Традиції жанру in memoriamв альтовому концерті Жанни Колодуб

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 787.2:78.071.1 (477)

Традиції жанру in memoriamв альтовому концерті Жанни Колодуб

Сулім Р.А.

Уперше детально проаналізовано концерт Жанни Колодуб для альта і камерного оркестру з фортепіано, наведено стислі відомості про альтистку Віру Войцицьку (матір композиторки), якій він присвячений. Виявлено традиції жанру in memoriam e цьому творі, визначено особливості його драматургії, образно-емоційного змісту, музичної мови і структури. Розкрито тематичну єдність музичного матеріалу двох контрастних частин концерту і підкреслено переважання в ньому монологічного типу висловлювання. Названо найбільш відомих виконавців твору. Значну роль у драматургії альтового концерту Ж. Колодуб відіграє трагічна тема, яка стає лейтмотивом усього твору. Перша частина (Larghetto) - це скорботний монолог, у якому передано почуття болю і відчаю від утрати близької людини. Друга частина (Allegro non troppo) нагадує гротескний танець смерті. Для відтворення цього негативного образу зла, носіями якого є головна і сполучна партії, композитор поєднує деякі ознаки жанрів токати і гротескного скерцо. Цьому образу протиставляються виразні кантиленні теми побічної і завершальної партій, у яких відтворено душевні страждання людини. Динамічна реприза завершується гучним і переможним звучанням початкового мотиву головної партії, який сприймається як лейтмотив смерті. У коді фіналу повертаються скорботні образи першої частини, завдяки чому створюється арочне поєднання початку і завершення, на зразок дзеркальної симетрії. В альтовому концерті Ж. Колодуб традиції музики in memoriam виявились у значній ролі монологічного типу висловлювання, конфліктному протиставленні драматичних і ліричних образів, у зверненні до жанру токати і гротескного скерцо, переважанні скорботних інтонацій та мотивів, а також елегійних, ностальгічних і трагічних настроїв. альт колодуб оркестр memoriam

Ключові слова: оркестрові твори Ж. Колодуб, жанр інструментального концерту, традиції музики in memoriam.

Сулим Р. А. Традиции жанра in memoriam в альтовом концерте Жанны Колодуб.

Впервые детально проанализирован концерт Ж. Колодуб для альта и камерного оркестра с фортепиано, приведены краткие сведения об альтистке В. Войцицкой (матери композитора), которой он посвящён. Выявлены традиции жанра in memoriam в этом произведении, определены особенности его драматургии, образно-эмоционального содержания, музыкального языка и структуры. Раскрыто тематическое единство музыкального материала двух контрастных частей концерта и подчёркнуто преобладание в них монологического типа высказывания. Названы наиболее известные исполнители этого произведения. Значительную роль в драматургии альтового концерта Ж. Колодуб играет трагическая тема, которая становится лейтмотивом всего произведения. Первая часть (Larghetto) - это скорбный монолог, в котором переданы чувства боли и отчаяния от утраты близкого человека. Вторая часть (Allegro non troppo) напоминает гротескный танец смерти. Для воплощения этого негативного образа зла, носителями которого являются главная и связующая партии, композитор сочетает некоторые черты жанров токкаты и гротескного скерцо. Этому образу противопоставляются выразительные кантиленные темы побочной и заключительной партий, в которых переданы душевные страдания человека. Динамичная реприза завершается громким и победным звучанием начального мотива главной партии, воспринимающегося как лейтмотив смерти. В коде финала возвращаются скорбные образы первой части, благодаря чему создается арочное соединение начала и завершения в виде зеркальной симметрии. В альтовом концерте Ж. Колодуб традиции музыки in memoriam проявились в значительной роли монологической типа высказывания, конфликтном противопоставлении драматических и лирических образов, в обращении к жанру токкаты и гротескного скерцо, преобладании скорбных интонаций и мотивов, а также элегических, ностальгических и трагических настроений.

Ключевые слова: оркестровые произведения Ж. Колодуб, жанр инструментального концерта, традиции музыки in memoriam.

