Фрейм, кліп, бріколаж як способи світосприйняття homo virtualis

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фрейм, кліп, бріколаж як способи світосприйняття homo virtualis

Марійко С.В.

Результатом розвитку інформаційного сектору (інфосфери за Е. Тоффлером [1]) є зміни в соціальній структурі суспільства, перехід до інформаційного суспільства та поява людини нового типу - homo virtualis (людини віртуальної). Очевидно, що на сьогодні маємо дефіцит у осмисленні і вивченні людської природи за умов трансформації техно- та інфосфер сучасного суспільства. Людина віртуальна, яка є творцем множини потенційних, ймовірнісних реальностей є феноменом інформаційного суспільства, цифрової культури, яким присвячена велика кількість наукових досліджень, однак питання значення і суті людини віртуальної залишається малодослідженим.

У сучасній філософській літературі феномену віртуальності приділено багато уваги. Поняття віртуальність є центральним у теоретичних дослідженнях, статтях Дж. Ланьє [2], А. Крокера, М. Вейстейна [3], К. Хейлз [4]. Тлумаченню особливостей людини віртуальної та віртуалізації суспільства присвячені роботи С. Хоружого [5], В. Розіна [6], М. Носова [7], Д. Іванова [8], В.Калмикова [9]. Даній проблематиці присвячені дисертаційні дослідження О.Сотникової [10], І. Карпенко [11], Т.Воропай [12].

Питання світосприйняття, зміни у сфері комунікацій і передачі інформації є центральними для Ж. Бодрійяра [13], Ж-Ф. Ліотара [14], П. Вірільйо [15]. Проблемами самоідентифікації особистості в умовах трансформації суспільства займаються В. Лях [16], С. Куцепал [17], М. Зубрицька [18].

У сучасній філософії феномен віртуальної реальності розглядається широкоаспектно, однак більшість концепцій стосується оцінки впливу віртуальної реальності на природу людини. Відтак питання світосприйняття людини віртуальної розглядається у даних дослідженнях фрагментарно.

Саме тому у межах даної статті необхідно вирішити такі завдання:

1. Проаналізувати кліпову свідомість сучасної людини.

2. Охарактеризувати фреймову модель світосприйняття homo virtualis.

3. Дослідити бріколаж як спосіб трансформації реальності людини віртуальної.

У сучасному суспільстві вже не маси людей отримують одну і ту ж інформацію, а невеликі групи населення обмінюються створеними ними ж образами. По суті виникає «кліп-культура», де люди комфортно відчувають себе у системі кліпів, бліців - півторахвилинного кліпу новин, колажів, комп'ютерної графіки, що дає змогу отримати величезну кількість інформації, та організувати в певне ціле кліпи, шматочки інформації. Кліпова свідомість стає умонастроєм епохи, коли людина не має часу читати тексти, бо її час заповнений фрагментами новоутворених культурних феноменів. У добу Другої Хвилі (за Е. Тоффлером [1]) безперервне нагнітання засобами масової комунікації стандартизованої образності створило те, що критики називають «загальною думкою». Сьогодні погляди на все - від поп-музики до політики - стають менш загальними, а узгодженість та консенсус не є характерними. На особистому рівні людина повністю оточена фрагментами образів, сумісними або не взаємопов'язаними. Замість довгої, зв'язної «низки» ідей, синтезованої для людини, їй все частіше пропонують короткі, модульні образи інформації - реклами, команди, теорії, уривки новин. Отже, Третя Хвиля, яка трансформує індустріальне суспільство у інформаційне, змушує кожного формувати свої власні «ланцюги» із матеріалу, яким сприяють нові засоби комунікації: замість того, щоб отримувати вже сформовану ментальну модель реальності, слід перевинаходити її заново. І хоча це вимагає постійного самовдосконалення, але й веде у напрямку до більшої індивідуальності.

Сьогодні вся побутова, соціальна, історична реальність включає в себе симулятивний аспект гіперреальності, людина живе в естетичній галюцинації реальності. «Над всем витает тень какой-то непреднамеренной пародии, тактической симуляции, неразрешимой игры. Тревелинг знаков, масс-медиа, моды и моделей, беспроглядно-блестящей атмосферы симулякров» [13,153]. У соціокомунікативному просторі сучасності на індивідуальну свідомість тисне інформаційна лавина, потоки інформації високої інтенсивності. Кількість каналів інформації стрімко зростає, а Інтернет, електронне спілкування, віртуалізація реальності підсилюють можливість підміни реального світу на його інформаційного двійника (феномен симулякрів, віртуалізація соціокультурного простору в цілому).

