Лихоманки - представниці лісової демонології в традиційних віруваннях українців (східноєвропейський контекст)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛИХОМАНКИ - ПРЕДСТАВНИЦІ ЛІСОВОЇ ДЕМОНОЛОГІЇ В ТАДИЦІЙНИХ ВІРУВАННЯХ УКРАЇНЦІВ (СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

Олена РОМАНОВА

Микола ТУПЧІЄНКО

Анотація

лихоманка демонологічний народний уявлення

Стаття присвячена всебічному аналізу демонологічних персоніфікацій людських хвороб - лихоманок в народних уявленнях українців. Авторами розглядаються питання локації місця їх перебування - «дому», етимології назви, етіології, зовнішнього вигляду, класифікації, ієрархії тощо, що були притаманні народним віруванням українців в ХІХ - перш. пол. ХХ ст. Водночас у дослідженні проводяться паралелі лихоманок з іншими жіночими персонажами лісової демонології - русалками. Матеріал подається з урахуванням східноєвропейського контексту міфологічної традиції формування цих образів.

Ключові слова: лихоманки, пропасниці, хвороби, етнографія, ліс, русалка, демонологія.

Annotation

Romanova O., Tupchiienko M.. Lyhomanks -- representatives of forest demonology in traditional beliefs of ukrainians (eastern europe context).

The article is devoted to comprehensive analysis of demonic personification of human disease- fever in folk imaginations of Ukrainians.Authors examine hobitat locations-«origin» of etymology designator,etymology of names,etiology,appearance,classification,hierarchy etc.,which were inherent to folk beliefs of Ukrainians in 19th-first half of 20th century.At the same time research draws a parallel between fevers and forest female characters demonology- mermaids.Material is taking into account Eastern European context of mithological tradition of this character formation.

Key words: fever,ague,disease,ethnography,forest,mermaid,demonology.

Виклад основного матеріалу

Ця стаття продовжує серію публікацій, присвячених дослідженню лісової демонології в традиційних віруваннях українців Романова О.М. (2018). Дитячий демонологічний образ нявки в народних віруваннях. Міжнародна конференція молодих вчених «Молоді вчені 2018 - від теорії до практики»: Дніпро. С. 392-397; Романова О.М. (2017). Дитячий образ лісової демонології в традиційних віруваннях. Потерчата. Всеукраїнська наукова конференція «Проблеми історичної регіоналістики Наукові студії пам'яті Нінель Бокій»: Кропивницький. С. 76-83; Романова О.М. (2013). Життя антропоморфного лісового в уявленні східнослов'янських народів. Наукові записки. Серія: Історичні науки. Кіровоград. Випуск 18. С. 23-28; Романова О.М. (2013). Лісова русалка в обрядах і віруваннях східнослов'янських народів. Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць, Черкаси, Вип. 6, С. 180-182; Романова О.М. (2013), Місця локації лісових русалок у східних слов 'ян. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Історія, Тернопіль. Вип. 2. Ч. 2. С. 193-198; Романова О.М. (2013). Народні уявлення про лісову русалку. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Запоріжжя: ЗНУ. Вип. XXXV. С. 369-373; Романова О.М. (2014). Проблема походження слова «русалка»: східнословянські варіації. Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць. Черкаси, 2014. Вип. 7. С. 88-91.. На черзі розгляд персонажів, пов'язаних із виникненням хвороб в людському тілі - Лихоманок, одним із місць перебування яких народні вірування визначають саме ліс. Тому метою даного дослідження є всебічний аналіз походження, зовнішнього вигляду, норову, атрибутів представниць народної демонології - Лихоманок у традиційних віруваннях українців стосовно їх відношення до міфологізованої лісової стихії у контексті у східноєвропейських традицій.

Серед дослідників ХІХ ст. значну увагу вивченню персоніфікацій хвороб в народній уяві слов'янських народів приділив Афанасьєв О.М. у своїй фундаметальній праці «Мифи, поверья и суеверия славян» Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Terra Fantastica. Т.3. С. 91.. Дослідник зібрав значний фольклорний матеріал, запропоновав варіанти походження російської назви «Лихородка», визначив їх поділ та класифікацію за часом і функціями.

У свою чергу, Лоскуткова Д. зазначає, що «лихоманка» з наукової точки зору є «реакцією на інфекційні агенти», симптоми різних захворювань, іншими словами, вона не є певною конкретною хворобою, а навпаки - це сукупність різних хвороб із різною симптоматикою Лоскутова Д.Н. (2013). Представления тамбовских крестьян о лихорадке. Живая старина. №1. С. 20-23.. Проте, віра саме в існування міфічної істоти, що спричиняє важкоплинну хворобу, яка супроводжується високою температурою - жаром у народі була дуже сильною.

Серед українських етнографів цього часу перше місце займають дослідження П. П. Чубинського. У своїй фундаментальній праці, присвяченій повір'ям українців, він приділив увагу також віруванням, пов'язаними з Лихоманками, походженням людських хвороб, що були ними викликані. Дослідник наводить розмаїтий фольклорний матеріал, зокрема, й про їх здатність змінювати свій зовнішній вигляд Чубинский П.П. (1872). Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжонной Императорским Русским географическим обществом: Юго -Западный отдел. Мат-ли и иссл. собрание д. чл. П.П. Чубинским. СПб. Т.1. Вып. 1. Верования и суеверия..