Sulim R. A. Traditions of the Genre “in Memoriam” in Viola Concerto by Zhanna

Kolodub. In this article the concert of Zhanna Kolodub for viola and chamber orchestra with piano is analyzed in detail for the first time; it is given a brief information about violist V. Voytsitskaya (composer's mother), to whom it is dedicated. Traditions of the genre “in memoriam” are defined, peculiarities of its figurative-emotional content, dramaturgy, musical language and structure are revealed. Thematic unity of musical material of two contrasting parts of the concerto is described and the predominance of monologue type-statement is emphasized. The most famous performers of this concerto are named. The tragic theme played a significant part in the dramaturgy of Viola Concerto by J. Kolodub and it becomes a leitmotif of the whole work. The first part (Larghetto) it is a sad monologue, which conveys the feelings of immense pain and despair from the loss of a close person. The second part (Allegro non troppo) is like a grotesque dance of death. For the incarnation of negative image of the evil, which is embodied in the main and linking movement of this musical work, the composer combines some features of two genres: grotesque scherzo and toccata. Expressive cantilena themes of secondary and final exposition, which transmit human distress, are opposed to the evil image. Dynamic reprise, which dominates these negative images, ends with a loud and triumphant sounds of the initial motive of the main theme; this is it that is seen as the leitmotif of death. The mournful images of the first movement, appeared in the coda of the final, create the arched connection between the start and end in the form of mirror symmetry. In the Viola Concerto by J. Kolodub the traditions of “in memoriam” music are revealed in a significant role of monologue - type statements, by opposing the dramatic and lyrical images, by making use of the genres of toccata and grotesque scherzo, by prevailing of mournful intonations and tunes together with elegiac, nostalgic and tragic moods.

Keywords: orchestral work of Z. Kolodub, instrumental concerto genre, traditions of “in memoriam” music.

Музика in memoriam набула значного поширення в українській культурі ХХ- ХХІ століть. За твердженням дослідників, цей жанр «не лише уособлює феномен пам'яті в культурі про події, традиції музичної творчості, певні історико-стильові періоди, окремих особистостей, а й має високу духовно-етичну спрямованість (музичне звернення до близької людини, вчителя, духовного наставника)». Багато симфонічних, вокально-хорових і камерно-інструментальних творів композитори України присвятили пам'яті видатних музикантів, письменників і громадських діячів, трагічним подіям в історії народу або узагальненим образам загиблих героїв. Особливе місце у меморіальному жанрі належить опусам, присвяченим пам'яті найближчих друзів, рідних, батьків.

У 1990-х роках до цього жанру звернулась і Жанна Колодуб, створивши своєрідний диптих, об'єднаний ідеєю «in memoriam»: Концерт для альта і камерного оркестру з фортепіано (1995) вона присвятила пам'яті своєї матері Віри Миколаївни Войцицької (1908-1944), яка була професійною скрипалькою і альтисткою, а «Concerto doloroso» для скрипки та камерного оркестру з фортепіано (1998) - пам'яті батька Юхима Григоровича Брондза (1900-1943) - талановитого педагога-скрипаля, одного із засновників і першого директора Вінницької дитячої музичної школи № 1.

Уперше деякі драматургічні особливості альтового і скрипкового концертів Ж. Колодуб розкрито в монографії М. Черкашиної-Губаренко, а останній із них докладно проаналізовано у статті Р. Сулім. Однак перший із зазначених творів композиторки досі детально не досліджений в українському музикознавстві.

Мета статті - визначити особливості драматургії Концерту для альта і камерного оркестру з фортепіано Жанни Колодуб, охарактеризувати його образно-емоційний зміст, музичну мову і структуру, виявити традиції жанру in memoriam у цьому творі.

