Філософсько-освітній вимір мовної картини світу

Ашиток Н.І.

Трансформація економічних і суспільних процесів в Україні відбувається на фоні поглиблення глобальних кризових змін, до яких призвів «катастрофічний і трагічний» досвід епохи постмодерну. На думку філософів, така ситуація може призвести до загибелі всього людства і всієї природи Землі[27,с.4]. Причини глобальних проблем науковці вбачають в самій людині, а не поза нею, а тому й припускають подолання цивілізаційної кризи шляхом сутнісної зміни самої людини[20]. Фрагментарність пізнання пересічної людини, відсутність цілісного сприйняття нею світу, егоїстичні деформації в усвідомленні себе, сенсу свого життя, наслідків впливу утилітарної діяльності людини на навколишнє середовище набувають особливого значення у світлі нових реалій, за яких людство, утворюючи нерозривний зв'язок як «жива речовина» з матеріальноенергетичними силами біосфери землі завдяки науці та її використанню в інтересах суспільства, як це відзначав В.Вернадський, стає «могутньою геологічною силою», спрямованою на перебудову біосфери у власних інтересах як єдиного цілого[12,с.69]. Такий варіант розвитку цивілізації та її взаємин зі світом вимагає продуманості і обережності, що спонукає людство до пошуку нових шляхів взаємодії людини зі світом, природним і соціальним, підготовку до якої покликана здійснювати система освіти, а тому, на думку В.Скотного, «у множині складностей сучасного світу, актуалізується проблема освіти найбільш перевіреного історичним досвідом культури духовної сили, котра зберігає та консолідує творчі можливості людини і людства <...> Спостерігаючи й осмислюючи результати і наслідки своєї діяльності, як раціональної, так й ірраціональної, людина опинилася в ситуації, неадекватній її очікуванням, яку вона не може подолати, спираючись на одержаний у наявній системі освіти й культури багаж знань і навичок»[21,с.465-466].

В умовах подолання неадекватності освітньої підготовки молодого покоління вимогам сьогодення, актуалізується філософська рефлексія щодо освітянської діяльності, спрямованої на формування цілісної картини світу та її адекватній репрезентації мовними засобами. Сучасні школи покликані сприяти формуванню цілісної, гуманістично орієнтованої картини світу у свідомості молодого покоління і не нагадувати колишнігалицькі школи, які, за висловом І.Франка, давали «не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки» знань, а іноді й зовсім одне «лушпиння», перетворюючи учня в машину, яка «бубнить регулярно задані уроки», тоді як насправді школи повинні давати учням широке коло знань про навколишній світ, природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, навчати дітей мислити, прищеплювати їм високі моральні, естетичні і трудові якості[9,с.188]. Про необхідність цілісного розуміння світу останнім часом говорять не лише філософи, а й психологи та педагоги, які вважають, що уже в дошкільному віці у дитини є потреба в пізнанні світу й побудови власної картини світу, вдосконаленні себе, пошуку свого місця у складному й суперечливому світі[6,с.8]. Більше того, в основу Базової програми розвитку дошкільника «Я у світі» покладено ідею формування в дошкільному дитинстві наукової картини світу образу природного, предметного, соціального довкілля та внутрішнього життя людини[6,с.7]. Необхідність дослідження картини світу, зазначає Л.Шелестова, є нагальною потребою сьогодення, позаяк формування цілісної картини світу, яка б відповідала сучасному етапу розвитку цивілізації, має важливе значення як для особистості, так і для суспільства (й цивілізації) загалом. Знання про світобудову, сформована картина світу невід'ємні складові духовного життя особистості, які допомагають орієнтуватися їй у світі речей, ідей, цінностей. Саме цілісне бачення світу, на думку багатьох дослідників, дасть змогу розв'язати проблеми різного характеру[30,с.16-17].

Мета статті розглянути дослідження з питань формування картини світу та зіставити мовну та концептуальну картини світу.