Сучасну людину науковці означають як homo faber, homo informaticus, чи homo virtualis. Однак, не дивлячись на поліваріантність означень, слід пристати до тієї точки зору, згідно з якою в умовах інформатизації, медіатизації та віртуалізації суспільного простору, сучасна людина є людиною віртуальною, що має специфічне світосприйняття та життєві принципи. фрейм кліп бріколаж віртуальний

Сучасна людина, яка має змогу будь-якої миті поринути у віртуальну реальність (потенційну, ймовірнісну) чи стати її творцем відповідним чином починає ставитись і до оточуючого світу. Оскільки вона живе у царині симулякрів, пустих значень, підмін справжнього, то симулятивною для неї стає і об'єктивна реальність.

Homo VWtualis характеризується наявністю кліпового мислення. Картина світу сучасної людини складається з мінливих кадрів телебачення, брендових просторів міста, картинок кліпів, програм та операційних систем. «Эпистема обыденности сегодня - набор несвязанных друг с другом знаниевых фреймов-клипов» [9,78]. Саме такі фрейми-кліпи

Ж. Бодрійяр вважав симулякрами - знаками без значень. Оскільки реальність для людини віртуальної є кліповою, то і мислення стає кліповим, бліцовим. Людина починає мислити яскравими образами, брендами, слоганами, рекламними текстами.

Кліпове мислення повсякденності, яке здається поєднанням симуля- крів, за детального вивчення, перетворюється на інтерактивну системну цілісність. Пустий знак - симулякр може сприяти прирощенню віртуальної тілесності суб'єкта. Здійснюючи акт комунікації з яким-небудь брендом, суб'єкт присвоює собі якісь його якості і відтворює атрибути тілесності, котрими сам по собі бренд не володіє (таким чином, він стає людиною, яка носить Prado або людиною-власником Aston Martin). Така інтеракція впливає і на сам симулякр (наповнює його змістом). Таким чином, людина складає мозаїку значень фраз і логотипів, упізнаваних марок, спирається на них, надаючи їм атрибутів тілесного.

Людське сприйняття віртуальності відбувається також у фреймовому режимі. Автор фреймової моделі сприйняття явищ і предметів М. Мінський (Мінські) вважає, що людина, яка хоче пізнати нову ситуацію чи переглянути свої позиції стосовно звичного, обирає з пам'яті певну структуру (образ) - фрейм для того, щоб шляхом зміни в ній окремих деталей утворити структуру для розуміння ширшого класу процесів чи явищ. Тобто для впізнавання чи реакції на певні явища чи дії необхідне сприйняття у фреймовому режимі, однак не є необхідним, щоб структура певного предмета поставала у вигляді набору елементів, які утворюють структуру об'єкта. Вона може бути іншою, однак зрозуміло структурованою. Таким чином, для впізнавання явища чи предмету знання досконально його структури не є обов'язковим - необхідний лише певний набір характеристик, основа. Тобто особливості сприйняття віртуальної реальності передбачають активну позицію людини віртуальної.

За визначенням М. Мінського, «фрейм представляется структурой данных для представления стереотипных ситуаций» [19,72]. Графічно фрейм може бути представлений у вигляді схеми, верхні рівні якої заповнені інформацією, інваріантної стосовно кола об'єктів, що визначаються даним фреймом. Нижні вузли фрейму (термінали) заповнюються змінними даними, що характеризують особливості окремих об'єктів, які відносяться до даного класу.

Тобто верхні рівні фрейму фіксовані і відповідають речам, що завжди справедливі стосовно певної ситуації. А нижчі рівні містять термінальні вузли - слоти, які являють собою конкретні випадки, приклади, деталі (що потребують заповнення). Власне людина віртуальна і мислить фреймами - певними структурованими поняттями, які відповідно до ситуації доповнює деталями.

Проблемою фреймів займались М.Мінський [19], О. Герд [20],

О. Кубрякова [21], які досліджували фрейми на рівні слова, тексту чи ситуації. М. Мінський, розглядаючи фрейм у когнітивному аспекті, вважав, що фрейм може надати різнопланову інформацію, за допомогою якої можна спрогнозувати подальший хід подій. З. Харитончик [22],

О. Кубрякова, О. Баранов [23] надають фрейму функцію організації досвіду, вважаючи, що він є інструментом пізнання, певною внутрішньою когнітивною інформацією, що виникає як вроджена структура, або шляхом її засвоєння з досвіду. Тобто людина за допомогою зміни окремих деталей фрейму може зробити когнітивну структуру даних більш корисною для розуміння ширшого класу предметів і явищ.

