Погляди І. Галятовського як складова філософсько-антропологічного доробку в українській філософській думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Погляди І. Галятовського як складова філософсько-антропологічного доробку в українській філософській думці

Соломаха І. Г.

Самобутня вітчизняна православна філософсько-антропологічна традиція сягає своїм корінням творчості мислителів доби Київської Русі й досягає розквіту саме в другій половині XVII - на початку XVIII ст., зокрема в Чернігівському літературно-філософському колі, видатним представником якого був І.Галятовський. Проте антропологічні ідеї, які розроблялися в української філософії XVII-XVIII ст., залишаються майже невідомими вітчизняній та світової наукової спільноті. Твори І.Галятовського, якщо розглядати їх як виклад думок людини, котра акумулювала в своєму особистому досвіді особливості багатьох аспектів функціонування українського суспільства другої половини XVII ст., являються важливим джерелом дослідження світоглядно-філософських тенденцій в Україні вказаного періоду.

Зважаючи на потреби реформування українського суспільства на початку ХХІ ст., аналіз філософсько-антропологічної спадщини І.Галятовського та провідної в його антропології проблеми пошуку людиною правди та правдивості українського суспільства, набуває актуальності як важливий чинник поєднання поривів нинішньої людини до правди й істини з кращими історичними взірцями національної ментальності, представленими в історико-філософської спадщині українського народу.

Попри значний науковий інтерес до національної філософської традиції та наявність досить ґрунтовних історико-літературних, культурологічних, релігієзнавчих досліджень близької тематики, філософська спадщина І.Галятовського досліджена надзвичайно слабо. Введення в науковий обіг сучасної української філософії філософсько-антропологічного доробку І.Галятовського дозволить заповнити ще одну лакуну в історії української філософської думки, що сприятиме подальшому розвитку цієї галузі вітчизняної науки.

Метою даної статті є визначення аналізу історії вивчення доробку І.Галятовського в вітчизняній науці і визначення сучасного стану таких досліджень. Предметом нашого аналізу будуть богословські праці представників православних та католицьких Церков, присвячені аналізу та оцінці доробку І.Галятовського з конфесійних точок зору, та наукові (дорадянські, радянські та сучасні українські) дослідження творчої спадщини І.Галятовського, Чернігівського кола книжників та доби бароко в Україні загалом.

Протягом двох століть праці І.Галятовського досліджували як доробок української православної богословської думки, вбачаючи в них виключно релігійний зміст. Так це робили й роблять християнські богослови, які вбачають в його роботах виключно обстоювання православного варіанту християнської віри [Див, зокрема: 1], хоча сперечаються щодо схоластичної манери письма, яка була притаманною І.Галятовському як сину свого часу. Одні православні богослови вважають схоластичну манеру І Галятовського негативною рисою його богословської спадщини (найбільш послідовно цю точку зору обстоював Митрополит Санкт-Петербурзький Антоній (Вадковський) [1]. Інші православні дослідники (перш за все Митрополит Іларіон (Огієнко)[2] та Г.Флоровський [3]) вважали в схоластичності праць І.Галятовського ступень природного культурного розвитку українського народу. Маловідомим є той факт, що І.Огієнко після закінчення навчання в університеті Св. Володимира майже завершив роботу над дисертацією про творчість видатного українського полеміста XVII ст. Іоаникія Галятовського («Ключ Розуміння» Іоаникія Галятовського), але з політичних мотивів йому було відмовлено в роботі в університеті, а ця кваліфікаційна робота не була захищена.

Робота І.Огієнка «Проповедям Иоаникия Галятовского», на наш погляд, написана з точки зору «нового православ'я», котре сформувалося в лоні Російської православної церкви на ґрунті поєднання традиційної візантійсько-російської ортодоксії із ідеями німецької класичної філософії. Якщо стати на цю точку зору, тоді, звичайно, можна погоджуватися із твердженнями І.Огієнка та Г.Флоровського про те, що І.Галятовський - марнослівний схоласт.

Досить неоднозначна точка зору І.Огієнка щодо творчості І.Галятовського загалом відбиває характерну для православ'я початку XX ст. шкалу оцінювання української проповідницької традиції XVII ст. як суто схоластичної, без врахування загальної соціально-політичної ситуації того часу і специфіки символіко-алегоричного стилю філософствування, притаманного добі козацького бароко.