Пропонуємо короткий огляд основних поглядів на когнітивну і мовну картини світу, перш ніж перейти до їх зіставного аналізу. Передусім доцільно розмежувати поняття «картина світу» та її різновиді «наукова», «мовна», «художня» та інші її різновиди. Термін «картина світу» упроваджений в науковий обіг у фізиці в кінці XlX на початку XX століття. «Фізична картина світу» розглядається як «сукупність внутрішніх образів зовнішніх предметів, з яких логічним шляхом можна отримати знання про властивості та поведінку предметів» або «образ довкілля, що формується фізичною наукою та відбиває реальні закономірності природи»[33,с.156]. З часом поняття «картина світу» в природничих науках почало означати специфічну концептуальну структуру, що формується за допомогою наукових методів і понять. Картина світу це сума загальнопоширених знань та уявлень народу загалом, нагромаджених протягом багатьох віків, що поєднують загальнолюдські та національно-специфічні елементи. До неї належать також і загальновідомі «наївні» знання: фізичні, біологічні, географічні тощо. Картина світу традиційно розглядається у площині сприйняття світу, для якого властива складність побудови системних та об'єктивованих уявлень репрезентантів різних сторін буття. Між тим, за даними психологічної науки, людина здатна сприймати світ цілісно, незалежно від віку, рівня освіти тощо. На думку М.Лосського, з самого початку існує ціле, і елементи здатні існувати й виникати лише в системі цілого[11,с.340-341]. Прийняття ідеї цілого є умовою пізнання світу. Невизнання цієї можливості означає непізнання світу. Звичайно, слід усвідомлювати, що цілісність світу поняття відносне, оскільки абсолютна цілісність є абстрактною категорією і не може існувати[16]. Паралельно з поняттям «картина світу» використовуються інші: «образ світу», «когнітивна карта», «модель універсуму», «модель світу», «схема світобудови», «уявлення про себе й про світ». Частина дослідників вважає їх майже синонімічними (С.Смирнов). Інша частина вбачає в сутності цих понять суттєві відмінності, і, на їхню думку, ці поняття повинні використовуватися як взаємодоповнюючі, але не дублетні (Г.Малюченко, В.Смирнов). Наприклад, поняття «образ світу» і «модель світу» можуть розкривати два різних змістовно-смислових аспекти в системі цілісних уявлень про об'єктивну дійсність[14]. Картина світу, за переконанням російського психолога Ю.Аксьонової, є змістовним аспектом образу світу, сукупністю його складових окремих образів, уявлень, значень. Образ світу розглядається як цілісна багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людей, себе і власну діяльність, система, яка відбиває через себе будь-який зовнішній вплив. Картина містить динаміку як потенційну можливість, що міститься в композиції, тобто у внутрішній структурі. Поняття «картина», з одного боку, свідчить про насиченість великою кількістю відособлених від інших компонентів і статичність; з другого воно вказує на загальну структурну цілісність[1].

Поняття «картина світу», безперечно, міждисциплінарне, воно є предметом дослідження різних наук: філософії, психології, педагогіки, культурології. Існують різні підходи до класифікації картин світу. В теорії пізнання виділяють шість домінуючих картин світу: міфологічну, схоластичну, механістичну, статистичну, системну, поліцентричну (Т.Степанова,

С.Григор'єв). Згідно із функціональною класифікацією А.Суворової виділяються вітальна (уявлення про впорядкованість світу); аксіологічна, гносеологічна, соціальна, герменевтична, прогностична, нормативна, прагматична, світоглядна (основа життєдіяльності) картини світу[24]. Базуючись на способах відображення світу суб'єктом, філософи розрізняють буденну, міфологічну, релігійну, художню, наукову, філософську та морально-етичну картини світу[8]. [Докладно класифікації розглянуті у праці: 30,с.16-19].