У працях, Зеленіна Д.К., присвячених дослідженню «закладних мерців», наводяться варіанти народних уявлень про походження Лихоманок, їх зв язок із закладними мерцями» та русалками Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». 432 с..

Не обходять тему дослідження Лихоманок - демонічних персоніфікацій людських хвороб й сучасні дослідники. Так Ірина Чибор відзначає, що хворобливим фізичним станам, їхнім причинам та наслідкам властива для міфологічного світогляду анімізація, реалізована в уявленнях про міфічних істот, які потрапивши до тіла людини або виконуючи певні дії, зумовлювали хворобу. Такий погляд на етіологію хвороб обумовив способи їхнього лікування, що первинно мали ірраціональний характер. Етнографічні записи кінця ХІХ-ХХ ст. засвідчують широке побутування вірувань про персоніфікацію хвороб характерних чи не для всіх слов'ян Чибор І. С. (2017). Народні уявлення про хвороби крізь призму фразеології української та польської мов. «Studia z Filologii Polskiej i Slowianskiej». Warszawa. С. 46-75..

Усачова В.В., детально аналізуючи тему людини і хвороб у їх взаємостосунках, яскраво висвітлює дуалістичне протистояння людина - не людина. В праці дослідниці міфологічна природа персоніфікованої хвороби, простежується в уявленнях, які склались в народній культурі. Знайшли відображення в традиції замовлянь, в якій образи антропоморфних створінь склалися в цілу систему психотерапевтичної дії на людину Усачёва В. В. (2008). Магия слова и действия в народной культуре славян. М.: Институт славяноведения РАН. 368 с..

Незважаючи на те, що тема Лихоманок була й залишається під прицілом інтересів фольклористів, етнографів та істориків медицини та релігії все ще залишається нагальна потреба не лише узагальнити результати цих досліджень, але й проаналізувати ці міфологічні персонажі з позицій їх приналежності до лісової стихії, походження, зовнішніх та психічних ознак, атрибутики тощо, а також порівняти їх з іншими представниками лісової демонології, у першу чергу, з русалками. Відповідно подальший виклад матеріалу передбачає поетапний процес аналізу цих міфологічних образів.

Ліс - локус місцезнаходження Лихоманок. Розгляд нами образу Лихоманок в системі лісових демонічних персонажів не є випадковим. В міфопоетичних текстах, Лихоманки співвідносяться з нечистою силою. За народними уявленнями, у світ людський, вони нібито прийшли з «іншого» світу, тобто з пекла. Проте, в обрядових текстах замовлянь Лихоманки відсилались у звортньому напрямку, тобто до простору, який співвідноситься з «потойбічним світом». Досить часто у цій ролі виступає ліс. Подібно до лісу, в замовляннях вони відправлялись також у болота, річки, пустелі та океани, при цьому болота, озера, річки виступають також невід'ємною частиною лісу, його дериватами у місцевостях де проживали українці й ширше - слов'яни. Очевидно, дане уявлення формувалося на підставі, того, що кожне з тих місць було таємничим, міфічним, незвіданим та становило загрозу для життя людини. Безперечно, найбільш цікавим для нас є відправлення Лихоманок саме у ліс. Афанасьєв О. М. наводить замовляння від Лихоманок, в яких чітко локалізується ліс як місце їх перебування: «Вам, уроки, у раба божого не стояты, жовтой кости не ломаты, червовой крови не пыты, серця его не нудыты, билого тила не сушиты, вам идты на мха, на темные луга, на густые очерета, на сухие лиса!», а також - «Заговариваю я раба (такого-то) от иссушения лихорадки. Будьте вы прокляты, двенадесять девиц, в тартарры, отыдите от раба в леса темные, на древа сухие» Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШаБЙса. Т.3. С. 91.. В одеській області записане замовляння, де ліс асоціюється з потойбіччям: «:...ідіть собі на очерета, на болота, на безвісні края, в темні ліса, де лісвітер не виє,де сонце не гриє,. » Народний календар, звичаї, повіря, вірування, прикмети, лікування, гадання, перекази, казки, весілля, пісні, прислівя, легенди, анеклоти, землеробство, городництво, про комуну «Спільна праця» тощо. Записали Болавка, Карпинський та ін в Одеській обл. 1927-1930 рр. Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.. М. Рильського. Ф. 1-7. Од. зб. 781. Арк. 55. Леся Українка (2017). Лісова пісня. Укл. Серії Г. Яновська, худ. А. Канкава. Харків: Віват. С. 79., а в композиції драми Лесі Українки «Лісова пісня» має місце старовинне українське поліське замовляння:

Шіпле-дівеце,

Пропаснице - Трясавице!

