До проблеми дослідження апотропеїв і нормативів українськими етнографами (ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 398.3.341.331 Етнологія

апотропей норматив етнографічний символічний

У статті розглядається процес вивчення апотропеїв і нормативів як основної складової системи символічного захисту у повсякденному житті українськими етнографами ХІХ - початку ХХ століття. Автор аналізує підхід до вивчення даної проблеми, методологічні засади науковців, місце апотропеїв і нормативів у дослідженнях представників харківського, київського і львівського етнографічних осередків, які були сформовані на базах місцевих університетів і активно працювали на благо етнографічної науки.

Ключові слова: вірування, апотропей, норматив, система символічного захисту, етнологія.

Аннотация

В статье рассматривается процесс изучения апотропеев и нормативов как основной составляющий системы символической защиты в повседневной жизни украинцев ХІХ - начала ХХ столетия. Автор анализирует подход к изучению этой проблемы, методологические принципы, место апотропеев и нормативов в исследованиях представителей харьковского, киевского и львовского этнографических центров, которые были сформированы на базе местных университетов и активно работали на благо этнографической науки.

Ключевые слова: верования, апотропей, норматив, система символической защиты, этнология.

Annotation

This paper deals with the process of learning apotropaions and normatives as the major components of the system of symbolic protection in everyday Ukrainian life by Ukrainian ethnographers in XIX - early XX centuries. The author analyzes the approach to the study of this problem, place of apotropaions and normatives in these research.

Roots of interest in the study of Ukrainian folk beliefs, signs and system of symbolic protection as a whole date back to the middle of the eighteenth century. At this time on the basis of educational philosophy formed rational, secular approach to the problem and implemented first, sporadic attempts to collect and describe examples of folk culture.

New step of researches was made in the era of Romanticism, when the formation of historical thinking, history in general, and popular culture in particular aesthetically-poetically conceptualized in terms of their identity.

An important step in the study was the formation of beliefs Ukrainian Kharkov ethnology cell at Kharkiv University, which was founded in 1805.

Since the second half of the 30's of the nineteenth century. A number of studies of folk beliefs was carried out by scientists, who was grouped around Kyiv University. The development of ethnographic research contributed to the founding of Kyiv branch of the Russian Geographical Society and the Commission to describe the provinces of Kyiv Educational District (1851).

An important catalyst for the study of beliefs in the early twentieth century Lviv was the formation of ethnological cell. At this time, the participation of local researchers and prominent cultural figures - M. Hrushevskyi, I. Franko, H. Vovk, V. Hnatiuk, F. Kolessa, Z. Kuzelia etc. was found the first Ukrainian ethnological center, which was focused on the study of popular culture in western regions of Ukraine and the development of typological-comparative methodology based on the principles of comprehensiveness and consistency. The emphasis has been on attention to traditional spiritual culture, Lviv researchers investigating various aspects apotropaion's and normative's systems.

In general, the analyzed literature of XIX - early XX century draws attention to focus on the communication of symbolic protection rituals and calendar life cycle, which is quite natural in view of the characteristic of the contemporary ethnography of the growing interest in ritual culture of Ukrainians.

Keywords: beliefs, apotropaion, normative, system of symbolic protection, Ethnology.

Коріння інтересу до вивчення українських народних вірувань, прикмет та системи символічного захисту загалом сягають середини ХУШ ст. Саме у цей час на ґрунті просвітницького світогляду формується раціональний, світський погляд на проблему і здійснюються перші, спорадичні спроби збору та опису зразків народної культури. Посеред найбільш ранніх систематичних описів вірувань, повір'їв та прикмет згадаємо «Малороссийские суеверия, коим мало кто верил, собранные в 1776 г.» [9] та «Словарь русских суеверий» (1782) [20]. Гідним уваги є «Описание свадебных украинских простонародных обрядов...» Г. Калиновського (1777) [8] та «Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях» (1798) [10]. Показово, що попри інтерес до народної культури, автори зазначених наукових розвідок оцінюють повір'я та прикмети негативно, як «забобони», наслідок неосвіченості народу, що загалом характерно для побудованого на раціональних засадах, прогресистського просвітницького світобачення даного періоду.

