Антроподицея Миколи Бердяєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ІВАНА ФРАНКА

УДК 10 (09)4 + 10 (09)-14

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

АНТРОПОДИЦЕЯ МИКОЛИБЕРДЯЄВА

09.00.05 - Історія філософії

СУМЧЕНКО ІРИНА В'ЯЧЕСЛАВІВНА

Львів - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Науковий керівник:

Верников Марат Миколайович, доктор філософських наук, професор, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти:

Табачковський Віталій Георгійович, доктор філософських наук, професор, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділом філософської антропології;

Захара Ігор Степанович, кандидат філософських наук, доцент, Львівський державний університет ім. Івана Франка, доцент кафедри історії філософії.

Провідна установа: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, кафедра філософії, м. Луцьк.

Захист відбудеться "24" березня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському державному університеті ім. Івана Франка (290602, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського державного університету ім. Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 18 лютого 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Денисенко В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема людини, її місця та призначення в світі, починаючи з минулого століття, виходить на провідне місце філософської рефлексії. На порозі ХХІ ст., при аналізі основних тенденцій та можливих перспектив розвитку світової культури і цивілізації ми не можемо відмахнутися від сумного досвіду сучасної історії - двох світових та безлічі локальних війн, небезпечної екологічної ситуації, духовного "чорнобиля", що робить актуальною тему виправдання людини, доцільності її перебування на планеті. Ця проблема отримала назву антроподицеї (від грецьк. anthropos - людина та dіke - справедливість, буквально виправдання людини). Вагомий внесок у постановку та розв'язання цього питання зробив релігійний філософ, представник "київського кола" філософів Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948).

Якщо антропологічна проблематика має багатовекторне спрямування, то антроподицея, як правило, стає предметом аналізу релігійної філософії. У православній релігійній думці сам термін "антроподицея" та виокремлення проблеми вперше запровадив П. Флоренський. Антроподицея, на його думку, повинна доповнити теодицею. Але як цілісна концепція проблема виправдання людини у працях П. Флоренського не представлена.

М. Бердяєв також звертається до питання людиновиправдання, яке стає, на нашу думку, одним із провідних в його філософії. Оригінальність антроподицеї М. Бердяєва полягає у підкресленні креативної природи людини, у розумінні творчості як продовженні справи Бога: "Тема про творчість, про творче призначення людини - основна тема мого життя... Творчість не потребує виправдання, вона виправдовує людину, вона є антроподицеєю"^** Бердяев Н.А. Самопознание (Опыт философской автобиографии). - М.: Книга, 1991. - С.208..

Підхід до філософської спадщини М. Бердяєва крізь призму антроподицеї дає можливість не тільки по-новому оцінити деякі тези його філософії, але й показати цілісність концепції філософа.

У радянській філософській літературі його творчість сприймалася крізь ідеологічні кліше, де він фігурував як один із засновників анти-комунізму, тому філософія М. Бердяєва потребує нового осмислення. Крім того, позитивні (свобода слова та підприємницької діяльності) і негативні (розповсюдження через низькопробну продукцію засобів масової інформації культу комфортного споживацтва, який фактично нівелює вільно-творчу діяльність людини) процеси, що відбуваються в Україні, актуалізують проблему творчості як основи життєдіяльності людини, використання результатів творчості на благо людини та людства.

Таким чином, актуальність теми дослідження визначається:

- підвищеною увагою до антропологічної проблематики, до антроподицеї, зокрема, до креативних можливостей людини в умовах сучасного стану світової культури і необхідності осмислення тих процесів, що відбуваються в Україні;

- потребою переосмислення творчої спадщини М. Бердяєва, аналізу його філософії через провідну тему - антроподицею;

- недостатнім станом розробленості даної теми в літературі.

Ступінь розробленості теми. Філософія М. Бердяєва стає об'єктом філософських досліджень фактично з часу її появи у вигляді окремих статей. Хронологічно можна виділити три етапи вивчення його творчості:

- статті початку століття - середини 40-х років (до кінця життя філософа);

- праці середини 40-х - 80-х років;

- розвідки 90-х років.

У свою чергу, всі роботи можна поділити на два напрямки. До першого напрямку відносяться автори тих статей, філософія та світогляд яких були близькими або співзвучними поглядам М. Бердяєва. До таких авторів у перший період можна віднести Н. Алексеєва, С. Аскольдова, О. Білімовіча, А. Білого, М. Вишняка, В. Водовозова, З. Гіппіус, Елліс, В. Ерна, В. Іванова, Іванова-Розумника, І. Ільїна, ієром Іоанна, Л. Карсавіна, А. Кізеветтера, С. Лозинського, В. Лосського, П. Мілюкова, О. Мейєра, В. Розанова, В. Свенцицького, П. Струве, М. Тареєва, С. Трубецького, Н. Тургенєву, С. Франка. Найбільш серйозними роботами цього періоду можна вважати статті Л. Шестова і Б. Яковенка та книгу Б. Шульце "Вчення про церкву Миколи Бердяєва "(Рим, 1938 р.).

