Аксіологічний вимір методологічних тенденцій гуманітарного знання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Значимість науки, цінність наукового дослідження визначається культурним контекстом епохи, прийнятими нормами науковості, всією шкалою загальнолюдських цінностей. Саме життя поставило науку у зв'язок з існуючими в суспільстві і в самій науці системами цінностей. Для сучасної цивілізації характерний безпрецедентний зв'язок фундаментальних проблем буття з конкретними дослідницькими програмами. Зв'язок істини й цінності, гносеології й аксіології охоплює найглибші проблеми буття. Пізнання не може відмежуватися від волі та емоцій, від моралі та цінностей.

На сучасному етапі розвитку науки розробка методів та підходів до вивчення ціннісних орієнтацій методологій гуманітарних наук в умовах суспільства, що трансформується, є однією з актуальних задач. На сьогоднішній день можна констатувати певну кризу в підходах до вивчення саме аксіологічного аспекту методологій гуманітарних знань.

У сфері гуманітарного знання виникає потреба в обґрунтуванні теоретичних припущень, які узагальнюють її емпіричний матеріал і розглядаються як перший крок становлення аксіологічно орієнтованої епістемологічної концепції, сутність якої полягає в тому, що в контексті гуманітарних досліджень народжується методологічний інструментарій, який заповнює вільні зони і ніші між традиційними методологіями науки. Усвідомлення цього процесу спирається на аксіологічну хвилю в сучасній науці і техніці, культурі й освіті.

В той же час становлення і використання продуктивних методологічних утворень в гуманітарних науках супроводжується таким зростанням ролі аксіологічних факторів, яке перетворюється у проблему, що потребує окремого методологічного обґрунтування. Усвідомлення її сутності відбувається як формулювання дилеми: продуктивність методології обумовлює роль аксіологічного фактору чи, навпаки, усвідомлення ролі аксіологічних чинників обумовлює продуктивність методологічних конструкцій у гуманітарній сфері?

Відповідь на це питання потребує не тільки ґрунтовного аналізу особливостей становлення нового в гуманітарній сфері, а й панорамного осмислення відповідного процесу - становлення нового знання і усвідомлення ролі аксіологічних детермінантів у сучасному природознавстві.

Саме проблемі аксіологічного аспекту в формуванні методологій гуманітарних досліджень, доведенню появи в їхніх межах нового методологічного інструментарію (на матеріалах теорії літературознавства та філософії освіти) присвячена дана дисертаційна робота.

Актуальність роботи полягає в обґрунтуванні аксіологічно орієнтованої епістемологічної концепції в сфері гуманітарного знання, яка дозволить сприймати нетрадиційне усвідомлення інноваційних зрушень та пріоритетів творчої діяльності в гуманітаристиці на основі прийнятих науковою спільнотою епістем. Вирішення цієї проблеми потребує компаративного аналізу як засобу доведення появи нового методологічного інструментарію в межах гуманітарного знання та першого кроку становлення нової епістеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Результати дисертаційного дослідження пройшли впровадження в межах держбюджетної теми №97163 "Соціокультурні та геополітичні орієнтації українського суспільства на перетині тисячоліть". Отримані результати знайшли відображення у проміжних та загальному звітах за даними науково-дослідницьких робіт.

Ступінь розробленості проблеми. Вивчення ціннісних орієнтацій в філософії є традиційним. Про це свідчать праці таких видатних вчених як, Адлер Ф., Бакіров С., Бахтін М., Бубер М., Віндельбанд В., Гартман Н., Касавін І.Т., Попович М.В., Ріккерт Г. тощо.

Досить часто в сучасному світі людина виявляється не суб'єктом, а об'єктом надособових соціальних сил, що сприяє віднесенню на периферію суспільного життя загальнолюдських цінностей. Порівняння певних процесів у філософії та теорії світового літературознавства, які виявились адекватними у своїй сутності за дослідженнями Гадамера Х.Г., Хабермаса Ю., Фуко М. та у творчості Гесе Г., Джойса Дж., Кафки Ф., Набокова В., свідчать про те, що не можна заперечувати “суб'єктивність” цінностей. Вони не суб'єктивні, оскільки існують незалежно від емпіричних особливостей конкретного суб'єкту; але вони суб'єктивні, оскільки існують тільки у співвідношенні з суб'єктами і завдяки їм отримують постійне відновлення. Незважаючи на постійну увагу до проблеми вивчення цінностей, багато її аспектів залишаються ще непроаналізованими.

