Наративи формування аспектів виконавської майстерності естрадного співака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-наукового інституту музичного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Наративи формування аспектів виконавської майстерності естрадного співака

Антоніна Боичук, аспірантка

Дрогобич, Львівська область, Україна

Анотація

Дослідження естрадного співу, ґрунтується на методичних принципах, котрі на відміну від академічної сфери починають тільки формуватися та науково обґрунтовуватись в мистецькій сфері України. Тенденція навчання бере свої початки від академічних процесів, базується на традиціях Європейської та Американської школи, тим самим, постає визначальним реципієнтом в навчальному процесі українського естрадного мистецтва.

Формування спектру професійної виконавської майстерності естрадного співака покликане низкою складових: естрадною постановкою голосового апарату, роботою над звуко-виразовими засобами естрадного співу, репертуарними принципами, роботою з мікрофоном та фонограмою, над художнім та сценічним образом, виробленням харизми, тощо.

Нами виділені ключові етапи роботи над естрадною піснею: розкриття змісту, аналіз та жанрово-стильові особливості твору; фонетичний розбір слів, дикція; використання технічних прийомів; робота над музично- виразовими властивостями; підготовка до концертного виступу. Кожен з етапів конструктивно розкриває пріоритетність та постає доповнюючим елементом наступного.

Особливістю, постають авторські артикуляційні позначки голосних fvOO І І Е И А У) із поясненням їх значення й використання автором статті у практичній роботі, перевірені через наукове осмислення на основі праць Б. Базиликута та О. Стахевича. Відтак, зазначено, правильне відкривання рота та позиційні уміння є запорукою якісного утворення голосних, що виступають фонетичною ланкою утворення складу та слова в процесах дикції, які використовуються у контексті вокального мистецтва.

У спектрі обізнаності у сфері естрадних вокальних технік, нами узагальнено найбільш затребувані у повсякденному естрадному співі («Twang» або «Вокальний ніс», «Belting», «Rattle», «Vocalfry», «Свистковий йодль»), які практикуються використовувати у комплексі, із здатністю вибудувати нове звучання вокального полотна.

Подані ключові аспекти формування виконавської майстерності естрадного співака дають змогу опанувати запропоновані основи методики із поглибленим її використанням у практичній щоденній діяльності.

Ключові слова: естрадний спів, естрадна пісня, виконавська майстерність, позначки, техніки, образ, харизма.

Abstract

Antonina BOICHUK,

Postgraduate Student Educational and Scientific Institute of Music Arts of Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Drohobych, Lviv region, Ukraine)

THE NARRATIVES FORMATION ASPECTS OF PERFORMANCE SKILLS POP SINGER

Research of pop singing, based on methodological principles, which, in contrast to the academic sphere, are just beginning to be formed and scientifically substantiated in the artistic sphere of Ukraine. The trend of learning originates from academic processes, based on the traditions of the European and American schools, thereby appears as the determining recipient in the educational process of Ukrainian pop art.

The formation of the spectrum of professional performing skills of a pop singer is due to a number of components: variety setting of the voice apparatus, work on sound and expressive means of pop singing, repertoire principles, work with a microphone and a phonogram, artistic and stage image, charisma, etc.

The feature, there are author s articulatory marks of vowels rvOO I I E H A \ y with an explanation of their significance and the author's use of the article in practical work, tested through scientific understanding based on the

We have identified key stages of work over a pop song: disclosure of content, analysis and genre and style features of the work; phonetic parsing of words, diction; use of technical methods; work on musical and expressive properties; preparation for a concert performance. Each of the stages constructively reveals the priority and is a complementary element of the following.works of B. Bazylykut and O. Stakhevych. So, it is stated, proper mouth opening and positional skills is a guarantee of quality vowel formation, acting as a phonetic link in the formation of syllables and words in diction processes, which are used in the context of vocal art.

In the spectrum of awareness in the field ofpop vocal techniques, we have summarized the most popular in everyday pop singing («Twang» or «Vocal Nose», «Belting», «Rattle», «Vocal fry», «Whistling yodel»), which are practiced to use in the complex, with the ability to build a new sound of the vocal canvas.

The key aspects offormation of performing skill of a pop singer are given allow to master the offered bases of a technique with its in-depth use in practical daily activities.

Key words: pop singing, pop song, performing skills, marks, techniques, images, charisma.

Постановка проблеми

Інтенсивна глобалізація виконавського мистецтва породжує нові сторони його трансформаційних засобів впливу на модернізацію індивідуума до потреб сучасності. Особливо відчутні такі процеси у сфері естрадного співу, його методики, привнесення, індивідуалізації, електро-підсилюючої апаратури, ментальності, менеджменту, соціальної необхідності та затребу- ваності соціумом сьогодення. Пошук нового, на тлі певних традицій та реалізація творчого потенціалу крізь призму закордонних вокально-естрадних технік та принципів навчання різним прийомам й стильовим особливостям постає нагальною потребою формування професійності у навчанні естрадного співу на різних етапах.

Аналіз досліджень

Дослідницький спектр становлять ключові праці у сфері академічного вокалу: «Орфоепія у співі» Б. Базиликута (Бази- ликут, 2001), «Основи вокальної методики» О. Кулдиркаєвої (Кулдиркаєва, 2013), «Виховання голосу співака» К. Маслій (Маслій, 1996), «Методика викладання вокалу» Г Мурзай (Мурзай, 2010), «Основи вокальної педагогіки» О. Стахе- вича (Стахевич, 2002). Українськими практикуючими педагогами-вокалістами унаочнено загальні принципи роботи з голосовим апаратом, виразовими засобами та узагальненими процесами роботи у класі постановки голосу або вокалу, доцільними способами виховання вокаліста на основі власного педагогічного досвіду та із привнесенням досвіду закордонних фахівців сфери вокального мистецтва.

