Творча спадщина М. Леонтовича як зразок художньої майстерності у хоровому виконавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творча спадщина М. Леонтовича як зразок художньої майстерності у хоровому виконавстві

Еліна Дробот

(студентка ІІІ курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мистецького факультету Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка) Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Растригіна А. М.

Здійснено спробу схарактеризувати творчу спадщину відомого представника української музичної культури, композитора, педагога, громадського діяча Миколи Леонтовича та його вагомий внесок у музично-хорову культуру України. Проаналізувати музичну спадщину Леонтовича, що складають хорові мініатюри - обробки українських народних пісень.

Ключові слова: музична спадщина, хорові твори, хорова культура, народна пісня, фольклор, майстер хорового виконавства.

Постановка проблеми

українська музична культура леонтович хорова мініатюра

Велику роль у становленні української музичної культури відіграв видатний діяч, самобутній композитор-новатор, уславлений майстер хорової мініатюри, диригент, фольклорист, талановитий вчитель Микола Дмитрович Леонтович. Талант композитора особливо яскраво проявився в хоровій творчості, насамперед у царині обробки пісенного фольклору. Блискучий знавець національної хорової культури, М. Леонтович підняв обробку народної пісні на рівень світових музичних зразків. Саме вивчення його хорової діяльності, що стала зразком художньої майстерності, дозволяє більш ґрунтовно усвідомити значення його творчої спадщини для України.

Аналіз досліджень і публікацій. Питання, пов'язані з творчим доробком Миколи Леонтовича, знайшли помітне місце в науково-публіцистичних працях українських науковців, педагогів, митців ХХ століття. До дослідження творчого спадку композитора звертались Л. Архімович, М. Гордійчук, В. Витвицький, М. Крип'якевич, Л. Іванова. Схожі питання у своїх працях розглядали Д. Антонович, І. Дзюба, Д. Дорошенко. Хорові обробки народних пісень М. Леонтовича аналізувалися багатьма дослідниками: В. Вінюковою, М. Гордійчук, Н. Герасимовою-Персидською, Н. Горюхіною, І. Гулеско, В. Дяченко.

Мета статті - представити й схарактеризувати творчу спадщину Миколи Леонтовича як зразок художньої майстерності у хоровому виконавстві.

Виклад основного матеріалу

Творча спадщина М. Леонтовича є надзвичайно яскравим і самобутнім явищем в українській музичній культурі. Микола Леонтович став художником-новатором, який творчо використовував усе найкраще, що було в українській музиці до нього та накреслив нові шляхи її розвитку. Відомо, що саме у жанрі обробки народної пісні найяскравіше розкрився його талант як художника- новатора. Микола Дмитрович відіграв велику роль у розвитку української музичної культури, він є своєрідним «брендом» нашого краю.

Постать Миколи Леонтовича є прикладом особистого й професійного вдосконалення. Усі його хорові твори відрізняються драматургічною завершеністю, тонкою проробкою кожної деталі образу, сюжету. Тому обробки цього композитора завжди приваблювали виконавців своєю яскравістю та філігранністю, проникненням у саму душу народної пісні, але в той же час навіть камерні за розміром твори мають певні виконавські труднощі, особливо для диригентів-початківців і малодосвідчених хорових колективів. Серед українських композиторів, які працювали в хоровому жанрі, М. Леонтович посідає одне з найпочесніших місць. Блискучі фольклорні обриси вражають щирістю, безпосередністю і, разом з тим, особливою вишуканістю.

Мистецтвознавці наголошують, що М. Леонтович дуже вдало використовував традиції імпровізаційності, характерні для творчості українських кобзарів, які кожну нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому. Застосовуючи темброву варіантність виконання народних рапсодів у своїх обробках, композитор надавав хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії та контрапункту. Послідовно втілюючи в своїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності, Микола Леонтович, маючи глибоку й різнобічну музичну освіту, також широко використовував і найкращі досягнення світової хорової техніки За той короткий проміжок часу, який судилося йому прожити, композитор залишив доволі значну за обсягом спадщину, складену із обробок народних пісеь та низки чудових духовних творів: церковних коляд, кантів і псалмів.