Сучасні ж православні богослови [4] вважають діяльність І.Галятовського «безпрецедентною спробою кодифікації досвіду київського барокового проповідництва» [5, a. IV].

Як бачимо, дослідження життєдіяльності, отже, і літературно-філософської творчості І.Галятовського починаються ще за його життя: перший науковий аналіз творів І.Галятовського зробив в 1635 р. Петро Могила. Але П.Могила обмежується тільки людинознавчими питаннями, розглядаючи його доробок в межах так званої «другої схоластики», яка намагалася виробити раціональне тлумачення християнської віри, насамперед православ'я.

Визначний діяч епохи українського бароко Л.Баранович, створюючи галерею християнських «праведників», тобто «житій святих», в основу «Житія» святого Інокентія поклав діяльність свого учня І.Галятовського. Про це Л.Баранович пише в листі до Варлама Ясинського (1669) так: «На знак вдячності моєї до його милості отця архімандрита, а паче на славу святого мученика Інокентія написав я його житіє, відтворивши у загальних рисах обставини його мучеництва, позаяк у мене не було життєпису, звідки можна було б узяти і до загального додати подробиці» [6,с.135]. Загалом погляди й оцінки Л.Барановичем творчості І.Галятовського були поглядами й оцінками вченого, який підтримував І.Галятовського й поділяв з нім спільне розуміння світу, людини та суті правдивого життя. Тут ми зустрічаємося з певними опосередкованими інтерпретаціями розуміння І.Галятовським правди й правдивого життя. Ми бачимо І.Галятовського у зображенні Л.Барановича не як «релігійного апологета й обскуранта», а як людину, яка уважно ставиться до життя, до процесів, що в ньому відбуваються, як особистість мислителя, який має власне бачення світу та його правди.

Формуючи бачення розуміння «філософії правди» І.Галятовського зустрічаємо у «Літописі» Самійла Величка [7]. Він з теплотою й повагою згадує участь І.Галятовського в диспутах із католицьким духовенством в Білій Церкві, підкреслює гострий розум мислителя й безкомпромісність в обстоюванні інтересів українського народу. Одночасно С.Величко зберіг для нащадків твір І.Галятовського «Бесіда білоцерківська», включивши його, як документ, у свій «Літопис».

Заслуговують на увагу свідчення про творчість І.Галятовського у «Літописі Самовидця»[8]. Автор «Самовидця» підкреслює важливу роль етнографічного дослідження І.Галятовського «Скарбниця потребная». В цьому творі І.Галятовський постає як перший фольклорист, який присвятив велику на той час працю по збиранню місцевих, значною мірою християнських, легенд про перші початки життя, землю-матір, образ якої був в міру поширення християнства пов'язаний з образом Богородиці. Практично після «Літописа Самовидця» до творів І.Галятовського ніхто не звертається аж до 80-90-х рр. XIX ст. В чому ж причини такого «забуття» спадщини видатного українського подвижника?

Ґрунтуючись на тогочасні традиції української культури риторичних уявлень, І.Галятовський виконував церковно-дипломатичні місії в Москві, створював традиційні для того часу промови до царя у типовому для України бароковому стилі [Див. зокрема: 9]. В Москві ж у XVII ст. цей стиль розуміли не як своєрідну культурно-стилістичну мовленнєву норму спілкування, звичну в українському середовищі, а як форму підлещування, хитрувань, яка приховує «задню думку». В цьому вбачається головна причина негативного сприйняття діяльності та творів І.Галятовського в Росії.

Проте, насправді риторичний стиль спілкування в тогочасній Україні і Росії суттєво відрізнявся тим, що вихідне звернення росіянина до царя концентрувалося в слові «холоп», в той час як українці ніколи не називали себе «холопами», а підкреслювали у своїх звертаннях повагу до московського царя, зберігаючи заодно власну гідність навіть тоді, коли йшлося про грошову і матеріальну допомогу українським монастирям [Див докладніше в: 9,с.168,195-198.]. Тому безпідставним бачиться звинувачення І.Галятовського у так би мовити «риторичних гріхах», адже вони були стилістичною нормою барокового спілкування.

