Феномен свідомості в інтеракціях "життєвого світу" людини

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано теоретико-методологічні засади, концептуальність наукової новизни положень дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, визначено теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію.

У першому розділі “Поняття свідомості: аналіз джерельної бази і вибір напрямків дослідження” здійснено огляд літератури по темі дисертаційного дослідження, проаналізовано методологічні підходи до розв'язання проблеми свідомості в системі філософського знання, визначено напрямки її дослідження, розкрито культурно-історичну ґенезу проблеми онтології національної свідомості в структурі духовного буття людини.

У першому підрозділі першого розділу “Стан науково-теоретичного опрацювання теми” розкрито, що аналіз феномену свідомості вимагає осмислення тих онтологічних передумов, які визначають специфіку “життєвого світу” індивіда і суспільства. Зокрема, розглянуто сучасну філософську традицію дослідження проблеми національної свідомості в межах феноменологічного підходу, а також досвід вітчизняної світоглядно-антропологічної школи в осмисленні феномену духовної культури особистості, у якому репрезентовано людино-творчі можливості національної свідомості.

Встановлено, що аналіз національної свідомості доцільно здійснити через онтологічний “зріз” категорії “свідомість”, виявляючи її як “усвідомлене буття”, як суперечливу сферу, реалізовану в “життєвому світі” (в апріорних структурах свідомості).

Проаналізовано світоглядно-антропологічну переорієнтацію сучасної вітчизняної філософії, яка отримала своє закономірне продовження в осмисленні культури як світу національного буття. Це спричинило дослідницькі пріоритети і увагу автора на методологічних засадах як визначальних в процесі становлення свідомості людини.

Переосмислення проблеми свідомості та її ролі у становленні людської екзистенції з позицій визначення методологічних засад, ментальної специфіки, культурологічного аналізу належать В.І. Шинкаруку, А.К. Бичко, І.В. Бичку, В.С. Горському, М.В. Поповичу, В.Г. Табачковському, які розглядають світову і вітчизняну філософську, духовно-культурну спадщину через призму специфіки національної свідомості. Екзистенційний зміст свідомості в онтологічних та гносеологічних концептах розкрито в працях В.П. Андрущенка, М.Г. Братасюк, І.В. Бойченко, В.Г. Воронкової, П.П. Гайденко, Б.А. Головка, Л.В. Губерського, Л.М. Димитрової, К.К. Жоля, В.В. Ільїна, А.Є. Конверського, В.Г. Кременя, А.Н. Леонтьєва, В.С. Лісового, А.М. Лоя, Д. Лукача, М.І. Михальченка, Б.В. Новікова, Б.О. Парахонського, С.В. Пролєєва, В.Г. Скотного.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали також праці класиків зарубіжної і вітчизняної історії філософії: Р. Декарта, Б. Паскаля, П. Могили, Г.С. Сковороди, Ж. Ламетрі, Й.Г. Фіхте, Г.В.Ф. Гегеля, М. Костомарова, П.Д. Юркевича, М. Міхновського, М. Сосновського, О. Бочковського, Е. Фромма, С.Л. Франка, в яких розкрито сутність понять “свідомість”, “дух”, “душа”, “розум”, “дух нації”, що і визначило теоретичні пошуки автора в конкретизації змісту досліджуваної проблеми в напрямку від об'єктивістсько-раціоналістичного до “софійного” виміру.

Поглиблений аналіз людського “Я” як основи національної свідомості:

- в екзистенціальному аспекті здійснено в працях Н. Аббаньяно, М.О. Бердяєва, А. Камю, М. Гайдеггера, К. Ясперса;

- в персоналістському - Е. Муньє;

- у філософсько-антропологічному - Е. Кассірера, Х. Плеснера;

- у феноменологічному - Е. Гуссерля, Р. Інгардена; релігійно-екзистенціальному - М. Бубера, Б.П. Вишеславцева, М. Мерло-Понті, Г. Марселя, Ж. Марітена; герменевтичному - Х.-Г. Гадамера, П. Рікера; постмодерністському - Р. Рорті, Ж.Ф. Ліотара, П. Козловського, М. Фуко, Ж. Дерріда, К.О. Апеля. В наукових дискурсах З. Краснодембського, Е. Левінаса, Д.Г. Міда, Ю. Габермаса, Х. Ортеги-і-Гасета, В. Больнова, А.А. Мілтса, К. Гірца йдеться про узагальнення екзистенційного “Я” індивіда в суспільному досвіді.

