Інтуїція - метод пізнання, що є вираженням безпосередності у процесі пізнання на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру пізнання), вирішення проблеми на основі ірраціонального здогаду. Елемент безпосередності є діалектичною єдністю чуттєвого та раціонального. Протилежність інтуїції роз судковому пізнанню відносна, Інтуїтивне і логіко-дискурсивне є тими моментами творчого мислення, для яких характерне взаємопроникнення. Інтуїція не існує в чистому й ізольованому вигляді.

Інтуїція - якісний стрибок у пізнанні, підготовлений усім його попереднім розвитком. Інтуїтивний творчий акт можна тлумачити як "ущільнення" в часі, згортання й перехід до сфери підсвідомого якихось алгоритмів мислення. Алгоритмічна послідовність має здатність "ущільнюватися" до невловимих самим дослідником меж. Інтуїтивний акт щоразу опосередкований наявним знанням. Нагромадження досвіду й цілеспрямованість індивіда на розв'язання певного завдання (пізнавальна ціль постає в ролі домінанти, що підпорядковує собі всі процеси в корі й підкірці головного мозку) є необхідною передумовою інтуїтивного акту [4].

Сучасна психологія творчості і нейрофізіологія дозволяють з певністю стверджувати, що інтуїція включає в себе ряд певних етапів: по-перше, нагромадження і несвідомий розподіл образів і абстракцій в системі пам'яті; по-друге, несвідоме комбінування і переробка нагромаджених абстракцій, образів і правил з метою розв'язування певної задачі; по-третє, чітке усвідомлення задачі; по-четверте, раптове для даної людини знаходження рішення (доказ теореми, створення художнього образу, знаходження конструкторського або військового рішення і т.п.), що задовольняє формулювання задачі. Нерідко таке рішення приходить несподівано, коли свідома діяльність мозку орієнтована на вирішення інших завдань, або навіть уві сні. Відомо, що знаменитий французький математик Жюль Анрі Пуанкаре знайшов важливий математичний доказ на прогулянці берегом озера, а Олександр Пушкін придумав потрібний поетичний рядок уві сні. Разом з тим сучасна наука виявила ряд факторів, що гальмують прояв інтуїції. Знайомство з умовами формування і прояву інтуїції дозволяє намітити і деякі практичні рекомендації. Потрібно, однак, обмовитися, що всякі рекомендації повинні рахуватися з індивідуальністю, з особливостями особистості, інакше можуть заподіяти збитки прояву творчого хисту. І все-таки рекомендації не даремні.

Імовірність інтуїції означає для людини можливість одержання істинного знання і небезпеки мати помилкове, неістинне знання. Англійський фізик Майкл Фарадей, відомий працями в галузі електрики, магнетизму і електрохімії, писав, що ніхто не підозрює, скільки загадок і теорій, що виникають в голові дослідника, знищується власною критикою і навряд чи одна десята частина всіх припущень і надій здійснюється. Виникла в голові ученого або конструктора здогадка повинна перевірятися. Перевірка ж гіпотези здійснюється практично науковим дослідженням. Інтуїції буває досить для розсуду істини, але її недостатньо, щоб переконати в істині інших і самого себе. Необхідно мати доказ. Доказ (в широкому розумінні) охоплює звернення до чуттєвих сприйнять деяких фізичних предметів і явищ, а також логічне міркування, аргументи. В дедуктивних науках (логіці, математиці, в деяких розділах теоретичної фізики) докази є ланцюжки умовиводів, провідних від істинних посилок до доведених тез. Без логічних міркувань, що спираються на закон достатньої підстави, неможливо прийти до встановлення істинності положення. В такому випадку звучить як афоризм висловлювання, що належить французькому математику і методологу науки Жюлю Анрі Пуанкаре: "Логіка, що одна може дати вірогідність, є знаряддя доказу; інтуїція є знаряддя винаходу".

Під інтуїцією давні мислителі вбачали реально існуючий стан речей. При цьому вказувалося на відсутність сумнівів в істинності результатів інтуїтивного пізнання, заснованого на довір'ї до чуттєвого, перш за все, зорового сприйняття. Таке знання назвали "чуттєвою інтуїцією", тісно пов'язаною з аналогією, творчим уявленням. Інтелектуальна інтуїція, будучи спорідненою з чуттєвою, може здійснювати прискорене висовування, здатна до синтезу та оцінювання [5].

