З історії становлення освітньої системи в Україні на початку 20-х років ХХ ст.

Характеристика "Схеми народної освіти" впроваджуваної першим наркомом освіти УСРР Григорієм Гриньком та порівняння із сучасним принципом ступневості в підготовці фахівців. Процес комплектування бібліотек книжками та підготовки учительських кадрів.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2013
Размер файла 15,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії становлення освітньої системи в Україні на початку 20-х років ХХ ст.

Кручек О.А.

Сьогодні, в умовах реформування освітньої системи в Україні, актуальним є питання аналізу попередніх, переломних періодів розвитку національної освіти. Одним з таких періодів став початок ХХ століття, коли в Україні на тлі державотворчих процесів, за часів УНР та перших років утвердження більшовицької влади, формувалися загальні підходи до освітньої політики.

В рамках даної проблематики особливий інтерес виявляється до «Схеми народної освіти» впроваджуваної першим наркомом освіти УСРР Григорієм Гриньком. Деякі дослідники проводять історичні паралелі між тогочасними новаціями в професійній освіті і сучасним принципом ступневості в підготовці фахівців.

Що являють собою освітні реформи початку ХХ століття, на яких засадах вони базувалися, якими мотивами керувались? Відповіді на дані питання слід шукати в порівнянні освітніх систем періоду визвольних змагань та перших років дії більшовицького уряду УСРР.

Зразу після березневої революції 1917 р. українське суспільство активно взялося за розбудову національної освіти. Розроблена урядом УНР освітня система мала яскраво виражений національний характер. В Тезах освітньої політики УНР підкреслювалось, що школа в Україні має бути національно-демократичною, мова викладання, навчання і виховання має бути українською, організація національно-демократичної школи має бути проведена учительством спільно з представниками народу. Вона має бути єдиною для всіх соціальних груп, забезпечувати безперервний перехід від нижчого до найвищого ступеня і т. ін.[1,с.7]. Для узагальнення національної науки урядом було поставлено питання про створення Української Академії наук. Справу організації української національної школи було доручено Генеральному Секретаріату Освіти, на чолі якого стояв І. Стешенко. Одночасно було організовано Товариство Шкільної Освіти, яке займалося підготовкою українських шкільних підручників та питаннями організації і проведення учительського з'їзду.

На першому з'їзді працівників освіти (5-6 квітня 1917 р.) були дані конкретні пропозиції щодо організації національної освіти. На ньому було прийнято рішення про комплектування бібліотек українськими книжками з усіх галузей українознавства для вчителів, шкіл, народу. У справі підготовки учительських кадрів було прийнято рішення про організацію педагогічних семінарів, інститутів, відкриття кафедр українознавства при університетах. Щодо українізації шкіл був запропонований принцип поступовості і такту. В матеріалах з'їзду підкреслювалось, що у великих містах, де населення зрусифіковане, слід засновувати нові українські гімназії, в містах же, де населення цілком українське, варто українізувати існуючі гімназії[2,с.22-24].

Конкретними пропозиціями щодо «українізації» школи були наповнені рішення 2-го з'їзду працівників освіти, який відбувся 10-12 серпня 1917 р. В його резолюціях наголошувалось: «Позаяк національна школа є не тільки ідейне гасло, а конкретна психологічна, педагогічна і соціально- політична вимога, то школа на Україні повинна не тільки плекати рідну мову, але змінити у цьому напрямі свої програми. В шкільній роботі мусить бути національна творчість словесна, мистецька, в згоді з індивідуальними нахилами дітей, широке ознайомлення з рідним краєм, його історією, вимогами місцевого життя»[2,с.24]. На з'їзді були вироблені загальні принципи єдиної школи: вона повинна була стати семирічною, загальноосвітньою і виховувати дітей в національному дусі. На першому ступені час навчання визначався у 4 роки; на другому - 3 роки; у першу чергу забезпечувався перший ступінь навчання. Освіта в УНР проголошувалася безплатною, мала демократичний характер. Нарівні з українцями право навчатися рідною мовою гарантувалося дітям національних меншин, що жили в Україні.