Ситуація змінюється за доби Романтизму, коли, з формуванням історичного мислення, минуле в цілому та народна культура зокрема осмислюються естетично-поетизовано, з точки зору їх самобутності. Зразок подібного образно-художнього розуміння традиційних світоглядних комплексів зустрічаємо у доробку Г. Глінки [3]. У дослідженні «Древняя религия славян» (1804), поряд із класифікацією язичницького пантеону, автор наводить засновані на українському матеріалі етнографічні відомості про вірування, повір'я, прикмети.

Великого значення у дослідженні народних звичаїв Полісся набули праці З. Доленги- Ходаковського, засновані на тривалих польових розвідках та комплексному аналізі української культури. За оцінкою М. Сумцова, праця

З.Доленги-Ходаковського «О Slowianszczyznie przed chrzescianstwem» (1818) [5, c. 199] стала «першою спробою створити загальну картину слов'янського побуту дохристиянського періоду і <...> намітити завдання його вивчення» [17, c. 2]. Ціннісним для подальшого розвитку дослідження вірувань є зауваження З. Доленги- Ходаковського про те, що зразки вербальної народної творчості зберігають не лише мовні, але й звичаєві та обрядові традиції.

Важливим етапом у дослідженні українських вірувань стало формування харківського народознавчого осередку при фундованому у 1805 р. Харківському університеті. Вагома роль у вивченні духовної культури українства та розробці методології етнологічного аналізу належить Г. Успенському («Опыт повествования о древностях руських», 1811-1812) та К. Сементовському. Так, у праці «Очерки малороссийских поверий и обычаев, относящихся к праздникам» (1843) та «О характерниках и малорусских заговорах против пули» («Известия Императорского Русского Географического Общества», 1850) [12; 13] К. Сементовський прагне уникнути оцінкового розгляду поведінково- нормативних та апотропейних комплексів й зосереджується на дослідженні їх походження та функцій. Застосовуючи порівняльний метод, вчений доводить подвійну ґенезу вірувань і повір'їв, їх зв'язок з вірою у надприродне та практичною діяльністю українського селянина (господарські прикмети, прикмети про погоду тощо). Загалом, саме завдяки харківській етнологічній школі було покладено початок аналітично-проблемному дослідженню етнографічного матеріалу, а вивчення вірувань поступово виокремилось у специфічну предметну галузь етнографічних студій.

Починаючи з другої половини 30-х рр. ХІХ ст. низка досліджень народних вірувань була здійснена вченими, що групувались навколо Київського університету. Розвитку етнографічних розвідок сприяло заснування у Києві відділення Російського географічного товариства та Комісії для опису губерній Київського учбового округу (1851). За зауваженням А. Пономарьова, ці події не лише пожвавили збирацьку роботу, але й «створили умови для здійснення порівняльного аналізу етнографічного матеріалу на великому ареалі» [18, с. 17].

У методологічному сенсі вивчення традиційного світогляду та систем символічного захисту провадилось під впливом міфологічної концепції, згідно якої вірування, повір'я, апотропейні та нормативні комплекси сформувались на ґрунті поетично переосмисленої стародавньої міфології. Зокрема, у праці «О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий» (1865) визначного українського вченого О. Потебні аналізується міфологічна ґенеза елементів вірувань й «забобонів», пов'язаних з народними звичаями та обрядами календарного і сімейно-побутового циклів. Предметом спеціального розгляду постає язичницьке коріння обрядовості святкування Різдва [11, с. 92-329]. У контексті історіографічного аналізу проблеми апотропеїв та нормативів у вказаній праці цікавим є те, що вчений докладно аналізує апотропейні властивості страсної та богоявленської свічки (громниці) та її роль у весільних обрядах [11, c. 95], семантику хліба як оберегу від вроків [11, c. 96] і засобу привертання добробуту [11, c. 127, 133], оберегове значення різдвяної та хрещенської води [11, c. 141], обливання та обсипання [11, c. 143, 146] тощо. Важливо також, що українські повір'я, прикмети та обряди розглядаються О. Потебнею у якнайширшому історико-культурному контексті, у співвідношенні зі світоглядними уявленнями інших слов'янських та германських народів. Водночас, варто зауважити, що у сучасній науці підхід міфологічної школи щодо тлумачення походження вірувань втратив свою актуальність, тому що вірування розглядаються як невід'ємна частина світогляду людини і народної релігійності українців.