Щодо естрадного співу, тут постають праці А. Боднарчука (Боднарчук, 2020), Хр. Охвіти (Охвіта, 2020), «Витоки та інтонаційні складові української пісенної естради» Т Рябухи (Рябуха, 2017), Т Самої (Самая), Н. Фариної та Т Тимошенко (Фарина, Тимошенко, 2020), «Виконавська майстерність естрадного співака» Н. Фоломєєвої (Фоломєєва, 2021). Власне, сфера естрадного співу є менш дослідженим феноменом в українській культурі і постає джерелом постійного пошуку градації та шляхів і методів самовираження естрадного мистецтва через свою методичну складову та технічно-виражальну домінанту.

Нашу увагу привертають узагальнюючі праці із різновекторного дослідження вокального мистецтва А. Антонюк (Антонюк, 2008), М. Букач (Букач, 2006), С. Гмиріної (Гмиріна, 2018), Л. Дерев'янко (Дерев'янко, 2013), Л. Красовської (Красовська, 2016), М. Швидків (Швидків, 2014), А. Шпирка (Шпирка, 2018), які сприяють більш ширшому розкриттю ключових важелів впливу на вокальне мистецтво у сфері естрадного співу.

Мета статті - окреслити спектральні елементи формування ключових аспектів виконавської майстерності естрадного співака.

Виклад основного матеріалу

У сфері вокального мистецтва розрізняють наступні напрямки - народний, академічний та естрадний спів. Де перший, ґрунтується на ужитково-народних традиціях етносу та фольклору, другий - включає камерний та оперний спів; третій - естрадна авторська або народна пісня, ключовим елементом якої постає акустичне опрацювання матеріалу із підсиленням звукової апаратури.

Сучасне естрадно-вокальне мистецтво - здатне поєднувати у собі всі манери співу, та елементи інших видів мистецтва, зокрема, театру та хореографії, а також, звукове та світлове оснащення яскраво виділяє його з-поміж інших видів. Ймовірно, через наявність додаткових елементів та спец-ефектів, естрадний спів ототожнюється, радше, з шоу-бізнесом, а ніж із естрадним мистецтвом. Проте, не варто плутати ці два поняття.

Нами вперше звертається увага до естрадної пісні, як мистецтвознавчого феномену, котрий вартий музикознавчого аналізу та окремої методичної складової її практичного використання. Естрадний спів багато хто недооцінює, і інтерпретує його як популізм масового зараження, мовляв, не вартує уваги даний феномен науковців-дослідників окресленої сфери.

Щодо фахівців академічного вокалу, то їх більшість взагалі серйозно не сприймає слово «естрада», розцінюючи його як світське розважальне шоу. Всьому виною - невдалі спроби інтерпретації пісень співаками. Адже, перед тим як інтерпретувати будь-який музичний твір, його варто розібрати, пропустивши крізь себе, вивчити і лиш тоді виводити формулу інтерпретації.

Виділяємо ключові етапи роботи над естрадною піснею:

Розкриття змісту, аналіз та жанрово-стильові особливості твору.

Фонетичний розбір слів. Дикція.

Використання технічних прийомів.

Робота над музично-виразовими властивостями.

Підготовка до концертного виступу.

Відтак, опираючись на п'ять сукупних окреслених нами напрямків, можемо стверджувати, що вивчення естрадної пісні - це система процесів, яка включає в собі теоретичні знання, їх практичне застосування з наявністю звукотехнічного оснащення (курсив мій - А. Б.). Якщо порівнювати з іншими напрямками вокалу, то саме естрадний, є тим сучасним видом мистецтва, який більшою мірою залежить від інновацій звукотехніки, на відміну від академічного, де своєрідним мікрофоном слугують резонатори.

Перш ніж розпочати послідовне вивчення естрадної пісні варто зосередити власну увагу на підборі репертуару. Це окрема і надважлива складова у музичному мистецтві загалом. Адже, вдало підібраний репертуарний матеріал - це перша запорука успіху. Важливо відзначити, що пісню (у даному випадку), варто обирати конструктивно: за віковими, фізіологічними та набутими пріоритетами. Іншими словами - те, що тематично дорівнює віковому осмисленню, може звучати в залежності від фізіологічного розвитку вокаліста вокально-технічно та якісно, в залежності від вокального досвіду або набутих вокальних навичок. Тому, від цієї важливої площини буде залежати подальший процес розбору і вивчення твору.

Важливим аспектом у процесі ознайомлення з піснею постає розкриття її змісту, та визначення жанрово-стилістичних ознак. Особистість естрадного співака багатогранна, різнохарактерна та здатна до багатьох образних перевтілень. Зі зміною художніх образів урізноманітнюються і жанрово-стильові особливості. Як влучно підкреслює В. Антонюк «сольний спів (у нашому випадку - естрадний спів) належить до феноменів, які склалися історично, йому властива просторово-часова змінюваність та функціональна стабільність водночас» (Антонюк, 2008: 30).

На перший погляд, стиль та жанр твору не має важливого впливу на процес вивчення. Але, для загальної картини і музичної освіченості, варто знати про ключові елементи, які в сукупності створюють цілісність музичного твору. Стиль може відображати еволюційні, національні та авторські особливості вокального твору. Стильові характеристики породжують класифікацію жанрів. Тому, у реаліях сьогодення «в українській пісенній естраді відбулися істотні якісні зміни, спрямовані в бік професіоналізму, поглиблення і розширення тематики і змісту пісень, вироблення та закріплення оригінального національного естрадно-пісенного стилю» (Рябуха, 2017: 148).