Теоретичне осмислення сутності феномену “духовного” з безпосереднім виходом на з'ясування сутності “суб'єктивного” здійснено в працях І.В. Ватіна, М.А. Гарнцева, Б.А. Грушина, Д.І. Дубровського, М.С. Кагана, Л.Н. Когана, І.С. Кона, М.А. Ліфшица, А.Ф. Лосєва, В.М. Межуєва, Л.П. Сверчкової, Л.В. Скворцова, В.В. Століна, В.І. Толстих, В.Г. Федотової, А.І. Філіппова.

Зміст свідомості у взаємозв'язку з формами національної духовної культури, світогляду та екзистенцій з самовизначенням особистості розкрито в монографічних дослідженнях С.С. Аверінцева, Е.І. Андроса, М.М. Бахтіна, Є.К. Бистрицького, М.О. Булатова, Ю.Н. Давидова, В.А. Звіглянича, А.Л. Зоріна, В.П. Іванова, А.С. Канарського, С.Б. Кримського, Д. Лукача, Д.С. Ліхачова, В.В. Ляха, В.А. Малахова, А. Моля, М.Ф. Тарасенка, Н.З. Чавчавадзе, О.І. Яценка.

Дослідження сфери національної ідеї, як напрям у з'ясуванні природи національної свідомості в духовно-культурному вимірі, стало актуальним для зарубіжних та вітчизняних вчених - П. Альтера, Б. Андерсона, Д.А. Армстронга, П.Р. Браса, Р. Брубейкера, А. Валіцького, Д. Гатчінсона, Г. Гачева, М. Костомарова, К. Майноуга, В. Рудко, К. Симонса-Симонолевича, Р. Скемергорна, Е. Сміта, Р. Шпорлюка та ін. В цьому руслі на особливу увагу заслуговує проблема “ментальності”, досліджена в працях Л. Ладюрі, М. Блока, Ж. Ле Гоффа, Л. Февра та Г.В. Гетца. Українські студії цього питання репрезентовані працями І.Ф. Дзюби, І. Грабовської, С. Грабовського, Ф. Канака, О. Кульчицького, І. Лисяка-Рудницького, О. Мостяєва, О. Невелюка, М.В. Русина, І.В. Огородника, Л. Старикової, В. Храмової, М. Шлемкевича, Д. Чижевського та ін.

Діяльнісну концепцію свідомості в контексті духовно-культурного буття людини обгрунтовано в працях Г.С. Батіщева, О.Г. Дробницького, Е.В. Ільєнкова, В.П. Іванова, Т.А. Кузьміна, В.А. Лекторського, Е.Н. Маркаряна, Т. Ярошевського та інших. В розвідках В.Ф. Асмуса, І.С. Вдовіної, О. Гомілко, Є.М. Лимара, А.К. Можаєвої, О. Озадовської, Л.В. Скворцова, В.І. Шевченка, Н. Хамітова проаналізовано проблему суб'єкта історичного процесу, свободи, духовності й душевності, розкрито особистісний вимір національного буття, його сутнісну змістовність.

Зазначений перелік авторів і досліджень є далеко не вичерпним, втім формує уявлення про ступінь актуальності і теоретичної спрацьованості проблеми, репрезентує її наукову значимість і методологічну обґрунтованість.

