Трансформація смисложиттєвих орієнтирів за умов сучасної екологічної ситуації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Трансформація смисложиттєвих орієнтирів за умов сучасної екологічної ситуації в Україні

Київ - 2002

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження Не дивлячись на те, що термін «екологія» був введений до наукового обігу тільки у 1866 році німецьким природознавцем Е. Геккелем, який став надзвичайно значним, «ключовим» для нашого сучасника і майбутнього людства, проблеми, які сьогодні називаються «екологічними», стояли і будуть стояти перед людством до того часу, поки воно буде існувати. Зумовлюється це тим, що екологічні проблеми пов'язані з фундаментальними основами людського буття і, як засвідчує історія, нехтування ними ставить під загрозу існування людства. Особливої гостроти екологічні проблеми набувають у 60-88 рр. XX ст. Знищення тисячі видів рослин і тварин, вичерпування природних ресурсів планети, вирубування лісів, зменшення посівних площ, перенасиченість добривами та отрутохімікатами ґрунту, погіршення якості продуктів харчування, прогресуюче забруднення води і повітря відходами промисловості, порушення гідрологічного режиму, «озонові дірки», явище «парникового ефекту» - така, далеко не повна в перерахованому, плата за науково-технічний прогрес, орієнтований на бездумне підкорення природи. Глобальна екологічна криза, як наслідок такої орієнтації епохи технічного фетишизму, повернулася загрозою існування сучасної цивілізації на загальному смітнику планети Земля, в який вона її перетворила. Тільки це врешті привело до усвідомлення того, що життя і здоров'я теперішнього й наступного поколінь залежить від станіт навколишнього природного середовища, змусило задуматися над екологічними проблемами, пошуками шляхів та засобів гармонізації взаємин людини з природою.

Науковою основою цього стала екологія, яка з біологічної дисципліни перетворилася в комплексний науковий напрямок, що охоплює нині всі сфери людської діяльності і виробництва, енергетику, економіку, політику, науку, повсякденну і наукову свідомість, впливаючи й на розвиток наукового знання, змінюючи до певної міри сам образ сучасної науки, яку називають постнекласичною. Вказаним екологія набуває значного світоглядного, гносеологічного та етико-морального потенціалу, використання якого дозволило дещо знизити негативні наслідки антропогенного тиску на природу, хоча говорити за гармонізацію взаємин людини і природи не доводиться. Якщо найбільш розвинені країни (на своїх територіях) нині приділяють значну увагу захисту природи, збереженню природних ресурсів, раціонального природокористування, то країни так званого «третього світу» продовжують знаходитися в стані екологічного лиха. Вони не тільки потерпають від природних катаклізмів, але й від перенесення до них шкідливих, екологічно небезпечних виробництв, часто густо функціонуючи як сировинні придатки, ринки збуту шкідливої в екологічному відношенні продукції. На сьогодні в такому положенні виявляються більшість країн постсоціалістичного простору, до яких відноситься й Україна. Планетарна за масштабами аварія на Чорнобильській АЕС, непродумана економічна та промислово-енергетична політика як колишніх, так і нинішніх її керівників поставили український народ на межу виживання, а сама Україна завойовує сумнозвісну славу рекордсмена за кількістю екологічних катастроф. Загалом, вступивши в нове століття і тисячоліття, людство залишилося з тягарем тих екологічних проблем, які передаються прийдешньому, не знявши гамлетівського запитання «Бути чи не бути?» у його загальнолюдських вимірах, а саме, бути чи не бути сучасній цивілізації. Вказане зумовлює актуальність обраної теми дослідження як в теоретичному, так і в практичному відношеннях з огляду на характер і стан сучасної екологічної ситуації, розвитку наукового знання та суспільної практики, реальних потреб життєдіяльності українського народу, який після тривалих національно-визвольних змагань нарешті отримав свою незалежність. Необхідність звернення до даної теми зумовлюється й тим, що при всій складності сучасної екологічної ситуації спостерігається притуплення інтересу до екологічних проблем з боку політиків, науковців, засобів масової інформації. Показовим у даному відношенні може бути наступний факт. Якщо в 60-90 рр. ХX ст. кожна третя книга, яка виходила в світі, присвячувалася питанням взаємодії людини і природи, то нині потік такої літератури значно скоротився як в західних країнах, так і в країнах постсоціалістичного простору, де Україна не складає винятку. За десять останніх років у нас вийшло з друку не більше десяти книг і захищено лише декілька дисертацій, присвячених філософським проблемам екології.

