Постекзистенціалістські тенденції в сучасній зарубіжній філософії та гуманітарних науках (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г. Сковороди

Національної академії наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Спеціальність 09.00.05. - історія філософії

Постекзистенціалістські тенденції в сучасній зарубіжній філософії та гуманітарних науках (історико-філософський аналіз)

Райда Костянтин Юрійович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України.

Науковий консультант:

доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки Української РСР Гордієнко Анатолій Терентійович

доктор філософських наук Лях Віталій Васильович завідуючий відділом історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, професор кафедри суспільних наук Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого;

доктор філософських наук, професор Головко Борис Андрійович, завідуючий кафедрою філософії Національного аграрного університету України;

доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, професор кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету.

Провідна установа:

Інститут українознавства при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченко.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради Ситниченко Л.А.

Анотація

постекзистенціалістський філософія мислення

Райда К.Ю. Постекзистенціалістські тенденції в сучасній зарубіжній філософії та гуманітарних науках (історико-філософський анаіліз). - Рукопис.

Дисертація на здобутя наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. - Інститут філософії НАН України, Київ, 1998.

Дисертація присвячена аналізу сукупності постекзистенціалістських культурологічних синтезів та проблемам історико-філософського дослідження екзистенціальної філософії. Визначаються причини трансформації форми існування філософії класичного екзистенціалізму.

Ключові слова: постекзистенціалізм, екзистенціальна феноменологія, екзистенціальна соціологія, екзистенціальний психоаналіз.

Annotation

Raida C.U. Postexistential tendencies in modern foreign philosophy and humanitarian sciences (historical-philosophical analysis). - Manuscript. Thesis for Doctor's degree in Philosophy by speciality 09.00.05. - History of Philosophy. - The Institute of Philosophy. National Academy of Sciences. - Kiev, 1988.

Manuscript of the dissertation is to be defended on analysis of aggregate postexistentialist culturological synthesis and problems of historical-philosophical research of existential philosophy. The causes of changes of existence form of classical existentialism - are beіng defined.

Key words: postexistentialism, existential phenomenology, existential sociology, existential phsychoanalisys.

Аннотация

Райда К.Ю. Постэкзистенциалистские тенденции в современной зарубежной философии и гуманитарних науках (историко-философский анализ). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05. - история философии.- Институт философии НАН Украины, Киев, 1988.

Диссертация посвящена анализу совокупности культурологических синтезов философии классического экзистенциализма с гуманитарными дисциплинами и отраслями философского знания. Экзистенциальная феноменология М. Натансона, Экзистенциальная социология Дж. Дугласа, А. Фонтаны, Дж. Котарбы, экзистенциальная психология Р. Мэя и А. Маслоу, экзистенциальный психоанализ и психотерапия Р. Лэйнга, Р. Джонсона, Е. Рамиреса, экзистенциально-феноменологическая политология Ф. Делмейера, Хва-Йол-Юнга, К. Фридриха, экзистенциальная педагогика М. Бедфорда, экзистенциальная теология Г. Слейта, Дж. Крейча рассматриваються в качестве уникальной специфической традиции современного гуманитарного мышления.

Основной проблемой историко-философского анализа является трансформация формы существования философии классического экзистенциализма, генезис и функционирование постэкзистенциалистского мышления.

Анализ специфики функционирования экзистенциалистского сознания и мышления в их категориальном становлении, целеполагании и отражении социальной реальности приводит к необходимости исследования историко-философского процесса как составляющей различних типов духовного самоосуществления индивида, воплощения различних типов его екзистенциальности. Генетически появление экзистенциализма, а впоследствии и постэкзистенциалистского мышления, связано с процессами сложных транформаций воссоздания самосознания индивида в условиях мистификации общественной значимости его личности в видимости, созданной овеществлением. Деструкция экзистенциальности приводит к нарушениям генетической целостности философского мышления: состояния, когда мышление вынуждено сменить субстанциональную основу собственного воссоздания. Дальнейшее развитие такого мышления, ориентирующегося на измененные формы духовного самоосуществления личности, на измененные типи ее экзистенциальности, неизбежно сталкивается с процессами деструкций сознания, удваивания смысла, потерей уровня отражения субстанциональных связей реальности. В связи с этим в экзистенциалистском сознании формируется определенная система “внутренних противоречий”, определяющих его развитие и функционирование. Процесс формирования постэкзистенциалистских синтезов скрывает в себе эти специфические особенности, которые выражают необходимость преодоления противоречий такого развития: противоречия между необходимостью концептуализации знания и состоянием деконцептуализированности экзистенциалистсткого сознания; между необходимостью развития методологических функций и дереализованностью сознания как состоянием, ограничившим гносеологические возможности данной философской системы. Новая форма существования экзистенциализма - форма культурологических синтезов, - и выступает своеобразным разрешением этих противоречий.

В диссертации исследуется суть методологической взаимозависимости иррационалистической традиции западной альтернативной социологии (М. Скотта и С. Лаймена, М. Мансфельда и Дж. Комба, Г. Мида и А. Кули) с экзистенциальной социологией калифорнийской школи; анализируется влияние постулатов класического экзистенциализма (М. Мерло-Понти, Ж.-П. Сартр, А. Камю) на изменение методики социотехнических процедур в экзистенциальной социологии; возникновение экзистенциальной феноменологии А. Шюца, М. Натансона рассматривается как процесс методологической переориентации класссической трансцедентальной феноменологии Е. Гуссерля; выявляется специфика й отличие классического (Н. Бердяев, К. Ясперс) и постклассического синтеза (Г. Слейт. Д. Макуори, Дж. Крейч) экзистенциализма с теологией; определяется роль мировоззренческих идей философии классического экзистенцализма в формировании экзистенциальной психологии, психоанализа (Р. Мей, А. Маслоу, Р. Джонсон, Ч. Хенли) и экзистенциальной педагогики (У. Стенли, Р. Харпера, Р. Улиха, М. Бедфорда); анализируются экзистенциальный марксизм М. Постера и несколько направлений экзистенциальной политологии (экзистенциально-феноменологеская (Хва-Йол-Юнг, Х. Арендт, Дж. Мурунги, Ф. Делмейер), экзистенциально-марксологическая (Д. Арчард, П. Маккормик, Дж. Джохари, С. Крукс), экзистенциально-психоаналитическая (Л. Браун, Д. Лазере).