Значним внеском у музичне життя Вінниччини стали організовані ним хорові колективи в Тульчині, Немирові, Вінниці, котрі успішно пропагували вироблену в народному побуті благословенну хорову культуру. Спадщина Леонтовича складається з 200 обробок українських народних пісень, незакінченої опери «На русалчин Великдень» хорових творів та хорових поем: «Льодолам», «Літні тони», «Легенда», «Моя пісня», духових творів «Літургія», «Світе тихий», «На воскресіння Христа. Його пісні співає весь світ. Справжніми шедеврами хорової музики стали такі обробки українських народних пісень як «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших.[4]

Робота М. Леонтовича з оркестром, масштабні духовні твори, розгорнуті композиції на основі фольклорних джерел розглядаються музикознавцями як інтуїтивне відчуття великого таланту щодо великої творчої місії. Іншими словами, його хорові твори, позначені печаттю геніальності, були композиторською лабораторією, де гартувалася майстерність поліфоніста, інтерпретатора поетичного змісту, котрий прагнув до новаторських пошуків на тлі поєднання національних та загальнолюдських цінностей. Будучи справжнім композитором-новатором, митцем-демократом, художником-реалістом, М. Леонтович збагатив українську музику новими методами перетворення музичного фольклору. Переважна більшість творів заснована на поетичній образності. «Досліди у народній музиці, - говорив Леонтович, - викликають до життя нові форми гармонії та контрапункту, що органічно пов'язані з народною піснею, бо пісня як художній удосконалений твір, дає не тільки одну мелодію, але таїть у собі музичні властивості. Вміти записати її та відчути все, що вона може дати для музики у широкому розумінні слова - це необхідна чергова справа...»[3]

Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Насамперед це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної». Для них характерні динамічне розгортання сюжету, активна драматизація подій та образів, на зразок кобзарської манери, скажімо, Остапа Вересая, про якого Леонтовичу розповідав Микола Лисенко. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня «Пряля», в якій М. Леонтович досяг рівня трагічної балади.

В піснях-реквіємах «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть» М. Леонтович талановито переосмислив мелодику народного плачу, використовуючи специфічне звучання окремих голосів та цілих хорових груп, застосовуючи різні хорові звукові ефекти, наприклад, спів із закритим ротом. Особливо популярним був і залишається «Щедрик», в якому органічно поєднані прийоми народного багатоголосся та досягнення класичної поліфонії. Саме у цій обробці композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.

Щоразу перед Різдвяними святами ми знову й знову маємо змогу почути на канадських та американських каналах знаменитий твір «Carolofthebells». І в кожного українця вона викликає особливе хвилювання й гордість, бо це ж наша знаменита українська народна пісня «Щедрик» в обробці М. Лентовича. Дослідники стверджують, що ця пісня, а найбільше її мелодія, на американських теренах має понад сотню аранжувань. Уперше за океаном «Щедрик» прозвучав у Нью-Йорку ще 1921 року. Саме тоді в залі «Карнегіхолл» цей твір виконувала уславлена українська республіканська капела під орудою Олександра Кошиця. Відтоді й донині цей витвір музичного мистецтва не втрачає популярності, хвилюючи мільйони сердець. Протягом вже цілого століття успіх «Щедрика» залишається неперевершеним.[4]

М. Леонтович надзвичайно багато зробив для популяризації багатьох українських народних пісень. На основі народних мелодій композитор створював цілком оригінальні й самобутні хорові композиції, надаючи їм неповторного звучання. В кожній народній перлині він прагнув максимально передати її незвичайний образний зміст і художню красу, водночас використовуючи музичні надбання європейської хорової культури. Неабияку роль Микола Леонтович відіграв у становленні видатних українських композиторів, а саме: П. Козицького, В. Дремлюги, М. Вериківського, Г. Верьовки, Л. Ревуцького, М. Скорика, Л. Дичко, Є. Станковича.