Зв'язок роботи з науковими програмами і планами. Робота виконана згідно з планами підготовки наукових працівників Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, зокрема кафедри філософії і політології, її науково-дослідницької тематики: «Київська філософська школа в українському державотворенні та культурі: друга половина ХХ ст.» Державний реєстраційний номер - 0100U003739.; «Теорія і практика формування здорового способу життя дітей у навчально-виховних закладах малого міста». Державний реєстраційний номер - 0100U003738; «Визначення методологічних основ сучасної педагогічної етики». Державний реєстраційний номер - 0101U003200; «Перспективність і наступність у навчанні і вихованні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Державний реєстраційний номер - 0101U003199.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Наступ енергетичної кризи, перетворення локальних екологічних криз в глобальну, про що попереджували деякі вчені та далекоглядні політики, викликали масовий потік літератури по висвітленню та осмисленню їх причин і наслідків, простий перелік якої зайняв би половину обсягу пропонованого дослідження. Та все ж таки, в цьому масиві літератури варто виділити авторів тих праць, в яких вперше було звернуто увагу на насування екологічної кризи, з іменем яких пов'язане становлення екології як науки, обґрунтування її теоретичних та практичних завдань, пошуку шляхів оптимізації взаємин людини і природи, принципів раціонального природокористування, захисту природи, формування екологічної культури та підвищення рівня екологічної свідомості як важливих чинників виходу з екологічної кризи. Це зарубіжні та вітчизняні дослідники - В. Анучин, М. Будико, С. Варв'янський, П. Водоп'янов, А. Галєєва, Т. Гардашук, Р. Гаркавенко, Г. Гаузе, Д. Гвішіані, Е.Гірусов, А. Герасимчук, М. Голубець, А. Гродзинський, Д. Гродзинський, В. Гур, Н. Депенчук, Ж. Дорст, У. Дуглас, А.Єрмоленко, В. Загладін, Ф. Канак, М. Кисельов, В. Крисаченко, І. Лаптєв, В. Лейбін, В. Мазепа, М. Мойсєєв, І. Огородник, Ю. Одум, Р. Парсон, А. Печчеї, Н. Поліщук, О. Семашко, Ф. Сен-Марк, Л. Сидоренко, С. Соломіна, І. Стогній, М. Реймерс, М. Тарасенко, Я.Тінберген, А. Толстоухов, Б. Уорд, Є. Федоров, І. Фролов, Н. Хамітов, М. Хилько, С. Шварц, Ю. Школенко, А. Яблуков, О. Яницький та інші.

Крім праць власне екологічного змісту в осмисленні екологічної проблематики суттєву роль відіграли дослідження комплексу світоглядних та теоретико-пізнавальних питань, зокрема з останніх, в яких виясняються межі класичного типу раціональності, робляться спроби обґрунтування епістемологій з їх дискурсивністю раціонального та ірраціонального, наукових і ненаукових форм освоєння людиною світу, нового образу науки та її гносеологічного ідеалу, їх висвітлення дається в працях М. Амосова, І. Бичка, М. Бубера, Х. Гадамера, П. Гайденко, Е. Гуссерля, Ж. Деріди, Л. Дерев'янко, В.Діденко, І. Добронравової, В.Іванова, Е.Ільєнкова, В.Кізіми, П. Копніна, С. Кримського, В. Лекторського, А. Лоя, В. Лук'янця, В. Малахова, М. Мамардашвілі, Б. Парахонського, М. Поповича, В. Рижко, В. Стьопіна, Л. Соловея, В. Табачковського, П. Теяр де Шардена, Л. Фейєрбаха, Ю. Хабермаса, В. Шинкарука, В. Ярошевця, О. Яценка та ін.