Проблема визначення специфіки сфери гуманітарного знання має сталу традицію в межах філософського аналізу. Довгий час між вченими триває дискусія з приводу існування методологій гуманітарних наук. Слід зазначити, що і у вітчизняній, і в зарубіжній філософії є приклади глибокого та плідного аналізу проблем, які пов'язані з вивченням методологій гуманітарних наук як окремої сфери досліджень.

Представники такого напрямку філософської думки, як неокантіанство, першими поставили питання про розмежування природничих і соціальних наук та зробили спробу виявити роль цінностей в процесі цієї демаркації.

Розробляючи методологію наук, такі філософи-неокантіанці, як В. Віндельбанд і Г. Ріккерт, вважали, що в противагу природничим наукам, що мають справу з загальним, повторюваним, закономірним у явищах, історичні науки вивчають одиничні явища в їхній неповторності і винятковості.

Також надзвичайно важливу роль у визначенні у гуманітарних наук чітких методів досліджень відіграли праці представників герменевтики - Шлейєрмахера Ф., Дільтея В., Гадамера Г.Г., Рікера П. тощо.

Взагалі процес оновлення методологічної культури сучасної науки аналізувався і в працях вітчизняних філософів. Зокрема, Добронравової І.С., Ішмуратова А.Т., Кравченка О.М., Кримського С.Б., Лук'янця В.С., Озадовської Л.В., Поповича М.В., Чуйка В.Л. тощо.

В той же час на загальнонауковому рівні відбуваються радикальні перетворення, які потребують методологічного усвідомлення. Ці перетворення і трансформації також відбуваються навколо проблеми креації знання і сфокусовані в особливостях еволюції наукової раціональності.

Проблема раціональності в науці є однією з найбільш актуальних кінця ХХ і початку ХХІ століття. Якщо проаналізувати найбільш відомі концепції еволюції наукової раціональності, то можна побачити, що всі науковці, починаючи з Т. Куна, І. Лакатоса, К. Поппера, М. Мамардашвілі, В. Ньютона-Сміта, Х. Патнема, В. Поруса, Р. Рорті, В.Стьопіна тощо, приділяють велику увагу аксіологічному аспекту в науковому поступі.

На сучасному етапі практична реалізація потенціалу методологічних концепцій науки виявляється складною проблемою, тобто ще не склався підхід, який став би надійним інструментом вивчення ціннісних орієнтацій в такій галузі студіювання, як філософія освіти, і який відповідав би вимогам вищої школи та дозволяв проводити навчання на суто новому для української освіти рівні - креативному - рівні повноцінного діалогу та взаємодії суб'єктів, які беруть участь у навчальному процесі. Ці проблеми частково вже були висвітлені в працях таких українських науковців, як Андрущенко В.П., Біблер В.С., Лутай В.С., Костєв В.М., Савченко О.Я., Ярошовець В.І тощо.

Зазначена актуальність та ступінь розробленості проблеми визначають мету і задачі дисертації. Загальною метою дослідження є експлікація ролі аксіологічних орієнтацій методологій гуманітарних студій в контексті становлення нової епістеми в сфері гуманітарного знання.

Для досягнення визначеної мети ставилися та вирішувалися наступні задачі дослідження:

* Провести аналіз основних підходів до вивчення поняття “методологія гуманітарних наук” та дослідити вплив на його зміст сучасних методологічних тенденцій.

* Виявити роль аксіологічного аспекту в сучасних методологіях гуманітарних і природничих наук та дослідити значення цінностей як соціально-культурних детермінантів методологічної діяльності.

* Дослідити зв'язок появи нового методологічного інструментарію в сфері гуманітарного знання з аксіологічним аспектом компаративістського підходу і визначити його особливості в процесі становлення та усвідомлення “нового знання” в гуманітарній сфері.

* Визначити аксіологічні орієнтації методологічних концепцій, що впливають на розвиток сучасної філософії освіти.

* Обґрунтувати аксіологічно орієнтовану епістемологічну концепцію в сфері гуманітарного знання.

Об'єкт дослідження: аксіологічний аспект методологічних тенденцій гуманітарного знання.

Предмет дослідження - структура ціннісних орієнтацій та компаративістські аспекти методологій гуманітарних наук.

