Весільний обряд села Метанівка Теплицького району Вінницької області

Размещено на http://allbest.ru

Весільний обряд села Метанівка Теплицького району Вінницької області

М.А. Пилипак

На основі експедиційних записів автор статті аналізує особливості весільного обряду села Метанівка, виділяє локальні особливості та трансформації.

Стрімкі асиміляційні та глобалізаційні процеси призводять до трансформації традиційної культури, саме тому актуальність дослідження весільної обрядовості українців є безперечною.

Метою даного дослідження є аналіз весільного обряду с. Метанівка Теплицького району Вінницької області.

Питанням дослідження традиційного весілля Поділля приділяли увагу ряд авторів, а саме: С.В. Руданський [10], С. Долинський [2], Р.А. Скалецький [12], М.А. Руденко [11], М.М. Шубравська та О.А. Правдюк [15], В.А. Косаківський і І.А. Дорош [4], В.П. Сторожук [13], В.А. Косаківський [5]. Варто зазначити, що одним з найповніших записів весілля в одному населеному пункті є «Весілля в селі Зятківцях» Г.Т. Танцюри [14]. Також вивченню особливостей весільного обряду Східного Поділля присвячено низку досліджень автора роботи [6; 7; 8; 9].

Основою написання даної статті стали польові записи автора здійснені у серпні 2013 року від Старущак Василини Федорівни, 1930 р.н., жительки с. Метанівка Теплицького району Вінницької області [3]. Згідно з традицією, перед весіллям у с. Метанівка відбувалось сватання. [3]. Традиційно старости приносили із собою на сватання хліб на рушнику і пляшку горілки. Знаком згоди на шлюб з боку молодої було дарування молодому хустки та піднесення старостам рушників.

Варто зазначити, що локальною особливістю досліджуваного населеного пункту є побутування кількох способів перев 'язування молодого хусткою, а саме - через плечі, під руку або на руку: «Старостам тоді давали рушники, а молодого вже хусткою пов'язувала - через плечі перев'язувала, під руку або на руку. Хустку, яку хто мав - зелена, чи вишневенька. Хустку він з собою брав. Ну, через дві неділі було вісіля в маю - перва неділя після побєди, це в піісятому році» [3]. Через деякий час запрошували на весілля. Зазвичай запрошувати молода ходила у традиційному строї з, невеличким за розміром, спеченим вдома, подарунком (калачик). Під час запрошення проказували: «Просю на хліб, на сіль». Просили з подарочком, чи з калачиком. Тоді просили з калачиком. Подарочки - це такі довгенькі, а калачики - круглі. Ходили просити у вінку, і ше в нас був такий обичай, шо як до похресних - батько й мама - ходили з вечора на вечеру» [3].

Респондент зауважила, що у повоєнні роки з'явилась традиція запрошувати за допомогою листівок: «Як просити на вісіля, то з дружкою ходили, але тоді, як я віддавалася - відбудова після війни, то не було з чого пекти ті калачики, то зошити у руку - попросила: «Просю, на хліб, на сіль, на вісіля», от і цю Надіну маму, бо це вона перва сестра мамі, та й попросила, а кого нема - написала, тай кинула у сіни, чи там куди» [3].

Після запрошення на весілля випікали коровай. Старущак В.Ф. розповіла, що коровайницями мали право бути лише старші віддані жінки. Дослідники весільної обрядовості, зокрема, Ф. Вовк зазначає: «На Україні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своїми чоловіками, так, що до участі в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що їх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі тощо» [1, с. 244]. Як бачимо, ця загальноукраїнська традиція мала сприяти гарному подружньому життю молодих. Зі слів інформатора дізнаємось, що у Метанівці коровай міг відрізнятися не лише розмірами, а й формою: «Коровай пекли круглий і довгий. Обично у жініха, то були довгі. Я була за старшу сваху у Гєни - Миколового брата, то пекли ми такий квадратний» [3].

У неділю звивали гільце, дружки співали:

Первая квіточка на виршок,

Оце ж тобі, Галя, на початок,

А хто буде гильце ломати,

Буде мене вспоминати... другая квіточка і третяя квіточка - це три рази співали. Уквічували гильце. Ше співали:

Не йдіт молодці, до нас гильце вести (звивати - М.П.)

Звидемо ми самі, краще, як із вами» [3].

За традицією гільце робили з сосни, а прикрашали дерев'яними стружками: «А знаю Кобися зробив з стружками, покрасив, такі квітки поробив. Та й в Брідку було таке гильце без сосни, а з таким гильцьом - всякі покрасили ці стружки» [3].