Насамперед наведемо стислі відомості про матір композиторки, якій присвячено твір. Віра Миколаївна Войцицька народилась 1908 року в м. Жмеринка Вінницької області. Вищу музичну освіту вона здобула у Київській консерваторії, навчаючись по класу скрипки у професора Давида Соломоновича Бертьє (1882-1950). Наприкінці 1920-х років, після закінчення Київської консерваторії, Віра Миколаївна працювала альтисткою в симфонічних оркестрах у Вінницькому театрі опери і балету та в обласному радіокомітеті. Саме у цей час вона познайомилася з Юхимом Брондзем, який після навчання у класі професора П. С. Столярського повернувся в рідний край. Поєднані спільними зацікавленнями, закохані, молоді музиканти створили сім'ю. 1930 року у них народилась донька Жанна, а через вісім років - син Едуард. На початку Другої світової війни родина Брондзів опинилась в окупації, оскільки через хворобу Віри Миколаївни і маленького Едика не мала змоги евакуюватись. У 1943 році німці ув'язнили Юхима Григоровича у концтаборі «Майданек», поблизу міста Люблін (Польща), де він і загинув. Знесилена горем і тяжкою хворобою, Віра Миколаївна померла 1944 року. У ті жахливі часи Жанна і Едик вижили лише завдяки своїй бабусі Катерині Антонівні Войцицькій, яка й виховала їх. Жанна Колодуб згадує про своїх батьків з любов'ю і ніжністю. Адже саме вони навчили її любити музику і своїм прикладом відданого служіння мистецтву визначили їй щасливу професійну долю. Тому дуже символічно, що через півстоліття, зрілим майстром, вона присвятила їх світлій пам'яті свої найкращі твори.

Як зазначає М. Черкашина-Губаренко, меморіальні концерти Ж. Колодуб вирізняються «драматичною насиченістю, напруженням наскрізного інтонаційного розвитку і незвичністю побудови», а також «особливостями трактовки солюючого інструмента як носія суб'єктивно-сповідального начала». Обидва твори належать до монологічного типу, що відбиває загальні тенденції у розвитку цього жанру в 1990-х роках. Однак драматургічну концепцію кожного з них композиторка вирішує по-різному. Якщо скрипковий концерт, присвячений батькові, відзначається «більшим розмахом, експресією, діапазоном контрастів», то у двочастинному Концерті для альта і камерного оркестру з фортепіано (1995) «ностальгійні спогади і змальовані образи-миттєвості мають <...> більш камерний, інтимний характер». За словами композиторки, «тембр альта співзвучний з настроєм, пов'язаним із пам'яттю про маму». При цьому, як і в багатьох альтових концертах кінця ХХ століття, у творі Ж. Колодуб «шкала виражального потенціалу альтового тембру суттєво збагачується, звучання інструмента розкриває широкий спектр емоцій: від афектованого страждання і болю - до прострації і примирення».

Альтовий концерт Ж. Колодуб має дві контрастні частини: Larghetto - Allegro non troppo. Перша частина Larghetto - це скорботний монолог, який починається трагічно й похмуро кластером фортепіано на найнижчих нотах. На фоні цього гулу скрипки виконують дуже напружений і драматичний мотив, побудований на висхідних інтонаціях малої терції і великої септими, у результаті чого утворюється велика нона. Ця лаконічна тема із трьох звуків, у якій відтворено біль і відчай, стає лейтмотивом не тільки першої частини, а й усього твору. За словами М. Черкашиної- Губаренко, «подібно до техніки роману ХХ століття, що одержала назву “потоку свідомості”, у першій частині концерту висхідний мотив-сплеск є носієм душевного стану, з якого все виникло і до якого, відхиляючись, трансформуючись, вибухаючи раптовими короткоплинними кульмінаціями, повертається думка».

Після дворазового проведення основного трагічного лейтмотиву соліст починає свій монолог, у якому відтворено глибокі страждання людини. В інтонаціях цієї дуже виразної і тужливої теми, яка нагадує пісні-плачі, стільки горя і сліз! Соло альта, підтримуючись в оркестрі, звучить то скорботно й схвильовано, то ніжно й співуче, то драматично й напружено. Ця тема починається тихо, повільно і стримано у малій октаві, а на її витриманих звуках, ніби здалеку, доноситься трагічний лейтмотив скрипок і удари рояля. Поступово мелодія альта проривається вгору на crescendo у більш світлий регістр, завершуючись у другій октаві вигуками відчаю. У наступному епізоді тема починається низькими тремолюючими звуками, завдяки яким передаються відчуття страху й тривоги, а потім вдруге стрімко здіймається на crescendo. Такі злети мелодії асоціюються із хвилями емоційного і психологічного напруження. У кульмінації в партії альта спочатку гучно й акцентовано виголошуються драматично насичені низхідні секундові інтонації, у яких відчувається стогін, відчай і протест. Цей сплеск емоцій активно підтримується оркестровим супроводом із використанням ходу паралельними терціями, які на посиленій звучності поступово рухаються вгору хроматизмами.

