Ґендерна компонента сучасного українського суспільства (соціально-філософський аспект)

Механізми концептуалізації чоловічого та жіночого як суспільно значимого у європейській філософській традиції. Вплив ґендерної компоненти на різні сфери сучасного українського суспільства. Міждисциплінарне дослідження стану розробки ґендерної ідеології.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.10.2013
Размер файла 59,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Стребкова Юлія Віталіївна

УДК 316.325:141.7

ҐЕНДЕРНА КОМПОНЕНТА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (соціально-філософський аспект)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, декан факультету соціології, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник; кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії філософського факультету.

Захист відбудеться “24” січня 2008 р. о _14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.002.21 у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” за адресою: 03056, м. Київ, пр. Перемоги 37, корп. 7, ауд. 514.

З дисертацією можна ознайомитись у Науково-технічній бібліотеці ім. Г.І. Денисенка Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”: 03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37.

Автореферат розісланий “_21_” грудня 2007 р.

ґендерна компонента українське суспільство

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Мультивекторність розвитку сучасного українського суспільства спонукає до пошуку теоретичного обґрунтування суспільних трансформацій, аналізу чинників, що їх зумовили, та передбачень напрямків розвитку і наслідків цих змін. Ґендер є важливою соціодиференціальною ознакою буття соціуму, а всебічне науково-теоретичне, зокрема філософське, дослідження його соціально-практичного змісту зачіпає фундаментальні характеристики суспільних відносин. Ґендерна компонента насамперед пов'язана із суспільною ієрархією і відносинами влади, а отже, суттєво впливає на функціонування суспільства як системи соціальної взаємодії.

Демографічні проблеми сучасної України апелюють до реконструкції патріархальних стереотипів як єдино можливого шляху вирішення негативних наслідків депопуляційної кризи та старіння населення, що вступає у конфлікт із задекларованою ціннісною системою демократичного суспільства, на практиці суперечить ідеям гуманізму та гальмує суспільний розвиток.

Вкрай повільна інституціалізація ґендерних студій в Україні та невідповідність реалій задекларованим намірам свідчить про існування нагальної потреби соціально-філософського дослідження ґендерних аспектів сучасного українського суспільства у діалектичній єдності мети суспільної модернізації та пошуку адекватних шляхів, умов та засобів її реалізації.

Виникнення у ХХ столітті ґендерної теорії - нового напрямку міждисциплінарних досліджень, спрямованого на подолання та деконструкцію застарілих традиційних - патріархальних підходів до чоловічих і жіночих культурних репрезентацій обумовлене низкою детермінант. Серед яких найбільш істотними слід визнати: зростання уваги до приватної сфери, кризу методологічної парадигми суспільних наук, лібералізацію моралі міжстатевих стосунків, яка у комплексі з розвитком технологій спричинила розщеплення сексуальної та репродуктивної сфер, що у свою чергу сприяло подальшій емансипації жінок та уможливило пов'язані з цим суспільні зміни.

Сучасна епоха зумовлює необхідність переосмислення традиційних ґендерних схем та ролей і їх сприйняття в українському суспільстві з метою пошуку оптимального шляху подолання ґендернодетермінованих суспільних деформацій, що є актуальним для українського сьогодення. Практичним доказом актуальності теми дослідження є неефективність сучасних паліативних заходів, спрямованих на подолання ґендерного дисбалансу та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків.

Однією з перших ґендерний підхід для аналізу суспільного статусу жінок в українському суспільстві (в історичній ретроспективі) застосувала О. Кісь. Соціально-культурну специфіку сучасної репрезентації української фемінності досліджено у роботах М. Богачевської-Хом'як, С. Жеребкіна, О. Забужко, Н. Зборовської, Н. Лавриненко, Л. Малес, С. Павличко, М. Рубчак, І. Федорової, І. Тарасенко та ін. Дослідники статево-рольової диференціації та ґендерної соціалізації в освітянському контексті - Т. Говорун, Т. Голованова, О. Кікінежді, В. Кравець, О. Суслова - констатують нагальну потребу у реформуванні системи освіти, з урахуванням ґендерної політики.

Актуальність ґендерної тематики для України відзначають також: Л. Смоляр, І. Бондаревська (жіночий рух і суспільна легітимація ґендерних студій); В. Троян та Н. Таран (дослідження становища українських жінок-науковців); Т. Мельник, І. Грабовська, Л. Кобелянська, О. Пищулiна та ін. (політико-правова сфера ґендерних реалій сучасної України). Широко представлені українські дослідження у сфері ґендерної лінгвістики та літературознавства (В. Агєєва, Л. Ставицька, А. Толстокорова, О. Сизова, та ін.) свідчать про необхідність вдосконалення термінологічного апарату гендерної теорії. Ґендерні дослідження, дотичні до проблем інформаційного характеру (О. Горошко, Ю.Бєлікова, О. Луценко та ін.), зосереджуючись здебільшого на аналізі культурних стереотипів щодо жінок та чоловіків, фіксують загрозливу поширеність сексизму та фейсизму у засобах масової інформації України.

Аналіз ступеня наукової розробки теми підвів дисертантку до висновку, що попри існування значного масиву літератури, в якій більшою чи меншою мірою висвітлено різні аспекти обраної для дослідження проблеми, все ж стан її філософського осмислення не можна визнати достатнім. Недостатньо досліджені структура ґендерної системи українського суспільства, мало опрацьовані ідеологічні аспекти інформаційного простору. Дослідження стосовно ґендерної складової науково-технічного процесу та інформатизації дуже нечисленні. Роботи із власне філософського осмислення ідеології, форм та практик сучасного патріархату в Україні практично відсутні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлену дисертаційну роботу виконано у межах фундаментального науково-дослідницького напряму наукової роботи кафедри філософії та факультету соціології “Дослідження механізмів активізації творчого потенціалу молоді” (РК №0103U000252) і “Дослідження методів розвитку творчої особистості” (№ держреєстрації 0107U0000981).