У неділю молодий приходив за молодою. Його зустрічали батьки. Теща зятя вітає. Після цього молоду розплітають, садять на посад, співають:

Бубни гудуть, буяри йдуть, рано-рано

Бубни гудуть, буяри йдуть, та ранесичко.

Чуй ти, Галя, прибирайся, рано-рано

Прибирайся, рано-рано, та ранесичко.

Прибируся, ни боюся, рано-рано,

Прибируся, ни боюся, та ранесичко.

Єсть у мене рідний батько, та не дасть мене.

І так матінка, і сестра» [3].

Традиційними стравами на весільному столі були капуста, холодець, голубці, затірка з молоком. Респондент зазначила, що до кожної страви була пісня. Наприклад, до борщу дружки співали:

Ми борщу ни хочимо,

І ложки ни вмочимо,

Дайте нам того трошки,

Шо зпустило з ложки ножки.

Затірка різана була, така довгенька. А то:

Мілка капуста мілка,

Мілка капуста мілка,

Сікла Галіна матінка,

Сікла-шатувала,

Бо гостий сподівала» [3].

Локальною особливістю весільного обряду села Метанівка є частування родини калачем. Респондент згадує: «Вже в неділю молода частувала свою родину в себе, як прийшла з гобіду. Як молода прийде від молодого з гобіду - роздає калач» [3].

Традиційно коровай у молодого ділили при його родині, у молодої - при її. Під час частування короваєм гостям давали також гілочку із гільця і, крім того, родичам -чоловікам - сорочку, а жінкам - хустину.

Зазвичай гості дякували молодим за коровай, дарували подарунки і також приказували: «Нема Гордія покійного, він так приспівував як уже дарували - сміялися, ну вісіля, це для веселощів. Я знаю Гєну дарувала, скатерку дарувала йому, та й кажу: «Дарую тканину, Гєні на їдну штанину, а Явдокія хай в клуб ни йде, та й на другу напраде» [3].

У неділю, під вечір, покривають молоду. Респондент згадала про побутування у повоєнні роки давньої традиції пов'язування голови молодої наміткою: «Три рази це покривают і вже намітку цю, чи хустинку, тепер хустинкою зав'язуют, а тоді намітку, як не було фати. Намітка це така як цей вельон шо покриют, зав'яжут хустинкою зверхи, марля. Зав'язують марльою цею» [3]. весільний обрядовість коровай метанівка

Під час розмови із опитуваною вдалося зафіксувати побутування старовинного весільного жіночого головного убору - каптура: «Молоду не покривали хусткою, яку вона давала на сватанні, не покривали, а була спеціально хустка для молодої, або каптур був» [3].

Також респондент згадала про обрядові обов'язки світилки, зокрема: «Світилка тримала світло - свічка, запалює і на вуглі (кімнати - М.П.) робить хрест, на покуті. Випалює по стелі» [3]. Після покривання молодої проводжали дружок. Польовий запис показав, що у повоєнні роки в с. Метанівка побутувала давня традиція ховати молоду під полу одежі свекрухи: «У молодого свекруха виходит і бере молоду під полу жикета, там чи чого (з одягу - М.П.) тай питає - з ким ти прийшла. А вона каже: «З хлібом і з сільою і з вашим сином». Під полу ховає - ну, це такий гобичай. Прикрила, чи фартухом, тай так питає» [3]. Варто зазначити, що подібні обрядодії зустрічаються у сусідніх селах з використанням вивернутого кожуха і символізують те, що в хаті господинею буде свекруха, а не невістка [9, с. 76].

Старущак В.Ф. часто бувала на весіллях покривальною свахою і досить детально розповіла про наступний день весілля - понеділок: «...на другий день приходит сваха, та й зав'язує хустину. Тай приходю рано, зав'язую її, а сваха провірає від молодого, чи чесна молода, чи нє» [3].

Традиційними для с. Метанівка, є зажинки - одурення першої дитини, та обжинки - одруження останньої дитини. Зазначені обрядодії супроводжувались різноманітними жартами: «.той кужіль праде, а той багаття розклали (розпалює вогонь - М.П.), а той кує - циган, тай берут за ногу - підковуют. Видумували, було веселе вісіля» [3].

Таким чином, дослідивши весільний обряд с. Метанівка. можна зробити висновок, що незважаючи на скорочення тривалості весілля, у його структурі збереглися такі етапи як: сватання, запрошення родини, випікання короваю, прикрашання гільця, покривання молодої, обдаровування присутніх короваєм. Крім того, зафіксовано дійства обрядових весільних чинів, хоча і з помітним скороченням їх функцій.