Незаперечним є факт розрізнення картин світу лише у працях дослідників, оскільки реально ці картини є певною цілісністю у свідомості людини. Одержані знання синтезуються, об'єктивуються, зіставляються, стають цілісним, логічно несуперечливим утворенням, органічною системою, яка, проте, надзвичайно динамічна. У буденному розумінні ці знання у поєднанні з ціннісно-нормативними, соціально-політичними, релігійними, етичними, естетичними, емоційними настановами людини, її неповторними переживаннями, аксіологічністю позицій до буття та знань про нього називають світоглядом. Слід протиставляти наукову картину світу і світогляд. На відміну від світогляду загалом, слушно зауважує І.Григорків, наукова картина світу неупереджене, незацікавлене, максимально об'єктивне знання сфери сутнього, сфери існуючих фактів. Будучи зорієнтованим передовсім на людину, світоглядне знання завжди ціннісно забарвлене, сповнене суб'єктивного змісту й значення. Світогляд дає уявлення про те, яким світ може чи має бути, якщо в ньому існує людина[5,с.6-7].

Саме формування світогляду («сучасного», «демократичного»), багато разів позначеного, але не розкритого в Національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст., має перебувати на порядку денному перед педагогічною наукою[25,с.14]. Основу цього світогляду повинні становити знання, що сприяють піднесенню душі і «навчають жити в умовах присутності зла, залишаючись людиною. А шлях до таких знань невпинне підвищення моральності, зростання людської освіченості, а отже, удосконалення педагогічного забезпечення розвитку в людини сутнісних її сил: проникливості, розсудливості, вдумливості, творчої фантазії, логічного мислення, здатності до аргументованого відстоювання власних суджень. Словом, головне тут це розвиток світоглядної визначеності людини, стійкість її переконань, життєва позиція, налаштованість на саморозвиток та самореалізацію»[25,с.15].

Особливий акцент в освітній діяльності робиться на формуванні наукової картини світу в аксіологічному вимірі. Сучасна наукова картина світу як універсальний образ дійсності в останні роки досліджується досить інтенсивно. Загальнонаукові і та методологічні аспекти проблеми висвітлювали Є.Бляхер, П.Дишлевий, Л.Косарева, С.Кримський, Л.Кузнецова, І.Цехмістро, В.Черноволенко, Л.Яценко та інші. Ціннісне навантаження власне наукового знання та наукової картини світу було предметом аналізу В.Бєлова, В.Визгіна, О.Гасяка, О.Івіна, О.Мамчур, М.Марчука, Р.Мертона, Р.Нагаєва, В.Стьопіна. Початок відкритої аксіологізації науки був закладений у працях О.Дробницького, А.Здравомислова,

В.Ольшанського та інших. Усебічно й ґрунтовно гуманістично-ціннісні, соціокультурні, мовні виміри новітньої наукової картини світу осмислювали В.Башкатов, Т.Біленко, І.Григорків, А.Опанасюк, В.Цикін та ін. Незважаючи на всезростаючий обсяг спеціальної літератури з проблеми, ціннісний потенціал та антрометрічні характеристики сучасної наукової картини світу, особливо щодо їх освітнього виміру, ще й досі залишаються не повною мірою дослідженими.

У питаннях формування наукової картини світу набуває актуальності мова, що являє собою певну систему, цілісність, здатну репрезентувати цю картину. У свою чергу мова є особливого роду картиною світу, яка відрізняється від інших картин не лише соціально-психологічною онтологією, а й змістом і характером пізнання, вона є тим «третім», що стоїть між світом і людиною, між мисленням та мовою і визначається певним типом мислення та обслуговуваним цим типом мислення етапом пізнання[31,с.37].

На відміну від картини світу у цілісному багаторівневому розумінні мовна картина світу включає у себе тільки те, що закріплене у семантиці та внутрішній формі загальнонародної мови. Картина світу і мовна картина світу взаємопов'язані, але друга бідніша і побудована за своїми особливими законами[26,с.10]. Мовна картина світу це спосіб відображення реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певній мовній спільноті, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами[10,с.51].