Зрозуміло, що праці названих авторів мають свої хронологічні виміри, писалися під впливом різних світоглядних та соціокультурних орієнтацій на ті чи інші цінності, де нерідко ідеологічна і політична нетерпимість поверталася нетерпимістю науковою як з боку «марксистсько-ленінської», так і «буржуазної» науки і філософії. Наявність різних «ізмів» теоретично виправдовувала з'яву нереалістичних, а то і шкідливих крайнощів у визначенні перспектив взаємин людини та біосфери. Пізніші трансформації, пом'якшавши міжурядові протистояння, засвідчили не тільки негативні, але і позитивні уроки XX ст. Вони показали, що світ не розколотий, а єдиний і всі ми пов'язані спільною долею, маємо право жити без всяких, невідомо ним встановлених з примусовою обов'язковістю «ізмів». Вимога плюралізму, толерантності, взаємопорозуміння, комунікативної етики, як базових засад постмодерну, знайшли своє втілення і в екології. В практичному відношенні це проявилося у розширенні міжнародного співробітництва, підготовці і реалізації ряду важливих міжнародних програм та проектів, прийнятті важливих екологічних міжнародних законодавчих актів. Зазнають теоретичного переосмислення (під кутом зору вказаного) питання пов'язані з розумінням самої людини і світу, їх взаємин, стратегії і поведінки людини в світі з вимогою узгодження всіх форм соціальної активності із законами функціонування та розвитку навколишнього природного середовища і природно-біологічного компоненту людською свідомості. Головним тут виступає не чергова спроба радикальної зміни сутності людини та способу її буття, а узгодження форм і напрямків життєдіяльності та розвитку особистості з їх першоосновами, оптимізація взаємодії біологічних і соціокультурних, свідомих і підсвідомих, ірраціональних, емоційних та логіко-раціоналістичних, егоїстичних та альтруїстичних, консервативних і трансформуючих компонентів людської поведінки. Все це вимагає свого філософського переосмислення, що визначило мету, завдання та зміст пропонованого дисертаційного дослідження.

Об'єкт дослідження - світоглядні, гносеологічні та етико-моральні складники екології в контексті буття України перехідного періоду.

Предмет дослідження - трансформація смисложиттєвих орієнтирів в процесі економіко-екологічного розвитку, екологічного виховання та утвердження національної екологічної свідомості і культури українського суспільства.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Теоретичну та джерелознавчу базу дисертації склали праці класиків екології, вищеназваних провідних вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі філософських проблем екології, природознавства, методології наукового пізнання та епістемології. При відсутності широкого доступу до наукових зарубіжних джерел основна увага приділялася доробку вітчизняних вчених. Для порівняльного аналізу широко використовувався історико-філософський матеріал, в тому числі з історії вітчизняної філософської думки. При розгляді конкретних питань екологічної політики в Україні дисертант звертався до законодавчих та нормативних актів, періодичної преси. В дисертації використовувалися загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, системності, світоглядного плюралізму, єдності історичного та логічного, доповняльності.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає у здійсненні систематичного аналізу світоглядних, гносеологічних та етико-моральних складників екології їх впливу на формування екологічної культури та національної екологічної свідомості, адекватної поведінки людини за умов сучасної екологічної ситуації, що особливо важливе для України перехідного періоду.

З огляду на мету дисертації визначаються такі основні пошукові завдання:

· Дати об'єктивну характеристику сучасної екологічної ситуації в Україні та визначити стратегію її розвитку у XXI ст.

· Виявити нові світоглядні орієнтири у взаєминах людини і природи обґрунтувати у відповідності з ними необхідність докорінної зміни еколого-мотиваційної сфери особистості і суспільства.

· Проаналізувати гносеологічні особливості постнекласичної науки та їх впливів на екологізацію сучасного наукового знання і зворотного впливу екології на формування нового образу науки і наукового ідеалу.

· Дослідити характер та сутність змін у соціокультурних та духовних пріоритетах екологічного виховання і формування екологічної культури як важливих чинників оптимізації взаємин людини з природним довкіллям.

Наукова новизна дослідження полягає у проведенні систематичного аналізу та узагальненні досвіду вітчизняних і зарубіжних вчених по дослідженню екологічної проблематики, спробі виявити та обґрунтувати нові орієнтації (світоглядні, гносеологічні, етико-моральні) в розгляді та осмисленні сучасної екологічної ситуації, виробити на цій основі деякі теоретичні і практичні рекомендації поведінки людини в світі, стратегічних установок оптимізації взаємин українського суспільства з природою.