На другому ступені освітньої системи стала професійна школа. Вона складалася з технічних, сільськогосподарських шкіл, учительських семінарій і т. п., які мали бути пристосовані для вступу абітурієнтів до вищих навчальних закладів після семирічної загальноосвітньої школи. Вища освіта була представлена гімназіями, інститутами, університетами, науково-дослідними відділеннями Академії наук.

Поряд з зазначеними питаннями на II з'їзді приділялася увага позашкільній освіті. Підкреслювалась необхідність закласти по всіх селах України «Просвіти» та по всіх повітах українські учительські спілки. Було прийнято рішення щодо організації українських учительських курсів, забезпечення школи підручниками, розробки програм з українознавства, організації українського університету і т. п.

З проголошенням IV Універсалом самостійності України Генеральний секретаріат освіти було перетворено в Міністерство народної освіти УНР, яке продовжило освітню політику свого попередника. Проекти міністерства та уряду УНР, численні ідеї освітян щодо розбудови нової школи по суті склали концепцію національної освіти. В її основу було покладено такі провідні принципи: громадсько-державний характер освіти, коли ініціатором національної школи є не тільки держава, а й батьківська громадськість; рівні права усіх громадян на здобуття загальної освіти незалежно від національності, раси, соціального походження і становища, статі, віросповідання; навчання дітей рідною мовою, вивчення української мови - обов'язкове для учнів будь-якої національності; різноманітність і диференціація навчальних закладів; демократизація усіх сторін шкільного життя, запровадження в освітянську практику виборів керівних органів школи, учителів та інших працівників школи; використання найдоцільніших варіантів навчальних планів і програм з урахуванням інтересів і можливостей учнів і батьків; найвищим органом управління шкільного закладу є шкільна рада, яка обирається на громадських засадах; пріоритетний характер фінансування та матеріального забезпечення школи за рахунок фондів освіти, що формувалися з різних джерел доходів (місцевого бюджету, вкладів зацікавлених відомств, підприємств, кооперативів, товариств, приватних осіб, благодійних організацій, надходжень на платні послуги школи); повна фінансово-господарська самостійність школи і народний характер освітньо-виховної діяльності школи.

Незважаючи на воєнний час і матеріальні труднощі, була розпочата наполеглива робота щодо формування основ української освіти. Швидкими темпами йшла дерусифікація шкіл, для вчителів організовано численні курси з українознавства, на яких викладали найвидатніші науковці (М.Грушевський, С.Русова, М.Василенко, В.Науменко, Т.Сушицький та ін.). Уряд УНР, вчительство України робили все, щоб положення концепції національної освіти і виховання мали не декларативний характер, а втілювалися у життя. Зокрема першочерговим завданням вважалося введення безплатного та обов'язкового навчання в нижчих початкових школах України. Уже з 1919 р. в Україні діяло 50 244 початкові школи, 1211 вищих початкових училищ, 865 гімназій, 72 реальних, 89 комерційних, 19 торгових, 53 духовних училищ тощо. Великого значення надавалося проблемі забезпечення шкіл українськими підручниками. Вже в 1917 р. було видано до 300 000 примірників, а у 1918 р. лише протягом декількох місяців надруковано близько 2 млн. підручників. В 1917-1918 рр. українська мова стала мовою викладання в університетах, в Українській Педагогічній Академії (відкритій у Києві 1917 р.), на численних короткотермінових учительських курсах, та в повноцінних учительських інститутах та семінаріях. 5 жовтня 1918 р. на базі Українського університету в Києві було організовано перший Державний університет з факультетами: історико- філологічним, фізико-математичним, медичним і права. В цей же час в Києві відкрито Українську Академію Мистецтв. 22 жовтня 1918 р. Український університет відкрито в Кам'янці-Подільському, в Полтаві розпочав роботу Український історико-філологічний факультет. Кафедри української мови, українського мистецтва, історії та історії українського права відкрито в університетах Києва, Харкова, Одеси. Вся країна вкрилася мережею «Просвіт». В кінці 1918 р. засновано Українську Академію наук, Національну державну бібліотеку, Національний архів і т. д. Всі ці здобутки були лише початком освітньої політики. Короткотривалість епохи української державності не дозволила повною мірою впровадити в життя широкі задуми національної державної освіти.

