Соціальна динаміка свідомості у вимірах особистісного буття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ АПН УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Соціальна динаміка свідомості у вимірах особистісного буття

Спеціальність: Соціальна філософія і філософія історії

Машталер Антоніна Анатоліївна

Київ, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Смислове поле сучасної парадигми філософського світосприйняття характеризується формуванням нових ціннісних відношень у розумінні структури способу буття людини. Це відбувається в силу зростаючого впливу тих надбань цивілізації, які зумовлюють духовну невпевненість, світоглядну невизначеність, однобічне затвердження позитивів індивідуального існування поза врахуванням його альтернативних можливостей.

Подолання відношення до дійсності, внутрішнє звільнення від аморфних смислу життєвих орієнтирів актуалізує проблему соціально-культурних самовизначень особистості. Її вирішення взаємопов'язане з виявленням іманентного змісту тих онтологічних засад свідомості, котрі складають основу пізнання розмаїття духовних реалій. Дослідження сутнісної кореляції світоглядно персональних орієнтацій індивідів з колізіями суспільного розвитку вимагає подолання тенденційності і спрощеності моно мірного підходу до свідомості як “відображеного” буття.

Актуальність поставленої проблеми обумовлена змінами в поглядах людей на систему усталених аксіологічних орієнтирів, які виступають одним із головних факторів процесів функціонування соціальної системи і окремого індивіда. Феномен “етнічного ренесансу” в свою чергу активізував питання про нове осмислення співвідношення цінностей національної культури із загальнолюдськими. Без їх гармонізації немає сенсу говорити про можливості досягнення суспільно-політичної солідарності, толерантності, гуманізму в сучасних процесах глобалізації, а тим більше - про життя людини як найвищу цінність. В силу цього особливо важливим є вивчення глибинної сутності національної свідомості - необхідного компоненту інтелектуального самовизначення особистості. Зіткнення, антитеза, боротьба власного модусу духовності, свого Ego кожної окремої свідомості зіштовхується з загрозою антигуманізму, націоналізму, тероризму.

Сформоване “Я” в свідомості реалізується в можливості людини стати суб'єктом діяльності, що означає в першу чергу свободу вибору в орієнтаціях на об'єктивний зміст явищ і процесів, звільнення від впливу зовнішніх детермінацій. Це засвідчує смислову полі змістовність феномену свідомості як перманентно нової і своєрідної характеристики буття. Тому особливого значення набуває екзистенцій персональний, антропологічний аналіз процесу смислового утворення духовно-усвідомлених цілей покладань в соціокультурній динаміці окремого етносу, нації, держави та особистості. Даний підхід вимагає вивчення низки питань: співвідношення свідомості та самосвідомості, проблеми суб'єктивного, роль феномену “Я” у духовному визначенні смислу життєвих цінностей буття, взаємопов'язаність ідеалу, цілей покладання та свободи як артефактів світоглядних орієнтацій, тотожність та відмінність менталітету і свідомості, співвідношення національної ідеї та національної свідомості. Кожна з цих змістовних і конкретних проблем вимагає окремого наукового підходу, аналізу та вирішення.

Екзистенціально-антропологічний аналіз проблеми соціально динаміки свідомості в світоглядно-духовних утвореннях повинен стати теоретико-методологічною основою, цілісним підґрунтям для побудови смислової буттєвої парадигми соціокультурного розвитку особистості. В практичному відношенні це дає змогу виявити спільні детермінанти оптимізації життєдіяльності сучасного цивілізаційного процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з планами науково-дослідної роботи кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема теми: “Розробка сучасної моделі інтелектуальної самоідентифікації студентів КНТЕУ та методики їх інтелектуального розвитку”, номер держ. реєстрації 0101U000925.