Еволюційний аспект стилю відображає естетичні цінності (смаки) певного часу. Обізнаність в музичній історії дає можливість вокалісту відчути та розкрити риси музичної виразності тієї чи іншої епохи, наприклад, Романтизму, в якого бере початок жанр пісні Особливе місце у вокальному мистецтві відіграла епоха Романтизму. (поч. XIX ст.) Тематизм музичного Романтизму, а саме: пошуки нових пейзажів, милування природою, інтерес до народного побуту та національного фольклору, зображення фантастичних образів, пріоритетність людських почуттів, ідеалізація любові та глибоко-душевні переживання туги, самотності, розчарування. зумовили появу новаторських жанрів мініатюри, серед яких пісня, балада, романс, вокальні цикли. Вокальна спадщина того часу пов'язана з світовими іменами Шуберта, Шумана, Ліста, Брамса. В ряді видатних постатей, імена українських композиторів: С. Гулак-Артемовський, М. Вербицький, О. та І. Лизогуби, П. Сокальський, М. Лисенко, Д. Січинський, А. Вахнянин, Ст. Людкевич, К. Стеценко, Я. Степовий та ін.. Чималої популярності набуває використання елементів фольклору та стародавніх музичних інструментів, що є прикметами національних рис стилю. Дедалі більше народна пісня набуває популярності в різноманітних кавер- версіях та стає родзинкою в медіа-просторі. Найбільший інтерес до народного мелосу проявляють молоді виконавці. Оновлене, сучасне, а подекуди, «сміливе» виконання української народної пісні викликає захоплення у молоді та сприяє популяризації народно-пісенної спадщини.

Серед яскравих виконавців: Христина Соловій («Тече вода каламутна», «Тиха вода», лемківські народні пісні: «Сідит пташок», «Под облачком», «Гамерицький край», «Горе долом ходжу» та ін.); джазове аранжування «Ой чий то кінь стоїть» (з репертуару гурту Океан Ельзи), «Гуцулко Ксеню» в стилі «танго» (аранжування Р. Мельника) у виконанні Оксани Мухи (вокал), О. Божика (скрипка), В. Заборовського (акордеон), у супроводі камерного оркестру; «Грушечка» з репертуару Vivienne Mort; фіналіст «Голосу країни» Сергій Роман («Несе Галя воду», «Грушечка», «Ой там на горі»); та ін.

Відчутно виділяється «Цвіте терен», у виконанні етно-співачки Ілларії, де фігуруюча народна манера непомітно переливається з академічною та переплітається з вокалізованими мелізмами та етнічними глісандо, що додає особливого фольклорного колориту. Кульмінація вибухає природнім народним вокалом Ілларії, а супровід класичної гітари змінюється на електро-гітарний з підсиленням барабанних бітів, що є характерними рисами фолк-року. Таке вдале поєднання засобів вокальної виразності та інструментовки надає пісні національної самобутності та вирізняє цю інтерпретацію з поміж інших. Зараз у сучасних фолк-стилях працює низка українських виконавців, кожен з яких привніс в українську естрадну музику своє новаторство.

«Опика» - український електро-фольк гурт, який вирізняється креативністю поєднання елек- тро-музики зі звучанням народних інструментів (трембіта, бугай, бандура, цимбали, дримба). «Folкnere» - автентичний гурт, який своєю музикою має здатність «гіпнотизувати» слухача, так як їхні пісні просякнуті звуками наших предків. Не можливо оминути в даних композиціях присутність язичницької культури («Випливало каченя»). «Mnishek», молодий український фолк-рок гурт, який заявив про себе на фестивалі «Червона рута 2017» і виборов своє почесне друге місце. Солістка гурту Анна Мнішек (кандидат історичних наук), маючи професійні знання в традиціях та обрядах різних народів світу в сфері народного музикування почувається легко та невимушено. Про це сама співачка повідомила в жіночому онлайн-журналі «Ukrainky.com».

«Даха Браха» - етно-хаос гурт, особливістю якого є поєднання українських, російських та кримськотатарських народних пісень, змішуючи їх в одній композиції, музиканти виходять за рамки стандартів. Водночас, їхні етно-компо- зиції звучать англійською та німецькою мовами. Завдяки творчому міксту різнонаціональних культур, музикантам вдається експериментувати та інтегрувати з жанрами: соул, блюзу, хіп-хопу («Винная я»). Музичне полотно Дахи Брахи перенасичене новинками та ексклюзивним інструментарієм (перкусія, джембе, дарбука, діджеріду, губна гармоніка, кахон), тому їм завжди є чим здивувати слухача. Кожна з пісень самобутня і неплагіативна. Наприклад: композиція «Монах» - цікава речитативами та динамічно-темповим розвитком; «Весна» - універсальна звукозобра- жальна музика, де вокал замінюють голосові імітаційні елементи.