Мета дисертаційного дослідження. Соціально-філософське осмислення ґендерних аспектів суспільної проблематики шляхом дослідження ґендерної системи сучасного українського суспільства.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку і вирішення таких дослідницьких завдань:

проаналізувати теоретико-методологічні підходи до висвітлення суспільної значимості статі;

з'ясувати механізми концептуалізації чоловічого та жіночого як суспільно значимого у європейській філософській традиції;

дослідити вплив ґендерної компоненти на різні сфери сучасного українського суспільства;

провести комплексне міждисциплінарне дослідження стану розробки, ролі та функції ґендерної ідеології в сучасному інформаційному просторі;

дослідити ґендерний аспект тенденцій розвитку та домінанти орієнтацій освітньо-виховних напрямків, принципів, методик, практик та технологій;

дати філософське тлумачення ґендернодетермінованих втрат інтелектуального потенціалу.

Об'єкт дослідження - ґендерна система сучасного українського суспільства.

Предмет дослідження - фундаментальна взаємодія ґендерномаркованих суспільних практик, їх прояви та форми впливу на суспільство, зокрема на процеси трансформації та деформації суспільних структур.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є поєднання діалектичного та деконструктивного методів дослідження соціокультурних процесів. Деконструкція реалізована, передусім, у аналізі форм патріархальної ідеології та спрямована на виявлення антигуманної сутності патріархату.

Для розв'язання окремих дослідницьких завдань застосовувались: структурно-функціональний, структурально-типологічний, історико-порівняльний, компаративний, дискурс-аналіз. Системний підхід дозволяє розглядати ґендерну компоненту сучасного українського суспільства як цілісну, складно організовану систему, що разом з іншими складовими перебуває у постійній взаємодії колективного та індивідуального буття як специфічно-соціального.

У дисертаційній роботі використані загальнонаукові методи, які уможливили теоретичне дослідження та створюють струнку систему критеріїв структурування, класифікацій і типологізацій. Методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, диференціації й інтеграції дають змогу осмислити не лише конкретні факти та прояви ґендерних чинників, а й виявити загальні тенденції процесу суспільних трансформацій; застосовувались, зокрема, при визначенні основних ґендерних проблем у соціальній політиці. Визначаючи детермінанти та наслідки ґендерної нерівності, індукцію та дедукцію застосовано для розвінчання ґендеру як соціобіологічного, а не соціокультурного конструкту та виявлення методологічних вад у процесі соціально-філософського теоретизування та формування ідеології патріархату.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації здійснено соціально-філософське дослідження ґендерної системи сучасного українського суспільства.

У результаті дослідження теоретико-методологічних підходів до висвітлення суспільної значимості статі було з'ясовано механізми концептуалізації чоловічого та жіночого у європейській філософській традиції. Уточнено історичні межі та етапи формування теоретичного ядра патріархату у процесі цієї концептуалізації. Сформульовано, що у основі теоретичного ядра патріархату, окрім апріорної інакшості жінки, лежить сприйняття інакшого та відмінного як протилежного.

Розширено типологію ґендерних систем: здійснено класифікацію її базових соціальних форм (типи організації ґендерних систем: патріархат, матріархат, біархат; форми патріархату: мізогінічна, домінаційна, комплементарна).

Встановлено критерії патріархальності, які у ході дослідження отримали належну раціональність, логічність, системність та термінологічну оформленість.

З'ясовано роль і функції патріархальної ідеології в сучасному українському інформаційному просторі. Вперше до наукового ужитку уведено термін “ґендерованість інформаційної системи”. Витлумачено поняття “ґендернодетермінованих втрат інтелектуального потенціалу”.

Здійснено структурну систематизацію і детальний аналіз загальних практик сучасного патріархату, визначено характер функцій і ступінь наслідків впливу патріархату на різні складові, форми та рівні суспільної свідомості.

Доведено, що засоби, спрямовані на досягнення ґендерного паритету у сучасному українському суспільстві, виявляються неефективними, якщо реалізуються у межах традиційної - патріархальної парадигми.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів в узагальнювальних працях, підручниках і науково-методичних посібниках. Популяризація дослідження посилить теоретичне підґрунтя діяльності жіночих та культурно-просвітницьких громадських організацій, сприятиме утвердженню в суспільній свідомості демократичних ідей ґендерної рівності, формуванню суспільства рівних можливостей в Україні. Результати дослідження дають змогу запровадити ґендерний підхід до аналізу процесів суспільних трансформацій.

Матеріали дослідження є теоретичною основою програми виховних заходів, яку використано у педагогічно-виховній та навчальній діяльності. На основі дослідження вперше для фахівців негуманітарного напрямку підготовки було розроблено та впроваджено авторський навчальний курс “Теорії статі та ґендеру” для програми підготовки фахівців інженерних спеціальностей у НТУУ “КПІ”; навчальний курс “Ґендерні дослідження” для напрямів підготовки: 6.0402 “Соціологія” факультету соціології НТУУ “КПІ”, курс “Ґендерна політика” для слухачів Державного інституту підготовки кадрів при Міністерстві промислової політики України, та “Ґендерна компонента сучасного суспільства” для слухачів Київського міського Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при Київській міській державній адміністрації (2003 р., 2004 р.). Результати дослідження було використано для: Концепції впровадження ґендерної компоненти до структури вищої технічної освіти (Український центр ґендерної освіти при НТУУ “КПІ”, м. Київ, 2005 р.);