Наступний етап в розвитку освіти в Україні відбувався в умовах більшовицької влади. Розробка загальних підходів до освітньої системи почалася ще у 1919 р. Підготовлене Комісією Наркомосвіти УСРР «Положення про єдину трудову школу Української Соціалістичної Радянської Республіки» було подано на затвердження ЦВК України[3,арк.11]. По суті воно повторювало відповідні законодавчі акти російського уряду. Школа мала бути двохступеневою, дев'ятирічною, повинна була носити загальноосвітній і політехнічний характер. Основою шкільного життя мала стати продуктивна праця як така і як метод навчання. «Колективна продуктивна праця і організація всього шкільного життя, - говорилося в «Положенні», - повинні виховувати майбутніх громадян Соціалістичної республіки»[4,арк.94]. Нова система мала перетворити школу в самообслуговувану школу- комуну, засновану на «вільному вихованні», скасовувалася п'ятибальна система оцінки знань учнів та домашні завдання.

Влітку 1919 р. головні ідеї «Положення» стали предметом обговорення вищих партійних і радянських органів влади[5]. Проте у 1920 р. шкільна реформа в Україні зазнала змін. Наприкінці березня і в другій половині серпня 1920 р. в Харкові відбулися перша і друга Всеукраїнські наради з питань освіти. В наслідок жвавого обговорення та тривалих дискусій була запропонована така освітня система. Її першу частину становило «соціальне виховання», яке передбачало виховання й навчання дітей від 4 до 15 років в двох організаційних формах: для дітей від 4 до 8 років - дитячі комуни, які мали працювати у вигляді трудових колоній, дитячих майданчиків, які повинні були дати дітям суспільне виховання через засвоєння ними правил комуністичного співжиття. З 8 до 15 років діти мали навчатися у єдиній трудовій школі, яку потрібно було перетворити у школу-клуб - затримуючи дитину по можливості цілий день, організуючи поряд із шкільними заняттями систему позашкільного виховання. Згідно з запропонованою схемою, від участі у вихованні дітей категорично усувалася родина: «... ми повинні відмовитися від думки виховувати нову людину-комуніста, надавши вихованню йти тим самим подвійним шляхом «сім'я і школа»... рішуче відмовитися від думки допустити сім'ю до виховання і зробити її виключно функцією соціального організму»[6,с.59]. (Лише брак фінансово-господарських можливостей нової влади і внутрішній спротив населення не дозволив впровадити цей принцип в життя в повній мірі). Що до мети «радянського виховання» і освіти, в цьому документі було проголошено «„розкріпачення трудящих мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією і з матеріалістичним світоглядом»[7,с.3]. Цілі і завдання закладів народної освіти викладались не професійно-педагогічною мовою, а за допомогою популярної в ті роки галасливо-політичної фразеології: «Бути знаряддям диктатури пролетаріату з метою знищення класового суспільства і створення нового, провідником принципів комунізму ... з метою виховання покоління будівників нового комуністичного суспільства».