Ключевые слова: постэкзистенциализм, экзистенциальная феноменология, экзистенциальная социология, экзистенциальный психоанализ.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Останні десятиліття розвитку світової філософії були пов'язані з особливою формою ренесансу класичного екзистенціалізму. Поряд з концепціями С. Керкегора, К. Ясперса, М. Хайдеггера, Г. Марселя, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Х. Ортеги-і-Гасета в сучасній філософській культурі чільне місце зайняли і неоекзистенціальні варіанти ібероамериканської філософії (Л. Сеа, Х. Гаос, Е. Дуссель, А. Роїг), екзистенціального неотомізму польської філософської школи (С. Свежавський, М. Кромпець, С. Камінський, М. Гогач, А. Стемпень, В. Бакес), африканського негритюду Л. Сенгора, розробки арабських філософів Абд-аль-Рахмана Бадаві, Таіба Тізіні, Камаль Юсеф-аль-Хаджа, концепції японських мислителів Канеке Такедзо, Імаміті Томонобу, Танебе Хедзіме, Судзукі Тору, Муто Міцури тощо.

В цій неоекзистенціальній парадигмі існує і новий не досліджений феномен, уособлений цілою сукупністю культурологічних синтезів, які поєднують в собі класичноекзистенціалістські постулати з різноманітними філософськими дисциплінами та напрямками гуманітарного знання. Екзистенціально-теологічна антропологія К. Райнхардта, Е. Боденхеймера, С. Росса, екзистенціальна феноменологія М. Натансона, екзистенціальна соціологія Дж. Дугласа, А. Фонтани, Дж. Котарби, екзистенціальна психологія Р. Мея, та А. Маслоу, екзистенціальний психоаналіз і психотерапія Р. Лейнга, Р. Джонсона, Е. Раміреса, екзистенціально-феноменологічна політологія Ф. Делмейера, Хва-Йол-Юнга, К. Фрідріха, екзистенціальна епістемологія Дж. Річардсона, екзистенціальна педагогіка М. Бедфорда, екзистенціальна етика Д. Нельсона та Дж. Кар'юкі, екзистенціальна естетика А. Фаліко та інші численні феномени створили унікальну специфічну традіцію сучасного гуманітарного мислення.

Теоретичне знання про ці напрямки розвитку сучасної філософії, гуманітарної науки і культури не сформаване на Україні. Воно потребує концептуалізації та залучення до інформаційного обігу з цілого ряду причин. Відновлення класичного екзистенціалізму здійснювалося із збереженням відомої тематики й проблемного поля: сенс існування, свобода і відповідальність, збереження цілісності й ідентичності "Я", уникнення деперсоналізації та нівелювання особи, збереження духовного світу як проблеми філософії класичного екзистенціалізму помножилися в постекзистенціалістських концепціях дослідженням комунікативної єдності людських спільнот, існування в комп'ютерно-інформаційному світі, особливостей процесів формування людської особистості, подолання девіантності поведінки й психічних розладів. Досвід й практика осмислення та вирішення цих соціальних проблем є безумовно важливими для українського суспільства, української теоретичної філософської та соціологічної думки. Сукупність постекзистенціалістських синтезів перетворилась і на нову систему "прикладних філософій", які стали методологічним і світоглядним підгрунтям для цілої низки гуманітарних дисциплін: психології, психоаналізу, педагогіки, політології, юриспруденції, соціології тощо. Практичне функціонування таких філософій засвідчило тенденцію подальшого відходу від суто об'єктивістського раціоналізму та логіко-позитивістського спрощення багатьох проблем. Прогрес теорії вітчизняних дисциплін гуманітарного спрямування неможливий поза враховуванням цього найсучаснішого світового досвіду.

Виникнення нової форми існування філософії екзистенціалізму поставило перед сучасною історико-філософською наукою нові проблеми, осмислення яких потребує кардинального перегляду традиційних уявлень і понять. З огляду на це в Україні потрібний розвиток фундаментальних досліджень в галузі історико-філософського пізнання у специфічному спрямуванні. Необхідність дослідження феномену постекзистенціалістського мислення важлива і конче потрібна в ракурсі процесу відродження і гуманізації новітньої української філософії, відновлення дійсних означень і смислу численних філософських концепцій, позбавлення вад догматизму, ідеологічної однобічності й упередженого ставлення в оцінках традицій минулого. Збільшення інформаційного поля щодо розвитку сучасних тенденцій світової філософської думки є запорукою й поліпшення освіти на філософських, історичних та гуманітарних факультетах українських ВУЗів. Екзистенціальна традиція у світовій філософії поєднується з історичною лінією розвитку української софійної філософської думки (Іларіон Київський, Г. Сковорода, П. Юркевич, сучасна школа світоглядно-філософського спрямування, започаткована академіком В.І. Шинкаруком). Порівняльний аналіз історичних традицій і сучасного стану, можливостей подальшого розвитку української філософії у цьому напрямку також іще не здйснений.

Таким чином, тема дослідження постекзистенціалістського мислення є актуальною в пізнавально-інформаційному, теоретичному, методологічному, практичному і гуманістичному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з низкою планових тем, які виконувались у відділі історії сучасної зарубіжної філософії Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди. Своїм основним змістом у вигляді розділу "Гуманістичні тенденції сучасного постекзистенціалістського міслення" вона поєднана з плановою темою відділу "Обгрунтування гуманістичних перспектив в сучасній зарубіжній філософії" ( шифр теми 172.296).

Ступінь наукової розробки проблеми. Постановка проблеми дослідження не має аналогів у вітчизняній та світовій практиці. Тема дісертації є загалом недослідженою. В США, СНД, Східній та Західній Європі існують лише декілька статей, присвячених окремим аспектам тих чи інших постекзистенціалістських синтезів. Передусім це стаття словацької дослідниці Д. Алієвої, де аналізується екзистенціальна соціологія каліфорнійської школи, розробка українського вченого І.В. Сульженко, який досліджує генезу екзистенціально-феноменологічного спрямування політології в США, стаття російського дослідника В.В. Томашова, присвячена американській екзистенціальній антропології, стаття американського філософа Е. Армстронга з компаративістським аналізом класичного екзистенціалізма Ж.-П. Сартра та екзистенціальної соціології Дж. Дугласа, скандинавського дослідника Г. Раппа, присвячена екзистенціальній теології Дж. Макуорі, стаття російської дослідниці Л. Мирської, де досліджується екзистенціальна феноменологія А. Шюца та М. Натансона. В цих розробках зв'язок екзистенціалізму з соціологією, теологією, антропологією фіксується як певна нова якість. Однак всі досліджувані синтези розглядаються як відокремлені один від одного новоутворення, генетично пов'язані тільки з класичним екзистенціалізмом та відповідною дисципліною, з якою поєднується екзистенціалістська методологія. Взаємний зв'язок усіх синтезів залишається поза увагою дослідників.