Таким чином, homo virtualis, змінюючи лише окремі аспекти варіативної частини фрейму, здатна адекватно реагувати на невідомі їй раніше ситуації, пізнавати нові моделі і алгоритми поведінки.

Фрейм (у перекладі з англійської - основа,каркас, структура, рамка) можна розуміти як певну організацію уявлень і структуру знань, що являє собою певні «пакети інформації», які зберігаються у пам'яті чи створюються в ній. У процесі їх формування беруть участь компоненти, які містяться в пам'яті і забезпечують адекватну когнітивну обробку стандартних ситуацій. М. Мінський тлумачив фрейм як об'єднання концептів, одиниць інформації, що лежать в основі мовної картини світу. Картина світу являє собою певну когнітивну, концептуальну модель, що створюється в голові людини за допомогою різноманітних типів структур свідомості у процесі сприйняття світу. Суть теорії полягає в тому, що людина, стикаючись з новою ситуацією, обирає з пам'яті відповідний фрейм і шляхом зміни в ньому окремих деталей здійснює набір можливих вербальних і невербальних актів.

У пам'яті людини величезна кількість фреймів, що поповнюються щоденно. Оскільки фрейми пов'язані з мовою чи культурою, вони мають конвенціональну природу і фіксують те, що в даному суспільстві є характерним чи типовим. Відтак фрейми моделюють щоденну поведінку, підказуючи стереотипні алгоритми дій. Вважається, що такі алгоритми відомі всім носіям певної культури, мови. Наприклад, фрейм «перебування у ванній кімнаті» підкаже німцю такий алгоритм дій - спочатку закрити отвір, набрати воду і лише потім вмиватись. А, наприклад, українець відразу почне вмиватися водою, не реагуючи на неекономне використання води. Тобто фрейми як певні блоки визначають наше бачення світу, сприйняття оточуючої дійсності, вони обумовлюють поведінку людини з огляду на національну специфіку стереотипів поведінки та комунікації. Однак у зв'язку з глобалізацією та поширенням міжкультурного інформаційного обміну, людина віртуальна отримує фрейми-блоки, нетипові для її культурного середовища, переймає їх та трансформує.

Цікавим є тлумачення фрейму Г. Поспєловим [24], за яким фрейм - це мінімально необхідна структурована інформація, котра однозначно визначає даний клас об'єктів. Фрейми, на його думку, поділяються на статистичні і динамічні - де перші відображають предмет чи статичний стан справ, а другі - подію, змінну у часі.

Головним об'єктом управління в інформаційному суспільстві стають не матеріальні об'єкти, а символи, знаки, ідеї, образи, знання. Цей факт є очевидним, адже навіть адреса сайту з необхідною інформацією закодована у вигляді знакового набору. У потоці інформаційних каналів людині необхідно володіти знаковою мовою, кодом, певним набором прикладних знань, що зробить можливою комунікацію, використання і обмін інформацією у просторі інфосфери. І саме фреймове сприйняття світу дає можливість швидко орієнтуватись в інформаційних джерелах, набудовувати на основі вироблених структур нові знання.

Кліпи інформації, бліц-новини є типовими сигнальними вогнями, орієнтація на які, за умов наповнення варіативної складової фрейму, надає людині віртуальній безліч можливостей. Адже орієнтація на опорні структури дозволяє отримувати шлях для здобування нової інформації.

У інформатиці фрейм означає вікно, що дозволяє утримувати статичну інформацію в полі зору (воно є надзвичайно інформативним, упізнаваним і зручним у користуванні). Виходячи з цього, людина віртуальна потребує лише мінімальної інформації (структуру - модель) для того, щоб, зрозумівши отриманий інформаційний сигнал-посилання, на основі цього (заповнивши слот) здобути нову інформацію.

Світосприйняття сучасної людини можна також означити за допомогою терміну бріколаж (перетворення, творіння) - це перетворення значення об'єктів або символів за допомогою нового використання чи нестандартних перетворень незв'язаних речей. Термін бріколаж був витлумачений у дещо іншому контексті К. Леві-Строссом стосовно практики (bricoleurs) створення речей з будь-яких матеріалів, що знаходяться поруч - структура і результат цього акту творення були важливішими за складові частини.