Іди собі на куп 'я, на болота,

де люди не ходять, де кури не піють,

де мій глас не заходить....¹⁰ - де знову ж таки бачимо вказівку на два конкретні локуси - куп'я та болото, що часто зустрічаються в лісистій місцевості. Прив'язка потойбічного світу, куди відправляються хвороби, до лісу закономірне, оскільки характене для того природного середовища в якому формувалися ранні слов'янські етноси, з їх дуалістичною дихотомією культури (селище) і природи (ліс, поле). Власне відправлення хвороби у лісисту місцевість характерно й іншим етнічним міфологічним традиціям і має, скоріше, універсальний характер. Так, індійський лікар виганяв лихоманку в ліси та гори, німці, перекидали хворобу на дерева в лісі (дерево засохло - значить лихоманка заволоділа ним) Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Teггa Fantastica. Т.3.

С. 91. Там само. С. 82..

Фігурування лісу, як місця, звідки приходили і куди виганяли Лихоманок, дає підстави вважати їх повноправними лісовими персонажами. Адже, саме ліс, за уявленнями народу, був тим місцем, де на стику двух світів, перебували демонічні істоти, в тому числі й хвороби-лихоманки. Даний факт підводить нас до думки, що саме ліс, який включав у себе болота, яри, урвища, був справжнім «домом» лихоманок, звідки вони й приходили мучити людей.

Поширені назви Лихоманок. Як уже зазначалося, народною уявою хвороби, що з'являються серед людей із пекла, лісу боліт та пустель персоніфікуються, та наділяються власними іменами. Однією з таких поширених узагальнених персоніфікацій виступає укр. Лихоманка, білорус. Ліхаманка або рос. Лихоррадка. Вона вважалась однією з найтяжчих хвороб. Етимологія укр. Лихоманки та білорус. Ліхаманки прозора і походить від двох слів - «лихо» й «манить», тобто манить (притягує) зло, горе. Афанасьєв О. М. виводить російський варіант цієї демонічної істоти від рос. «лихо-радеть», тобто діяти на чиюсь шкоду, піклуватися про когось, зі злим наміром. Інші загальновживані назви Лихоманки: «лиходійка» та«пропасниця».

В текстах поліських замовлянь, замість Лихоманок фігурують їх табуйовані безіменні позначення: «змеиные (иродовы, идоловы) дочки», «девицы», «женщины» или «бабы» Полесские заговори (в записях 1970-1990 гг.). Сост., подготовка текстов и коммент. Т.А. Агапкиной, Е.Е. Левкиевской, А.Л. Топоркова. М.: Издательство «Индрик». 2003. С. 294.. З табуїстичних міркувань, під дією страху перед цими демонічними істотами, народна традиція також називає їх часом пестливо-привітними словами: «добруха», «кумаха», «сестриця», «тітка», «дитюха», «хостейка» ; а таком власними іменами людей - рос. Афанасьєвна, Марія Іродовна, Воспа Восповна. Але в таких табуйованих позначеннях Лихоманки, як:«обманщиця», «плутовка», проявлявлося й справжнє відношення народу до цих загрозливих демонічних істот Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян, М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШаБЙса. Т.3. С. 84. Фасмер М. (1986). Этимологический словарь русского языка. В 4-х томах. Т.2 (Е-Муж). Пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева. М.: Прогрес. С. 505.. Табуювання промовляння імені демонічної історти мало місце, зокрема, у випадках, коли заборонялося вимовляти справжнє ім'я хвороби під час епідемій або під час дитячих хвороб.

Зовнішній образ Лихоманок та їх норов. Зазвичай, як свідчать етнографічні матерали, Лихоманка в народній уяві, уявлялася у вигляді не одного, а багатьох демонічних духів - жінок-сестер або крилатих сестер. Наділення образів Лихоманок крилами свідчить про їх давнє хтонічне походження, яке губиться у глибинах первісних вірувань.

Існує безліч переказів і повір'їв про Лихоманки, які дозволяють простежити характерні особливості останніх. Зовнішність сестер-лихоманок, це те, що ріднить їх з лісовими русалками і дає підстави зважати на їх спорідненість. Іноді Лихоманки малювались у народній уяві жінками спокусливої зовнішності, які діяли на людей за допомогою чар і називались так, тому що вже дуже раділи стражданням хворих. Проте, найчастіше це злі, худі, потворні та розпатлані істоти:«:... представляются злыми безобразными девами: чахлыми, заморенными, чувствующими постоянный голод, иногда даже слепыми и безрукими» Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШаБЙса. Т.3. С. 82.. В інших випадках старі бабці, які ходять в «лаптях», з палкою і стукають вночі у вікно клюкою - хто відгукувався на їх стукіт, до тих вони і «приставали» Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 228..