В процесі вирішення доставлених завдань у дисертаційному дослідженні обґрунтовуються такі положення, які визначають його наукову новизну і виносяться на захист:

· Встановлено, що екологічна ситуація в Україні є надзвичайно складною і загрозливою для буття українського народу, але не є фатально незворотною ї її покращення вповні можливе на основі вибору автентичної стратегії розвитку та науково-обґрунтованої екологічної політики.

· Показано, що з усіх можливих стратегій розвитку вимогам сучасної української дійсності перехідного періоду і майбутній перспективі відповідає вироблена з врахуванням світової практики стратегія сталого розвитку: функціонального збереження біосфери та її оптимізація як цілісного системного утворення з відтворенням втрачених або заміною рівноцінних її складових, використання таких засобів задоволення потреб людини, які б були достатньо ефективними і безпечними для суб'єктів діяльності та їх екологічно-культурного оточення не на рівні сучасних декларацій, а безпосередньої практичної реалізації.

· Логіка розгляду екологічних проблем пов'язується з утвердженням розуміння людини як складної динамічної самоорганізуючої системи з багатовимірністю своєї сутності, що знімає дуалізм природного і соціального, дозволяє вияснити специфіку взаємин людини і природи на різних рівнях її організації.

· Проаналізовані світоглядні орієнтації та смисложиттєві цінності людства у їх зв'язку з основними типами господарювання і природокористування (привласнюючий, продукуючий, інноваційний), притаманних даній культурній епосі, їх вплив на відношення людини до природного та соціального довкілля, а відповідно вироблення стратегії поведінки людини в світі, прийняття на себе регулюючих функцій, які вона виконувала не завжди вдало і якісно, що викликало екологічні кризи.

· Обґрунтовано, що пройшовши привласнюючий, продукуючий та інноваційний типи господарювання, людство з необхідністю має перейти до ноосферного - збалансованого розвитку суспільства і біосфери, збереження ідентичності останньої з чітким усвідомленням того, що Всесвіт е єдиним універсальним центром, в якому формується і сама людина як сумарно органічна складова біосфери, конструктивний, а не деструктивний чинник її самоорганізації і розвитку.

· Встановлено зміст і мету екологічної освіти та виховання, їх основні вимоги і принципи відповідно до нових методологічних установок постнекласичної науки і постмодерної культури (плюралізму, дискусивності і, значення всіх форм: способів освоєння світу, комунікативної етики, надання природі моральних імперативів), показано стан і перспективу екологічної освіти і виховання в Україні, які повинні стати важливим елементом державної політики, маючи своїм завданням забезпечити економічну, фінансову, матеріальну, правову базу екологічної освіти і виховання, формування нової людини, створити інформаційне поле даних про стан навколишнього середовища, програми та проекти господарської діяльності, зробити їх відкритими з правом участі обговорення широкою громадкістю на предмет їх екологічної діяльності, людино - та природовимірності.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Розроблені дисертантом положення і результати можуть бути використаними в подальшому теоретичному осмисленні екологічної проблематики, комплексному дослідженні взаємин людини і природи, розробці екологічних стратегій та проектів оптимізації українського суспільства перехідного періоду з довкіллям, у всіх формах екологічного виховання.

Матеріали дисертації можуть бути використаними у нормативних курсах з філософії, соціології, політології, проведенні семінарів та організації спецкурсів з проблем науки та екології.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження, основні положення і висновки викладалися автором на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, методологічних семінарах кафедри філософії і політології університету (1998-2001 рр.), окремих рекомендаціях Переяслав-Хмельницькій районній держадміністрації. Дисертація була обговорена на засіданнях кафедри філософії і політології Переяслав-Хмельницького державного університету імені Григорія Сковороди і рекомендована до захисту.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у чотирьох статтях автора в наукових журналах і збірниках, три з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена специфікою об'єкта дослідження та його логікою і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 179 сторінок. Список літератури містить 180 джерел і займає 12 сторінок.