Авторські риси стилю відображають індивідуальність почерку автора. Це особливості струк- туризації пісні, форми написання, вибір типу музичного розвитку, вокально-технічна складність, інтонаційна насиченість, палітра гармонії, тощо. До представників даного напрямку ми підносимо Олександра Пономарьова («Чому», «А ти просто кохай», «З ранку до ночі», «Найкраща», «Ніченькою темною», «Човен», «Я ніколи нікому тебе не віддам!..» та ін.), Павла Табакова («Блюз на дні», «Я розпалю вогонь», «Це Новий рік» та ін.), Андрія Кузьменка («Випускний», «Гей, гопа-гопа», «Глобус», «Два озера повні сліз», «З Новим роком і Різдвом», «Зламані крила», «Мам», «Маршрутка», «Не думай про завтра», «Шампанські очі», «Шкільна любов» та ін.), Дмитра Шурова, лідера гурту «Ріапобой» («Все, що тебе не вбиває», «Кришталь», «Об'єднані любов'ю», «Сліди», «Сьогодні це ми!» та ін.), «Антитіла» («Фари», «Хороша пісня», «Так не треба», «Тепло твого тіла», «Там, де ми є» та ін.), Тараса Тополю («Вірила», «Невидимка»), Михайла Хому («З днем народження!», «Зимова казка», «Мені не спиться», «Туман» та ін.), Ірину Білик («Вибачай», «Годі вже», «Одинокая», «Парами», «Ти мій», «Ти ангел», «Що було, те було» та ін.), Ірину Федишин («Батьки мої», «Білі троянди», «Гітара», «Обійми», «Україна колядує», «Чужі вуста», «Твій ангел» та ін.), Артема Пивоварова («Ходимо», «Холодно і тепло», «Не твоя війна»), Олега Винника («Вовчиця», «Голубе сивий», «Дай мені помріяти», «Мої батьки», «Молитва за Україну», «Мати каже правду», «Надкусили місяць зорі», «Перлина Україна», «Роксолана» та ін.), Андріану («Вільна душа», «Вогонь-вода», «Монамі», «На завжди», «Ча-ча-ча», «Я прийду у твої сни» та ін.), Андрія Бему («Заворожила», «Не питай мене», «Половина» та ін.), Павла Доскоча («Квітка мого кохання», «По долині річка», «Посміхнись Україно!», «Я до тебе, кохана» та ін.), Святослава Вакарчука («Без бою», «Без тебе мене нема», «Він чекає на неї», «Все буде добре», «Зелені очі», «Коко Шанель», «Я їду до дому» та ін.); «Kazka» («Дива»); Go-A (<^о1оуеу») і т. д.

Фонетичний розбір слів. Дикція. Вокальна музика по особливому наділена змістовним наповненням, оскільки драматургію вокальної мініатюри висвітлюють слова покладені на музику. Саме тексти є пріоритетом у пісні, а не навпаки. Для слухача без музичної освіти в першооснові постає словесне наповнення, так як, легке римування та зручна строфічність краще запам'ятовуються. Саме артикуляція, дикція, фонетика та орфоепія у співі постають окремими науками, за допомогою яких, вокалістів вчать чіткій вимові та відтворенню, правильному відкриванню рота, активній роботі органів мовлення, співставлення «букви» і «звуку», а відтак, формування слова, як мовної одиниці, що вибудовує музичну фразу та речення. Дикція - це періодична проблема навіть у професійних співаків-вокалістів, тому: «вокальному мовленню властиве співоче відтворення голосних - максимальна їх тривалість при найкоротшій вимові приголосних» (Швидків, 2014: 148). Часто, відвідуючи оперу, глядач не має змоги зрозуміти наповненості змістом того чи іншого музичного номеру, тоді як лібрето стає у допомозі розкриття художнього змісту вокально-театральних номерів.

Невід'ємною вокальної фонетики постають штрихи (legato, non legato, staccato, portamento, marcato та ін.), які у поєднанні з ритмічними комбінаціями розкривають технічно-виразне артикуляційне полотно вокальної мелодики. Водночас, штрихи можна розглядати крізь призму звукозо- бражальних можливостей, де вони допомагають краще розкрити темброву індивідуальність співака. Власне штрихи, утворюють основу вправ для голосу. Тому, майстерність співу побудована саме на засадах опанування технічними можливостями голосу.

Не менш важливу роль відіграє акустика приміщення. Саме вона надає додаткові можливості для кращого розкриття тембральної природи індивідуума. Майстерне виконання динамічних відтінків дає змогу як найкраще передати образність музичного твору, розкрити її контрастні сторони, жанрові особливості, а також виступає свідченням якісної підготовки виконавця вокального спрямування. Важливо, вправно співати від pp з поступовим розвитком та відчуттям динамічного зростання до ff, не допускаючи при цьому крикливості, різкої зміни манери чи втрати дихальної опори. Особливістю опанування вищевказаними навичками є відчуття сили подачі звуку та вокальний самоконтроль. Також, відпрацьоване відчуття динамічних змін та усвідомлений аналіз мелодичної побудови в комплексі - великою мірою допомагає, практично рецепторно відчувати інтонаційну схематику фрази: її початок, розвиток, вершину і спад. Мелодичний рух, у свою чергу, допомагає розрізнити інтонаційний тип пісенної фрази: розповідний, закличний чи питальний.

Для подолання проблем даного типу, існує низка наукових праць Б. Базиликута (Базиликут, 2001), М. Букача (Букач, 2006), Л. Дерев'янка (Дерев'янко, 2013), О. Кулдиркаєвої (Кулдирка- єва, 2013), К. Маслій (Маслій, 1996), Г. Мурзай (Мурзай, 2010), О. Стахевича (Стахевич, 2002), які звертали чільну увагу на мовленнєві функції та артикуляційну здатність голосового апарату, основи утворення голосних та приголосних, їх класифікацію за тембральним забарвленням та фонетичною транскрипцією, на техніку складів та будови слова, які у вокальній музиці вибудовують фрази. Слушним постає твердження Н. Фоламєє- вої, де дослідниця апелює чітке розмежування між академічним та естрадним співом, і щодо останнього наголошує: «естрадному співу притаманне мовленнєве або нейтральне положення гортані на відміну від пониженої позиції гортані в академічному вокалі» (Фоломеєва, 2021: 26).

Опрацьовуючи дану проблематику, нами виокремлені формулювання власної концепції щодо значення голосних у вокальній дикції: «правильне відкривання рота та позиційні уміння є запорукою якісного утворення голосних, що є фонетичною ланкою у творенні складу та слова у процесах дикції, котрі застосовуються у контексті вокального мистецтва» (курсив мій - А. Б.).

Водночас, наслідуючи Б. Базиликута та О. Ста- хевича, нами унаочнено власну формулу умовних фонетичних та орфоепічних позначень, котрі неодноразово апробовані на вокалістах різного рівню підготовки.

Авторські артикуляційні позначки голосних.

0 - вертикальна «А», частіше використовується у досягненні якісного звучання низьких звуків. Яскраво вираженому звучанню даного голосного, сприяє робота нижньої щелепи, яка вертикально верхній допомагає прорезонувати низькі частоти. Таким чином, голосну «А» вертикальну, можна ще назвати «нижньощелепною».

0 - формантно-виразний голосний, який не потребує багатьох роз'яснень щодо фонетичної особливості, повинна відтворюватись вільно, природньо, поздовжено. Позначення «О» над голосним звуком, служить, як нагадування вокалісту, що рот варто відкривати чітко у формі «О», не звужуючи його до «у», помилки якої часто припускаються вокалісти.

Таким чином, ми практикуємо розспівки на висо- копозиційній «і» з вокалістами, які ще не побороли бар'єр страху перед високими нотами, а також з юними вокалістами.

0 - «О» в дужках, використовується в академічній манері і означає - зібрати звук. Асоціація «у дужках», трактується - у певних рамках, що допомагає вокалісту краще думати під час співу не виходячи за строгість «академічного письма».

| - «на посмішці» (або «і високопозиційна») у естрадному виконавстві означає необтяжене виконання, «спів на розслабленому апараті з посмішкою на обличчі», котрий здатен зманеврувати навіть грубе звучання чи форсування звуком у м'який перелив. Також, «і» на посмішці на ранніх етапах допомагає оволодіти мікстом, що постає запорукою подальшої свободи виконавства в естрадному співі. Оскільки, голосний звук «і» за формантною природою є високим, то на «і» з позначкою посмішки, високі звуки звучать яскраво, виразно та не вимушено, при цьому не завдаючи жодних травм голосовому апарату.

І - «І» зосереджена, або «і» в дужках, частіше практикується в академічній манері, або в українській естрадній класиці, де бажано зібрати звук. Практикуючі педагоги-вокалісти систематично звертаються до (і), адже, завдяки такій артикуляційній позиції, (і) - добре резонується та проспівується навіть у ділянці перехідних звуків.

Е - горизонтальна «Е». Свою назву позначка отримала через фонетичну природу голосного звуку, який є відкритим, та візуально утворюється по горизонталі рота. Горизонтальна «Е» практикується під час вивчення пісень у народній манері, або естрадних піснях із елементами народності. Зручне використання горизонтальна «Е» отримала у вивченні стрибків на атаці. На прикладі такої «Е», з легкістю можна пояснити та продемонструвати високопозиційні переходи у пісні, або аналогічні комбінації на прикладі інших голосних.

Наприклад, А (високопозиційна «А»), при- родня вертикаль, якої не може бути зручною у будь-якій теситурі, зокрема, у високій - потребує позиційної зміни. Таким чином, артикуляційне положення високопозиціиної А, ототожнюється з горизонтальною Е, змінюючи при цьому лише назву самої голосної. На практиці - співаємо «А», позиційно виконуючи горизонтальну «Е»),

Особливість утворення Е горизонтальної, полягає у піднятті верхньої щелепи до повної видимості верхніх зубів, при цьому, нижня щелепа залишається нерухомою. Основна напруга та легкий тонус повинен відчуватися у лицевих м'язах2.

И - И - зв'язуюча голосна, яка не має сольної партії у фонетичному контексті, проте, від неї більшою мірою, залежить дикція українського алфавіту. Над И - позначка закруглених дужок, свідчить про те, що «и» відноситься до закритих (звужених) голосних, тому, коли її артикуляційно не виділяти, вона може бути не почутою та не виведеною інтонаційно. Заокруглені дужки над «и» повинні нагадувати вокалісту про основне правило для досягнення чіткого виведення даного голосного - «губи вперед». Просте, у даному випадку щодо асоціативного співвідношення,

На власних уроках, такий прийом прирівнюємо з оглядом верхніх зубів у стоматолога: чим кутніший зуб, тим ширша потреба відкрити рот. У нашому випадку - чим вищий звук, тим ширша вокально-позиційна амплітуда.

потрібно підібпати слова «губи бантиком» чи «поцілунок» Для прикладу, навіть маленька дитина зможе правильно поставити губи на «и», згадуючи, як цілує маму в щічку.. И в закруглених дужках може стати в нагоді, як в академічному, так і в естрадному виконавстві.

У - «У в трубочці». В академічній вокальній педагогіці неодноразово акцентували увагу на голосному «у», при тому зазначали: «Хто вміє вправно співати, утримавши на опорі «у», той з легкістю може оволодіти іншими голосними». Адже, «у», хоча і найлегший для розуміння основ співу голосний, проте, далеко не найзручніший у висотному співвідношенні, форманта якого визначається всього у 300-700 Гц. Це свідчить про те, що у фонетиці вона відноситься до низьких голосних та відтворюється в артикуляційно-вузькій позиції. Тому, вважаємо, позначка трубочки над голосною «у» є доречною. У багатьох вокалістів, голосна «у» звучить як «ю», або щось між «у» та «ю». Це зумовлено нечітким спрямуванням у правильну артикуляційну позицію, адже голосний звук «у» виразно звучатиме винятково «у своїй звуженій трубочці», яка фонетично та візуально

їй характерна. Саме тому, над У ми починаємо працювати з учнями з першого уроку. Струм повітря, який завібрує в трубочці звуженої «у» дасть чітке розуміння того, яким чином заставити звук резонуватися та звучати потенційно потужно.