Разом з тим у світовій, російськомовній та вітчизняній науковій літературі існує чимала кількість досліджень класичного екзистенціалізму та феноменології, які містять накопичений цінний і значущий матеріал, що виступає джерельною і теоретичною основою дисертації. Перелік авторів цих досліджень, так само як і назв наукових праць, є неможливим через те, що з монографій, присвячених кожнії персоналії філософа-екзистенціаліста "класика", на сьогодняшній день можна складати вже бібліографію бібліографічних видань. Щодо філософії А. Камю існують бібліографічні довідники Р. Альбереса, П. Буадефра та Дж. Деніела, С. Крепіна, П. Хоя, Б. Фітча, Р. Роемінга. Подібні видання супроводжують С. Керкегора, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра.

Тому дисертант змушений обмежитися прізвищами тих вчених, роботи яких найсуттєвішим чином вплинули на формування даної концепції дослідження та безпосереднім чином торкалися проблем, які розроблялися в дисертації. Щодо філософії С. Керкегора - це праці Д. Флетчера, Дж. Ельрода, Е. Харіеса, Е. Клємке, Л. Маккея, Дж. Уолкера, К.М. Долгова, І.С. Нарського, Е. Биховського, щодо філософії М. Мерло-Понті - праці Д. Кара, Е. Бенке, А. Ребіля, Р. Романішина, С. Ватсона, Ф. Олафсона, щодо філософії М. Хайдеггера - праці Х. Дрейфуса та Дж. Хангеленда, Р. Карнапа, Р. Брузіни, А. Богмана, Х. Арендт, Г. Альдермана, Т. Фея, Дж. Фела, Г. Гадамера, Г. Грея, М. Мюррея, Т. Кіселя, М. Зіммермана, Дж. Річардсона, П. Рікера, Р. Рорті, щодо філософії К. Ясперса - праці Х. Арендт, Е. Баумгартена, Дж. Хьоніга, К. Хофмана, У. Кауфмана, Ф. Кауфмана, Гайденко П.П., Габитової Р.М., Тіпсіної А.Н.; щодо філософії Ж.-П. Сартра - дослідження Дж. Атвела, Дж. Каталамо, Т. Фліна, У. Мак-Брайда, Дж. Мак-Махона, Х. Сільвермана, Ф. Моріса, М.А. Кісселя, Л.І. Філіпова, В.М. Кузнєцова, Г.Я. Стрельцової, М.М. Афасіжева, Т. Бачеліс, А.А. Гозенпуда, T. Крейба; щодо філософії А. Камю - праці Р. Барта, Л. Брауна, Дж. Брі, Р. Коффі, П. Криля, Дж. Крукшенка, Ж. Урдена, А. Кестлера, Д. Лазере, Н. Лейтса, Э. Паркера, Ф. Рейна, С.І. Вєліковського, Є.П. Кушкіна, Н.Б. Маньковської, шодо філософії Г. Марселя - праці Е. Балларда, Г.М. Таврізян, щодо філософії Х. Ортегі-і-Гасета - дослідження К.М. Долгова, А.Б. Зикової, А.М. Руткевича та інших дослідників.

Філософія класичного екзистенціалізму досліджувалася багатьма російськими та вітчизняними вченими. Найбільш загальним проблемам екзистенціалістської філософії були присвячені праці І.В. Бичка, антропологічне вчення в класичному екзистенціалізмі досліджував Б.А. Головко, проблему свободи в" філософії абсурду" А. Камю - І.П. Юришинець, екзистенціалізм в американській літературі на Україні досліджувала Т.Н. Денисова, естетичні погляди Х. Ортеги-і-Гасета - Ю.В. Покальчук та С.М. Гур; праці російської дослідниці П.П. Гайденко були присвячені аналізу філософії К. Ясперса та М. Хайдеггера, праці В.Ф. Асмуса - філософії Л. Шестова, Ю.М. Давидов досліджував класичний екзистенціалізм у його зв'язках з мистецтвом та проблемами молодіжного руху в Західній Європі, проблеми людини у філософії екзистенціалізму досліджувалися М.С. Кельнером, Г.М. Тавризян, проблеми відчуження - І.С. Нарським, проблеми наукового пізнання у зв'язку з особливостями екзистенціалістської епістемології - Е.Ю. Соловьовим, структурі, смислу, методологічним проблемам дослідження класичного екзистенціалізму присвятив свої наукові роботи М.А. Кіссель, проблемам розвитку філософії класичного екзистенціалізму, пошіренню екзистенціалістських ідей в США присвятив свої праці О.С.Богомолов. Саме він в колишньому СРСР, всупереч загальноіснуючому уявленню щодо "загибелі" екзистенціалізму, почав розробляти проблему його розвитку на матеріалі філософських концепцій Ф. Хайнемана, О. Больнова та Х. Арендт.

Незважаючи на численність праць - досліджень філософії класичного екзистенціалізму, в українській філософії не існує роботи, яка б концептуально представляла постекзистенціалістське мислення. Де воно було б проаналізоване як цілісна система світоглядно-філософських та методологічних принціпів, як специфічна сукупність культурологічних синтезів класичного екзистенціалізму з різними напрямками сучасного гуманітарного знання.

Об'єкт і предмет дисертації. Об'єктом дисертаційного дослідження виступає сукупність постекзистенціалістських тенденцій як феномен сучасного філософського та гуманітарного знання. Предмет дисертації - проблема трансформації форми існування філософії класичного екзистенціалізму, генеза та функціонування постекзистенціалістського мислення.

Мета і завдання дослідження. Основне завдання дисертаційної роботи полягає в дослідженні постекзистенціалістських тенденцій, вивченні сукупності постекзистенціалістських культурологічних синтезів як формоутворюючої основи постекзистенціалістського мислення, дослідженні особливостей трансформації філософії класичного екзистенціалізму в період 60-х-90-х років ХХ століття.