Бріколаж характеризує нову міфологічну свідомість, коли художник не потребує вигадування «атомів», а може використовувати для своїх конструкцій якісь вже існуючі кадри, сюжети. І сучасна людина віртуальна є майстром бріколажу - вона віртуозно використовує, трансформує вже створене, записує нову інформацію поверх існуючої. Недивно, що саме у такий спосіб людина і творить новий віртуальний світ, використовуючи набуте, вже знайоме, вона надає йому новизни, майструє іншу реальність, новий текст, новий образ. Слід також прийняти до уваги ідею про фрагментарність, колажний устрій свідомості і світу, в якому вона існує.

Сьогодні термін бріколаж використовується також для характеристики молодіжно-культурної практики. Сучасна молода людина має під рукою сировинний матеріал для творення бріколажу - це розтиражовані у медіа товари, бренди, тренди, культурні мас-медіа. Людина віртуальна використовує їх як швець, який складає з різних клаптиків нову сукню - вона перекодовує ці культурні товари (музику, мову, моду), надає нових значень, складає мозаїку з цієї сировини, однак вже із новим смислом.

Не маючи змоги обробити потік інформації, що потрапляє з інфопрос- тору сучасного суспільства, людина віртуальна сама створює віртуальний, потенційний світ, використовуючи вже бачене і створене, вона майструє реальність, перекодовуючи смисли. Мистецтво спілкування у мережі - є також результатом бріколажу - юзери використовують афоризми і цитати кінокласики, тексти популярних пісень, підкріплюючи текстову інформацію візуальним рядом - смайликами, картинками, посиланнями. Таким чином, людина віртуальна схильна сприймати і перетворювати світ навколо себе за допомогою техніки бріколажу, нашаровуючи на існуюче нову інформацію.

Сучасна людина прагне опанувати досвід світової культури шляхом іронічного цитування. На думку О. Шевнюка, «сприйняття світу як грандіозного звалища накопичених людством артефактів, традицій, образів, стилів за умови того, що немає системи координат, принципової ієрархії цінностей, перетворює художній текст на випадковий бріколаж, який постулює хаос як спосіб організації» [25,311]. Однак за умови, що саме майстрування дійсності за допомогою традицій, образів, історій та бріколаж наявного дозволяє творити сучасні віртуальні реальності, стає зрозуміло, що бріколаж, як спосіб освоєння дійсності та її створення і перетворення є одним із засобів світобудування homo virtualis. Власне він не провокує хаос, навпаки, бріколажна свідомість дозволяє творити поліваріантні, множинні віртуальні реальності, ймовірні, потенційні реальності, викликані до життя за допомогою трансформації майже однакового сировинного матеріалу.

Техніка бріколажу є способом осягнення величезного потоку інформації, закодованої у міфах, піснях, фразах. Людина сьогодні має вибір сировини, з якої можна створити новий твір, текст, реальність. Багатополярність та поліетнічність сучасного світу унеможливлюють комунікацію і співжиття без взаємопроникнення і діалогу. Власне бріколаж, як нанесення на вже існуюче і пізнане нового, дозволяє пізнати мульти- культурність світу. Він дозволяє постійно конструювати нове, творити потенційне буття. На думку Ю. Крістєвої, у сучасному світі має місце «.мозаїка цитацій, яка вбирає в себе попередні, інші тексти і є реплікою у їх бік» [26,432].

Таким чином, слід зазначити, що світосприйняття людини віртуальної є образним, кліповим, мозаїчним. Homo virtualis сама створює логічний ланцюг суджень, подій, новин, вибудовує конструкції на основі бліц-інформації. Однак сприйняття реальності відбувається у фреймовому режимі, оскільки фрейм визначає наше бачення світу, реакцію на певні ситуації. Людина, маючи у пам'яті фрейми як орієнтовні структури, може заповнювати їх варіативні складові таким чином, щоб мати алгоритм дії для будь-якої ситуації. Фрейм є моделлю знань, котра активізується у певній ситуації і слугує для її пояснення і передбачення. Фреймове сприйняття світу дає можливість швидко орієнтуватись в інформаційних джерелах, набудовувати на основі заданих структур нові знання, та відповідним чином реагувати на поліваріантні події .

Специфіку світосприйняття людини віртуальної можна означити за допомогою терміну бріколаж. Адже сучасна людина є майстром, що перекодовує, трансформує, нашаровує нові смисли, нові тексти, на основі вже існуючих. Бріколаж нагадує калейдоскоп, компоненти якого змінюються механічно, не деформуючи змісту картинки. Віртуальна людина перекодовує смисли, створює нову реальність, використовуючи підручний матеріал традицій, звичаїв, правил, слів, уявлень. Надаючи у новому контексті інший смисл знайомим цитатам, висловлюванням, автор перетворює їх так, що для читача (іншого) смисл, який він отримує, виявляється залежним від його власної уяви. Характерними для комунікації і взаєморозуміння сучасної людини є інтертекстуальність, цитатність, фрагментарність і принцип монтажу, маніпулювання кодами.