екологічний людина природа смисложиттєвий

Основний зміст дисертації

У вступі подано загальну характеристику роботи, визначення актуальності теми та ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, показано його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено апробації та публікації результатів дослідження, окреслено методологічну і джерелознавчу базу, предмет та об'єкт дисертаційної роботи.

Перший розділ «Екологічна ситуація в Україні на порозі XXI століття» присвячений аналізу та переосмислення екологічної кризи в яку себе загнало людство в 60-80-ті роки XX ст., але не в глобальних її проявах, а в українському контексті під кутом зору буття України перехідного періоду, пошуку шляхів та засобів виходу з екологічно-кризових станів, або хоча б пом'якшення їх негативних впливів на здоров'я, і життя нинішнього та майбутніх поколінь українського на-народу. Саме такий підхід стає домінуючим для більшості західних країн, наростання в яких антиглобалістських настроїв повертає розгляд в них екологічних проблем відповідно до конкретних умов свого існування та власних стратегічних інтересів.

На основі опрацювання літературних джерел, фактичного матеріалу показано, що Україна все більше сповзає в зону екологічної катастрофи, де, крім витоків з попередніх етапів свого історичного розвитку, основною причиною загострення екологічної кризи в ній все ж таки стало перетворення її за радянських часів в центр хімічної, металургійної, гірничорудної промисловості найбільш шкідливих в екологічному відношенні Як результат такої політики сумарне техногенне навантаження в Україні на одиницю площі стало в 5-6 разів вище порівняно з найрозвинутішими країнами Заходу, а кількість промислових підприємств і рівень шкідливих викидів майже в 10 раз вищими ніж у середньому по колишньому СРСР. І хоча за останні роки кількість шкідливих викидів та техногенного навантаження дещо зменшилися, тривіальною причиною чому став хронічний спад виробництва і розвал економіки, екологічна ситуація в Україні залишається вкрай напруженою. Займаючи, поки що, п'яте місце в світі за кількістю населення Україна дає 4% світових шкідливих викидів і займає шосту сходинку за показниками протиозонових викидів. Крім районів, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, наслідки якої доведеться переживати не одному поколінню українського народу, зонами екологічного лиха стають Придніпровсько-Донецький регіон, такі перлини України як Закарпаття, Буковина, Івано-Франківщина, Львівщина, Крим, Приазов'я. Погіршення екологічної ситуації в Україні сьогодні спричинюється зростанням масштабів, частоти небезпечних аварій у промисловості, комунальному господарстві, на транспорті внаслідок понаднормативного зношення виробничих фондів; погіршенням якості експлуатації і ремонту устаткування; порушення технологічних циклів під час неритмічного постачання енергії, сировини, комплектуючих: вирубка лісів, забрудненням води, ґрунтів, продуктів харчування. В сумарному вигляді вказане дає таку картину екологічної ситуації в Україні: неефективна, збиткова і надміру вразлива щодо зовнішніх впливів економіка; недостатній рівень фінансово-матеріального, організаційного, науково-технічного забезпечення заходів з охорони, відновлення, раціонального використання екологічних та соціально-антропних ресурсів; погіршення природних і суспільних умов господарювання. Звідси - руйнування біоценозів, людини, суспільства; подальше зменшення результативності та безпечності економічної діяльності, раціоналізації її структури, погіршення всіх форм життєдіяльності, де показовим є те, що вперше за свою історію Україна прийшла з найвищим у світі показником демографічного спаду нації, а за загальними прогнозами до 2045 р. її населення зменшиться на 40%.