У другому підрозділі першого розділу “Методологічні засади вивчення проблеми”, враховуючи методологію проблеми національної свідомості в сучасній філософії, показує, що на основі методологічного узгодження й інтеграції різноманітних напрямів і концепцій філософського знання як умови розв'язання теоретичних завдань дослідження, уникнення абсолютизації соціально-економічної детермінації як принципу дослідження духовних процесів, який обмежує виявлення творчих інтенцій свідомо-інтелектуальної діяльності, доцільним є застосування підходів та методів, що здатні виявити змістовність національної свідомості в динаміці соціокультурного буття. Зокрема, визначено необхідність і теоретичну значимість застосування методів феноменологічного спрямування.

Поліфонія і багато змістовність проблеми свідомості, вплив її інтенцій на розвиток духовно-культурного буття виявила розмаїття підходів до її вирішення, що породило значну кількість теорій та ідей. Автор аналізує їх значення в ході концептуального вирішення сформульованих в дисертації завдань. Насамперед, це:

- твори класиків історії філософії, в творчості яких яскраво проявила себе тенденція до вирішення проблеми духовного;

- праці науковців радянського періоду, заслугою яких є прагнення вирішити зазначену проблему в межах моно ідеологічного філософського підходу;

- дослідження, які є методологічною основою теоретичних пошуків в царині вітчизняної філософської думки.

Для розв'язання завдань дисертації використані фундаментальні наукові розвідки вчених-філософів Київської світоглядно-антропологічної школи.

Аналіз сучасного стану методології філософських досліджень виявляє, що теоретична рефлексія концепції національної свідомості потребує додаткового акцентуванні на виявленні її взаємозв'язків в нових філософських парадигмах, оскільки духовно-культурне буття як сутнісна ознака життєдіяльності соціуму презентує складну, внутрішньо суперечливу картину суб'єктивно-смислового осягнення світу, і містить величезний інтелектуальний потенціал для справи культурної інтеграції української нації в світову цивілізовану спільноту.

У другому розділі “Національно-духовне у структурі свідомості” розглядається достовірність способу і міри існування суспільного й індивідуального в структурах “життєвого світу”, формування свідомості в цілісній соціальності, об'єктивація національної духовності в суб'єктивному досвіді, проблема співвідношення свідомого і духового.

У першому підрозділі другого розділу “Взаємодія свідомості та соціальності в структурах “життєвого світу” особи” досліджено зміст і завдання феноменологічного дискурсу у вирішенні проблеми онтологічного статусу свідомості, шо завжди є інтенційною, спрямованою на світ, на буття, тобто “знаходиться у світі”, виявляє необхідність повернення до інтенційності, властивій свідомості, є її самостійною ідентифікацією.

В дисертації розкрито, що буття людини укорінене в соціальності, де долаються анти тези індивідуального і колективного, предметно-тілесного та суб'єктивного, безпосередньо-особистісного і опосередковано-суспільного, об'єктивованого в суспільній та індивідуальній свідомості. Динаміка соціальності, виявляючи себе і в комунікації людей, і в просторі індивідуальної творчості, де такі контакти відсутні, актуалізує активність особистості у визначеннях свідомо-духовного національного буття.

Проаналізовано, що феноменологічна визначеність “життєвого світу” відіграє важливу роль у вирішенні проблеми соціально-свідомих орієнтацій індивіда, оскільки виявляє залежність наукового пізнання від “позанаукової” свідомості, яка складається із суми “безпосередніх очевидностей”. Встановлено, що “життєвий світ”, завжди суб'єктивний, даний людині в образі і контексті практики, є основою всіх наукових ідеологізацій. Це культурно-історичний образ світу, яким він виступає у свідомості різних людських спільнот. Завжди релятивний, він перебуває у динаміці. Як “проблемне поле”, він не тематичний об'єктивістським дослідженням і наукою. Інваріанти “життєвого світу” є конструктами теоретичної діяльності, результатом феноменологічної редукції індивідуально-суб'єктивної, смислової сторони об'єктів природного і соціального середовища як сфери значень, конституйованих тільки суб'єктивністю.

Обґрунтовано, що гуссерліанське вчення про “життєвий світ” може мати теоретично-практичне значення за умови поєднання і взаємодії із світом соціального буття, в якому інтенції свідомості включаються в процес історії культури.