До другого напрямку можна віднести статті про М. Бердяєва, які написані представниками ліворадикальної інтелігенції. На жаль, всі вони позначені схематизмом, тенденційністю; аналіз з посиланням на першоджерела практично відсутній. Ця тенденція особливо посилилася після 1917 р. До авторів цього напрямку належать: Л. Аксельрод (Ортодокс), О. Богданов, М. Карєв, В. Ленін, А. Луначарський, І. Луппол, М. Михайловський (як виняток, дуже доброзичлива та вдумлива критика деяких моментів філософії М. Бердяєва), В. Чернов.

Отже, статті першого періоду носять обмежений, полемічний характер і тому ґрунтовно не аналізують філософії М. Бердяєва (а у деяких випадках, зокрема, у марксистській критиці спостерігається спотворення ідей філософа).

Другий період - праці середини 40-х - 80-х років. Статті та книги еміграції цього періоду щодо оцінки творчості мислителя відрізняються зваженістю, більш тонкою аналітичною думкою, ніж у попередній період. Їх авторами є В. Зіньковський, архімандрит Кипріан, С. Левицький, М. Лосський, П. Сорокін.

У радянській літературі 40-50-х років наступає "ера забуття" всієї релігійної філософії, в тому числі і творчості М. Бердяєва. З 60-х років з творчості філософа знімається вето, і його твори, його думки стають об'єктом дослідження. Особливо можна виділити таких дослідників як А. Андріяускас, М. Бочкарьов, І. Балакіна, В. Доля, О. Єрмічьов, В. Жуков, Ю. Карякін, В. Кувакін, В. Куліков, В. Лях, В. Соплякова, В. Табачковський, Л. Фокіна, І. Чуєва. Хоча деякі автори демонструють грунтовний аналіз філософії М. Бердяєва, однак внаслідок переважання ідеологічних критеріїв, "критицизм" отримував перевагу над неупередженою рефлексією.

У 90-ті роки, завдяки можливості користуватися фондами "спецсховищ", з'являються публікації, які ґрунтуються на більш об'єктивному аналізі. Серед них праці В. Адюшкіна, А. Андреєва, О. Вaдімовa, О. Вишнякової, С. Давидченка, В. Діденка, О. Єрмічьова, Ю. Івоніна, А. Кушурова, С. Неретіної, К. Сігова, К. Шестакова, В. Яковлєва.

Однак у працях всіх вищевказаних дослідників не знайшли відображення такі проблеми як витоки філософії М. Бердяєва, проблема відносин людини і Бога і, найголовніше, проблема антроподицеї.

Об'єктом дослідження є творча спадщина М. Бердяєва в сукупності його робіт.

Предметом дисертаційного дослідження виступають праці філософа, в яких розглядається проблема антроподицеї.

Мета та завдання дослідження полягають у тому, щоб визначити та розкрити сутність проблеми антроподицеї у філософії М. Бердяєва, проаналізувати особливості та ідейну наповненість її розв'язання.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішити такі завдання:

- розробити класифікацію періодів творчості М. Бердяєва і з'ясувати час появи теми антроподицеї в його філософії;

- виявити теоретичні корені і витоки проблеми людиновиправдання М. Бердяєва, з'ясувати місце філософа серед мислителів, що досліджували цю проблему, проаналізувати метод і стиль філософії М. Бердяєва;

- простежити еволюцію поглядів філософа на людину, з'ясувати приналежність його вчення до певного філософського напрямку ХХ ст.;

- показати нетрадиційність підходу М. Бердяєва до проблеми антроподицеї і окреслити його внесок у розв'язання цієї проблеми крізь концепцію творчості в історико-філософському і теологічному аспектах; з'ясувати причини оцінки стану культури як кризового в філософії М. Бердяєва та вплив цієї кризи на творчість людини;

- на основі аналізу філософом людської творчості здійснити узагальнюючу класифікацію історичних періодів, виявити причини есхатологізації творчого акту в історії в філософії М. Бердяєва.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять загальнофілософський принцип історизму, за допомогою якого дисертантка намагалася уникнути однобічності і монологізму; компаративістський метод, який дозволяє поєднувати хронологічний та проблемний підходи; герменевтичний метод щодо тлумачення текстів.

У роботі над дисертацією, крім відомих праць М. Бердяєва, авторкою широко використовувалися його статті у філософській, релігійній та художній періодиці початку століття - 30-х років, які виходили в Росії і за кордоном.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній вперше здійснено аналіз філософії М. Бердяєва через проблему антроподицеї, що дало можливість як дослідити типові риси всієї релігійної філософії, так і виокремити специфічні ознаки творчості філософа.