За описами, іх одяг дуже наближений до вбрання русалок. Біле, довге просторе вбрання, нагадувало одяг покійника (саме в такому одязі в давнину вбирали в останню путь померлих родичів). Важливим моментом, в описі одягу Лихоманок виступає факт не підперізування поясом. Адже, як і всі нечисті жіноі та чоловічі персонажі, Лихоманки не мали даного атрибуту одягу. Від найдавніших часів у багатьох народів пояс, підперізування ним мали сакральне значення, пов'язане з ідеєю досконалості, безкінечності й водночас цілісності та порядку. В суспільстві, носіння поясу, було ознакою цивілізованості, культурності людини, чого не могли мали нечисті демони Файник Т. (2018). Поняття межі та його відображення в традиційно-народних підходах до організації житлово-господарських комплексів в українських селах. Народознавчі зошити. Львів. №1 (139). С. 201.. В деяких текстах, лихоманок описували і зовсім без одягу: «Спад тое валны выходят семдесят семь девиц Нагих, и босых, и проставалосых.» Полесские заговори (в записях 1970-1990 гг.). (2003). Сост., подготовка текстов и коммент. Т.А. Агапкиной, Е.Е. Левкиевской, А.Л. Топоркова. М.: Издательство «Индрик». С. 297.. У Афанасьєва О. М. також знаходимо опис їх зовнішнього вигляду: «Простоволосые» и «простопоясые», т.е. с длинными распущеными косами, в легких, свободно развивающихся по ветру, неподпоясаных одеждах.» Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШаБЙса. Т. 3. С. 92.. Розпущене волосся Лихоманок, так само як і оголенність та розперезанність, ще один фактор, який ріднить їх з нечистою силою та їх поплічницями русалкам.

Народна уява наділяє їх норов рисами, які засуджуються серед людей. Зокрема вони «любят хорошо покушать, понежиться, но в то же время легковерны, недальновидны, трусливы и брезгливы», відзначає Д.К. Зеленін Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 229..

Взаємовідносини Лихоманок з людьми у повір'ях часом носили еротично-моральне забарвлення. Проте воно менш виразне у порівнянні з русалками. Згідно з народними віруваннями, ці дівчата дуже жадають спілкування з людьми, намагаються заводити романтичні стосунки, часто відразу з кількома представниками чоловічої статті. Тих, у кого вони закохуються, Лихоманки ніби-то, цілують в губи. За уявленнями, саме з поцілунком Лихоманки пов'язують виникнення герпесу, серед людей. Про таку людину говорили: «Його поцілувала лихоманка» Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Terra Fantastica. Т.3. С. 83..

Як і вся нечиста сила, сестри-лихоманки мали здатність до перетворень. Принаймні так вважали жителі Литинського повіту. Там Лихоманка в образі молодої гарної дівчини перетворювалася на повітря. Будучи легкою та невидимою, хвороба разом з подихом проникала в організм людини, та спричиняла відповідні процеси Чубинский П.П. (1872). Труды этнографыческо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжонной Императорским Русским географическим обществом: Юго -Западный отдел. Мат-ли и иссл. собраные д. чл. П.П. Чубинским. СПб. Т.1. Вып. 1. Верования и суеверия. С. 222.. Іноді вони оберталися порошинками, невидимками або мухами і потрапляли через їжу всередину людини.: «Одна изъ нихъ говорила «я пойду къ такому-то богатому господину, онъ особенно любитъ пить вино, и постараюсь, чтобы онъ съ вином выпилъ меня», «а пойду къ такому- то бедному человеку.... И съ первою галушкой онъ непременно проглотитъ меня» Чубинский П.П. (1872). Труды этнографыческо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряжонной Императорским Русским географическим обществом: Юго-Западный отдел. Мат-ли и иссл. собраные д. чл. П.П. Чубинским. СПб. Т.1. Вып. 1. Верования и суеверия. С. 222... Розпізнати лихоманку в такому вигляді було надзвичайно важко, хоча в етнографічних матеріалах згадуються випадки, коли людям ніби-то вдавалося погубити або зловити Лихоманку. І все ж народна уява наділяє Лихоманки певними атрибутами, які допомагають їх розпізнати, а відтак знищити чи упіймати. До цих атрибутів належать: хворобливий вигляд або каліцтво, відхилення від норми в одязі і зачісці (оголеність, розперезанність, незачесанність), часом наявність крил..

За народними уявленнями, кількість цих демониць в різних місцевостях відрізнялася. Найчастіше, йдеться про числа 9, 12, 13, хоча є варіанти і по 40, 77 Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 231.. Голубкова О. В. відзначає, що їх кількість взагалі могла коливатись від 7 до 99. Важливо, що у народній уяві лихоманкам протистояли у тій же кількості святі: «Двенадцать пятниц (или двенадцать апостолов) изгоняли двенадцать лихорадок, против семи лихоманок боролись семь архангелов, от сорока «добрух» спасали сорок мучеников» Голубкова О.В. (2001). Женские образы в народных верованиях восточных славян Сибири: дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Новосибирск. С. 126.. Така кількісна симетрія лихоманок та святих, що їм протидіють у замовляннях, підкреслює силу цих демонічних істот. Крім того, відсутність чітко визначеної чисельності Лихоманок, які фігурують у кількості від 7 до 99, покликане показати їх багаточисельність, а відтак і складність боротьби з ними.

За народними уявленнями, сестри-демониці могли ходити по землі всі разом або ж поодинці. За переказами, вони залітати в будинок через комин або вентиляційне вікно. Лихоманки кликали людей ночами, в народі вірили, що хто відгукнеться у вісні - захворіє.

