Концепція творення ідентичності Чарльза Тейлора в контексті діалогу сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

тейлор ідентичність культурний філософ

Концепція творення ідентичності Чарльза Тейлора в контексті діалогу сучасності

Колісник О.Б.

До однієї з найбільш дискусійних та актуальних проблем сучасної філософської думки взагалі належить, безумовно, проблема самоідентифікації, ідентичності, самості людини. Ідеї взаємодії та взаємовпливу локальних, суб'єктивних, індивідуальних «життєвих світів» та загальних, глобальних, інформаційних соціокультурних а також віртуальних реальностей привертають все більше коло дослідників. Істотні виміри даної проблеми стали предметом уваги багатьох науковців. Так, отримавши концептуальне обґрунтування у філософських поглядах Г.В.Ф. Гегеля, Р.Декарта, І.Канта, Дж.Локка, Д.Юма даний феномен людського існування продовжує набувати нових значень, та інтерпретацій своєї реалізації та акцентуації у світі людського «Я» завдяки творчості М.Гайдеґґера, Е.Гуссерля, Е.Еріксона, Дж.Міда, Ж.-П.Сартра, Х.Ортеги-і-Гассета, Е.Фромма.З.Фройда, К.Г.Юнга.

Філософія постмодерну сприяла появі нового бачення проблеми самості, відкриваючи такі аспекти ідентичності, самоідентифікації, як наративна ідентичність П.Рікера, комунікативна ідентичність Ю.Габермаса, морально-онтологічна ідентичність Ч.Тейлора. Мета даної статті полягає в аналізові концепції творення новочасної ідентичності, її генези, вимірів та способів реалізації у світі культурних смислів, відомого канадського та американського філософа Ч.Тейлора.

Зазначимо, що під ідентичністю ми розуміємо образ себе в усіх його зв'язках із зовнішнім світом, почуття адекватності та стабільного володіння власним «Я» незалежно від змін «Я» та ситуацій, це фіксація у свідомості власної сутності із подальшим самовизначенням, завдяки якому індивід усвідомлює себе і конструює смисли навколо якоїсь культурної властивості або сукупності властивостей.

Попередній досвід людства свідчить, що ідентичності, самоідентифікації не є чимось раз і назавжди даними. Залежно від умов часу вони змінюються, при чому саме в напрямі від більш сталих до менш тривких. Постійно звужується сфера впливу традиції, і все більше набирає силу тенденція, що пов'язана з самостійним вибором способу життя, виробленням неординарної системи цінностей та моделей поведінки.

Одним із найбільш відомих та авторитетних американських фахівців у царині дослідження самості, ідентичності в аспекті моральних та духовних базових (backgrounds) уявлень, які задіяні у творенні розуміння власної суті, й ведуть врешті до самоздійснення, є канадський філософ Чарльз Тейлор, твори якого, стали органічною складовою європейського філософського простору.

Дослідження Чарльза Тейлора модерної ідентичності, самості окреслює вимоги сучасності до індивіда, які обумовлюються з однієї сторони соціальними ролями, що наявні у даний момент у суспільстві та історичною ситуацією, а з іншої потребують від людини виходу за межі вже існуючих трафаретних схем. Реальність, розпадаючись на безліч непередбачуваних фрагментів, пропонує людині нові форми активного прояву себе. Таким чином, індивід опиняється в ситуаціях, у яких він має керуватися різними, часом взаємовиключними цінностями, що й виступає у даному випадку руйнуючим фактором його самості, показником кризи ідентичності. Якщо різні ситуації припускають різні цілі, розумність дії починає витіснятись її прагматичністю. Так, внаслідок політики ефективності та управління виникає масова філософія споживацтва та маніпулювання, виявляючи себе у нових формах комунікації між людьми, що не може не вплинути на критерії визначення людиною своєї внутрішньої природи, своєї самості. Відповідно до цієї ситуації формується й спілкування людей, провідною детермінантою яких стає не традиція, а філософія залежності, пристосовництва, що у свою чергу врешті веде до відчуження В посттрадиційному світі виникає парадоксальна на перший погляд ситуація: чим більше людина стає залежною від тієї чи іншої групи у соціумі, тим більше зростає її відчуження від людей, що навіть переростає у вороже ставлення до них.