Для реалізації цієї мети формулюються такі завдання:

1. Дослідити взаємозв'язок між класичним екзистенціалізмом та екзистенціальною соціологією Дж. Дугласа, А.Фонтани; екзистенціальною феноменологією М. Натансона; екзистенціальною теологією Дж. Макуорі, Г. Слейта, М. Уестпала; екзистенціальною політологіїю та екзистенціальним марксизмом М. Постера, С. Крукс, Д. Лазере, Ф. Делмейера; екзистенціальною педагогікою Р. Уліха, М. Бедфорда; екзистенціальною психологіїю Р. Мея та А. Маслоу.

2. Визначити та вирішити існуючі основні проблеми історико-філософського аналізу в традиції дослідження класичних форм екзистенціалізму та постекзістенціалістського мислення.

3. Здійснити теоретико-філософський аналіз генези постекзистенціалістського мислення. З цією метою:

- проаналізувати специфіку функціонування екзистенціалістської свідомості та мислення у їхньому категоріальному становленні, цілепокладанні та відображенні соціальної реальності;

- виявити сукупність протиріч, які стали причиною трансформації філософії класичного екзистенціалізму в систему постекзистенціалістських синтезів.

4. Здійснити історико-філософський аналіз генези постекзистенціалістського мислення. З цією метою:

- дослідити історико-філософський процес як уособлення різних типів духовного самоздійснення індивіда та його екзистенціальності;

- проаналізувати феномен "екзистенціального" як особливий вимір філософського мислення та свідомості;

- розглянути специфіку філософії екзистенціалізму як способу рефлексивного відтворення об'єктивації "екзистенціального" в процесах соціалізації особи та її духовного самоздійснення.

5. Проаналізувати специфіку змісту понять "екзистенціальна філософія", "класичний екзистенціалізм", "постекзистенціалістське мислення".

Теоретико-методологічна основа, методи дослідження і теоретичні джерела. Методологічною основою вирішення визначених завдань у порівняльному та парадигмальному історико-філософському аналізі класичного екзистенціалізму та постекзистенціалістських тенденцій виступали праці класиків світової філософії, пов'язані передусім з теорією демістифікації суспільно-економічних відносин, аналізом їхніх обернених форм та дослідженням функціонування різних типів свідомості, зокрема - марксистські та неомарксистські розробки; автор спирався на здобутки національної сучасної школи у сфері світоглядно-філософської проблематики, започаткованої працями В.І. Шинкарука, В.П. Іванова, О.І. Яценка, М.О. Булатова, В.Г. Табачковського, М.Ф. Тарасенка; дослідження з епістемології культури С.Б. Кримського, Б.О. Парахонського; вивчення способів історико-філософської інтерпретації тексту В.С. Горського; дослідження М.К. Мамардашвілі, О.О. Хамідова, М.Г. Макарова, присвячені оберненим формам та цілепокладанню. Автором використаний досвід застосування методики та методології розгляду сучасної філософії А.К. Бичко, І.В. Бичка, Б.А. Головка, А.Т. Гордієнка, А.М. Єрмоленка, М.Д. Култаєвої, В.В. Кізіми, В.В. Ляха, В.С. Пазенка, Є.М. Причепія, Н.П. Полішук, О.М. Соболь, В.В. Танчера, багатьох інших вчених.

Теоретичними джерелами дослідження стали оригінальні праці представників постекзистенціалістського мислення Дж. Дугласа, А. Фонтани, Дж. Котарби, Хва-Йол-Юнга, Р. Мея, А. Маслоу, Р. Лейнга, Р. Джонсона, К. Роджерса, Дж. Макуорі, Г. Слейта, Дж. Крейча, M. Уестпала, М. Постера, М. Натансона, Е. Тір'якена, D. Бідні, Дж. Кокельманса, Дж. Вудбріджа тощо.

Наукова новизна дисертації. Аналіз сукупності постекзистенціалістських тенденцій, здійснений в дисертації, вперше у вітчизняній філософії дозволив визначити особливості процесу формування постекзистенціалістського мислення, зрозуміти його як специфічну філософсько-культурологічну парадигму, створену сукупністю постекзистенціалістських культурологічних синтезів, представити цю сукупність в якості цілісного феномена сучасного гуманітарного та світоглядно-філософського знання, дослідити його історичну специфіку, предметне спрямування й методологічні особливості.

В рамках розробленої концепції історико-філософського визначення постекзистенціалістського мислення автором сформульовані нові теоретичні положення, в яких отримали відображення головні результати й висновки дисертаційного дослідження:

- Процеси розвитку постекзистенціалістських тенденцій в сучасній зарубіжній філософії, гуманітарній науці та культурі привели до виникнення постекзистенціалістського мислення (постекзистенціалізма) - унікальною за формою, предметним змістом, методологічною, методичною та світоглядною основою, історичною специфікацією екзистенціальної традиції у сучасній світовій філософії.

- Утворення таких постекзистенціалістських культурологічних синтезів як екзистенціальна феноменологія, екзистенціальна антропологія, екзистенціальна соціологія, екзистенціальна психологія, психоаналіз та психотерапія, екзистенціальна політологія, екзистенціальна педагогіка, екзистенціальна теологія тощо викликане необхідністю вирішення проблем подальшого розвитку сучасного філософського та гуманітарного знання, збільшення його обсягу за рахунок специфічного (екзистенціально-феноменологічного) осягнення непідвладних раціоналістичним методикам сфер існування особи.

- Постекзистенціалістське мислення як феномен своєрідної сукупності прикладних філософій виникає внаслідок широкої позитивної реконструкції класичноекзистенціалістської методології та світогляду. Специфічна форма існування таких філософій створює можливість подолання гносеологічної та методологічної неспроможності філософії класичного екзистенціалізму.

- Позитивна реконструкція класичноекзистенціалістських постулатів в постекзистенціалістских культурологічних синтезах спрямована на дослідження різноманітних форм духовного самоздійнення індивідів в сучасному світі.

- З'ясовано, що осмислення історичної специфіки постекзистенціалістського мислення, відмінності його від філософії класичного екзистенціалізму, визначення його загальних особливостей є предметом особливого типу історико-філософського аналізу. Такий аналіз передбачає додаткову інтерпретацію історико-філософської традиції з огляду на її екзістенціальні чинники.