Мета і задачі дослідження. Головна мета дослідження полягає в аналізі онтологічної природи егології свідомості для осмислення багатозначності її феномену в духовно-культурному бутті, аксіологічних орієнтаціях і продуктивній самореалізації особистості, виявленні інтенційних структур (екзистенційних, персоналістських, ментальних) свідомості в кореляції з смисложиттєвими аспектаціями “Я” в системі соціальних та національних цінностей людини.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішення таких завдань:

- дослідити зміст поняття “егосвідомості” у контекстах раціоналістично-об'єктивістської та екзистенційно-антропологічної традицій;

- з'ясувати евристичний та гносеологічний потенціал онтологічного підходу в дослідженні феноменів “свідомого” та “духовного” в етногенному аспекті;

- здійснити аналіз процесу формування егології суб'єктивності в співмірності з культурно-творчою самореалізацією людини в суспільному бутті;

- розглянути ґенезу та сутність національної свідомості у співвідношенні з категоріями “ментальність” та “національна ідея” в синтезі морально-раціонального і трансцендентно-кордоцентричного досвіду вітчизняної філософської традиції;

- розкрити іманентну сутність екзистенційно-феноменологічних та персональних реконструкцій егодинаміки свідомості у модусах ідей: свободи, цілепокладання, ідеалології.

Об'єктом дослідження є егологічний феномен свідомості в контексті осмислення його відношення до світової перетворювальної активності людини в різних формах її продуктивного духовно-культурного існування у смислу життєвих пошуках, професійній творчості та діяльності.

Предметом дослідження є соціальна динаміка свідомості в процесі суб'єктивних орієнтацій особистості у співмірності життєдіяльності та смислового буттєвого цільового покладання в їх залежності від родового спрямування модусу “Я” в національній самосвідомості індивіда.

Методи дослідження. В дисертації використані загальнонаукові принципи історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Для визначення сутності свідомості в реальній співмірності з духовно-культурними артефактами соціального буття застосовується конститутивний метод. Предметно-регулятивний аналіз змісту та активацій духовних феноменів в онтологічному аспекті здійснено за допомогою методологічних дискурсів філософської антропології, класичного екзистенціалізму, персоналізму і герменевтики, що конкретизувало поняття свідомості. Для виявлення трансцендентних, ірраціонально-ментальних основ індивідуальних структур суб'єктивного “Я” в процесі соціальної динаміки свідомості в модусах смислу життєвих ідей використано концептуально-феноменологічний метод. Системно-структурний підхід сприяв кореляції методологічних принципів, що дало змогу виявити специфіку екзистенціального розуміння культурних аспектів як детермінантів національної свідомості у цілісності гуманістично-духовних самовизначень особистості.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці парадигми дослідження егологічного феномену свідомості в контексті розвитку онтологічних координат, що обумовлюють адекватне відтворення філософсько-верифікованої гуманістичної картини духовного буття через призму індивідуально-екзистенційного та етногенного досвіду як специфічного комплексу латентних переживань світу особистістю. У завдання егології свідомості входить ідентифікація “Я” з індивідуальною тілесно-психологічною організацією, подолання розвинених в ретроспективі ототожнень людини в термінах механодетермінізму й фізіологізму, утворюючи адекватну модель власне людського в людині. Егологічний компонент свідомого буття визначає “Я” в його самопізнанні, реалізації персональної перспективи з особливим баченням світу і здійснення в ньому.

В рамках запропонованого підходу до розгляду свідомості як підґрунтя егокультурної динаміки в смислових життєвих духовних орієнтаціях особистості автором сформульовані нові теоретичні положення, в яких відображені основні результати та висновки дисертаційного дослідження:

- проаналізовано сутність свідомості у її егологічній самоідентифікації як найістотнішої умови специфічно-унікального буття людини в межах реального існування. Показано визначеність свідомості суб'єкта не тільки соціальними детермінантами, але й фактором ментальності, котра в найбільшій мірі сприяє розумінню глибинних розумових, психологічних настанов, уявлень та умонастроїв людей. Якщо процес інтеграції індивіда у світ є вступом в діалог з буттям, то ментальність як відтворення сукупності ірраціонально-душевних, емоційних внутрішніх станів і переживань надає можливість активізації його свідомої діяльності, цілеспрямованого вирішення проблеми соціально-демократичного вибору, самореалізації особистої свободи;

- розкрито аспекти співвідношення понять “свідомість”, “духовність” і доведено їхню нетотожність, розуміючи “дух” як ту сферу свідомості, де відбувається інтеграція об'єктивного в суб'єктивне, перетворення цінностей особистісного існування в загальнолюдські світоглядні гуманістичні орієнтації, оскільки процес рефлексії в індивідуальній життєдіяльності суб'єктивного “Я” обумовлює перманентне функціонування духовного по усвідомленню життя, в силу чого спосіб буття особистості набуває дійсної повноти, унікальності й цілеспрямованого характеру;