З осені 1899 р. М. Леонтович працює вчителем співів та арифметики у Чуківській двокласній школі. Він організовує при школі хор і невеличкий оркестр, які виконують популярні на той час твори російських та європейських композиторів а також власні композиції молодого вчителя. Саме у Чукові Микола Леонтович укладає свою «Першу збірку пісень з Полісся», яка так і залишилася у рукописному варіанті (чи то від скромності автора, чи то через проблеми з друком). Отож, першим друкованим виданням стала «Друга збірка пісень з Полісся» (Київ, 1903 р.), присвячена М. Лисенкові. Ще перед друком М. Леонтович наважився надіслати свої обробки пісень композитору з метою почути думку визнаного українського митця про початкові спроби подільського музики. Зберігся фрагмент листа-відповіді М. Лисенка: «Пригадуючи собі Вашу збірку пісень, я був дуже зрадуваний, знайшовши у їй самостійні ходи, рух голосів, а не підкладання інтервалів задля гармонійної площі...»[3]. Однак, хоч до збірки й увійшли такі вдалі обробки, як «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Ой час-пора до куреня» тощо, сам автор був незадоволений нею, вважаючи недосконалим музичне вирішення хорової партитури та запис словесно-текстового ряду. М. Леонтович поступово скупив увесь тираж (300 примірників) і, як сам жартома казав, «пустив його у Дніпро»

Молодий композитор відчуває настійну потребу в підвищенні свого музично-професійного рівня і в 1903-1904 роках (під час шкільних канікул) наїжджає до північної столиці, де слухає лекції у Петербурзькій придворній капелі. Цей давній навчальний заклад, пов'язаний з іменами Бортнянського, Березовського, Г лінки, після відкриття консерваторій у Петербурзі та Москві, на почтаку ХХ ст. дещо пригас у своїй славі, але все, що стосувалося хорового виконавства і практики хорового письма, було довершеним. Тож, заняття з відомими фахівцями С. Бармотіним (теорія музики, гармонія, поліфонія) та О. Пузеревським (хорове виконавство), стали вельми корисними для музики з Поділля. Він успішно складає іспити і 22 квітня 1904 отримує Свідоцтво на звання регента церковних хорів.

На новий навчальний, 1904 рік, сім'я Леонтовичів вже жила у станційному містечку Гришине. Микола Дмитрович став вчителем співів у залізничній школі. Він одразу організував хор, до якого увійшли як школярі так і більш старші віком жителі містечка, створив невеличкий оркестр, котрий акомпанував солістам. Для роботи цих колективів М. Леонтович підготував репертуар, шо складався з поширених на той час творів М.Лисенка, П. Ніщинського, А. Коціпінського, обробок російських, польських, вірменських, єврейських пісень. Хор успішно виступав з концертами по навколишніх містечках і селах, а його керівник отримав повагу й любов оточуючих. Особливо близько заприятелював М. Леонтович з молодими вчителями П. Денегою та Л. Добровою, які у 1905 р. очолили Гришинську бойову дружину й вирушили на підтримку повсталим гірникам Горлівки. Хор Леонтовича проводжав Гришинську дружину співом революційних пісень. Та повстанці були розбиті, загинули П. Денега та Л. Доброва, почалися арешти революціонерів та їх співчуванців, а в родині Леонтовичів відбувся обшук.

У найбільш плідний, тульчинський період творчості М. Леонтовича з'являються такі знамениті хорові обробки, як «Козака несуть», «Пряля», «Піють півні», «Женчичок-бренчичок» та ін. Композитор значно розширює коло першоджерел, використовуючи зразки з фольклорних збірок К. Поліщука й М. Остаповича та аранжуючи власні записи [1].

Як людина, що мала фахову духовну освіту, М. Леонтович пильно стежив за рухом щодо визнання автономії української православної церкви, який почався у 1918 році і завершився проголошенням автокефалії на Всеукраїнському православному соборі 1921 року. В такому контексті, доробок Миколи Дмитровича, слідом за К. Стеценком та О. Кошицем, збагачується новими духовними творами: «На воскресіння Христа», «Хваліте ім'я Господнє», «Світе тихий» та ін. Етапним явищем у розвитку української духовної музики стала його «Літургія», перше виконання якої відбулося у Миколаївському соборі 22 травня 1919 р. під орудою С. Тележинського.

