Становлення культури важкої музики в Японії крізь призму акультураційних процесів

Анотація

Аннотация

В статье рассмотрено становление культуры тяжелой музыки в Японии сквозь призму процессов аккультурации, которые способствовали заимствованию достижений западной хэви метал культуры. Исследование опирается на научные труды, посвященные изучению культуры тяжелой музыки и труды, посвященные изучению традиционной японской культуры, на основе которых проводится эмпирический анализ творчества японских метал групп. Показано как японское мировоззрение поспособствовало трансформации классических элементов тяжелой музыки, результатами чего стало появление локального жанра вижуал-кей.

Ключевые слова: культура тяжелой музыки, хэви метал, японская метал-сцена, вижуал-кей, музыкальный жанр, аккультурация, японское мировоззрение.

Annotation

На початку 70-х років ХХ століття в музичній культурі Європи та Північної Америки з'явився новий жанр, який позначили терміном “хеві метал”. Будучи західним явищем і завоювавши широке коло прихильників, важкий метал, внаслідок розгортання глобалізаційних процесів, почав розповсюджуватись по всьому світу, не оминувши країни Сходу. В Японії він почав набувати нових форм та іншого змісту, результатом чого стала поява специфічного локального стилю віжуал-кей.

Дослідження даної проблеми слід проводити, опираючись на програмні праці, які вивчали культуру важкої музики, зокрема, роботи Д. Вайнштайн, яка вивела культурний код важкої музики та дослідила утворену навколо неї субкультуру, праці Д. Воллаха, який займається вивченням глобальної метал-сцени, К. Кавано і Ш. Хосокава, які дослідили початок становлення японської індустрії важкої музики. Для розкриття поставленої проблеми варто звернутись до праць, присвячених дослідженням традиційної японської культури і мистецтва, зокрема таких авторів як Р. Бенедикт, Л. Грішельова, С. Артюнов, Н. Конрад та інших.

Мета. Визначити світоглядне підґрунтя, на основі якого відбулось запозичення західних здобутків важкої музики, досдітити, що відбувається з бунтівним духом класичного важкого металу, коли він поєднується зі східним світоглядом і вступає у взаємодію з японськими традиціями, а також, виділити нові ознаки, яких він при цьому набуває.

В Японії перший концерт, на якому виконували важкий метал, відбувся в 1972 році в рамках світового турне британського гурту "Deep Purple”. Гастрольні тури на Далекий Схід були великим ризиком для західних музикантів, тому їх могли дозволити собі тільки справді популярні команди, які не боялись зазнатити фінансових втрат [8, с. 247]. Багатьох глядачів привів туди звичайний інтерес до західної культури. Ніхто з них не очікував чогось неймовірного, проте, зі слів очевидців, такого в Японії іще ніколи не бачили: шоу було неймовірне, всі підбігли притул до сцени, музиканти багато імпровізували під час виступу. Через кілька років відбувся ще один концерт, вже в рамках світового туру американських шок-рокерів “Kiss”. Ефектний грим музикантів, яскраве сценічне дійство по-справжньому вразили глядачів, і тим самим дали вирішальний поштовх для розвитку в Японії нової, не лише музичної, а й естетичної, культури хеві метал [6].

Інтерес японців до західних культурних надбань проявляється ще з часів революції Мейнцзи середини ХІХ століття, коли, внаслідок реформування політичного і суспільного ладу, країна вийшла з багатовікової ізоляції. За весь час ізоляції Японія значно відстала в своєму розвитку, тому, коли вона зіштовхнулась із сучасними капіталістичними державами, перед нею постала небезпека колоніальної залежності. І як альтернативу такої залежності вона вибрала прискорене запозичення і засвоєння матеріальних та духовних досягнень Заходу. Поспіх в розвитку, перенесення на японський ґрунт чужих цінностей, відзначилось і в формі, і в змісті культурних процесів. Усестороннє переформування японського суспільства за сучасним європейським зразком почалось в 1871 році, коли правління Мейцзи проголосило курс на створення в країні “просвітленої цивілізації”. В побут японців входили різноманітні новації - зміна календаря, поява телефонного та поштового зв'язку, магазинів за європейським зразком. Західні впливи проявились і в зовнішньому вигляді японців - одяг, взуття, зачіски. При цьому часто запозичення поєднувались з традиційними національними елементами. Можна було зустріти людину в кімоно та європейських брюках. Деякі особливо палкі прихильники курсу на створення “просвітленої цивілізації” доходили до пропозицій, які рекомендували прийняти англійську мову в якості національної мови Японії. Прагнення до засвоєння нового призводило до заперечення цінності культурної спадщини минулого. Проте, з часом ставлення японської громадськості до бездумного наслідування західних зразків і нехтування власними національними цінностями почало змінюватись. Відродження і розвиток традиційної культурної спадщини, як і прагнення до збереження національної культури, зіграли важливу роль у формуванні японської самобутності. Наприкінці ХІХ століття, коли буржуазія утвердила свої політичні та економічні позиції як в самій Японії так і на міжнародній арені, розпочався природний та органічний розвиток нової культури, яка засвоювала національну спадщину і одночасно приймала корисний досвід Заходу [2, с. 164].

Сьогодні в Японії склався визначений стиль культури, пов'язаний зі специфічним історичним досвідом, особливостями поєднання природного середовища і культурних властивостей регіону. В рамках цього стилю було створено такий спосіб передачі і перейняття культурних цінностей, який підтримує у випадку запозичення високий рівень адаптації нового і виживання традиційного. Нове в японській культурі розглядається не як протилежність старому і виключаюче його, а як частина, що доповнює ціле. При всій революційності перетворень, японці зберігають пропорцію ксенофобії та допитливості [4, с. 307].

Зображене положення речей стосується і культури важкої музики, яка проникла в Японію із Заходу [6]. Власна метал-сцена зародилась в Японії наприкінці 70-х років. Першими в Японії почали грати важкий метал музиканти, які були вихідцями з амерканських військових поселеннь і маленьких містечок. Їхня музика не була орієнтована на широку аудиторію, а виконувала функцію розваги для місцевої молоді [8, с. 249].

В 1978 році в місті Кіото гітарист Шиніширо Ішихаре зібрав групу музикантів і заснував один з перших хеві метал колективів - “Earthshaker”, названий на честь альбому американської метал-групи “Y And T”. З самого початку своєї творчої діяльності “Earthshaker” здобули популярність не лише в Японії, а й за її межами. Зокрема, в Сполучених Штатах Америки було записано їхній дебютний альбом і значну кількість наступних. В ролі співпродюсера гурту виступав Адріан Сміт - гітарист британської групи “Iron Maiden”. Ще одним колективом, який стояв біля витоків японської метал-сцени був “Loudness”, заснований в 1981 році барабанщиком Мунетака Хігучі і гітаристом Акіра Такасакі. В 1985 році овни підписали контракт з американською звукозаписуючою компанією Atco Records, що стало першим в історії випадком, коли американський лейбл підписав японську групу [5].

В цей час японська індустрія звукозапису підтримувала непопулярних західних музикантів, що спричинило конфлікт міжнародних лейблів та влане японських, суть якого полягала не у бізнесовій конкуренції, а у формуванні культури важкої музики. Національні японські звукозаписуючі компанії довгий час підтримували класичний метал і відкидали новації жанру [8, с. 253]. культура музика важкий японський

В жовтні 1984 року побачив світ перший японський тематичний хеві метал журнал “Burrn!”, на обкладинці якого був Оззі Осборн - фронтмен фундаторів хеві метал “Black Sabbath”. На відміну від аналогічних американських і британських видань, які виходили щотижня або щодватижня і були орієнтовані на висвітлення останніх новин, “Burrn!” виходив раз на місяць і наповнювався довгими і змістовними статтями та есе. Журналісти “Burrn!”, працюючи над матеріалами для журналу часто супроводжували музикантів в турне та брали в них ексклюзивні інтерв'ю, додаючи до них фотоматеріали з бекстейджу [8, с. 250]. Ці інтерв'ю мали на меті показати справжнє, реальне, а не сценічне життя музикантів. В цьому проявляється чуттєвість у сприйнятті японцями мистецтва - вони прагнули побачити повсякденне життя музиканта, аби осягнути його творчіть. Поширення таким чином інформації про важку музику, наряду з концертами популярних металістів посприяло стрімкому збільшенню відсотків продажу хеві метал альбомів і кінець 80-х років ознаменувався піком популярності важкої музики в Японії.

“Burrn!”, в свою чергу, завжди ставив питання про те що можна назвати хеві металом, а що ні, особливо, коли нові експерименти зі звучанням у важкій музиці кидали виклик правилам жанру. Тому важкий метал “Burrn!” дещо відрізняється від важкого металу західних видань, і за словами Кацанорі Єда “В Америці вже немає такого металу, як його визначає “Burrn!” [8, с. 253]. Це надання переваги класичному металу в Японії можна пояснити внутрішнім відчуттям стилю та естетики жанру підсиленими консервативністю японського світогляду.

Саме тривала підтримка так званої “класики” привела розвиток важкої музики в Японії до ідеологізації жанру, яка спричинила формування специфічного національного жанру - віжуал-кей, що корінням сягав Західної культури важкої музики, однак значною мірою відрізняється від неї.

На початку 80-х років ХХ ст., коли хеві метал почав стрімко набувати світової популярності, зокрема серед молодих музикантів та підлітків, на Заході почала набирати обертів негативна реакція на це явище, яка переросла у моральну паніку. Ставлення до важкої музики в Америці та Західній Європі було абсолютно полярним [9, с. 1-3].

В цей час, внаслідок огортання важкої музики та її виконавців диявольськими міфами, в Японії з'явився колектив “Seikima ІІ”. Свою місію вони позиціонували як пропаганда Сатани за допомогою хеві метал, слідуючи насадженим західними ЗМІ демонічним стереотипам стосовно важкої музики. Гурт був заснований в 1982 році гітаристом Даміаном Хамадою, який величав себе “його світлість коронований принц Пекла” [5]. Окрім диявольської тематики творів, відмінною рисою колективу став зовнішній імідж, частково запозичений з образів американських шок-рокерів “Kiss” і образів традиційного японського театру кабукі. Концерти гурту були театралізованими і називались чорними месами, на честь основного ритуалу Церкви Сатани. В Японії, де національна релігія не передбачає страху перед Дияволом та смертю, подібні концерти не зустрічали активних противників, однак група мала певні проблеми із закордонними турами. Дебютний альбом “Seikima ІІ” “Akuma Ga Kitarite Heavy Metal”, виданий в 1985 році, незважаючи на суперечливі відгуки критиків, став в Японії першим металічним релізом, кількість проданих копій якого склала понад сто тисяч примірників, проте на заході музиканти не стали настільки популярними [5].

Наповнюючи свої твори ідеологічним змістом, тексти пісень “Seikima П” набули яскраво вираженого відтінку агресії та брутальності, музиканти часто звертались до окультної та демонічної тематики, вокаліст Демон Когуре у окремих фрагментах пісень використовував техніки горлового співу - скрім та гроул, притаманні екстремальним напрямам металу. Музичне звучання також стало агресивнішим та потужнішим, в чому велика роль відводилась неперервному барабанному ритму та глибоким басовим партіям, а також загальному пришвидшеному темпу. Сценічні образи колективу під час їх виступів були дещо моторошними, ніж ті, до яких звикли тодішні прихильники метал-сцени. Вони використовували складний грим, поєднуючи його з костюмами та відповідними зачісками, придумали власну історію. Стилістика сценічного гриму, який використовували “Seikima ІІ” бере свої витоки зі сценічних образів традиційного японського театру кабукі. В театрі такий грим наносили на обличчя актори, щоб підкреслити лініями характер персонажу [3, с. 22]. Його функція збереглась і в створенні сценічних образів музикантів - грим підкреслює окремі риси обличчя, створюючи агресивний, демонічний образ. З середини 80-х років подібний грим став невід'ємним атрибутом західного блек металу, відомим під назвою корпспейнт - розмалювання трупа. Така близькість візуального елементу екстремального металу з елементом традиційної культури Японії, а також відсутність релігійних страхів та упереджень щодо язичницьких і демонічних культів, які лягли в основу антихристиянської ідеології блек металу, сприяло тому, що екстремальні напрямки важкої музики знайшли тут більше прихильності громадськості, ніж в західній культурі [6]. Але, внаслідок такого спрямування духовної культури Японії,екстремальний метал втрачає тут свій ідейний зміст, перетворюючись на театралізоване сценічне дійство.

Наступним етапом розвитку японського металу стала екстремальна музика, акоманди, які його грали на Сході почали з'являтись ще в першій половині 80-х років, серед них: “S.O.B.”, “Casbah”, “Sabbat”, “Jurassic Jade”, “Ground Zero”, “United” [5]. Їх твори торкались переважно соціальної тематики, питань моралі та внутрішніх почуттів, особливо нічим не відрізняючись від цього жанру в західних країнах. Цей напрямок активно розвивався в Японії до початку 90-х років, трансформуючись в крайні форми - дез метал та блек метал, які на японській метал-сцені, внаслідок подібності і часткової втрати ідейного навантаження, часто співіснували в рамках творчості одного колективу. Яскравим і типовим представником цього музичного напрямку в Японії став гурт “Sigh”, який розпочав свою творчу діяльність в 1990 році в складі тріо - Сатоші Фуджінамі, Казукі Озекі та Міраї Кавашима. Їхній демо- запис одразу завоював прихильників і привернув увагу легендарного норвезького блек- металіста Евронімуса, який запропонував підписати контракт з його звукозаписуючою компанією “Deathlike Silence Productions”, що працювала виключно з представниками блек метал сцени. Проте, після смерті Евронімуса, колектив відійшов від цих традицій, їхнє звучання набуло симфонічних рис і до кінця 90-х років гурт став грати авангардний метал, міксуючи звучання різних інструментів та експериментуючи з вокалом. В 2007 році до складу гурту приєдналась дівчина, яка, незважаючи на специфіку творчого жанру, гармонічно влилась в колектив [5].

Загалом, японська метал-сцена, зокрема екстремальна, як і сучасна західна немає декларованих гендерних обмежень, незважаючи на те, що однією з визначальних характеристик металу є маскулінність [9, с. 102-106]. В японській культурі, це можна пояснити підвищеною цікавістю жінок до видовищних мистецтв, адже до другої половини ХХ століття японських жінок не допускали на сцену театру, вважаючи, що вони приносять розпусту, і всі жіночі ролі виконували актори-чоловіки. Тільки з поширенням масової культури та розвитком комерційних видовищних мистецтв відбулась своєрідна десакралізація театру і мистецтво акторської майстерності могли вивчати всі бажаючі. Тоді в Японії почали з'являтись любительські театри, де ролі могли виконувати жінки, які проявляли неабиякий інтерес до такого виду діяльності [1, с. 154].

“Sigh” поклали початок авангардному напрямку на японській метал-сцені. Це пограничний жанр, який виник наприкінці 80-х років, тоді, коли були сформовані і розвинуті всі основні жанри важкої музики. Він відрізняється великою кількістю експериментів зі звучанням, коли до стандартного інструментального набору додають нехарактерні для металу інструменти. Чітких рамок в авангардному металі немає, але головною його ознакою є пошук та використання будь-яких нестандартних музичних прийомів. Сформовану на основі розвинутих на Заході жанрів важкої музики, японську культуру важкої музики можна назвати повністю авангардною, адже чисті жанри з' являлись в ній тільки на початку творчої діяльності того чи іншого колективу, кожен з яких намагався спершу наслідувати своїх ідейних натхненників, але, вже під впливом прагнення реалізації своїх творчих задумів, всі вони вдавались до різнохарактерних експериментів та пошуків чогось нового.

Таким чином, на основі десятирічного досвіду запозичення і пошуку нового, в Японії сформувалась і розвинулась національна метал-сцена, представлена специфічним жанром - віжуал-кей. Він оформився як наслідок синтезу японського року із американським глем- металом [6]. Головним принципом напряму віжуал-кей став акцент на зовнішності виконавця і, передусім, оригінальному візуальному оформленні творчості. Суть стилю полягає в тому, що в ньому об'єднуються музика і зовнішній вигляд, які разом доносять певний зміст, шокуючи і захоплюючи слухача. Центральне місце в естетиці віжуал-кей займає андрогінний образ людини. Для японців образ жіночного чоловіка є традиційним і звичним, адже до середини ХХ століття в японських видовищних дійствах традиційного театру Но і Кабукі всі ролі виконувались чоловіками [3, с. 5]. Навколо віжуал-кей в Японії, як і на Заході навколо важкого металу, сформувалась ціла культура, рушійною силою якої стала маса прихильників, що почали наслідувати сценічний імідж музикантів [6].