- з'ясовано роль “життєвого світу” (Lеbenswelt) людини, в якому свідомість є умовою екзистенціального самовизначення її персоналістичної сутності і виступає формою егології духовності, не тотожній емпіричній детермінації, котра є антитезою інтелектуального розвитку людини в багатогранності культурно-світоглядних самовизначень буття;

- встановлено закономірності подолання соціально-діяльнісних суперечностей “дійсного” і “недійсного” буття в генезі духовно-екзистенційного самоствердження особистості. Обґрунтовано, що іманентна здатність культури втілюватися у “відкритість” світу людини визначається рівнем і станом її суб'єктивного усвідомлення власної свободи, меж вибору, інтересу, які обумовлюють створення індивідуально-унікального образу “особистості” в контексті реальності самосвідомості й комунікативного означення сенсу власного існування в процесі розвитку національної та суспільної свідомості;

- концептуально доведено, що реалізація “Я” на раціональному та ірраціональному рівнях є умовою активації мислення, котре в своїй полі функціональній діяльності спрямовує інтелектуально-аксіологічний вибір на свободу як втілення імпліцитного змісту смислу життєвих пошуків суб'єкта. Сутність свободи розкривається не в ситуативності духовних цілей покладань індивіда, а на засадах гуманістичних детермінант суспільства в діапазоні реалізації можливостей та індивідуальних стратегій соціального вибору, що здійснюються особистістю, суб'єктом, людиною і несуть в собі найбільший потенціал життєстійкості;

- проаналізовано структуру ціннісних смислів “людиновимірного” аспекту культури як результату “накладання” комунікативної сутності світосприйняття особистості на їх зміст. Враховуючи амбівалентність та діалогічність спілкування, його здатність до нескінченних духовних, етнічних та інших варіацій, активації суб'єктивного усвідомлення втілюють можливості минулого, сучасного та майбутнього і зумовлюють вибір ідеалу - сенсу здійснення і розкриття екзистенціальних самовизначень;

- розкрито методологічну передумову реалізації етнічно національних процесів, які виявляють персоналістично-комунікативні виміри людського існування через розгляд національної свідомості в різних соціокультурних модифікаціях і наповнення нею самостійні творчості особистості смислу життєвими імперативами в соціокультурній егодинаміці свідомості та самосвідомості окремої людини і народу в цілому.

Практичне значення одержаних результатів. Підсумки проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшій теоретичній розробці невичерпної теми філософського осмислення духовно-культурного буття людини через призму свідомості в контексті онтологічного підходу, який останнім часом набув вагомості й пріоритетності, оскільки завдяки йому суттєво збагатився методологічний теоретичний арсенал світоглядно-антропологічної проблематики. Сама специфіка феномену свідомості в динаміці егології духовності в контексті етнічно національних процесів, розкрита автором в дисертації, детермінує масштаб ареалу застосування її результатів як в суто гуманітарних галузях знання, так і в практичних сферах діяльності, а саме: культурний, політичній, педагогічній, виховній тощо.

Висунуті та обґрунтовані в дисертаційному дослідженні ідеї і положення можуть бути використані не тільки філософською наукою, а й всією системою сучасного науково-теоретичного пізнання - в галузях етнічної політики, культурології, педагогіки, спецкурсах з онтології свідомості, філософської антропології, нормативних курсах філософії тощо.

Результати дослідження дозволяють ставити не лише методологічні, а й аксіологічні, евристичні, акценти в теоретично-філософських студіях. Наукові положення, репрезентовані в даній роботі, використовуються автором у викладацькій, педагогічній, науковій, виховній діяльності, вони увійшли складовою частиною в наукові і методичні видання, розроблені спецкурси, котрі адресовані студентам, аспірантам, викладачам. Практичне застосування результатів дослідження може бути здійснене у політичній, виховній, духовно-культурній діяльності, в галузі освіти.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних та методичних семінарах кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету, на проблемному семінарі аспірантів КНТЕУ.