- Доведено, що через ускладненість форми існування постекзистенціалістського мислення, дослідження його категоріальних форм, вивчення архітектоніки та генеалогії пов”язується з аналізом духовної діяльності, з трансформацією ролі та функцій екзистенціальноcті суб'єкта.

- Встановлено, що трансформація ролі та функцій психоемоційної основи в процесах духовного самоздійнення індивіда суттєво впливає на цілеорієнтаційну та пізнавальну діяльність його свідомості, процеси її категоризації і утворення в ній сталих стереотипів світоглядних схем, які визначають спосіб, форму, і особливості мислення.

- Доведено, що генетично виникнення екзистенціалізму та постекзистенціалістського мислення пов'язано з процесами складних транформацій відтворення самосвідомості й мислення індивіда в умовах містифікації суспільної визначеності його особи у видимості уречевлення, змінами способів духовного самоздійснення особи, понівеченням його екзистенціальності за умов панування над нею світу відчужених соціальних взаємозв'язків.

- З'ясовано, що понівечення екзистенціальності, приводить до порушень генетичної цілісності філософського мислення: стану, коли філософське мислення змінює субстанційну основу власного відтворення. Подальший розвиток філософського мислення, яке в умовах функціонування соціальних систем з пануванням уречевлених взаємостосунків продовжує орієнтуватись на духовну діяльність, пов'язує себе з нею і виступає формою такої діяльності (відповідно, і формою вираження певного історичного типу екзистенціальності) з необхідністю починає обумовлюватися процесами деструкцій свідомості, подвоєння смислу, або втратою рівнів відображення субстанційних взаємозв'язків реальності.

- Встановлено, що систему змін класичної екзистенціалістської свідомості, яка трансформується в постекзистенціалістське мислення, в межах епістемного аналізу слід представляти в теоретичній абстракції, яка відворює взаємопідлягання процесів: дераціоналізації, деструкцій, гіперсимволізації, деконцептуалізації і дереалізації свідомості. Ця система трансформацій екзистенціалістської свідомості обумовлює специфічний характер розвитку філософії класичного екзистенціалізму, виникнення у цьому розвиткові особливих суперечностей.

- Доведено, що історико-філософський процес формування постекзистенціалістсьских синтезів приховує в собі специфічні особливості розвитку філософії класичного екзистенціалізму, найголовніша з яких полягає в необхідності подолання цією філософією суперечностей власного розвитку: суперечності між необхідністю концептуалізації філософсько-світоглядного знання та станом деконцептуалізованості екзистенціалістської свідомості; між необхідністю розвитку методологічних функцій філософії екзистенціалізму та дереалізованістю екзистенціалістської свідомості (як станом, що обумовив межу гносеологічним спроможностям класичного екзистенціалізму).

- Встановлено, що нова форма існування екзистенціалізму - форма культурологічних синтезів - є формою, у якій зазначені суперечності знаходять своєрідне вирішення.

Теоретична і практична значущість дисертації. Зважаючи на відсутність досліджень постекзистенціалістського мислення у вітчизняній філософії, виконане дослідження може розглядатися як вагомий внесок у теоретичне, проблемне та змістовне поле історико-філософської науки. Воно започатковує аналіз надзвичайно великої за обсягом сфери сучасного гуманітарного мислення, знання і культури; аналіз цієї сфери є необхідним елементом подальшого розвитку національної філософії та найрізноманітних гуманітарних дисциплін. Здійснене дослідження відкриває можливості широкої та плідної реконструкції світоглядно-філософських, методологічних і методичних основ психології, політики, педагогіки, психотерапії, психоаналізу, юриспруденції, історії, економіки, створює можливість нового напрямку розвитку національної української філософії. Досвід історико-філософського аналізу постекзистенціалістського мислення може бути плідно використаний в різних сферах суспільного життя; він відкриває можливість нових підходів до розуміння й вирішення соціальних, політичних, правових та інших проблем в суспільстві. Концептуальний та фактологічний матеріал дисертації може бути використаний при читанні курсів з історії філософії, спецкурсів з теорії сучасної зарубіжної філософії та культури.

Апробація дисертації. Зміст дисертаційного дослідження відображений в 22 опублікованих працях загальним обсягом понад 20 др. арк., серед яких індивідуальна та колективні монографії, статті у збірниках та наукових виданнях. Теоретичні висновки і основні положення дисертації апробовані у виступах і доповідях на міжнародних і національних наукових конференціях, симпозіумах, семінарах, серед яких: Всесоюзна школа молодих вчених "Типи філософствування в минулому і теперішньому" (Тбілісі, 1986 р.), Всесоюзні філософські читання "Роль і місце філософії в житті суспільства" (Москва, 1988 р.), круглих столах, конференціях та семінарах Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди "Специфіка предмету історії філософії" (Київ, 1996 р.), "Історія філософії і досвід теоретичної саморефлексії" (Кіїв, 1997 р.), "Історія філософії та проблеми розвитку методології філософського пізнання" (Київ, 1998 р.).

Дисертація затверджена і рекомендована до захисту на засіданні відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії НАН України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота за обсягом 400 друкарських сторінок складається із вступу, 5 підрозділів, розподілених на два розділа, сімнадцяти підпідрозділів, висновків, приміток та списку використаних джерел з 428 найменувань. Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, специфікою предмета та об'єкта дослідження, методами аналізу та методиками, що застосовуються для розв'язання теоретичних проблем.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, ступінь наукової розробленості, визначається мета, головні та допоміжні завдання, вмотивовується вибір методології і методики аналізу, формулюється новизна, теоретична і практична значущість дослідження, сфера можливого застосування одержаних результатів.

В першому розділі дісертації досліджуються еволюція філософії класичного екзистенціалізму, трансформація та залучення його постулатів у нові структури культурологічних синтезів. Підрозділ перший "Специфіка постекзистенціалістських культурологічних синтезів як феноменів сучасного філософського та гуманітарного знання" присвячений аналізу процесів виникнення й формування екзистенціальної соціології, екзистенціальної феноменології, екзистенціальної теології, екзистенціальної політології, екзистенціального психоаналізу, психології та інших постекзистенціалістських тенденцій. Підрозділ складається з п'яти підпідрозділів. В першому підпідрозділі "Реінтерпретація світоглядних принципів класичного екзистенціалізму в екзистенціальній соціології Дж. Дугласа та А. Фонтани (каліфорнійська школа)" екзистенціальна соціологія досліджується як феномен сучасної "альтернативної соціології", де екзистенціалістській світогляд (своєрідно витлумачені постулати філософії М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартра, А.Камю) покладається як основа створення нової методичної й методологічної бази соціологічного дослідження.