Як бачимо, Лихоманкам народна уява приписує типові ознаки та риси, що притаманні представницям жіночої статті у народній демонології. Вони наділені крилами, привабливі або страшні, оголені або ж розперезані, з розпущеним волоссям, лише в сорочках (виведені за межі порядку в одязі), їм притаманна певна фізіологічна надмірність у їжі, сні, сексуальності, а також непривабливий норов (легковірність, недалекість, боягузтво тощо).

За наведеним вище описом зовнішності та характеру лихоманок, впадає в око значна їх схожість з русалками. Подібно русалкам, сестри-лихоманки - дівчата і жінки, бувають красиві та потворні, молоді та старі, з розпущеним волоссям, голі або в білих сорочках, сидять на гілках дерев, нападають на людей і ловлять їх. Також зазивають людей, називають їх на ім'я, цілують та обіймають. Лихоманки, подібно до русалок, пристрасні, здатні до перевтілень і належать до нечистої сили. Значна їх кількість, що визначається в межах сакральних чисел, як то 7, 9, 12, 13, 40..., є скоріше показником не стільки конкретного їх числа, як маркером їх чисельності, а від так могутності та загрозливості для людини.

Етіологія Лихоманок. Збіг сестер-лихоманок з русалками здаватиметься ще разючішим, якщо ми звернемо увагу на їх походження. Зеленін Д. К наводить чотири варіанти походження. Згідно з першим, малопоширеним свідченням: «лихорадку представляют в образе. неизвестных сестер, которые будучи прокляты своими родителями, шатаются по миру и мучают людей». Близьким до цього погляду є другий варіант, про те, що сестри-лихоманки, нібито є дочками царя Соломона, яких він прокляв. Тому, вони ходять по світу, не знаючи спокою і заставляють людей на кшталт собі терпіти страждання. За четвертим - воронезьким повір'ям, лихоманки, є дочками сатани, яких прокляв Бог, і засудив до кінця днів своїх ходити світом і мучити грішників. Сказання, про Лихоманок, як про дочок Ірода, є книжним запозиченням, але вочевидь, воно стало народним внасліжок поширення та утвнрдження християнства серед східнослов'янських народів.

Часом Лихоманкам, народна уява приписує іншоетнічне походження, тим самим підкреслюючи їх приналежність до чужого, іншого світу. Так за уявленнями жителів Чернігівської губернії, «лихоманка - жидовка», а її походження пояснюється наступним чином: «Когда Иродиаде принесли на блюде голову Иоанна Крестителя, она от ужаса впервые затряслась в лихорадке. От нее эта болезнь распространилась по всему свету. Вот почему лихорадка считается жидовкой» Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 230. Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 231..

Серед росіян Сибіру були також поширені вірування про іншоетнічне походження Лихоманок. Вони вірили, що лихоманками стали дванадцять сестер які потонули в морі разом зі своїм батьком єгипетським царем Фараоном Голубкова О.В. (2001). Женские образы в народных верованиях восточных славян Сибири: дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Новосибирск. С. 126.. Ще одне мало поширене вірування приписує Лихоманці походження від Каїна (його донька), тому, що вона трясеться, як Каїн Зеленин Д.К. (1995). Избранные труды. Очерк русской мифологии: Умершие неестественной смертью и русалки. М.: «Индрик». С. 231..

Усі наведені вище приклади походження сестер-лихоманок прямо вказують на їх приналежність до закладених покійників, адже скрізь в текстах знаходимо прокляття чи то батьківське, чи то Боже, а це одна з умов перетворення на «закладеного». Проте, як ми знаємо, за загальним правилом, закладені покійниці стають русалками. Саме тому, невипадковими є замовляння в яких лихоманок називають русалками. Не дивно що налякані русалкою, надалі отримували не яку-небудь хворобу, а лихоманку. При цьому, незаперечним є той факт, що, здатність насилати на людей хвороби належить всім закладеним покійникам, в тому числі і русалкам, але серед них найбільш майстровиті у цій справі - лихоманки. Приналежність лихоманок до нечистої сили, можемо спостерігати й у творі Лесі Українки «Лісова пісня», в якому лихоманку називають Марою: «Се що за Мара? Ага вже знаю. Добре, що побачив!..» Леся Українка (2017). Лісова пісня, укл. Серії Г. Яновська, худ. А. Канкава. Харків: Віват. С. 79.. Назва Мара характеризує приналежність хвороби до розряду негативної, шкідливої або так званої нечистої сили, а відтак виглядає цілком вмотивованою в контексті змісту цілого замовляння.

Класифікація Лихоманок. Значна кількість Лихоманок, породжена народною уявою, примусила вибудувати цілу систему їх класифікації. Найпоширенішим був поділ на зимові та весняні лихоманки. За уявленнями, перші стають небезпечними, з настанням морозів. Афанасьєв О. М. називає дату виходу Лихоманок з підземелля - друге січня. Ніби в цей день Мороз чи Зима виганяє їх разом з нечистою силою з пекла. Тоді скривджені лихоманки починають шукати притулок в хатах, де тепло і сухо, і знаходять «винних» - зриваючи злість на звичайних людях, які хворіють від зіткнення з ними. Натомість, про весняні хвороби думали, що вони зачиняються на зиму в снігові гори, та сидять там аж до настання першого тепла. Тому, з 25 лютого, коли весна вже наближалася, в народі вірили що в цей час можна підхопити лихоманку Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШ^Оса. Т.3.