Матеріали і висновки дисертації доповідалися автором на:

- науково-практичній конференції “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Академія управління при президентові України, К., 2000);

- науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КДТЕУ (К., 2000);

- науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького колективу КНТЕУ (К., 2001);

- науково-практичній конференції “Творчість свободи як свобода творчості” (НТУУ “КПІ”, К., 2001);

- науковій конференції, присвяченій 175-й річниці від народження П.Д. Юркевича (Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, К., 2001);

- Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (НТУУ “КПІ”, Міжрегіональна академія управління персоналом, К., 2001);

- Міжнародній науково-практичній конференції “Україна: національна ідея” (МУЛП, К., 2002).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них 5 статей у фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 196 сторінок, перелік використаних джерел у кількості 308 найменувань, серед них 3 - іноземними мовами.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється мета й основні завдання дослідження. Розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Сформульовано її теоретико-методологічні засади, обґрунтовується концептуальність наукової новизни положень, що виносяться на захист, визначається теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію.

У першому розділі “Поняття свідомості: огляд літератури і вибір напрямків дослідження” здійснюється аналіз джерельної бази дисертаційної роботи, методологічних підходів до проблеми свідомості в системі філософського знання, розглядаються напрямки її вивчення, аналізується культурно-історична ґенеза проблеми онтології свідомості в структурі духовного буття людини.

У першому підрозділі першого розділу “Науково-теоретичні засади дослідження” дисертантка аналізує літературу, використану при розгляді категорії свідомості, показує невіддільність суб'єктивного від культурно-історичного контексту, що відбувається з усвідомленням динаміки об'єктивних соціальних структур (в процесі діяльності і спілкування). Онтологічний “зріз” категорії “свідомість” як “усвідомленого буття” в силу її конкретної соціальної, духовно-практичної сутності вивчення дослідження проблеми національної свідомості.

Філософські рефлексії щодо переосмислення проблеми свідомості та її ролі у становленні людської екзистенції з позицій визначення її методологічних засад, ментальної специфіки, культурологічного аналізу належать В.І. Шинкаруку, А.К. Бичко, І.В. Бичку, В.С. Горському, М.В. Поповичу, В.Г. Табачковському, які тлумачать світову і вітчизняну філософську, духовно-культурну спадщину через призму специфіки національної свідомості.

Теоретичні рефлексії щодо екзистенціального змісту свідомості, її розвитку через множинність соціально-філософського знання в онтологічних та гносеологічних концептах розкриваються в працях В.П. Андрущенка, В.С. Біблера, М.Г. Братасюк, І.В. Бойченка, В.Г. Воронкової, П.П. Гайденко, Б.А. Головка, Б.А. Грушина, Л.В. Губерського, В.І. Гусєва, Л.М. Димитрової, К.К. Жоля, В.В. Ільїна, А.Є. Конверського, П.В. Копніна, В.Г. Кременя, А.Н. Леонтьєва, В.С. Лісового, А.М. Лоя, Д. Лукача, М.І. Михальченка, Б.В. Новікова, Б.О. Парахонського, С.В. Пролєєва, А.Г. Спіркіна, А.К. Улєдова, В.І. Ярошовця, О.І. Яценка.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали праці класиків зарубіжної і вітчизняної історії філософії: Г.Ф. Гегеля, П. Гольбаха, Р. Декарта, Д. Локка, М. Костомарова, П. Могили, Б. Паскаля, Г.С. Сковороди, Л. Фейербаха, Й.Г. Фіхте. Вони дають широке уявлення про формування понять “свідомість”, “дух”, “душа”, “розум”.

Екстраполяція їхніх поглядів на сучасні науково-методологічні розробки концепції теоретичні пошуки автора в конкретизації змісту досліджуваної проблеми від об'єктивістсько-раціоналістичного до екзистенційно-“софійного” виміру. Поглиблений аналіз людського “Я”:

- в екзистенціальному аспекті дають праці Н. Аббаньяно, М. Гайдеггера, К. Ясперса;

- в персональному - Е. Муньє;

- феноменологічному - Е. Гуссерля;

- релігійно-екзистенціальному - М. Мерло-Понті, Г. Марселя;

В наукових дискурсах З. Краснодембського, Е. Левінаса, Д.Г. Міда, Ю. Габермаса, К. Гірца вказується про узагальнення соціального “Я” індивіда в суспільному досвіді.