Наукова новизна одержаних результатів може бути конкретизована у таких тезах:

- здійснена нова періодизація філософії М. Бердяєва, яка нараховує п'ять періодів: 1) період становлення філософії М. Бердяєва, переважання гносеологічних проблем; 2) космологічнотворчий - період оформлення основних ідей філософа, зокрема, проблеми антроподицеї; 3) серединний період - розробка антропологічної проблематики, осмислення складових антроподицеї; 4) онтологічний - доля людини в цьому світі, проблеми культури і історії; 5) есхатологічний - есхатологізація проблеми людиновиправдання. Такий поділ дозволяє прослідкувати логіку виникнення та розвитку концепції антроподицеї;

- простежені філософські витоки проблеми виправдання людини в творчості філософа, зокрема, серед найбільш впливових предтеч можна виділити філософію Я. Бйоме, І. Канта, К. Маркса, Ф. Ніцше, В. Соловйова, Й.Фіхте, Ф. Шеллінга; серед письменників на філософію М. Бердяєва найбільше вплинули Ф. Достоєвський, Г. Ібсен, Л. Толстой;

- встановлено, що основним методом філософського пізнання для М. Бердяєва виступає інтуїція; проаналізовані характерні риси стилю мислення філософа;

- вперше простежено еволюцію поглядів М. Бердяєва на людину - від розуміння її як духовної монади, через розгляд людини як мікрокосму, до аналізу її як Всесвіту та мікротеосу;

- обгрунтовується висновок, що вчення М. Бердяєва належить до філософії екзистенціалістського спрямування з персоналістськими тенденціями, якщо під екзистенціалізмом розуміти стиль мислення, а не певне філософське вчення;

- проаналізовано розуміння свободи, яку філософ розглядає у трьох вимірах як основу різноманітних відносин людини зі світом і Богом;

- вперше простежено пункти розходження з традицією релігійно орієнтованої філософської думки та вчення М. Бердяєва в поглядах на творчість як основу антроподицеї. На думку філософа, творчість ґрунтується на виникненні нового та теургічності; творчість складається із свободи, дару та матерії;

- проаналізовано типологію культури М. Бердяєва, простежені причини кризи сучасної культури, які виокремлює філософ. Сучасна історія характеризується варваризацією культури та появою цивілізації, яка стандартизує життя і перешкоджає вільній творчості. Філософ очікує нового середньовіччя для зосередження духовних сил людини, яке підготує прихід нової епохи - епохи творчості, що покладе край історії. Кожний творчий акт наближає майбутню епоху - епоху боголюдства, яка ґрунтується на свободі і любові.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Одержані результати мають як теоретичне, так і практичне значення. Теоретичний аналіз та висновки, зроблені в дисертації, дають можливість глибше охарактеризувати основні філософські ідеї М. Бердяєва, розширити уявлення про людину та її креативні можливості, про сенс культури і історії. Вони можуть використовуватися при розгляді проблем філософії, пов'язаних з філософською антропологією, історією філософії, релігієзнавством.

Матеріали дисертації можуть бути використані в лекційних курсах та на семінарських заняттях з філософії, релігієзнавства, естетики, історії культури та соціальної філософії, у спецкурсах з філософської антропології та етики.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження доповідалися на людинознавчих філософських читаннях: "Гуманізм. Людина. Свобода" (Дрогобич, травень 1991 р.), на конференції "Російська філософія: спадковість та роль у сучасному світі" (СПб., травень, 1992 р.), на V Міжнародному семінарі, присвяченому 110-річчю з дня народження П. Флоренського (СПб., грудень 1992 р.), на звітній науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу наукових працівників та аспірантів Львівського поліграфічного інституту (Львів, лютий 1993 р.), на людинознавчих філософських читаннях "Людина. Гуманізм. Мистецтво" (Дрогобич, жовтень 1997 р.), обговорювалися на теоретичному семінарі кафедри суспільно-гуманітарних наук Української академії друкарства, на міжнародній конференції, присвяченій 145-річчю з дня народження В. Соловйова (Дрогобич, квітень 1998 р.).

По змісту дисертації надруковано 11 публікацій.

Структура дисертації зумовлена основною метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. У першому розділі подається загальна характеристика філософії М. Бердяєва. У другому розділі досліджується проблема відносин людини та Бога, аналізуються причини відходу від теодицеї та виникнення концепції антроподицеї, причини виправдання людини. У третьому розділі міститься аналіз творчості і творця, творчості і культури, творчості і історії.

Обсяг дисертації складає 146 сторінок. Список використаної літератури містить 217 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми, стан її розробленості, формулюються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовується наукова новизна, визначаються методологічні та теоретичні основи дослідження, теоретичне та практичне значення.

Перший розділ - "Загальна характеристика філософії М. Бердяєва" - в логіці висвітлення теми дисертації виконує допоміжну та методологічну роль.

У першому підрозділі - "Духовні витоки та еволюція філософа" - аналізуються підходи, що склалися в філософській літературі стосовно поділу творчості М. Бердяєва на періоди. Існуючі підходи (за тематичним, хронологічним та географічним критеріями) не дозволяють відслідкувати період виникнення проблеми людиновиправдання та логіку її розвитку у подальшій творчості філософа. З метою вирішення цієї проблеми у дисертації пропонується новий поділ, який нараховує п'ять періодів.

Серед філософів та основних вчень, що вплинули на становлення і вирішення проблеми антроподицеї, можна, зокрема, виділити творчість Я. Бйоме (вчення про безосновне, проблема пошуку цілісності людини, андрогіна), Г. Ібсена (загострене почуття індивідуальності, протест проти розповсюдження буржуазного духу), І. Канта (дуалістична картина світу), К. Маркса (вчення про економічну та соціальну емансипацію), Ф. Ніцше (критика застарілих догм традиційної моралі, вчення про людину як про динамічну істоту), В. Соловйова (проблема людської свободи та її взаємодії з Богом, питання теургічності мистецтва, тема боголюдства), Л. Толстого (ідея поділу світу на справжній і несправжній, протест проти хибних історичних цінностей), Й. Фіхте і Ф. Шеллінга (становлення свободи як можливості вибору людини, проблема теодицеї).