Якщо звернутися до попередньої історії розвитку людства і простежити, яким чином відбувалося становлення ідентичностей, то можна констатувати, що нинішня криза ідентичності не є першою. Перехід від традиційного аграрного суспільства до індустріального теж су про воджу ва вся кризою самоідентифікації. Зазначимо, що в традиційному суспільстві переважали так звані первісні ідентичності сім'я, патріархальність, релігія, приналежність до певного етносу. Зокрема, в індустріальному суспільстві концентрація промислового виробництва і урбанізація ведуть до того, що потреба у комунікації зростає набагато більше, але вони все більше стають суто фрагментарними, та функціональними. Наслідком є виникнення своєрідної ізоляції індивідів.

Аналізуючи процеси у суспільстві, кризу традиційних моральних цінностей, канадський дослідник визначає ідентичність як власне те підґрунтя, яке в даній ситуації допоможе чітко орієнтуватись серед власних смаків та бажання, думок та прагнень, яке набуває смислу, те, що допомагає визначити, що для нас є важливим, а що ні. «Артикулюючи свою самобутність, я визначаю себе. Я реалізую потенціал, який є суто моїм» [3,с.36]. Обґрунтовуючи свою думку, Ч.Тейлору праці «Мультикультуралізм і «Політика визнання» показує історію становлення індивідуальної ідентичності через формування самобутності людини, коли на місце визнання через становий статус приходить визнання людини завдяки тому, чого вона насправді варта, як вона розкрила у дійсності свою автентичність, себе, свій потенціал.

Філософ у праці «Джерела себе. Виникнення сучасної ідентичності» досліджує характер ідентичності з точки зору переваги діалогічного та морально-онтологічного чинників у її формуванні, оскільки головний критерій відповіді на питання про природу власного «Я», про наявність смислової основи, того, «що відрізняє тих, хто в середині, від тих хто назовні», як зазначає дослідник, ґрунтується перш за все на інтерактивних компонентах, комунікації з іншими [3, 18]. Тобто, сучасна людина легше усвідомлює та відшукує сенс свого буття, коли вона його формулює, для того, щоб висловити.

Ідентичність людини, таким чином, є показником, що визначає межі цінностей, мотивацію, аспекти бачення добра і зла. Вона виступає фундаментом, який дозволяє людині не загубитись у інформаційному просторі, який заповнений маніпулятивними технологіями сучасних засобів масової інформації, що часто спрямовані на спотворення, порушення цілісності моральної картини світу. Наслідком такої спрямованої руйнівної сили інформації в сучасному світі врешті постає жахлива криза ідентичності. Ч. Тейлор як раз аналізує причини, коли, особистість не знає своєї позиції з питань принципового значення, не має орієнтирів у цих питаннях, не знає як відповісти собі на них. «Але бути здатним відповідати за себе означає знати, де ти перебуваєш і що хочеш відповісти. Ось чому ми природно схиляємось до обговорення нашої базової орієнтації в термінах того, хто ми.... Як тільки цієї орієнтації досягнуто, вона визначає, з якої позиції ми відповідаємо, а отже, визначає нашу ідентичність» [3,с.47]. Говорячи про моральну орієнтацію, що є показником людини-співрозмовника, яка є у повній мірі відповідальною за себе, Ч. Тейлор підкреслює проблему вибору відповідної людині системи орієнтації у просторі, згідно із якою індивід намагається віднайти свій шлях.

Означені ідеї він розвиває далі в роботі «Етика автентичності»: «Головна риса людського життя, про яку я хочу нагадати, це його докорінно діалогічний характер. Ми стаємо повноправними людьми, здатними зрозуміти себе, і, отже, визначити свою ідентичність, коли оволодіваємо мовами людського спілкування[5,с.41]».

Наголошуючи на тому, що людська ідентичність створюється діалогічно, на засадах нашого спілкування, Ч. Тейлор розвиває ідею важливості комунікації у сучасному світі, що знайшла своє ґрунтовне дослідження також у філософській творчості М.Бубера, Ю.Габермаса, К.Ясперса та інших.