Програми формування ґендерної культури студентської молоді технічних університетів (Національний технічний університет України “Київській політехнічний інститут”, м. Київ, 2004-2007 рр.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою авторки. Розв'язання комплексу поставлених завдань, оформлення їх у відповідні положення та висновки здійснені особисто авторкою, на основі результатів, одержаних у процесі самостійного дослідження. У статті [14], надрукованій у співавторстві, здобувачці належить загальна методологія дослідження та узагальнюючий ґендерний аналіз.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на наукових семінарах “Філософія статі та ґендеру” Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ, 2003_2006 рр.). Результати роботи апробовано на 19-ти міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, симпозіумах і семінарах. Окремі аспекти дослідження було висвітлено у доповідях і виступах на: Першій та Другій міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми управління” (Київ, 2001 р., 2003 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна - Німеччина” (м. Київ, 2002 р.); у рамках брифінгу “Особливості ґендерної соціалізації підлітків в умовах інтернатного закладу” (Тернопіль, 2002 р.); міжнародних конференціях “Ґендерний компонент у структурі вищої технічної освіти і природничих наук” (Київ, 2002 р., 2005 р.); на VI-VIII міжнародних науково-практичних конференціях “Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень” (Київ, 2001 р., 2003 р., 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми ґендерної рівності в роботі установ, організацій та підприємств водного транспорту України” (Київ, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування ґендерної культури молоді: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Ґендер: реалії та перспективи в українському суспільстві” (Київ, 2003 р.); ІІІ Міжнародному симпозіумі з біоетики “Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення” (Україна, Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика ґендерного виховання студентської молоді: досвід, проблеми, перспективи” (м. Запоріжжя, 2004 р.); Четвертій науково-методичній конференції “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи (м. Київ, 2005 р.); International Conference on Engineering Education “Global Education Interlink” (Silesian University of Technology, Gliwice, Poland, July 25-29, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Жінки в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє” (м. Київ, 2005 р.); Міжнародному симпозіумі з біоетики “Розвиток ідей біоетики у європейському контексті” (Україна, Київ, 2006 р.); науково-методичному семінарі “Ґендерні реалії та європейські перспективи українського суспільства” (м. Київ, 2005 р.); круглому столі “Ґендерна складова консолідації українців у сучасному світі” у рамках Міжнародної наукової конференції “Український досвід спільнотного згуртування” (Україна, Київ, 2006 р.); круглому столі “Ґендерне коло України - 2007” (Київ, 2007 р.). Матеріали дослідження були використані під час участі дисертантки у проведенні семінарів у рамках проекту “Інформаційна підтримка впровадження ґендерної освіти в Україні” (НТУУ “КПІ”, 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у 14 публікаціях, серед яких 4 статті у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України в галузі “філософські науки”, підрозділ у колективній монографії, матеріали конференцій та статті у інших наукових виданнях.

Структура дисертації та її обсяг обумовлені поставленою метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що охоплюють дев'ять підрозділів та висновки до кожного з розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 229 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації складає 186 стор. Список використаних джерел містить 385 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, сформульовано його мету та завдання, охарактеризовано джерела, методологічні засади та методичний інструментарій, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію одержаних результатів і публікації.

Перший розділ “Філософська інтерпретація соціокультурної значимості чоловічого та жіночого” присвячений визначенню та характеристиці основних підходів до вивчення досліджуваної тематики. Містить теоретико-методологічні засади соціально-філософського дослідження ґендерних чинників, з'ясування ґенези і механізмів формування патріархальних уявлень, на основі яких базувала свої концепції європейська філософська традиція.

У першому підрозділі “Теоретико-методологічне підґрунтя соціально-філософського дослідження ґендерної складової суспільства” висвітлено стан наукової розробленості проблеми, проаналізовано різні аспекти ґендерної теорії, зокрема, методологія ґендерних досліджень та визначено основні поняття дисертації.

Для дослідження використано категоріально-аналітичний апарат ґендерної теорії, заснованої на соціоцентрованій концепції ґендеру та теоретичні здобутки феміністської філософської спадщини: С. де Бовуар, К. Мілет, С. Бем, Г. Рубін, А. Дворкін, Б. Фрідан, З. Айзенштайн, К. Дельфі, Д. Хубер, М. Дейлі, Н. Чодороу, Р. Коллінз, Е. Кесслер-Херріс, А. Девіс, белл хукс, Д. Батлер, Т. де Лауретіс, М. Кіммел, Ж. Грір, М. Вітттіг, Ш. Банч, Л. Ірігарей, Ш. Берна та ін. Використані також роботи з культурологічної спадщини З. Фрейда, Р. Айслер, К.П. Естес, М. Мід, З. Лев-Старович, Р. Теннехілл.

Філософські теорії фемінізму опрацьовано на пострадянському просторі та у вітчизняному філософському доробку здебільшого у контексті концептів модерну та постмодерну: дослідження І. Жеребкіної, Н. Гапон, Д. Коновалова, А. Овчарова, російської авторки О. Поспєлової. Також серед російських авторів значний теоретичний доробок з ґендерної тематики мають: С. Айвазова, Г. Брандт, О. Вороніна, Є. Здравомислова, Т. Клименкова, М. Малишева, Г. Сілласте, Е. Мезенцева, Н. Пушкарева, А. Темкина, А. Усманова. Релевантними для дослідження є також роботи Н. Михайлової. Екзистенції статі та ґендеру як специфічної сфери філософської антропології розкрито у працях українських авторів Н.Хамітова, С.Крилової та Л.Гармаш. Зауважимо, що для дослідження мають значення праці знаних авторів з культурологічної сексології радянської школи: І. Кона, А. Бєлкіна, В.А. Геодакяна, В. Ткаченко, Г. Васильченко.