Однак, на думку дисертантки, найбільший вплив на проблему виправдання людини в філософії М. Бердяєва мала творчість Ф. Достоєвського. Ця тема розглядається в другому підрозділі: "Достоєвський та Бердяєв: філософські паралелі".

У філософській літературі залишається дискусійним питання, чи можна Ф. Достоєвського розглядати попередником філософії екзистенціально-персоналістського спрямування. М. Бердяєв виступив одним із засновників підходу, згідно з яким творчість письменника можна вважати предтечею такого виду філософії. У роботі обґрунтовується цей висновок філософа і аналізується проблема втілення основних ідей творчої спадщини Ф. Достоєвського в філософію М. Бердяєва. Можна виділити такі проблеми у творах письменника, які знайшли відображення в антроподицеї філософа: антиномічність, ірраціональність людської природи, трагізм кохання та проблема свободи.

З проблемою свободи пов'язана поема "Великий Інквізитор" із "Братів Карамазових" Ф. Достоєвського, тлумачення якої М. Бердяєвим детально проаналізовано в роботі. Основний висновок, який робить філософ із поеми: якщо людина відкидає Христа, вона стає на хибний шлях, шлях людинобога. Незважаючи на існуючі пункти розходження світоглядів Ф. Достоєвського і М. Бердяєва, на думку дисертантки, останній органічно продовжує ті ідеї, які складають духовне ядро творчості письменника.

Аналізу тлумачення мислителем основних завдань філософії присвячено третій підрозділ - "М. Бердяєв про предмет, метод та завдання філософії". антроподицея бердяєв філософія теологічний

Філософію М. Бердяєв протиставляв науці як формі духовного осмислення дійсності. Специфіка філософського пізнання полягає у його індивідуальності та в усвідомленні трагічності людського життя. На думку філософа, основною проблемою філософії є людина. Мислитель, аналізуючи такі філософські антропологічні вчення як антично-грецьке (акцент на розумі людини), природничо-наукове (людина розглядається як продукт еволюції), вчення декаденсу (яке покладено в основу сучасної психології) та єврейсько-християнське, робить висновок про те, що єдиною справжньою антропологією є християнська, в основу якої покладено дві ідеї: 1) ідея про створення людини за образом і подобою Божою; 2) вчення про Христа як про боголюдину.

Основним методом філософії виступає інтуїція як вміння охопити відразу і цілком сутність певного явища. Знаходячи багато спільних рис у філософії і мистецтві, філософ вбачає неспівпадіння у результатах їхньої творчості: ідеї (філософія) та художні образи (мистецтво).

Аналізуючи стиль мислення філософа, дисертантка виділяє такі його риси як неупорядкованість, мозаїчність, образність, суперечливість, антиномізм, афористичність, камерний характер філософування, високий темп викладу. Тому стиль мислення М. Бердяєва можна віднести не до традиційного, логіко-наукового, а до нетрадиційного, художньо-інтуїтивістського.

Другий розділ - "Аналіз драматизму відносин людини і Бога" - присвячений осмисленню взаємозв'язку двох діючих осіб антроподицеї - людини та Бога.

У першому підрозділі "Аналіз поняття "людина" та "Бог" обґрунтовується висновок про те, що М. Бердяєв у своїй творчості пройшов певну еволюцію щодо розуміння людини. Так, у своїх ранніх роботах мислитель розглядав особистість - духовне ядро людини - як духовну монаду, яку не можна розкласти і яка сама намагається визначитися. У серединний період філософ розглядав людину як мікрокосм, через який можна пізнати макрокосм, Всесвіт. У пізній період мислитель ототожнював дух з екзистенцією, а людину із Всесвітом і мікротеосом.

Філософ "київського кола", аналізуючи поняття індивід, індивідуальність і особистість, наголошує на їхній смисловій відмінності. Особистість містить в собі індивіда та індивідуальність і складається із трьох прошарків: духовного, фізичного та тілесного. Тільки духовний компонент людини не залежить від природи та суспільства і є вищим. М. Бердяєв виступає за цілісне розуміння людини, коли дух як вищий компонент оволодіває і душею, і тілом, а не знищує їх.

У сучасному світі панує буржуа як духовний тип людини, який відкидає віру в ідеальне, духовні цінності, а, отже, заперечує свободу і творчість. Мислитель робить класифікацію буржуа за його головним інтересом, наголошуючи, що прагматичний інтерес для таких людей є визначальним. Ідеалом же людини для М. Бердяєва виступає творча, вільна, духовно багата істота, в якій домінують такі почуття як любов і співчуття. У зв'язку з пануванням людини протилежного типу - буржуа, філософ говорить про кризу духовності в сучасному світі.