Досягнувши найвищого напруження (fortissimo), тема альта безсило спадає широкими стрибками на велику септиму і малу нону, після чого в партії скрипок двічі повторюється короткий, жорсткий і колючий мотив, підкреслений акцентами (sforzando), яким ніби передражнюються інтонації соліста. Як реакція на таке зовнішнє втручання чогось стороннього і ворожого, у партії альта починається тема рівномірними четвертними у тридольному розмірі, яка нагадує благання й умовляння. Поступово її звучання послаблюється, відтворюючи цим стан знесилення, повернення до скорботних роздумів. Сумний і ніжний спів альта затьмарюється тепер рухливою темою у віолончелей і контрабасів, поданою контрапунктом у низькому регістрі, надаючи цьому епізоду похмурого і тривожного настрою. Після цього у скрипок двічі звучить початковий трагічний лейтмотив, якому альт відповідає жорсткими дисонуючими акордами, виконаними штрихом pizzicato і підкресленими sforzando.

У другому розділі Piu mosso схвильована розповідь альта активно підтримується партією спочатку віолончелей, а потім скрипок. Завдяки цьому дія драматизується, а тема стає більш мужньою, рішучою й сильною. Важливу роль у ній починають відігравати висхідні активні інтонації на crescendo, які асоціюються із прагненням людини вийти з цього скорботного стану і протистояти трагічним обставинам. Однак сил виявляється замало. Двічі висхідні мотиви з тривожними тремоло, досягаючи найвищих альтових звуків (спочатку ре-бемоль третьої октави, а на другій хвилі навіть мі), завершуються поступовим низхідним рухом на diminuendo. Починаючи з цих високих звуків, витриманих на кульмінаціях, в оркестрі остинатно повторюється тихий і схвильований поліфонічний мотив, поданий у різних ритмічних варіантах, завдяки якому створюється відчуття тривоги й невпевненості. Після двох хвиль такого драматичного сплеску емоцій у партії альта задумливо вимовляються інтонації висхідної септими із завислими на ферматі високими звуками, нагадуючи риторичні запитання.

У коді початкова тема альта звучить ще більш повільно, безсило й безнадійно. Зрідка вона підтримується витриманими терціями, які світло й тихо виконуються у високому регістрі скрипок. Однак несподівано різкй і гучний акорд оркестрового tutti знову повертає слухачів у сувору реальність, після чого двічі повторюється трагічний лейтмотив вступу. Спочатку він скандується fortissimo у високому регістрі альта на фоні тривожного тремоло акорду струнних, відтворюючи найвище емоційне напруження, а потім звучить на mezzo forte більш повільно й задумливо октавою нижче, лише зрідка підтримуючись короткими піцикатними акордами або октавами. У першому проведенні цього мотиву його останній звук витримується протягом восьми тактів, а у другому - самотньо повисає у порожнечі протягом дев'ятнадцяти тактів, асоціюючись із запитаннями, зверненими у вічність.