С. 82..

Окрім міжсезонного, існував часовий орієнтир появи Лихоманок серед людей у межах доби. Небезпечним вважався час опівдні, або під час заходу сонця, що також зближає їх образ з міфологічними персонажами нижчої демонології та нечистою силою загалом. «Давніше була в нашім селї пропасниця, не так, як тепер, що вже за ню навіть не чути. Бувало ек возьме чоловіком трісти, то трісе зо дві недхли. А ще мала пропасницє тото до себе, що мала свою пору в дни і лише тогди трісла, єк на ню чис прийшов: ци до полуднє, ци сполуднє. То бувало аж чоловіком підкидає» «Етнографічні матеріали». Коломийки /без мелодії/ легенди, вірування, оповідання, народна медицина. Зап. У с. Трибухівці Бучацького повіту, на Тернопільщині. 1912-1913 рр.. Архів Інституту мистецтвознавства. фольклористики та етнології ім.. М. Рильського. Ф. 28-3. Од. зб. 218. Арк. 76..

Окрім критерію поділу Лихоманок за сезонами та часом доби, народна уява поділяла їх за функціями, що й проявлялося в їх іменах. Скидаючи з себе залізні ланцюги, лихоманки за народними віруваннями прилітали на землю, вселялися в людей, починали їх трясти, розслабляти суглоби, ломити кістки та інше. Відповідно до шкоди, яку могла заподіяти кожна з сестер живій людині, походили їх назви. Афанасьєв О. надає перелік 12- ти таких імен, поширений серед українців, росіян та білорусів: перша з них - «Трясея» (тресучка, трясуница, потресуха, трясучка, трясца; друга - «Огнея» або вогнена(«коего человека поймаю (говорит она о себе), тот разгорится аки пламень в печи», т. е. она производит внутренний жар.»; третя назва - «Ледея» (льодиха) або «знобея», «забуха» («аки лед знобит родчеловеческий, и кого она мучит, тот не может и в печи согреться»); четверта назва - Гнетея (гнетница, гнетуха, гнітучка від слова гніт, гнести -- давить) - «она ложится учеловека на ребра, гнетет его утробу, лишает аппетита и производит рвоту»; п'ята - «Гринуша» або грудиця (грудея) - «ложится на груди, у сердца, и причиняет хрипоту и харканье»; шоста - «Глухея» (глохня) - «налегает на голову, ломит ее и закладывает уши, отчего больной глохнет»; сьома - Ломея (ломеня, ломовая) або костоломка: «аки сильная буря древо ломит, такоже и она ломает кости и спину»; восьма

- «Пухнея» (пухлея, пухлая), дутиха - «пущает по всему телу отёк (опухоль)»; дев'ята - «Желтея» (желтуха, желтуница, жовтуха) - «эта желтит человека, аки цвет в поле»; десята

- «Коркуша»або«корчея» (скорчея) - «ручные и ножные жилы сводит, т. е. корчит»; одинадцята - «Глядея» - «не дает спать больному (не позволяетему сомкнуть очи, откуда объясняется и данное ей имя); вместе с нею приступают к человеку бесы изводят его с ума»; дванадцята - Невея Афанасьев А.Н. (2002). Мифы, поверья и суеверия славян. М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Тегга РаШаБЙса. Т.3.

С. 86-88.. За народними уявленнями кожна з демонічних персоніфікацій хвороб терпить ті ж муки, які завдає людині. Принаймні так вважали в Жиздринському повіті Калузької губернії Росії:«::...одна вечно дрожит от холода, другая постоянно мечется в жару, третья корчится от ломоты в костях и т.д.».

Як бачимо, класифікація лихоманок в народній уяві відбувається у двох основних вимірах - часовому (сезонному, добовому) та функціонально-сиптомальному, який проявлявся у їх найменуванні.

Причини появи Лихоманок. Власне народна віра в демонічні персоніфікації хвороб, підкріплювалась міфами та забобонами, а системність поширення захворюванності в певний період, лише підігрівала віру у демонічне їх начало. Люди помічали все навколо, але раціонально пояснити те чи інше явище в силу своєї необізнаності не могли. Тому, банальні міжсезонні спалахи хвороби, в народі пояснювались вторгненням нечистої сили.

Традиційні уявлення українців дають широкий перелік причини походження хвороб, а саме: «...всі хороби, які тільки є, виникають од двох причин: од Бога - кара, за гріхи, за неправедне життя (Боже попущення») і од злих людей - знахарів» Зеленин Д. К. (2014). Зловещие мертвеци и заложные покойники. Очерк русской мифологии. Ногинск. С. 177. Народна медицина, знахарство, ветеринарія. Молитви від лихорадки. Записи та виписки з друкованих джерел. Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.. М. Рильського. Ф. 1-дод. Од. зб. 577. Арк. 146.; «Виникають хороби: з води, од вітру, од поганого ока, сили ходять (втілення); деякі від того, що людина виходить з хати, особливо у ночі, в негарну пору» Народна медицина, знахарство, ветеринарія. Молитви від лихорадки. Записи та виписки з друкованих джерел. Архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.. М. Рильського. Ф. 1-дод. Од. зб. 577. Арк. 146..