Посеред дослідників, у творах яких в аналізі походження, символіки, семантики, структури та функцій апотропеїв і нормативів помітний синтез міфологічного та еволюціоністського підходів варто згадати визначного харківського етнографа, літературознавця та фольклориста М. Сумцо- ва [16]. Важливо, що у багатьох працях М. Сум- цова термін «пережитки», яким означуються «залишки давніх форм побуту й культури», позбавлений негативного відтінку і використовується у вихідному гносеологічному значенні. Водночас, в інших роботах дослідник вказує на «шкідливість забобонів» («Замітка про деякі шкідливі весільні повір'я та звичаї місцевого селянина», 1880; «Про те, які сільські повір'я та звичаї особливо шкідливі», 1897), називає їх «темною стороною» життя народу й «уламками старої демонології», до них відносить також «повір'я про чортів, відьом, упирів, уроки та ін.» [14, c. 159]. Незважаючи на це, варто наголосити, що саме застосування «методу пережитків» дозволило М. Сумцову побудувати класифікацію вірувань і повір'їв, яка була покладена в основу сучасних типологій народних уявлень та зберігає значення у систематизації поведінково-нормативних та апотропейних комплексів.

Спеціально проблемі апотропеїв присвячено працю «Личные обереги от сглаза», в якій Микола Сумцов називає віру в зурочення загальновідомою і говорить про те, що це вірування поширене серед багатьох народів світу [15, c. 3]. Також автор розглядає захист від уроків - обереги, розділяючи їх на різні типи та вивчаючи ї'х застосування. Цю працю можна назвати зразком комплексного підходу до окресленої теми.

Побіжно зауважимо, що середина ХІХ ст. позначена загальним зростанням дослідницького інтересу до вірувань, прикмет та повір'їв. Поряд із вищеаналізованими фундаментальними напрацюваннями з'являється низка публікацій різного пізнавального рівня та спрямованості, - від суто описових, популярних до аналітичних. Також зустрічаємо короткі згадки описового характеру про забобони в різноманітних описах населених пунктів, округів, губерній, повітів. Вони характеризуються більшою мірою описанням світоглядних уявлень та викладенням найбільш популярних прикмет та пересторог. У багатьох із них вірування розглядаються як «забобони», ознака неосвіченості переважно сільського населення, яке не маючи змоги навчатися і тим самим «очиститися» від марновірств, продовжує оточувати себе ними [1].

Ціннісний етнографічний матеріал щодо вірувань, повір'їв і прикмет українців, пов'язаних з обрядовими циклами, містять «Записки Південно-Західного відділу імператорського Російського Географічного Товариства» П. Чу- бинського [19]. Так, у першому томі представлено вірування, народні забобони, приказки, загадки і чари, у третьому та четвертому - опис окремих поведінково-нормативних та апотропейних комплексів, включених у контекст календарних (Ш т.) та родинних обрядів і звичаїв, насамперед, весілля, хрестин та похорон (ІУ т.).

Важливе місце в історії дослідження апотропейних та поведінково-нормативних комплексів посідає доробок українського етнографа П. Іванова. Незважаючи на те, що поле уваги дослідника обмежувалось матеріалами Куп'янщини та Старобільщини, його праці, безсумнівно, цінні для вивчення систем символічного захисту в цілому. Так, у розвідці «Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии» (1907) [7], представлено опис повір'їв та прикмет, пов'язаних з днями тижня. Загалом, етнографічні студії П. Іванова створили ґрунтовну джерельну базу для дослідження вірувань, повір'їв, прикмет, що стосуються різних аспектів повсякденного життя українців, - як кожного окремого індивіда на різних етапах його життєвого шляху, так і соціального колективу в цілому. Важливо, що дослідницька установка П. Іванова була суголосною саме етнологічному науковому дискурсу.