Другу частину «Схеми народної освіти» становила професійно-технічна освіта, яка була стрижнем всієї освітньої системи пролетарської диктатури. Автор української більшовицької системи освіти, перший нарком освіти УСРР Г.Гринько зазначав: «Природа комуністичного перевороту категорично оприділює зміну фронту органів освіти в бік практичної і прочної підготовки кваліфікованих робітників (дорослих і підлітків) з усіх галузей продукційної і організаційної діяльності»[8,с.17]. Відповідно до схеми Г. Гринька, професійна освіта поділялася на 7 груп, що відповідали галузям народного господарства України: соціально- економічну, агрономічну, педагогічну, лікарську, наукову та мистецьку. Нижчою ланкою професійної освіти була 2-3-річна профшкола, яка готувала кваліфікованих робітників з різних фахів народного господарства. Далі йшла вища школа, яка була представлена технікумами й інститутами. Технікуми готували працівників вищої кваліфікації (інженерів-практиків, агрономів, господарників) для різних галузей народного господарства і державного будівництва. Поряд із денною формою навчання передбачалась також вечірня - робітничі технікуми. Вони призначалися спеціально для робітників високої кваліфікації й мали на меті забезпечити їм рівень кваліфікації майстра, помічника інженера або інженера вузької спеціальності. Переважно для дорослих мали створюватись також різні професійні курси як організаційна форма професійного навчання перехідного часу. Щодо ролі інститутів в «Кодексі» наголошувалось, що цей тип вищих навчальних закладів «готує організаторів-керівників народного господарства і державного будівництва»[9,с.162].

Усвідомлюючи значну роль освіти у справі ідеологічного виховання і перевиховання народних мас, більшовики покладали на неї завдання стати підґрунтям на шляху зосередження абсолютної влади в руках комуністичної партії і закласти основу до опанування всіма сторонами життя. На Другій Всеукраїнській нараді з питань освіти підкреслювалось, що завданням освіти є вирощування нової людини, члена соціалістичного суспільства, людини-комуніста, для якого комуністичний лад був би органічно близьким і внутрішньо необхідним[10,с.17]. У досягненні цієї мети перед освітою ставилось завдання боротьби з попередньою ідеологією. Так, на ІУ з'їзді КСМУ зазначалось: «Має відбутися боротьба з національною романтикою для задоволення з «комуністичних рук» культурних потреб...»[11,с.7].

Характерною рисою даної освітньої системи в Україні був обдуманий розрив між початковою і вищою школою. «Ми не вважаємо зараз необхідним, - зазначалось на Першій всеукраїнській конференції по індустріально-технічній освіті, - встановлювати наступність між профшколою, технікумом і інститутом, не ставимо інтелігентського завдання надати будь-кому вищу освіту; нам необхідно підготувати кваліфікованих робітників, техніків, майстрів, інженерів, а не готувати до наступної школи. Технікуми повинні комплектуватися не з профшколи, а з життя, з виробництва»[12,с.316]. Тобто набір до вищих навчальних закладів мав здійснюватися за рахунок висуванців з виробництва. Але цей принцип не дав бажаних результатів, оскільки часто не був якісним у плані підготовленості вступників, а також і через те, що з роками набір кількісно зменшувався. Тому через деякий час цей розрив довелося згладжувати методом підтягування профшколи до середнього шкільного закладу. При цьому значна роль у комплектуванні вищих навчальних закладів надавалася закладам з яскраво вираженою класовою спрямованістю, до них належали школи робітничої та батрацької молоді, денні та вечірні робітфаки, курси підготовки до вступу у вищі навчальні заклади. Це були школи, в яких готувалися кваліфіковані кадри радянської держави з лав «виробничого пролетаріату». До цих закладів слід додати установи професійної, масово-політичної і партійної освіти. До них належали й вечірні робітничі університети та вечірні партшколи І та II ступеня, а також вечірні і денні Комуністичні ВНЗ.