Ключовою категорією дослідження є ґендерна система, яка нерозривно пов'язана з соціальною структурою та функціями суспільної ролі. Сучасна дифузність ґендерних ролей є свідченням того, що ґендерна система є відносно незалежним від біологічних відмінностей продуктом людської діяльності та взаємодії, має упорядкованість зв'язків та відносин, власну структуру та логіку розвитку, джерела та рушійні сили, механізми функціонування та розвитку якої є культурно детермінованими і пов'язаними з різноманітними формами діяльності людей. Конкретно-історичні умови визначають сукупність зв'язків та закономірності взаємодії ґендеру як невід'ємного складника соціальної стратифікації із іншими структурними елементами соціуму. Ґендерна складова є жорстко прив'язаною до панівної у суспільстві ідеології, ґендерні чинники зрощені з системою суспільної ієрархії та заторкають фундаментальну проблему співвідношення біологічного та соціального у людині. У основі протистояння патріархального способу мислення та феміністичного опору лежить принципово відмінні натуралістичне та культурологічне трактування феномену статі. В історії філософської думки є приклади, коли з природничих наук черпалась емпірична база для пояснень суспільних феноменів, сутність яких не могли пояснити з огляду на теоретико-методологічну недосконалість.

У основі дослідження суспільної значимості статевих феноменів лежить не лише боротьба прогресу та сил реакції. Необхідність розвитку статевої проблематики більшою мірою визначалась не об'єктивною суперечністю між знаннями та дійсністю, а потребою у обґрунтуванні істинності та природності деформованого суспільного устрою. Методологічна інерція була зумовлена ще й тим, що до середини ХХ ст. дослідники, звертаючи увагу на становище жінок та чоловіків, мали справу не з причинами, а з наслідками ґендерного конструювання: причини виникнення ґендерної дихотомії, детермінанти їх відтворення у культурі та динаміка змін залишались поза межами соціально-філософської традиції. Ідея пояснення соціальних явищ біологічними чинниками та законами мала значний вплив на розвиток багатьох соціально-гуманітарних дисциплін. У біологічно детермінованих підходів, що обумовлюють різний суспільний статус чоловіків і жінок природними розбіжностями, та теорій, які ґрунтуються на поясненні феномену соціального біологічними чинниками та законами, - cоціал-дарвіністські, расово-антропологічні теорії, - є ряд спільних аспектів. Біологічний детермінізм до середини ХХ ст. виявлявся мало не єдиним науковим підґрунтям для пояснення суспільної ієрархії статей, а досліди, спрямовані на пошук розбіжностей між чоловіками і жінками, проводяться й понині.

Сукупність знань про стать постала розчленованою поміж наукою та мораллю: спостерігається розрив у вивченні між чинниками та сферами їх впливу і порушення паритетності світоглядної та методологічної складових філософії. Дослідження базовані на редукціонізмі та метафізичних припущеннях, не мали системного характеру, а були лише викривленим намаганням пояснити наявний стан речей. Спроби усвідомити закономірності походження та розвитку ґендерної теорії зазнавали поразок, оскільки, по-перше, патріархат мав конкретно історичне втілення, а матріархат поставав як гіпотетично існувавший устрій, по-друге, патріархат поставав як конгломерат суспільного устрою, дослідницьких підходів та панівної ідеології.

У другому підрозділі “Концептуалізація чоловічого та жіночого як суспільнозначимого у європейській філософській традиції” з'ясовано протиріччя у характері та типі теоретичних узагальнень, а також у виявленні закономірних взаємозв'язків між окремими ідеями у побудові концепцій та становленні теоретичного осмислення статевої проблематики у історико-філософському досвіді.

Результатом дослідження є твердження про значний вплив патріархальної ідеології на становлення філософських концепцій соціального статусу статі. Вивчення соціостатевої компоненти, відповідно до того, як трактувався соціальний процес взагалі, фактично розділилось на пояснення ролі та місця статі у суспільстві за природничим типом, і пояснень духовно-релігійного змісту. До середини ХХ стол. специфіка розгляду жіночого існувала лише у цих методологічних формах, а саме: мислителі, пізнаючи чоловіче, - описували його як і людське буття та загальнолюдські цінності у дусі гуманітарного пізнання, жіноче ж, поставало вторинним і вивчалось за шаблонами природничого, натуралістичного, а інколи, й відверто вульгарного. Чоловічому надавався статус культурно-історичного, чоловікові - надстатевої особистості. Стать, зокрема жіноча, за таких умов, могла виступати лише як предметна галузь природничих наук. Створюючи світоглядну картину європейська філософія певною мірою забезпечувала теоретичне підґрунтя патріархату, а саме збереження чоловічої влади за певних культурно-історичних умов. Ідеї, висловлені мислителями античності, поєднували істинне знання про дійсність та патріархальну мету ствердження чоловічого домінування, які полягали у тому, що: підсумовуючи попередній досвід, вибір між двома різними ідеями здійснювався на користь легітимації диференціювання суспільства на основі статевої належності; синтез знання у цілісну систему здійснювався шляхом міфологізації у патріархальному руслі; у основу пояснень жіночого підпорядкування покладались евристичні принципи. У результаті, в епоху пізнього Середньовіччя було сформоване теоретичне ядро патріархату, ідеологічні конструкти якого мали забезпечувати андроцентризм та заповнювати методологічні прогалини.

Третій підрозділ “Поліваріантність соціокультурних форм патріархату та критерії патріархальності суспільства” присвячено дослідженню критеріїв патріархальності та розширенню класифікації ґендерних систем.

У традиційному європейському суспільстві, ряд штучних обмежень для жінок включає в себе: обмеження економічної активності та соціальної мобільності, статево детермінований розподіл праці; юридичне обмеження жінок у правах, зокрема права розпорядження власністю; недопущення до активності у духовно-релігійній сфері; обмеження доступу до освіти та науки; заборона на участь у силових структурах; покладання контролю за сексуальною та репродуктивною функцією жінки на чоловіків, а відповідальності - на жінок.