Мовна картина світу, як і наукова, є предметом дослідження багатьох наук лінгвістики, психології, нейролінгвістики, психолінгвістики, риторики, теорії стилів. Окремі аспекти зв'язків соціального пізнання і соціальної поведінки людини з мовною картиною світу розглядали видатні філософи сучасності Л.Вайсгербер, Е.Ільєнков, Е.Кассірер, П.Копнін, Х.Ортега-і-Гассет, К.Поппер, П.Рікер, Е.Фромм, М.Гайдеггер. В останні десятиліття в Україні цієї проблеми торкались філософи І.Бичко, Г.Заїченко, М.Попович, Е.Семенюк, М.Шигарєва, лінгвісти Г.Почепцов, М.Феллер та інші дослідники. Проблеми зв'язку слова та ідеї, різноманітність мовних засобів вираження у різні часи досліджували видатні філософи минулого (Аристотель, Платон. Ф.Бекон, Г.Лейбніц, Г.Сковорода,

І.Кант. В.Гумбольдт, Г.Гегель, К.Маркс. Г.Фреге, Л.Вітгенштейн), автори лінгво-філософських досліджень із семантики і стилістики (О.Потебня, Е.Сепір, Б.Уорф, М.Марр, І.Огієнко, О.Селіщев, О.Леонтьєв, Л.Сахарний, Ю.Караулов, Г.Богін та ін.).

Відзначимо спільність і відмінність між поняттями «мовна» і «наукова» картини світу.

1) Ці різновиди картин взаємопов'язані. З позицій синергетичного підходу ці картини являють собою відкриті, залежні між собою системи. Поглиблення наукових знань зумовлює збагачення мовної картини. Відсутність мовних засобів відображення, як правило, є основою для інтенсивних запозичень з мов, у яких ці засоби вже існують. Хоча мовна картина не орієнтована на закріплення у її складових нових знань, її одиниці виконують роль інструментарію у процесі відображення дійсності («дзеркало» не повинно відображати себе), проте мовні одиниці не є суто «технічними» засобами, вони містять певний зміст і є результатами соціального досвіду. Історія виникнення, становлення, функціонування кожного мовного знака не менш важлива і значима для людей, ніж досягнення науки. Уявімо, що мовні засоби перестали би містити у своїх категоріях концентрований мовний досвід, наприклад, мовці перестали б користуватися закріпленими у мові лексико-семантичними моделями перенесеннями назв з однією реалії на іншу. І виявиться, що найпростіші фрази стають незрозумілими. Наприклад, сучасна школа вимагає змін (Що таке школа? Це будівля, у якій займаються діти? Що означає вимагає? Будівля жива?). Саме тому, що картини світу (мовна і наукова) за етіологією однорідні (є соціально закріпленим досвідом), видається можливим використання першої для репрезентації другої. У плані викладеного зрозуміло, що завдання вчителя не тільки допомогти засвоїти учням досвід людства (для цього достатньо б було, звичайне ретрансляційне навчання), а й допомогти молодому поколінню набути вміння використовувати цей досвід у завжди неповторних ситуаціях, активізувати мислення, спрямоване на формування уявлення про набуте як основу для нових звершень, сприяти формуванню багатої уяви, оскільки, як відзначав А.Ейнштейн: «Уява важливіша за науку, позаяк знання обмежене, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес»[Цит. за: 4,с.151]. Навчально-виховний процес не тільки не можливий без розвинутого мовлення педагога, він втрачає свій сенс, якщо не спрямований на розвиток мовлення у дітей, адже саме їм слід опанувати наукову картину світу, викладену у мовній символіці, їм у майбутньому удосконалювати цю картину і репрезентувати у мовних знаках, а отже удосконалювати і мову.

2) Відношення до істини у наукової і мовної картин світу різні. Наукова картина світу ґрунтується на об'єктивних достовірних знаннях. Прагнення до достовірного знання це не просто одержання інформації і повідомлення, а бажання досягти пізнавального результату, перевіреного на істинність. Ці знання є результатом роботи розуму, наповненого мудрістю життєвого досвіду. Ось чому розумна людина знаходить вихід із важкого становища, а мудра у таке становище не потрапить. Іншими словами цю думку О.Бісмарк висловив так: «Я прагну вчитися на помилках інших, ніж власних»[Цит. за: 21,с.475].