Методологічну основу дисертації складають загально філософські принципи об'єктивності та історизму, сучасні методологічні підходи: системно-структурний, якісного аналізу, епістемологічний тощо, серед яких основним являється компаративістський підхід, за допомогою якого, по-перше, порівнюються тексти окремих мислителів, системи ідей, а також діалог філософських шкіл та напрямків, національних форм філософського знання, типів методологій гуманітарних наук (це розкрито у першому розділі дисертації). По-друге, порівнюються теорії, що описують типи наукової раціональності (цей процес висвітлено у другому розділі дисертаційного дослідження). Значна роль в роботі відводиться компаративному аналізу текстів сучасних класиків світової літератури як реальних факторів філософії модерну та постмодерну, які впливають на тенденції розвитку методологій гуманітарних досліджень.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у спробі розробки аксіологічно орієнтованої епістемологічної концепції в сфері гуманітарного знання, яка виходить з орієнтації гуманітаристики на аксіологічні чинники та дозволяє виділити відмінність методологічних підходів гуманітарних наук від природничих. Згідно з цією концепцією в сфері гуманітарного знання аксіологічні чинники об'єднуються навколо уявлень про епістеми, в природничій - пов'язуються з типами раціональності. Найістотніші зрушення в гуманітарній сфері за формою пов'язані з фактом появи нових текстів, змістовно - з пошуком нових смислів; альтернативу становить природнича сфера, в якій радикальні перетворення і трансформації відбуваються навколо проблеми нового знання і сфокусовані в особливостях типів наукової раціональності.

В дисертації отримано наступні результати, що вирізняються новизною:

* Визначено, що еволюція методологій гуманітарних наук орієнтована на використання потенціалу інноваційно-продуктивного підходу до проблем. Найістотніші зрушення в гуманітарній сфері за формою пов'язані фактом появи нових текстів, змістовно - з пошуком нових смислів.

* Доведено, що в гуманітарних науках зростання ролі аксіологічного фактору опосередковано процесом зміни епістеми, в природничих - еволюцією типів наукової раціональності.

* Наведено обґрунтування, що новою тенденцією розвитку сфери гуманітарного знання стає поширення ідей методологічного компаративізму, яке безпосередньо пов'язане з усвідомленням ролі аксіологічного фактору, та виявлено, що поява нового методологічного інструментарію в межах гуманітарного знання певним чином пов'язана з усвідомленням потенціалу компаративно-аксіологічного аналізу, що визначає механізм становлення нової епістеми.

* Обґрунтовано, що сучасна філософія освіти стинається з невизначеностями в процесі вирішення проблеми виховання та розвитку творчої особистості без урахування суб'єктивних та об'єктивних ціннісних ідеалів в межах її відповідних концепцій (нормативної, орієнтуючої, продуктивної) та на основних рівнях осмислення її проблем (педагогічно-методичному, психологічно-прагматичному, філософсько-методологічному). Це і становить основний напрямок досліджень філософії освіти та розвиток її методологічних концепцій, взаємодії аксіологічного та інших аспектів на сучасному етапі.

* Обгрунтовано аксіологічно орієнтовану епістемологічну концепцію в сфері гуманітарного знання, яка дозволяє сприймати нетрадиційне усвідомлення інноваційних зрушень та пріоритетів творчої діяльності в гуманітаристиці. Концепція була створена на основі синтезу аксіологічного, епістемологічного та компаративістського підходів. Сутність концепції полягає у співставленні епістем з особливостями розбудови смислів та затвердженням ідеалів у світовому літературознавстві. Поява нових текстів та смислів уже не детермінована безпосередньо історичною свідомістю, а перш за все пов'язана з творчою діяльністю особистості.

1. Методологічний потенціал гуманітарного знання: філософські засади і тенденції розвитку

Дає філософське та історико-наукове висвітлення центральних понять, що дозволяє обґрунтувати використання аксіологічно орієнтованої епістемологічної концепції в гуманітаристиці на основі прийнятих науковою спільнотою епістем та періодизації літературного процесу. А також робиться спроба довести, що поява нового методологічного інструментарію в сфері гуманітарного знання пов'язана з компаративно-аксіологічним аналізом.

Перш ніж перейти до вивчення еволюційних процесів в методологічних утвореннях в сфері гуманітарного знання та виявити в них аксіологічні чинники, дисертантом проаналізовані праці таких представників філософської думки, як неокантіанці. Представники цього філософського напрямку першими поставили питання про розмежування природничих та соціальних наук та зробили спробу виявити роль цінностей в процесі цієї демаркації.

Розробляючи методологію наук, В. Віндельбанд вважав, що на противагу природничим наукам, що мають справу з загальним, повторюваним, закономірним у явищах, історичні науки вивчають одиничні явища в їхній неповторності й винятковості. Закономірність як найголовніший принцип філософ виключає з історичного пізнання і заміняє його так званим віднесенням до “цінностей”.