Теоретичне осмислення сутності феномену “духовного”, з безпосереднім виходом на вияснення сутності “суб'єктивного” досліджується в працях І.В. Ватіна, М.А. Гарнцева, Д.І. Дубровського, М.С. Кагана, Л.Н. Когана, І.С. Кона, М.А. Ліфшица, А.Ф. Лосєва, В.М. Межуєва, Л.П. Сверчкової, Л.В. Скворцова, В.В. Століна В.І. Толстих, В.Г. Федотової, А.І. Філіпова. Виявлення змісту свідомості у взаємозв'язку з формами духовної культури, світогляду та самовизначення особистості розкривається в монографічних дослідженнях С.С. Аверінцева, Е.І. Андроса, М.М. Бахтіна, Є.К. Бистрицького, М.О. Булатова, Ю.Н. Давидова, В.А. Звіглянича, А.Л. Зоріна В.П. Іванова, А.С. Канарського, П. Козловського, С.Б. Кримського, Д.С. Ліхачова, В.В. Ляха, В.А. Малахова, А. Моля, М.Ф. Тарасенка, Н.З. Чавчавадзе. Важливим внеском в дослідження природи свідомості в духовно-культурному вимірі є актуалізація вивчення сфери національної свідомості як пріоритетного напряму розвитку сучасної гуманітарної науки. Національна свідомість є об'єктом уважного дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених - П. Альтера, Д.А. Армстроні, О. Бочковського, П.Р. Браса, Р. Брубейкера, А. Валіцького, Д. Гатчінсона, Г. Гачева, М. Костомарова, В. Лісового, К. Майноуга, В. Рудко, К. Симонса-Сімонолевича, Р. Скемергорна, Е. Сміта, М. Сосновського, Р. Шпорлюка та ін. В руслі цього особливої уваги заслуговує проблема “ментальності”, розглянута в працях Л. Ладюрі, М. Блока, Ж. Гоффа, Л. Февра та Г.В. Гетца. Українські дослідження цього питання репрезентовані працями І. Грабовської, С. Грабовського, Ф. Канака, О. Кульчицького, І. Лисяка-Рудницького, О. Мостяєва, О. Невелюка, Л. Старикової, В. Храмової, М. Шлемкевича, Д. Чижевського та ін. Діяльнісні концепції свідомості людини обґрунтовані в працях Г.С. Батіщева, О.Г. Дробницького, Е.В. Ільєнкова, В.П. Іванова, Т.А. Кузьміна, В.А. Лекторського, Е.Н. Маркаряна, І.Т. Якушевського, Т. Ярошевського та інших. В розвідках В.Ф. Асмуса, І.С. Вдовіної, О. Гомілко, Є.М. Лимара, А.К. Можеєвої, О. Озадовської, Л.В. Скворцова, В.І. Шевченка, Н. Хамітова аналізується проблема суб'єкта історичного процесу, духовності й душевності, розкривається особистісний вимір людського буття, його сутнісна змістовність.

Наведений перелік авторів є далеко не вичерпним, але він формує уявлення про ступінь як актуальності, так і теоретичної опрацьованої проблеми свідомості, репрезентує її наукову значимість та методологічну обґрунтованість.

У другому підрозділі першого розділу “Методологічна основа та принципи вивчення проблеми” здійснюється теоретичне узгодження й інтеграція різноманітних форм і напрямків філософського знання: раціоналізму, сенсуалізму, ірраціоналізму, сцієнтизму тощо, що стало основою вивчення специфіки свідомості і умовою виконання поставлених завдань. Методологічні принципи дослідження визначаються з врахуванням стану сучасної філософії, який є результатом постмодерністського, комунікативного, онтологічного, аксіологічного, синергетичного аналізу, повороту сучасної філософії, що в своєму позитивному варіанті ставить на перше місце людську суб'єктивність. Аналіз сучасного стану, розмаїття застосування методологічних підходів підводить до висновку, що теоретична рефлексія концепції соціально динаміки свідомості полягає в додатковому акцентуванні на взаємозв'язку її виявів в нових філософських парадигмах. Тим самим духовно-культурне буття як структурна сутнісна ознака життєдіяльності соціуму не лише репрезентує складну, іноді внутрішньо суперечливу картину суб'єктивно-смислового осягнення світу, а й містить величезний інтелектуальний потенціал для справи культурної інтеграції української нації в світову цивілізовану спільноту.