Друга частина концерту Allegro non troppo, написана у розмірі 5/4, нагадує гротескний танець смерті, який захоплює людину зненацька. Відтворюючи цей негативний образ, який має різні гримаси і ніби глузує над людиною та її життям, композиторка поєднує деякі ознаки токати і гротескного скерцо. Уже в перших тактах відчувається щось механічне, жорстке й брутальне. Під супровід октавного унісону до, остинатно повторюваного у віолончелей і контрабасів рівномірними четвертними, у партії соліста починає «витанцьовувати» активна й кострубата стакатна тема головної партії. Чіткий розподіл п'ятидольного розміру на дві і три четверті (2+3) надає їй настирливості. Наступний гротесковий епізод - у високому регістрі скрипок і в партії фортепіано імітуються народні награвання шляхом використанням руху паралельних тризвуків, викладених у мартелятній фактурі. Однак через надто гучну динаміку (fortissimo) і різке акцентування звучання стає жорстким і масивним, сприймається як пародія. На цьому фоні у партії альта остинатно повторюється енергійний і ритмічно пружний, але досить примітивний перший мотив сполучної партії з репетиціями шістнадцятих, виконаних рикошетом, який дублюється подвійними нотами переважно в чисту квінту. Він постійно переривається коротким другим мотивом сполучної партії, являє собою кілька дисонуючих інтервалів, викладених рівномірними четвертними нотами, які рухаються хроматизмами вниз, нагадуючи глузливий сміх. Цей мотив виконують по черзі то альти, то оркестр переважно прийомом pizzicato, і лише дві долі в такті (третя і четверта) постійно з'єднані лігою, що надає темі особливої в'їдливості й ущипливості. З цією ж метою у партії соліста застосовується прийом glissando на низхідних стрибках широкими інтервалами децими й ундецими, які підкреслюються посиленням звучності (від mezzo forte до forte).

Негативному образу зла, поданому гротескно у головній і сполучній партіях, протиставляється виразна кантиленна тема побічної партії. У ній відтворено душевні страждання людини, несподівано охопленої цим вихором. В інтонаціях наспівної й ніжної мелодії широкого дихання відчуваються благання, навіть «виникає відтінок благальної молитовності». Однак, лише іноді підтримуючись остинатно повторюваними легатними мотивами, викладеними поліфонічно у різних партіях оркестру, побічна партія звучить переважно на фоні жорсткого й енергійного оркестрового супроводу, який своєю ритмічною основою нагадує спочатку перший мотив сполучної партії, а потім головну. Отже, напористий рух негативного образу ні на мить не переривається. Навпаки, доки побічна тема знесилено спускається і затихає, свою перевагу демонструє головна партія. Її початковий мотив спершу виконують скрипки на legato і pianissimo, нагадуючи про себе здалеку, а далі, настирливо повторюючись на значному посиленні звучності, він ніби зростає і наближається, підхоплюючись партією альта і досягаючи гучної кульмінації. Тепер ця тема, побудована на широких стрибках і викладена на fortissimo в низькому регістрі штрихом marcato, стає ще більш грізною, що підкреслено остинатно повторюваними кластерами в оркестровому tutti. Після такого вибуху гніву кілька разів повторюється короткий хвилеподібний мотив у розмірі 8/4 (2+3+3), який виконується прийомом tremolo в партіях альта і скрипки, дублюючись паралельними квартами. У кожному мотиві використовується хвилеподібна динаміка, завдяки якій передано наростання тривоги і страху.

Далі схвильована тема з тремолюючими звуками стрімко злітає на crescendo, загальне звучання епізоду посилюється від pianissimo до fortissimo, а в кульмінації в оркестрі гучно скандується грізна тема головної партії, викладена martellato. Охоплюючи широкий діапазон, вона розмашисто стрибає акцентованими паралельними секстами, розкиданими по різних регістрах. Завершуючись жорсткими дисонуючими акордами, ця тема віддаляється, поступово спускаючись на diminuendo, після чого у соліста востаннє звучать мотиви благання (завершальна партія), яким ніби співчуває оркестр. Уперше замість настирливих енергійних ритмів у супроводі з'являються витримані акорди, а після завершення цієї теми у високому регістрі скрипок тихо, ніжно і світло повторюються її окремі інтонації. Але це лише коротке затишшя перед страшним буревієм, який остаточно захоплює людину.