З відтворенням об'єктивної картини екологічної ситуації в Україні пов'язується пошук та вибір стратегії її розвитку. Аналіз існуючих стратегій («заморожування» досягнутого рівня виробничих продуктивних сил; повернення «назад до природи», згортання виробництва, деурбанізація та деіндустріалізація сільського господарства; функціонального збереження. біосфери та її оптимізація - за класифікацією В. Крисаченка), а також концепцій, які також називаються стратегіями (регресизм, консерватизм, технократизм, аграрний прогресизм, ексцентризм - за класифікацією А. Верменка) дає підставу для наступного висновку. Найбільш оптимальною для розвитку України в XXI ст. має стати стратегія стійкого розвитку в її переломленні через потреби і життя українського суспільства, тобто - цілеспрямоване, комплексно-планове збереження і відновлення рівноваги системи «біосфера - людина» на основі формування та засвоєння таких способів і засобів задоволення потреб людини, які були б достатньо ефективні і безпечні для суб'єкта діяльності та його еколого-соціокультурного оточення, збереження біосфери, її оптимізація як цілісного утворення з відновленням втрачених або заміною рівноцінних її складників. Не претендуючи на роль першовідкривача в обґрунтуванні необхідності цієї стратегії розвитку (її основні положення постійно декларуються в багатьох нормативних та законодавчих актів національної екологічної політики України) варто погодитися з такими провідними фахівцями з філософських проблем екології як М. Кисельов, В. Крисаченко, М. Хилько та ін., які наголошують на необхідність переведення цієї стратегії із площини політичних декларацій в площину практичної реалізації.

У другому розділі «Світоглядні та смисложиттєві орієнтири людини за умов сучасної екологічної ситуації» освоєння людиною світу, взаємодія суспільства і природи розглядаються як складний динамічний процес, який здійснюється історично і соціально в ході якого породжуються не тільки позитивні зрушення і трансформації, але досить часто проявляється непередбачене, протирозумне, потворне, зле. Останнє примушує говорити про недосконалість людини, розчаровуватися в людській розумності, цілеспрямованості, організованості і навіть розглядати людину як стагнацію еволюції, «хвору тварину», що особливо посилюється на переломних етапах всесвітньої історії, в кризових ситуаціях, властивих і нашій сучасній добі.

Переосмислення взаємодії суспільства і природи в єдності раціонального та ірраціонального її моментів в дисертації починається з аналізу категорії «світовіднсшення», яка, на думку В. Табачковського та Є. Щербини-Яковлевої, включає в себе синтез усіх усвідомлених та неусвідомлених образів, установок, всіх форм матеріальних та ідеальних практичних реалізації моделей людського зв'язку зі світом. Зазначається, що введення категорії «світовідношення», вияснення її онтологічних вимірів та гносеологічного змісту мають сенс у знятті відомого дуалізму біологічного і соціального в людині, розуміння останньої як багаторівневої самоорганізуючої системи, яка підпорядковується всім законам саморозвитку та адаптації матеріальних систем, «систем типу живого» (М. Амосов). З вказаного ставиться питання про сутність людини, сенсу її буття та призначення в світі. При розгляді цього питання використовуються матеріали з історії вітчизняної філософії, зокрема критика О. Новицьким, П. Юркевичем, П. Ліницьким натуралізму, інтерпретації людини як родової істоти; праці українських філософів 70-90-х років ХХ ст. В. Шинкарука, В. Осичнюка, В. Іванова, О. Яценка, М. Тарасенка, В. Табачковського, А. Лоя, І. Молчанова, М. Кисельова, В. Крисаченка та ін.; ідеї філософської антропології О. Кульчиицького. Визнаючи біологічну природу людини як її сутнісну характеристику першого порядку, вони доходять висновку про те, що дійсною сутністю людини виступає не природа як така. Становлення людини відбувається при виході її за межі природного існування і тваринного задоволення потреб тоді, коли вона покладає початок «другої природи» - створеного предметного світу в процесі трудової діяльності, що є новою сутнісною характеристикою людини вищого порядку - суспільно-історичного, людини як вільної творчої особистості в сукупності усіх форм життєдіяльності, здібностей і таланту інтегрованої в соціумі, а її відношення до природи, світу постає як соціальне буття в сфері суспільної практики, взаємодії суспільства і природи. Способом буття людини в світі., адекватного її сутності стає культура як витворення та здійснення цінностей, сукупність проявів життя, досягнень і творчості окремого народу або людства в цілому, все те, що вивищує людське життя над його фізіологічною основою і відрізняє від тваринного. Через впливи на людину соціокультурних процесів здійснюється нормування, обмеження і орозумнення людської поведінки, перехід її з невпорядкованих імпульсивних природних форм в соціально організовані, впорядковані, відносно розумні, тобто на новий рівень самоорганізації. В цьому процесі людина засвоює здібності соціальної координації та субординації своєї поведінки, засоби соціальної комунікації, а в ході окультурювання - способи використання, відтворенні творчого виробництва матеріальних і духовних цінностей, формуючись як носій культурних потреб, що, звичайно, не виключає конфліктів із соціальним та природним довкіллям, оскільки у своїй поставі навіть в ідеалі універсальна всебічна людина не може, як би вона не бажала, ні охопити усіх цінностей, ні збагнути і засвоїти їх в межах своєї індивідуальної свідомості. Стосовно ж вироблення і засвоєння людством нових смисложиттєвих орієнтацій поведінки людини в світі, то при всій привабливості категорії «світовідношення» вона не може бути самодостатньою, оскільки для цього потрібні більш високі рівні духовно-теоретичного способу освоєння світу, форми суспільної самосвідомості, в тому числі й національної. Такою формою суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце та орієнтації в ньому - є світогляд.