Феномен “життєвий світ” розкриває внутрішню композицію сил і здібностей людини в процесі діяльності, внаслідок чого соціальна дійсність розуміється як нескінченне поле вимірів екзистенції і духовності людини.

Зокрема, метод трансцендентально-феноменологічної редукції, завдяки виокремленню свідомості як способу і сенсу життєдіяльності людини, дає можливість зрозуміти буття людини на різних щаблях - від автономності до соціальності, а її саму як вкорінену в традиції історії культури, діючу за певних обставин, тілесно присутню в світі, що відкриває широкі можливості подальшого розвитку суверенності індивіда у вимірах духовності, свободи, самовизначення в національній ідеї.

В другому підрозділі другого розділу “Рефлексія самосвідомості в контексті онтології свідомості” вперше введено у теоретичний дискурс поняття “егології”, особливість якої визначена феноменологією як можливість перетворення філософії в антропологію із зміщенням акценту наукового пошуку з теоретико-пізнавальної здатності людини на умови її буття у світі: людина визначається через суб'єктивність власного “Я” в силу розуміння належності до світу, долю якого вона “переживає”, “оцінює” тощо.

Розкрито, що в сучасній філософській онтології буттєва самоцінність свідомості є умовою самобутності суб'єкта (“его”), інтерсуб'єктивності, що дозволяє людині бути активним учасником “життя суспільства”. Свідомість суб'єкта у своїй безпосередності і співмірності з об'єктивною реальністю є не стільки відображенням дійсності, скільки її “життєвим світом”, відмінним від об'єктивно-предметного існування. Центром свідомості суб'єкта виступає “Я”, в якому інтегрується його інформаційно-пізнавальна база, внаслідок чого воно є особливою духовною формою освоєння природного і соціального світу і разом з тим формою саморозвитку.

Царина духа, в центрі якої знаходиться “Я”, є тією сферою свідомості, у якій відбувається не тільки перетворення об'єктивного на суб'єктивне, але активація суб'єктивного в об'єктивному, що визначає духовність як особливу смислову життєву сферу людського досвіду.

Обґрунтовано нередукованість “духовності” до “свідомості”, що свідчить про спосіб життєдіяльності індивіда, який набуває дійсної повноти, універсальності, активно-індивідуального характеру в процесі рефлексії соціокультурної сфери і продовжується в духовному житті суб'єктивного “Я”. Основи духовності полягають в свободі вибору в будь-якій сфері людського існування, що приводить до визнання самоцінності, самодостатності, самобутності індивідуального самовизначення особи як умови реальності свідомого. “Духовне” є способом інтеграції індивіда у “життєвий світ” і одночасно умовою формування його “Я”. Духовність як основа універсуму особистості містить в собі те, що виходить за межі “наявного” буття. Духовність визначає самосвідомість “Я”, внаслідок чого виникає неповторна індивідуальність, людська особа, яка має характеристики, що знаходять безпосередній вираз у поліфонії унікально-особистісного світу. Це дозволяє говорити про наявність в самосвідомості кола соціальних якостей, які затверджують індивіда в системі національного і культурного буття.

Проаналізовано процес формування свідомості в контексті відношення до буття, який стверджує можливості людської солідарності, що є основою історичних спільнот в дійсно людських формах існування. Відношення розкриває себе у зв'язках національної солідарності, що є головною умовою формування національної духовності в актах самосвідомості.

В третьому підрозділі другого розділу “Реальність свободи в ціннісно-смисловому універсумі особи” обґрунтовано, що найважливішим духовним артефактом свідомості виступає свобода, яка забезпечує динаміку культури, вибір свідомих цілей та ідеалів суб'єкта. Як розвиток людини в часі, свобода є виявленням її духу у боротьбі з відчуженням і владою без особистісних сил, що стає можливим завдяки суб'єктивності національного в соціальній об'єктивності, яка є умовою формування уявлення про істинні цінності буття.