На відміну від експозиції, динамізована реприза значно драматизується завдяки подальшому розвитку негативних образів, які вже безроздільно панують, продовжуючи свій наступ. Побудований на матеріалі головної і двох сполучних партій, цей розділ відтворює справжній розгул злих сил. Благальним інтонаціям побічної і завершальної партій не залишається місця. Враження безперервного вихороподібного потоку створюється пасажами стакатних восьмих нот, які стрімко здіймаються на crescendo. Спершу їх двічі виконує соліст під супровід чітких кроків піцикатних четвертних у контрабасів. На кожній гучній кульмінації в партії скрипок упевнено і владно скандується на forte жорстка й сувора тема головної партії, підтримана грізними акцентованими октавними ходами в низькому регістрі струнних інструментів. Висхідні пасажі, які переходять в оркестрову партію, чергуються з гучними й уривчастими акордами в партії соліста. Після останнього загрозливого звучання головної партії в оркестрі та низхідного пасажу восьмими у партії альта знову починається епізод, побудований на двох мотивах сполучної партії: один із них є пародією народних награвань, другий імітує глузливий сміх. Важливу роль у цьому епізоді відіграє настирне повторення остинатного ритму у п'ятидольному розмірі, завдяки якому підкреслюється механістичність і бездушність негативних образів, а також постійне посилення звучання від pianissimo до forte. Усе це асоціюється з наближенням чогось страшного. За словами М. Черкашиної-Губаренко, «нарощування динаміки і сама безупинність кінець кінцем стають загрозливими».

Гротескний епізод із гримасами і глузливим сміхом завершується низхідними й висхідними пасажами, які постійно переходять з партії соліста до оркестру і навпаки. Такий прийом нагадує невпинне кружляння, від якого паморочиться в голові. В останньому проведенні висхідний пасаж восьмих нот виконують альт і скрипки одночасно, дублюючись в октаву і підтримуючись четвертними інших груп оркестру. У кульмінації (fortissimo) в оркестровому tutti востаннє гучно й переможно скандується початковий мотив головної партії, який сприймається як лейтмотив смерті. Після остаточної перемоги злих сил уже немає можливості боротися за життя. Саме в той час, коли цей мотив чотири рази повторюється в оркестрі, у соліста спочатку витримується на fortissimo звук до третьої октави, а потім протягом двох тактів виконується на diminuendo низхідне glissando, яке завершується в першій октаві. За допомогою цього прийому виникає майже візуальне уявлення того, як душа ніби покидає тіло. Після цього початковий мотив головної партії ще протягом дев'яти тактів повторюється в низькому регістрі струнних, поступово затихаючи, ніби віддаляючись.

У коді фіналу повертаються скорботні образи першої частини, завдяки чому створюється «арочне об'єднання початку і завершення на зразок дзеркальної симетрії», що «пов'язане із самою сутністю задуму». Цей епізод також є монологом, у якому відтворено почуття втрати близької людини. Спочатку в партії альта двічі проходить схвильована тема з другого розділу, тремолюючі звуки якої стрімко здіймаються вгору. Однак ці висхідні пасажі, подані тепер у більш повільному темпі Meno mosso (замість Piu mosso), на mezzo piano (замість forte) і без crescendo, завершуються у коді не спаданням мелодії, а витриманими й завислими звуками у високому регістрі, на фоні яких в оркестрі остинатно повторюються тихі й задумливі поліфонічні мотиви. Завдяки цим засобам звучить уже не протест, а стривоженість, невпевненість і безсилля. Далі в соло альта спочатку інтонаціями висхідної септими двічі ніби задаються ті самі риторичні запитання, які виголошувались наприкінці першої частини, а потім звучить ніжна й скорботна тема пісні-плачу, якою вона починалась і якою завершувалась. Після гротескного танцю смерті, який знищив усе живе, ці мотиви, поступово затихаючи і уповільнюючись (авторська вказівка morendo), сприймаються ще більш сумно й трагічно. Зовсім безнадійно звучать після цього арпеджовані акорди, які соліст виконує pizzicato. Це асоціюється з утаємниченими звуками природи чи випадковим перебиранням струн людиною, яка перебуває у стані спустошеності, пригніченості й самотності. Серед цієї застиглої тиші в оркестровому супроводі раптово вибухає гучний дисонуючий акорд, яким починався твір, а на фоні його тремолюючих звуків альт двічі на fortissimo виконує початковий трагічний лейтмотив, що сприймається як несподіваний вигук відчаю. У третьому проведенні він звучить більш тихо й повільно. Після цього альт виконує свою останню схвильовану фразу. Вона супроводжується тремоло дисонуючого акорду в партії струнних інструментів, звучність якого спочатку значно посилюється, а потім послаблюється, асоціюючись з раптовим сплеском тривожних почуттів. Завершується твір завислим витриманим звуком у середньому регістрі альта, супроводжуваним в оркестрі тихим тремоло акорду, на фоні якого зрідка пульсують поодинокі восьмі ноти у віолончелей. Цими засобами відтворено стан спустошеності, безнадійності й самотності, підкреслено трагічність фіналу.