Література

1. Тоффлер Э. Третья волна / Элвин Тоффлер. - М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. - 261 с.

2. Lanier, Jaron. «Virtually There,» Scientific American, April 2001, pp. 66-75

3. Kroker A., Weinstein M. Data trash. The theory of the virtual class. Montreal,

1994.

4. Хейлз Кетрін. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці / Кетрін Хейлз [Є.Т.Марічева (пер. з англ..);С.Ю.Шліпченко (наук.ред.)]. - К.: Ніка-Центр, 2002. - 430с.

5. Хоружий С.С. О старом и новом / С.С. Хоружий. - СПб.: Алетейя, 2000. - 477с.

6. Розин В.М. Виртуальная реальность как форма современного дискурса // Виртуальная реальность: философские и психологические проблемы /В.М. Розин. - М.: Магистр, 1997. - 260с.

7. Носов Н.А. Виртуальная психология / Н.А. Носов. - М.: Аграф, 2000. - 432 с.

8. ИвановД.В. Виртуализация общества. Версия 2.0: [монография] / Дмитрий Владиславович Иванов. - СПб.: Петербургское востоковедение, 2002. - 214с.

9. Калмыков В.А. О виртуалистической природе коммуникации / В.А. Калмыков // Философские науки. - 2007. - № 8. - С.76-87.

10. Сотникова О.А. Игра и коммуникация в социальной виртуальной реальности: дис... канд. филос. наук: 09.00.03 / Сотникова Ольга Алексеевна. - Х., 2005. - 157л.

11. Карпенко І.П. Трансформація загальнолюдських цінностей в інформаційному суспільстві: дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Карпенко Інна Павлівна. - К., 2004. - 188 с.

12. Воропай Т.С. Идентичность социального субъекта в дискурсе постмодернизма: дис... д-ра филос. наук: 09.00.03 / Воропай Татьяна Степановна. - Х., 2000. - 487 л.

13. Бодрийяр Жан. Символический обмен и смерть / Жан Бодрийяр. - М.: Добросвет, 2000. - 390 с.

14. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар [пер, с фр. Н.А. Шматко]. - М.: Институт экспериментальной социологии, Спб.: Алетейя, 1998. - 160 с.

15. Virilio P. Speed and Information: Cyberspace Alarm! // Reading Digital Culture Ed. by David Trend (Blackwell, 2001) pp.23-28.

16. Лях В.В. Свобода і пошук нових форм ідентичності в добу глобалізації / В.В. Лях // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип.. 57. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - 244 с.

17. Куцепал С.В. Ідентичність модерна і постмодерна / С.В. Куцепал // Філософські обрії. - 2007. - №17. - С.3-15.

18. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен / Марія Зубрицька. - Львів: Літопис, 2004. - 352 с.

19. Минский М. Фреймы для представления знаний / Марвин Минский. - М.: Энергия, 1979.- 151 с.

20. Герд А.С.Метаязык современной лексикографии / А.С.Герд // Вестник Воронежского государственного университета. Серия Гуманитарные науки, 2004. - № 2.

21. Кубрякова Е.С. Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи / Кубрякова Е.С., Шахнарович А.М., Сахарный Л.В. - М.: Наука, 1991. - 239 с.

22. Харитончик З.А. Способы концептуальной организации знаний в лексике языка /З.А. Харитончик //Язык и структура представления знаний: Сб. науч.-аналитич. обзоров. - М., 1992. - С.97-123.

23. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику: Учебное пособие. Изд.

2- е, исправленное / А.Н. Баранов. - М.: Едиториал УРСС, 2003. - 360 с.

24. Поспелов Г.С. Искусственный интеллект- основа новой информационной технологии / Г.С. Поспелов. - М.: Наука, 1988. - 279 с.

25. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. Посібник / О.Л. Шевнюк. - К.: Знання-Прес, 2004. - 353 с.

26. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман //Французская семиотика: от структурализма к постструктурализму / Ю. Кристева; [перевод, составление и вступительная статья Г.К. Косикова]. - М.: Прогресс, 2000.

Размещено на Allbest.ru