Таким чином, порівнюючи освітні системи часів Української Державності та радянської України початку 20-х років, можна підсумувати, що при деякій зовнішній подібності (семирічна початкова школа, виховна спрямованість початкової школи, професійна спрямованість вищої школи тощо) освітні системи за своєю суттю несли зовсім різний зміст. Замість основного завдання освітньої системи часів Державності, направленого на формування національно-свідомої, освіченої людини, більшовицька система освіти своєю метою ставила забезпечення виробництва ідеологічно витриманими, кваліфікованими робітниками.

освіта бібліотека учительський

Список використаних джерел

1. Проект Єдиної школи на Вкраїні. Кн.. 1. Освітня школа. - Кам'янець- Подільський: 1919.

2. Крилов І. Система освіти в Україні (1917 - 1930). - Мюнхен: 1956.

3. Центральний державний архів вищих органів влади і державного управління України. - Ф.166. - Оп.1. - Спр.13.

4. Там же. - Оп.11. - Спр.13.

5. Там же. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.12. - Арк.38; Спр.27. - Арк.38-50; Спр.29. - Арк.1; Спр.29. - Арк.4; Спр.26. - Арк.75.

6. Второе Всеукраинское Совещание по Просвещению. 17 - 25 августа 1920 г. - Х., 1920.

7. Кодекс Законов о народном просвещении в УССР. - Х.: 1922.

8. Гринько Г. Чергові завдання радянського будівництва в справі освіти. - Х.: 1920.

9. Культурне будівництво в Українській РСР. 1917 - 1959 рр. Зб. док. в 2-х тт. - Т. 1 (1917 - червень 1941 рр.). - К.: Держвидав, 1959.

10. Второе Всеукраинское Совещание по Просвещению. 17 - 25 августа 1920 г. - Х., 1920.

11. Вопросы образования и воспитания на 4 Всеукраинском съезде К.С.М.У.// Путь просвещения. - 1922. - Ч.3.

12. Первая Всеукраинская конференція по индустриально-техническому образованию // Путь просвещения. - 1922. - Ч.5.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Аналіз принципів, вимог та рівнів підготовки нових фахівців. Оцінка ролі ВУЗів у науково-освітньому і соціокультурному середовищі. Загальна характеристика сучасних концепцій професійно-орієнтованої освіти. Поняття, сутність та основні форми вищої освіти.

    реферат [19,9 K], добавлен 13.11.2010

  • Навчальний процес у вищих закладах освіти: дидактичні основи та головні аспекти. Концепція підготовки управлінських кадрів у системі вищої освіти, її завдання, державні складові навчально-методичного забезпечення. Вимоги до організації праці викладача.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 20.01.2011

  • Особливості системи освіти Німеччини: початкової, середньої, вищої. Повноваження держави і федеральних земель у розвитку і регулюванні освіти. Шкала оцінювання учнів та студентів. Болонський процес у гімназіях та університетах. Реформи освітньої системи.

    презентация [708,5 K], добавлен 24.05.2016

  • Визначено проблеми, що заважають впровадженню олімпійської освіти в спеціалізованих навчальних закладах. Аналіз реалізації системи олімпійської освіти в процесі підготовки фахівців сфери фізичного виховання. Опис процесу фізичного виховання студентів ВНЗ.

    статья [20,0 K], добавлен 18.12.2017

  • Специфіка освіти як соціального інституту. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні: ризики та перспективи. Якість освіти як мета реформування в контексті демократизації освітнього простору. Розширення масштабів підготовки спеціалістів.

    дипломная работа [814,9 K], добавлен 23.10.2011

  • Вивчення першочергових завдань освітньої політики держави. Дослідження механізму сталого розвитку системи освіти. Аналіз особливостей розвитку освіти з урахуванням сучасних вимог. Аналіз парадигмальних аспектів модернізації системи освіти в Україні.