Отже, у Концерті для альта з оркестром традиціями музики in memoriam зумовлено значну роль монологічного типу висловлювання, конфліктне протиставлення драматичних і ліричних образів, звернення до жанру токати і гротескного скерцо (у другій частині), переважання скорботних інтонацій і мотивів, а також елегійних, ностальгійних і трагічних настроїв.

На думку дослідників, «трагедійний Концерт для альта з оркестром Жанни Колодуб» є «однією з кульмінацій у її творчості»¹. У цьому оркестровому опусі їй не тільки вдалося психологічно точно відтворити глибокі переживання утрати найрід- нішої людини, а й порушити такі філософські проблеми, як життя і смерть, людина і зовнішній світ. Завдяки глибокому і переконливому образно-емоційному змісту цей концерт привертає увагу багатьох виконавців. У різні роки цікаві інтерпретації твору представили лауреати міжнародних конкурсів Інна Бутрій і Олександр Лагоша, які виконували його з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» під керуванням народного артиста України Валерія Матюхіна, а також із заслуженим академічним симфонічним оркестром Національної радіокомпанії України під диригуванням заслуженої артистки України Вікторії Жадько. Цей твір прозвучав і на концерті, присвяченому 85-річчю Льва і Жанни Колодубів, який відбувся 8 листопада 2015 року в Колонному залі Національної філармонії України. В інтерпретації Олександра Лагоші й Національного камерного ансамблю «Київські солісти» під керуванням народного артиста України Володимира Сіренка альтовий концерт Жанни Колодуб не залишив байдужим слухачів. Написаний 20 років тому, цей твір співзвучний трагічним подіям нашому часу.

Список використаної літератури

1. Г аврилець Д. Г. Європейський альтовий концерт: генезис, еволюція, жанрові моделі : дис. ... канд. мистецтвознав. : спец. 17.00.03 «Музичне мистецтво» / Гаврилець Дмитро Григорович ; Львівська нац. муз. академія ім. М. В. Лисенка. - Львів, 2012. - 227 с.

2. Мринська І. О. Стильова динаміка жанру музики in memoriam у творчості українських композиторів першої половини ХХ століття [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/mrinska-io-stilova-dinamika-zhanru-muziki-in-memoriam-u-tvorchosti-ukrayinskih- kompozitoriv-pershoyi-polovini-hh-stolittya/ - Дата доступу: 10.12.2015.

3. Сікорська І. Зоряні маестро / І. Сікорська // День. - 2015. - № 201.

4. Сулім Р. А. «Музична академія - мій дім» (до ювілею Ж. Ю. Колодуб) / Сулім Р. А. // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського : наук. журн. - 2009. - № 4 (5). - С. 190-202.

5. Сулім Р. А. Перший вчитель композитора Жанни Колодуб / Римма Сулім // Учитель - учень: ідея спадкоємності та новаторства в музичній культурі України (до пам'ятних дат Р. М. Глієра, Б. М. Лятошинського, І. Ф. Карабиця) : зб. ст. та мат-в Всеукраїнської наук.- практич. конф. - Суми : Фабрика друку, 2015. - С. 117-122.

6. Сулім Р. А. Сторінки історії Вінницької ДМТТТ № 1 на шпальтах місцевих газет / Римма Сулім // Проблеми сучасності: мистецтво, культура, педагогіка : зб. наук. праць. - Вип. 16. - Луганськ : ЛДІКМ, 2011. - С. 219-231.

7. Сулім Р. А. Традиції жанру in memoriam у скрипковому концерті Жанни Колодуб / Римма Сулім // Українське музикознавство : наук.-метод. зб. - Вип. 41 / упоряд. М. Д. Копиця, ред. Б. М. Шабетнік. - К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2015. - С. 289-310.

8. Черкашина-Губаренко М. Р. Творчі дебюти Жанни Колодуб : монографія / Марина Черкашина-Губаренко. - К., 1999. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru