Славословний аспект поетики реквієму "Luxaeterna" М. Шуха в руслі духовних традицій української культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЛАВОСЛОВНИЙ АСПЕКТ ПОЕТИКИ РЕКВІЄМУ «LUXAETERNA» М. ШУХА В РУСЛІ ДУХОВНИХ ТРАДИЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Татарнікова Анжеліка Анатоліївна,

кандидат педагогічних наук, докторант,старший викладач кафедри теоретичної таприкладної культурологіїОдеської національної музичної академіїім. А. В. Нежданової

Анотація

Мета роботи - виявлення поетико-інтонаційної унікальності Реквієму «Luxaeterna» М. Шуха у руслі особливостей відтворення християнської славословної традиції. Методологія роботи спирається на інтонаційну концепцію музики в ракурсі інтонаційно-стилістичного, етимологічного аналізу, спадкоємного від Б. Асаф'єва та його послідовників, а також на міждисциплінарний та історико-культурологічний підходи. Останні дозволяють виявити духовно-смислову та стильову специфіку Реквієму М. Шуха не тільки в контексті індивідуального авторського стилю композитора та його світовідчуття, але й еволюційних шляхів української духовної культури. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що враховує як індивідуальність авторської позиції М. Шуха у відтворенні жарової моделі латинського реквієму, так і його співвіднесеність с духовними настановами української культури. Поетико-інтонаційна унікальність Реквієму «Luxaeterna» М. Шуха виявляє оригінальність авторського задуму. З одного боку, твір структурований текстовою моделлю латинського реквієму та ренесансної тенорової меси. З іншого боку, автор виключає з нього такий суттєвий компонент жанру, як секвенція «Diesirae», що складав кульмінаційний драматичний центр зразків авторського реквієму в Новий час. Його відсутність компенсується в Реквіємі М. Шуха концентрацією на образах Світа, Спокою, Славослів'я, що зафіксовано і в назві твору («Luxaeterna»), і у введенні до твору тексту «Gloria», який взагалі був відсутнім у структурі цього жанру. Його славословна семантика разом із фігуративною мелодійною надмірністю «Sanctus» та «Luxaeterna», похідною від традицій григоріаніки, візантійського співу і православної монодії, утворюють провідний інтонаційно-смисловий комплекс всього твору, метафорично супутній духовному сходженню людини до Бога, Вічності. Відзначимо при цьому, що цей комплекс позбавлений в творі традиційних атрибутів Славлення - яскравої динаміки, фактурності, виконавської «маси», домінування трубних «гласів» тощо і репрезентує «тихе славослів'я». Подібна інтонаційно-смислова «домінанта» твору М. Шуха виявляє також його зв'язок як з глибинними духовними традиціями українського світобачення («київське християнство») та його «етичним законом», так і з духовними шуканнями постмодерну та його репрезентантів.

Ключові слова: Реквієм М. Шуха, реквієм, славослів'я, українська культура, нова релігійність.

Аннотация

Татарникова Анжелика Анатольевна, кандидат педагогических наук, докторант, преподаватель кафедры теоретической и прикладной культурологии Одесской национальной музыкальной академии им. А. В. Неждановой

Славословный аспект поэтики реквиема «Luxaeterna» М. Шуха в русле духовных традиций украинской культуры

Цель работы - выявление поэтико-интонационной уникальности Реквиема «Luxaeterna» М. Шуха в русле особенностей претворения христианской славословной традиции. Методология работы опирается на интонационную концепцию музыки в ракурсе интонационно -стилистического, этимологического анализа, унаследованного от Б. Асафьева и его последователей, а также на междисциплинарный и историко - культурологический подходы. Последние позволяют выявить духовно-смысловую и стилевую специфику Реквиема М. Шуха не только в контексте индивидуального авторского стиля композитора и его мироощущения, но и эволюционных путей украинской духовной культуры. Научная новизна работы определена ее аналитическим ракурсом, учитывающим как идивидуальность авторской позиции М. Шуха в претворении жанровой модели латинского реквиема, так и его соотнесенность с духовными установками украинской культуры. Выводы. Поэтико-интонационная уникальность Реквиема «Luxaeterna» М. Шуха выявляет оригинальность авторского замысла. С одной стороны, произведение структурировано текстовой моделью латинского реквиема и ренессансной теноровой мессы. С другой стороны, автор исключает из него такой существенный компонент жанра, как секвенция «Diesirae», составлявший кульминационный драматический центр образцов авторского реквиема в Новое время. Его отсутствие компенсируется в Реквиеме М. Шуха концентрацией на образах Света, Покоя, Славословия, что зафиксировано и в названии произведения («Luxaeterna»), и во введении в него текста «Gloria», который вообще изначально отсутствовал в структуре этого жанра. Его славословная семантика в совокупности с фигуративной мелодической избыточностью «Sanctus» и «Luxaeterna», производной от традиций григорианики, византийского пения и православной монодии, фомируют ведущий интонацинно-смысловой комплекс всего произведения, метафорически сопутствующий духовному восхождению человека к Богу, Вечности. Отметим при этом, что данный комплекс лишен в произведении традиционных атрибутов Славления - яркой динамики, фактурности, исполнительской «массы», доминирования трубных «гласов» и т. д. и репрезентирует «тихое славословие». Подобная интонационно-смысловая «доминанта» произведения М. Шуха виявляет также его связь как с глубинными духовными традициями украинского мировидения («киевское христианство») и его «этическим законом», так и с духовными исканиями постмодерна и его репрезентантов.

Ключевые слова: Реквием М. Шуха, реквием, славословие, украинская культура, новая религиозность.

Annotation

Tatarnikova Anzhelika, Candidate of Pedagogical Sciences, Doctoral Candidate, lecturer at the Department of Theoretical and Applied Cultural Studies of Odessa National Academy of Music named after A. V. Nezhdanova

Актуальність. Духовна хорова творчість як суттєва галузь вітчизняної та загальноєвропейської музичної культури складає невичерпну тему для сучасних дослідників, що апелює до вічності, сфери сакрального та феномену «нової релігійності». Численні хорові опуси М. Шуха, звернені до таких космічних категорій, як Гармонія, Спокій, Світло, Краса, Любов як домінантних у творчості цього автора, є одним з яскравих зразків глибинного відтворення духовного світу нашого сучасника і тому потребують фундаментального осмислення в сучасному культурознавстві та музикознавстві.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років виявляє зростаючий інтерес до хорового спадку М. Шуха, про що свідчать наукові розвідки А. Каменєвої [5; 6], В. Реді [10], В. Варнавської та Т. Філатової [1], публікації самого композитора [13]. Окремі твори М. Шуха, їх жанрово-стильова та інтонаційна специфіка, складають аналітичний матеріал дисертаційних досліджень сучасних мистецтвознавців [2; 3]. Однак досі поза увагою поки все ж залишається духовно-смисловий бік його творів, в якому домінує «пекуча спрага святинь» (рос. «жажда жгучая святынь») [1], особливе тяжіння до образів Хвали та Славослів'я при принциповому униканні драматичного вираження, що є показовим не тільки для опусів відповідної тематики у творчості М. Шуха («Паломництво в країну ангелів», «І була ніч, і був ранок, і були тихі небесні флейти», «AveMaria» тощо), але й для творів, що традиційно пов'язані з трагіко-драматичними образами (як, наприклад, «Откровения блаженного Иеронима», створені під впливом робіт Ієроніма Босха; меса «И сказал я в сердце моем», що має яскраво виражені типологічні ознаки реквієму тощо). Сказане є співвідносним і з Реквіємом «Luxaeterna», створеним у 1988 році з приводу смерті батька композитора. Специфіка відтворення типології цього жанру в названому творі та його глибинний зв'язок з духовно-релігійними та конфесійними настановами християнства, а також «українського сакруму», нині потребує ретельного вивчення.

Мета роботи - виявлення поетико-інтонаційної унікальності Реквієму «Luxaeterna» М. Шуха у руслі особливостей відтворення християнської славословної традиції. Методологія роботи спирається на інтонаційну концепцію музики в ракурсі інтонаційно -стилістичного, етимологічного аналізу, спадкоємного від Б. Асаф'єва та його послідовників, а також на міждисциплінарний та історико-культурологічний підходи. Останні дозволяють виявити духовно-смислову та стильову специфіку Реквієму М. Шуха не тільки в контексті індивідуального авторського стилю композитора та його світовідчуття, але й еволюційних шляхів української духовної культури. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що враховує як індивідуальність авторської позиції М. Шуха у відтворенні жарової моделі латинського реквієму, так і його співвіднесеність з духовними настановами української культури.

Виклад основного матеріалу. Михайло Шух - одна з видатних постатей української музики рубежу XX-XXIстоліть. Як учень Д.Клебанова та В. Золотухіна, він отримав фундаментальну академічну музичну освіту, не минувши, водночас, періоду юнацько-максималістського повалення традицій та пошуків системних орієнтирів в умовах плюралізму художнього та музичного мислення доби постмодерну. Проте М. Шух «досить швидко минув етап технологічного оснащення: вроджена критичність і почуття міри дозволили йому, не “зациклюючись” на композиційно-технічних спокусах, спрямуватися до пошуків власного голосу в нескінченно різноманітних інтонаційних явищах сучасності» [1].

Суттєва роль в цих процесах належить духовному світосприйняттю композитора, його вірі, котрі разом з його творчим талантом складають підґрунтя його яскравої особистості. При формальній належності до православ'я сам М. Шух неодноразово засвідчував і у творчості, і у власних висловленнях схильність до всесвітньої Гармонії, що в його свідомості поєднує мистецтво, віру, внутрішній світ людини, національну культуру тощо. Як казав композитор, «для мене музика з деяких пір перестала бути тільки видом мистецтва. Зараз вона бачиться мені таким собі тонким інструментом пізнання Божественного світу, шляхом до становлення філософських і релігійни х уявлень. Включившись в певну звукову ауру, людина отримує можливість наблизитися до вищих сил, через медитативне споглядання зануритися в світ таких космічних категорій, як Гармонія, Спокій, Світло, Краса, Любов. Все це разом узяте і утворює для мене той самий звучний Храм, прихожанином якого я і є» [10].

М. Шух є автором багатьох духовних хорових творів, в тому числі і літургічних, частину яких він, до речі, сукупно визначив саме як «Літургічні славослів'я». Звертаючись до православних текстів, композитор неодноразово підкреслював не тільки їх надконфесійний сенс, але й домінантну роль в них (як, в принципі, і в інших його композиціях) образної сфери хваління-піднесення духовного світу, Бога як шляху до духовного сходження людини. Сам автор вказував на «свідоме зміщення своїх образних пріоритетів у бік торжества любові і всепоглинаючого світла, місцями - екстазу радісного умиротворення». Більш того, місцем буття цієї музики композитор «хотів би бачити не академічний концертний зал, і навіть не церкву, а в ідкритий природний простір, такий собі “храм небесний”» [13, 486].

Подібні духовні та світоглядні настанови визначають образну специфіку хорових творів М. Шуха, в яких панує медитативність [див. про це більш детально: 5], принциповий адраматизм, тяжіння до динамічного та фактурного мінімалізму музичного вираження у відповідності не тільки з духовними шуканнями його епохи («нова релігійність», «нова сакральність»), але й з його власне авторським розумінням сутності духовної музики, котра, за його словами. « “нікуди не йде”. Вона існує як метафізична даність. Вона звернена до Божественного джерела, який не має ані початку, ані кінця» [13, 487].

Позначене сукупне світобачення обумовлює також звертання композитора до різноманітних жанрово-стильових джерел та конфесійних традицій (православний спів візантійського типу, григоріаніка). Апелювання до церковно-слов'янської та латинської мов сусідить в його різноманітних творах з давньокитайською поезією, творами О. Пушкіна, представників «Срібного віку» та ін., що, водночас, були співвідносними з національним світовідчуттям М. Шуха як українського композитора. За словами В. Реді, в його музиці, «в її проникливому звучанні - і наша історична пам'ять, відчуття причетності до Вічного (в інтонаційному словнику композитора - стилістичні та жанрові моделі минулих епох), і дихання сучасності, і погляд в майбутнє, в якому Світло, Добро, Любов, Краса...» [10].

Виділені риси поетики творчості М. Шуха знайшли яскраве відбиття в його Реквіємі «Lux aetema», що був створений, як вказувалося раніше, з приводу смерті батька композитора. Твір відзначений оригінальним виконавським складом, до якого автор залучає хор; соло сопрано, тенора та баритона; орган, фортепіано, ударні інструменти, челесту, синтезатор.

Даний твір має структурний зв'язок перш за все з латинським реквіємом, але в тому його варіанті, як вважає І. Вербецька-Шокот, який був відомим в католицькій богослужбовій практиці ще до 1215 р. [див. про це більш детально: 2, 10; 3, 114]. М. Шух не включає до нього текст відомої секвенції «Dies irae», що, як відомо, складає кульмінаційний розділ практично у всіх латинських авторських реквіємів Нового часу аж до ХХ ст. [див.: 9, 5]. Водночас, П'ята частина твору, що несе в собі декілька складових конструктів, синтезує окремі строфи з «Dies irae», «Domine Jesu», «Libera me».Відгомін середньовічної традиції в творі М. Шуха відчувається і у використанні в музичній мові твору «ритмічних модусів доби Ars Antiqua.З шістьох середньовічних модусів митець використовує чотири: трохей, ямб, анапест та трибрахій. Він втілює їх в характерному для середньовіччя розмірі 3/2 та 3/4» [3, 116-117]. Окрім цього композитор апелює в цьому творі до тенорової меси ренесансної доби. Відсутність «Dies irae» з притаманним йому трагіко-драматичним змістовно-виразним комплексом компенсується в Реквіємі М. Шуха концентрацією на образах Світа, Спокою, що зафіксовано в тому числі в назві твору - «Lux aeterna».Водночас, автор неодноразово вводить до твору текст Gloria, який взагалі був відсутнім у структурі цього жанру. Його славословна семантика разом із фігуративною мелодійною надмірністю «Sanctus» та «Lux aeterna», що нерідко нагадують візантійський калофонічний спів, по суті утворюють провідний інтонаційно -смисловий комплекс всього твору, супутній духовному сходженню людини до Бога, Вічності.

Відзначимо при цьому, що цей комплекс позбавлений в даному випадку традиційних атрибутів Славлення - яскравої динаміки, фактурності, виконавської «маси», домінування трубних «гласів» тощо. Тут домінує «тихе славослів'я», співвідносне з глибиною духовного занурення - медитації, що доповнюється не тільки стилізуваннями інтонаційної мови григоріаніки, але й традиціями візантійського співу, православної монодії тощо.

Додамо також, що аналогічні смислові «домінанти» та їх відповідне інтонаційне відтворення знаходимо і в інших творах М. Шуха, зокрема, в месі «И сказал я в серце моем», що теж має ознаки типології реквієму і завершується урочисто-просвітленим пасхальним співом («Victimae paschali») та алілуйним славослів'ям [див.: 5, 133].

Подібного роду підхід виявляє також сутність образу Божественної слави, славослів'я у всій множинності його тлумачення в історії християнства, що знаменує духовний зв'язок Бога і людини, а також один з найважливіших шляхів духовного перетворення останнього. Водночас він виступає в якості суттєвої категорії християнського світосприйняття і християнської духовної свідомості, що знаходить також відкладення не тільки в богослужбово-співочій практиці, але і в дотичній до неї духовній музично-історичній традиції.

Смислова багатозначність Реквієму М. Шуха доповнюється залученням до його текстової основи також поезії Срібного віку - М. Мінського, В. Соловьова, К. Бальмонта, котра «озвучується» у творі головним чином читцем. Подібний прийом є дуже виразним, оскільки створює певний містеріальний ефект та властиве йому розгалуження небесного та земного світів. Водночас, виразно читані поетичні тексти складають певний коментар до вічних ідей сакральних текстів латинського реквієму. М. Шух не є першим автором, що звертається до подібного прийому. Аналогічне зустрічаємо, наприклад, у творчості англійських композиторів ХХ ст., зокрема, у «Військовому реквіємі» Б. Бріттена, а також у авторів рубежу XX -XXI століть [див. про це більш детально: 8]. Даний композиційний метод генетично сходить і до англіканської богослужбово-співацької традиції, що в свій час поєднала католицьку модель реквієму з протестантськими нововведеннями.

Подібна поліконфесійна якість, притаманна поетиці Реквієму М. Шуха обумовлена, на наш погляд, не тільки світоглядними настановами композитора (див. вище), але й духовними традиціями української культури, що узагальнені у феномені так званого «київського християнства», яке склалося ще у XI ст., визначивши пізніше специфіку духовного світосприйняття українського народу. Сутність його (на рівні наукового поняття) визначається як «особливе поєднання елементів східного та західного християнства на ґрунті дохристиянських вірувань українців, що своїм наслідком мало формування їх самобутнього духовного світу, самовідтворення української культури й ментальності» [11, 174]. Даний феномен, в якому оригінальним чином синтезувалися власні духовно -міфологічні традиції та ті, що пізніше складуть підґрунтя католицтва та протестантизму, гармонічно поєднує «візантійську споглядальність із західним активізмом» [4, 298].

Цей підхід свідомо чи підсвідомо позначився і на поетиці аналізованого Реквієму та «вселенського» світосприйняття його автора. Додамо також, що образ «слави», «славослів'я» та споріднених з ними, що, як вказувалося раніше, складають смисловий ґрунт цього твору (хоча і в «тихому» варіанті), на думку В. Кононенка, є одним з найважливіших серед концептів українського дискурсу. Його сенс автор визначає на рівні «етичного закону», «найвищого вияву морально-етичних цінностей, пошанованих українцями, як “кодекс честі”» [7, 58 -59].

Сказане, на наш погляд, виявляє глибинну духовно-національну ґенезу твору М. Шуха, який разом з тим, виявляється спорідненим і з шуканнями культури постмодерну, зокрема, з хоровими творами А. Пярта, В. Сильвестрова, Дж. Тавенера з їх особливим тяжіннями до «музики тиші», медитативності та відтворення у своїх опусах духовних цінностей європейської культури епохи «Неподіленого християнства».

Водночас, пошуки Гармонії, Світла, протиставлені бездуховності реального світу виявляють певні перетини творчості М. Шуха та Е. Денисова. З останнім українського композитора єднає (при всій різниці у віці та належності до різних поколінь) не тільки епоха другої половини ХХ століття, але й апелювання до образу Світла (Lux aetema).На думку В. Ценової, сучасники сприймали музику Е. Денисова як музику світла. «Ідея світла - найважливіша в його естетичній концепції» [12, с. 9]. Зближує М. Шуха з названим автором і особливий інтерес до тональності D-dur, що є пануючою і в Реквіємі Е. Денисова (який вважав її тональністю Бога) і в аналізованому творі М. Шуха, де вона є домінуючою і визначальною у висвітленні його славословного колориту. «У прагненні вдихнути в музику просвітлюючі струми, в пристрасному бажанні обдарувати слухача “символом кращої надії, хвилинною веселкою на темному тлі нашого хаотичного існування” (В.Соловйов) - і пафос і Credoтворчості М. Шуха» [1].

Висновки. Таким чином, поетико-інтонаційна унікальність Реквієму «Lux aeterna» М. Шуха виявляє оригінальність авторського задуму. З одного боку, твір структурований текстовою моделлю латинського реквієму та ренесансної тенорової меси. З іншого боку, автор виключає з нього такий суттєвий компонент жанру, як секвенція «Diesirae», що складав кульмінаційний драматичний центр зразків авторського реквієму в Новий час. Його відсутність компенсується в Реквіємі М. Шуха концентрацією на образах Світа, Спокою, Славослів'я, що зафіксовано і в назві твору («Lux aeterna»), і у введенні до твору тексту «Gloria», який взагалі був відсутнім у структурі цього жанру. Його славословна семантика разом із фігуративною мелодійною надмірністю «Sanctus» та «Lux aetema», похідною від традицій григоріаніки, візантійського співу і православної монодії, утворюють провідний інтонаційно-смисловий комплекс всього твору, метафорично супутній духовному сходженню людини до Бога, Вічності. Відзначимо при цьому, що цей комплекс позбавлений в творі традиційних атрибутів Славлення - яскравої динаміки, фактурності, виконавської «маси», домінування трубних «гласів» тощо і репрезентує «тихе славослів'я». Подібна інтонаційно-смислова «домінанта» твору М. Шуха виявляє також його зв'язок як з глибинними духовними традиціями українського світобачення («київське християнство») та його «етичним законом», так і з духовними шуканнями постмодерну та його репрезентантів.

музика шух реквієм культура

Література

1. Варнавская В., Филатова Т. В поисках гармонии // Музыкальная академия. 1996. № 2.URL: shukh.narod.ru/MusAcademia.html (дата зверенння: 20.11. 2019 р.).

2. Вербецька-Шокот І.В.Жанр реквієму в хоровій творчості українських композиторів порубіжжя тисячоліть: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Харківський державний університет мистецтв імені І. П. Котляревського. Харків, 2007. 20 с.

3. Вербецька-Шокот І. Межі та безмежність художнього часопростору в Реквіємі «Lux aeterna» М. Шуха // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2009. Вип. 25. С. 113-118.

4. Зибцев В. М. Українське православ'я: господарський менталітет // Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки. 2009. Т. 14. № 13. С. 293-300.

5. Каменева А. Медитативность в структуре художественного сознания (на материале мессы «И сказал я в серце моем» М. Шуха) // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2018. Вип. 49. С. 128-140.

6. Каменєва А. С. Жанр молитви в хоровій творчості Михайла Шуха (на прикладі духовного концерту «Откровения блаженного Иеронима») // Вісник ХДАДМ. 2019. № 2. С. 109-114.

7. Кононенко В. Концепти українського дискурсу: Монографія. Київ -Івано-Франківськ: «Плай», 2004. 248 с.

8. Кучурівський Ю. С. Жанрова традиція реквієму у творчості композиторів Великобританії останньої третини ХХ - початку XXI ст.: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Одеса, 2019. 20 с.

9. Муравська О. В. Німецька траурна погребальна музика лютеранської традиції як феномен європейської культури XVII-XX століть: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Одеська державна музична академія імені А. В. Нежданової. Одеса, 2004. 16 с.

10. Редя В....И были тихие небесные флейты. (о проблемах современной музыки размышляет композитор Михаил Шух).URL: shukh.narod.ru/redia.html (дата звернення: 22.11. 2019 р.).

11. Саган О. Н. Поняття київського християнства, його церковна та просторово-часова ідентифікація // Українське релігієзнавство.2013. № 65. С. 173-179.

12. Ценова В. Зеркало внутренней жизни. Записные книжки Эдисона Денисова // Неизвестный Денисов: Из записных книжек. М.: Композитор, 1997. 160 с.

13. Шух М. А. Духовная музыка не имеет ни начала, ни конца. // Богослужебные практики и культовые искусства в современном мире: Сборник материалов Международной научной конференции. Майкоп: «Магарин Олег Григорьевич», 2017. С. 484-488.

1. Vamavskaya,V., Filatova, T. (2019). In search of harmony. Retrieved from shukh.narod.ru/MusAcademia.html.

2. Verbets'ka-Shokot, I. V. (2007). Requiem genre in choral works of Ukrainian composers of the turn of the millennium. Extended abstract of candidate's thesis. Kharkov: Kharkivs'kyy derzhavnyy universytet mystetstv imeni I. P. Kotlyarevs'koho [in Ukrainian].

3. Verbets'ka-Shokot, I. V. (2009). The Limits and Infinity of Artistic Time Space in Requiem «Lux aeterna» by M. Shukh. Problemy vzayemodiyi mystetstva, pedahohiky ta teoriyi i praktyky osvity. 25, 113-118 [in Ukrainian].

4. Zybtsev, V. M. (2009). Ukrainian Orthodoxy: An Economic Mentality. Visnyk Odes'koho natsional'noho universytetu. Sotsiolohiya i politychni nauky. 13, 293-300 [in Ukrainian].

5. Kameneva, A. (2018). Meditative in the structure of artistic consciousness (on the material of Mass «And I Said in My Heart» by M. Schukh). Problemy vzayemodiyi mystetstva, pedahohiky ta teoriyi i praktyky osvity. 49, 128 - 140 [in Ukrainian].

6. Kameneva, A. (2019). Genre of prayer in the choral work of Michael Shukh (on the example of the spiritual concert «Revelations of the Blessed Jerome»). Visnyk KHDADM. 2, 109-114 [in Ukrainian].

7. Kononenko, V. (2004). Concepts of Ukrainian discourse: Monograph. Kyiv-Ivano-Frankivsk: Play [in Ukrainian].

7. Lean and Color Triode. (2009). [in Russian].

8. Color triode. Part 1. (2007). [in Russian].

9. Shcherbakivskyi, D. M. (1924).The gold-plated frame of the book in the sixteenth and nineteenth centuries in Ukraine.Bibliographic notice. no. 1-3. pp. 3-15. [in Ukrainian].

10. NBUV, stock 1, No. 2813. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukrainian].

11. NBUV, stock 1, No. 7484. The triode of colorful manuscript of the XVI century. [in Ukrainian].

12. NBUV, stock 235, No. 14. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukrainian].

13. NBUV, stock 235, No. 15. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukrainian].

14. NBUV, stock 235, No. 16. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

15. NBUV, stock 235, No. 17. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

16. NBUV, stock 301, No. 143 l. The triode of colorful manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

17. NBUV, stock 306, No. 26. The triode colorful manuscript of the XVI century. (in Ukraine).

18. NBUV, stock 307, No. 430. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

19. NBUV, stock 312, No. 74. The triode of lean manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

20. NBUV, stock 312, No. 82. The triode colorful manuscript of the XVI century. [in Ukraine].

Размещено на Allbest.ru