У другому розділі “Становлення модусу духовного в змісті свідомості” розглядається достовірність усвідомлених знань про спосіб і міру існування суспільного й індивідуального, формування цілісної особистісної свідомості, об'єктивація духовності в суб'єктивному, проблема самопізнання і самооцінка в культурі.

У першому підрозділі другого розділу “Самосвідомість як онтологічний аспект свідомості” з'ясовано, що свідомість завжди є свідомістю про щось, спрямованою на світ, на буття, вона “знаходиться в світі”. Положення “бути у свідомості” (а тільки так реалізується людська екзистенція), має цілком певний онтологічний смисл, фіксуючи реальне положення людини в світі, особливу форму життєвого процесу, котра знаходить вираз в його усвідомленні. Завдяки наявності свідомості, онтологічний статус якої полягає “в можливості здійснення в ній свідомого буття і всіх актів усвідомлення” (С.В. Пролєєв), людина “розташовується” в світі, стає суб'єктом діяльності. По відношенню до дійсності суб'єкт не тільки розкриває певним чином її зміст і здійснює вплив на неї, але й засвідчує власне, діюче існування.

В дисертації визначається роль ментальності - специфічного розумового стану, до якого входять уявлення, враження, настрої, смислові конструкти. Як ідея суб'єктивного усвідомлення, ментальність відкриває нові перспективи самовизначення особистості, є способом орієнтації по вибору рішення, динамічною зміною, рухом до об'єкта. В праці доведено, що феноменологічний дискурс в онтологію людської свідомості дозволяє стверджувати про чинники української ментальності, як причини формування особливого, не дискурсивного типу мислення, як вияву орієнтованої на самозаглиблення та самоаналіз типу свідомості. В сучасній філософській онтології проблема свідомості набуває суто індивідуально-особистісного звучання, є особливим видом сущого, що живе за своїм специфічним законом.

У другому підрозділі другого розділу “Екзистенційно-персоналістські основи розвитку егології духовного“ показано, що найбільш буттєвою характеристикою свідомості є духовність суб'єкта. Цілісність особистості не можна зрозуміти поза простором, яким є її духовний світ - своєрідний “мікрокосм”, виділений в складі “макрокосму” сукупного людського буття. Із зовнішнього світу немовби відбувається “вилучення” певної долі смислового багатства, яке втілюється у цілісність внутрішнього світу особистості. “Духовне” є способом інтеграції особистості в “життєвий світ” і одночасно умовою формування її “Я”.

В дисертації вперше вводиться у теоретичний дискурс поняття “егології”, особливості якої реалізуються у відкритій феноменологією можливості перетворення філософії в антропологію і зміщення центру наукового інтересу з теоретико-пізнавальної здатності людини на умови її буття в світі. Людина визначається через суб'єктивність свого “Я” в силу розуміння належності до світу, долю якого вона “переживає”, “оцінює” і т. п. Духовність як особистості вміщує в собі речі, котрі виходять за межі буття “наявного”; їх мінливість відбувається в “екзистенціальній миттєвості”, “ситуативності”, залученні в рухливі смислові, інтенційні контексти поведінки.

У третьому підрозділі другого розділу “Інтроспекція суб'єктивного досвіду в культурних активаціях індивіда” досліджується процес людського існування в культурній реальності, що перетворюється в історію знаходження індивідом власної унікальності в духовній сутності. Принцип самовизначення (саморозвитку, самостійного створення) людини є сутнісною домінантою смислу життєвого підходу до культурної реальності. В світі ціннісного буття (культурі) людська духовність включає об'єктивно детерміновані смисли в суб'єктивно значимі фактори. Автор доводить, що адекватне осягнення культури як сукупності її характерологічних понять є підсумком єдності їх розгляду в якості форм знання і способів свідомості, що здійснюються через взаємозв'язок понять “для-себе-буття” і “буття-для-іншого”. Освоєння “осмисленої матерії” культури є інтенцією розуміння, що завжди виступає співучастю в певній діяльності. Поєднання творчо-духовного з чуттєвим (ірраціонально-душевним) переживанням долає однобічність як абстрактно-теоретичного, так і утилітарно-прагматичного підходів.