Слідом за В. Віндельбандом, який вважав основними логічними формами свідомості номотетичний та ідіографічний методи, Г. Ріккерт стверджує, що метод, який генералізує, призводить до створення природознавства як науки, а метод, що індивідуалізує, - до створення науки про культуру.

Перевага наук про культуру над науками про природу полягає, за Ріккертом, у тому, що вони співвідносять аналізовані явища не з законами (що являють собою лише апріорні правила розуму), а з цінностями, сукупність яких утворює ідеальний, незалежний від людини вічний світ. Естетичні, етичні, релігійні, логічні цінності являють собою критерії для добору фактів із історії людства.

Таким чином, у межах конкретних філософських підходів і шкіл, які звертали особливу увагу на проблему становлення цінностей та їхній ролі у пізнавальній і творчій діяльності, конструктивних висновків, що усвідомлюються науковою спільнотою як засоби методологічного рівня, отримано не було.

Наявність у гуманітарних наук чітких методів дослідження усвідомлюється в межах герменевтики, основи якої було закладено німецьким філософом Ф. Шлейєрмахером наприкінці ХУІІІ - початку ХІХ століття. Як методологічну основу гуманітарного знання її розробляв В. Дільтей, а вже у ХХ столітті - Г. Гадамер (онтологічна герменевтика), П. Рікер (гносеологічна герменевтика) і Е. Бетті (методологічна герменевтика).

Гадамер постійно підкреслював, що специфіка гуманітарних наук полягає у належності до предмету пізнання того, хто пізнає, так що гуманітарні науки не повинні механічно копіювати методологію природознавства. Хоча у соціальному пізнанні філософ і припускає вживання методів природничих наук, але все ж наполягає на врахуванні особливого предмету гуманітарного знання.

Більш детально цей факт досліджується в роботах “Археологія гуманітарних наук” (підназва роботи “Слова і речі”) та “Археологія знання” М. Фуко, в яких на матеріалах гуманітарного знання будується нова специфічна дисципліна - “археологія знання”, предметом якої є системи мислительних передумов пізнання і культури, які змінюються в процесі історії. Запропонована М. Фуко на початку 70-х років новизна методологічного підходу полягає в тому, що радикально змінюється пізнавальна установка дослідника. Фуко досліджує ті структури, які змінюються історично і визначають умови можливості думок, теорій, нових смислів або наук в цілому в кожний історичний період, і називає їх “епістемами”. На основі визначення поняття “епістема” Мішель Фуко виділяє в європейській культурі нового часу три “епістеми”, які грали парадигмально-регулятивну роль в конкретні історичні періоди.

Проаналізувавши виділені Мішелем Фуко епістеми та періодизацію літературного процесу, зроблену М. Наєнко, дисертант робить спробу створити проекцію аксіологічно орієнтованої епістемологічної концепції в сферу теорії літературознавства, яка дозволить обгрунтувати вплив творчої діяльності в цій області гуманітаристики.

У другому пункті окреслюються витоки поняття “компаративістський підхід” та “компаративний аналіз” у філософії, літературознавстві, при цьому аналізуються роботи Ф. Бекона, З. Фрейда, Дж. Джойса.

Доводиться, що становлення компаративістського підходу спирається на давню традицію аналізу в сфері гуманітарного знання: історичних дослідженнях, мовознавстві, теорії літературного процесу і що останнім часом ідеї компаративізму продуктивно впливають на розвиток юриспруденції, економіки, соціології. Відповідні процеси досягли нормативно-методичного рівня в межах філософського аналізу.

В той же час формування методології компаративістського підходу науковою спільнотою сприймається як можливий, але ще недостатньо обґрунтований напрямок конструктивних зрушень, який потребує рефлексійного усвідомлення і чіткого визначення сфери використання.

На цьому шляху узагальнення базового матеріалу гуманітарної сфери визначаються прагматично-емпіричні особливості і риси методологічної схеми компаративізму:

- цілісність і зв'язність аспектів, які усвідомлюються як наявність підґрунтя для можливих синтезів, а тим самим сприяють створенню багатоманітності форм та зв'язків;

- одночасність і співіснування різних форм, моделей, конструкцій, смислів, які спираються на реальні, але недостатньо усвідомлені тенденції буття і культури;

- рефлексивність і недосконалість наявних форм, смислів, зразків, які принципово не можуть реалізувати потенціал тезаурусу культурної спільноти, що знаходиться у постійному творчому пошуку.