Ідейним засновником нового стилю японської музики стала група “X Japan”, створена у 1982 році вокалістом Тосіміцу Дзеяма і піаністом Йошикі Хаясі. Для того, аби виділитись із численної кількості схожих груп і бути ні на кого не схожими, вони почали використовувати образи західних глем метал груп в той час, коли всі інші колективи наслідували класичний металічний імідж. Саме “X Japan” пізніше і ввели в японську культуру поняття “віжуал-кей”, що буквально означало “візуальний стиль”. Йошикі Хаясі характеризував свій візуальний стиль наступним чином: ”Психоделічне насилля - злочин візуального шоку” [7]. До кінця 80х років, із зростанням уваги з боку прихильників та преси до творчості “X Japan”, з'являється ряд колективів, які починають наслідувати новий стиль. Їхня діяльність оформилась в першу хвилю віжуал-кей, що тривала до початку 90-х років. Ідейним поштовхом в оформленні нового стилю була діяльність американських шок-рокерів “Kiss”, які працювали на перетині хеві металу та шок-року, перетворюючи свої живі виступи на видовищні шоу з використанням величезної кількості спецефектів, театральних прийомів та яскравих образів. Саме виступ “Kiss” на токійській сцені Ніппон Будокан надихнув музикантів “X Japan” на створення неповторних образів, які б відрізняли цей колектив від численної кількості інших метал-груп [6]. В музичному плані характерною ознакою віжуал-кей стало поєднання швидкої важкої музики металу і насичених чуттєвих балад в рамках творчості одного колективу.

Так, набувши популярності в японській музичній культурі, віжуал-кей почав видозмінюватись внаслідок творчих пошуків послідовників стилю. І на початку 90-х прийшла нова хвиля його розвитку, яка, на відміну від витоків, була заснована на альтернативному металі і використовувала готичні образи, які стали на той час надзвичайно популярними в західній культурі. Ознаменувала початок нової хвилі поява в 1992 році колективу “Malice Mizer”, лідер якого, гітарист Мана, створив новий візуальний образ, характерними атрибутами якого стали численні декоративні прикраси, чорне мереживо, складні зачіски або головні убори та вибілене обличчя. Цей образ було названо “готична лоліта” і він набув широкого розповсюдження в японській культурі, серед музикантів та фанів, як чоловіків, так і жінок [7]. Музичні твори груп другої хвилі віжуал-кей відрізнялись поєднанням звучання наближеного до класичної музики, з важкими електронними ритмами, що створювало темну атмосферну музику, близьку до дарквейву, синтпопу, неокласики і готик металу. В цей час почали з'являтись і жанрові відгалуження віжуал-кей, які відзначались специфікою сценічних образів музикантів.

Кінець 90-х років ознаменувався кризою жанру, його популярність в Японії пішла на спад. В ці роки припинили свою творчу діяльність засновники стилю “X Japan”.

На початку ХХІ століття віжуал-кей знову почав набирати популярність, чому у великій мірі сприяло возз'єднання “X Japan”. Відновлення популярності віжуал-кей в музичному середовищі було названо в пресі нео віжуал-кей. І, порівняно з попереднім поколінням візуального стилю в японській важкій музиці, тепер музиканти були більш різноманітнішими, як стосовно візуальних образів, так і в музичному звучанні, що призвело до широкого розгалуження віжуал-кей на піджанри та поширення за межі важкої музики.

Загалом, віжуал-кей справив величезний вплив на всю музичну культуру Японії. Багато музикантів на початку своєї творчості користувались образами віжуал-кей аби набрати популярності, а потім повертались до буденної зовнішності. Серед них, зокрема, такі: “Glay”, “Luna Sea”, “L'Arc-en-Ciel” [5]. Елементи віжуал-кей також проникли в поп-культуру, депочали наслідувати образи “готичної лоліти”. Навколо віжуал-кей, як і навколо металу на Заході, була створена ціла індустрія, яка включає в себе звукозаписуючі компанії, концертні агентства, тематичні ЗМІ, а також виробників тематичного одягу та аксесуарів. Щороку в Японії відбувається величезна кількість концертів, і також засновані щорічні віжуал-кей фестивалі, наприклад, V-Rock Festival, який вперше відбувся в 2009 році і, окрім японських представників напряму, збирає західних музикантів, яким близька ідея стилю [7].