Для обгрунтування такого світогляду застосовується сартрів розподіл означеннь існування на "існування-в-собі" ("en-soi") та "існування-для-себе" ("pour-soi"), поняття "буття-в-середині-світу" ("etre-au-monde") з філософії М. Мерло-Понті, екзистенціалістська ідея щодо безперервності процесу еволюції особистості, сутність якої начебто ніколи не залишається сталою, змінюючись не тільки історично, аде й ситуативно, принцип первинності сприйняття "самовтілюючого себе існування" тощо. Концептуально визначений в монографіях "Екзистенціальна соціологія" (1977 р.) та "Екзистенціальна особистість в суспільстві" (1984 р.) Дж. Дугласом, Дж. Джонсоном, Д. Альтхейдом, Дж. Андерсеном, Р. Брауном, Дж. Котарбою, Б. Понс, К. Уорреном, Р. Уотером, М. Лестер, Р. Смітом, К. Ферраро, Х. Ебауг, С. Лайменом та іншими американськими вченими цей тип світогляду грунтується на ствердженні плюралістичності та змінності смислів людського існування. Пояснення суті глибинних інтенцій, що визначають соціальну дію та повсякденну поведінку індивідів, пов'язується каліфорнійцями з "бунтом первинного єства" особи проти бюрократизму сучасних державних систем, занадто регламентованого соціального устрою. Виявлення такого бунту, на думку американських соціологів, є шифром для інтерпретації сучасних соціальних конфліктів, а застосування такого шифру здатне перетворити соціологію на тип інтровертивного мислення, заглибленого в духовність індивіда, а не у зовнішні, об'єктивні реалії його існування. В дисертації встановлено, що залучення в екзистенціальну соціологію світоглядного екзистенціалістського архетипу здійснюється заради реінтерпретації методологічного інструментарію альтернативних концепцій західної соціології М. Скотта та С. Лаймена, М. Мансфельда та Дж. Комба, Г. Міда та А. Кулі, з метою пристосування їх до більш плідного виявлення нераціоналізованих, непідвладних ціннісним орієнтаціям моделей поведінки людей.

В другому підпідрозділі "Екзистенціальна феноменологія як загальна методологічна орієнтація і синтез постекзистенціалістського мислення. Роль екзистенціальної феноменології М. Натансона в переорієнтації гносеологічного спрямування трансцедентальної феноменології Е. Гуссерля" екзистенціальна феноменологія досліджується як один з різновидів сучасної феноменології поряд з феноменологіями "дескриптивною", "ейдетичною", "редукціоністською", "герменевтичною", а історія її розвитку простежується, з одного боку, через розвиток ідей в працях Т. Лангана, В. Річардсона, Х. Дрейфуса, У. Ерла, Дж. Айді, Ф. Тілліха, Р. Гоб-Стівенса, Т. Кіселя, а з іншого боку, через традицію реінтерпретації класичного екзистенціалізму та феноменології з метою їхнього застосування у соціальних науках М. Натансоном, А. Шюцем, Дж. Кокельмансом, Е. Тір'якеном, Д. Бідні, Д. Лоу, М. Ротбадом. В подобі постекзистенціалістського синтезу екзистенціальна феноменологія, окрім свого концептуального образу, виступає і як методологічна орієнтація сучасного філософського мислення, як "філософія феноменології", яка за допомогою методу інтерпретації повсякденних типізацій спрямовує дії феноменологічної рефлексії у сферу життєвого досвіду, "життєвого світу", у сферу дослідження "соціальних вимірів екзистенції". Вона визначається як "тип екзистенціального розуміння або усвідомлення серій природного ставлення й практики "епохе", як спроба екзистенціально-феноменологічного дискурсу, який започатковується заради інтерпретації людини як соціальної істоти (М. Натансон), як "спосіб врахування внутрішньої орієнтації свідомості суб'єкта в залежності від якої одна й та ж сама ситуація, або об'єкт дослідження можуть одержувати різні означення" (Е. Тір'якен).

В дисертації визначена основа взаємозв'язку між трансцедентальною феноменологшією Е. Гуссерля та екзистенціальною феноменологією. Стверджується, що визначаючи свою феноменологію як "феноменологію переживань" Е. Гуссерль, інтерпретуючи функції екзистенціальності суб'єкта, пов'язав дослідження специфіки гносеологічних проблем з особливостями цілепокладання і смислоутворення. Смислоутворюючий акт ("Meinen") має, за Гуссерлем, характер "внутрішньої рефлексії", яка виступає "внутрішнім сприйняттям", що і є "покладаюче смислоформування ("setzende Meinung") на основі внутрішньо усвідомленого". Процес покладання, який по суті є відображенням руху духовного самоздійснення особи, реалізацією її екзистенціальності, в феноменології Е. Гуссерля виступає як основоутворюючий спосіб усвідомлення реальності й формування її означень.

В третьому підпідрозділі "Екзистенціальна теологія Дж. Макуорі, Г. Слейта, М. Уестпала та релігійний екзистенціалізм: специфіка і відмінність" встановлено, що взаємозв'язок екзистенціалізму з релігією в концепціях екзистенціально-герменевтичної теології неопротестантизму Дж. Макуорі, екзистенціальній феноменології релігії М. Уестпала, екзистенціальній есхатології Г. Слейта принципово різниться від класичноекзистенціалістських синтезів релігійного характеру. Він виступає як широка позитивна реконструкція та використання класичноекзистенціалістського світогляду для створення нових концепцій сучасної теології, парадигм релігійної свідомості, відновлення віри та поширення її позитивного впливу на сучасне суспільство. Екзистенціальна теологія Дж. Макуорі розглядається в дисертації як різновид суб'єктивно-ідеалістичного тлумачення релігійної догматики, яка була започаткована С. Керкегором, і продовжена М. Хайдеггером та Р. Бультманом, а сьогодні - протистоїть, з одного боку, об'єктивно-ідеалістичним інтерпретаціям релігії (Ю. Мольтман, К. Браатен, В. Паненберг, І. Метц та ін.), а з іншого боку, екзистенціально-феноменологічним її інтерпретаціям (М. Уестпал, Вей-Шун-Фу та ін.). Досліджується феномен "герменевтичного оберту" пізнього Макуорі, який визначається як модифікація хайдеггерівської методології. Концепція Г. Слейта, розглядається в ракурсі його намагання за допомогою ідей М. Бердяєва вирішити суперечності теології Р. Бультмана та Р. Нібура, здійснюється порівняльний аналіз інтерпретації есхатологічних понять, до якої вдаються Г. Слейт та П. Тілліх.