Відомості щодо системи символічного захисту зустрічаємо також в працях українського фольклориста, історика та літературознавця В. Доманицького. Зокрема, у розвідці «Венчание вокруг «дижи» (1901) [6] вчений аналізує важливу в межах даного дослідження проблему співвідношення народної релігійності та офіційного православ'я. Зосереджуючись на розгляді діжі як лімінального об'єкту, що має апотропеїчні властивості, В. Доманицький вказує на оберегову символіку замісу тіста, хліба та води, яка залишилась після бгання весільного короваю [6, с. 73].

Поширені у різних місцевостях України вербальні обереги у контексті народної медицини і застосовуваних у ній замовлянь досліджує харківський етнограф, один з останніх учнів

О.Потебні О. Вєтухов [2]. У цьому зв'язку, як окрему группу, вчений вирізняє замовляння від уроків («прыстрита», «призоры очесъ»). О. Вєтухов висвітлює генезу віри в замовляння [2, с. 181], аналізує їх структуру і символічні аспекти впливу через ім'я [2, c. 183], акцентує символічно-оберегову роль води у замовляннях [2, с. 188], досліджує асиміляцію замовляннями «церковно-релігійного елементу, що наближає замовляння до форми молитви» [2, с. 199]. Привертає увагу, що вчений аналізує не лише лінгвістичні форми оберегових комплексів, але й їх етнопсихологічне підґрунтя, що з позиції методології є новаційним.

Зразком дослідження системи символічного захисту у контексті української обрядовості життєвого циклу є незавершена праця Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» (1906-1907) [4], що вийшла у Львові за редакцією З. Кузелі і стала однією із перших розвідок з етнографії дитинства. Опираючись на порівняльно-історичний метод, М. Грушевський досліджує нормативи, пов'язані з вагітністю та прикмети, що стосуються її періодів [4, с. 22-25]. Предметом особливої уваги вченого є методи захисту від уроків для вагітної та походження віри у їх дієвість. Окрім цього, розглядаються нормативи пологів, хрещення, привертання долі та захисту новонародженого від уроків, апотропеїчні властивості хліба, солі, прикмети пов'язані з порогом [4, с. 56-57]. Докладно аналізуються оберегова семантика зміни імені за умови хвороби дитини [4, с. 58], апотропейні значення «закупу», «відпродування» як упередження дитячої смертності, досліджується значення «втаємничення» імені новонародженого; обрядові нормативи привертання добробуту, зворотної дороги після хрещення, поведінкові нормативи, пов'язані з захистом дитини на першому році життя від уроків та злих духів [4, с. 79-81].

Загалом, в аналізованій літературі ХІХ - початку ХХ ст. привертає увагу закцентованість на зв'язку системи символічного захисту з обрядами календарного та життєвого циклів, що цілком закономірно з огляду на притаманне тогочасній етнографії зростання інтересу до обрядової культури українства.

Важливим каталізатором дослідження вірувань на початку ХХ ст. стало формування львівського етнологічного осередку. Саме у цей час, за участі визначних вітчизняних дослідників та культурних діячів - М. Грушевського, І. Франка, Х. Вовка, В. Гнатюка, Ф. Колеси, З. Кузелі та ін. було фундовано перший Всеукраїнський етнологічний центр, орієнтований на вивчення народної культури західних регіонів України та розробку типологічно-порівняльної методології, заснованої на принципах комплексності й системності. Закцентовуючи увагу на традиційній духовній культурі, львівські науковці досліджують різноманітні аспекти апотропейних та нормативних комплексів. Так, у п'ятому томі «Етнографічного збірника» (1898) у рубриці «Людові вірування на Підгір'ю» І. Франко аналізує походження віри в «урочливі очі» і розглядає відповідні оберегові засоби [21, с. 187].