У процесі дослідження з'ясовано, що необхідним критерієм патріархальності можна вважати наявність ґендерної розбіжності, що спричиняє дискримінацію, а достатнім - патрилінійність. У результаті дослідження основних типів організації ґендерної системи було виділено такі форми патріархату: мізогінічна, домінаційна та комплементарна. Відповідно до встановлених критеріїв, сучасне українське суспільство можна віднести до комплементарної форми патріархатної організації ґендерної системи, яка є найближчою до гуманістичної біархатної моделі суспільного устрою, позбавленого ґендерної дискримінації.

У другому розділі “Ґендерна складова суспільних трансформацій” виконано дослідження впливу ґендерних чинників на перспективи стійкості системи соціальної взаємодії, детермінанти суспільних змін і трансформацій та сталості прогресу суспільного розвитку. Для з'ясування ролі ґендерної компоненти у суспільних трансформаціях використано роботи Герберта Маркузе, Ентоні Гідденса, Алена Турена, П'єра Бурдьє; для аналізу ідеології - праці К. Маркса, Ф. Енгельса. З сучасних авторів релевантними для дослідження суспільних трансформацій вважаємо роботи В. Босенка, Е. Ільєнкова, М. Мамардашвілі, Б.В. Новікова.

У першому підрозділі другого розділу “Глобалізаційні проекти у контексті ідеологічної конкуренції” з'ясовано, що патріархат виступає як метасистема по відношенню до суспільств, що перебувають у стані трансформації. Оскільки у основі патріархату як суспільного устрою лежать непродуктивні протиріччя, які призводять до критичних суспільних деформацій та неминучого краху системи, то для штучної пролонгації життєздатності патріархат потребує дієвих механізмів, які, у свою чергу, стримують та гальмують суспільний прогрес, до якого має залучатися весь людський потенціал незалежно від статі, раси, статусу тощо. Зупинити та примусити йти у зворотному напрямку суспільні процеси, спрямовані на гуманізацію форм соціального устрою, зокрема на подолання дискримінації, неможливо без застосування насильницьких методів. Апогеєм патріархальності є виправдання мізогінічних ідей суспільною користю, а наявність насилля одних людей над іншими є нездоланною перепоною побудови гуманістичного суспільства на патріархальних засадах.

Ґендерне домінування проникає та поширюється у найбільш визнані у певному середовищі концепції влади, детерміновані розбіжностями між людьми. І гегемонію здобуває саме та концепція, яка найбільш прихильна до патріархату. Використання найбільш ефективних засобів для ствердження патріархальної диктатури забезпечує надзвичайне поширення патріархальних установок за умови “невидимості” патріархальної ідеології. Патріархальне світосприйняття має характеристики перевтіленої форми, а отже дослідження його сутності неможливе без виявлення та розкриття прихованих на перший погляд парадоксів.

Глобалізація та інформатизація мають як позитивне, так і негативне значення для розвитку ґендерних систем. З одного боку виникають нові соціально-інформаційні та соціально-економічні нерівності, відбувається зміна ціннісних орієнтацій та деформація соціальних структур і руйнація усталеного соціального порядку різних країн, з іншого, в умовах сучасного глобалізованого, взаємозалежного світу ґендерна компонента знову стала наріжним каменем вирішення фундаментальних соціальних проблем рівності та суспільного розвитку. До негативних рис слід також віднести те, що нерівність та владні відносини відходять на задній план, перебувають у завуальованому вигляді, а основні протиріччя мають ще менші можливості проявити себе на поверхні, аніж нерівність і конфлікти.

Другий підрозділ “Ґендерна проблематика у перетині політологем інформаційного суспільства” містить розгляд двоїстості ґендероопосередкованої ситуації із засобами масової інформації та електронної комунікації, яка полягає у тому, що з одного боку, контроль за поширенням інформації у сучасному суспільстві реалізувати значно складніше, ніж налагодити систему інтенсивної пропаганди альтернативних ідей та нав'язування певного способу життя, з іншого - з'являються глобальні можливості та новітній інструментарій для конструювання, впровадження та поширення патріархальних ідеологічних практик.

Доведено, що патріархальна ідеологія використовує інформаційні ресурси та засоби інформаційного впливу з метою наближення бажаних суспільних трансформацій за умови збереження панування традиційної ґендерної системи. Без розкриття антигуманного змісту патріархальної ідеології, паліативні заходи щодо ґендерної рівності не досягають мети, а використовуються патріархатом як аргумент у інформаційній війні. Патріархат намагається втримати свої позиції за рахунок успішного використання переваг інформаційних технологій, впроваджуючи і поширюючи у суспільній свідомості свої ідеї якісно новим способом. У сучасному постіндустріальному суспільстві інформаційна сфера є найбільш впливовою, отже найбільш придатною для патріархальної інтервенції. Цілеспрямований інформаційний вплив використовується із метою поширення ґендерних стереотипів, нав'язування комунікативних кліше домінування чоловічого, що у комплексі з ґендерною диференціацією респондентів інформації та інформаційних каналів відповідає значному рівню ґендерованості інформаційної системи.

У третьому підрозділі “Ґендерна інваріантність як умова дійсного гуманізму” доводиться, що культ абстрактної людини є ґендерномаркованим та використовується патріархатом для маскування протиріч, які лежать у основі теоретичного ядра патріархату та пригальмовування кризи патріархату, що обумовлена наявністю хибних установок.

Особливої актуальності набув ґендерний аспект аксіологічної парадигми: на сьогодні, неможливе ототожнення загальнолюдських цінностей з маскулінними. Соціальний процес та суспільний розвиток не може бути пояснений та скерований лише частиною людства. Реалізація складових, що забезпечують сталість розвитку у патріархальному суспільстві стикається з антагонізмом: забезпечення репродуктивних планів на сексистських засадах вступає у конфлікт із забезпеченням прав та свобод жінки - людини, її недоторканністю, честю та гідністю, що визнається найвищою соціальною цінністю у демократичних суспільствах. Важливим, на наш погляд, протиріччям, що лежить у основі патріархальної ідеології та унеможливлює створення гуманістичного суспільства, це протиріччя між засадничим принципом гуманізму - “людина - це мета”, і патріархальною практикою, що базується на принципі “жінка є засобом”. Патріархат постулює апріорну інакшість жінки, яка у комплексі із сприйняттям інакшого та відмінного як протилежного (друга складова теоретичного ядра патріархату) призводить до протиставлення не лише чоловічого та жіночого, а й жіночого та загальнолюдського.