Виходячи із антропології М. Бердяєва, дисертантка розглядає вчення філософа як екзистенційно орієнтоване з персоналістськими тенденціями, не погоджуючись з тими авторами, які вважають М. Бердяєва представником екзистенціалізму або персоналізму і наводячи при цьому як спільні, так і відмінні риси цих вчень з філософією мислителя.

Бог розглядається М. Бердяєвим як таємниця, яку можна характеризувати лише через апофатичну теологію. Філософ пропонує розуміти Бога в динаміці, через принцип розвитку. Існують різні хибні людські тлумачення ідеї Бога: хибний соціоморфізм (перенесення соціальних категорій - панування і влади - на Бога), хибний космоморфізм (приписування сили Богові), хибний антропоморфізм (приписування Богу негативних людських якостей). Бог же, на думку філософа, є любов'ю та сенсом цього світу.

У другому підрозділі "Створення світу. Проблема свободи" подається аналіз трьох свобод, при цьому свобода розглядається М. Бердяєвим, перш за все як джерело існування ідеального взаємозв'язку людини і Бога.

Перша свобода виступає основою світу, основою творіння та джерелом вибору. Як основа світу, свобода з'являється до його творення із нічого, Ungrund'а, який лежить поза межами Бога, підкреслює філософ. Людина є продовжувачем справи Бога, Божого творіння.

Творчість - це акт свободи, прорив із іншого світу, духовне натхнення, призначення людини. Завдяки наявності першої свободи людина має можливість вільного вибору. Однак, якщо би існувала тільки перша свобода, зауважує філософ, то вона перетворилася б на беззмістовну свободу, анархію.

Друга свобода - це площина здійсненого вибору людиною та його наслідків. Вибір зробити непросто, тому свобода - це відповідальність і тягар для людини. Друга свобода по-різному трансформується у суспільстві. Часто вона перетворюється на свою протилежність - рабство. Сучасне суспільство, на думку М. Бердяєва, невірно тлумачить свободу як невтручання у справи інших, відмежування від всіх. Тому однією із істотних характеристик нашої епохи є панування несвободи. Існування тільки другої свободи призводить до панування в суспільстві тоталітарних режимів.

Третя свобода виступає ж поєднанням, синтезом першої та другої свобод з їх кращими рисами - обранням добра, гармонійним вирішенням проблеми відносин між Божою благодаттю і людською свободою. Третя свобода є також творчим перетворенням життя, тому що завдяки їй, відкидаючи застарілі норми і закони, людина творить нове життя.

Але внаслідок зловживання свободою у людському світі переважає зло. Аналізу зла та його наслідків присвячений третій підрозділ - "Теодицея та проблема зла у М. Бердяєва".

Проблема відповідальності Бога за існуюче зло - проблема теодицеї - в філософії має декілька варіантів вирішення. Зло розглядається:

1) як частина добра (стоїцизм, Августин);

2) в якості субстанції - існує інший, злий Бог (зороастризм);

3) як інша, темна сторона Бога (Я. Бйоме).

Філософ пропонує свій, четвертий варіант - він виносить джерело виникнення зла за рамки Бога, у небуття. М. Бердяєв висуває концепцію трагічної теодицеї - образ Бога, який співчуває людині і страждає разом з нею.

Існування зла пов'язане з гріхом. Існують первісний гріх (цей термін не зовсім задовільняв філософа і він запропонував замінити його іншим - провина) та гріх як вчинення неблагодійних справ.

Наслідком зла є страждання. Аналізуючи вчення буддизму, стоїцизму, орфізму та неоплатонізму, М. Бердяєв дійшов висновку, що адекватну відповідь на питання, як уникнути страждання дає лише християнство, яке вбачає в стражданні як негативні, так і позитивні риси - катарсис, духовне піднесення людини.

Наслідком гріха виступає об'єктивація (основною характеристикою якої є відчуження духу від самого себе). Філософ виокремлював різні ступені (у неорганічному, органічному та соціальному світі) та іпостасі (екстеріоризація, символізація, укорінення творчих актів в світі) об'єктивації.

Отже, на думку М. Бердяєва, Бог не несе відповідальності за зло, що є у світі. Воно існує завдяки свободі та зловживанню нею людиною. Бог очікує від людини відповіді на свій заклик - продовжити творення світу. Спасіння та виправдання людини лежить, за М. Бердяєвим, у відповіді на заклик Бога через людську творчість.

У третьому розділі - "Творчість: характер та наслідки антроподицеї" розкривається специфіка людиновиправдання у М. Бердяєва.

Перший підрозділ - "Творчість і людина" присвячений аналізу тлумачення творчості у філософа.

На думку М. Бердяєва, творчість у широкому розумінні - це все те, що сприяє розкриттю позитивної природи людини. Внаслідок гріхопадіння справжній образ людини як творця був не виявлений, зокрема, християнство створило лише негативну антропологію, яка розглядала проблему приборкання негативних емоцій і думок через аскезу та смирення і заперечувала творчість як шлях праведної людини. Прихильники цієї точки зору висувають такі аргументи: 1) людська природа ослаблена гріхом, тому можливий тільки шлях смирення, 2) тільки Бог виступає творцем у цьому світі, 3) процес творення вже завершений, 4) стан роздвоєності людини буде заважати їй творити, 5) у Святому Письмі немає вчення про творчість.