Так, стверджуючи й усебічно обґрунтовуючи положення про те, що «справжнє буття людини» можливе лише в тісному зв'язку з іншими людьми, К. Ясперс називає цей сутнісний зв'язок, ці засадничі відносини між людьми комунікацією. Для німецького філософа проблема порятунку від самотності через «екзистенціальну комунікацію» є не лише питанням, що стосується виявлення «екзистенції», але й проблемою, від розв'язання якої взагалі залежить подальша доля всієї культури. К. Ясперс, на відміну від філософсько-антропологічної концепції Ч.Тейлора, розглядає наслідки цього процесу крізь призму проблеми комунікації [2,с. 1297]. Бо саме в міжлюдському спілкуванні, на його думку, найвиразніше відмінність між індивідом як особою, персоною та індивідом як одним із маси, й водночас змістова відмінність у характері комунікативних спільнот, до яких ці люди належать. У теперішньому технічному світі, зазначає К. Ясперс, людина почувається самотньою, покинутою, адже її відірвано від коріння, вона перетворюється на людину «маси», а тому прагне віднайти щось пересічне для своєї поведінки. Бо «маса», за самою своєю природою, аморфна, позбавлена самосвідомості та традиції, уніформна, безґрунтовна й пуста [4,с.321]. Вона є об'єктом пропаганди та навіювання, бо сама не знає, чого вона прагне. Одне з найважчих завдань сучасної епохи саме й полягає в тому, щоб повернути таку людину масової культури, до участі у духовному житті, адже відірвана від свого підґрунтя та розчинена у безликому соціумі людина не є людиною у справжньому сенсі цього слова.

ІО.Габермас вважає, що життєвий світ існує у вигляді мережі комунікативних дій. «Я у своєму тілі і як своє тіло знаходжу себе в інтерсуб'ективному світі, за яким колективні життєві світи як текст і контекст взаємно проникають один в одного, перекривають і переплітаються один з одним [ 1 ,с.314]».

В умовах сучасного відкритого суспільства у пошуках самоідентичності індивід уже не спирається виключно на традиційні цінності, простір його існування у більшій мірі визначається стратегією успіху. Однією з вищих цінностей у таких умовах постає свобода раціональної дії, що поєднує суб'єктів дії спільними інтересами і спільними правилами гри. Ч.Тейлор з цього приводу вважає, що часто погордливе прагнення людей до справжньої комунікації у вузькому колі однодумців та друзів призводить до нового, так би мовити «м'якого», «патерналістського деспотизму» [3, 122].

Торкаючись проблеми спілкування у формуванні самості особи, Ч. Тейлор, продовжуючи традицію JI. Вітгенштейна, підкреслює вагоме місце мови у цьому процесі. Мова як раз виступає об'єднуючим та формуючим фактором взаємообміну по відношенню до носіїв самостей, їх орієнтації у світі, оскільки тільки у процесі віддзеркалення один одного під час комунікації можливо сформулювати уяву і про себе, описати бачення своєї самості по відношенню до інших.

Безперечно, неможливо, стати людиною, не говорячи вже про формування своєї самоідентифікації, без залучення до мовного простору й мови взагалі. Саме під час користування мовою для особи з'являються межі суспільного та приватного, досвід використання та володіння інформацією по відношенню до понять, які вживаються нею у певному спільному просторі з іншими. Ця істина лежить в основі афоризму JI Вітгенштейна «узгодженість значень вимагає узгодженості суджень» [8, 242]. Це торкається не тільки традиції, як джерела орієнтації у світі, а також і новації, які можливі, якщо людині притаманний оригінальний творчий підхід до дійсності, проте навіть вони обумовлюються можливостями даної конкретної мови. Так, коли особа не може пояснити, що з нею відбувається, або що вона відчуває до тих пір, поки вона не озвучить це своєму співрозмовнику підтверджує той факт, що можна бути самістю лише стосовно інших, тобто вступаючи у діалог із оточуючими у просторі та часі. «Людська істота завжди може бути самобутньою, може ступити за межі мислення та бачення своїх сучасників, може навіть бути цілковито незрозумілою іншим. Але самобутнє бачення буде спотворене і врешті загубиться у внутрішньому безладі, якщо його не можна якось співвіднести з мовою та баченням інших» [3, 49 ].