Увагу зосереджено на тому, що суттєвим виміром людської діяльності є культура, яка своїм фактичним здійсненням є передумовою свободи і необхідною основою розвитку свідомих цілей покладань особистості. Індивід здобуває свободу та відкриває для себе її зміст там і тоді, коли в перманентності ситуацій внаслідок духовно-суб'єктивної активності здатний прийняти рішення для створення нового змісту вільного буття. Як атрибут самосвідомості особистості, культура своїм предметно-сутнісним значенням орієнтує індивіда на вибір образу свободи, робить останню сенсом життя. Свобода як цінність є невід'ємною від індивідуальної суб'єктивності - внутрішнього ядра свідомості.

Розкрито, що людська суб'єктивність є внутрішнім змістом суспільно-культурного індивіда, оскільки конституює його діяльність і постає умовою розвитку соціальної об'єктивності. Суб'єктивне, реалізоване в бутті, перетворюється на активність мислення, яке, як центр духовного існування, визначає цінності життя в процесі самостійного творення людини.

Суб'єктивність смислу діяльності визначає вибір людиною певного образу, яким можуть виступати різні артефакти, і серед них - свобода. Як основна константа загальнолюдської культури і мета духовного самовизначення, свобода передбачає напругу всіх суб'єктивних зусиль, насамперед - волі. Імперативи світоглядно-культурних смислів в образі свободи характеризують специфічну здатність свідомості сприймати і перетворювати природну і соціальну дійсність на необхідну для себе форму, адекватну суспільному характеру дійсності.

Важливим аспектом проблеми свободи є духовна свобода, яка може бути обмежена зовнішньою необхідністю, але ніколи не зникає, оскільки невід'ємна від особистості. Людина тоді стає вільною, коли спрямовує спонтанність своїх дій на персоналізацію світу і своєї свідомості.

Національна ідея в якості атрибуту самосвідомості своїм предметно-сутнісним значенням, орієнтуючи індивіда на вибір образу свободи, з необхідністю стає його сенсом життя. Події, що відбуваються в житті людини, конституюються досвідно-смисловою сферою національної свідомості. Її “контури” зумовлені структурою діяльності, параметрами духовно-культурних прагнень.

В дисертації обґрунтовано, що свобода і національна свідомість виступають особливим типом реалізації соціальної необхідності.

В третьому розділі “Гуманістичні особливості національної свідомості у визначенні сенсу життя” розкрито методологічне значення онтологічного підходу в аналізі свідомості. Онтологічний поворот робить філософію мисленням, що відбувається у самому житті, не відокремлено від нього. Онтологічно зорієнтована філософія має дійсність власним контекстом і конституюється як її духовне зусилля. Обґрунтовано, що для сучасної філософської онтології вирішальну роль відіграє життєвий світ людини і самовизначення свідомості у світі.

В першому підрозділі третього розділу “ Нативізм ментальності у формуванні етнічно-культурної активності людини” досліджено проблему ментальності.

Зокрема обґрунтовано, що зумовлене культурними, соціальними, історичними, раціонально-дискурсивними та ірраціональними факторами поняття “свідомість” найповніше розкривається у співвідношенні з поняттям “ментальність”.

Свідомість містить у собі ряд неусвідомлюваних засобів організації людського життя, що передують усвідомленню та досягненню належного і, водночас, лишаються поза межами усвідомлення соціального суб'єкта. В цьому плані ментальність в єдності уявлення настанов, як ірраціональний компонент в раціональному, є способом подолання однобічної парадигми й усвідомлення екзистенцій у смислових моментів людського існування - цінностей, форм соціальної взаємодії, часовості тощо.

В межах системи культури ментальність має істотне значення для вироблення розуміння, інтуїтивного бачення проблем, їх раціоналізації в пізнанні та практичній асиміляції.

В процесі розвитку свідомості ментальність стає основою єдності духовно-теоретичного, духовно-практичного та практичного освоєння світу, “фондом” категоріальних структур творчої діяльності, її смислового утворення.