Знаходяться аргументи для припущення того, що в контексті гуманітарних досліджень народжується методологічний інструментарій, який заповнює вільні зони і ніші між традиційними методологіями науки. Усвідомлення цього процесу спирається на пріоритет аксіологічної хвилі в сучасній науці і техніці, культурі й освіті.

Виділяються загальні, базові уявлення про знання, які дають, як правило, неоднозначний підсумок. Причина цієї неоднозначності полягає в постійній еволюції поглядів на природу знання, результатом чого є співіснування численних концепцій, різних підходів до проблеми знання. За чисельністю й мозаїчністю уявлень про знання приховується процес його реальної еволюції, ключ до розуміння якого дає культурологічний підхід. Завдяки йому, відштовхуючись від величезної кількості аргументів, можна прослідкувати зміни уявлень про знання в тому пласті культури, який наведений в афоризмах, ідіомах, словниках, енциклопедіях.

Проблема знання багатоаспектна. В гносеологічному плані це засіб вираження істини та помилки, в соціальному - продукт духовного виробництва, в прагматичному відношенні знання - це певна діяльність, в семіотичному аспекті воно ототожнюється з конкретними структурними інваріантами, на методологічному рівні знання виступає як система форм, засобів і методів.

Нова науково-методологічна свідомість, що складається на ідеях плюралізму, диференціації, нестабільності орієнтується на врахування ціннісно-світоглядних та культурно-історичних вимірів, тому соціальна позиція вченого, наукового співтовариства та проблема відповідальності постають як важливі ціннісні орієнтації.

2. Аксіологічна контекстуальність гуманітарного знання

Присвячений ролі ціннісних орієнтацій в еволюції методологій гуманітарного та природничого знання, а також визначенню аксіологічних орієнтацій і методологічних концепцій, що впливають на розвиток сучасної філософії освіти.

В рамках західного суспільствознавства можна умовно виділити два напрямки, які відображають подвійну природу цінностей.

Один з них характеризується психологічною інтерпретацією ціннісної свідомості. Так, на думку австралійського філософа Ф. Брентано, усі психічні феномени завжди являють собою відношення до чогось, спрямовані до деякого неявного або уявленого об'єкту. Основний вид таких відношень - це людські афективні та волютативні реакції на об'єкти, які, таким чином, і являють собою ціннісні відношення.

Найбільш цілісний вигляд вказана концепція прийняла в теорії американського вченого Р.Б. Перрі, в якій під цінністю розуміється будь-який продукт будь-якого інтересу, а категорія “інтерес” охоплює всю сферу емоційно-вольової активності індивіда.

Психологічне направлення інтерпретації цінностей акцентує увагу на з'ясуванні механізму зв'язку суб'єкта і безпосередньо цінності, але недостатньо з'ясованим залишається питання природи цього зв'язку та її обґрунтування. Цінність виявляється позбавленою залежності від власних онтологічних обґрунтувань, окрім того, її суб'єктивізація і трактовка тільки як продукту індивідуальної ціннісної свідомості ускладнює пояснення факту ціннісної єдності людей в рамках певних соціально-культурних спільностей.

В іншому ключі проблема цінностей розглядається в рамках феноменологічного напрямку. Засновник феноменології німецький філософ Є. Гуссерль розглядав оцінювання також як спрямований емоційний акт, який, однак, відрізняється від простих емоційних реакцій наявністю певного предметного змісту. В такому акті цінність розглядається як існуюча поза суб'єктом, поза його свідомістю та незалежно від них.

Розвиваючи ідеї Гуссерля, Н. Гартман визначав ціннісну свідомість як апріорне емоційне спостерігання особливих ідеальних якостей - цінностей. Цінності, таким чином, розуміються як ідеальні, прості та незалежні одна від іншої якості, які не відносяться до емпіричного світу та розташовані в незмінному ієрархічному порядку. Специфіка ідеального буття цінностей вбачається Гартманом у тому, що самі по собі вони не здібні визначати що-небудь в реальному світі, а втілюються в дійсність лише в результаті усвідомлення їх людиною та відповідною людською діяльністю.

Поняття цінності взагалі відображає властивість різноманітних цінностей вказувати на людське, соціально-культурне значення тих чи інших об'єктів, на визначеність об'єкту для суб'єкту. Цінності, засвоєні суб'єктом, є орієнтирами діяльності, факторами інтенціональності його свідомості. Система цінностей конкретного суб'єкту, обумовлена розвитком загальноісторичної практики, є найвищим ідеальним рівнем соціальної регуляції, який становить нормативний аспект свідомості. Генеза найпростіших цінностей контекстуальна, вона зумовлена взаємодією об'єктивного та суб'єктивного факторів.

У пункті другому розглядаються перетворення, які відбуваються в сучасних наукових дослідженнях і потребують методологічного усвідомлення. Всі ці перетворення і трансформації зосереджені навколо проблеми нового знання і сфокусовані в особливостях типів наукової раціональності. Проблема раціональності в сфері природничих наук є однією з найбільш актуальних та гострих проблем кінця ХХ століття.

Якщо проаналізувати найважливіші сучасні теорії еволюції наукової раціональності, то можна побачити, що всі науковці, починаючи з К. Поппера, Т. Куна, Лакатоса, В. Ньютона-Сміта, В. Стьопіна, М. Мамардашвілі, В. Поруса тощо, приділяють увагу саме аксіологічному аспекту в процесі розвитку науки. Раціональність не зводиться до чисто логіко-інтелектуальної та наукової діяльності, не витісняє суб'єкта, людину взагалі із раціонального погляду на світ. Оновлена раціональність наших часів містить проблему людини. Тому вона вже не може бути синонімом однієї лише науковості, логічності та обгрунтованості.

Найбільш зручне та просте дослідження еволюції проблеми раціональності в контексті соціокультурних зрушень належить В. Стьопіну, який у праці “Філософська антропологія і філософія науки” виділив основні етапи розвитку та типи наукової раціональності для природничих наук у безпосередньому зв'язку з потенціалом аксіологічного виміру.

В. Стьопін вважає, що в процесі історичного розвитку науки, починаючи з ХVII сторіччя, склалися три типи раціональності та співвідносно три визначних етапи еволюції науки, які послідовно змінюють один одного в рамках розвитку техногенної цивілізації: 1) класична наука (в двох її станах, додисциплінарна і дисциплінарно організована наука); 2) некласична наука; 3) постнекласична наука. Між цими етапами існують своєрідні зв'язки, які при становленні кожного нового етапу не перекреслюють минулі досягнення, а тільки зближують і точніше окреслюють сферу їхньої дії, створюють умови пристосування до певних завдань.

Кожен новий тип наукової раціональності характеризується особливим, властивим йому філософським підґрунтям науки, яке дає змогу виділити в світі і дослідити відповідні типи системних об'єктів (прості, складні, а також системи, що розвиваються самостійно). Проте виникнення нового типу раціональності та нового образу науки не слід розуміти спрощено в тому розумінні, що кожен новий етап призводить до повного зникнення уявлень та методологічних установок попереднього етапу. Навпаки, між ними існує спадкоємність. Вони будуть використовуватися в деяких пізнавальних ситуаціях, але втративши лише статус домінуючих та визначаючих вигляд науки.

Таким чином, для природничих наук можливим є повний синтез попередніх знань та уявлень в наступних етапах (епохах) досліджень.

Пункт третій розкриває проблему формування та становлення нового напрямку науки - філософії освіти, структуруються та аналізуються рівні філософії освіти, виділяються та описуються методичні та методологічні концепції останньої. Велика увага приділяється працям українських науковців Андрущенка В.П., Біблера В.С., Лутая В.С., Костєва В.М., Савченка О.Я., Ярошовця В.І., в яких досліджуються проблеми гуманізації освіти в Україні.

Сучасна філософія освіти розглядає еволюції суттєвого, тобто базового, відношення в сфері освіти (викладач-учень; методист-аудиторія; вчений-дослідницька група) не в контексті нормативних підходів, а як постійний динамічний розвиток, який забезпечує “перехід”, перенесення діалогу на принципово інший - креативний рівень.

Ці питання розглядаються та вирішуються в межах відповідних методичних концепцій (нормативної, орієнтуючої, продуктивної) на основних рівнях осмислення проблем сучасної філософії освіти: педагогічно-методичному, психологічно-прагматичному та філософсько-методологічному.

В свою чергу, в межах рівнів існує можливість виділення великої кількості аспектів філософії освіти - методичного, методологічного, аксіологічного тощо. Методичний аспект відповідає за стандарти навчального процесу, за створення нових методик на базі існуючих продуктивних тенденцій. Методологічний аспект виводить спілкування на суто новий напрямок освітянської діяльності - діалог між основними суб'єктами освіти. Такий підхід дає змогу усвідомити, що в процесі людського життя потрібно руйнувати не досвід, набутий людством до теперішнього часу, а оцінити та вдосконалити форми, в яких цей досвід втілено. Для народження та розвитку нових ідей потрібен пошук і знаходження нових інтелектуальних форм, а також руйнування стандартів та стереотипів процесу діяльності та навчання в межах кожного з аспектів нової філософії освіти. На сьогоднішній день в умовах модернізації сучасної філософії освіти аксіологічний аспект стає стрижнем інтеграції гуманістично орієнтованих ідей у сфері освіти.

Висновки

Дослідження методологічних підходів до вивчення цінностей в гуманітарних науках, які визначають еволюційні процеси методологічної бази в системі гуманітарного знання, проводилося з метою доведення та обґрунтування появи нового методологічного інструментарію в цій сфері (на матеріалах теорії світового літературознавства та філософії освіти), пов'язаного з аксіологічним аспектом компаративістського підходу.

Зокрема, сформульовано аксіологічно орієнтовану епістемологічну концепцію в сфері гуманітарного знання, яка дозволила обгрунтувати вплив творчої діяльності в гуманітаристиці. Концепція створена на основі синтезу аксіологічного, епістемологічного та компаративістського підходів. Сутність концепції полягає у співставленні епістем з особливостями розбудови смислів та затвердженням ідеалів у світовому літературознавстві. Обґрунтовано, що в усіх випадках найістотніші зрушення в гуманітарній сфері за формою пов'язані з фактом появи нових текстів, змістовно - з пошуком нових смислів, а також визначено їх особливий вплив на розвиток та еволюцію методологій гуманітарного знання. Головну роль у цьому процесі виконують саме аксіологічні чинники, які об'єднуються навколо уявлень про епістеми. Особливого ж значення для методологій гуманітарних наук набуває уявлення про умови, підстави та особливості механізму становлення самих епістем.

Реалізація зазначеної концепції дозволила зробити ряд теоретичних висновків:

Епістемологічна концепція, розроблена Мішелем Фуко, за основний упорядкувальний принцип всередині кожної епістеми пропонує брати співвідношення “слів” і “речей”, і це співвідношення для кожної епістеми має свої характерні риси та ознаки. Перехід від попередньої епістемологічної структури до наступної означає одне - простір пізнання вичерпав усі наявні форми свого існування, з'явилися нові форми, які потребують суттєвих змін у співвідношенні слів і речей.

Розроблена концепція за свою основу бере співвідношення особливості розбудови смислів та системи цінностей, які виступають підгрунтям закріплення ідеалів, що дозволяє синтезувати попереднє знання з новим крізь призму аксіологічного впливу. Поява нових текстів і нових смислів вже не пов'язана з об'єктивною історичною свідомістю, а, навпаки, тісно зв'язана з творчою діяльністю особистості.

За допомогою компаративного аналізу, який усвідомлюється перш за все як аналіз, що дозволяє прослідкувати та усвідомити механізм створення нового тексту (тексту доби модерну та постмодерну), порівняння відбувається в межах літератури, філософії та лінгвістики тексту, що дає можливість простежити за синтезом елементів класичного та некласичного текстів, типологією образів та характерів героїв, а також розплутати низку мовних закутків лабіринту твору. Таким чином, можна чітко визначити сферу, в якій вживається філологічний метод компаративного аналізу. Найяскравішим прикладом цього методу в західній літературі може виступати твір Джеймса Джойса “Уліс”, який не може бути прочитаним без “Одіссеї” Гомера.

Усі особливості компаративного аналізу служать для процесу пізнання феномена людини як суб'єкта творчої діяльності. Компаративний аналіз обов'язково повинен сполучатися з історичним аналізом проблем та історичного руху філософських та літературознавчих шкіл і напрямків, як це окреслено в наведеній вище концепції. Відповідно до даної концепції поява нового методологічного інструментарію в сфері гуманітарного знання пов'язана з усвідомленням потенціалу компаративно-аксіологічного аналізу, що визначає механізм становлення нової епістеми, а усвідомлення цього процесу спирається на пріоритет аксіологічної хвилі в сучасній науці і техніці, культурі й освіті.

Саме поняття “цінність” несе в собі настільки суперечливе значення, що для дослідника занадто складним виявляється контекстне дослідження методологічного потенціалу цінностей. Як правило, це потребує окремого вивчення ціннісних орієнтацій, особливо в сфері гуманітарного знання. Аксіологічні чинники, які превалюють в сфері науки, зорієнтовані перш за все на людину, її свідомість, ідеали, внутрішні настанови. Другу хвилю аксіологічного впливу створюють соціальні пріоритети людського життя.

Цінність в сфері гуманітарного знання об'єднує в собі суб'єктивні ідеали окремої людини та об'єктивні пріоритети суспільства конкретної історичної доби.

Представниками такого філософського напрямку, як неокантіанство, вперше було поставлено питання про розмежування природничих і соціальних наук та зроблено спробу виявити роль цінностей в процесі цієї демаркації. Проаналізувавши праці В. Віндельбанда і Г. Ріккерта, які доклали багато зусиль для вирішення проблеми такої демаркації, але так і не дійшли до вирішення цієї проблеми, дисертантом на основі вивчення аксіологічних аспектів сфери гуманітарного знання зроблено висновок про необхідність нової постановки проблеми демаркації гуманітарних і природничих наук.

Таким чином, в межах конкретних філософських підходів і шкіл, які звертали особливу увагу на проблему становлення цінностей та їхній ролі у пізнавальній і творчій діяльності, конструктивних висновків, що усвідомлюються науковою спільнотою як засоби методологічного рівня, отримано не було.

Аналіз особливостей методологічних підходів у гуманітарних науках дозволяє виділити їхню істотну відмінність від методологічних підходів у природничих науках і виходить з орієнтації на внутрішні, перш за все аксіологічні, чинники. Базовою у цьому процесі виступає аксіологія - вчення про цінності, філософська теорія загально усвідомлених принципів, які визначають спрямованість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Таким чином, загальна тенденція сучасних методологій пов'язана із зростанням ролі аксіологічного фактору (становлення, мета, наслідки дослідження тощо). Специфічною для гуманітарного знання виступає зміна епістем, в той час як сфера нового в природознавстві тісно пов'язана із особливостями зміни типів наукової раціональності, дослідження якої в останні роки відбувається в контексті аксіологічного виміру.

В той же час практична реалізація потенціалу зазначених у дисертаційному дослідженні концепцій виявляється складною проблемою.

По-перше, для виховання спеціалістів високого рівня держава повинна вирішити головну проблему в межах освітянської діяльності, а саме практичну перевірку можливостей нового підходу до питання взаємозв'язку середньої, спеціальної та вищої освіти.

По-друге, дисертантом пропонується вирішення цього складного питання, виходячи з орієнтації на творче навчання особистості, тобто на конструктивний діалог між викладачами та студентами, з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних ціннісних ідеалів в межах відповідних концепцій сучасної філософії освіти - нормативної, орієнтуючої, продуктивної та на основних рівнях осмислення її проблем (педагогічно-методичному, психологічно-прагматичному, філософсько-методологічному).

Тому саме така галузь сучасного знання, як філософія освіти, фактом свого становлення й еволюцією своїх методологічних концепцій концентрує та підкреслює особливості сучасних гуманітарних досліджень. Одним з головних завдань філософії освіти є формування людини нової якості, тобто такого типу світогляду, який би забезпечив її гармонійну взаємодію і з природою, і з іншими людьми. Вона розглядає діалог основних суб'єктів освіти не як повної єдності між ними, тотожності їх поглядів, а як постійний фактор прогресивного розвитку цих суб'єктів у межах творчого діалогу.

Соціальні цінності й цілі в цьому випадку узгоджуються в межах учбового процесу. Для народження та розвитку нових ідей потрібен пошук і знаходження нових інтелектуальних форм, створення стандартів і стереотипів процесу діяльності та навчання, а також будування нового спільного діалогу між суб'єктами освіти. До того ж в умовах модернізації сучасної філософії освіти ціннісний аспект стає пріоритетним в її сфері.

аксіологічний методологічний компаративістський

Література

1. Буруковська Н.В. Основні рівні і аспекти філософії освіти // “ВІСНИК” №1'99 Донецького державного університету економіки та торгівлі (серія “Гуманітарні науки”). - Донецьк, 1999. - С.122-124.

2. Буруковська Н.В. Аксіологічні імперативи методології гуманітарних досліджень // Вісник Харківського університету “Постмодернізм у філософії, науці і культурі”(серія: теорія культури і філософії науки). - №464. - Харків, 2000. - С.172-175.

3. Буруковська Н.В. Становлення аксіологічного аспекту філософії освіти // Вісник “Філософія. Політологія”. Випуск 31. - К., “Київський університет”, 2000. - С.19-21.

4. Буруковська Н.В. Особливості становлення та усвідомлення нового знання в гуманітарній сфері // Вісник “Філософія. Політологія”. Випуск 33. - К., “Київський університет”, 2001. - С.7-11.

Размещено на Allbest.ru