Ч.Тейлор відкриває можливість поєднання різних аспектів бачення проблеми ідентичності, зупиняючись більш детально на розгляду зазначеного феномену з точки зору такої системи координат, як благо. Філософ вважає, що відчуття своєї самості, образу себе, який має відповідати певним придуманим даним індивідом, слабкостями його «Его» та стандартами соціуму, щоб подати себе у кращому світлі, не пов'язано з ідентичністю, а є лише самоспостереженням. Справді сильна людини є вільною, як від думок інших про себе, так і власних, ілюзій і комплексів. Проте, як стверджує Ч.Тейлор, людина абсолютно не може існувати без свого бачення блага, й ця система поглядів даної особи фактично і є відображенням її суті, та підґрунтям її самоідентифікаціїї.

В даному випадку ми зустрічаємось із оригінальним баченням дослідника проблеми самості та ідентифікації: «ми є самостями лише в тому, що певні речі мають для нас значення. Te, що я являю собою самість моя ідентичність істотно зумовлюється тим, у який спосіб речі є для мене значущими; моя ідентичність виробляється лише через певну мову інтерпретацій, що я її засвоїв як спосіб ефективного висловлення цих питань» [3,53]. Тобто Ч. Тейлор переконаний, що тільки особа, яка здатна до самоінтерпретування, саморозуміння, якій властива орієнтація на певну систему моральних цінностей, в основі якої знаходиться ідея блага, й володіє справжньою самоідентифікацією. Таким чином, критерії оцінювання виступають вагомими показниками важливості саморефлексії в нашому житті. Проте, Ч. Тейлор перш за все підкреслює необхідність наявності моральної саморефлексії.

Відкрити свою внутрішню суть, моральний горизонт для самих себе, та для оточуючих, що між іншим, знаходиться далеко від індивідуального простору, Ч. Тейлор пропонує здійснити також за допомогою системи цінностей та оцінювання. Це рамки «трансцендентальної пропозиції», які людина завжди поділяє із своїм соціумом (community) [7,11]. У даному випадку простежується вплив комунітаризму на філософську творчість дослідника. Так, поділяючи думку, що у сучасному світові, ми можемо ставити свої власні акценти, вибираючи щось згідно наших бажань, уподобань та пріоритетів, спираючись на особливості нашої власної природи, ми також вважаємо, що, ніколи повністю не можна уникнути колективної основи. Найбільш показовим прикладом є мова. Ми не вибираємо мови, але мова визначає значною мірою нашу ідентичність. «Мова є трансцендентним горизонтом», в якому ми можемо вільно висловлювати свою ідентичність [7,11]. Отже, спільнота людей не може бути безпосередньою, вона завжди опосередкована мовою, орієнтацією на якусь загальну мету, на істину, на Бога.

Крім того, щоб говорити про поняття ідентичності, про «Я» (the self), необхідно мати прагнення до самовираження, що у свою чергу не виникає на порожньому місці. Самовираження є продуктом сучасної культури. Такий спосіб сприйняття себе, розуміння своєї самості на основі саморефлексії виникає через культивування західного індивідуалізму, який формується завдяки певним факторам, серед яких поява релігійного плюралізму в межах християнської Європи, розділення публічної та приватної сфер, зростання соціальної мобільності. Саме з того часу, за словами Ч. Тейлора, обов'язком кожного індивіда стає самовираження, як життя відповідно до своєї самобутності.

Також необхідно враховувати, що фактичну дійсність для комунікації створює ситуація. Адже це певна конкретна дійсність, яка впливає на діяльність особи, відкриває перед нею можливості або обмежує їх. Ситуація може бути типовою або унікальною. Остання найбільше й найповніше розкриває людину як для самої себе, так і для інших людей. Лише в такий спосіб людина спроможна зрозуміти себе, актуалізуючи стан, коли ми стаємо самими собою.