Часом у фольклорних текстах появу лихоманки, певною мірою провокує сама людина, коли викрешуючи вогонь, необачно згадує Лихоманку:

«Аякже, Викрешеш! І губка змокла.

І трут згубився. А, нема на тебе

Лихої трясці...Чи не наросла

На дубі свіжа? Леся Українка (2017). Лісова пісня. укл. Серії Г. Яновська, худ. А. Канкава. Харків: Віват. С. 78.

Тобто, до причин появи хвороби належать: 1) гріховний спосіб життя; 2) зурочення або результат магічної дії знахарів; 3) дія природних факторів - переохолодження (водою, вітром, морозом.); 4) вселення злих сил; 5) порушення унормованих правил життя (вихід з хати в неурочний час); 6) неурочне згадування хвороби. Таким чином, обгрунтування причин хвороби, яка сталася з людиною, в міфологічній традиції могло мати найнеочікуваніші результати та найбільш зручні для кожного окремого випадку пояснення ситуації.

Ієрархія демонічних персоніфікацій хвороб. Як і будь-яка нечиста сила, багаточисельні лихоманки мали підпорядковуватись старшій з них, тій, котра мала владу над рештою сестер. Серед лихоманок першість належить одній з сестер на ім'я Невея (мертвуща). За легендою, саме заради неї була відрізана голова Іоану Предтечі. Згідно з народними віруваннями - це найпроклятіша з сестер та найсильніша з них Афанасьев А.Н. (2002), Мифы, поверья и суеверия славян, М.: Изд-вор Эксмо.; СПб.: Terra Fantastica, Т.3, С. 88.. Решта дванадцять сестер у всьому їй підкорюваялися. В Калузькій губернії Росії існувало повір'я, що найстарша сестра прикована до залізного стільця дванадцятьма ланцюгами, а в правій руці тримає косу, як сама Смерть. У випадку, її звільнення, вона неминуче заволодівала людиною, що призводило до її загибелі. Схожі історії стосуються й інших дев'яти або дванадцяти сестер. Вони, подібно старшій та найголовнішій: «.сидят в подземных вертепах, заключенные в цепи, и вылетают мучить народ только тогда, когда будут сняты с них эти железные оковы, т.е. весной» Там само. С. 83.

⁴¹ Добровольский В.М. (1908). Нечистая сила в народних верованиях (по даным Смоленской губ.). ЖС. Вып. I. С. 3..

Подібна традиція має місце й в народних віруваннях росіян про міфологічний образ «лешего»: «Начальникъ лъшихъ называется «Честной леса», лесной царь; роста он огромнаго, на целую голову выше леса, над которымъ онъ владычествуетъ, на руках и ногах у него закрюченные когти, похожие на собачьи; борода у него длинная сивая, носит он ее в рукахъ».

Таким чином, наведений вище матеріал дозволяє стверджувати, що віра в міфічну персоніфікацію хвороби чи сукупності хвороб - Лихоманки не просто існувала в народній уяві. За довгий період вона обросла пластом вірувань, звичаїв, забобонів про їх походження, місце проживання, ієрархію, причини появи серед людей тощо. Персоніфікація духів хвороби стала відображенням прагнення людини знайти себе в світі, позначити в ньому своє місце, сформувати відношення до оточуючого її світу природи, до того, що так чи інакше на неї впливає, вступає з нею в контакт навіть проти її волі. У цьому контексті, Лихаманки виступають персоніфкацією чужого і загрозливого для світу культури світу неконтрольованої людиною природи - втіленням якої виступає ліс з його болотами, ярами, річками, очеретами, пустелями (у розумінні відсутності живої людської душі). Їх чужість підкреслюється приписуванням їм іншоетнічності походження, гріховності поведінки, що привела до прокляття. Ця чужість також підкреслюється іншістю зовнішнього вигляду, наданням їм тваринних рис (крила), порушенням правил пристойності в одязі, зачісці, правилах поведінки. Водночас народна уява максимально зближує Лихоманки з такими лісовими демонологічнимм персонажами, як русалки. Це дозволяє впевнено віднести Лихоманок до жіночих персоніфікацій лісової стихії, якщо не у ролі постійних її жителів, то однозначно спорадичних, яких відправляли в ліси замовлянням. Водночас, народні уявлення українців знаходяться в межах східноєвропейської міфологічної традиції, що вказує на значний архаїзм формування цих вірувань, та певну їх архетипічність. Поза увагою цього дослідження залишилися обряди та замовляння, направлені на захист населення від Лихоманок в народному цілительстві, що буде вирішене в наступній публікації.

References

1. Afanasyev A.N. Myths, beliefs and superstitions of the Slavs / Alexander Nikolaevich Afanasyev. M.: Publishing house Eksmo.; SPb.: Terra Fantastica, 2002. V.3. 768 p.