В четвертому підпідрозділі "Екзистенціальна політологія і екзистенціальний марксизм в контексті реінтерпретації ідей філософії класичного екзистенціалізму" зазначається, що формування екзистенціальної політології як самостійного концептуального утворення пов'язане з появою в 70-80 рр. ХХ ст. праць Х. Арендт, Л. Брауна, Д. Лазере, К. Харієс, А. Леві, Хва-Йол-Юнга, П. Маккорміка, Дж. Мурунгі, С. Крукс, Ф. Делмейера, Д. Флетчера та інших західних вчених. Спрямована на особливе розуміння та інтерпретацію звичайних політологічних понять й категорій, приципів політичного мислення та політичної дії, сучасна екзистенціальна політологія вміщує декілька виразно представлених тенденцій: екзистенціально-феноменологічну (Хва-Йол-Юнг, Х. Арендт, Дж. Мурунгі, Ф. Делмейер), екзистенціально-марксологічну (Д. Арчард, П. Маккормік, Дж. Джохарі, С. Крукс), та екзистенціально-психоаналітичну (Л. Браун, Д. Лазере та ін.).

Виникнення екзистенціально-феноменологічної тенденції пов'язане з діяльністю берклійської школи політичної теорії (США), працями М. Уоліна, Дж. Шаара, Н. Якобсона, які були спрямовані на критику методологічних основ біхевіористської політології, та працями Дж. Ганнела і К. Фрідріха, які застосували феноменологічний метод для реінтерпретації традиційних понять політичних наук. Екзистенціально-марксологічна тенденція, окрім свого базового підгрунтя, історією формування завдячує спадщині Прудона, Г. Ласкі, Р. Арона, М. Джиласа; екзистенціально-психоаналітична тенденція, яку визначають ще як "теорію психоаналіза революційного духу", або екзистенціальну концепцію "моралізма практичної політики"(Л. Браун), окрім класичного екзистенціалізму в генезі пов'язана з працями Е. Фромма, Г. Маркузе, Р. Міллса, Р. Гудмана.

В основу концептуального бачення політичних процесів в усіх цих тенденціях закладені екзистенціальні виміри цінностей, раціональності, доцільності, що перетворює їх на принципову альтернативу традиційному раціоналістичному мисленні в політиці. Екзистенціальний марксизм представлений працями М. Постера та М. Келлі, які повертаються до ідеї позитивного синтезу марксизму з екзистенціалізмом. Наукове кредо М. Постера - доведення тотожності цих філософій через затвердження первинності "інтенцій життя над мисленням", встановлення "взаємозалежності між мисленням та дією", заперечення повної автономії і незалежності індивіда як ідеалістичної ілюзії, розуміння реальності як "діалектичної тотальності". Історія новітнього екзистенціального марксизму пов'язується і М. Постером, і М. Келлі з розвитком ідей Г. Лукача, Г. Маркузе, М. Хокрхаймера, Т. Адорно, К. Леві-Стросса, Ж. Лакана, М. Фуко, Альтюсера, а також А. Лефевра, К. Акселоса, П. Фойгеролла, Е. Моріно.

В п'ятому підпідрозділі "Роль світоглядно-філософських ідей класичного екзистенціалізму в екзистенціальній психології та екзистенціальній педагогіці США" здійснюється розподіл екзистенціальної психології, психоаналізу та психотерапії на континентальну школу (Л. Бінсвангер, А. Босс, Л. Франкль, Р. Лейнг та ін.) вплив на формування якої здебільшого мали ідеї М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра, та школу Нового Світу (Р. Мей, К. Роджерс, Г. Фейфел, А. Маслоу, Р. Джонсон, Е. Рамірес та ін.), де насамперед була використана філософія С. Керкегора, П. Тілліха, А. Камю, М. Унамуно, У. Баррета. Зазначається, що становлення екзистенціальної психології відбувалося внаслідок критичного перегляду моделей матеріалістичного детермінізму (біхевіоризму та класичного психоаналізу), місце яких у світоглядно-філософському підгрунті психологічної теорії зайняв по-різному з'інтерпретований класичний екзистенціалізм. Хайдеггерівське "Mitsein" як означення певної онтологічної структури, сартрове "буття-з-іншими" та інші понятття класичного екзистенціалізму були використані в екзистенціальній психології для пояснення почуттів, емоцій як основи психічних процесів, джерела інтенційності (цілепокладання), проектування екзистенції у вимірах майбутнього.

Особлива увага надана дослідженню розуміння екзистенціальними психолагами деструктивних процесів, що відбуваються в свідомості: вченню Р.Джонсона про порушення функціонування свідомості та виникнення психічних невідповідностей у зв'язку з трансформаціями екзистенціальної природи індивіда (порушеннями "креативності людської волі"); вченню Р.Аллерса про типологію паталогічних світів хворих на агнозію та різні форми шизофренії, що базувалася на розумінні психічних захворювань як створювання особливого типу "світів-проектів"; ідеям Р.Лейнга про зв'язок психічних порушень з "пригніченням цивілізацією будь-яких форм трансценденціі"; поглядам Л.Бінсвангера на причину неврозів та психозів як на порушення "сутнісних структур - зв'язків "буття-в-світі" як трансцендування" тощо.

Концептуальне становлення екзистенціальної педагогіки досліджується на матеріалах праць американських вчених У. Стенлі, Р. Харпера, Р. Уліха та М. Бедфорда. Зазначається, що екзистенціальна природа індивіда відтворюється в даній теорії через поняття "автентичного становлення" та "автентичного існування". Вивчається як ситуація відчування екзистенціальної тривоги (яка не розглядається в даному випадку як форма неврозу), визначення життєвого часу як "трансцедентної актуальності свідомості особи" та інші базові поняття використовуються для створення специфічної теорії освіти та виховання.