Категорія «світогляд» при висвітленні поставленого питання використовується у тому змістовному навантаженні, яке було надане їй вищеназваними представниками київської світоглядно-гносеологічної школи і доповнене сучасними екологічними вимірами, оскільки, за слушним зауваженням В. Крисаченка, саме світогляд зазнає в наш час найпотужнішої екологізації. До головних її вимірів він виносить утвердження аксіологічної самодостатньої системи регулятивних відношень людини з природним довкіллям; застосування інноваційних моделей ставлення до довкілля, сприйнятих цивілізаційним поступом; комунікативний обмін світоглядно-екологічними надбаннями між різними культурами, верствами людяності і формування системи універсальних глобальних норм та ідеалів відповідного сприйняття. Таке розуміння світогляду та його екологічних вимірів дозволило проаналізувати основні типи світогляду у відповідності з конкретно-історичними типами господарювання та способами природокористування в їх взаємовпливах, основні. моделі розв'язання світоглядного питання в їх конкретних проявах, осмислити як здобутки, так і втрати в процесі становлення і функціонування системи «людина - суспільство - природа», того що повинне бути збережене і примножене та того, що виключає його сприйняття. Робиться заключення про те, що людство, пройшовши привласнюючий, продукуючий та інноваційний типи господарювання з неминучістю зобов'язане виробити нові смисложиттєві та світоглядні орієнтири, які б зробили можливе входження до нового свого стану - ноосферного. Це означає те, що людина має переосмислити свої сили і своє відношення до природного і соціального довкілля, усвідомити цінність не як цінність «для когось», а як цінність «чогось», те що Всесвіт є єдиним універсальним цілим в якому формується і вона сама, позбавитися ейфорії про свою всесильність, подумати про співжиття з природою, межу своєї життєдіяльності і міру відповідальності за свої вчинки, стати не деструктивною, а конструктивною силою і чинником самоорганізації біосфери, діючи так щоб не порушувати законів її функціонування.

Третій розділ «Проблеми екологічного виховання та формування екологічної свідомості» присвячено розгляду кола питань, пов'язаних зі станом та перспективами розвитку екологічної освіти і виховання, формування екологічної свідомості і «культивування» культурної людини як важливих чинників пом'якшення екологічної ситуації, виходу з екологічної кризи. Останні, як відомо, є наслідком не тільки індустріально-технологічного впливу на довкілля, але і глобального падіння духовності та моральності, низького рівня освіти і виховання, екологічної культури загалом, що стає типовим і для України на загальному фоні зростання люмпенізації її громадян. Показується, що офіційна система освіти і виховання не завжди сприяла поверненню людини «лицем до природи». Сформувавшись в процесі історичного розвитку як доцільно спрямована організована діяльність, підпорядкована соціуму, державі вона ставила своїм завданням готувати слухняних громадян держави чи суспільства у відповідності з тією політикою яку вони проводили. Педагогіці нав'язувалися політичні цілі, принципи, система політико-ідеологічних категорій, які витісняли зі змісту теоретико-педагогічної думки власне педагогічні і людинознавчі категорії, в тому числі й ті, з якими було пов'язане відношення людини до природи. Зводячись до засвоєння суми готового знання, шкільна освіта виховувала в загальній масі інертну залежну психологію, яка б однозначно сприймала та оцінювала навколишній світ очима тих, хто навчав і виховував, керував «педагогічними об'єктами». Оперування масової педагогічної свідомості категоріями найближчого оточення і забезпечення «керованості педагогічними об'єктами» нерідко поверталося насаджуванням в свідомості і поведінці людини фальшивих ірраціональних міфів, навиків підлабузництва, пристосовництва, традиції; «подвійної моралі» бюрократизованої педагогіки, такого ж типу господарювання і моральності.