Саме по собі розрізнення людей за статтю, на основі якого обов'язково патріархатом конструюються ґендерні розбіжності для задоволення владних зазіхань та ґендерної ієрархії, вступає у конфлікт із засадами гуманізму. Сучасні реалії вимагають нових підходів до соціостатевого розподілу суспільних ролей та тлумачення інваріантності у ґендерному контексті. Абсолютне домінування чоловічої статі та пов'язана з цим відсутність жіночої альтернативи у багатьох сферах не є дійсною інваріантністю, а лише заідеологізованою ілюзією “природного стану”. Обмеження можливості самореалізації жінки відбувається шляхом її соціальної інвалідизації за рахунок детермінації діяльності, що не заснована на вільному виборі.

Дихотомія “чоловічого та жіночого”, на яку спирається патріархат, надаючи їй характеру опозиції, насправді є владним конструктом, покликаним замаскувати дійсні протиріччя, що лежать в основі патріархатного устрою. Істинна ґендерна інваріантність, яка полягає у відсутності подвійних стандартів стосовно людей, розрізнених за ознакою статі чи сексуальності, сприяє “зняттю” протиріч домінування одних людей над іншими та уможливлює побудову суспільства на засадах дійсного гуманізму, у основі якого лежить власне людська діяльність всіх і кожного. Тобто, аналізуючи теоретично непродуктивну дихотомію “чоловічого та жіночого”, не можна прийти до істинних висновків - нездійсненним є перехід від біодетермінізму етичних концепцій до дійсного гуманізму, в формі практичної всезагальності. А, отже, ґендерна інваріантність підходів та критеріїв оцінки людської діяльності є необхідною умовою побудови гуманістичного суспільства рівних можливостей творчої самореалізації.

Розділ третій “Ґендерна компонента соціальної стратифікації сучасного українського суспільства” містить ґендерний аналіз маніпуляції суспільною свідомістю та механізми, за допомогою яких здійснюється формування ґендерних розбіжностей у сучасному українському суспільстві з метою збереження патріархальної суспільної ієрархії.

У першому підрозділі “Ґендерномарковані межі сучасного українського соціуму” досліджуються ґендерні аспекти змін, що відбулися в українському суспільстві пострадянського періоду. Аналіз наведених статистичних даних свідчить про негативні тенденції, що намітились у ґендерній системі українського суспільства, що у свою чергу веде до кризових станів в українському майбутті. Недооцінка впливу ґендерних чинників на суспільний розвиток призводить до суспільних деформацій, пов'язаних із невідповідністю традиційного бачення жорсткої диференціації чоловічих та жіночих ролей суспільним потребам. Оскільки, у часи суспільних трансформацій, в основі яких лежить невідповідність способу виробництва соціальним потребам, гостро постає дефіцит людських ресурсів, активізуються патріархальні тенденції зведення жінок до репродуктивної сфери.

Низьку ефективність сучасної ґендерної політики, спрямованої на подолання ґендерного дисбалансу у професійно-трудовому секторі зумовлено, насамперед тим, що закриття допуску жінок до тих чи інших видів робіт визначається типом організації ґендерної системи та її формою, зокрема існуванням явних та прихованих форм дискримінації. Так, за комплементарної форми патріархального типу, до якого належить сучасне українське суспільство, дискримінація носить завуальований характер. Намагання подолати ґендерний дисбаланс, торкаючись ґендерної системи лише поверхово, без глибинних змін у масовій свідомості, за допомогою паліативних заходів у нормативно-правовій сфері у суспільстві залежному від патріархатних стереотипів, де на рівні масової свідомості укорінені переконання щодо біологічної детермінованості ґендерних розбіжностей, не призводять до позитивних результатів. Трагічне протиріччя між прагненням досягти суспільного добробуту та засобами і методами, що здійснюються задля цього, відбивається у невизначеності щодо оцінки та сприйняття суспільних норм аж до суспільної аномії, проникненням та поширенням кримінальної субкультури у всі сфери суспільного життя, що посилює ґендерний дисбаланс.

У другому підрозділі “Шляхи подолання ґендернодетермінованих суспільних деформацій та пов'язаних із цим втрат інтелектуального потенціалу” з'ясовано, що на сьогодні в Україні під виглядом “повернення до традицій” деформується масова свідомість: впроваджуються викривлені форми світобачення, формується неадекватне сприйняття соціальної реальності та схвалюється ірраціоналізація світогляду. Сучасні шляхи розв'язання гендерних проблем є неефективними, оскільки, з одного боку, вимоги, що їх ставить патріархат до жінок, передбачають, що жінки є частиною суспільства, у якому їх формують, з іншого, - жінки витіснені з владних структур, які формують ці вимоги, поширюють їх і нормативно оформлюють. Між патріархальними установками, суспільними очікуваннями та інтересами самих жінок існують кардинальні розбіжності, які актуалізуються та загострюються у процесі їх нав'язування і набувають характеру непримиренних протиріч у соціальній практиці.