Проаналізовано, що у всіх своїх визначеннях ментальність. Ментальність є ірраціональною основою визначення суб'єктивного, що дозволяє їй стати глибинною сферою проникнення в підсвідоме, досягти внутрішніх смислів переживань в контексті самовизначень індивіда.

Обґрунтовано, що у вимірі ірраціонального відношення до світу, ментальність зумовлює відповідність вітальним інтенціям людини, визначає “справжність” або “не справжність” персонального буття, основним проявом якого є національна автентичність.

Національно-етнічне, проявом якого є ірраціонально-ментальне “Я”, зумовлює смисловий вплив на формування суб'єктивного усвідомлення належності до національного в його соціальних і культурних формах. Внутрішній зміст духовної сутності “Я” виявляє процес формування особистості у всебічних відношеннях з іншими людьми, внаслідок чого ментальність “Я” виступає “первинною реальністю”, передумовою і дійсністю історично-духовної творчості в національній свідомості.

Світоглядне висвітлення ментальності передбачає розширений аналіз свідомості в її національному аспекті. Таким чином, ментальність як визначальна характеристика свідомості суб'єкта не підлягає одномірній детермінації матеріальними, зокрема соціальними, політичними і т. д. чинниками.

В другому підрозділі третього розділу “Антропологічні детермінанти національної свідомості в апостеріорності людського досвіду” досліджується процес національного самоусвідомлення в контексті особистісного самовизначення.

Обґрунтовано, що принцип національно-свідомого самовизначення (саморозвитку, самостійного творення) людини є сутнісною домінантою смислового життєвого підходу до культурної реальності. В світі національно-ціннісного буття духовність включає об'єктивно детерміновані смисли в суб'єктивно значимі. Освоєння “осмисленої матерії” національної культури є інтенцією розуміння, що постає співучастю у певній діяльності. Поєднання творчо-духовного з чуттєвим (ірраціонально-душевним) переживанням долає однобічність абстрактно-теоретичного і утилітарно-прагматичного підходів. Розвинена національна свідомість - це той “канал”, який спрямовує особистість до розкриття її інтелектуально-творчого потенціалу, до становлення персональної специфічності й унікальності.

Проаналізовано специфіку української національної свідомості через сутність вітчизняного гуманізму, який виявляє ціннісну самостійно реалізуючи роль людини, її самість, індивідність. Коли не відбудеться звернення людини до її “внутрішнього” (“сердечного”) світу, особистісного самопізнання, до своєї “душі” (екзистенції), то вона не стане людиною в повному розумінні цього слова, не реалізує свою роль і місця в світі, основою якого також є світ національного буття. Обґрунтовано необхідність створення таких онтологічних умов існування буття людини, смислом яких є її цілісне і живе відношення до того, що відбувається, створення таких форм власного життя, що відсувають і навіть знищують загрозу знецінення людського існування.

Доведено, що в дослідженні свідомості важливе місце посідає проблема комунікації між різними типами світогляду, де значну роль відіграє мета антропологічний підхід як методологічна умова реалізації особистісного “Я” в контексті етнічних і національних процесів. З'ясовано сутність проблем “етносу” і “нації”, їх тотожність і відмінність в культурному та ідентифікаційному аспектах і обґрунтовано, що етнічно національні чинники (національні інтереси, національна свідомість, національна ідея, менталітет тощо) є важливими умовами соціально-економічних і культурно-політичних детермінант.

Розкрито, що неповторність людського життя характеризується фактом національної ідентичності, оскільки дійсне буття за всіх обставин є національним, адже людина завжди є носієм етнокультурних ознак;. Доведено, що категорія “цілісність особистості” розкриває себе при наявності національної свідомості, яка наповнює суб'єктивність індивіда смисловими життєвими імперативами.