Особливості методології та методики аналізу постекзистенціалістських тенденцій аналізуються у другому підрозділі першого розділу дисертації "Філософсько-теоретичні проблеми дослідження класичного екзистенціалізму та постекзистенціалістського мислення". У першому підпідрозділі підрозділу "Специфіка дослідження постекзистенціалізму як системи культурологічних синтезів" зазначається, що проблема визначення специфіки, виділення особливих рис та закономірностей цього різновиду філософії та гуманітарного знання не може бути предметом звичайної історико-філософської компаративістики. Процес зміни "релігійного екзистенціалізму" на "екзистенціальну теологію", "феноменологічного екзистенціалізму" на "екзистенціальну феноменологію", соціологічних ідей класиків екзистенціалізму на "екзистенціальну соціологію" тощо можна інтерпретувати як шлях "повернення екзистенціалістського мислення до своїх початків у процесі подальшого визначення свого змісту" (В. Лазарєв). Проте повернення, яке свідчить, що внутрішні суперечності власного розвитку класичний екзистенціалізм вирішує завдяки ліквідації форми свого існування.

Складність розуміння такого варіанту процесів розвитку класичного екзистенціалізму значно ускладнюється феноменом подвійної приналежності змісту постекзистенціалістських синтезів. Це виступає суттєвою перешкодою для їх класифікації у традиційній системі історико-філософських означень. В підпідрозділі аналізується ситуація "подвійного заперечення": своєрідної форми "невизнання" автентичності екзистенціалістського коріння постекзистенціалістських синтезів і заперечення їх приналежності до відповідних галузей філософії та гуманітарних дисциплін (ідеї Е. Армтронга, Д. Дженкінса, Ч. Хенлі, Г. Раппа та ін.). Зазначається, що розв'язання загальних проблем історико-філософського аналізу постекзистенціалістських синтезів знаходиться у складній структурній і генетичній взаємопов'язаності з вирішенням інших проблем дослідження філософії класичного екзистенціалізму (встановленням адекватності екзистенціалістських категоріальних означень смислу понять, що традиційно інакше визначені в епістемній історико-філософській традиції; подоланням символічності й полівалентності самої форми означеннь; складністю зведення принципів екзистенціалістської філософії до єдиної концептуальної схеми тощо).

Взаємопов'язаність цих проблем досліджується в другому підпідрозділі підрозділу "Визначення смислу філософії класичного екзистенціалізму як загальна проблема історико-філософської науки". Аналіз праць Ф. Лєское, Ф. Хайнемана, К. Міхальсона, В. Кауфмана, Ф. Моліни, О. Богомолова, П. Гайденко, Б. Биховського, В. Кузнєцова, М. Кіселя, А. Зикової, М. Мамардашвілі, Е. Соловьова, В. Швирьова, В. Томашова, С. Веліковського, Т. Денисової, Ю. Давидова та інших вчених свідчить про те, що характер "містичності", "оберненості" екзистенціалістського мислення перетворює його звичайний історико-філософський аналіз на протиставлення екзистенціалізму раціоналістичній філософії, або на процес дешифрування змісту і сенсу екзистенціалістських категорій, їх переклад на мову раціоналістичної філософії, де "інтенційність" мусить бути зрозуміла як вираження часу у духовному досвіді, "фундаменталдьний проект" - як цілісність екзистенціального вияву особистості, "феноменологічна дескрипція" - як різновид рефлексії щодо змісту даних самосвідомості, а сам екзистенціалізм видається "філософським перевертнем" (М. Кісель).

Визначення сутності екзистенціалізму, як це зазначається в третьому підпідрозділі підрозділу "Визначення сутності філософії класичного екзистенціалізму як предмет парадигмально-філософського аналізу", не повинно обмежуватись аналізом, що здійснюється тільки в межах епістемної традиції. Цей аналіз повинен "зачіпати" генезис філософського мислення, субстанційні усталені взаємозв'язки й структуру розуміння реальності, розуміння сутності самого історико-філософського процесу. Такий тип аналізу дозволяє зрозуміти "повернення" постекзистенціалістів до феномену "екзистенціального", визначити його роль у духовній діяльності, формуванні свідомості та мислення, усвідомити дійсну специфіку екзистенціалізму й причину новітньої трансформації форми його існування.

У другому розділі дисертації аналізуються процеси формування неадекватності означень смислу, що відбуваються у зв'язку із спотворенням екзистенціальності суб'єктів мислення, пропонується типологія розуміння та класифікації постекзистенціалістських культурологічних синтезів. Перший підпідрозділ підрозділу "Історико-філософська проблема "екзистенціального" як специфічного комплексу самовідчуття й переживання особи" присвячена аналізу ролі й значення цього феномену в історії філософії. В першому ппідпідрозділі "Роль екзистенціальних вимірів духовного самоздійснення особи у розумінні історико-філософського процесу. Концепція екзистенціальної трансцендентності К. Ясперса" зазначається, що в реальності все: і свідомість, і мислення, і ставлення індивіда до світу є невідокремлюваним елементом його духовної діяльності, активності самоздійснення "Я" в суспільстві та всесвіті. Поняття духовного самоздійснення вводиться в процес дослідження у зв'язку з інтерпретацією вчення К. Ясперса про трансцендентність як найвизначнішу особливість екзистенції індивіда. Перенесення індивідом форми свого земного буття у майбутнє (де засобом такого перенесення виступає його "перебування-в-духовному") неможливе поза "екзистенціальним" - як неодмінним елементом духовного руху індивіда до трансцендентного. Екзистенціальне, з огляду на цю його функцію, визначається як спосіб, або форма переживання індивідом руху свого духовного самоздійснення. Специфіка духовного самоздійснення, яка визначається й особливостями "екзистенціального прагнення", створює типово історичний комплекс само-і-світовідчуття та переживання, який водночас уособлює "індивідуальність історично неповторюваного означення" (К. Ясперс), і може загалом бути визначений поняттям “екзистенціальність особи”. Цей комплекс виступає підгрунтям для відповідного типу світовідношення, світорозуміння й світоусвідомлення. Категоріальний апарат філософії конкретної історичної епохи є по суті відмінним і не застосовним в загальному як поняття й образ мислення до категоріальних утворень усіх філософських систем без винятку, як це стверджував А.Лосєв, не лише тому, що він формується в межах різних типів світогляду. Він відображує й різні типи само-і-світовідчуття та переживання, тобто різні типи екзистенціальності індивідів.