    статья [22,6 K], добавлен 22.02.2018

  • Рівні підготовки фахівців. Сутність ступеневості вищої освіти. Нормативний, вибірковий компоненти змісту освіти. Складові державного стандарту освіти. Форми навчання: денна, вечірня, заочна. Ознаки громадсько-державної моделі управління освітою в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2011

  • Аналіз процесу впровадження олімпійської освіти у підготовки фахівців сфери "Фізичне виховання і спорт" в Україні. Визначення проблем, що заважають впровадженню олімпійської освіти в спеціалізованих навчальних закладах та рекомендацій для їх рішення.

    статья [21,2 K], добавлен 15.01.2018

  • Якісні і кількісні характеристики вищих навчальних закладів у Норвегії, порівняння з Україною. Ступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів. Перелік спеціальностей і кваліфікацій підготовки фахівців з вищою освітою. Аналіз Болонської системи освіти.

    контрольная работа [590,0 K], добавлен 15.02.2012

  • Реформування системи вищої освіти в Україні та розробка перспективних моделей підготовки фахівців з кібербезпеки для розвитку вітчизняної системи вищої освіти. Організаційно-педагогічні засади навчання бакалаврів з кібербезпеки в університетах США.

    статья [26,4 K], добавлен 18.07.2017

  • Реформування освітньої системи в незалежній Україні. Нова законодавча і нормативна бази національної освіти. Проблеми наукової діяльності, управління освітою. Посилення гуманітарного компоненту освіти, пріоритетні напрями державної політики в її розвитку.

    реферат [41,5 K], добавлен 09.02.2011

  • Історія розвитку системи освіти, вплив організації англійської системи освіти на економічний розвиток країни. Реформи освіти другої половини ХХ століття, запровадження новий принципів фінансування. Значення трудової підготовки учнів у системі освіти.

    реферат [24,1 K], добавлен 17.10.2010

  • Вища освіта: структура та зміст. Соціально-педагогічні умови якісної освіти в Україні. Види навчальних закладів. Моделі освіти, характеристика, принципи та загальні закономірності педагогічного процесу. Організація та прогнозування освітньої галузі.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 05.07.2009

  • Історія та основні етапи виникнення та розвитку американської системи освіти, її специфіка та відмінні риси порівняно з українською системою. Реформи освіти в США другої половини ХХ століття. Цілі та форми реалізації сучасної освітньої стратегії США.

    реферат [15,1 K], добавлен 17.10.2010

  • Дослідження стану системи фінансування сфери вищої освіти, а також системи кредитування навчання. Оцінка проблеми відсутності комплексної системи забезпечення якості освіти в Україні. Шляхи досягнення ефективної міжнародної академічної мобільності.

    статья [24,3 K], добавлен 22.02.2018

  • Напрямки розвитку змістовної частини сучасної вузівської освіти. Принципи сучасної освіти: функціональна повнота компонентів змісту, диференціація та інтеграція змісту освіти. Загальна структура та вимоги до змісту освіти. Блоки підготовки фахівців.

    реферат [17,4 K], добавлен 03.06.2010

  • Підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини у зв'язку з науково-технічною та інформаційною революцією. Тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти, історичні витоки ступеневої освіти. Особливості національних систем вищої освіти.

    курсовая работа [35,5 K], добавлен 25.10.2011

  • Болонський процес - процес перебудови вищої освіти, який є складовою історичного розвитку Європейського Союзу. Введення у навчання системи переведення і накопичення кредитів. Гармонізація системи європейської вищої освіти. Реформування освіти України.

    контрольная работа [99,7 K], добавлен 16.02.2011

  • Процес якісної зміни вищої освіти на основі принципи її фундаментальності. Необхідність переходу від "підтримуючої" до "випереджальної" інноваційної освіти. Оновлення змістової бази навчання майбутніх фахівців. Адаптація до науково-технічного прогресу.

    статья [19,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Організація професійної підготовки майбутніх біотехнологів. Навчальні заклади України, що готують фахівців у даній сфері. Актуальність розвитку біотехнологічної освіти. Розвиток біотехнології як пріоритетного напряму розвитку української економіки.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 26.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.