2. Golubkova O.V. Female images in the popular beliefs of the Eastern Slavs of Siberia: the dissertation for the degree of candidate of historical sciences. Novosibirsk, 2001. 126 p.

3. Dobrovolsky V.M. Evil power in popular beliefs (according to the Smolensk Province) // LV. 1908. Vol. І. p. 3-16.

4. «Ethnographic materials». Kolomiyki / without melody / legend, believes, stories, folk medicine. Zap. in v. ТгіЬиМ^і Buchats'kogo povku, on Ternopolski. 1912 - 1913 pp. Archive of the Institute of Art Studies, Folklore Studies and Ethnology named after M. Rylsky - F. 28-3. Un.st.218. 97 p.

5. Zelenin D.K. Ominous Deadlings and Hostage Dead. Essay on Russian mythology / Dmitry Konstantinovich Zelenin. Noginsk, 2014. 245 p.

6. Zelenin D.K. Selected Works. Essay on Russian mythology: Died an unnatural death and mermaids / Dmitry Konstantinovich Zelenin. M.: Indrik, 1995. 432 p.

7. Lesia Ukrainka. Лісова пісня / Lesya Ukrainka / Com. Serii G. Yanovska, art. A. Kankava H.: Vvat, 2017. 144 p.

8. Loskutova D.N. Representations of the Tambov peasants about the fever // Live old - 2013. №1. p. 20-23.

9. Folk medicine, healer, veterinary medicine. Prayer of the fever. Records and extracts from printed sources. Archive of the Institute of Art Studies, Folklore Studies and Ethnology named after M. Rylsky F. 1-dod. Un.st. 577.

10. People's calendar, customs, beliefs, beliefs, signs, treatment, fortune telling, retell, cascades, weights, songs, proverbs, legends, anecdotes, agriculture, gardening, about the commune «Spilna pratsya» thin. Recorded Bolavka, Karpinsky and in in Odeskiy region. 1927 - 1930 pp. Archive of the Institute of Art Studies, Folklore Studies and Ethnology named after M. Rylsky - F. 1-7. Un.st. 781. 148 p.

11. Polissya talk (in the records of 1970-1990) / Comp., preparation of texts and comments. T.A. Agapkina, E.E. Levkievskaya, A.L. Toporkova. M.: Publishing house Indrik, 2003. - 752 p.

12. Romanova O.M. Children's demonologic image of a nyavka in popular beliefs // International conference of young people in the youth «Young students in 2018 - from theory to practice»: Dnipro, 2018 p. Pp. 392-397.

13. Romanova O.M. The child's character of the forest demonology in traditional beliefs. Lost / / All-Ukrainian Scientific Conference «Problems of the historical regionistica Naukivi studii memorials Ninel Bokiy»: Kropivnitsky, 2017.

14. Romanova O.M. Life of an anthropomorphic woodman in thebeliefs of East Slavic peoples // Science notes. Seriyes: Historical science. Kirovograd, 2013 - Production 18. p. 23 - 28.

15. Romanova O.M. Forest mermaid in ceremonies and beliefs of East Slavic peoples // Gurzhiiivski historical reading: Collection of scientific works. Cherkasy, 2013 - Production 6. p. 180-182.

16. Romanova O.M. Locations of forest mermaids in eastern Slavs // Science notes of Ternopil national pedagogical university named after V. Gnatyuk. Seriyes: History - Ternopil, 2013. Production 2. Part 2. p. 193-198.

17. Romanova O.M. People's believes about forest mermaid // Scientific works of the Faculty of History of Zaporizhzhya National University. Zaporizhzhya: ZNU, 2013. Production. XXXV. p. 369-373.

18. Romanova O.M. The problem of the word «mermaid»: the East Slavic variations // Gurzhiivski historical reading: Collection of scientific works. Cherkasy, 2014. Production 7. p. 88-91.

19. Usacheva V.V. Magic of words and actions in the folk culture of the Slavs / Valery V. Usacheva. Moscow: Institute of Slavic Studies, Russian Academy of Sciences, 2008. 368 p.

20. Faynik T. Understand the interiors of this tradition in traditional folk traditions to the organization of residential and state complexes in Ukrainian villages // Narodnozavchiv zoshiti. Lviv, 2018. №1 (139). Pp. 200-205.

21. Fasmer M. Etymological dictionary of the Russian language. In 4 volumes. T.2. Trancl. with gem. and add. O.N. Trubachev. 2nd ed., Sr. M.: Progres, 1986. 672 p.

22. Chibor I. S. People's notions about illness through the prism of the phraseology of Ukraine and Poland // «Studia z Filologii Polskiej i Slowianskiej». Warszawa, 2017. p. 46-75.

23. Chubinsky P.P. Works of the ethnographic-statistical expedition to the Western Russian region, equipped by the Imperial Russian Geographical Society: South-Western Division. Materials and research collected P.P. Chubinsky / Pavel Platonovich Chubinsky. SPb., 1872. V. 1. Issue 1: Beliefs and superstitions.

Размещено на Allbest.ru