Окреслені нами артикуляційні позначки варто використовувати не лише у голосних звуках, але і в ускладнених ними йотованих: «Я, Є, Ю», де Є Е; IФ О ; Артикуляційні позначення розширяють спектр можливостей вокального виконавства не тільки у професійних співаків, але і початківців без музичної освіти. В незалежності від мовної похідної - дикція та артикуляція постають пріоритетними чинниками відтворення вокального наповнення. естрадний співак мікрофон фонограма

Використання технічних прийомів. Інтонаційне наповнення естрадної пісні складають технічні прийоми естрадного співу, за допомогою яких вокалісти збагачують свій тембр та урізноманітнюють виконавську майстерність. Найпо- пулярніші з них: Twang, Belting, Rattle, Vocal fry, свистковий йодль та ін. Всі вони походять від американської школи співу і не дивлячись на новаторство добре прижилися в Україні. Дані технічні прийоми кардинально відрізняються від тих, які ми звикли застосовувати у академічному співі, проте молоде покоління педагогів їх активно практикує. Хоча, існує думка, що вище названі технічні прийоми найкраще звучать у рідній американській фонетиці та манері, так як, український алфавіт значно відрізняється твердістю та активністю подачі голосом, а також може значно вплинути на індивідуальність тембру українського виконавця, що може дати звучанню «завуальованої штучності». Підхід до американських технік у кожного різний: якщо одні педагоги не уявляють уроку без використання даних речей, то інші - прагнуть бути обмеженими щодо їх практичної доцільності. Відтак, беруть за основу академічну манеру співу і її основні риси, спрощуючи під естрадну пісню.

«Twang» або «вокальний ніс» - додає голосу дзвінкого металевого звучання, завдяки чому голос звучить потужно і щільно. Для відчуття близького носового звуку є спеціальні вправи на «н», «м», або ті, де за основу є дифтонг Дифтонг - двоголосний або двозвук, у фонетичному розумінні трактують як «складний голосний звук неоднорідної артикуляції, що складається з двох елементів, які утворюють один склад, надаючи йому фонетичної цілісності» (за Віккіпедією)..

«Belting» - застосовується співаками при співі високих нот. Характерними рисами даної техніки є правильна пропорція нижніх і верхніх резонаторів. Для того щоб навчитися його відтворювати - необхідно добре володіти опорою звуку й координованим видихом.

«Rattle» - вокальний прийом, який в естрадному виконавстві називають гарчанням. Він робиться за допомогою грудного резонатора, а не голосових зв'язок. Гарчання відчувається в грудях, завдяки чому звучить більш щільно.

«Vocal fry» - один з найулюбленіших прийомів американських виконавців та педагогів, котрий, використовується у щоденному вокальному розігріві зв'язок, за словами педагогів - сприяє швидкому розслабленню голосу та розвиває діапазон. Даний прийом утворюється на слабо вібруючих голосових зв'язках та нагадує тріскіт. В нашому повсякденному житті ми зустрічаємося з вокальним фраєм щоранку, коли хочемо щось сказати напівсонним голосом.

«Свистковий йодль». Йодль - це різка зміна регістрів, а свистковий йодль - це різкий перехід у високу теситуру, що знаходиться вище фальцету. За звучанням нагадує свист, оскільки це надвисокі ноти, які дозволено виконувати на зручному голосному. Для виконання вокального свисту - вокаліст повинен відмінно володіти фальцетом і мати хорошу еластичність голосових зв'язок.

На думку Л. Красовської: «головним резонатором для естрадного співу є гортанно-глотковий, який застосовується на всьому звуковому діапазоні і може змішуватися з іншими резонаторами ... що і додає естрадному співові індивідуального звучання» (Красовська, 2016: 102-103). Варто зауважити, що окреслені вокальні техніки застосовуються в комплексі, тому, здатні вибудувати нове звучання вокального полотна. Оволодіння вищеназваними прийомами не потребує детального вивчення, поза як, великий відсоток українських виконавців у більшій мірі використовують американські прийоми не здогадуючись про їх назви та походження.

Робота над музично-виразовими властивостями. Пісня - це не менш цікавий ніж опера жанр, який будучи мініатюрою, включає вступ, основну частину, кульмінацію і кінцівку. Дотримання схематичного уявлення пісні допоможе поступово та чітко окреслити рамки драматургії. Виявлення засобів музичної виразності сприяє цілісному сприйманню музичного твору. Це основа музики, за допомогою якої виражається задум композитора. Вокалісти, як і інші виконавці - аналізують твір, враховуючи його струк- туризацію, тональність, інтонаційно-мелодичні аспекти, вокально-технічну складність, ритмо- метричні розрахунки, темпові позначення, динамічний розвиток. Крім звичних засобів музичної виразності, вокаліст користується професійними засобами вокальної виразності. Це динаміка співацького звуку, яка передбачає вільне володіння звуком будь якої висоти, від pianissimo до fortissimo; сюди ж відносимо філірування звуку, котре відповідає за поступове посилення звуку, а потім послаблення в процесі співу, що розкриває гучність і летючість голосу; вокальні мелізми, які способом розспівування розкривають тембральні та технічні можливості голосу; наявність вокальної окраси vibrato, яке використовується для збагачення співу, передачі емоційного стану, для більш чуттєвого звучання голосу чи навпаки - підсилення драматизму, в залежності від характерних жанрових ознак та композиторського втілення.

Підготовка до концертного виступу. Підготовка до концертного виступу включає в собі як зовнішні, так і внутрішні чинники. Образ і харизма - це дві заключні, але надважливі складові, від яких залежатиме подача вокальної композиції у цілісності.

Образ - пріоритетний елемент у формуванні естрадного співака як яскравого артиста. Ознайомлення з драматургією є першим кроком до формування музичного образу, оскільки все починається із осмислення та розуміння того, про що я співаю, якого жанру моя композиція і якими засобами я можу передати художній образ твору. Другим і найважливішим етапом є музика, яка заставить співака творчо думати та допоможе відтворити музичний задум. Під поняттям образу варто розуміти перелік допоміжних елементів, які беруть участь у створенні естрадного номеру: зовнішній вигляд артиста: підбір костюму та грим; сценічно-театральна постановка; хореографія; світлове оформлення; специфічні ефекти; декорації, сукупність яких втілює в реальність задум автора і виконавця. Тому важливо, щоб «жест, крок, мімічний вираз народжувалися зсередини і виникали на основі емоційного переживання ... естрадний образ співака створюється роками,будується на вдалому виконанні будь-якої пісні, знайденому в ній конкретному характері, є не тільки зовнішнім іміджем артиста, а й внутрішніми рисами його творчого характеру» (Фаломє- єва, 2021: 102-103).