В ході аналізу стану сучасної освіти в Україні вказується на ті соціально-політичні та економічні негаразди, які негативно вплинули на систему освіти, виховання, загальний духовно-моральний стан українського суспільства, з'яву в них деградаційних процесів. Подолання їх пов'язується із становленням постнекласичної науки і постмодерної культури з їх визнанням плюралізму істин, дискурсивності, значимості всіх форм та способів освоєння світу, етико-моральних вимірів комунікативної етики, наданням природі моральних імперативів, формуванню яких наука і суспільство зобов'язані екології. Відповідно до вказаного визначається суб'єкт та об'єкт екологічної освіти і виховання, формування екологічної культури, якими має стати вільна творча особистість, яка спираючись на знання об'єктивних законів природи, досвід попередніх поколінь здатна діяти у відповідності з об'єктивним поступом дійсності, постаючи не деструктивною, а творчою силою в утвердженні загальнолюдських цінностей у взаєминах між людьми і взаєминах з природою через усвідомлення своєї відповідальності перед світом і людством. Саме завдяки діяльності таких особистостей можливе подолання всіх форм відчуження, легімитизація господарських проектів, програм на предмет їх адекватності, збереження науки та перетворення її у факт культури.

Завершується розділ розглядом питання про стан і перспективи екологічної освіти і виховання, формування екологічної культури в сучасному українському суспільстві. Розкриваючи зміст основних концептуальних положень екологічної освіти і виховання, обґрунтованих Міжнародною конференцією з питань освіти в галузі оточуючого середовища (Тбілісі, 1977) і розширених в доповіді Римському клубові «Немає меж освіти», зазначається, що з усвідомленням загрози екологічної кризи вони лягли в основу теоретичних розробок та практичної організації екологічної освіти в СРСР, в тому числі і в Україні. Зусиллями ряду вчених у 80-90 роках XX ст. були теоретично обґрунтовані мета, завдання, методологічні принципи екологічної освіти, досягнуті помітні успіхи в практичній їх реалізації, які сьогодні майже втрачені. Говорити ж про перспективи екологічної освіти і виховання в найближчі роки не доводиться в силу об'єктивних і суб'єктивних причин. До них перш за все відносяться: втрата виробничого потенціалу країни; прогресуюче зубожіння широких мас населення; падіння інтересу до життєвих та політичних ідеалів, де домінантою масової свідомості стає негативізм з трьома чітко визначеними емоційно-оціночними «Не» - недовіра, незадоволення, невіра в майбутнє (за іншими даними - трьома «Б»: безвіра, бездуховність, байдужість); руйнація села, сімейних взаємин і сімейного виховання; відсутність концепції екологічної освіти та виховання. Вказане, підкріплюючись даними соціологічних досліджень, дає підставу для висновку про те, що тільки тоді, коли повернеться віра людини в саму себе і свою державу, задекларовані мрії українців «розвиток - гідність - свобода» стануть реальністю, буде чітко визначена стратегія розвитку країни отримають міцний фундамент екологічна освіта і виховання за умов надання пріоритетності, доступності та якості самої освіти, узгодження її потреб з потребами національного життя та культури. Головним тут має стати створення необхідних умов, середовища, організації, інститутів, які б сприяли розвитку багатогранної особистості з різнобічним талантом, широким горизонтом та знаннями, тобто формування толерантної людини з відвертим глибоким розумом, здатної на об'єктивний погляд, яка має стати запорукою національної ідентичності та позитивної праці на благо своєї Вітчизни.

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в узагальненому вигляді формулюються як елементи наукової новизни та основні положення, що виносяться на захист.

Размещено на Allbest.ru