Судячи з проведеного аналізу, ставлення до творів І.Галятовського, як і до робіт Л.Барановича в Московському царстві та в Україні суттєво відрізнялося. Церковна ієрархія Москви почала контролювати Київську митрополію й домоглася скасування в 1683 р. ставропігії Чернігівсько-Сіверської архієпіскопії. Проводячи політику «третього Риму», керівництво Московського православ'я проаналізувало зміст творів провідних українських церковних діячів і зробило, як писав у другій половині XIX ст. В.Соловйов, висновок про «порчу» російсько-православного благочестя «латинською єрессю» [10]. Висновки мали й практичну реалізацію: праці П.Могили, Л.Барановича, І.Галятовського, К.Транквіліон-Ставровецького та інших українських авторів XVII ст. були в 1690 р. спалені в Москві на площі як шкідливі для московського народу. З того часу майже до XX ст. вони продовжували вважатися одним із джерел «латинства», яке в Московському царстві переслідувалося церквою й державою.

Праці І.Галятовського в офіційному московському православ'ї відійшли в забуття. Проте в Україні висока думка про твори й діяльність І.Галятовського збереглася й у XVIII ст., про що свідчить вже згаданий «Літопис» Самійла Величка.

Інтерес до провідних українських мислителів XVII ст. відновлюється тільки з другої половини XIX ст. Можливо, що дослідників творчості І.Галятовського XIX ст. підштовхувала до його праць саме анафема, накладена церковним собором Московської патріархії 1690 р. на його твори та роботи інших українських просвітників (Л.Барановича, І.Гізеля, П.Могили тощо). Через певний період, коли «малоруське питання» загострилося в Російській імперії, вчені зацікавилися тим, які ж крамольні ідеї І.Галятовського призвели до спалення його творів.

Першим ґрунтовним істориком літератури, який досліджував твори І.Галятовського як пам'ятки релігійної літератури, став М.Сумцов [Див, зокрема: 11]. У своїй статті «Іоанікій Галятовський» автор слушно зазначає: «В Галятовському південна Росія знайшла талановитого вченого діяча..., умілого й досвідченого бійця за південноруську народність, за православ'я» [12,с.2], але не виходить за рамки панівного в науці того часу критичного сприйняття «схоластичності» українських барокових полемістів: «Галятовський в середині XVII ст. остаточно встановив і скріпив схоластичну проповідь в Малоросії своїм «Ключем розуміння»«[13,с.185]. Стаття М.Сумцова важлива тим, що вона зробила крок до повернення імені І.Галятовського на терени історико-філософського мислення, але вона в цілому має скоріше історико-літературний характер; питання людини й умов правдивості її життя в творах І.Галятовського він не розглядає.

В цілому, судження науковців-дослідників, які в XIX ст. представляли історико-літературний напрям аналізу творів мислителя «Ключ розуміння» та «Ісус Xристос - месія правдивий», виглядають досить полярними. Так, М.Сумцов, П.Попов, В.Перетц, П.Строєв давали високу оцінку цим та іншим творам І.Галятовського в царині історико-літературного життя та правдивого відображення суспільних процесів і негараздів українського державотворення в другій половині XVII ст.

Не всі дослідники ставилися однозначно до праць І.Галятовського, Зокрема, М.Костомаров і М.Возняк скептично ставилися до праць І.Галятовського та його колег. Інші дослідники, наприклад І.Франко, загалом заперечували творчу вагомість та літературно-філософську цінність праць професорів Києво-Могилянської академії. Після статті М.Сумцова тривалий час знову ніхто з українських чи російських наукових дослідників про І.Галятовського не згадує.

Сформовані критичні сентенції щодо творів «Ключ розуміння» та «Ісус Xристос - Месія правдивий» І.Галятовського висвітлюють однобічність розуміння праць авторів періоду українського бароко, яке в Україні виступило у формі своєрідного синтезу західноєвропейських та східнослов'янських культурних традицій. Саме цей фактор не враховувався дослідниками-скептиками, які розглядали творчість І.Галятовського переважно з прагматично-практичного кута зору. Досить цікаве зауваження з цього приводу зробила Б.Криса: «Намагання провести межу між тим, що є, і тим, що повинно бути, зумовило ряд невисоких загальних оцінок творів XVII-XVIn ст., до яких нерідко схилялися дослідники XІX - початку XX ст., тобто того періоду, коли почалося справжнє велике дослідження цієї проблеми. Щоправда, критичний момент співіснує тут, на диво, з неослабленим науковим інтересом, особливо послідовним у М.Возняка, за чим криється не лише розуміння спадкоємності літературних і духовних проблем, а можливо, й передчуття нових підходів» (14,с.49-50.].