Таким чином, форми спілкування, в які вступає людина у сфері своєї життєдіяльності, тотожні сукупності її соціальних ролей. Безперечно, що вони є необхідними для людини, але недостатніми для виявлення її самості. Тобто, людині не вистачає для відчуття себе один із найвагоміших діалогів розмова із собою, оскільки саме такому виду комунікації відводиться належна функція, за допомогою якої людина приходить до самої себе, стаючи справжнім підґрунтям свого власного, автентичного, персонального буття. Людське існування як «знак» сповіщає нам про глибинний, інтимно-особистісний вимір її буття такий, що є не-об'єктивованим та безумовним, самодостовірність чого висвітлює сутність нашого існування і дає можливість віднайти його.

Підводячи підсумок, зазначимо, що сама назва книги «Джерела себе» говорить, як сильно її автор вірить в пряму залежність долі людства від способу й шляхів того, як воно само себе розуміє, тобто від його філософії. І тому так переконливо звучить відповідь Ч.Тейлора на античний інтелектуальний імператив «Пізнай самого себе» : «Щоб пізнати себе, відкрий свої джерела і пізнай спочатку їх». І тільки так, вважає Ч.Тейлор, людина здатна не заплутатись в бутті, залишитись собою, чи стати навіть кращою [3,с.252].

Отже, хотілось би підкреслити, що у сучасному світі ідентифікації постійно змінюються, не закріплюючись на тривалий час, та визначаються соціально. Безперечним є той факт, що даний феномен складається історично й спирається на моральні критерії та соціальні ролі, що допомагають індивіду сформувати власні цілі та прагнення, які працюють, проте лише у конкретно взятому соціумі.

Традиційно, при дослідженні самоідентифікації, самості людини виділяють такі суттєві формоутворюючи аспекти, як сім'я, стать, вік, професія, клас, національність, раса, проте у сучасному світові цих аспектів набагато більше, й самоідентифікація не дарується соціумом. Співтовариство може взяти участь у питаннях визначення суті людини, але власну самість людина має створювати лише сама. Тобто, контекст діалогу сучасності передбачає, що людина повинна відкривати самостійно межі себе, своєї самості, оскільки підґрунтя її гармонійного творчого розвитку тісно пов'язано із бажанням чи небажанням особи до саморефлексії та самоздійснення.

Особливо цінним у концепції Ч. Тейлора є звернення уваги та аналіз джерел самості людини, її автентичності через простеження зв'язку між розумінням самості та баченням морального, між ідентичністю та благом. Аналіз впливу таких вагомих мотиваційних аспектів, як моральні цінності, бажання, критерії оцінювання, релігійне виховання, способи комунікації на модерний внутрішній вимір людини, відчуття самих себе як істот із внутрішньою глибиною, відкриває нові джерела модерної ідентичності, ніж це прийнято традиційно розглядати. Індивідуалізм, автентичність, у такому випадку, виступають і як досягнення ідентичності модерну, і як подальший ресурс, підґрунтя для майбутнього розвитку людини, її самості.

Список використаних джерел

1 Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ //А.М. Ермоленко. Коммунікативнапрактична філософія: [підручник].-K., 1999.-С.287-325.

1. Грицанов А.А. Карл Ясперс // Всемирная энциклопедия. Философия / АА.Грицанов. -М.,2001. -С. 1296-1298.

2. Тейлор Ч. Мультикультуралізм і «політика визнання» / Ч.Тейлор. K., 2004. 172 с.

3. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К.Ясперс; пер. с нем.М.: Политиздат, 1991.-527 с.

4. Taylor Ch. Tlie Etliics ofAutlienticity/Ch.Tay lor. -Cambrige MA: HarvardUniversity Press, 1991. 118 p.

5. Taylor Ch. The sources of the self: The making of the modem identity / Ch.Taylor. Cambrige, Massachusetts and London, England, 1989. 680 p.

6. Taylor Ch. The Validity of Transcendental Arguments in PhilosophicalArgunients / Ch.Taylor. Cambridge (Mass.),Harvard University Press, 1995.

7. Wittgenstein L. Philosophical Investigation. Prentice Hall, 1999. P. 242.

Размещено на Allbest.ru