Оскільки непродуктивно організовані, статевотипізовані суспільні відносини покликані штучно стримувати суспільний прогрес, який неминуче призвів би їх руйнування та знищення, патріархат здебільшого використовує підміну статевих розбіжностей ґендерними конструктами. Етапами патріархального перетворення сутності статевих розбіжностей у їх суспільну значимість є: розрізнення на основі статі; абсолютизація відмінностей; конструювання ґендерних розбіжностей та характеристик і міфологізація рольового статусу. Доведено, що процес формування ґендерних розбіжностей у масовій свідомості має складну структуру і зрощений з типом організації ґендерної системи, що призводить до поширення ідеології патріархату на всіх рівнях масової свідомості. На рівні світовідчуття у пересічного загалу формується позитивне емоційне підкріплення або байдужість до певних аспектів суспільної реальності. На рівні світосприйняття формується опозиційність: жіноче та чоловіче сприймаються як два різних світи. На рівні світобачення деформація суспільної свідомості закріплюється.

Третій підрозділ “Методологічні та ідеологічні аспекти застосування ґендерного підходу у вищій освіті” має практичне спрямування, оскільки реальна інтегрованість ґендерного паритету до всіх сфер життя неможлива без змін у сфері вищої освіти.

Від ґендернодетермінованих інтелектуальних втрат страждає все суспільство, а не лише жінки - значна частина людського капіталу втрачається з причини оманливої спокуси паразитарного способу життя. Найбільш сприятливим для патріархального статеводиференційованого устрою, є збереження у масовій свідомості ґендерних стереотипів мислення, за допомогою “хибної свідомості”, не здатної до рефлексії та усвідомлення необхідності виходу за межі замкненого кола відтворення ґендерної нерівності.

Доведено, що впровадження ґендерних програм до вищої професійної, зокрема технічної, освіти є механізмом реальної здатності забезпечення ґендерного паритету у суспільстві та подолання сексистських упереджень стосовно жінок у науці як традиційно чоловічій сфері діяльності. Освіта є специфічною формою діяльності і може засновуватись на ієрархії локальних цінностей певної соціальної групи (патріархатних цінностей домінуючої чоловічої частини), яка поширюється на всю панівну нормативну систему суспільства. Щоб досягти успіху у техніці, жінці, порівняно з чоловіками, доводиться долати значно більші перешкоди соціального характеру. Особливо стійкі ґендерні упередження стосовно жінок у секторі комп'ютерних та інформаційно-комунікативних технологій. Заклади вищої освіти мають високу соціальну значимість у формуванні ґендерної культури молоді, зокрема для побудови комунікативної моделі, яка відповідає цінностям та потребам суспільства. ВНЗ формують авангард науки і мають долати негативний вплив засобів масової інформації на особистість фахівця, який маючи високій професійний рівень, добре орієнтуючись у сучасних інноваційних процесах, має бути вільним від сексистських стереотипів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у відсутності цілісного теоретичного осягнення ґендерної компоненти сучасного українського суспільства, що зумовлено браком деідеологізованої методології та неможливістю подолати опозицію “чоловіче-жіноче” у межах патріархальної парадигми. У основі патріархального підходу лежать дві хибні з точки зору діалектичної методології передумови: видавання частини за ціле та сприйняття відмінного як протилежного, що унеможливлює чітку логічну структуру наукової теорії. Дисертаційне дослідження здійснювалось у рамках діалектичного підходу до історичного процесу в площині причинно-наслідкової детермінації, виявлення внутрішніх механізмів і форм взаємодії різних сфер суспільного життя, пошуку загальних законів розвитку та векторів спрямованості історичного поступу, що дало можливість подолати існуючу на сьогодні методологічну інерцію у ґендерних дослідженнях.

Досліджуючи механізми концептуалізації чоловічого та жіночого як суспільнозначимого встановлено, що патріархальні архетипи теоретичного мислення вступали у протиріччя з об'єктивним процесом розвитку принципів наукового пізнання. У європейській філософській традиції було сформоване теоретичне ядро патріархату, яке визначало специфіку розгляду жіночого лише у певних методологічних формах.

У ході дослідження з'ясовано, що необхідним критерієм патріархальності можна вважати наявність ґендерної розбіжності, що спричиняє дискримінацію, а достатнім - патрилінійність. У результаті дослідження основних типів організації ґендерної системи були виділені такі форми патріархату: мізогінічна, домінаційна та комплементарна. Сучасне українське суспільство, що перебуває у стані трансформації, є незахищеним від патріархатних впливів, а нестабільність уможливлює вибір ідеології, детермінованої владними зазіханнями патріархату. Патріархат намагається втриматись рудиментарним та реакційним шляхами за рахунок різноманітних суспільних практик, у якості яких виступають і субкультури, котрі можуть бути використані як для його впровадження, так і для збереження. Відповідно до встановлених критеріїв, сучасне українське суспільство можна віднести до комплементарної форми патріархатної організації ґендерної системи, яка є найближчою до гуманістичної біархатної моделі суспільного устрою, позбавленого ґендерної дискримінації.

З'ясовано, що патріархат являючись частиною досвіду людства, на сьогодні втратив своє практичне значення для розвитку цивілізації, разом з тим, набутий ним досвід закріплений у всіх формах соціального буття. Оскільки патріархат на сьогодні не є продуктивним, то витісняється зі сфери буття у сферу суспільної свідомості: культуру загалом, різного роду субкультури, цінності, норми і сформовані ними патерни статевотипізованої поведінки.

Застарілі уявлення про ґендерні ролі не відповідають економічним, політичним та соціальним потребам України. Наведені у роботі приклади свідчать про намагання обійти закономірності діалектичного розвитку за допомогою адаптації патріархатних практик до викликаних суспільними трансформаціями реалій. У свою чергу, зміни у суспільній свідомості можливі лише як наслідок змін у суспільній практиці, що визначає суспільні трансформації не як низку дискретних подій, а як довготривалий процес.

Глобалізація, ознаменована політичними та технологічними революційними змінами, перманентно закріплює вплив патріархату на суспільну організацію та систему суспільних зв'язків. Патріархальна ідеологія використовує інформаційні ресурси та засоби інформаційного впливу з метою наближення бажаних суспільних трансформацій за умови збереження панування традиційної ґендерної системи. Поняття ґендерованість інформаційної системи відображає ступінь вираженості ґендерних маркерів, є мірою поширеності ґендерних стереотипів у певному інформаційному середовищі, якісно характеризує стратегії та тактики інформаційних впливів, шляхи, форми і методи їх реалізації.