Харизма. Маючи голос з усіма його природ- німи характеристиками, з тембральним забарвленням та красою, співак не має потенційної сили привернути увагу глядача за повної відсутності харизми, яка служить контактуючим складником із залом. Осанка, погляд, рухи, темперамент, емоційний контроль - це дрібниці, які помітні і стають підмічені публікою. В харизмі приховується таємна сила артиста, яка приносить йому успіх та визнання на сцені. Варто зазначити, що харизма - це риса, яка дана не кожному виконавцеві, проте той, хто нею наділений, є яскравим і різножанровим артистом, цікавим для аудиторії. Харизматич- ний співак естради володіє вмінням швидко та вправно приймати на себе різні амплуа. Власне, харизма ототожнюється «як властивість, обдарування, винятковість або здібність особистості» (Гмиріна, 2018: 112).

У контексті, важливу роль відіграє озвучення та здатність вокаліста вправно користуватися мікрофоном. Оволодіння головним сценічним пристроєм - це найперші і найелементарніші навики, якими повинен опанувати кожен майбутній співак. Часто, через невміння та брак практики роботи з мікрофоном назріває ряд мовних дефектів: дикції, артикуляції, орфоепії, які проявляються у вокаліста-виконавця просто посеред твору, тому, «у результаті технічної обробки звуку голос співака може стати як кращим, так і гіршим» (Фаломеєва, 2021: 29). Звук стає неестетичним, нечітким і якість виконавської майстерності помітно падає. Щоб запобігти проблемам «декламаційного» характеру, варто звернути увагу на: силу подачі звуку у мікрофон при грудному, мікстовому та фальцетному виконанні; використання мікрофону на низьких «недосконалих» звуках; користування мікрофоном при приголосних: «б» «п» «ч» «ш» «щ»; використання мікрофону при зміні потужності подачі та динамічних відтінків. Таким чином, вокальна музика - має здатність висловлюватися не менш зрозуміло, ніж література та образотворче мистецтво. Комплексне застосування і майстерне володіння засобами музичної виразності дозволяє виконавцеві відчувати музичний твір як цілісну побудову зі вступом, основною частиною і розв'язкою, проводячи паралелі з словотвором, у якому має місце вступ, основна частина і кінцівка.

Висновки. Сплетіння конструктивних особливостей постає засобом втілення художнього образу котрий апелює до розкриття творчого задуму пісенного твору через виконавську інтерпретацію. Так, найважливішим аспектом постає питання збереження творчої індивідуальності та неповторності у вокальному виконавстві крізь призму внутрішніх відчуттів та душевних переживань зі збереженням моральних рамок та норм зовнішньої етики.

Таким чином, у загальній системі формування виконавської майстерності естрадного співака окреслені чинники посідають пріоритетні позиції, сприяючи розкриттю індивідуума, самовираження особистості у даній сфері, його інтеграцією та модернізацією у відповідності до соціуму сьогодення.

Список використаних джерел

1. Антонюк В. Культурологічний зміст українського вокального мистецтва. Часопис НМАУ імені П. І. Чайков- ського. 2008. № 1. С. 29-41.

2. Базиликут Б. Орфоепія в співі: навч. посібник [для студ. вищих навч. закл.]. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 126 с.

3. Боднарчук А. Роль естрадної пісні у формуванні вокальної культури студентів музично-педагогічних напрямків освіти. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. № 71. Т 2. С. 47-50.

4. Букач М. Взаємозв'язок слуху та голосу - основи вокального виховання. 2006.

5. Гмиріна С. Розвиток харизматичних якостей соліста-вокаліста у процесі фахової підготовки. Музичне мистецтво в освітологічному дискурсі. 2018. № 3. С. 110-115.

6. Дерев'янко Л. Спів у мовленнєвій позиції як проблема вокальної педагогіки. Таврійські студії. Мистецтвознавство. 2013. № 4.

7. Красовська Л. Сучасний вокал: методи навчання в різних жанрах музичного мистецтва. Культура України. Серія:Мистецтвознавство. 2016. Вип. 53. С. 100-106.

8. Кулдиркаєва О. Основи вокальної методики : навч.-метод. посіб. [для студ. спец. «Музичне мистецтво»]. Луганськ: ЛНУ ім. Т Шевченка, 2013. 158 с.

9. Маслій К. Виховання голосу співака. Рівне : РДІК, 1996. 120 с.

10. Мурзай Г Методика викладання вокалу: навч.-метод. посіб. [для магіст. спец. «Музична педагогіка і виховання»]. Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. 177 с.

11. Охітва Хр. Українська естрадна пісня у музикознавчих дослідженнях: наукова панорама. Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. зб. / [упоряд. і наук. ред. В. Г Виткалов ; редкол.: Г П. Чміль, О. С. Афо- ніна, С. В. Виткалов, та ін. ; наук.-бібліогр. редан. наук. бібліот. РДГУ]. Рівне : РДГУ, 2020. Вип. 34. С. 221-225.

12. Рябуха Т. Витоки та інтонаційні складові української пісенної естради : дис. ... канд. мистецтвозн. : 17.00.03 «Музичне мистецтво». Харків, 2017. 203 с.

13. Самая Т. Специфіка вокальної техніки у сучасному естрадному мистецтві.

14. Стахевич О. Основи вокальної педагогіки. Ч. 1: Природно-наукові теорії сольного співу. Курс лекцій. Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2002. 92 с.

15. Фарина Н., Тимошенко Т. Студія естрадного співу в сучасній системі мистецької освіти. Нова педагогічна думка. 2020. № 2 (102). С. 176-179.