В третьому розділі “Рефлексія гуманістичних детермінант в самоусвідомленні сенсу буття” характеризується вектор смислу життєвих орієнтацій особистості, спрямованих на вироблення її самосвідомості і наповнення буття багатством тих форм світу культури, який сприяє високій результативній діяльності для повноцінного спілкування і національно-духовного самозбагачення.

Перший підрозділ третього розділу “Аксіологічний вимір свободи як трансцендентної реальності” присвячений вирішенню проблеми свободи як умови здійснення людської особистості. Свобода є тим суттєвим виміром суспільної діяльності, в якому розвивається культура і реалізується сенс буття. Мірою свободи кожного індивідуального суб'єкта безпосередньо виступає те, що виділено з оточуючої дійсності і функціонально осмислено стосовно фундаментальних цілей людської життєдіяльності. Під цим кутом зору свобода зберігає своє значення конститутивного чинника культури, який формує специфічний простір її розвитку. В дисертації підкреслюється, що свобода і культура виступають особливим типом реалізації соціальної необхідності. Людина досягає свободи, якщо спрямовує спонтанне самостійного здійснення на персоналізацію світу і себе. Свобода - це рух індивіда в часі, який можливий в мисленні завдяки усвідомленню. За допомогою свідомості розум “проникає” в цінності “олюдненого” буття, стає умовою особистісного бажання свободи, співпадає з внутрішньо наявною необхідністю істинного. Вільна людина, на думку автора, це - відповідальна, творча, мисляча особистість, наповнена самосвідомістю свого “Я” в динаміці культурних цінностей. Спрямована до цієї мети свобода не ізолює, а об'єднує, не веде до анархії, а наділяє вірою в сенс соціального буття.

У другому підрозділі третього розділу “Феномен ідеалу в системі смислу життєвих цінностей” акцентується увага на виборі мети життя, що є не тільки етичною, але й світоглядною, глибоко екзистенціальною проблемою, оскільки вирішує проблему смислу існування. Людське буття в кожний даний момент, як в його минулому, так і в перспективі на майбутнє, виступає соціальним часом. Виходячи з особистої духовної ситуації, людина постійно ставить завдання вийти за межі існуючого, котре втратило смисл і значення, досягти ідеалу. Формування і реалізація ідеалу залежить від загальних закономірностей смислових цілей покладань в свідомості. Суб'єктивність “Я” акцентує увагу на по межових підставах людського буття, що зумовлює необхідність виходити з “внутрішніх”, екзистенційних спонукальних причин до вибору мети та ідеалу життя.

У третьому підрозділі третього розділу “Антропологічні визначення сутності національної свідомості” досліджується роль і значення змісту соціальної динаміки свідомості та її конкретизації в національних вимірах. Проведений аналіз показує, що національне самоусвідомлення виникає лише після того, як сформульовані головні ідеї культурного самовизначення, серед яких одне з чільних місць належить відчуттю належності до певної спільноти - нації. Важливу роль в цьому процесі відіграє орієнтація на зміст національної ідеї, яка виступає логічним підсумком “збирання” образного ряду, пов'язаного не тільки з включенням індивіда в соціальне життя, але й вимогами домінант суспільно-політичних реалій дійсності. Ефективність національної ідеї зумовлена її зв'язком з культурою, котра є критерієм самобутності та окремішності нації. Національна ідея виступає ядром національної свідомості, завдяки якій відбувається становлення цілісної особистості. Вектор рефлексій особистості спрямований на вироблення активацій її самосвідомості, в котрій аспект національного самовизначення виступає центральним пунктом, наповнюючи буття багатством тих форм духовного світу, який сприяє результативній продуктивній діяльності як умови повноцінного спілкування і духовного самозбагачення. Розвинена національна свідомість - це той “канал”, який може привести особистість до розкриття її інтелектуально-творчого потенціалу, становленню специфічності й унікальності.

У висновках узагальнено результати теоретичних та практичних досліджень, що випливають із проблематики дисертації.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного у дисертаційній роботі дослідження здійснено теоретичне обґрунтування і практичне вирішення актуального завдання, що виявляється у розкритті онтологічного статусу свідомості в процесі соціальної динаміки самовизначень особистості. Основні висновки дослідження полягають у наступному:

- феномен свідомості в якості визначення дійсності демонструє в своєму змісті перехрещення внутрішнього і зовнішнього, сутності й існування, індивідуального і суспільного досвіду. Свідомість характеризує такий спосіб існування суб'єктивності, в якому свідчення об'єктивності в своїй даності набувають статусу очевидності для себе;

- однією з найважливіших характеристик онтології свідомості виступає поняття “духовності” як способу інтеграції особистості в “життєвий світ” й одночасно умовою формування її “Я”. Багато вимірність “Я” в духовному є умовою впорядкованості внутрішнього світу індивіда й становлення його персоніфікованої ідентичності;

- аналіз соціальної динаміки свідомості виявляє цілісність особистості в її соціальності. Якщо міра співпадає зі ступенем зв'язку між сутністю та існуванням, то питання принципової оцінки духовного змісту людини акцентується на розумінні зв'язку “Я” з “Я”, “Іншого” - з “Ти”. Як соціально-духовне утворення особистість реалізує себе в сукупності чуттєво-предметних відношень до іншої (інших) особистостей;

- духовна сутність людини формується в процесі подолання суперечностей “дійсного” і “недійсного” буття. Культурна реальність набуває смислу зосередження “онтологічних можливостей”, завдяки чому “дійсна” якість індивіда визначається в першу чергу його духовними потенціями, конституйованих у вигляді смислу життєвих орієнтирів;

- феномени суб'єктивно-свідомого, духовно-культурного досвіду, включені в діяльно-буттєвий ряд опредметненої реальності, визначають смисл життя як певний “образ”, котрим можуть виступати різні духовні артефакти, і серед них - свобода. Імперативи світоглядних орієнтирів є способом самопізнання особистості, які уможливлюють відповідність міри свободи потребам внутрішньо-необхідної діяльності;

- універсальність ціннісних смислів має динамічне структурування, їх розмаїта єдність реалізується в свідомості через ідеал, в якому предмети духовних почуттів виступають смислу життєвими цілями в їх спрямованості у майбутнє. Природа і призначення цілей покладання полягає в творчості нового і надання йому смислу, у постійному виході за межі наявного в творенні майбутнього;

- суттєвим структурним компонентом свідомості є проблема співвідношення “душі” та “духу” в національній свідомості, яка визначає неповторність людського буття. Доки існують нації, існує й національна свідомість, ядром якої є національна ідея. Екзистенціали цілісної особистості - совість, добро, мораль, свобода, культурні традиції, справедливість, етнічна спільнота є цінною сферою, в котрій здійснюються національно-свідомі виміри життя. Національна свідомість є умовою розкриття інтелектуально-творчого потенціалу особистості, формування її неповторності й унікальності. філософський світосприйняття свідомість

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Машталер А.А. Соціокультурні основи духовного буття особистості // “Наукові записки” Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Філософія, Економіка.- № 4, 2000. - С. 40-45.

2. Машталер А.А. Ментальні архетипи формування суспільної свідомості в процесі самоідентифікації особистості // Вісник КНТЕУ. - 2000. - № 6. - С. 103 - 110.

3.Машталер А.А. Духовність: екзистенціальні виміри релятивності культуротворчого процесу // Мультиверсум. Філософський альманах. Зб. наук. праць. - Вип. 17. - К.: Український Центр духовної культури, 2000. - С. 155 - 163.

4. Машталер А.А. Екзистенціально-смислова сутність діяльності людини (аксіологічний аспект) // “Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія”. Зб. наук. праць Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - Вип. 8. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2001. - С. - 3-10.

5. Машталер А.А. Актуалізація сенсу життя в цілей покладанні свідомості // Вісник КНТЕУ. - 2002. - № 4. С. 35-48.

Размещено на Allbest.ru