Інформаційні технології уможливили реалізацію патріархального впливу, здебільшого, через підміну наукових даних поширеними заздалегідь міфами та штучне зниження інтелектуального рівня реципієнтів інформації. Ґендерний дисбаланс у виробництві та споживанні інформації поглиблює ґендерний розрив, гальмує суспільний прогрес та є однією з причин втрат інтелектуального потенціалу. Постіндустріальні надбання, поєднуючись із ідеологією статево типізованого споживацтва, використовуються для уречевлення життя жіночої частини населення та для її розумової деградації.

Позбавлення жінок найвищого прояву творчої діяльності - творення себе, тобто можливостей самоактуалізації, самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення у патріархальному суспільстві неминуче спричиняє витіснення жінок зі сфери власне людської діяльності та уможливлює опозицію жіночого та загальнолюдського. Істинна ґендерна інваріантність, яка полягає у відсутності подвійних стандартів стосовно людей, розрізнених за ознакою статі чи сексуальності, сприяє “зняттю” протиріч домінування одних людей над іншими та уможливлює побудову суспільства на засадах дійсного гуманізму, у основі якого лежить власне людська діяльність всіх і кожного. Ґендерна інваріантність підходів та критеріїв оцінки людської діяльності виступає домінантою освітньо-виховних напрямків.

Сучасний рівень розвитку суспільства пред'являє високі вимоги до людських ресурсів: креативний та інтелектуальний потенціал на противагу чисельності населення. Проростання ґендерної диференціації у всі структурні елементи соціуму спричиняє шкоду, яка носить системний характер, впливаючи на трансформацію і розвиток суспільства, викликає суспільні деформації: ґендерний дисбаланс, ґендерна асиметрія, ґендерна сегрегація та ґендерна дискримінація, які у поєднанні з зі значною ґендерованістю інформаційної системи обумовлюють ґендернодетерміновані втрати інтелектуального потенціалу.

Поза межами діалектичного підходу до проблем ґендерного характеру, і освіти зокрема, результати ґендерних стратегій є короткочасними, нетривкими, а іноді - не передбачуваними. Без подолання традиційних патріархальних стереотипів у ставленні до людини законодавчі зміни не є ефективними та дієвими, а використовуються патріархатом як механізм дискримінації. Освіта ж у поєднанні із застосуванням новітніх інформаційних технологій для жінок-фахівців є дієвим механізмом подолання ґендернодетермінованих інтелектуальних втрат.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРКОЮ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Стребкова Ю.В. Ототожнення творчого та чоловічого начал у традиційній європейській культурі // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія “Філософія”.: Зб. наук. праць. - К.: ІВЦ “Політехніка”, 2005. - №2 (14). - Ч.1. - С. 44-48.

Стребкова Ю. До питання про патріархальність сучасного українського суспільства // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Зб. наукових праць, випуск 18 / Відп. ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2007, - С. 203-208.

Стребкова Ю.В. Болонський процес: у пошуках аналогій // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія “Філософія”.: Зб. Наук. Праць.- К.: ІВЦ “Політехніка”, 2005. - №3 (15). - Ч.1 - С. 59-62.

Стребкова Ю.В. Патріархат та інформаційне суспільство: перетин політологем // Пошуки ґендерної паритетності: український контекст. Монографія. / Упоряд. та заг. ред.: Грабовська І. - Ніжин: Вид. НДУ ім. М.Гоголя, ДС Міланік, 2007. - 204 с. - С. 168-176.

Стребкова Ю.В. Про патріархальність українського суспільства: у пошуках критеріїв дифференціації // Мультиверсум. Зб. наукових праць - К.:Знання. - 2007. - С. 167-177.

Стребкова Ю.В. Дисципліни ґендерної тематики в технічному університеті у контексті Болонських вимог // Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє. - К.: СПД “Микола Мельник”, 2005. - С. 52-56.

Стребкова Ю.В. Про формування ґендерного паритету // Проблеми ґендерної рівності в роботі установ, організацій та підприємств водного транспорту України. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 9-11 жовтня 2003 р.). К.: КДАВТ, 2003 р. - С. 32-36.

Стребкова Ю.В. Міждисциплінарний підхід у формуванні ґендерної культури студентської молоді // Ґендер: реалії та перспективи в українському суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 11-13 грудня 2003 р.). - К.: ПЦ “Фоліант”, 2003. - С. 197-199.

Стребкова Ю.В. Про традиційні ґендерні ролі у сучасному українському суспільстві // Теорія і практика ґендерного виховання студентської молоді: досвід, проблеми, перспективи: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 11-12 листопада 2004 р.). - Запоріжжя, лабораторія видавничих технологій ЗДУ, 2004. - С. 131-133.

Стребкова Ю.В. Ґендерна компонента підготовки фахівців технічного напрямку // Формування ґендерної культури молоді: проблеми та перспективи. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 30-31 жовтня 2003 р. - Тернопіль: Вид. відділ ТДПУ, 2003. - С.38-40.

Стребкова Ю.В. Ототожнення творчого та чоловічого начал в античній традиції // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (12-13 травня 2005 р., м. Київ) / Уклад. Б.В. Новіков, І.І. Федорова. - К.: ІВЦ “Видавництво “ЕКМО””, 2005 - С. 54-56.

Стребкова Ю.В. Стереотипи ґендерних ролей як чинник сексуального насилля // Досвід та перспективи соціальної роботи: Україна - Німеччина. Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 16-17 травня 2002 року / Уклад.: Б.В. Новіков, С.В. Толстоухова, А.М. Павленко та ін. - К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка””, 2002. - С. 134-135.

...

Подобные документы

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.