Інтуїція основоположне поняття для людського пізнання, вона може мати як трансцендентний, так і трансцендентальний характер. Досвідом осягнення трансцендентного характеру інтуїції найбільшою мірою володіє релігія, потім мистецтво, а її трансцендентальний сенс осягають філософія, мистецтво, наука з її поняттями архетипів та інших форм несвідомого [1].

Інтуїція допомагає приймати рішення, робити вибір, вирішувати складні проблеми при недостатній кількості фактів, даних або при відсутності попереднього досвіду. Часом, інтуїція - це єдине, що може нам допомогти вижити в складних обставинах.

Загалом, на думку багатьох вчених, інтуїція є одним із найважливіших засобів формування нових наукових ідей. Так Рене Декарт, стверджував: "Під інтуїцією я розумію не віру в хитке свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, але поняття ясного і уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не залишає жодного сумніву в тому, що ми мислимо, або, що одне і те ж, міцне поняття ясного і уважного розуму, породжене лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, ніж сама дедукція." [3].

Інтуїція виконує важливу роль у творчому процесі. Без інтуїції не обходиться жодна людина й у повсякденному житті, в будь-якій сфері діяльності. Ми часто користуємося інтуїцією, не помічаючи цього, і лише вона допомагає нам обрати єдино правильне рішення як в науці, так і в різноманітних складних життєвих ситуаціях.

Представники найрізноманітніших, не пов'язаних між собою сфер знання, намагаючись аналізувати механізми творчого процесу, неодноразово вказували на велику евристичну роль у ньому саме інтуїції. Роль інтуїції особливо значуща там, де здійснюється вихід за межі існуючих прийомів пізнання, проникнення у невідоме [2].

Загалом теорія інтуїції покликана пояснювати безпосередній характер деяких істин. Проте для декого це знання було даністю досвіду, а для інших - йому передувало. Так, новочасні раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції часто-густо містили в собі елементи апріоризму, при цьому обстоюючи незалежність від доказовості та вважаючи цей вид пізнання вищим. Бо ж, справді, в акті інтуїції розум одночасно і мислить, і споглядає.

Процес наукового пізнання, а також різні форми художнього освоєння світу не завжди здійснюються в розгорненому, логічно і фактично доказовому вигляді. Нерідко суб'єкт схоплює думкою складну ситуацію, наприклад під час військового битви, визначення діагнозу, винність або невинність обвинуваченого та ін. Роль інтуїції особливо велика там, де необхідний вихід за межі існуючих прийомів пізнання для проникнення в невідоме. Але інтуїція не є щось нерозумне або надрозумне. В процесі інтуїтивного пізнання не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких він робиться. За вченням Ж. Маритена таке пізнання привертає увагу до необхідності більш поглибленого аналізу науковцями як способу не дискурсивного набуття людиною знань про світ і себе саму. Інтуїція не складає особливого шляху пізнання, що йде в обхід відчуттів, уявлень і мислення. Вона являє собою своєрідний тип мислення, коли окремі ланки процесу мислення проносяться в свідомості більш-менш несвідомо, а гранично ясно усвідомлюється саме підсумок думки, сприймається як "істина", з більш високою ймовірністю визначення істини, ніж випадковість, але менш високою, ніж логічне мислення [4].

наукове пізнання інтуїція творчість

Висновки

Список використаної літератури

1. Асмус В. Ц. Проблема інтуїції в філософії і математиці - М.: Миллениум, 1996. - 312 c.

2. Мудра C.В. Роль інтуїції в актуалізації творчого потенціалу дискурсивного мислення // Гуманітарний вісник / С.В. Мудра - 2008. - № 18 - С.338 - 342.

3. Новіков Н.Б. Про природу інтуїтивних та логічних компонентів творчого мислення // Психологія здібностей: Сучасний стан та перспективи досліджень - М.: Видавництво "Інститут психології РАН", 2005. - 256 c.

4. Поліщук О.П. Інтуїція. Природа, сутність, евристичний потенціал / О. Поліщук. - К.: ПАРАПАН, 2010. - 228 с.

5. Пилюшенко В.Л., Шкрябак И.В. Методология и организация научного исследования. - К., 2001.

6. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы. - К., 2000.

7. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С.П. Щерба. - Житомир, 1997.

Размещено на Allbest.ru