Тож, на основі українських народних мелодій М.Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, художньо переосмислюючи їх та надаючи їм неповторного звучання. Маємо наголосити, що Микола Дмитрович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Водночас його музичний почерк вирізнявся з-поміж інших граничною гнучкістю і природністю руху голосів, ювелірною виробленістю деталей. Композитор вдало використовував традиції імпровізаційності в творчості українських кобзарів, які кожну нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому, застосовував темброву варіантність виконання народних рапсодів у своїх обробках, надаючи хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії, контрапункту. Послідовно втілюючи в своїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності й маючи глибоку й різнобічну музичну освіту, М. Леонтович, широко використовував найкращі досягнення світової хорової техніки.

Працюючи у Києві, композитор наважується розширити звичні для нього жанрові межі, які на той час в основному стосувались обробок народних пісень, і звертається до створення цілком оригінальних авторських творів. Так народжуються відомі хори «Льодолом» та «Літні тони» на слова Г. Чупринки, «Легенда» на слова М. Вороного та «Моя пісня» на слова К. Білиловського. В цей же час у Миколи Дмитровича з'являється ідея написати й оперу за сюжетом казки Б. Грінченка «Русалчин Великдень», яка у зв'язку з раптовою кончиною Леонтовича при нез'ясованих обставинах, залишилася незавершеною [2].

Висновки

Таким чином, з огляду на поставлену мету, у межах даної статті ми проаналізували найбільш важливі віхи у творчості одного із найталановитіших синів українського народу Миколи Леонтовича, який прославив українську народну пісню на весь світ у найкращих її зразках й котра стала одним із найкращих виразників українського духу.

Як підтверджує сторічний досвід розвитку української музичної культури, творча спадщина М. Леонтовича дійсно стала взірцем художньої майстерності у хоровому виконавстві, оскільки сама постать митця довгі десятиліття, немов магніт, притягує до себе увагу не тільки музикантів, шанувальників хорового співу, а й культурної громади, діячів церкви та звичайних пересічних людей. Вдячні нащадки вивчають і публікують його спадщину.

Так, на Поділлі, в селі Марківка відкрито на честь композитора музей, його іменем названо вулиці, з 1989 року започатковано Всеукраїнський хоровий конкурс імені Миколи Леонтовича. Але разом з тим, сьогодні прискіпливої уваги потребує оновлення наукового доробку фахівців у галузі мистецької освіти і культури, де би більш повно й виключно з огляду на першоджерела було представлено непересічний внесок великого майстра.

До дослідження й презентації творчості Миколи Леонтовича студенти мистецького факультету ЦДПУ ім. В. Винниченка залучаються не вперше. А наразі, у межах IV Міжнародної студентської конференції, присвяченій 100-річчю з дня вшанування його пам'яті, до них приєдналися й студенти багатьох закладів вищої освіти як з усіх регіонів України, так і з університетів Литви, Польщі, Ізраїлю, маючи на меті донесення до широкого загалу студентської молоді, майбутніх молодих науковців, значущість творчого доробку всесвітньо уславленого митця.

Використана література

1. Збірничок найкращих українських пісень з нотами //К. Л. Поліщук. Ноти записав М. Остапович. Редакція А. Кошіц. Ч.І-IV - К. - 1913)

2. Кузик В. Біографія та хорова творчість Миколи Леонтовича. - Електронний ресурс: Режим доступу: http://ukrnotes.in.ua/biografi_leontovych_2.php

3. Околович І. Внесок Миколи Леонтовича у музичну культуру України. - Електронний ресурс: Режим доступу: http://dspu.edu.ua/hsci/wp-content/uploads/2017/11/016-18.pdf

4. Сенета Т. В. Роль творчості М. Д. Леонтовича у становленні української культури хх століття.

Размещено на Allbest.ru