Отже, феноменологічний дискурс в онтологію людської свідомості і життєвого світу людини дозволяє стверджувати чинники української національної свідомості, зумовлені загальними ментальними характеристиками, в яких утримується не тільки “колективне уявлення”, “умонастрій”, “бачення світу”, “спосіб думання”, але поняття національної вдачі, “вдачі народу”. Зокрема, ірраціональні складові української національної свідомості трансцендуються із ментальної “традиційності”, “автентичності”, “справжності”, “вдачі”, “складу мислення”, процесуально оформлюючись в домінування емоційного над раціональним, індивідуальність, тощо, що й стало причиною утворення особливого, не дискурсивного типу мислення, як вияву специфічної, вже орієнтованої на самозаглиблення та самоаналіз типу свідомості.

В третьому підрозділі третього розділу “Логос національної ідеї в системі самовизначення особи” зосережено увагу на етнічно-національних чинниках (національні інтереси, національна свідомість, національна ідея, менталітет тощо), що є визначальними в комплексі соціально-політичних і духовних детермінант. Етнічно-соціальний чинник постає передусім як діяльність етносу, що прагне реалізувати свої інтереси в соціумі.

Обґрунтовано, що національна ідея в якості атрибуту самосвідомості своїм предметно-сутнісним значенням, орієнтуючи індивіда на вибір образу свободи, з необхідністю стає його сенсом життя. Визначення свободи як головної константи загальнолюдської культури і мети самовизначення передбачає напругу всіх суб'єктивних зусиль на волевиявлення і цілей покладання. Імперативи світоглядно-культурних смислів в образі свободи характеризують специфічну здатність людини сприймати і перетворювати соціально-культурну дійсність в необхідну для себе форму, в якій реалізується екзистенціальний зміст самовизначень.

Проаналізовано, що усвідомлення “Я” активізується лише після того, як сформульовані головні ідеї культурного самовизначення, серед яких чільне місце належить відчуттю незалежності до певної спільноти - нації. Важливу роль у цьому процесі відіграє орієнтація на зміст національної ідеї, яка виступає логічним підсумком “збирання” образного ряду, пов'язаного не тільки з включенням індивіда в соціальне життя, але з вимогами домінант суспільно-політичних реалій. Ефективність національної ідеї зумовлена її зв'язком з культурою, що є критерієм самобутності, окремішності національної спільноти.

Отже, національна ідея виступає ядром національної свідомості, завдяки якій відбувається становлення цілісної особистості. Вектор рефлексій особистості спрямований на вироблення активності самосвідомості, коли аспект національного самовизначення постає центральним пунктом, наповнюючи буття багатством тих форм духовного світу, що сприяють продуктивній діяльності, повноцінному спілкуванню і духовному самозбагаченню. Національна ідея є найбільш адекватним духовно-практичним чинником формування національного ідеалу, що має етичний, світоглядний зміст, оскільки вирішує проблему смислу існування.

Людське буття в кожний момент і минулого, і майбутнього постає соціальним часом. Виходячи з особистої духовної ситуації, людина постійно ставить завдання вийти за межі існуючого, яке втратило смисл, і досягти ідеалу. Формування і реалізація ідеалу залежить від загальних закономірностей смислових цілей покладань свідомості. Обґрунтовано, що суб'єктивність “Я” зосереджує увагу на по межових підставах людського буття, які зумовлюють необхідність виходити з “внутрішніх”, екзистенцій, як причин вибору мети та ідеалу життя. По відношенню до соціокультурної дійсності суб'єкт через національну ідею не тільки розкриває її зміст, але впливає на неї, стверджуючи тим самим власне, продуктивно-діюче, духовно-усвідомлене існування.