Дослідники радянської доби, які обстоювали матеріалістично-атеїстичний погляд на дійсність, схилялися до заперечення історико-філософської та наукової цінності робіт І.Галятовського. Справжнє вивчення творів І.Галятовського з філософських позицій розпочинається лише в 60-ті роки XX століття. Тоді творчий колектив Інституту філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди започаткував низку досліджень з філософії Києво-Могилянської академії. Саме в той час колектив науковців почав пласт за пластом піднімати із забуття філософські твори професорів Києво-Могилянської академії та інших навчальних закладів, досліджуючи класичний період української філософії. Науково-філософські дослідження творчості І.Галятовського не проводилися аж до 1989 р., тобто до виходу в світ першого тому «Історії філософії України» підготовленого науковцями Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України.

Творчий доробок І.Галятовського набагато більше цікавив істориків української літератури. Показово, що в 1985 р., коли компартія нарощувала антирелігійну пропаганду, вчені Інституту історії української літератури АН УРСР домоглися друку збірника творів І.Галятовського під загальною назвою «Ключ розуміння». До цього збірника увійшли всі україномовні твори мислителя. Крім цього, в ньому є ґрунтовна вступна стаття, де порушується комплекс суто філософських питань. Це питання тлумачення світу І.Галятовським, форм алегорично-метафоричного пізнання дійсності, зображенням людини художньо-образними засобами.

Самобутня спадщина І.Галятовського постає в наш час об'єктом вивчення для вітчизняних філософів, істориків, релігієзнавців, літературознавців, культурологів тощо. Фахівці кожної з зазначених галузей вітчизняної гуманітаристики аналізують окремі аспекти доробку І.Галятовського. Своєрідну систематизацію імен вчених, які зробили істотний внесок в українську філософську думку, провели І.Огородник і В.Огородник [15], В. Нічик [16] вперше зуміла побачити в І.Галятовському видатного філософа, організатора науки й просвітництва.

Наукові студії вітчизняних релігієзнавців дозволяють розглядати творчу спадщину І.Галятовського на тлі етно-релігійних процесів епохи, в контексті розвитку українського православ'я, між церковних та міжконфесійних суперечностей часу. Саме релігієзнавчий підхід дає змогу осягнення поняття правди І.Галятовського на тлі християнської антропології та православної богословської антропологічної традиції, до якої він належав. Проповідницької діяльності І.Галятовського безпосередньо торкалися вітчизняні релігієзнавці І.Богачевська [17], А.Жаловага.

Окремо можна виділити відомі монографії А.Макарова [18] та В.Шевчука [19]. Найбільш багатогранним на сьогодні дослідженням, що проливає світло на великий спектр філософських ідей І.Галятовського, є робота В.І.Шевченка «Нариси філософської думки Чернігово-Сіверщини (XI - початку XVII ст.)»[20].

У Чернігові в середині 90-х років XX ст. сформувалася група дослідників історії філософської думки Лівобережної України, яка значну увагу приділила дослідженню Чернігівського літературно-філософського кола Л.Барановича, одним із представників якого був І.Галятовський. У статтях М.Кравченка, С.Мащенка, В.Шевченка, Л.Чорної, О.Чорного висвітлені особливості філософської антропології, специфіка тлумачення суспільства держави, пізнання світу, тощо представниками вченого кола Л.Барановича. Цілеспрямоване, більш-менш систематичне дослідження філософії вченого кола Л.Барановича згаданою вище групою чернігівських науковців дає можливість глибше зрозуміти особливості історико-філософського процесу в Україні XVII-XVIII ст., ґрунтовніше з'ясувати специфіку світогляду тієї групи українських мислителів, котра була достатньо близькою до козацького уряду Гетьманщини, ініціювала поширення на її території науки й освіти.