До мовних одиниць виявляються непридатними у звичному розумінні поняття істинності і неістинності. Щодо слів, речень і текстів істинність і неістинність не визначається їх безпосередньою співвіднесеністю з позамовними об'єктами, а ґрунтується на оцінці і (або) порівнянні їх актуальних та інактуальних (пресуппозитивних) змістів. Слово, що використовується для позначення нової реалії, вжите правомірно, якщо у колишньої і нової реалії є спільні ознаки (функції); придумане ad hoc речення не помилкове, якщо репрезентований ним зміст порівняно з минулим або майбутнім є віддзеркаленням дійсності свідомістю; художній твір, що розповідає про вигаданих героїв і події (вимисел, звісно, є невід'ємною частиною художньої словесної творчості), не помилковий, якщо його зміст може нагадувати дійсність[13,с.109]. До сфери мовленнєвих змістів належать і так звані переносні, або метафоричні значення слів. Позначення однієї реалії назвою іншої не помилкове, якщо відбувається у межах існуючих семантичних перенесень.

3) Кардинально відмінною є комунікативна поведінка суб'єкта творця цих картин. Мета наукового пізнання у розчленуванні світу. Наукова картина світу формується на основі пізнання окремих розчленованих компонентів буття. «Поняття науки, відзначав Н.Спасенко, не відображують дійсність, вони розчленовують дійсність у пізнавальній перспективі, фундаментом якої є донаукова, життєсвітна практика розрізнення та орієнтації»[22,с.200]. Як мовець, суб'єкт не прагне розчленувати світ, навпаки повсякчас прагне поєднати відомі і нові знання шляхом позначення їх одним набором слів. У цілому мовна картина світу сприймається як конструкт, орієнтований на цілісне сприйняття розчленованої у процесі об'єктивованого пізнання дійсності постфактум.

4) Наукова картина світу містить об'єктивні знання, нівелюючи, наскільки це можливо, суб'єктивізм людини, у мові ж містяться знання не обов'язково об'єктивні (наприклад, категорія живого властива для назв ляльок, шахових фігур, карт, планет, зірок). На відміну від наукової картини світу мовній часто властивий аксіологічний вимір (зверніть увагу, наприклад, на аксіологічність внутрішніх форм слів марнославство, заздрість; останнє однокореневе зі словом здирати). Цінність мови для людини надзвичайна. Наукою можна не займатися, а от не спілкуватися, не мати елементарної мовної картини світу не можливо. Розвинута мова не тільки запорука успішності у професійному становленні, це один з важливих проявів життя людини. Про це свідчать матеріали опитувань сучасних студентів, проведених Л.Кривегою з метою з'ясування підтримки ними цінностей: на першому місці власне «Я», на другому сім'я, батьки, на третьому робота; головна цінність людське життя; людина, а у ній чесність і шляхетність; любов, довіра, розуміння; дружба; здоров'я, сімейна злагода, спілкування з цікавими людьми, наявність людини, яка тебе любить і завжди зрозуміє й допоможе; краса, яка врятує світ; освіта; гроші[7,с.33-34].

У контексті завдань, що потребують негайного розв'язання, саме перед освітянами постає завдання у межах сучасного кризового суспільства, використовуючи виховні можливості освітніх систем та удосконалюючи їх, сприяти становленню світогляду тих, хто навчається; розкриваючи перед ними цілісну картину навколишнього світу (не тільки наукову і мовну, а й картини всіх проявів буття), допомогти їм, посередництвом власного досвіду, виробити позитивне ставлення до загальнолюдських цінностей та активну потребу в їх пропагуванні й збереженні; сприяти формуванню вмінь успішної комунікації, позаяк лише у спілкування людина здатна бути не лише «в собі», а й «для себе». Продуктивність освітньої діяльності можлива при наявності відповідного світогляду у освітян, які, нарівні з іншими значимими для дитини дорослими, виконують функцію «матриці» для її формування [Порів. за: 3,с.35].

науковий мовний картина світ

Список використаних джерел