М. Бердяєв вважає творчість не менш важливою справою, ніж аскетичне смирення і закликає християнство освятити творчість. На користь цього твердження він наводить наступні аргументи: 1) людина як суб'єкт творчості змінюється, і епоха спокути готує прихід нової епохи - епохи творчості, 2) творчість людини є продовженням справи Божого творіння, 3) творіння продовжується, результат творчості - це завжди приріст, прибуток, 4) якщо би в Євангелії були би чіткі настанови щодо творчості, то діяльність людини виступала б не творчістю, а послухом.

Творчість складається із свободи (можливості виникнення нового), матерії (як матеріалу для творчості) та дару (Божої благодаті, яка посилається людині поза особистими заслугами). Вищий прояв дару - геніальність як інтуїтивно-синтетичне сприйняття світу. Геніальність притаманна небагатьом людям.

Творчість М. Бердяєв пов'язує з еросом. Він виділяє декілька спільних рис еротичного кохання та творчості: 1) інтуїтивне відчуття унікальності об'єкта, щире захоплення ним, 2) прорив у вищий світ, постійне напруження духу, 3) благотворний вплив на обраний об'єкт, 4) необхідність внутрішньої свободи. Отже, ерос - це особлива сфера творчості, без кохання немає справжньої творчості. Однак ерос по-різному впливає на творчі здібності чоловіка та жінки.

У філософії М. Бердяєва присутня теорія "соціального замовлення", яка пояснює особливості ставлення суспільства до творця. Філософ виокремлює 4 типи творчих людей: 1) митець, творчість якого соціальна за своєю спрямованістю, 2) естет-самітник, 3) митець-діяч, творчість якого спрямована на зміну власної душі і зміну світогляду невеликої кількості людей, 4) творець-пророк, якому притаманна профетична творчість.

На думку М. Бердяєва, можна виділити внутрішній бік творчості, коли задум існує в голові митця, та зовнішній, коли відбувається реалізація творчості у її продуктах - в культурі, про яку йдеться у другому підрозділі "Творчість і культура".

Культура, за М. Бердяєвим, - це об'єктивація творчості, але вона виступає неминучим і специфічно людським способом буття. Виникнення культури пов'язане з релігійним культом, у ній містяться цінності різного порядку.

Так, у ній діють історичні та вічні, романтичні та класичні цінності. Класицизм прагне досконалості на землі, найбільше звертає увагу на форму, романтизм - трансцендентний за своїм спрямуванням, його увага зосереджена на самому творчому акті.

Мистецтво, підкреслює мислитель, як феномен західної культури пройшло декілька етапів розвитку. Найбільшу увагу в творчості М. Бердяєва приділено епосі Ренесансу, в якій він виокремлював 4 етапи. Але, підкреслює філософ, Відродження, як і вся культура, зазнало краху, не вдалося.

Культура як організм проходить стадії розвитку. У нашу епоху наступила криза культури. До внутрішніх причин кризи можна віднести переважання демократичних цінностей над аристократичними (повинна бути рівновага). Особливо криза помітна в мистецтві: виникло декаденство, в якому одвічна боротьба романтизму та класицизму виступає у формі боротьби реалізму та символізму. У сучасному мистецтві філософ виокремлює синтетичну та аналітичну тенденції.

Криза, вважає М. Бердяєв, охопила також сучасну філософію (в якій цілісний образ людини зникає), мораль (розповсюдження нігілізму та альтруїзму), політики (її цінності переважають над іншими в державах).

Своє творче призначення людина може усвідомити в історії, підкреслює мислитель, тому третій підрозділ називається "Творчість та історія". У філософії М. Бердяєва присутні три схеми історичного процесу. Авторкою пропонується узагальнена схема історії через проблему людської творчості. Ця схема нараховує 4 періоди.

Перший період починається з гріхопадіння людини (це початок земної історії). У цю епоху людина відчувала себе часткою природи і підкорялася її духам. Людиною керують табу і закони, які спочатку зберігали її та сприяли формуванню суспільства. Надалі закони почали гальмувати розвиток самосвідомості і творчих потенцій людини, вважає філософ.

Другий період починається з виникнення християнства, яке, на думку М. Бердяєва, стає рушійною силою історії. Людина усвідомила факт первісного гріха і почала спокутувати його через внутрішню роботу особистості. Філософ наголошує, що типовими прикладами духовно загартованої людини цього періоду є лицар і ченець.

Третій період пов'язаний з виникненням та розквітом Ренесансу та його ідеології - гуманізму. Але гуманістична культура все більше відходить від релігійних джерел. Цей факт, підкреслює мислитель, неминуче привів до Реформації, яка стала негативною реакцією на процес секуляризації. Поступово творчі сили людини вичерпалися. Невдача ренесансної епохи свідчить, на думку філософа, про релігійні джерела творчості.