У ході дослідження вдалось виявити деякі локальні особливості весілля, наприклад побутування кількох способів перев'язування молодого хусткою під час сватання, а саме: через плечі, під руку або на руку, звичай ховати молоду під полу одежі свекрухи. Побутування даних обрядодій свідчить про збереження кращих традицій нашого народу.

Джерела та література

1. Вовк Х. К. Студії з української етнографії та антропології / Хв. Вовк. - К. : Мистецтво, 1995. - 336 с.

2. Долинский С. Этнографические заметки о свадебных обрядах собранных в местечке Загниткове Ольгопольского уезда / С. Долинский // Подольские епархиальные ведомости. - 1887. - № 40. -

3. С.900-908; № 41. - С. 931-940; № 42. - С. 956-959; № 43. - С. 977-985.

4. Запис Пилипака М.А. 20 серпня 2013 р. від Старущак Василини Федорівни 1930 р.н., жительки с. Метанівка Теплицького району Вінницької області.

5. Косаківський В.А. Весілля в с. Хомутинцях (поч. ХХ - 80-ті рр. ХХ ст.) / В.А. Косаківський, І.А. Дорош // Етнографія Поділля. Доповіді наук. конф. - Вінниця, 1992. - С. 47-54.

6. Косаківський В.А. Весілля в Чечельнику (30 - 80-ті роки ХХ ст. / В.А. Косаківський // Там само. -С. 33-42.

7. Пилипак М. А. Традиционные блюда и напитки в свадебном обряде Восточного Подолья /М.А. Пилипак // Валихановские чтения -17. Сборник научных статей по матеріалам Международной научно-практической конференции «Валихановские чтения - 17. - Кокшетау. - 2013. - С. 265-269.

8. Пилипак М.А. «Етновесілля» села Брідок Теплицького району Вінницької області / М.А. Пилипак // VII Кирилло-Мефодиевские чтения в 2-х частях: Ч. 1. Материальная и духовная культура славян // Материалы Международной научно-практической конференции. - Уфа: Изд-во Уфимского филиала ФГБОУ ВПО «МГГУ им. М.А. Шолохова», 2013. - С. 61-67.

9. Пилипак М.А. Весільний обряд с. Мишарівка Теплицького району Вінницької області / М.А. Пилипак // Вінниччина : минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. - Вінниця, 2013. - С. 147-153.

10. Пилипак М.А.Українське весілля Східного Поділля середини ХХ - початку ХХІ століття: монографія. Київ. : ІМФЕ ім.. М.Т. Рильського НАН України; Уфа : Уфимська філія МДГУ ім. М.О. Шолохова, 2015 . - 210 с.

11. Подольськеє весілля Вінницького повіту в с. Хомутинцях записав Степан Руданський 20-30/ІХ 1862 р. // Народні пісні в записах Степана Руданського / Упоряд., вст. Стаття і прим. Н.С. Шумади. Нотний матеріал упор. З.І. Василенко - К. : Музична Україна, 1972. - С. 23-76

12. Руденко М.А. Весілля в с. Слобода-Яришівська Могилів-Подільського району Вінницької області / М.А. Руденко // Весілля: У двох книгах. Упорядкування текстів М. Шубравської, нотного матеріалу О. Правдюка. - К.: Наук. думка, 1970. - Кн. 2. - С. 251-293.

13. Скалецький Р.А. Весілля в с. Михайлівка Бершадського району на Вінниччині / Р.А. Скалецький // Весілля: У двох книгах. Упорядкування текстів М. Шубравської, нотного матеріалу - О. Правдюка. - К. : Наук. думка, 1970. - Кн. 1. - С. 281-354.

14. Сторожук В.П. Подільське весілля (друга пол.. ХХ ст.) / В.П. Сторожук // Етнографія Поділля. Доповіді наук. конф. - Вінниця, 1992.. - С. 42-46.

15. Танцюра Г. Весілля в с. Зятківцях / Г. Танцюра / Упоряд., ред. М.К. Дмитренко, Л.О. Єфремова. - К.: Редакція часопису «Народознавство», 1998. - 404 с.

16. Шубравська М.М. Весілля в с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області / М.М. Шубравська, О.А. Правдюк // Весілля: У двох книгах. Упорядкування текстів М. Шубравської, нотного матеріалу - О. Правдюка. - К. : Наук. думка, 1970. - Кн. 1. - С. 376-425.

Abstract

Wedding ceremony of Metanivka village of Teplice district in Vinnytsia region

Pylypak M.A.

Аннотация

Свадебный обряд села Метановка Тепликского района Винницкой области

Пилипак М.А.