У висновках підсумовуються отримані у дисертаційній роботі результати щодо вирішення проблеми свідомості в життєвому світі національно-духовного буття людини.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у таких положеннях:

- “життєвий світ” є конструктом теоретичної діяльності, результатом феноменологічної редукції смислової сторони об'єктів природного і соціального середовища як сфери значень, в яких конституюються виміри екзистенції і духовності людини, актуалізуючись в артефактах національної історії, свідомості і культури;

- феномен свідомості в якості визначення дійсності демонструє своїм змістом взаємозв'язок внутрішнього і зовнішнього, сутності й існування, індивідуального і суспільного. Свідомість характеризує такий спосіб існування суб'єктивності, в якому свідчення об'єктивності в своїй даності набувають статусу очевидності для себе;

- однією серед важливих характеристик онтології свідомості є національна свідомість як спосіб інтеграції особистості в “життєвий світ” і, водночас, умова формування “Я”. Багато вимірність “Я” в духовному є умовою впорядкованості внутрішнього світу індивіда, становлення його персоніфікованої ідентичності;

- аналіз національної свідомості виявляє цілісність особистості в соціальності. Коли міра автентичності співпадає із характером зв'язку сутності та існування, то особистість реалізує себе в сукупності об'єктивних і суб'єктивних світових відношень національно-культурного буття;

- духовна сутність людини формується в процесі подолання суперечностей “дійсного” і “недійсного”, внаслідок чого культурна реальність набуває смислу зосередження “онтологічних можливостей”. Отже, “дійсна” якість індивіда визначається його ментально-ірраціональними потенціями, що є визначальними у змісті “життєвого світу” людини;

- феномени національно-свідомого, духовно-культурного досвіду, будучи включені в діяльно-буттєвий ряд опредметненої дійсності, визначають національну ідею в якості “образу” смислу життя і способу самопізнання особистості. Національна ідея як соціально-духовне утворення констатує аксіологічні орієнтації людини, які уможливлюють відповідність міри свободи потребам внутрішньо-необхідної діяльності;

- універсальність ціннісних смислів має динамічну структуру, цілісність якої реалізується в національній свідомості через ідеал В ідеалі предмети духовних почуттів постають смисловими життєвими цілями в їх спрямованості у майбутнє. Природа і сутність національного ідеалу полягає в творчості нового і наданні йому смислу, у постійному виході за межі наявного у творенні майбутнього;

- екзистенції цілісної особистості - совість, добро, мораль, свобода, культурні традиції, справедливість, етнічна спільнота - є самостійною цінною сферою, яка формує національно-свідомі виміри життя. Національна свідомість є умовою розкриття інтелектуально-творчого потенціалу особистості, її неповторності й унікальності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кутняк І.М. Субстанційність свідомості в модусах життєвого світу індивіда // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленкаю - Випуск 11. Київ-Полтава, 2004. - 285 с. - С. 54-64. буття філософський свідомість

Кутняк І.М. Ціннісно-смислові інтенції свідомості в універсумі особистісного буття // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Випуск 39. - Київ: Український Центр духовної культури, 2004. - 264 с. - С. 80-85.

Кутняк І.М. Національна свідомість в контексті антропологічного виміру // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Випуск 41. - Київ: Український Центр духовної культури, 2004. - 260 с. - С. 184-194.

Кутняк І.М. Свобода в ціннісних смислах буття: раціональний та ірраціональний аспекти // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Редакційна колегія: Т. Біленко (голов. ред.), В. Скотний, В. Мовчан та ін. - Дрогобич: Вимір, 2004. - Випуск тринадцятий. Філософія. - 136 с. - С. 14-24.

Кутняк І.М. Підготовка студентів до народознавчої роботи в школі // Шляхи поліпшення підготовки вчителів початкових класів до роботи в національній школі / Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Дрогобич: Б.В., 1992. - 224 с. - С. 87-88.

Кутняк І.М. Борис Грінченко - сподвижник української національної ідеї // Проблеми вивчення творів Івана Франка і його сучасників у початковій школі: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Дрогобич: НВЦ “Каменяр” ДДПУ, 2002. - 260 с. - С. 159-162.

Кутняк І.М. Професійна готовність соціального педагога до роботи з молодшими школярами // Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: Теорія. Практика: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Самбір: Видавництво приватного підприємця Ригуса А.М., 2002. - 250 с. - С. 127-128.

Кутняк І.М. Духовно-культурні легітимації національної свідомості // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка): Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина - Світ - Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 976 с. - С. 403-406.

Размещено на Allbest.ru