Джерела та література

1. Божковскій К. О народномъ суеверіи и вліяніи его на жизнь / К. Божковскій // Светочъ. - 1860. - Кн. ІІ. - С. 45-98.

2. Ветухов А. Заговоры, заклинания, обереги и другие виды народного врачевания, основанные на вере в силу слова: (Из истории мысли) / А. Ветухов. - Варшава: Тип. Учеб. округа, 1907. - Вып. 1-2. - 522, VII с.

3. Глинка Г.А. «Древняя релігия Славянъ» / Г.А. Глинка. - Миттава: Типография И.Ф. Ште- фенгагена и Сына. - 151 с.

4. Грушевский М. Ребенок в обычаях и верованиях украинского народа. Материяли с полуденной Киевщины. Собрал Мр. Г., обработал др. Зенон Кузеля / М. Грушевский // Материяли в украинско-русской етнольогии, т. 1-2. - Львов, 1906-07.

5. Доленґа-Ходаковський З. Про слов'янщину перед християнством; пер. з польської і примітки Лілії Підгорної / З. Доленґа-Ходаковський // Фольклористичні зошити. - 2007. - Вип. 10. - С. 197-205.

6. Доманицкий В. Венчание вокруг «дижи» / В. Доманицкий // КС. - 1901. - Т. ГХХТТ. - С. 7274.

7. Іванов П.В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии / П.В. Іванов. - Харків: Майдан, 2007. - XLIII, 219, Х, 58 с.

8. Калиновський Г. Опис весільних українських простонародних обрядів / Г. Калиновський // Весілля: У 2-х кн. - К.: Наук. думка, 1970. - Т. 1. - C. 68-74.

9. Малороссийские суеверия, коим мало кто верил, собранные в 1776 г. (Рукопись А.И. Чепы) // Киевская Старина. - 1892. - № 1. - С. 119-130.

10. Маркович Я.М. Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях / Я.М. Маркович. - СПб., 1798. - Ч. І.

11. Потебня А. А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий / А. А. Потебня // Потебня А. А. Символ и миф в народной культуре. - М., 2000. - С. 92-329.

12. Сементовский К. О характерниках и малорусских заговорах против пули / К. Сементовский // Известия Императорского Русского Географического Общества, 1850.

13. Сементовский К. Очерки малороссийских поверий и обычаев, относящихся к праздникам / К. Сементовский // Молодик. - 1843. - Ч. 3. - С. 86-107.

14. Сумцов М.Ф. Слобожане (Текст): історико-етнографічна розвідка / М.Ф. Сумцов. - Х., 2002. - 98 с.

15. Сумцов Н.Ф. Личные обереги от сглаза. Репринтное издание / Н.Ф. Сумцов. - 1991. - 20 с.

16. Сумцов Н. Религиозно-мифическое значение малорусской свадьбы / Н. Сумцов. - К.: Тип. Корчак-Новицкого, 1885. - 20 с.

17. Сумцов Н. Современная малорусская этнография / Н. Сумцов // Киевская Старина. - 1896. - Т. 54. - 85 с.

18. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія / Упор., прим. та біогр. нариси А.П. Пономарьова, Т.В. Косміної, О.О. Боряк. Вступ. ст. А.П. Пономарьова. - 2-ге вид. - К.: Либідь, 1991. - 322 с.

19. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край / П.П. Чубинский. - СПб.: Тип. Безобразова, 1872, 1878. - Т. 1. - 1872. - 468 с.; Т. 2. - 1878. - 688 с.; Т. 3. - 1872. - 486 с.; Т. 4. - 1877. - 716 с.; Т. 5. - 1874. - 1210 с.; Т. 6. - 1872. - 408 с.; Т. 7. - 1877. - 614 с.

20. Чулков М.Д. Словарь русских суеверий / М.Д. Чулков. - СПб., 1782. - 284 с.

21. Франко І. Людові вірування на Підгір'ю / І. Франко // Етнографічний збірник. - 1898. - Т. V - С.160-218.

До редакції надійшла 3.03.2014.

Размещено на Allbest.ru