Четвертий період починається з кризи гуманістичної ідеології, яка виявляється у двох тенденціях - крайньому індивідуалізмі (філософія Ф. Ніцше) та крайньому соціалізмі (вчення К. Маркса). Криза культури підготувала прихід нової епохи - епохи цивілізації, в якій нині перебуває сучасне людство. До зовнішніх причин кризи культури філософ відносив входження в культуру величезних людських мас та бурхливий розвиток техніки. За цивілізацією відбувається варваризація культури, і починається новий колообіг культури.

М. Бердяєв очікує нового середньовіччя, коли творчі сили людини будуть підготовлені для нової епохи - епохи творчості. Невдача культури говорить про те, що принципово неможливо реально перетворити світ шляхом культури. Але філософ не закликає відкинути культуру. Він обстоює творчість культури та соціальну творчість, кожний крок якої, однак, наближає кінець цього світу.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження проблеми. Підкреслюється практичне значення розробленої теми.

Свою концепцію антроподицеї М. Бердяєв формулює в річищі власної інтерпретації основних ідей християнства. Сутність концепції філософа полягає у наступному: людина створена за образом і подобою Божою і тому повинна продовжити Божу справу творіння на землі. Внаслідок гріхопадіння людина не усвідомлює свого призначення і тільки проходячи через епохи закону та спокути, поступово усвідомлює себе творчою істотою. Філософ розглядає творчість як такий же справжній шлях до Бога, як святість. Однак внаслідок зловживання свободою творчі сили людини дуже швидко вичерпалися у найбільш творчу епоху - Ренесанс, що говорить про вичерпання творчих можливостей людини внаслідок секуляризації. Тому історія - це відхід від Бога та поступовий прихід до Нього, до нової епохи через творчість. Творчість, таким чином, є виправданням, призначенням та шляхом людини до Бога.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сумченко І.В. Вплив релігійно-містичної книги на розвиток філософії в Україні // Поліграфія і видавнича справа: Науково-технічний збірник, вип. 29. - Львів, УАД. - 1994. - С. 198-201.

2. Сумченко І.В. Вчення Бердяєва про духовність людини // Гуманізм і духовність у контексті культури. Матеріали людинознавчих філософ. читань, вип.2. - Дрогобич, Дрогоб. держ. пед. інс-т. ім. І. Франка. - 1995. - С. 97-111.

3. Сумченко І.В. Інтуїція як метод філософії (на прикладі вчення М.О. Бердяєва) // Філософські пошуки, вип. І-ІІ. - Львів - Одеса: Cogіto - Центр Європи. - 1997. - С. 55-59.

4. Сумченко І.В. Микола Бердяєв та Дмитро Мережковський про природу та сутність християнства // Творчість Володимира Соловйова в контексті культури срібного віку. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження Володимира Соловйова. - Дрогобич, Дрогоб. держ. пед.інс-т. ім. І. Франка. - 1998. - С. 75-80.

5. Сумченко І.В. Микола Бердяєв та Ортега-і-Гассет про людину як про історичний суб'єкт // Людина: становлення та розвиток / Філософські пошуки, вип. ІV. - Львів - Одеса: Cogіto - Центр Європи. - 1997. - С. 55-59.

6. Сумченко І.В. Микола Бердяєв: філософ та особистість // Філософські пошуки, вип. І (V). - Львів - Суми: Cogіto - Центр Європи. - 1998. - С. 410-418.

7. Сумченко І.В. Пізнання та екзистенція в філософії Миколи Бердяєва // Філософські пошуки, вип.І (V). - Львів - Суми: Cogіto - Центр Європи. - 1998. - С. 293-298.

8. Сумченко І.В. Проблеми творчості та свободи творчої особи в філософії М.О. Бердяєва // Гуманізм і людина в контексті культури: Матеріали людинознавчих філософ. читань у 3-х кн. - Дрогобич, Дрогоб. держ. пед. інс-т. ім. І. Франка. - Вип. І: Гуманістичні цінності та духовне відродження, 1995. - С. 96-104.

9. Сумченко И.В. Взаимоотношение науки и философии в концепциях П. Флоренского и Н. Бердяева // Тезисы докладов V Международного семинара, посвященного 110-летию со дня рождения отца Павла Флоренского. - СПб., Фонд изучения проблем науки и теологии имени П.А. Флоренского, 1992. - С. 80-81.

10. Сумченко И.В. Проблемы гуманизма в творчестве Н.А. Бердяева // Всероссийская науч. конференция: Русская философия: преемственность и роль в современном мире. Тезисы докладов и выступлений. - СПб., СПГУ. - 1992. - Ч.ІІ. - С. 4-7.

11. Сумченко І.В. Філософія свободи як один із напрямків філософської думки (початок ХХ століття) // Звітна науково-техн. конференція проф. - виклад. складу наукових працівників і аспірантів. - Тези доповідей. -Львів, УПІ ім. І. Федорова. - 1993. - С. 161.

АНОТАЦІЇ

Сумченко І.В. Антроподицея Миколи Бердяєва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Львівський державний університет ім. І. Франка, Львів, 1999.

Дисертацію присвячено аналізу проблеми виправдання людини як провідної теми в філософії М. Бердяєва. Простежено витоки творчості основних попередників антроподицеї філософа. Проаналізовано еволюцію мислителя в поглядах на людину, проблему зла та теодицеї в творчості М. Бердяєва. Встановлено, що виправдання людини, на думку філософа, відбувається в її творчості і через творчість, але філософ розглядає кожний творчий акт як шлях до наближення кінця цього світу. Тим самим М. Бердяєв проводить есхатологізацію творчості в історії. Отже, завдяки творчості людина виступає продовжувачем справи Божого творіння.

Ключові слова: антроподицея, творчість, людина, Бог, теодицея, свобода.

Сумченко И.В. Антроподицея Николая Бердяева. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Львовский государственный университет им. И. Франко, Львов, 1999.

Диссертационная работа посвящена анализу проблемы оправдания человека (антроподицеи) как ведущей темы в философии Н. Бердяева. Такой подход позволяет как выявить типичные черты всей религиозной философии, так и проанализировать оригинальные идеи мыслителя.

Диссертация состоит из трех разделов.

Первый раздел посвящен анализу подходов к периодизации творчества Н. Бердяева. Автором предложен новый подход, насчитывающий пять периодов и позволяющий проследить логику возникновения и развития темы человекооправдания в творчестве философа. Исследуются истоки проблемы антроподицеи Н. Бердяева в творчестве основных его предшественников. Идейный каркас человекооправдания философа базируется на произведениях Я. Беме, Г. Ибсена, И. Канта, К. Маркса, Ф. Ницше, Л. Толстого, Й. Фихте, Ф. Шеллинга, однако особое внимание в этой связи уделяется творчеству Ф. Достоевского. Несмотря на существующие пункты расхождения мировоззрений Ф. Достоевского и Н. Бердяева, по мнению автора, последний органично продолжил те идеи, которые составляют духовное ядро творчества писателя. Анализируя понимание Н. Бердяевым предмета, метода и задач философии, в работе обосновывается вывод, что основной проблемой философии, по мнению мыслителя, есть человек, причем истинная антропология базируется на религиозных принципах. Основным методом философии у Н. Бердяева выступает интуиция. Стиль мышления философа можно отнести к нетрадиционным, художественно-интуитивным.

Во втором разделе проанализировано понимание философом Бога и человека и их взаимоотношения. Н. Бердяев в своем учении прошел определенную эволюцию в понимании человека - от осмысления его как духовной монады, через рассмотрение человека как микрокосма, к анализу его как микротеоса и Вселенной, однако философ при этом всегда выступал за целостное понимание человека. В работе обосновывается вывод, что учение Н. Бердяева относится к философии экзистенциалистского направления с персоналистскими тенденциями. Главным компонентом личности философ считает дух и его функционирование - духовность. Духовность человека связана с Богом. Бога Н. Бердяев понимает как тайну и характеризует с помощью апофатической теологии. Свобода в трех своих измерениях выступает основой разнообразных отношений человека с миром и Богом. Наибольшее внимание философ уделяет третьей свободе, которая выступает основой творческого преобразования жизни. Но последствиями злоупотребления свободой в мире выступают зло и объективация, что, в свою очередь, порождает проблему оправдания Бога за существующее зло - теодицею. Бог не несет ответственности за зло, потому что свобода возникла из небытия, над которым Бог не властен. Философ выдвигает концепцию трагической теодицеи.

Третий раздел посвящен осмыслению проблемы творчества как ведущей темы антроподицеи Н. Бердяева. Философ призывает христианство освятить творчество. Мыслитель считает, что оправдание человека заключается в его творчестве и осуществляется через его творчество. Творчество состоит из свободы, материи и дара. Культура выступает объективацией творчества. Она проходит определенные стадии развития. Наша эпоха характеризуется кризисом культуры. Свое творческое призвание человек осознает в истории, поэтому в работе представлена обобщенная схема истории через призму творчества человека. Неудача эпохи Ренессанса, в которой наиболее полно раскрылся творческий потенциал, говорит, по мнению Н. Бердяева, об исчерпании творческих потенций человека вследствие секуляризации. Философ ожидает прихода эпохи нового средневековья, когда творческие силы человека будут подготовлены для новой эпохи - эпохи творчества. История - это отход от Бога и постепенный приход к Нему, к новой эпохе через творчество, так как каждый творческий акт приближает конец этого мира. Тем самым Н. Бердяев проводит эсхатологизацию творчества в истории. Следовательно, творчество - это оправдание, назначение и путь человека к Богу.

Ключевые слова: антроподицея, творчество, человек, Бог, теодицея, свобода.

Sumchenko I.V. Mykola Berdjaev's anthropodicy. - Manuscript.

Thesis for an academic degree of a candidate of philosophy on specialty 09.00.05 - history of philosophy. - Lviv State University, named after I. Franko, Lviv, 1999.

This dissertation project analyses the problem of man's justification as leading subject of M. Berdjaev's philosophy. Anthropodicy's sources and main predecessors were observed. Philosopher's evolution of the views of a man, tne problem of evil and theodicy were analyzed. According to this philosopher, the justification of man consists of and his creativity, but each creative action is a way to the end of this world. In the same way M. Berdjaev realizes eschatologization of creativity in history.

Key words: anthropodicy, creativity, man, God, theodicy, freedom.

Размещено на Allbest.ru

...