16. Фоломєєва Н. Виконавська майстерність естрадного співака: навч.-метод. посіб. Суми : ФОП Цьома С.П., 2021. 169 с.

17. Швидків М. Художня виразність мовлення як основа оволодіння технікою співу. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2014. №9 1. С. 145-150.

18. Шпирка А. Структурні компоненти емоційної виразності майбутнього вокаліста. Музичне мистецтво в осві- тологічному дискурсі. 2018. № 3. С. 36-42.

References

1. Antoniuk, V. (2008). Kulturolohichnyi zmist ukrainskoho vokalnoho mystetstva [Cultural content of Ukrainian vocal art]. Chasopys NMAUimeni P. I. Chaikovskoho. № 1. Pp. 29-41. [in Ukrainian].

2. Bazylykut, B. (2001). Orfoepiia v spivi [Orthoepy in singing]: navch. posibnyk [dlia stud. vyshchykh navch. zakl.]. Lviv : LNU im. I. Franka. 126 s. [in Ukrainian].

3. Bodnarchuk, A. (2020). Rol estradnoi pisni u formuvanni vokalnoi kultury studentiv muzychno-pedahohichnykh napriamkiv osvity [The role of pop song in the formation of vocal culture of students of music and pedagogical areas of education]. Pedahohika formuvannia tvorchoi osobystosti u vyshchii i zahalnoosvitnii shkolakh. № 71. T. 2. Pp. 47-50.

4. Bukach, M. (2006). Vzaiemozviazok slukhu ta holosu - osnovy vokalnoho vykhovannia [The relationship of hearing and voice - the basics of vocal education].

5. Hmyrina, S. (2018). Rozvytok kharyzmatychnykhyakostei solista-vokalista u protsesifakhovoi pidhotovky [Development of charismatic qualities of a soloist-vocalist in the process of professional training]. Muzychne mystetstvo v osvitolohichnomu dyskursi. № 3. Pp. 110-115.

6. Derevianko, L. (2013). Spiv u movlennieviipozytsiiyakproblema vokalnoipedahohiky [Singing in the speech position as a problem of vocal pedagogy]. Tavriiski studii. Mystetstvoznavstvo. № 4.

7. Krasovska, L. (2016). Suchasnyi vokal: metody navchannia vriznykhzhanrakh muzychnoho mystetstva [Modern vocals: teaching methods in different genres of musical art]. Kultura Ukrainy. Seriia: Mystetstvoznavstvo. Vyp. 53. Pp. 100-106.

8. Kuldyrkaieva, O. (2013). Osnovy vokalnoi metodyky [Fundamentals of vocal technique]: navch.-metod. posib. [dlia stud. spets. «Muzychne mystetstvo»]. Luhansk : LNU im. T. Shevchenka. 158 s. [in Ukrainian].

9. Maslii, K. (1996). Vykhovannia holosu spivaka [Education of the singer's voice]. Rivne : RDIK. 120 s. [in Ukrainian].

10. Murzai, H. (2010). Metodyka vykladannia vokalu [Methods of teaching vocals]: navch.-metod. posib. [dlia mahist. spets. «Muzychnapedahohika i vykhovannia»]. Luhansk : DZ «LNU im. T. Shevchenka». 177 s. [in Ukrainian].

11. Okhitva, Khr. (2020). Ukrainska estradna pisnia u muzykoznavchykh doslidzhenniakh: naukova panorama [Ukrainian pop song in musicological research: scientific panorama]. Ukrainska kultura : mynule, suchasne, shliakhy rozvytku: nauk. zb. / [uporiad. i nauk. red. V. H. Vytkalov; redkol.: H. P. Chmil, O. S. Afonina, S. V. Vytkalov, ta in. ; nauk.-bibliohr. redan. nauk. bibliot. RDHU]. Rivne: RDHU. Vyp. 34. S. 221-225 [iAn Ukrainian].

12. Riabukha, T. (2017). Vytoky ta intonatsiini skladovi ukrainskoipisennoi estrady [Origins and intonation components of Ukrainian pop music]: dys. ... kand. mystetstvozn.: spets. 17.00.03 «Muzychne mystetstvo». Kharkiv. 203 s. [in Ukrainian].

13. Samaia, T. Spetsyfika vokalnoi tekhniky u suchasnomu estradnomu mystetstvi [The specifics of vocal technique in modern pop art].

14. Stakhevych, O. (2002). Osnovy vokalnoi pedahohiky [Fundamentals of vocal pedagogy]. Ch. 1: Pryrodno-naukovi teorii solnoho spivu. Kurs lektsii. Sumy : SumDPU im. A. S. Makarenka. 92 s. [in Ukrainian].

15. Faryna N., Tymoshenko T. (2020). Studiia estradnoho spivu v suchasnii systemi mystetskoi osvity [Studio of pop singing in the modern system of art education]. Novapedahohichnadumka. № 2 (102). Pp. 176-179.

16. Folomieieva, N. (2021). Vykonavska maisternist estradnoho spivaka [Performing skills of a pop singer]: navch.- metod. posib. Sumy: FOP Tsoma S.P. 169 s. [in Ukrainian].

17. Shvydkiv, M. (2014). Khudozhnia vyraznist movlennia yak osnova ovolodinnia tekhnikoiu spivu [Artistic expressiveness of speech as a basis for mastering the technique of singing]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnohopedaho- hichnoho universytetu im. V Hnatiuka. Seriia: Mystetstvoznavstvo. № 1. Pp. 145-150.

18. Shpyrka, A. (2018). Strukturni komponenty emotsiinoi vyraznosti maibutnoho vokalista [Structural components of emotional expression of the future vocalist]. Muzychne mystetstvo vosvitolohichnomu dyskursi. № 3. Pp. 36-42.

Размещено на Allbest.ru