На моє глибоке переконання, сучасні дослідження спадщини І.Галятовського, як випливає із наведеного аналізу вивчення його творчості, слід будувати, виходячи з концепції двох узагальнюючих форм філософського дослідження - всесвітньо-історичної, вивчаючої процес філософського розвитку людства в плані відтворення кумулятивного характеру філософського пізнання й поступального проникнення людства в предметну область філософії, та конкретно-історичної (національної), що вивчає конкретно-історичне буття філософського знання в рамках історії окремого народу.

Синтез предметної детермінації (аналіз антропологічних уявлень, поняття правди та концепції правдивого життя людини в творчості І.Галятовського), соціально-історичної детермінації (аналіз чернігівського кола як соціально-культурного явища в Україні доби козацького бароко) й детермінації за традицією (визначення специфічних ідейно-тематичних рис українського барокового філософствування в працях І.Галятовського та інших представників чернігівського кола мислителів) дозволить повною мірою осягнути велич доробку видатного сина Чернігівщини.

Список використаних джерел

1. Митрополит Антоний (Вадковский). Гомилетика Иоанникия Галятовского, в связи с характеристикою южнорусской схоластической проповеди. // Митрополит Антоний (Вадковский). Из истории христианской проповеди. Очерки и исследования. - СПб.,1892. - С.413-439.; История гомилетики, или науки о пастырском проповедании Слова Божия. - Варшава: Синодальная Типография, 1927. - 202 с.

2. Огиєнко И.И. Проповедям Иоаникия Галятовского // Сборник Харьковского Историко-Филологического Общества. - TXIX. Памяти проф. Е.К.Редина. - Xарьков, 1913. - С.401-428.

3. Флоровский Г.В. Пути русского богословия / Г.В.Флоровский. - Вильнюс: Вильчис, 1991. - 599 с.

4. Архієпископ Ігор (Ісіченко). Шкільна риторика й барокове проповідництво. Доповідь на ювілейній науковій конференції, присвяченої 390-літтю створення Києво-Могилянської академії (12-14 жовтня 2005р.) // http:/uaoc.jrg.ua/innews / Rhetorics.htm.

5. Біда К. Іоаникій Галятовський і його «Ключ розумєнія». - Рим, 1975. - 527 с.

6. Вибрані листи Лазаря Барановича // Чернігівські Афіни / Передм., упоряд. текст матеріалу, комент. до нього А.Макарова. - К.: Мистецтво, 2002. - 288 с.

7. Вибрані листи Лазаря Барановича // Чернігівські Афіни / Передм., упоряд. текст матеріалу, комент. до нього А.Макарова. - К.: Мистецтво, 2002. - 288 с.

8. Літопис Самовидця / видання підготував Я. І. Дзира. - К.: «Наукова думка», 1971. - 208 с.

9. Эйнгорн В. Речи, произнесенные Иоаникием Галятовским в Москве в 1670г. - М., 1895.

10. Соловьёв С.М. Лазарь Баранович // Православное обозрение - 1862, Т. №2. - С.171-181.

11. Сумцов Н.Ф. Иоаникий Галятовский: (К истории южнорусской литературы XVII в.). - К.,1884. - 85с.

12. Сумцов Н.Ф. Иоанникий Галятовский//Киевская старина, 1884 г., №1. - С.1-20.

13. Сумцов Н.Ф. Иоанникий Галятовский// Киевская старина, 1884, №2. - С.183-204.

14. Криса Б. Українська поезія XVII-XVIII ст. в дослідженнях М. Возняка // Наукові читання. 20 березня1990.

15. Огородник І.В., Огородник В.В. Українська філософія в іменах: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1997. - 320 с.; Огородник I., Огородник В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій. - К.: Вища школа, 1999. - 543 с.

16. Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца первой половины XVI - начала XVIII в. - К.: Наукова думка, 1966.

17. Проповідницької діяльності І.Галятовського безпосередньо торкалися / І.Богачевська (Богачевская И.В. Язык религии в контексте национального самосознания). - К.,1999. - 180 с.

18. Макаров А. Світло українського бароко. - К., 1994.

19. Шевчук В. Козацька держава. - К.: Абрис, 1995. - 392 с.

20. Шевченко В.І. Нариси філософської думки Чернігово-Сіверщини (XI - початку XVII ст.) - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru