримські татари (у 1989 р., коли їх вперше включили до перепису з 1944 р., їх було лише 0,46%), німці (1989 р. їх нараховувалось лише 0,12%).

Показові тенденції простежуються при порівнянні наслідків переписів 1897 р. і 1989 р., подані у таблиці 2.

Таблиця 2. Етномовні групи Херсону та України 1897-1989 рр.

Так, за 1897-1989 рр. питома вага українців, попри імперську політику і демографічні катастрофі, зросла в Україні з 72,0% до 72,73% та на Херсонщині з 60,0% до 75,75% [табл. 2]. Ці цифри засвідчують два принципових факти: життєву стійкість України та українців і належність Херсонщини саме до України, а не до міфічної «Новоросії». За це ж століття частка росіян в Україні зросла з 8,8 % до 22,07%, а на Херсонщині навпаки скоротилась з 23,35% до 20,17%. Останнє можна пояснити тим, що 1897 р. значна частина українців була записана росіянами.

Вражають темпи знищення таких традиційних для нашого краю народів, як євреї та причорноморські німці. Так, відсоток останніх скоротився з 2,1% до 0,07% або у 30 разів. Питома вага євреїв, які у значній мірі традиційно визначали обличчя Херсона, скоротилась з 9,5% до 0,6% або у 15,8 разів.

Перепис 2001 р. показав зміни етнонаціо - нальної структури, що відбулися за перші 11 років незалежності. Прослідкувати їх можна порівнюючи відомості таблиць №2 і №3. Наведемо найважливіші показники означеного перепису. За ним на Херсонщині мешкали представники 115 етносів. З 1 172 689 обрахованих мешканців Херсонщини українці складали 82,0% (в Україні - 77,82%), росіяни - 14,09% (в Україні - 17,28%), білоруси - 0,7%, молдовани - 0,36%, кримські татари - 0,18%, болгари і румуни - по 0,02%, угорці - 0,14%, євреї - 0,15%, вірмени - 0,39%, турки - месхетинці - 0,3%, греки - 0,04% і далі татари, цигани (роми), азербайджанці, грузини, німці тощо. Докладно це показано у таблиці 3.

Таблиця 3